Житія святих,  Серпень

У той самий день пам’ять святого Священномученика Фавія, папи римського

Місяця серпня на 5-ий день

Святий Фавій родом був римлянин, саном — пресвітер у дні нечестивих царів римських, ідолобіссям потьмарених, що Церкву Христову гонили. Мав же перебування своє спершу в селі одному поблизу Риму, тоді переселився до Риму і займався похованням тіл мученицьких, багатьох-бо християн кати за віру Христову мучили й убивали і тіла їхні на поїдання псам, і звірам, і птахам за град викидали. Він потай, уночі забираючи, ховав їх чесно. Коли вбитий був за Христа святіший папа Антир за царювання Максиміна, вірні, які ховалися від гоніння і в таємниці віру святу берегли, збиралися разом з єпископами та пресвітерами своїми, щоб вибрати папу, у церкві, про яку не знали гонителі, дім-бо схований був їм за церкву через гоніння. На тому соборі був і Фавій-пресвітер. І були пошуки: якого б достойного мужа на такий сан вибрати? Багатьох чесних і найкращих мужів згадували, які б могли пасти добре Христове стадо, а про пресвітера Фавія ніхто ані не мислив, бо він був з останніх, хто недавно із села до града прийшов. І коли виникла на соборі незгода, раптом з’явився голуб білий, наче сніг. Бачили всі, що у висотах літав, спустився згори, сів на голову Фавія-пресвітера і знову увись здійнявся й невидимим став. Тоді всі зрозуміли, що сам Бог Духом Своїм Святим вибрав його для Церкви своєї старійшиною і пастирем, і з великою радістю взяли його, і на патріаршому престолі посадили. І так було обрано папою римським Фавія святого. І скоро настала тиша для церкви: Максимін-бо кат був убитий від своїх власних воїнів, почав царювати Гордіян, і припинилося гоніння на християн, бо той цар, хоч і поганин був, проте лагідний і добрий звичаями і не велів кривди чинити християнам. У дні-бо його християни мали мирне перебування, будували церкви свої всюди. Фавій же святий у Римі, у гробницях, над мученицькими гробами багато збудував храмів молитовних просторих — для зібрань вірних. Також і над печерами тими, у яких під час гоніння вірні ховалися, молитовниці влаштував. І росла Церква Христова: щодня чоловіки та жінки з ідольського нечестя до Христа наверталися, а найбільше, коли після кончини Гордіяна Филип, який прийняв Римське царство із сином своїм того ж імені і зі співцарюючим, прийняв віру Христову, до неї ж привів їх благочестивий муж, один із найперших сенаторів, на ім’я Понтій, а святіший папа Фавій охрестив. Тоді дуже примножилося число вірних, бо цар із сином явно охрещений був. Багато людей, на них дивлячись, хрестилися, і мала в той час велику свободу та відвагу віра Христова. А святіший папа, маючи помічником Понтія-сенатора, істинного раба Христового, розбивав ідолів і капища ідольські руйнував, Божі храми будував. Але недовго у такій відраді та свободі була Христова Церква, заледве літ чотири, глава-бо Церкви Христос Наречену свою, за яку кров пролив, хотів на землі, як золото в горнилі і як лілею в тернині, мати — допустив на неї знову біди і страждання. І піднеслося гоніння від змія пекельного, як і колись (як же Богослову у видінні відкрито було): гонив жону, небесними добротами прикрашену, випускаючи на неї з нечистих уст своїх воду потопну. Він-бо, давній ненависник добра, не терплячи бачити, як слава Христова поширюється, намовив поневолених собі людей, нечестивих ідолопоклонників, повстати на новоохрещених царів, що у благовір’ї сяяли. Зібралися-бо ті, хто ненавидів Христа і християн, мали провідника нечистого Деція, що убив царя Филипа і сина його, що з Филипом співцарював, не з якоїсь іншої причини, лише за те одне, що в Христа обидва вірили і дали християнам свободу. Убивши обох царів, кинувся і на всіх християн. І було в той час у Римі велике пролиття християнської крови. А спочатку взято було святішого Фавія папу, на нього ж найбільше лютували нечестиві, як на провідника й учителя християнського. Шукали й благочестивого того мужа Понтія-сенатора, який був другом обох царів Филипів, але не знайшли, бо сховався, як же й багато вірних, і потім утік з Риму. А святішому папі Фавію, велінням Деція, що тоді воцарився, мечем відтяли голову, і перейшов він із церкви воюючої до церкви торжествуючої з незліченними вівцями пастви своєї, в один час з ними зарізаний. А Понтій святий пізніше взятий був, мученицьку кончину прийняв за Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки.