Вересень,  Житія святих

Житіє і страждання святого священномученика Антима, єпископа Никомідійського і з ним багатьох

Місяця вересня в 3-й день
Місто Никомідія було батьківщина святого Антима[1], де в молодих літах виявилися обичаї досконалого мужа, що з цвітом своєї юності приносили зрілий плід незлобивості; виростаючи тілом, вкупі ріс він і духом. У вік же добрий прийшовши, перевисив усіх чеснотами, і в ті літа природні, коли, ніби плевела пшениці, в людині звичайно виходять наяву пристрасті, він тоді взяв образ безпристрастя. Плоть його була умертвленна, дух смиренний, викорінена заздрість, ярості в ньому ані сліду не було, гніву ані чутно ніколи, лінивство прогнане, об’їданню із п’янстом не лишалось у нього місця, тільки повстримність у всьому, любов до всіх, мир з усіма, добророзум’я посеред усіх, дбання його про славу Божу з’являлося перед усіма. Так він існував, через таке добродійне життя достойний собі священичий чин дістав, в якому дбав про богомисленні молитви та корисні труди, словом та ділом навчав усіх спасительній путі. Коли ж помер пастир святий Никомідійської Церкви Кирило, на престола Антима возведено; його ж обрання як достойне засвідчено було із висоти[2], бо в час хіротонисання небесне заблискотіло світло і певний божественний голос почувся. Прийнявши ж правління Никомідійської Церкви, як добрий кормчий посеред великих хвиль, оберігав цілий корабель од потоплення, адже багато християн у морі бувають потоплені за Христа, однак не поринули в води злочестя, не потопила їх буря ідолопоклонства, не пожерла їх глибина підспуднього пекла, але в тихому, безбуремному пристановищі небесному знайшлися за наставленням та управлінням Антима, пастиря свого.

Той добрий пастир мало не все своє стадо у вінцях мученичих привів Богові. Велике-бо гоніння на християн упало від ідолопоклонників по всьому східному краю, а найбільше в Никомідії, в якій жили тоді злочестиві царі Діоклитіян та Максиміян, повчав святий і укріпляв усіх до мученицького подвигу. “Тепер, – каже, – належить нам себе, християн, з’явити, тепер подвигу час, тепер хто воїн Ісуса Христа – хай стане доблесно до боріння! Тут нам випадає мало постраждати за Христа, який вельми багато за нас страждав, тут його виповімо перед людьми – хай там він про нас виповість перед Отцем своїм, що на небесах. Тут його перед людьми прославимо, хай там він нас прославить перед ангелами своїми. Прославимо ж Бога в тілах наших, що віддали себе на рани. Умремо тимчасово, щоб жити нам вічно, не побоїмося мучителів, що вбивають; хоча і вб’ють нас, але блаженного життя нашого будуть винуватці. Голову усічену правиця подвигоположника нашого вінцем нетлінним увінчає, роздроблені члени тіла просвітяться, як сонце, у царстві Його, рани нанесені вічне примножать нам воздаяння; крові обагрення заведе нас у світлицю Жениха небесного: станем-бо до крові, будем видовищем ангелам та людям”. Такими й подібними цими словами укріплював святий стадо своє, через що багато вірних дерзновенно самі себе віддали на гіркі муки за солодкого Ісуса, Господа свого[3]. Дехто із тепліших вірою; дбаючи про Бога, таке виказав дерзновення: коли царське повеління, що вийшло на забиття християн, на хартії писане, було серед міста Никомідійського прочитано і до стіни на видовищнім місці пригвожджено, він перед усіма почав сповідувати Христа і повеління те зі стіни здер і розірвав, велеголосно ганячи злочестя – і він першим з’явився в Никомідії мучеником.

Після цього багато вельмож і начальних слуг дому царського почали сповідувати Христа явно, виказуючи себе християнами[4], такий був Доротей, Мардоній, і Мигдоній, і Петро, Індис та Горгоній із іншою численною дружиною, що подавали себе на мучення за Христа, з-поміж них-бо немало погубили мучителі всілякими смертями.

