Житія святих,  Липень

Преподобний Антоній Києво-Печерський

Преподобний Антоній Києво-Печерський народився в 983 році недалеко від Чернігова, в містечку Любечі. З юних років маючи страх Божий, він бажав зодягнутися в чернечий образ. Прийшовши в вік, він вирушив мандрувати і, досягнувши Афона, запалав бажанням наслідувати подвигам його святих насельників. Прийнявши тут постриг, юний чернець у всьому догоджав Богу і, ідучи по шляху доброчесності, особливо процвітав у покірності та послуху, так що всі монахи раділи, дивлячись на його святе життя.

Бачачи в Антонії великого майбутнього подвижника, ігумен, по натхненню від Бога, відправив його на батьківщину, сказавши: «Антоній! Пора тобі та інших скерувати до святого життя. Вернися в свою Київську землю, нехай буде на тобі благословення Святої Афонської Гори, від тебе відбудеться безліч ченців».

Повернувшись в Київську Русь, Антоній почав обходити монастирі на Київщині, але ніде не знайшов такого суворої життя, до якого він звик на Афоні.

За Божим задумом, на одному з пагорбів Київських, на крутому березі Дніпра, що нагадувало йому улюблений Афон, в лісі, поблизу села Берестове, він побачив печеру, викопану священиком Іларіоном (згодом святий Митрополит Київський; пам’ять 21 жовтня). Він став подвизатися там в молитві, пості, недосипанні і праці, вживаючи через день трохи їжі, іноді не їв по тижню. Люди почали приходити до подвижника за благословенням, радою, а інші вирішували назавжди залишитися зі святим. У числі перших учнів преподобного Антонія був святий Никон, який 1032 року постриг преподобного Феодосія Печерського († 1074; пам’ять 3 травня), що прийшов у обитель.

Святе життя Преподобного Антонія осяяло всю Київську Русь красою чернечого подвигу. Святий Антоній тих, хто прагнув чернецтва приймав з любов’ю. Після настанов, як має йти за Христом, він наказував блаженному Никону постригати бажаючих. Коли біля Преподобного зібралося 12 чоловік братії, спільними зусиллями була викопана печера і в ній влаштована церква і келії для ченців. Святий Антоній, поставивши над братією ігуменом блаженного Варлама, сам пішов з обителі і, викопавши собі нову печеру, зачинився в ній. Але й там, біля місця його самоти, незабаром почали селитися ченці. Так утворилися Близькі і Далекі печерні монастирі. Згодом над Дальньої печерою була вибудувана ченцями невелика дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері.

По наказу князя Ізяслава ігумен Варлам пішов у Димитріївський монастир. Благословенням преподобного Антонія і за спільною згодою братії, на ігуменство був обраний лагідний і смиренний Феодосій. До того часу число братії вже досягло ста чоловік. Великий київський князь Ізяслав († 1078) подарував ченцям гору, на якій був збудований великий храм і келії, а навколо поставлений частокіл. Так утворилася славна обитель, яка була названа Печерською, як заснована над печерами. Ведучи розповідь про це, літописець зауважує, що хоча й існують багато монастирів, влаштовані багатством царів і бояр, проте вони не можуть зрівнятися з тими, які будуються молитвами святих, їх сльозами, постом і чуванням. Так і преподобний Антоній не мав золота, але своїми працями зростив обитель, незрівнянну з іншими, яка стала першим духовним центром Київської Русі.

За святе життя Бог прославив преподобного Антонія даром прозріння і чудотворця. Особливо це проявилося при побудові їм великої Печерської церкви. Сама Пресвята Богородиця з’явилася йому і преподобному Феодосію у Влахернському храмі, куди вони чудово з’явилися, були захоплені, але не відлучаючись від Печерського монастиря. Отримавши від Матері Божої золото, святі найняли майстрів-мулярів, які, за велінням Цариці Небесної, пішли в Київ для побудови храму в Печерській обителі. При цьому явленні Матір Божа передбачила близьку смерть преподобного Антонія, яка надійшла на 90-му році його життя 7 травня 1073. Мощі преподобного Антонія, по Божу задуму, залишаються прихованими.

Тропар преподобного Антонія, глас 4 :

От мирскаго мятежа изшед,/ отвержением же мира евангельски Христу последовал еси/ и, равноангельное житие пожив,/ в тихое пристанище Святыя Горы Афона достигл еси,/ отонудуже благословением отцев в гору Киева пришед/ и тамо трудолюбно жизнь совершив,/ Отечество твое просветил еси/ и, множеству монашествующих стезю, ведущую к Небесному Царствию, показав,/ Христу сия привел еси,/ Егоже моли, Антоние преподобне,// да спасет души наша.

Кондак преподобного Антонія, глас 8:

Возложив себе Богу, паче всех возлюбленному от юности, преподобне,/ Тому от всея души любовию последовал еси,/ мира же тленная ни во чтоже вменив, в земли пещеру соделал еси/ и, в ней добре противу невидимаго врага козней подвизався,/ яко светозарное солнце, во вся концы земли возсиял еси,/ отонудуже, веселяся, прешел еси к Небесным чертогом./ И ныне со Ангелы Владычню престолу предстоя,/ поминай нас, чтущих память твою, да зовем ти:// радуйся, Антоние, отче наш.