Житія святих,  Серпень

Страждання святих мучеників Марина Воїна й Астерія Синклітика

Місяця серпня на 7-ий день

За царювання Валеріяна і сина його Ґалієна, царів нечестивих, був у Римі один муж шанований і добродійний, один зі синклітиків, на ім’я Астерій, благородністю і багатством славний і царям любий, вірою християнин, який, хоч і в лютий час, коли багато на християн було гонінь, благочестя своє беріг непорочно. Його ж віра у Христа відома стала звідси. Трапилося йому, коли був у краях Палестини, прийти в град, що звався Кесарія Филипова, його ж фінікійці називають Панеядою. У тому граді, де було багато нечестивих ідолопоклонників, був звичай влаштовувати якесь нечисте святкування при джерелі, що витікало з гори Панеас, звідки і Йордан-ріка тече, як кажуть. На тому святкуванні жертва, яку клали для біса, ставала невидимою, біс-бо, що там жив, хапав ту жертву і робив її невидимою. І мали осліплені блудом люди звабу ту бісівську за велике чудо і прославляли те. Раб же Христовий Астерій там був і бачив святкування бісівське, яке творили нечестиві. Спочатку через блуд і душевну сліпоту звабленого народу переживав серцем, тоді, очі до небес звівши й руки піднісши, помолився з вірою до Христа Бога, щоб біса, який зваблює народ, вигнав звідти. І зразу було вигнано біса силою Божою, і припинилося те звабливе чудо бісівське, видно було далі жертву всім відкрито, а не зникала, як спочатку, і не ставала невидимою. Коли припинилося те чудо, припинилися і святкування, не збиралися більше там люди. Так віра й молитва святого Астерія очистила місце те від бісівської скверни.

Страждання ж його за Христа влаштувалося, провидінням Всевишнього, так. В іншій Кесарії, що звалася Палестинською, був один воїн, на ім’я Марин, благородством чесний і маєтками багатий, чесніший же вірою Христовою і багатший добрими дідами. Його співвоїни кликали на почесний ступінь сотництва, бо те місце звільнилося після кончини колишнього сотника. І коли мав Марин прийняти той сан, інший хтось, заздрячи йому, собі ж отримати той сан бажаючи, підійшов до судді, що звався Ахеос, і доніс на Марина, що той християнин і не хоче приносити жертви богам і царським образам витесаним. І казав, що не годиться такого, за римським законом, возводити на шанований ступінь. Суддя ж зразу прикликав [Марина] і про віру спитав. Почувши, що він християнин, дав йому час три години, аби подумав, що вибрати: життя чи смерть. Бо два шляхи перед ним лежало: чи жертву нечестиву принести і живим бути, чи за визнання Христа померти. Тим часом єпископ града того, на ім’я Феотекн, підійшов до Христового ісповідника, взяв його за руку й повів до церкви, розмовляючи з ним про корисне. Ввівши його до святого вівтаря, показав Святе Євангеліє. І, вказуючи рукою на євангельську ту книгу і на меч воїнський, яким же Марин підперезаний був, сказав: «Вибери, о добрий муже, із цих двох речей одну: або меч цей носити і бути воїном царя земного тимчасово, по смерті ж навічно загинути, чи стати воїном Царя небесного і за ім’я Його пресвяте, у книзі цій записане, покласти душу й царювати з ним у безсмертному житті на безконечні віки». Святий же Марин зразу правицю до Святого Євангелія простягнув, і з сердечною любов’ю поцілував його, і сказав, що він готовий за Христа на смерть. І сказав йому єпископ: «Приєднайся тому до Бога, приєднайся всією душею і, силою Його укріплений, прийми те, що вибрав». І відпустив його, мовивши: «Іди з миром».

Коли вийшов Марин святий з церкви, проголошувач, при дверях претору стоячи, почав кричати, прикликаючи Марина на ім’я, вже-бо три години минуло. І прийшов святий Марин, став перед судом і сміливіше, ніж спочатку, визнав себе християнином. І прославляв голосно ім’я Ісуса Христа, нечестю ідольському докоряв. Суддя засудив його на смерть. І вивели за град святого мученика Марина, голову йому відтяли.

У годину ж його страти стояв там Астерій святий, Божим влаштуванням у той час до града того прийшов і бачив страдницысу кончину святого Марина. Зняв із себе коштовний одяг і простелив його на землі, взяв чесне тіло мученика і голову й обвив тим одягом, завдав собі на плечі і, віднісши, поховав чесно. Через те й сам вінця мученицького сподобився. Взяли-бо його нечестиві, мечем відтяли йому чесну голову. І став разом зі святим Марином перед небесним Царем Христом у лику святих мучеників.

Було ж це за царювання самого Ґалієна, який після загибелі батька свого Валеріяна царював сам. Батько-бо його за велике пролиття крови християнської гнівом Божим скараний був: переданий у полон Саворію, цареві перському. На війні, коли римську силу перси перемогли, взяли живцем Валеріяна-царя і до Персії завели, зробили підніжжям Саворію, коли той на коня сідав. І ніяк із полону того і наруги не могли його викупити, не хотів-бо Саворій за нього найдорожчих скарбів — задовольнявся тою славою, що наступає на хребет і шию цареві римському. Так над ним немало часу наругу чинячи, цар перський видав наказ на ще більшу наругу: перед усім народом здерти з нього шкіру й сіллю посолити. І загинув поганий погано, ще в житті цьому почавши вічні свої муки. Такою його загибеллю настрашений, син його Ґалієн, пізнавши, що то Божа помста за кров християнську, нещадно пролиту, дав наказ у всіх частинах римського краю припинити гоніння на християн, дозволивши єпископам вільно керувати своїми церквами. Але швидше ніж прийшла та постанова до Кесарії Палестинської, замучені були за Христа ці святі мученики Марин і Астерій, й увійшли в радість Господа свого і нашого Владики Ісуса Христа, що царює з Отцем і Святим Духом.