У той час у важкій скорботі християнам така річ сталася: невідомо від чого загорілися палати царські, і велика частина їхня згоріла: це злочестиві на християн звалили, кажучи: християни, мовляв, із ненависті запалили. Тоді вельми розпалилася ярість царська, і він більше за лева зарикав, пожираючи християн, їх-бо великі громади було мечами посічено, інших на вогні палено, та й самі з вірних численні мужі та жінки, бачачи нанесену іншим та собі також неминучу смерть, божественною любов’ю загорілися так, що, ніби в прохолодне місце, у вогонь себе вкидали. Інших, безліч народу християнського мучителями було зв’язано і в лодії всаджено, і в глибині морській потоплено. І не тільки живих, але і мертвих мучеників тіла, чесно похованих, неприборкана царська ярість наказала із землі викопувати і в море кидати – аби не пошановувались од християн, які залишаться. Таке велике було гоніння; тоді передусім святого Антима, як вівцю на заколення, шукали були – хотіли-бо вовки спершу пастиря розтерзати, а тоді стадо пожерти. Але Божий промисел і покрова заховували його в одному селі, що звалося Семана, щоб спершу овець своїх словесних послав Богу, а по тому й сам прийшов, позначивши Никомидійської Церкви віру пролитям своєї крові. Тоді і святих мучеників дві тисячі в церкві в день Різдва Христового спалено, а решту стада його в темницю зачинено[5], їх –бо святий частими писаннями своїми, що таємно до них посилалися, навчав і утверджував, хоч і не був із ними тілом, віддалений-бо був за Божим повелінням на певний час, духом же в темницях із ними перебував, писаннями своїми харч духовний подаючи: вівці явно, а пастир таємно із вовками боролися. І ховався святий не тому, що мук боявся, а щоб і ученням, і молитвою найслабших ствердити, найкволіших укріпити, а з боязливих дерзновенних сотворити, доки всіх подасть Христові: тоді й себе віддасть на тії ж муки.

Його утвердженням один із вірних, на ім’я Зенон, заняттям воїн[6], перед усіма царя Максиміяна викрив у злочесті. Був-бо в Никомідії, поблизу видовищного місця, храм язичницької богині Церери, яку вельми там шанували. Тій богині якось Максиміян зі своїм воїнством та всім народом велику приносив жертву, поклоняючись ідолові. В час же того богомерзького свята Зенон, ставши на високому місці, гучним голосом заговорив до царя: “Зваблюєшся, о царю, поклоняючись бездушному каменю та німому дереву, а це є зваба бісівська, що веде своїх поклонників до пагуби. Пізнай, о Максиміяне, і ті свої очі тілесні, а заразом і внутрішні, до небес поверни і від пресвітлого того творіння пізнай Творителя, який Творець, пізнай од живого, навчися цього шанувати Бога, що доброзволить не в крові заколюваних і в смердючому димі палених тварин, але в чистих душах і в чистому розумного творіння серці”. Це почувши, Максиміян звелів, піймавши його, камінням у лице та вуста бити за таке дерзновення, до царя казане. Вибили йому й зуби, понівечили й вид його, стерли язика, що Христа сповідував; нарешті ледве живого вивели із міста і відсікли за царевим повелінням святу його голову.

У той час святий Антим од свого, де переховувався, місця, послав диякона зі своїми письменами до Доротея, котрий сидів у темниці, і до всіх, що з ним ув’язненні були Христа ради, побуджуючи їх до терпіння – хай помруть за спільного життєдавця Господа, веселячись. Цього диякона піймали погани й поставили Максиміяну-царю із письменами святого Антима, посланими до і мучеників. Це взяв цар і прочитав, і знайшов, що те написане було йому недогідне, а там від святого написано люб’язне цілування, дбале співчуття, отецький наказ, пастирське учення, святительське благословення, укріплення до подвигу мученицького та ідолів попертя. На все це роз’ярився цар, повелів усіх вивести з темниці та поставити на свій суд. На них-бо оком гордим та лицем звіриним воззрівши, вельми їм докорив. Відтак повелів прочитати послання Антимове на докір та викриття їхнє. “Цього ви чоловіка, – каже, – лихого звабним байкам вірите і його розпутного вчення слухаєте, а не повеління царського”. Вони-бо читане послання слухаючи і диякона Антимового бачачи, вельми раділи, і сльози від радості ронили; диякона, що віддалік стояв, вітали зором світлим, лицем радісним і головою схиленою, чуті ж слова святого Антима, що читалися їм у докір, складали у серці своєму. Тоді цар рече до диякона: “Скажи нам, звідкіля прийшов ти, хто дав тобі ці послання, що розбещують народ, і де ховається той, що послав тебе?” Диякон же розтулив вуста, благодаті повні, і почав мовляти таке: “Той, що послання ці посилає, пастир є, відстоїть же далеко від стада, письменами повчає його й побуджує до благочестя тим більше, що чує нахід численних вовків на словесне стадо, отож велеголосно звіщає вівцям, що мають творити. Звіщає-бо від найпершого пастиря такі слова: “І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”[7]. Це я послання цьому Христовому стаду приношу й кажу, а де він є тепер, не повім, велике-бо було б безум’я, щоб став я зрадником пастиря мого; від нього велика приймається користь, що і без мого щодо нього звіщання скоро явлена буде. Не може-бо місто сховатися, на верхівці гори стоячи[8]._

