Вересень,  Житія святих

Житіє і страждання святого мученика Маманта

Місяця вересня в 2-й день

Христовий мученик Мамант[1] батьківщину мав Пафлагонію; батьки його знамениті: батько його був Теодот, мати ж його Руфина – обидва з великого патриціянського роду, славні, й багаті, й осяяні благочестям. Вони, коли в середині себе довго таїти не могли своєї до Христа віри і дбалої любові, явили перед усіма своє сповідане благочестя і до нього багатьох приводили. На них учинили донос Олександру, що був тоді намісником міста Гагрського, йому ж було звелено від царя, щоб честь богів їхніх усією старатливістю розмножував і возносив, а християн, яких би виявив і тих, що не слухаються їхнього повеління, хай мучить і віддає смерті. Олександр привів перед судисько своє Теодота, примушував його покласти жертви ідолам, але той і чути не хотів наказаного Олександром. Той, хоч і готовий був мучити неслухняного, але утриманий був великим доброродством Теодотовим, не годиться-бо йому безчестити й мучити патриціянських дітей без. повеління царського. Тому послав його до Кесарії Каппадокійської до Фауста-князя, той наскільки був у своєму безбожному безчесті м’яікіший, настільки являвся лютіший до християн. Він Теодота побачив і вкинув його в темницю. Дружина його блаженна Руфина, хоч і вагітна була, одначе слідувала за мужем своїм і з ним укупі до темниці пішла і страждала в ній заради Христа. Теодот же, бачачи неміч тіла свого і думаючи про суворість мучителя, вдався до Господа із старатливою молитвою, бажаючи ліпше вмерти, аніж супроти благочестя зігрішити, коли не зможе винести тяжких мук. І сказав у молитві своїй таке: “Господи, Боже сил, Отче улюбленого Сина твого, тебе благословляю і прославляю, що сподобив мене заради імені твого бути вкиненим у цю темницю, але молю тебе, Господи, прийми душу мою в узах оцих, знай неміч мою, хай ніколи не похвалиться ворог мій щодо мене!” – так він молився. Бог же, що “створив серце кожного з нас, розуміє всі наші діла”[2], почув молитву вірного раба свого, щоби дав йому блаженну кончину, вивів із темниці душу його і вселив його у світлі обителі небесні. Дружина ж його, блаженна Руфина, терплячи нестатки і скорботу в’язничні і обійнята великою за чоловіком печаллю, передчасно народила дитину чоловічої статі. Позираючи на дитя і на мертве тіло чоловіка свого, закричала до Бога із зітханням та слізьми, кажучи: “Боже, що створив чоловіка і від боку його створив Єву, повели, хай і я тим-таки шляхом піду, яким піде чоловік мій і розріши мене від малочасного цього життя, прийми у вічні свої покрівлі, а народжене дитя ти виховай так як знаєш – ти йому будеш батько й матір, і оберігач життя його!” Так та чесна і свята жона в печалі своїй до Бога гукала, була ним почута, і від вуз плотських розрішена – пішла на вічну свободу, віддавши дух свій у руки Господові, а дитя посеред мертвих батьків своїх залишилося живе. Тоді Господь, який пильнує дітей[3], доброзволив відкрити про нього одній доброрідній та благочестивій жінці, що жила в Кесарії, ім’я її було Аммія, і звелів їй через ангела свого в нічному видінні, кажучи, щоб випросила у князя тіла святих, що померли в темниці і хай поховає їх чесно, дитя ж хай візьме собі і виховає його замість сина[4]. Вона, вставши, пішла швидко за повелінням Господнім і просила князя, щоб повелів їй узяти з темниці тіла померлих в’язнів . Бог же схилив на милість немилосердне серце князя і не заборонив, щоб було на бажання тієї чесної жінки. І ввійшла Аммія в темницю, знайшла тіла обох, що лежали вкупі, посередині між ними – дитя з лицем світлим та веселим. Тіла-бо святих узявши, поховала чесно в саду своєму, дитину ж прийняла і полюбила, як свою рідну, вигодувала по-християнському, була-бо бездітна і вдовою цнотливою[5]. Дитя, виростаючи, не говорило п’ять років, потім до Аммії, що була йому другою матір’ю, прорекло таке слово: “Мамма!” (що по-римському значить “груди” чи “мати”), і від того слова Мамантом прозваний був. Потім дала його та мати в науку письма, де невзабарі перевищив усіх своїх однолітків, що всі дивувалися гостроті розуму його.

