Вересень,  Житія святих

Житіє святого пророка Мойсея-Боговидця

Місяця вересня в 4-й день

Після смерті Йосипа в землі Єгипетській, рід Якова, батька його, за багато сот літ настільки примножився, що вся земля та наповнилася людьми ізраїльськими — від них могли йти на війну по шістсот тисяч мужів. Тоді цар єгипетський, боячись, щоб колись, погодившись із ворогами їхніми, відіб’ють у єгиптян землі, повелів при-ставникам своїм пригноблювати людей ізраїльських якомога роботою та биттям. Від багатотрудного ж їхнього поту зведено міста знамениті не так заради потреби як марнославства і щоб до кінця умалити рід жидівський. Одначе на скільки їх гнобили та мучили, настільки вони більше множилися: не можна-бо тих умалити людей, яких Бог примножити й возвеличити захотів. І хоч велів цар повитухам єгипетським, щоб усяке дитя єврейське народжене чоловічої статі убивали, одначе повитухи, боячися Бога, чоловічу стать щадили. Тоді цар дав заповідь по всій землі Єгипетській, щоб усяк, котрий уздрить дитя єврейське чоловічої статі, ловив їх і у річку кидав.

У той час був там один муж від коліна Аевія на ім’я Амрам, що мав жону того ж племені на ім’я Иохавед; вони невдовзі перед тим часом народили сина Аарона і дочку Маріам. А в найлютіший час, коли вбивалися діти, народилося немовля чоловічої статі і, бачачи, що воно вельми гарне, плакала мати за ним, знаючи заповідь цареву, що вбивати повелів усіх хлопців єврейського роду — ховала його в себе три місяці. “А оскільки не могла його більше ховати, взяла йому мати його скриньку папірусову, обмазала її клеєм та смолою й поклала в неї отроча, і залишила його в очереті при ріці. І спостерігала сестра його здалеку, щоб бачити, що буде йому. І зійшла тоді (за Божим призначенням) на річку дочка фараонова помитися, і рабині її ходили при ріці. І побачила дитя красне, що плакало у скриньці і змилосердилася над ним дочка фараонова й каже: “Цей від дітей єврейських”. І захотівши мати його собі за сина, звеліла пошукати йому жінку-мамку. Пише Йосип Жи-довин, що багатьох приводили були мамок єгипетських, але не захотіло дитя від сочків їхніх ссати. Тоді приступила Маріам до дочки фараона, їй вона й служила, й каже: “Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?”. І каже їй дочка фараонова: “Іди!” Пішла-бо дівчина та й покликала матір дитини. “А дочка фараонова сказала до неї: “На тобі дитину та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату”. Взяла дитя на руки жінка, і воно до неї, як до своєї матері приліпилося любо, вона ж бо годувала його. “І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки”, і та полюбила його вельми, оскільки дитя було дуже гарне, вмолила батька свого: хай буде їй замість сина. “І назвала йому ймення Мойсей і сказала: “Бо з води я витягла його” — “моне” — по-єврейському “вода” зветься.

Пишеться про нього в стародавніх історіях, що якось занесла його дочка фараонова до батька свого, фараона: із ним граючись, фараон наклав на голову його вінця царського, на якому було малого ідольця зроблено. Дитя ж , стягши вінця з голови, кинуло його на землю і потоптало його своїми ногами. Це побачив цар і один ієрей-язичник, що був тоді при ньому, останній мав звіщення від волхвів, що коли народиться вождь людей ізраїльських, багато прийме кари Єгипет. Радив фараонові: хай велить убити те дитя, бо коли виросте, нанесе якусь біду на їхню землю. Але Господь хотів волю свою сповнити за своїм уладженням, тож інші говорили навпаки, що дитя незлобиво створило це від невідання. Бажаючи випробувати невідання та беззлобство його, принесли вугілля розжарене, його ж він узяв і вклав у вуста свої й опалив язика свого і через те недорікуватий був. Коли ж він виріс, приставила до нього дочка фараонова вибраних єгипетських мудреців, щоб навчений був усілякої премудрості; і був хлопець швидкоумний — у малому часі перевищив учителів своїх, любив його цар і всі, що пробували в палаті царській. Коли ж довідався про рід свій, що євреянин він був, почав пізнавати єдиного Бога на небесах сущого, всього живого Творця, що його євреї пошановують, а єгипетським безбожжям бридив.