Цими дерзновенними словами розгніваний, мучитель засудив святого диякона на смерть, було ж ім я йому Теофіл[9]. Спершу-бо солодкомовного його язика відрізали, тоді камінням побивали і, стрілами разячи його, убили. По тому поставлених судові мучеників повелів по-різному погубити: святому Доротею голову відсікти, І Марденія вогнем спалити, Мигдонія живого у рів стягти і засипати землею, Горгонія ж, і Індиса, і Петра, жорнового каменя на шию повісивши, в море кинути, і всіх інших численними заморити смертями, тож різними смертними дорогами всі до єдиного Бога вийшли; їх-бо одна дівиця, на ім’я Домна, поховала. Про те довідавшись, злочестиві мечем її вбили, коли молилася над мощами святих. У той час і Євтимій, що вченням своїм багатьох привів до сповідання Христа та мученичеського подвигу, там-таки в Никомідії, після різних мук прийняв кончину від меча. Так само після багатьох прийшов час і святому Антиму постраждати за свідчення Ісус Христове.

Ховався він у вищеназваному селі Семані і таємно слово Боже сіяв[10] і віру у Христа Господа примножував. Довідався про нього Максиміян, і тоді двадцять кінних воїнів послав впіймати його. Вони-бо досягли того села, зустріли святого Антима і його самого про нього запитують: “Де перебуває Антим, учитель християнський?” Він же взяв і веде їх у хоромину свою, кажучи: “Повім про Антима і дам його в руки ваші, тільки спочиньте трохи з дороги”. Подав їм їжу і сотворив їм, як міг, прийняття, пригостивши їх люб’язно. Тоді явив себе, що це він Антим: Я є, – каже, – той, кого ви шукаєте, беріть мене і ведіть до того, що послав вас”. Почувши це, воїни здивувалися і, соромлячись дивитись на чесні сивини його, бачачи люб’язне прийняття та пригощення від нього подане, гадали, що не на добро життя цього неповинного й доброго чоловіка мають привести до мучителя, а на останнє зло і звісну по лютих муках смерть. Отож їм стало жалісно й соромно перед лицем Антимовим, тому сказали святому: “Не візьмемо тебе з собою, але радимо тобі сховатися, нам же доведеться сказати перед Максиміяном, що всюди охрест Никомідії шукали Антима і не знайшли’[11]. Бережучи ж дбало заповіді Господні, Антим навчав їх говорити правду, не бажаючи, аби через нього брехали, до того ж і бажаючи за Христа померти, пішов із ними. Йдучи вкупі, говорив їм слово Боже, навчаючи їх вірі в Господа нашого Ісуса Христа, і не марно впало сіяного слова сім’я, але на добру втрапило землю, вкоренилося-бо в серця їхні, зійшло і виросло у звершення віри. Коли ж прийшли до ріки, сотворив про них молитву і хрестив у ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. І знову рушив у дорогу з душекорисною бесідою, доки не досягли міста. Коли ж увійшов до міста Антим, звіщення було пронього Максиміяну – той-бо повелів поставити його перед собою зв’язаного.

Став отож святий перед мучителем, маючи зв’язані позаду руки – так-бо випало заради правди перед судилищем нечестивих, немов злодію, стати-вв’язаним; розум же вільний перед небом мав, сподіваючись звідтіля допомоги. Повелів-бо мучитель усі знаряддя до мук приготовані покласти, бажаючи спершу виглядом їхнім застрашити Антима; хай, побачивши їх, пізнає, як страждатиме і, злякавшись, прихилиться до волі царської. Тоді почав питати його, кажучи: “Чи ти це Антим, що помиляється щодо одного простого чоловіка, званого Христом, що повів за собою в тій-таки облуді й народ простий, зваблюючи їх та розбещуючи, щоб противилися царському нашому повелінню, боги ж наші безчисленною лайкою ганячи й дорікаючи їм?” Він же однако, посміявся і на покладене знаряддя, і на мучителеві слова, кажучи: “Знай, о царю, що не відповідав би і трохи на це твоє запитання, коли б не радив мені божественний апостол, навчаючи нас завжди готовими бути “на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас”[12] обіцяв-бо нам Бог дати “мову та мудрість, що не можуть противитись чи суперечити їй всі противники наші”[13]. Та ж бо я спершу над ідолами вашими, що ви їх богами називаєте, сміявся, тепер же сміюся великому безум’ю твоєму, що сподівався ти відторгнути мене від Творця мого, що й тебе, невдячне створіння, пошанував своїм образом. Навіщо мене на свій суд прив’язаним ти привів і знаряддя мук перед очі мені поклав – чи хочеш цим застрашити мене, щоб злякався, покоряючись безбожному велінню твоєму? Але не зможеш тим застрашити того, хто сам померти по Господі моїм прагне. Пропонуй це тим, що є малодушні й боязливі, їм-бо життя тимчасове є великою втіхою, життя ж тимчасового позбавлення їм є великою мукою – тих, а не мене страши цим. Мені-бо це тлінне тіло і тимчасове життя є наче важкі вузи та темниця, що не дають душі моїй перейти до бажаного Бога. Твоя ж погроза, кара та муки приємніші мені більше всіляких солодощів, бо ведуть по собі смерть, яка надійде. Тож, коли мене від тілесних увільнить пут, пошле мене туди, де є все моє бажання”. Коли це сказав святий, повелів мучитель каменем у шию бити його. Він же вдячно це прийняв, як початок страждання по Христі та вінців основу, більших ран бажав, жадаючи ліпшого воздаяння прийняти, інколи сміючись і лаючи мучителя, інколи розлютовуючи його: хай повелить більшими мучити ранами, повторюючи пророче слово: “Боги, – каже, – що неба і землі не сотворили, нехай погибнуть”[14]. Ті слова в серце мучителя проникли і повелів розпеченими залізними шпицями провертіти ноги йому, але та мука була веселощами святому: радів-бо, хвалячи Бога, що сподобив його таке витерпіти в імені Ісус Христовім. Також повелів Максиміян покласти на землі череп’я гостре і киненого на них голого страждальця жорстоко бити палицею, хай подвійний біль серце його переходить: згори від биття палицею, а внизу від гостроти череп’я. Він і тоді не відчаювався своєї над мучителем перемоги, співаючи це: “Дякую тобі, Господи, царю віків, “ти ж для бою мене підперезуєш силою, підкоряєш мені тих, хто повстають на мене, повернув ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх”[15].