У той час царював у Римі Авреліян злочестивий, що примушував усіх поклонятися бісам, не тільки чоловіків та жінок, але й малих дітей – про них же багато дбав, особливо про тих, що малолітні й малоумні були, що зручно можуть звабитися і підхилитися до будь-якого лихого діла. Ще бо гадав беззаконний, що звикши їсти в юних літах ідоложертвування, на старість будуть більші ідолопоклонники. Тому через усілякі лестощі приводив дітей до свого злочестя. Але хоч численні малі діти та юнаки зваблювалися і підлягали царській волі, однак ті, що з Мамантом в училище ходили, діяли супротивне, слідуючи Мамантовому вченню; той-бо в малі літа мав сиву премудрість і вік старечий життя безскверного, виказуючи одноліткам своїм марноту язичницьких богів бездушних та недійсних, навчаючи їх знати, що і сам він знав, – єдиного істинного Бога і приносити йому розумну жертву: дух сокрушенний і серце смиренне.

Тоді прийшов од царя в Кесарію на місце Фаустове князь Демокрит, дихаючи заборонами та вбивством на християн, – був-бо великий ревнильник нечестивого і безбожного зловір’я свого. До нього донос подали на святого Маманта, що не тільки сам не поклоняється богам їхнім, але й інших підлітків, що з ним учаться, розбещує і християнській вірі навчає. Було тоді Маманту п’ятнадцять літ від народження його і вже осиротів по Другій матері своїй Аммії, котра прийомному синові своєму, святому Маманту, як єдиному спадкоємцю, численні на землі залишивши маєтки, пішла до небесного багатства, уготованого тим, що люблять Бога.

Демокрит же, почувши про Маманта, послав по нього і, коли привели його перед нього, запитав спершу: чи є він християнином? Також, що він сам не тільки богам не поклоняється, але й рівних собі юнаків розбещує, учачи не слухатися царського повеління. і Він же, котрий у молодих літах являв собою досконалого мужа, безстрашно відповів, кажучи: “Я той, котрий ні в що ставить сивини ваші, бо з правдивого шляху зблудили і такою обкладені тьмою, що не можете поглянути на світло істини і, полишивши істинного і живого Бога, до бісів приступили, кланяючись бездушним та глухим ідолам. Я ж від Христа мого ніколи не відступаю, і їх можу приводити до нього – дбаю про те”. Демокрит, почудувався такій дерзновенній Мамантовій відповіді, тож ярістю повелів підлеглим повести його у храм Серапіда, поганого їхнього бога, і там до жертви ідольської примусити його. Він же, ні трохи не боячись ярості князя, вільною мовою каже: “Не подобає тобі кривдити мене, що є великорідним, я є син батьків, що були в синклітському доброродстві. Демокрит запитав підлеглих про Мамантовий рід і довідався, що той родом є від стародавніх римських бояр, а виховала його славна і багата жінка Аммія і зробила його спадкоємцем численним своїм маєткам. Не захотів (князь) піддавати його мукам, малолітній-бо був, через це залізні на нього наклавши вериги, послав його до царя Авреліяна, що був тоді в місті Єгії, і звістив йому писанням усе про і Маманта.

Цар же прийняв писання від Демокрита і прочитав його. Звелів, щоб привели перед нього юнака Маманта і, побачивши його, почав усіляко до свого зловір’я приводити, одне, забороною страхаючи, а друге, лестощами зваблюючи, дари й почесті обіцяючи й кажучи: “Коли приступиш до великого Серапіда і принесеш йому жертви, о красний юначе, будеш із нами в палаті і по-царському виховаєшся, і всі тебе шанувати і хвалити будуть, і блаженний станеш воїстину. Коли ж не послухаєш мене, то зле маєш загинути”. Юнак же Мамант мужньо відповів йому, кажучи: “Не буде того, о царю, щоб поклонився я бездушним ідолам, котрих ви як богів пошановуєте. Та ж ви безумні є, що кланяєтеся дереву і каменю нечуттєвому, а не Богові живому! Перестань-бо лестивими словами мене зваблювати, бо коли ти доброчиниш – мучиш, коли ж мучиш – доброчиниш. Знай-бо, що ті твої обіцяні мені добродіяння дари та почесті були б мені тяжкими муками, коли б замість Христа полюбив би я те. Муки ж тяжкі, що заради імені Христа обіцяєш накласти, будуть мені великим добродіянням, бо заради Христа мого ліпше померти мені, і це більше усіляких почестей та надбань”. Так святий Мамант говорив перед царем і не соромився, що в юнацькому тілі розум мав досконалого мужа і серце безбоязне; сила Божа знає і малого хлопця з’явити нездоланним Голіатом і з вуст малолітка звершити собі хвалу, і малолітнього хлопця так умудрити, щоб більше старця розумів, – це все можна було бачити в юнакові Маманті: не перемогли його слова беззаконного царя, не звабили дари, не застрашили муки, що їх більше великих дарів прийняв старатливо, бо розгнівавсь мучитель і звелів, щоб на землі його розпростертого нещадно бити, а коли били красне його тіло, він так терпів, ніби ніякого не відчував болю. Цар же каже до нього: “Промов тільки вустами, що подаси жертви богам, тоді вільний будеш від муки”. Він же відповів: “Ні серцем, ні вустами не відкинуся від Бога і Царя мого Ісуса Христа, коли мені і в тисячу разів більші за ці знову накладеш рани, вони- бо з’єднують мене з жаданим Господом моїм, і хочу, щоб не утрудилися руки тих, що б’ють мене, — скільки-бо тії б’ють, стільки винуватцями стають більших мені благ у подвигоположника. Христа”.