Пишуть деякі, що коли ефіопи воювали на Єгипет, тоді Мойсей став уже мужем досконалим, від усіх єгиптян був вибраний вождем воям, отож і побив ефіопів хоробрістю своєю. За його ж хоробрість цар єгипетський замість любові зненавидів його. Один із жреців єгипетських, волхвуючи, пророкував, що цей має навести біди на Єгипет, і радив цареві, щоб убив його. їх слухаючи, цар умислив убити Мойсея, одначе не вчинив це відразу, не бажаючи образити дочки своєї, але шукав вини на нього й пригідного часу.

Якогось дня вийшов він до братів своїх, синів ізраїльських, приглядався до їхніх терпінь. “І побачив він єгиптянина, що бив єврея”. “Озирнувся він туди та сюди і, побачивши, що нікого нема, — та й убив єгиптянина і заховав його в пісок. І вийшов він другого дня — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: “Нащо ти б’єш свого ближнього?” А той відказав: “Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?” І злякався Мойсей та й сказав собі: “Справді, та справа стала відома”. І почув фараон про цю справу та й шукав, щоб убити Мойсея, і втік Мойсей від фараонового лиця і оселився в країні мідіян”. Втомився він із дороги, сів при колодязі, і тут сім дочок жерця мідіянського їтри, пасучи овець батька свого, прийшли до колодязя і “витягали воду, і наповнили корита, щоб напоїти отару. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей та й оборонив їх напоїв їхню отару”. І мовили ці дочки батькові своєму Ітру, кажучи: “Якийсь єгиптяни оборонив нас од руки пастухів… й напоїв отару”. їтра ж прийняв Мойсея у дім свій і дав йому Ціппору, дочку свою на жону. З нею-бо народив двох синів, першого нарік Гершомом сказавши: “Я став приходьком у чужому краї”, другого нарік Еліазар, сказавши: “Бог мого батька був мені поміччю і визволив мене од фараонового меча”. “І сталося по довгих днях, і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали од тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог свого Заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізра-їлевих, і Бог зглянувся над ними”. “А Мойсей пас отару тестя свого їтра… І провадив він цю отару за пустиню і прийшов був до Божої гори, до Хориву. І явився йому ангол Господній у полум’ї огненному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згоряє кущ. І сказав Мойсей: “Зійду-но і побачу це велике видіння”… І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав :”Мойсею, Мойсею!”. А той відказав: “Ось я!”. І сказав він: “Не зближайся сюди. Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш, земля це свята!” І сказав: “Я Бог батька твого, і Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова! … Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк… бо пізнав я болі його. Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та щоб вивести його з цього краю до краю доброго й широкого, до краю, що тече молоком та медом… А тепер іди ж, і я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих”. І сказав Мойсей до Бога: “Хто я, що піду до фараона і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих”. І довго просився у Бога, хай не посилає його, поганомовний я, каже, і недорікуватий. Але Господь обіцяв з ним бути, обіцяючи й Аарона, брата його з ним послати. Тоді Мойсей пішов до їтра, попросився піти в Єгипет відвідати братів. І їтро сказав до Мойсея: “Іди в мирі”. І пішов Мойсей в дорогу свою, нічого не боячись: уже-бо цар той помер, що хотів Мойсея убити, і всі, що шукали душі його, повмирали. Вийшов за повелінням Божим назустріч Мойсею Аарон Аевитин і, зустрівшись, цілувалися обидва. І розповів Мойсей Аарону всі слова Господа” ті, що од Господа чув, і створилося знамення перед усіма людьми. “І повірив народ той” і порадів, що навідав Бог синів Ізраїлевих і що поглянув на них, на їхні скорботи.

