Житія святих,  Серпень

Страждання святого мученика Євпела-диякона

Місяця серпня на 11-ий день

Коли було гоніння на християн по цілому світі за царювання Диоклитіяна та Максиміліяна, послали ті нечестиві царі одного князя, лютого ката, на ім’я Пентагур, у сицилійські краї, аби християн, яких знайде, страчував різними муками. І прийшов той кат у град Катанію, і звелів градському ігемонові, на ім’я Клависіян, зібрати на місці видовищ увесь люд, не лише той, що у граді, а й з навколишніх сіл. І приготовано було видовище на місці, що звалося Ахиловим. И озвалися труби і тимпани, і зійшлася силасиленна люду, чоловіків і жінок, усілякого віку. Прийшов же туди князь Пентагур з Клависіяном і, побачивши людей, спитав Клависіяна, градського ігемона: «Чи всі віддають честь, і поклін, і жертви богам нашим?» Відповів Клависіян: «Справді, світлий князю, усі ті, котрих бачиш, від малого до старого, сердечно, із приношенням багатьох жертв служать великим богам. І нема супротивного ні одного». Те почувши, князь Пентагур сповнився великої радості й похвалив людей та ігемона.

Тоді, оголосивши наказ царів, дав владу Клависіянові перед усіма, що, коли знайдеться такий, хто називатиметься ім’ям Христовим, хай того мучить і уб’є. Так влаштувавши, і Пентагур пішов в інші гради, а Клависіян, скликавши суддівських слуг, наказав їм усіляко шукати, чи нема де в граді або в якомусь селі такого, хто таємно тримається християнської віри, аби взяти його на муки. І підійшов один зі слуг, кажучи: «Є тут у граді чоловік, на ймення Євпел. Він носить із собою якусь книгу й, обходячи площі та доми, вчить людей і називає великим християнського Бога». (Був же Євпел святий саном диякон, носив книгу Євангелія, з якого читав людям про чуда Христові, навчаючи вірити в Нього.) Почув же те Клависіян-ігемон і зразу послав схопити його і, зв’язаного, привести перед себе. Воїни ж пішли, шукали єпископа по цілому граді і знайшли його в одній убогій хатині, коли читав Святе Євангеліє і повчав слухачів. Взяли його, зв’язали йому руки ззаду й повели до ігемона на судище, несучи з ним і ту книгу Євангелія. Побачивши його, ігемон спитав: «Це ти ображаєш богів і не слухаєш царських наказів?» Мовив святий Євпел: «Хто такі ваші боги, аби я їх шанував?» Сказав Клависіян: «Боги наші: Юпітер, Асклипій, Діяна». Сказав святий до ігемона: «Сліпий ти, не знаєш Господа Ісуса Христа, єдиного істинного Бога, який створив небо і землю і людину із землі створив. Він нас, християн, одягнув в одежу безсмертя, безцінну й пресвітлу, себто у святе хрещення». Сказав ігемон: «Через те гордо говориш, що мук не спробував». Відповів святий: «Муки для мене — вінець, тобі — пітьма й погибель».

Сповнився гніву Клависіян-ігемон, звелів нагого святого на катівні повісити й залізним гребенем обдирати тіло його». Мученик же в тому стражданні підвів до неба очі свої, молився, кажучи: «Господи Ісусе Христе, скидають нині з мене тіло моє, наче одяг, одягни мене в безсмертя прийдешнього життя, дай мені в цю годину сили, щоб не здолали мене муки». І був голос з неба, що промовляв: «Будь мужнім, Євпле, і кріпися, справжня одежа тобі приготована».