Авреліян же, бачачи його байдужим до ран, повелів свічками опалювати тіло його. І так сталося: вогонь, соромлячись тіла мученика, не торкнувся до нього, але метнувся на лиця тих, що опаляли. І більше загорівся мучитель гнівом і опалився ярістю, аніж Христовий мученик вогнем природним: наскільки той на вогонь незважав, настільки мучителеві серце спалював. Тоді повелів камінням побивати святого Маманта – йому ж бо те камінне побиття таке доброприємне було заради любові Христової, ніби хто пахучими посипав його квітами. Цар, бачачи, що нічого не досягне, засудив його на смерть – хай у море його вкинуть. Прив’язали слуги на шию його оливо велике, повели до моря, але й там не полишив Господь раба свойого: ангелам своїм заповів, щоб уберегли його[6]. І тут з’явився ангел Господній на шляху, як блискавка лискочучи. Ті, що вели (Маманта), побачивши його, назад побігли зі страху, покинувши святого Маманта. Узяв-бо ангел мученика, відкинув оливо і завів його на гору високу в пустелі поблизу Кесарії і там йому жити повелів.

Пустельне оте життя Мамант почав од посту: сорок днів і сорок ночей на горі тій постився, і був наче другий Мойсей, якому дано в руки новий закон, даний спершу отцям нашим і чого не одержав Мойсей, те прийняв Мамант, бо ж Мойсей тільки скрижалі з висоти дістав, до Маманта зійшов-бо з небес і голос, і жезл. Коли ж прийняв жезла, за голосом, що повелів йому, ударив тим жезлом у землю, як Мойсей колись у море прийняв одразу Євангеліє, котре вийшло від надр земних, і явився не тільки як другий Мойсей, а ще й як другий Павло, проповідуючи Євангеліє і збудував таку собі малу церкву, і в ній молився, святе Євангеліє читаючи. За повелінням же Божим збиралися до нього з тієї пустелі звірі, як вівці до пастиря і, як розумні, до слів уст його прихилили вуха свої і корилися йому[7]. Харч же його був молоко диких звірів, їх-бо доїв, творячи сири не тільки собі, але и жебракам – зібрав-бо багато сирів; носячи їх до міста Кесарійського, роздавав убогим. Пішла чутка про нього у тому місті; такий собі Олександр, не той, що раніше згадувався, але інший, поставлений на той час ігемон у Каппадокії, людина яра і лиха вельми, довідався все те про Маманта; вважаючи його за чародія, послав певних воїнів на конях у ту пустелю шукати його, а, знайшовши, привести до нього. Він сам зійшов з гори до тих, що шукали в пустелі Маманта святого, зустрів їх і запитав: кого шукають? Вони ж, гадаючи, що він пастух, що пасе овець своїх на тій горі, сказали йому: “Маманта шукаємо, що десь живе у цій пустелі: чи не знаєш його ти, де він є?”. Мамант же запитує їх: “Для чого шукаєте?” Вони ж сказали: “Оговорений перед ігемоном, що волхв він є. І послав нас ігемон схопити його на муки”. Мамант же мовив до них: “Я вам, о друзі, повім про нього, тільки прийдіть у хатину мою і, відпочивши трохи від праці, харчем підкріпітеся”. І пішли воїни з ним у його житло, він же подав їм сири їсти. Коли ж вони їли, то прийшли, за звичаєм своїм, лані і кози дикі молочні, щоб їх видоїли. Він же надоїв молока і подав воїнам хай п’ють, сам же став на молитву. І почали приходити численні звірі, що бачачи, воїни перелякалися і, кинувши їжу, до нього прибігли[8]. Він же звелів їм не боятися, так само звістив, що це він є Мамант, якого шукають. Вони ж бо сказали йому: “Коли хочеш іти до князя, то іди з нами, коли ж ні, то нас відпусти самих, ми ж бо не сміємо вести тебе. Однак молимо тебе: хай не пошкодять нам звірі!” Він же втішив Їх, спершу їм повелів іти, кажучи: “Ідіть ви спершу, а я сам услід за вами піду”. І пішли воїни, і чекали пришестя його у міських воротях, вірили-бо словам такого мужа, ані помислити не можучи щось неправедне про нього. Мамант же взяв із собою одного лева, пішов із ним до міста, і сам увійшов у місто, а лев зовні залишився[9]. Воїни ж узяли Маманта і поставили його перед ігемоном Олександром.