“А потім прийшли Мойсей й Аарон та й сказали до фараона: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: “Відпусти народ мій — і нехай вони святкують мені в пустині”. А фараон відказав: “Хто Господь, що послухаюсь слова його, щоб відпустити Ізраїля. Не знаю Господа і також Ізраїля не відпущу”. Повелів людей єврейських більше мучити роботою, накладаючи і численні рани. “Вони нероби, — каже, — тому кричать: “Ходім принесімо жертву нашому Богові”. Тоді гірше люди були озлоблені на Мойсея і Аарона: “Нехай побачить вас Господь і нехай все осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона і в очах його рабів — щоб дати меча в їхню руку повбивати нас”. Мойсей же, укріплений од Бога, знову пішов до фараона, мовлячи: “Господь Бог євреїв послав мене до тебе, кажучи: “Відпусти мій народ”. А щоб збагнув фараон, що від Бога вони послані, почав творити знамення. “І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона і перед його рабами — і вона стала змією! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів — і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, і вони поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. Та затверділо фараонове серце — і він не послухався їх, як говорив був Господь” і не захотів відпустити людей, жорстоке стало серце його. Тоді за повелінням Божим почали іти кари на Єгипетську землю.

Перша кара була така: вкинуто було палицю у воду і змінилася вся вода, що в ріках єгипетських на кров: риби, що в річці, погинули, і не могли єгиптяни і худоба їхня пити воду з річки”. Друга кара була: жаби, що їх вивів Мойсей із води, що вилізши, зайшли в доми і кліті і на постелі, і в доми рабів їхніх, і людей їхніх, і в тіста, і в печі, і на царя, й на рабів його, і на людей його повилазили жаби. І покрилася земля їхня жабнею, які тоді, за повелінням Мойсеевим, поздихали. “І збирали їх цілими купами — і засмерділася земля” єгипетська вся від жаб здохлих і зогнилих. Третя кара була: воші на людях, і на худобі, і на фараоні, і в домі його, і рабах його і “увесь земний порох став вошами в усьому Єгипетському краї”. Четверта кара: песі мухи. П’ята кара: смерть вельми велика на худобу в землі Єгипетській. Шоста кара: прищуваті гнояки на людей та худобу. Сьома кара: град і вогонь палаючий із градом”. Побив-бо град по всій землі Єгипетській “од людини аж до худоби. І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав”. Восьма кара: сарана чи гусениці, що поїли всякий плід землі Єгипетської. Дев’ята кара була тьма по всій землі Єгипетській три дні, що годі було вогонь засвітити, “не бачили один одного і ніхто не вставав з свого місця три дні”. Десята і остання кара була смерть первістків єгипетських. Всі ці кари наводилися були від Бога через Мойсея та Аарона. Нічого від названих тих кар не шкодило євреям, але тільки єгиптянам, бо не хотів фараон відпустити людей Божих. І хоч не раз обіцяв відпустити, утяжившись карою, однак, коли приходило послаблення йому, знову жорстокий ставав і не відпускав аж до десятої кари. Перед десятою карою, як заповідав їм Мойсей, випросили сини Ізраїлеві в єгиптян посудини срібні та золоті і шати багатопінні, скільки могли винести з собою, і сотворив людям Мойсей пасху, навчивши їх, як ягня мають їсти, його ж кров’ю мазати пороги дверей своїх. “І сталося в половині ночі, і вдарив Господь в Єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на престолі, до перворідного полоненого, що у в’язничному домі і кожного перворідного худоби. Євреям же все ціле було.

