Житія святих,  Січень

Преподобний Максим Сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 21-й день / серпня на 13-й день

Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс у благочестивій християнській родині. В юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, багато прочитав стародавніх авторів і досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611-641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору – нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своєю смиренномудрістю він незабаром здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані через свою незвичайну скромність він, за власними його словами, “залишався простим ченцем”. 633 року на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і поїхав до Александрії.

Святий Софроній став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, які сповідували одну (Божественну) природу в Господі Іісусі Христі, єретики-монофеліти запровадили поняття єдиної Божественної волі та єдиної (Божественної) дії, що призводило до визнання відкинутого монофізитського лжевчення. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарших престоли на православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.

Шлях преподобного Максима із Константинополя до Александрії лежав через Крит, де і почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Севера та Несторія. В Александрії та її околицях преподобний провів близько 6 років. 638 року імператор Іраклій разом із патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфесис” – “Виклад віри”, який остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя. Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і бесіди ці мали успіх. “Не лише клір і всі єпископи, а й народ, і всі мирські начальники відчували в собі якийсь нездоланний потяг до нього”, – свідчить його житіє.

Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а 641 року – імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642-668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на православ’я. Преподобний Максим пішов до Карфагена і проповідував у ньому й околицях ще 5 років. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, який залишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року стався відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої омани і побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом із Пірром вирушили до Рима, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.

647 року преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монофелітство засуджували як єресь. У 648 р. замість “Екфесиса” вийшов новий указ, складений за дорученням Констанса Константинопольським патріархом Павлом, – “Типос”, тобто “Зразок віри”, який забороняв будь-які міркування як і про одну волю, так і про дві волі, визнаючи дві природи Господа Іісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до римського папи Мартіна I (649-654), котрий змінив папу Феодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року було зібрано Латеранський Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисників, Константинопольських патріархів Сергія, Павла і Пірра, було піддано анафемі.

Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартіна, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п’ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизни й ув’язнили. У 656 році його заслали до Фракії, а потім знову привезли до константинопольської в’язниці. Преподобного разом із двома його учнями піддали дуже жорстоким тортурам: кожному відрізали язик і праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив невимовне диво: всі вони отримали здатність говорити і писати. Преподобний Максим передбачив свою кончину († 13 серпня 662 року). У грецьких прологах 13 серпня вказується перенесення його мощей до Константинополя; воно могло бути приурочене до кончини преподобного. Можливо, що встановлення пам’яті на 21 січня пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три чудесно явлених світильника і відбувалося безліч зцілень.

Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої і 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта († 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова († 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належить також пояснення богослужіння, що має назву “Містагогія” (“Введення про таїнство”).

До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговтілення і про обоження людської природи.

“Ніщо в обоженні не є витвором природи, – писав преподобний Максим у листі до свого друга Фаласія, – бо природа не може зрозуміти Бога. Єдино лише милість Божа має здатність давати обоження істотам… Людина (образ Божий) в обоженні уподібнюється Богу, вона радіє достатку всього, що належить їй за природою, тому що благодать Духа торжествує в ній і тому що Бог діє в ній” (лист 22). Преподобному Максиму належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливими є “Глави про любов”. Преподобний Максим написав також три гімни в найкращих традиціях церковної гімнографії, що ведуть початок від святителя Григорія Богослова.

Богослов’я преподобного Максима Сповідника, що ґрунтується на духовному досвідченому знанні великих отців-пустельників, використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова († 1021; пам’ять 12 березня) і святителя Григорія Палами († бл. 1360; пам’ять 14 листопада).

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Максиму Исповеднику, глас 8

Правосла́вия наста́вниче,/ благоче́стия учи́телю и чистоты́,/ вселе́нныя свети́льниче,/ мона́шествующих богодухнове́нное удобре́ние,/ Макси́ме прему́дре,/ уче́ньми твои́ми вся просвети́л еси́, цевни́це духо́вная.// Моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Максиму Исповеднику, глас 6

Свет трисия́нный, все́льшийся в ду́шу твою́,/ сосу́д избра́н показа́ тя, всеблаже́нне, явля́юща Боже́ственная конце́м,/ неудобопости́жных разуме́ний ты сказу́яй, блаже́нне,/ и Тро́ицу всем, Макси́ме, возпропове́дуяй я́сно,// Пресу́щную, Безнача́льну.