Ігемон же, побачивши святого, спершу почав питати його, кажучи: “Чи ти є знаменитий отой волхв, що про нього я чув?” Святий відповідає: “Я є раб Ісуса Христа, що всім віруючим у нього і тим, що творять волю його, дає спасіння, а волхвів та чародіїв і тих, що кланяються ідолам, віддає вогню пекельному. Скажи: навіщо покликав ти мене до себе?” І рече ігемон: “Через те покликав тебе, що не відаю, яким волхвуванням та звабою диких і лютих звірів приборкав ти, що з ними пробуваєш, і посеред них живеш, і повеліваєш ними, наче розумними, – як це чував я про тебе?” Каже святий Мамант, хто служить Богу єдиному живому та істинному, той не потерпить анітрохи перебувати з ідолопоклонниками та злодіями. “Через те і я ліпше зволив із звірми в пустелі, аніж з вами жити в поселеннях грішницьких, і звірі ніяким волхвуванням як це ти гадаєш, не приборкуються і слухаються мене, та й не знаю я, що це є волхвування, і хоч нерозумні вони, але знають страх Божий і пошановують рабів Його. Ви ж набагато нерозумніші є звірів, адже не пізнаєте істинного Бога і безчестите рабів Його, немилостиво їх мучачи і вбиваючи”. Ігемон же, ярості наповнився, зразу ж повелів святого мученика, повісивши, бити і кігтями залізними тіло його шарпати. Він же, хоч вельми ранився був, однак так мужньо терпів, що ніякого не відчував болю, не кричав, не стогнав, а тільки до небес зворушено возводячи очі, звідтіля сподівався помочі, її і не був позбавлений, бо раптово пролунав із небес голос: “Кріпися і мужній, Маманте!” Той голос багато із тих, що стояли там, вірних чули і в благочесті утвердилися. Мамант же святий тим голосом вельми укріпився, не зважаючи ані трохи на муки. Після довгого шарпання, полишили святого і кинули у темницю, поки приготовано буде вогняну піч, у якій намислив його ігемон спалити[10]. Були й інші в’язні у темниці тій, сиділи-бо по сорок чоловік. Коли ж знемігся від голоду та спраги, помолився святий, і тут залетів віконцем у темницю голуб, несучи у дзьобику харч наче бісер світлий і більше меду солодкий – поклав це перед святим Мамантом і геть полетів[11]. Харч же той на всіх в’язнів примножився, як колись малі хліби численному народу в пустелі і укріпили тих, що поїли[12]. І знову опівночі, коли помолився святий, одчинилися двері в’язничні і всі в’язні вийшли, один лише залишився Мамант святий. Коли ж розпалилася піч вельми, виведено було із темниці мученика і в огненну ту піч кинено. Бог же, який оросив був колись вавілонську піч трьом юнакам[13], оросив і Маманту вогонь і посеред палахкого полум’я холодний дух рабові своєму сотворив. Мученик же, у печі тій, співаючи і славлячи Бога, пробув три дні, доки цілковито піч не охолола і вогненне вугілля в попіл перетворилося. Після трьох днів довідався ігемон, що Мамант живий є у печі, здивувався і сказав: “О який великий є цей чародій, що й вогонь не може торкнутися його”. Багато із людей, бачачи, що нітрохи не торкнувся вогонь святого і не пошкодив йому, пізнали істинного Бога і йому єдиному велике те чудо приписали, прославляючи силу його.