“І встав фараон уночі, він та всі раби його, та ввесь Єгипет. І знявся великий зойк в Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого. І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі та й сказав: “Устаньте, вийдіть зпосеред народу мого — і ви, і сини Ізраїлеві. І йдіть, і служіть Господові, як ви казали. І дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьміть, як ви казали, та йдіть… І квапили єгиптяни народ той, щоб спішно відпустити їх із краю, бо казали: “Усі ми помремо!” І поніс той народ тісто своє, коли воно вкисло” — не могли-бо приготувати на дорогу хліба через нагле налягання єгиптян, що і молили, і наглили їх, хай якнайшвидше відійдуть. Вийшли-бо зі сріблом та золотом і багатством численним, “а також багато різного люду піднялося з ними, і дрібна худоба, й велика худоба — маєток дуже великий”‘. Було ж піших мужів до шістсот тисяч, крім домочадців і приходьків, що з ними ішли. Взяв-бо Мойсей і Йосипові кістки з собою. Иосип-бо, вмираючи в Єгипті і духом пророчим провидячи майбутнє, заприсяг Ізраїлевих синів, говорячи: “Конче згадає Бог вас, а ви винесете звідси кості мої”. Коли йшли вони із землі Єгипетської, “Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб проводити їх дорогою, а вночі у стовпі вогню, щоб світити їм… Не відступав у день стовп хмари, а вночі стовп вогню з-перед обличчя народу”. “І повідомлено царя єгипетського, що втік той народ. І змінилося серце фараона та рабів його до того народу і сказали вони: “Що це ми зробили, що відпустили Ізра-їля від роботи нам? І запріг він свою колесницю і забрав народ свій з собою. І взяв він шість сотень виборних колесниць, і всі колесниці Єгипту, і трійкових над усіма ними… І гналися єгиптяни за ними… і догнали, як вони отаборилися були над морем”, але не змогли напасти на них. “І рушив ангол Божий, що йшов перед ізраїльським табором, і пішов за ними, і рушив стовп хмари перед ними і став за ними, і ввійшов він у середину між табір Єгипту і між табір Ізраїлів” і став, і була тьма й морок, і прийшла ніч. “І простяг Мойсей руку свою на море — і Господь гнав море сильним східним вітром цілу ніч, і зробив море суходолом — і розступилася вода. І ввійшли Ізраїлеві сини в середину моря, як на суходіл, а море було для них муром із правиці їхньої та лівиці їхньої. А єгиптяни гналися і ввійшли за ними всі фараонові коні й колесниці його та його комонники до середини моря”. Мойсей же перевів людей і став на березі, знову простяг руки на море, і повернулася вода до ранку на місце. Єгиптяни ж бігли під водою, і кинув Господь єгиптян посеред моря. “І повернулася вода і позакривала колесниці та комонників усьому фараоновому війську… Ані жоден з них не зостався. А Ізраїлеві сини йшли суходолом у середині моря”. “І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізраїль мертвих єгиптян на березі моря” — їх-бо море із себе викинуло. “І став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа, та в Мойсея, раба його”. “Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини, радуючись і торжествуючи про перемогу, яка створилась рукою високою над єгиптянами в морі, таку пісню Господові: “Я буду співати Господові, бо дійсно звеличився він — коня і верхівця його кинув до моря”. “І повів Мойсей Ізра-їля від Червоного моря, і ввійшли вони до пустелі Шур. І йшли вони три дні в пустині — і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона”. “І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: “Що ми будемо пити?” І він кликав до Господа. І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води — і стала вода та солодка” і пили її. І водив Мойсей людей ізраїльських по різних пустелях сорок років, усього доброго їм у Бога просячи. Коли ж заремствували про хліб, згадуючи єгипетські м’яса, він умолив Бога і дав їм манну їсти і “перепелиці наслав” для їхньої ситості. Коли ж заремствували про пиття, він вивів воду їм із каменя: ударив камінь — і потекла вода. Коли воював на них Амалик, він випросив у Бога перемогу над Амаликом. Піднімав-бо руки свої на молитву і перемагав Ізраїль, долаючи Амалика, його ж посікли мечем до кінця. І скільки разів прогнівили Бога в пустелі, Мойсей про них умолив, “і сказав він понищити їх, коли б не Мойсей, вибранець його, що став був у виломі перед обличчям його відвернути його гнів, щоб не шкодив”. Дав також їм закон, на скрижалях кам’яних писаний, його-бо взяв Мойсей на горі від Бога, постя-чись сорок днів і сорок ночей. “І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого”. Створив храм Откровення із завіс гарних із червлениці, багряниці та віссона і кивот Заповіту, окутий золотом, у якого вклав стамну, в якій була золота манна і палиця Аарона проросла, і скрижалі Заповіту, над кивотом же поставив два золотих херувима і все там до жертви і всеспалення приладнав. Поставив їм священиків та ле-витів, навчивши їх чинові жрецькому. Встановив їм свята і новомісяччя, навчивши їх судьбам та законам. Владнавши ж чин духовний, дбав і про чин мирський, вибрав мужів сильних із усього Ізраїля і поставив їх над ними тисяченачальниками, і стоначальниками, і десяти-начальниками, і письмовводителями”. “І судили вони народ кожного часу. Справу трудну приносили Мой-сею”. Це вчинив за порадою їтра, тестя свого, що з жоною його Ціппорою, і з маєтком його, і з двома синами його, прийшов до нього від землі Мадіямської в пустелю, прочувши про нього все, скільки Господь створив із ним; його ж Мойсей, прийнявши люб’язно та пригостивши, відпустив з миром до дому.