Обдирали мученика довго. Сказав ігемон: «Чи не припиниш уже свого лжеслів’я? Чого не хочеш увійти до храму богів і принести їм жертву, щоб отримати від них прощення гріхів твоїх, від царів — честь і багатство і від нас — дружбу? І багато золота й срібла прийняв би ти». Відповів мученик: «О згубний чоловіче, слуго диявола і спільнику його! Чи не розумієш, що за всіх тих, кого золотом і сріблом до ідолопоклоніння зваблюєш, відповідатимеш у день Страшного Суду Божого?» Кат же ще більше розгнівався і звелів молотами залізними розбивати щелепи його, роздробити литки та гомілки. Коли били святого, він насміхався з ката, кажучи: «Безумче нерозумний, осліплений злістю, нащо накладаєш мені муки, які я, зміцнений допомогою Бога мого, маю за павутину? Якщо можеш, винайди інші лютіші, ці бо — наче забавка для тіла мого». Після того ігемон звелів відв’язати з катівні Євпла святого, і повісити книгу Євангелія на шию його, і відвести до темниці. Ще звелів двері темниці твердо замкнути на ключ, і поставив печать свого персня, і сторожу приставив, аби ніхто не прийшов до в’язня і не дав хліба та води, але щоб голодом і спрагою мучився і помер. І перебував Євпел святий у темниці сім днів і ночей, і терпів сильну спрагу. Помолився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, істинний Боже наш, що даєш їжу кожному тілу, колись людей своїх, яких Мойсей вів, у пустелі напоїв, виточив їм живу воду з каменя, водою, виведеною із сухої щелепи осляти, Самсонові дав прохолоду. Ти, що омив нас водою хрещення святого, дай, прошу, і мені, що знемагаю від спраги, прохолоду, звели, щоб витекло в темниці цій джерело води, і погаси спрагу мою, і пізнають усі, що Ти — Бог один, і немає іншого, окрім Тебе». Коли так помолився святий, раптом витекло джерело води в темниці, й охолодився святий, і наситився тою водою, наче їжею, і співав, славлячи й благословляючи Бога.

Минуло сім днів, і звелів Клависіян-ігемон вивести мученика з темниці, якщо живий, — думав-бо, що той від ран, голоду та спраги помер. Коли ж прийшли воїни й відчинили двері темниці, то побачили багато води й злякалися. Святий же Євпел простягнув руки над водою, даючи знак, наче наказуючи, — і зразу вода стала невидима. І сказали собі воїни: «Справді великий Бог, якому служить цей чоловік». І, взявши мученика, вели до дому ігемона. І побачив ігемон Євпла святого, що тілом не знеміг, але здоровий, з лиця веселий, наче на бенкеті був, і дивувався, і мовив до нього: «Принаймні нині поклонися богам, аби не відтяв меч голови твоєї». Відповів святий: «Підступний й осліплений друже диявола, хто хоче покинути світло й ходити в темряві?» Розгнівався ж ігемон, звелів залізними виделками відривати вуха його і вести, зв’язаного, до претору на суд. Туди й сам кат прийшов, і на місці своїм сів, і довго примушував святого до нечестивих жертв. І бачачи, що той не кориться, засудив його на страту мечем. Чув же мученик свій смертний вирок і просив ігемона, щоб перед стратою дали йому час для молитви. І не боронив ігемон проханню його.

Коли ж вели воїни мученика на страту, багато людей йшло за ним: хотіли бачити його кончину. Серед того люду немало було й християн, які тримали в таємниці святу віру. Прийшовши на місце смерті, став святий і, звернувшись до людей, узяв Євангельську книгу, яку носив, розгорнув її, почав читати про чуда Христові й повчати людей пізнання істинного Бога. І багато з невірних просвітилося пізнанням істини. Тоді почав молитися до Бога, і прийшов до нього голос згори, кажучи: «Блаженний ти, Євпле, добрий і вірний рабе мій, ходи й увійди в радість Господа Твого, і спочинь зі всіма, що від віку угодили мені». Після того голосу святий мученик Євпел-диякон схилив під меч голову свою і страчений був — пішов до Господа свого. Сповнилося страждання його місяця серпня в одинадцятий день. Благоговійні ж християнські мужі, взявши чесне тіло його та голову, поховали на місці шанованому. І було багато зцілень від різних хвороб при гробі мучениковому — молитвами його святими, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.