Безумний же ігемон, не бажаючи пізнати всесильного Бога, вивів мученика з печі і його неушкодження від вогню побачив, волхвуванню це приписав і багато брехні на істину казав, відтак засудив його на з їжу звірам. І повели святого на видовище, випустили на нього ведмедицю голодну; та ж, прибігши, поклонилася святому і лежала при нозі його, обіймаючи стопи його. Також випустили парда, але той покірливо обняв за шию його і цілував лице, і облизував піт чола його. Коли все так сталося, прибіг тоді лев отой, що з пустелі із святим прийшов, і, скочивши на видовище, людським голосом провістив святому[14]: Бог-бо відкрив вуста звіру, як колись Валаамовій ослиціі, на явлення всемогутньої своєї сили. Проказані ж ті слова звірові були такі[15]: “Ти є пастир мій, котрий пас мене на горі!” – і, проказавши це, негайно кинувся на людей, а їх була там безліч велика, еллінів, та жидів, та дітей без числа. За чинилися двері огорожі видовища. Бог так хотів, і вбив там лев людей дуже багато, що ледве ігемон утік і мало хто з ним, що були там в огорожі видовищній, де лев од ярості та лютості хапав і терзав. Тоді святий приборкав лева і відіслав його в пустелю[16]. Ігемон же знову схопив святого, тримав його в кайданах і вдруге вивів на видовище, випустивши на нього свого лева, вельми лютого. Але і той покірливий став, валявся перед ногами його. Еллінські люди, бачачи це, скреготали зубами на святого від гніву і кричали до ігемона: “Відведи лева, хай волхва цього камінням поб’ємо!” І кидали каміння на мученика[17]. Жрець же один ідольський, за повелінням мучителя, сильно вдарив тризубцем у черево святого і проколов його, і випали із нього всі нутрощі його. І сам узяв їх своїми руками, і пішов за місто, несучи нутрощі свої; кров же його, що проливалася, як воду одна із вірних ланка збирала у водонос, і йшов так святий десь зо дві стадії. Знайшов якусь печеру у скелі і ліг у ній. Був же до нього із небес голос, що закликав його у горнє, і віддав із радістю дух свій у руки Господа свого[18], за нього-бо достатньо постраждав. Мамант святий прийняв вінця мучення. Святі ж його мощі на тому-таки місці було поховано вірними, де численні чудеса звершувалися, як явно з’являється зі слів святого Василія Великого, що на пам’ять святого мученика Маманта у своїй до народу проповіді пише таке:

“Пам’ятайте мученика святого, поскільки у видінні його бачите[19]; поскільки на місці цім зібрані, помічника його маєте; поскільки тим, що ім’я його закликають, самим викажеться ділом; поскільки заблудлих на життя наставив; поскільки життя продовжив – всі, спільно зібравшись, хвалу мученику принесіте!” Із цих слів Василія Великого з’являється, що численні сцілення та чудеса при гробі мученика святого Маманта здійснювалися.

Не випадає і про те промовчати чудо, що коли Юліан-відступник ще юний був і хотів від себе виказати благочестя[20], хоч уже і вовком в одежі овечій ходив, почав будувати святому мученику Маманту над його гробом церкву предивну великим коштом, але це чинив не від благочестя, а від марнославства та лицемір’я; тоді воістину чудо було видно преславне, бо створене вдень падало вночі[21], а стовпи поставлені перетворювались у гору; одне каміння не могло добре у стіну вкластися, інше тверде бувало, аж годі було всікти його, інше ж у порох розсипалося; крейду й плінти[22] щоранку знаходили ніби від вітру розсипані й розкидані з місця свого – і це було викриття його злочестя, знамення майбутнього на Божу церкву його гоніння. Таке чудо творилося над гробом святого, і не бажав святий, щоб створено було йому храм, через те, що від нього невдовзі мало благочестя руйнуватися. Молитвами, Господи, мученика твого Маманта створи з нами знамення на добро і збав нас од тих, що гонять нас, хай прославимо тебе із Отцем і Святим Духом навіки віків, амінь!

[1] “Від Метафраста скорочено”.
[2] Псалми
32
32:1 Співайте із радістю, праведні в Господі, бо щирим лицює хвала!
32:2 Хваліть Господа гуслами, співайте Йому з десятиструнною арфою,
32:3 заспівайте Йому нову пісню, гарно заграйте Йому з гуком сурем,
32:4 бо щире Господнєє слово, і кожен чин Його вірний!
32:5 Правду та суд Він кохає, і Господньої милости повна земля!
32:6 Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо.
32:7 Воду морську збирає Він, мов би до міху, безодні складає в коморах.
32:8 Буде боятися Господа ціла земля, всі мешканці всесвіту будуть лякатись Його,
32:9 бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось.
32:10 Господь раду поганів понищить, понівечить мислі народів,
32:11 а задум Господній навіки стоятиме, думки Його серця на вічні віки!
32:12 Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!
32:13 Господь споглядає з небес, і бачить усіх синів людських,
32:14 приглядається з місця оселі Своєї до всіх, хто замешкує землю:
32:15 Хто створив серце кожного з них, наглядає всі їхні діла!
32:16 Немає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили,
32:17 для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже,
32:18 ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає,
32:19 щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти!
32:20 Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш,
32:21 бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо!
32:22 Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!
Пс. 32
, [15].
[3] Псалми
114
114:1 Люблю я Господа, бо Він почув голос мій у благаннях моїх,
114:2 бо Він нахилив Своє ухо до мене, і я кликатиму в свої дні!
114:3 Болі смерти мене оточили і знайшли мене муки шеолу, нещастя та смуток знайшов я!