Потім іншу мучитель винайшов муку: чоботи мідяні розпік і наклав на ноги його, але якась божественна благодать з висоти отінила страждальця, укріплюючи його в а муках, і почув голос, що обіцяв йому невзабарі вінця і творив веселощі серцю його, отож од божественної тієї втіхи почав наяву не зважати на муку, а ніби зовсім ніякого не терпів болю, всміхався лицем, веселячись. Мучитель же, бачачи це, дивувавсь і сказав, що волхвом він є і певним чарівництвом перемагає силу палючого вогню. Запитав про причину, чому веселиться, в такій муці перебуваючи? Він же каже: “Через те я радію, що оці муки є мені сподіванкою звісних обіцяних благ. Незабаром перемогти маю марну, надуту твою гординю і викажу, що боги твої сил людських набагато слабші, що маєш каятися про злобу свою навіки, але даремно, і не раніше від життя свого одійдеш, доки у вічну не засудишся погибель”.

Цими словами ще більше роз’ятрився мучитель, повелів святого до колеса прив’язати і, крутячи ним коло, тіло його вогнем палити. Коли ж слуги повелене творити почали, до колеса Антима прив’язуючи і вогонь підкладаючи, раптово попадали як мертві, бо зупинилося коло і метнувся вогонь на них і опалив їх. І сповідалися перед мучителем, кажучи: “Коли почали обертати коло і підпалювати прив’язаного, явилося біля нас три світлоносні мужі, кажучи: “Не бійся, рабе Божий Антиме!” Коли ж зирнули вони на нас, напав на нас страх, і вогонь, що під колесом, на наші лиця метнувся й пошкодив нам”. Це почувши, мучитель дивувався, і все це приписав волхвуванню. Зняв-бо з колеса святого Антима, усіченням мечем грозячи йому, коли не покладе жертви ідолам. Мученик же про усічення мечем почувши, порадів і молив Бога старатливо, хай дасть йому швидше перейти до стада свого, перш ніж прийде в небеса шляхом мученичества, аби міг сказати: “Ось я та ті діти, що дав мені, Боже”[16].

Але спершу повелів злочестивий повести його у темницю, залізними веригами зв’язаного. Коли вели його, хвалив і благословляв Господа за всіх, і раптово освітило його з небес світло – і впали вериги, а слуги, котрі вели, повалилися зі страху. Дійшов до темниці, ввійшов святий поміж злодії та розбійники, що там сиділи і, наче на бенкет чи на весілля ведений, веселився. Запропонував же їм духовного харчу слова Божого і подав благочестивого пиття – прихилив їх до Христа і приєднав до Церкви, навчивши віри й добрих справ, там-таки, в темниці, відродив їх купіллю хрещення. І стала темниця Церквою світлою, Духа Святого виповненою, і там сидів день і ніч, жертву хвалення приносячи Богові.

Довідавсь про це Максиміян, звелів привести перед себе і почав прихильно до поклоніння богів приводити, обіцяючи поставити його найпершим з усіх ієреїв, що служать ідолам, але він із притаманним собі дерзновенням, відповідав цареві: “Є я й досі, перед твоїми словами, начальний священик тюміж Божих ієреїв, священик найпершого пастирям начальника Христа, що в плоть мою одягся і до мене мене ради зійшов; той був Отцю-Богу жертва для людей, на хресті помер, похований був і воскрес через три дні, і на небеса зі славою зійшов, виводячи із собою всіх, що вірували в нього, – отого я є священик і тому себе самого приношу в жертву живу; ваше ж жрецтво, і жертва, і боги гадані – тьма є і в пітьму вічну підуть”.