І багато раб Божий Мойсей сотворив знамень та чудес, рад і турбот про людей ізраїльських, про що пишеться в книгах його: в книзі Виходу, в книзі Левитів, в книзі Чисел, в книзі Повторення закону — у тих книгах докладно виписується житіє його й праці, що проводять і управляють синами ізраїльськими. Коли ж надійшла кончина його, прозвістив Господь про смерть його, кажучи: “Вийди на ту гору Аварім, що в Моамському краї, що навпроти Єрихону, і побач Ханаанський край, що я даю Ізраїлевим синам на володіння”. І помри там. Перш ніж померти, благословив Мойсей синів Ізраїлевих, кожне плем’я осібно благословив, пророкуючи про майбутнє. Тоді зійшов на гору, як зійти повелено йому було, а за неї показав йому Господь всю землю Гілеадську аж до Дана” і весь Нафталим, і край Єфрема та Манасії, і весь край Юди аж до останнього моря. І пустелю, і охрестні села Єрихону, місто Фініків аж до Сигору. “І сказав Господь до нього: “Оце той край, що я присягнув Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: “Насінню твоєму я дам його. Я вчинив, що ти бачиш його власними очима, та туди не перейдеш”. ї впокоївся там Мойсей, Господній раб, у Моавському краї на приказ Господа”. І поховали його поблизу дому Фогорового “і ніхто не знає гробу його аж до цього дня”. “А Мойсей був віку ста й двадцяти літ, коли він помер, та не затемнилося око його” і не зітліли повіки його. “І оплакували Мойсея ізраїльські сини в Моавських степах (близько Єрихону) тридцять днів, та й покінчилися дні оплакування за Мойсеєм”. Його ж молитвами хай збавить нас Господь од великої печалі, і хай од Єгипту, світу цього багатобідного, вивівши, вселить нас у вічні поселення. Амінь.

У той-таки день пам’ять святих мучеників Теодора і Міяна, і Кіона, що з села Кандабальського були, при Максиміяні-царі за Христа страждали; вони, в розпеченій лазні зачинені, двері царською печаткою запечатані пройшли без шкоди, не порушивши печаті, тоді на частини були посічені й померли.

І святого мученика Бавила Другого, єпископа антіохійського і з ним дітей чоловічої статі та жіночої вісімдесят чотири, які прийняли за Христа кончину від меча. І святої мучениці Єрмионії, що була одна із дочок апостола Пилипа, що хрестив євнуха Кандаки.