114:4 А я в ім'я Господа кличу: О Господи, визволи ж душу мою!
114:5 Господь милостивий та справедливий, і наш Бог милосердний!
114:6 Пильнує Господь недосвідчених, став я нужденний, та Він допоможе мені!
114:7 Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі,
114:8 бо від смерти Ти визволив душу мою, від сльози моє око, ногу мою від спотикання.
Пс. 114
, [6]. а[В українському перекладі Біблії: “Пильнує Гоподь недосвідчених”] [4] “Праведних батьків дитя 1не буде забуте і залишене Богом”.
[5] “Пролог”.
[6] Псалми
90
90:1 Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає,
90:2 той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!
90:3 Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної,
90:4 Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда.
90:5 Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає,
90:6 ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні,
90:7 впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!...
90:8 Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попобачиш,
90:9 бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище!
90:10 Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться,
90:11 бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх,
90:12 на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!
90:13 На лева й вужа ти наступиш, левчука й крокодила ти будеш топтати!
90:14 Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає ім'я Моє він;
90:15 як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його,
90:16 і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!
Пс. 90
, [11]. [В українському перекладі Біблії: “Бо своїм ангелам він накаже про тебе, щоб тебе пильнували”].
[7] “Звірі з пустелі слів Божих слухачі”.
[8] “Олениці дівственному повинуються й дикі звірі, і харчують його”.
[9] “Мінея, пісня 4-та”.
[10] “Мінея, пісня 5-та”.
[11] “Голуб харч приніс у дзьобі в’язню Христовому Маманту”.
[12] Євангеліє від Матвія
14:1 Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса,
14:2 і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним...
14:3 Бо Ірод схопив був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа.
14:4 Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати!
14:5 І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали.
14:6 А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила.
14:7 Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
14:8 А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!...
14:9 І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.
14:10 І послав стяти Івана в в'язниці.
14:11 І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері...
14:12 А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
14:13 Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.
14:14 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.
14:15 А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі.
14:16 А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви!
14:17 Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п'ятеро хліба й дві рибі.
14:18 А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди.
14:19 І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові.
14:20 І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів...
14:21 Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жінок і дітей.
14:22 І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.
14:23 Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам.
14:24 А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний.
14:25 А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю.
14:26 Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали...
14:27 А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!
14:28 Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді.
14:29 А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
14:30 Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!...
14:31 І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився?
14:32 Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула.
14:33 А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий!
14:34 Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську.
14:35 А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих.
14:36 І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був.
Мв. 14
, [19-20].
[13] Книга пророка Даниїла
3:1 Цар Навуходоносор зробив був золотого боввана, заввишки йому шістдесят ліктів, завширшки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окрузі.
3:2 І цар Навуходоносор послав зібрати сатрапів, заступників, підсатрапів, радників, суддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвячення боввана, якого поставив цар Навуходоносор.
3:3 Того часу зібралися сатрапи, заступники, підсатрапи, радники, скарбники, судді, вищі урядники та всі округові володарі, щоб посвятити боввана, якого поставив цар Навуходоносор, і поставали навпроти боввана, якого поставив Навуходоносор.
3:4 А оповісник закликав лунким Голосом: До вас говориться, народи, люди та язики!
3:5 Того часу, коли ви почуєте голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря, флейти та всілякого роду музику, падайте й поклоніться золотому бовванові, якого поставив цар Навуходоносор.
3:6 А той, хто не впаде й не поклониться, тієї хвилі буде вкинений до середини палахкотючої огненної печі.
3:7 Тому того часу, як усі народи почують голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря та всілякого роду музику, попадають всі народи, люди та язики, і поклоняться золотому бовванові, якого поставив цар Навуходоносор.
3:8 А цього часу наблизилися халдейські мужі, і доносили на юдеїв.
3:9 Вони заговорили та й сказали цареві Навуходоносорові: Царю, живи навіки!
3:10 Ти царю, видав наказа, щоб кожен чоловік, хто почує голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря й флейти та всілякої музики, упав і поклонився золотому бовванові.
3:11 А той, хто не впаде й не поклониться, буде вкинений до середини палахкотючої огненної печі.
3:12 Є юдейські мужі, яких ти призначив над справами вавилонської округи, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, ці мужі не звернули на тебе, царю, уваги: богам твоїм не служать, і золотому бовванові, якого ти поставив, не вклоняються.
3:13 Тоді Навуходоносор у гніві та в лютості наказав привести Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, і того часу цих людей привели перед царя.
3:14 Навуходоносор заговорив та й сказав їм: Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, чи це правда, що ви моїм богам не служите, а золотому бовванові, якого я поставив, не вклоняєтеся?
