Житія святих,  Серпень

Сурдезька ікона Богородиці

Місяця серпня на 15-й день

Сурдезька ікона Божої Матері знаходилася у Свято-Духовому чоловічому монастирі, також званому Сурдезьким, розташованому в селі Сурдеги неподалік м. Паневежиса.

Найраніші історичні відомості про Сурдезький монастир відносяться до 1510 року, коли турботами знатного православного християнина – поміщика Богдана Шиш-Ставицького було збудовано у цьому краї церкву. У 1530 році, над джерелом, неподалік цієї застарілої вже церкви сталося чудове явище ікони Пресвятої Богородиці. Незабаром після цього на місці здобуття святого образу місцевий поміщик Олексій Феодорович, на прізвисько Владика, збудував дерев’яну церкву в ім’я Святої Живоначальної Трійці.

Через 20 років, у 1550 році, біля цієї церкви завдяки сприянню власниці сурдезького маєтку Анни Шишанка-Ставицької було засновано монастир.

Сурдезька обитель протягом всієї історії свого існування (з 1550 року до Першої світової війни) залишалася разом із святою іконою, що зберігається в ній, у лоні Православної Церкви, незважаючи на неодноразові спроби ворогів православ’я захопити монастирські маєтки, розігнати ченців і заволодіти чудотворною іконою. Переказ розповідає про те, що Сурдезький образ Пресвятої Богородиці одного разу був привезений до Трашкунського католицького монастиря. Однак зображення лику Богоматері на іконі зникло, як тільки її внесли в костел, а у викрадачів перекосило щелепи. Місцевий настоятель одразу ж повернув чудотворну ікону в Сурдезький монастир з хресним ходом, під час якого один з католиків втратив розум, голосно промовивши богохульні слова.

У той же час одна сліпа жебрачка наблизилася до святої ікони і отримала зцілення, з гарячою молитвою опустившись перед нею на коліна, щоб за місцевим звичаєм пройти під святинею.

З того часу в Сурдеги для поклоніння чудотворному образу приходили не лише православні, а й католики та старообрядці. Сурдезька ікона Богоматері привертала до себе прочан з Курляндії та Білорусії, але особливо шанували її російські купці з Риги. Щорічно, до 15 серпня, святу Успіння Божої Матері, вони приїжджали до монастиря і замовляли відслужити «коло», тобто всенічне, водосвятний молебень з акафістом Богородиці, літургію та панахиду за померлими родичами. Крім того, вони прислужували у храмі, співали та читали на кліросі, продавали свічки, займалися чищенням церковного начиння.

У день свята Успіння образ Богоматері покладається на особливо влаштований кіот і обноситься жінками навколо церкви. Шлях невеликий, але хода триває досить довго, часто із зупинками півгодини і більше, щоб дати можливість присутнім пройти під іконою.

Примітним був і інший звичай сурдезьких паломників – другого дня після свята обходити з хресним ходом і співом церковних піснеспівів на честь Божої Матері могили ченців та настоятелів обителі, багато з яких спочивали на братському цвинтарі вже не одне століття.

У 1812 році на пожертвування православних жителів м. Риги було збудовано нову кам’яну церкву, з лівого боку якої знаходилися вузькі сходи, що ведуть під вівтар – на місце явища чудотворної ікони (там і досі б’є джерело).

Під час Першої світової війни, в 1915 році, Сурдезька ікона Божої Матері була евакуйована вглиб Росії, Ярославль, де містилася в іконостасі одного з храмів. 24 травня 1921 року святий образ повернувся до Литви і перебував у Паневежській церкві.

З часу Другої світової війни і дотепер Сурдезька чудотворна ікона Богоматері знаходиться в Каунаському Благовіщенському соборі.