Ин кондак преподобному Максиму Исповеднику, глас 8

Тро́ицы рачи́теля и вели́каго Макси́ма,/ науча́юща я́сно ве́ре Боже́ственней,/ е́же сла́вити Христа́, во дву́ естества́х, во́лях же и де́йствах су́ща,/ в пе́снех досто́йных, ве́рнии, почти́м, взыва́юще:// ра́дуйся пропове́дниче ве́ры.

Молитва преподобному Максиму Исповеднику

О, свяще́нная главо́, преподо́бне о́тче, преблаже́нне а́вво Макси́ме! Не забу́ди убо́гих твои́х до конца́, но помина́й нас всегда́ во святы́х и благоприя́тных моли́твах к Бо́гу: помяни́ ста́до твое́, е́же сам упа́сл еси́, и не забу́ди посеща́ти чад твои́х моли́ за ны, о́тче свяще́нный, за де́ти твоя́ духо́вныя, я́ко име́яй дерзнове́ние к Небе́сному Царю́: не премолчи́ за ны ко Го́споду, и не пре́зри нас, ве́рою и любо́вию чту́щих тя: помина́й нас недосто́йных у Престо́ла Вседержи́телева, и не преста́й моля́ся о нас ко Христу́ Бо́гу, и́бо дана́ тебе́ бысть благода́ть за ны моли́тися. Не мним бо тя су́ща ме́ртва: а́ще бо те́лом и преста́вился еси́ от нас, но и по сме́рти жив сый пребыва́еши, не отступа́й от нас ду́хом, сохраня́я нас от стрел вра́жиих и вся́кия пре́лести бесо́вския и ко́зней диа́вольских, па́стырю наш до́брый. А́ще бо и моще́й твои́х ра́ка пред очи́ма на́шима ви́дима есть всегда́, но свята́я твоя́ душа́ со а́нгельскими во́инствы, со безпло́тными ли́ки, с Небе́сными си́лами, у Престо́ла Вседержи́телева предстоя́щи, досто́йно весели́тся, ве́дуще у́бо тя вои́стину и по сме́рти жи́ва су́ща, тебе́ припа́даем и тебе́ мо́лимся: моли́ся о нас Всеси́льному Бо́гу, о по́льзе душ на́ших, и испроси́ нам вре́мя на покая́ние, да невозбра́нно пре́йдем от земли́ на Не́бо, от мыта́рств же го́рьких, бесо́в возду́шных князе́й и от ве́чныя му́ки да изба́вимся, и Небе́снаго Ца́рствия насле́дницы да бу́дем со все́ми пра́ведными, от ве́ка угоди́вшими Го́споду на́шему Иису́су Христу́: Ему́ же подоба́ет вся́кая сла́ва, честь и поклоне́ние, со Безнача́льным Его́ Отце́м, и с Пресвяты́м и Благи́м и Животворя́щим Его́ Ду́хом, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Величание преподобному Максиму Исповеднику

Ублажа́ем тя,/ преподо́бне о́тче Макси́ме,/ и чтим святу́ю па́мять твою́,/ наста́вниче мона́хов// и собесе́дниче А́нгелов.

Тропaрь, глaсъ и7:

Правослaвіz настaвниче, бlгочeстіz ўчи1телю и3 чистоты2, вселeнныz свэти1льниче, монaшествующихъ бGодухновeнное ўдобрeніе, маxjме премyдре, ўчeньми твои1ми вс‰ просвэти1лъ є3си2, цэвни1це дух0внаz, моли2 хrтA бGа, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ и7.
Под0бенъ: Взбрaнной:

Трbцы рачи1телz и3 вели1каго маxjма, научaюща ћснw вёрэ бжcтвеннэй, є4же слaвити хrтA во двY є3стествaхъ, в0лzхъ же и3 дёйствахъ сyща, въ пёснехъ дост0йныхъ, вёрніи, почти1мъ взывaюще: рaдуйсz, проповёдниче вёры.

Ще в розробці

Знайшли помилку