3:15 Тепер, якщо ви готові, щоб того часу, коли почуєте голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря й флейти та всіляких родів музику, попадали й кланялися бовванові, якого я зробив. А якщо ви не поклонитеся, тієї години будете вкинені до середини палахкотючої огненної печі, і хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?
3:16 Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли та й сказали цареві Навуходоносорові: Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово.
3:17 Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю!
3:18 А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!
3:19 Тоді Навуходоносор переповнився лютістю, і вигляд його обличчя змінився проти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо. Він відповів, і наказав напалити піч усемеро понад те, як повинно було напалити її.
3:20 І він наказав хоробрим військовим мужам, що були в його війську, зв'язати Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, щоб укинути до палахкотючої огненної печі.
3:21 Того часу ці мужі були пов'язані в своїх плащах, у своїх сорочках і в своїх шапках, і в своїх убраннях, і були повкидані до середини палахкотючої огненної печі.
3:22 А що слово царя було гостре, то піч напалена була надзвичайно сильно, так що тих мужів, що підіймали, щоб укинути Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, забило їх огняне полум'я.
3:23 А ці три мужі, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, упали до середини палахкотючої огненної печі пов'язані.
3:24* [* И ходили посреди пламени, воспевая Бога и благословляя Господа.
3:25* И став Азария молился и, открыв уста свои среди огня, возгласил:
3:26* "Благословен Ты, Господи Боже отцов наших, хвально и прославлено имя Твое вовеки.
3:27* Ибо праведен Ты во всем, что соделал с нами, и все дела Твои истинны и пути Твои правы, и все суды Твои истинны.
3:28* Ты совершил истинные суды во всем, что навел на нас и на святый град отцов наших Иерусалим, потому что по истине и по суду навел Ты все это на нас за грехи наши.
3:29* Ибо согрешили мы, и поступили беззаконно, отступив от Тебя, и во всем согрешили.
3:30* Заповедей Твоих не слушали и не соблюдали их, и не поступали, как Ты повелел нам, чтобы благо нам было.
3:31* И все, что Ты навел на нас, и все, что Ты соделал с нами, соделал по истинному суду.
3:32* И предал нас в руки врагов беззаконных, ненавистнейших отступников, и царю неправосудному и злейшему на всей земле.
3:33* И ныне мы не можем открыть уст наших; мы сделались стыдом и поношением для рабов Твоих и чтущих Тебя.
3:34* Но не предай нас навсегда ради имени Твоего, и не разруши завета Твоего.
3:35* Не отними от нас милости Твоей ради Авраама, возлюбленного Тобою, ради Исаака, раба Твоего, и Израиля, святаго Твоего,
3:36* которым Ты говорил, что умножишь семя их, как звезды небесные и как песок на берегу моря.
3:37* Мы умалены, Господи, паче всех народов, и унижены ныне на всей земле за грехи наши,
3:38* и нет у нас в настоящее время ни князя, ни пророка, ни вождя, ни всесожжения, ни жертвы, ни приношения, ни фимиама, ни места, чтобы нам принести жертву Тебе и обрести милость Твою.
3:39* Но с сокрушенным сердцем и смиренным духом да будем приняты.
3:40* Как при всесожжении овнов и тельцов и как при тысячах тучных агнцев, так да будет жертва наша пред Тобою ныне благоугодною Тебе; ибо нет стыда уповающим на Тебя.
3:41* И ныне мы следуем за Тобою всем сердцем и боимся Тебя и ищем лица Твоего.
3:42* Не посрами нас, но сотвори с нами по снисхождению Твоему и по множеству милости Твоей
3:43* и избави нас силою чудес Твоих, и дай славу имени Твоему, Господи,
3:44* и да постыдятся все, делающие рабам Твоим зло, и да постыдятся со всем могуществом, и сила их да сокрушится,
3:45* и да познают, что Ты Господь Бог един и славен по всей вселенной".
3:46* А между тем слуги царя, ввергшие их, не переставали разжигать печь нефтью, смолою, паклею и хворостом,
3:47* и поднимался пламень над печью на сорок девять локтей
3:48* и вырывался, и сожигал тех из Халдеев, которых достигал около печи.
3:49* Но Ангел Господень сошел в печь вместе с Азариею и бывшими с ним
3:50* и выбросил пламень огня из печи, и сделал, что в средине печи был как бы шумящий влажный ветер, и огонь нисколько не прикоснулся к ним, и не повредил им, и не смутил их.
3:51* Тогда сии трое, как бы одними устами, воспели в печи, и благословили и прославили Бога:
3:52* "Благословен Ты, Господи Боже отцов наших, и хвальный и превозносимый во веки, и благословенно имя славы Твоей, святое и прехвальное и превозносимое во веки.
3:53* Благословен Ты в храме святой славы Твоей, и прехвальный и преславный во веки.