Почувши це, мучитель засудив його на смерть, і пішов святий на смерть, радістю наповнений: “Тепер, – каже, – час веселощів моїх, тепер здійснення жадання мого, тепер життя вічного відчиняються мені двері – хай вийду я із тіла, ввійду до Господа і насичуся, коли з’явиться мені слава його!” Досягши до місця, на якому мав тимчасовою смертю до незкінченного життя перейти, попросив часу для молитви і достатньо помолившись, схилив святу свою голову, що сокирою відсіклася за повелінням царевим, і так прийняв кінець мукам своїм за Христа, вересня в 3-ій день[17]. Коли ж настав вечір, дехто із вірних, таємно прийшовши, взяли багатостраждальнє його тіло і поховали чесно, славлячи святу Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

[1] “Від різних письменників”.
[2] ” Хіротонія з висоти засвідчена”.
[3] ” Євсевій (книга 8, глава 5) з’явився в Никомідії мучеником”.
[4] “Никифор, книги 7-ої глава 5 і 6”.
[5] “Грудня 28-го”.
[6] “Зенона – воїна ревність у Христі”.
[7] Євангеліє від Матвія
10:1 И призвав двенадцать учеников Своих, Он дал им власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь.
10:2 Двенадцати же Апостолов имена суть сии: первый Симон, называемый Петром, и Андрей, брат его, Иаков Зеведеев и Иоанн, брат его,
10:3 Филипп и Варфоломей, Фома и Матфей мытарь, Иаков Алфеев и Леввей, прозванный Фаддеем,
10:4 Симон Кананит и Иуда Искариот, который и предал Его.
10:5 Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите;
10:6 а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева;
10:7 ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное;
10:8 больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте.
10:9 Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои,
10:10 ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания.
10:11 В какой бы город или селение ни вошли вы, наведывайтесь, кто в нем достоин, и там оставайтесь, пока не выйдете;
10:12 а входя в дом, приветствуйте его, говоря: мир дому сему;
10:13 и если дом будет достоин, то мир ваш придет на него; если же не будет достоин, то мир ваш к вам возвратится.
10:14 А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших;
10:15 истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому.
10:16 Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби.
10:17 Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас,
10:18 и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками.
10:19 Когда же будут предавать вас, не заботьтесь, как или что сказать; ибо в тот час дано будет вам, что сказать,
10:20 ибо не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас.
10:21 Предаст же брат брата на смерть, и отец - сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их;
10:22 и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
10:23 Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой. Ибо истинно говорю вам: не успеете обойти городов Израилевых, как приидет Сын Человеческий.
10:24 Ученик не выше учителя, и слуга не выше господина своего:
10:25 довольно для ученика, чтобы он был, как учитель его, и для слуги, чтобы он был, как господин его. Если хозяина дома назвали веельзевулом, не тем ли более домашних его?
10:26 Итак не бойтесь их, ибо нет ничего сокровенного, что не открылось бы, и тайного, что не было бы узнано.
10:27 Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях.
10:28 И не бойтесь убивающих тело, души́ же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
10:29 Не две ли малые птицы продаются за ассарий*? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего;
10:30 у вас же и волосы на голове все сочтены;
10:31 не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц.
10:32 Итак всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным;
10:33 а кто отречется от Меня пред людьми, отрекусь от того и Я пред Отцем Моим Небесным.
10:34 Не думайте, что Я пришел принести мир на землю; не мир пришел Я принести, но меч,
10:35 ибо Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее.
10:36 И враги человеку - домашние его.
10:37 Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня;
10:38 и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня.
10:39 Сберегший душу свою потеряет ее; а потерявший душу свою ради Меня сбережет ее.
10:40 Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня;
10:41 кто принимает пророка, во имя пророка, получит награду пророка; и кто принимает праведника, во имя праведника, получит награду праведника.
10:42 И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
Мв. 10
, [28].
[8] “Теофіла – диякона страждання за Христа”.
[9] Євангеліє від Матвія
5:1 Увидев народ, Он взошел на гору; и, когда сел, приступили к Нему ученики Его.
5:2 И Он, отверзши уста Свои, учил их, говоря:
5:3 Блаженны нищие духом, ибо их есть Царство Небесное.
5:4 Блаженны плачущие, ибо они утешатся.
5:5 Блаженны кроткие, ибо они наследуют землю.
5:6 Блаженны алчущие и жаждущие правды, ибо они насытятся.
5:7 Блаженны милостивые, ибо они помилованы будут.
5:8 Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят.
5:9 Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими.
5:10 Блаженны изгнанные за правду, ибо их есть Царство Небесное.
