Священномученик Олександр (Соколов)

Місяця серпня на 16-й день

Священномученик Олександр народився 1893 року в селі Озерове Тихвінського повіту Новгородської губернії в сім’ї священика Миколи Соколова. 1915 року він закінчив Новгородську Духовну семінарію і вступив псаломщиком до храму села Єршова Череповецького повіту Новгородської губернії. У 1916 році він був висвячений у сан диякона до храму села Мороцького, а через рік – у сан священика до храму села Озерова, де пройшло його дитинство, де він сприйняв перші навички церковного життя та благочестя. 1924 року о. Олександра було переведено до храму села Єршова, де колись служив псаломщиком.
Відразу після встановлення радянської влади почалися гоніння на Російську Православну Церкву. Одна з форм, в яку виливались гоніння, виражалася у вимогі сплати непомірних податків та штрафів, які у разі о. Олександром були настільки значні, що, не маючи коштів заплатити їх, священик змушений був у 1924 році переїхати з дружиною Єлизаветою Олександрівною та трьома маленькими дітьми в інше місце, у Тверську область, де він спочатку служив у храмах Червоно-Холмського району, а потім у селі Поріччя Молоківського району.
Отець Олександр усі сили та час віддавав своїй пастві. Місцева влада забороняла служити молебні на полях і в будинках парафіян, однак він, як це було прийнято до революції, регулярно обходив усі села приходу. Бачачи його ревне служіння, паства любила його у відповідь. Незважаючи на гоніння і руйнування храмів, на те, що влада постійно обрала парафію і священика, церква в селі Пореччя ремонтувалася щоразу, коли була потреба. Але щоразу влада негайно переслідувала за це і священика, і парафіян.
У 1935 році парафіяни пофарбували і побілили храм, а фарбу, що залишилася від ремонту, продали школі. Відразу після цього священика та староста було заарештовано; священика було звинувачено у спекуляції та засуджено до п’яти років виправно-трудових таборів.
У ті роки іноді ще було можливо, якщо священика не було звинувачено в політичному злочині, довести свою невинність. Обласний суд, куди справа потрапила з районного суду, повністю виправдав священика та о. Олександра було звільнено. У той час, коли все, що мало якесь відношення до Церкви, безжально руйнувалося, парафіяни о. Олександра збудували навколо каплиці нову цегляну огорожу.
Наприкінці квітня 1937 року голова сільради викликав до контори о. Олександра і зажадав, щоб він сплатив прибутковий податок уперед за наступний квартал, а також оренду за землю, на якій стояли храм та церковні споруди.
— Не витрачайте даремно свої сили, — відповів о. Олександре, — платити я не буду, бо не підійшов термін платежів.
І сказавши це, священик одразу ж із сільради пішов, не бажаючи підтримувати порожню та небезпечну розмову.
Влітку 1937 року співробітники НКВС були сповіщені про майбутні арешти всього духовенства і почали збирати дані. Найчастіше викликалися люди, готові говорити та підтверджувати будь-що. Один із таких розповів співробітнику НКВС про о. Олександрі, ніби той сумнівався у справжності свідчень підсудних на відкритих судових процесах, де обвинувачені надто охоче й гладко очорняли себе та інших, а також, що священик, зазначивши, що в районних магазинах не було хліба, припустив, що хліба немає тому, що місцеві влада дала завищені цифри про врожайність, а центральна влада, взявши відповідно до своїх потреб хліб, ухвалила, що залишеного (відповідно до цифр) буде достатньо, і відмовили району в постачанні борошном і зерном.
Звинуватити священика не було в чому, і інформатор вирішив навести якийсь анекдот, нібито розказаний священиком.
Настав липень 1937 року. Пройшов Петрівський піст, свято апостолів Петра та Павла, пам’ять явлення ікони Пресвятої Богородиці в Казані, коли почали доходити відомості про арешти священнослужителів. Отцю Олександру ставало ясно, що його заарештують, після чого храм піддасться блюзнірському пограбуванню. І він склав запасний євхаристичний набір у камілавку і сховав на горищі храму. Туди ж поклав напрестольний хрест, дарохранитеницю та лжицю.
27 липня 1937 року співробітники НКВС заарештували священика і ув’язнили в Краснохолмській в’язниці. Допитали за три дні. Слідчий запитав, чим священик займався до і після революції. Отець Олександр відповів, що до революції він займався виключно пастирською діяльністю, а після революції довелося мати невелике господарство. Часи настали голодні, і підсобне господарство стало підмогою, тим більше, що на руках була сім’я, два сини та дочка, всі народилися після революції, дочка 1924 року. Господарство було невелике: будинок, комору, сарай, гумно, лазня, один кінь, дві корови, п’ять десятин землі. У 1929 році священикові було дано непосильне завдання на здачу сільськогосподарських продуктів, і за невиконання його господарство було описано та реквізовано.
Сільрада зазвичай видала НКВС довідку, де було сказано про необхідність арешту священика, оскільки він «приваблював на свій бік відстале населення» і без реєстрації в загсі відспівував небіжчиків. «Вважаємо його соціально небезпечною людиною для місцевого населення, яка заслуговує на висилки з місцевих меж»,— писав голова сільради.
10 серпня слідчий знову допитав священика.
— Коли і які погляди ви висловлювали через процес над троцькістами на чолі з П’ятаковим?
— Я цікавився цим процесом і про нього читав, — відповів священик. — З прочитаного у мене складалася якась невіра в його дійсність, мене дивувала та обставина, що всі підсудні якось навіть хвалилися своїми контрреволюційними діями, і все це я вважав неприродним… Цими поглядами, наскільки мені пригадується, я ні з ким не ділився, крім, можливо, своєї сім’ї.
— Коли і які погляди ви висловлювали через труднощі з хлібом?
— Труднощі, що склалися в нашому районі з хлібом, оскільки мені хліба в кооперації не відпускали, я особисто розцінював як наявність шкідництва у радянської влади і створення цього навмисне керівниками. З іншого боку, у мене складалася думка, що селяни погано ставляться до обробки землі, а тому й виникли труднощі. Своїми поглядами я ні з ким не ділився.
— Розкажіть, коли і кому ви розповідали, як селянин відвідав голову ВЦВК товариша Калініна, і в чому полягала їхня розмова про темпи.
— Року 1935-го, а може, 1934-го, точно я не пам’ятаю, я йшов по селу Поріччя і чоловік, що зустрівся мені біля казенки, почав розповідати щось про темпи, але я його слухати не став і пішов, я особисто про розмови товариша Калініна із селянином нікому нічого не розповідав.
— У чому полягала ваша ініціатива щодо спорудження огорожі навколо каплиці у селі Степанькове?
— У селі Степанькове я бував дуже часто, тому що в цьому селі проживає церковна староста, до якої мені за церковними потребами доводилося часто ходити, але ініціативи в будівництві огорожі біля каплиці я не виявляв, з чиєї ініціативи відбулася огорожа, мені невідомо.
На цьому допит було закінчено. 25 серпня Трійка НКВС засудила о. Олександра до розстрілу. Священика Олександра Соколова розстріляли 29 серпня 1937 року.
Зарахований до святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.