3:54* Благословен Ты, видящий бездны, восседающий на Херувимах, и прехвальный и превозносимый во веки.
3:55* Благословен Ты на престоле славы царства Твоего, и прехвальный и превозносимый во веки.
3:56* Благословен Ты на тверди небесной, и прехвальный и превозносимый во веки.
3:57* Благословите, все дела Господни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:58* Благословите, Ангелы Господни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:59* Благословите, небеса, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:60* Благословите Господа, все воды, которые превыше небес, пойте и превозносите Его во веки.
3:61* Благословите, все силы Господни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:62* Благословите, солнце и луна, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:63* Благословите, звезды небесные, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:64* Благословите, всякий дождь и роса, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:65* Благословите, все ветры, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:66* Благословите, огонь и жар, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:67* Благословите, холод и зной, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:68* Благословите, росы и инеи, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:69* Благословите, ночи и дни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:70* Благословите, свет и тьма, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:71* Благословите, лед и мороз, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:72* Благословите, иней и снег, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:73* Благословите, молнии и облака, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:74* Да благословит земля Господа, да поет и превозносит Его во веки.
3:75* Благословите, горы и холмы, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:76* Благословите Господа, все произрастания на земле, пойте и превозносите Его во веки.
3:77* Благословите, источники, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:78* Благословите, моря и реки, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:79* Благословите Господа, киты и все, движущееся в водах, пойте и превозносите Его во веки.
3:80* Благословите, все птицы небесные, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:81* Благословите Господа, звери и весь скот, пойте и превозносите Его во веки.
3:82* Благословите, сыны человеческие, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:83* Благослови, Израиль, Господа, пой и превозноси Его во веки.
3:84* Благословите, священники Господни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:85* Благословите, рабы Господни, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:86* Благословите, духи и души праведных, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:87* Благословите, праведные и смиренные сердцем, Господа, пойте и превозносите Его во веки.
3:88* Благословите, Анания, Азария и Мисаил, Господа, пойте и превозносите Его во веки; ибо Он извлек нас из ада и спас нас от руки смерти, и избавил нас из среды печи горящего пламени, и из среды огня избавил нас.
3:89* Славьте Господа, ибо Он благ, ибо вовек милость Его.
3:90* Благословите, все чтущие Господа, Бога богов, пойте и славьте, ибо вовек милость Его".]
3:91 Тоді цар Навуходоносор здивувався, і поспішно встав, заговорив та й сказав до своїх радників: Чи ж не трьох зв'язаних мужів ми кинули до середини огню? Ті відповіли та й сказали цареві: Певне, царю!
3:92 Він відповів та й сказав: Таж я бачу чотирьох мужів непов'язаних, що ходять посеред огню, і шкоди їм нема, а вигляд того четвертого подібний до Божого сина!
3:93 Тоді Навуходоносор наблизився до челюстів палахкотючої огненної печі, заговорив та й сказав: Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, раби Його, Бога Всевишнього, вийдіть і прийдіть! Тоді Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вийшли з середини огню.
3:94 І зібралися сатрапи, заступники, і підсатрапи, і цареві радники, та й побачили тих мужів, що огонь не мав сили над їхнім тілом, і не опалився волос їхньої голови, і їхні плащі не змінилися, і запах огню не ввійшов у них.
3:95 Навуходоносор заговорив та й сказав: Благословенний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які надіялися на Нього. І вони не послухалися царського слова, і дали свої тіла на огонь, аби не служити й не кланятися іншому богові, крім Бога свого.
3:96 А тепер від мене видається наказ, що кожен з народу, люду та язика, який скаже що згірдливе на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетвертований, а дім його обернений буде на сміття, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце.
3:97 Того часу цар зробив, щоб добре велося Шадрахові, Мешахові та Авед-Неґові в вавилонській окрузі.
3:98 Цар Навуходоносор, до всіх народів, племен та язиків, що мешкають на всій землі: Нехай вам примножиться мир!
3:99 Знаки та чуда, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об'явити.
3:100 Які великі Його знаки, й які потужні Його чуда! Царство Його царство вічне, а Його панування з покоління в покоління!
Дан. 3
,[19-28].
[14] 4М. 22, [28]. [В українському перекладі Біблії: “І видкрив господь уста ослиці і сказала вона до Валаама”].
[15] “Звір повелінням Божим говорить по-людському”.
[16] “Ворогам Божим і звірі помстителі”.
[17] “Мінея, пісня 8-ма”.
[18] “В літо 275-те”.
[19] “Святий Василій Великий. Бесіда 26”.
[20] “Никифор і Георгій Кедрин”.
[21] “Лицемірне благочестя цілком неприємне Богові”.
[22] «Вапно і цегла».