5:11 Блаженны вы, когда будут поносить вас и гнать и всячески неправедно злословить за Меня.
5:12 Радуйтесь и веселитесь, ибо велика ваша награда на небесах: так гнали и пророков, бывших прежде вас.
5:13 Вы - соль земли. Если же соль потеряет силу, то чем сделаешь ее соленою? Она уже ни к чему негодна, как разве выбросить ее вон на попрание людям.
5:14 Вы - свет мира. Не может укрыться город, стоящий на верху горы.
5:15 И, зажегши свечу, не ставят ее под сосудом, но на подсвечнике, и светит всем в доме.
5:16 Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного.
5:17 Не думайте, что Я пришел нарушить закон или пророков: не нарушить пришел Я, но исполнить.
5:18 Ибо истинно говорю вам: доколе не прейдет небо и земля, ни одна иота или ни одна черта не прейдет из закона, пока не исполнится все.
5:19 Итак, кто нарушит одну из заповедей сих малейших и научит так людей, тот малейшим наречется в Царстве Небесном; а кто сотворит и научит, тот великим наречется в Царстве Небесном.
5:20 Ибо, говорю вам, если праведность ваша не превзойдет праведности книжников и фарисеев, то вы не войдете в Царство Небесное.
5:21 Вы слышали, что сказано древним: не убивай, кто же убьет, подлежит суду.
5:22 А Я говорю вам, что всякий, гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду; кто же скажет брату своему: "рака́"*, подлежит синедриону**; а кто скажет: "безумный", подлежит геенне огненной.
5:23 Итак, если ты принесешь дар твой к жертвеннику и там вспомнишь, что брат твой имеет что-нибудь против тебя,
5:24 оставь там дар твой пред жертвенником, и пойди прежде примирись с братом твоим, и тогда приди и принеси дар твой.
5:25 Мирись с соперником твоим скорее, пока ты еще на пути с ним, чтобы соперник не отдал тебя судье, а судья не отдал бы тебя слуге, и не ввергли бы тебя в темницу;
5:26 истинно говорю тебе: ты не выйдешь оттуда, пока не отдашь до последнего кодранта.
5:27 Вы слышали, что сказано древним: не прелюбодействуй.
5:28 А Я говорю вам, что всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своем.
5:29 Если же правый глаз твой соблазняет тебя, вырви его и брось от себя, ибо лучше для тебя, чтобы погиб один из членов твоих, а не все тело твое было ввержено в геенну.
5:30 И если правая твоя рука соблазняет тебя, отсеки ее и брось от себя, ибо лучше для тебя, чтобы погиб один из членов твоих, а не все тело твое было ввержено в геенну.
5:31 Сказано также, что если кто разведется с женою своею, пусть даст ей разводную.
5:32 А Я говорю вам: кто разводится с женою своею, кроме вины любодеяния, тот подает ей повод прелюбодействовать; и кто женится на разведенной, тот прелюбодействует.
5:33 Еще слышали вы, что сказано древним: не преступай клятвы, но исполняй пред Господом клятвы твои.
5:34 А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий;
5:35 ни землею, потому что она подножие ног Его; ни Иерусалимом, потому что он город великого Царя;
5:36 ни головою твоею не клянись, потому что не можешь ни одного волоса сделать белым или черным.
5:37 Но да будет слово ваше: да, да; нет, нет; а что сверх этого, то от лукавого.
5:38 Вы слышали, что сказано: око за око и зуб за зуб.
5:39 А Я говорю вам: не противься злому. Но кто ударит тебя в правую щеку твою, обрати к нему и другую;
5:40 и кто захочет судиться с тобою и взять у тебя рубашку, отдай ему и верхнюю одежду;
5:41 и кто принудит тебя идти с ним одно поприще, иди с ним два.
5:42 Просящему у тебя дай, и от хотящего занять у тебя не отвращайся.
5:43 Вы слышали, что сказано: люби ближнего твоего и ненавидь врага твоего.
5:44 А Я говорю вам: люби́те врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас и гонящих вас,
5:45 да будете сынами Отца вашего Небесного, ибо Он повелевает солнцу Своему восходить над злыми и добрыми и посылает дождь на праведных и неправедных.
5:46 Ибо если вы будете любить любящих вас, какая вам награда? Не то же ли делают и мытари***?
5:47 И если вы приветствуете только братьев ваших, что особенного делаете? Не так же ли поступают и язычники?
5:48 Итак будьте совершенны, как совершен Отец ваш Небесный.
Мв. 5
.
[10] “Метафраст”.
[11] “Добродіяння ворогів у друзів перетворює” .
[12] Перше соборне послання апостола Петра
3:1 Так само дружини, коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин,
3:2 як побачать ваше поводження чисте в страху.
3:3 А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж,
3:4 але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом.
3:5 Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам.
3:6 Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху.
3:7 Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви.
3:8 Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі.
3:9 Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення.
3:10 Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу.
3:11 Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним!
3:12 Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!
3:13 І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго?
3:14 А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся!
3:15 А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом.
3:16 Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі.
3:17 Бо ліпше страждати за добрі діла, коли хоче того Божа воля, аніж за лихі.
3:18 Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений,
3:19 Яким Він і духам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав;
3:20 вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів, коли будувався ковчег, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води.
3:21 Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа,
3:22 що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися Анголи, влади та сили.
1Пет. 3
, [15].
[13] Євангеліє від Луки
21:1 І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці.
21:2 Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула.
21:3 І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх!
21:4 Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала...
21:5 Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік:
21:6 Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується...
21:7 І запитали Його та сказали: Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?
21:8 Він же промовив: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім'я Моє, кажучи: Це Я, і Час наблизився. Та за ними не йдіть!
21:9 І, як про війни та розрухи почуєте ви, не лякайтесь, бо перш статись належить тому. Але це не кінець ще.
21:10 Тоді промовляв Він до них: Повстане народ на народ, і царство на царство.
21:11 І будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі.
21:12 Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язниці, і поведуть вас до царів та правителів через Ім'я Моє.
21:13 Але це стане вам на свідоцтво.
21:14 Отож, покладіть у серця свої наперед не гадати, що будете відповідати,
21:15 бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші.
21:16 І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть.
21:17 І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти.
21:18 Але й волосина вам із голови не загине!
21:19 Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете.
21:20 А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення.
21:21 Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, хай не вертаються в нього!
21:22 Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане.
21:23 Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом!
21:24 І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган...
21:25 І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль,
21:26 коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться.
21:27 І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із силою й великою славою!
21:28 Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!
21:29 І розповів Він їм притчу: Погляньте на фіґове дерево, і на всілякі дерева:
21:30 як вони вже розпукуються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо.
21:31 Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько!
21:32 Поправді кажу вам: Не перейде цей рід, аж усе оце станеться.
21:33 Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!
21:34 Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано,
21:35 немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі.
21:36 Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!
21:37 За дня ж Він у храмі навчав, а на ніч виходив та перебував на горі, що зветься Оливна.
21:38 А зранку всі люди до Нього приходили в храм, щоб послухати Його.
Лк. 21
, [15].
[14] Книга пророка Єремії
10:1 Послухайте слова того, що вам каже Господь, о доме Ізраїлів!
10:2 Так говорить Господь: Не навчайтесь доріг цих народів, і небесних ознак не лякайтесь, бо тільки погани лякаються їх!
10:3 Бо устави народів марнота вони, божок бо це дерево, з лісу вирубане, і це діло рук майстра сокирою!
10:4 Сріблом та злотом його прикрашають, цвяхами та молотками прикріплюють їх, і він не захитається.
10:5 Вони, як опудало на огірковім городі, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро це не в їхній силі!
10:6 Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я Твоє могутністю!
10:7 Хто не буде боятись Тебе, Царю народів? Бо Тобі це належить, бо між усіма мудрецями народів і в усьому їхньому царстві немає такого, як Ти!
10:8 Вони стали всі разом безумні й безглузді, наука марна оце дерево!
10:9 Срібна бляха з Таршішу привезена, злото ж з Офіру, праця майстра й руки золотарської, блакить та пурпура їхня одіж, усі вони праця мистців.
10:10 А Господь Бог правдивий, Він Бог Живий та Цар вічний! Від гніву Його затрясеться земля, і не знесуть Його гніву народи.
10:11 Отак їм скажіть: боги, що неба й землі не вчинили, погинуть з землі та з-під неба цього!
10:12 Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселенну, і небо напнув Своїм розумом.
10:13 Як голос Його забринить, у небесах шумлять води, а коли підіймає Він хмари із краю землі, коли блискавки чинить дощем та вітер виводить з криївок Своїх,
10:14 тоді кожна людина дуріє в своєму знанні, усяк золотар посоромлений через боввана, бо відлив його це неправда, і немає в них духа!...
10:15 Марнота вони, вони праця на сміх, в час навіщення їх вони згинуть!
10:16 Не така, як оці, частка Яковова, бо Він все вформував, а Ізраїль племено спадку Його, Господь Саваот Його Ймення!
10:17 Забери із землі свій товар, ти, що сидиш ув облозі!
10:18 Бо Господь каже так: Ось цим разом Я кину мешканців цієї землі, мов із пращі, і притисну їх так, щоб пізнання знайшли...
10:19 Ой, горе мені з-за нещастя мого, моя рана болюча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу я її.
10:20 Намета мого попустошено і зірвані всі мої шнури. Розійшлись мої діти від мене й нема їх, нема вже кому розтягнути намета мого та повісити завіси мої...
10:21 Бо пастирі стали безглузді, і вони не звертались до Господа, тому не щастилося їм, і розпорошене все їхнє стадо...
10:22 Голос звістки: Іде ось, і гуркіт великий з північного краю, щоб юдські міста обернути в спустошення, на мешкання шакалів...
10:23 Знаю, Господи, я, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком.
10:24 Карай мене, Господи, тільки ж за судом, не гнівом Своїм, щоб не знищити мене!
10:25 Вилий лютість Свою на народи, що не знають Тебе, та на роди, що Ймення Твого не кликали, що Якова з'їли й пожерли його, і погубили його, а мешкання його опустошили!...
Єр. 10
, [11].
[15] Псалми
17:1 Для дириґента хору. Раба Господнього Давида, коли він промовив до Господа слова цієї пісні того дня, як Господь урятував його з руки всіх його ворогів та від руки Саула,
17:2 то він проказав: Полюблю Тебе, Господи, сило моя,
17:3 Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя!
17:4 Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!
17:5 Тенета смертельні мене оточили, і потоки велійяала лякають мене!
17:6 Тенета шеолу мене оточили, і пастки смертельні мене попередили.
17:7 В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я взиваю, Він почує мій голос із храму Свого, і доходить мій зойк до лиця Його в уші Йому!
17:8 Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, бо Він запалився від гніву:
17:9 із ніздер Його бухнув дим, з Його ж уст пожирущий огонь, і жар запалився від Нього!
17:10 Він небо простяг і спустився, а хмара густа під ногами Його.
17:11 Усівся Він на херувима й летів, і на вітрових крилах понісся...
17:12 Поклав темряву Він як заслону Свою, довкілля Його то темрява вод, а мешкання Його густі хмари!
17:13 Від блиску, що був перед Ним, град і жар огняний пройшли хмари Його...
17:14 і Господь загримів у небесах, і Всевишній Свій голос подав, град і жар огняний!
17:15 Він послав Свої стріли, та їх розпорошив, і стрілив Він блискавками, та їх побентежив.
17:16 Показалися річища водні, і відкрились основи вселенної, від сваріння Твого, о Господи, від подиху вітру із ніздер Твоїх...
17:17 Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих,
17:18 він мене врятував від мого потужного ворога, і від моїх ненависників, бо сильніші від мене вони!
17:19 Напали на мене вони в день нещастя мого, та Господь був моїм опертям,
17:20 і на місце розлоге Він вивів мене, Він мене врятував, бо вподобав мене!
17:21 Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх,
17:22 бо беріг я дороги Господні, і від Бога свого я не відступив,
17:23 бо всі Його присуди передо мною, і не відкидав я від себе Його постанов!
17:24 і був я із Ним непорочний, і стерігся своєї провини,
17:25 і Господь заплатив був мені за моєю справедливістю, згідно з чистістю рук моїх перед очима Його.
17:26 із справедливим поводишся Ти справедливо, із чесним по-чесному,
17:27 із чистим поводишся чисто, а з лукавим за лукавством його,
17:28 бо народ із біди Ти спасаєш, а очі зухвалі принижуєш,
17:29 бо Ти світиш мого світильника, Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву!
17:30 Бо з Тобою поб'ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур.
17:31 Бог непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього!
17:32 Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога?
17:33 Цей Бог мене силою оперезав, і дорогу мою учинив непорочною,
17:34 Він зробив мої ноги, мов у лані, і ставить мене на висотах моїх,
17:35 мої руки навчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає.
17:36 і дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч.
17:37 Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться.
17:38 Женуся я за ворогами своїми, і їх дожену, і не вернуся, аж поки не винищу їх,
17:39 я їх потрощу, й вони встати не зможуть, повпадають під ноги мої!
17:40 Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників.
17:41 Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх!
17:42 Кричали вони, та немає спасителя, взивали до Господа, і не відповів їм.
17:43 і я їх зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях, їх потопчу!
17:44 Ти від бунту народу мене бережеш, Ти робиш мене головою племенам, мені будуть служити народи, яких я не знав!
17:45 На вістку про мене слухняні мені, до мене чужинці підлещуються,
17:46 в'януть чужинці і тремтять у твердинях своїх...
17:47 Живий Господь, і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасіння мойого звеличиться,
17:48 Бог, що помсти за мене дає, і що народи під мене підбив,
17:49 що рятує мене від моїх ворогів, Ти звеличив мене над повстанців на мене, спасаєш мене від насильника!
17:50 Тому то хвалю Тебе, Господи, серед народів, і Йменню Твоєму співаю!
17:51 Ти Своєму цареві спасіння побільшуєш, і милість вчиняєш Своєму помазанцеві Давиду й насінню його аж навіки.
Пс. 17
, [40-41].
[16] іс. 8, [18].
[17] “Никифор, книги 7-ої глава 6-а”.