Повість про нерукотворний браз Господа Нашого Ісуса Христа і про перенесення його з Едеси до Царгорода p190i2phmn1kd0dde1kr03dotd73
Житія святих,  Серпень

Повість про нерукотворний браз Господа Нашого Ісуса Христа і про перенесення його з Едеси до Царгорода

Місяця серпня на 16-й день

В ті дні, коли Господь наш Ісус Христос на землі явив себе і з людьми жив, ходячи юдейськими та навколишніми містами й селами, проповідуючи про Царство Боже й зцілюючи кожну недугу і всіляку неміч у людях, був у граді Едесі, що в Сирії, по той бік ріки Євфрату, князь, на ім’я Авгар, що хворів на невиліковну недугу. Зовні мучила його синя проказа, а зсередини ломили кості, і всі частини тіла були розслаблені. Він, почувши про Христа Господа і про великі чуда, що бувають від Нього: як словом лікує проказу, і розслаблення, і всілякі хвороби людські, — забажав своїми очима побачити того, хто робить такі чуда, сподіваючись отримати від Нього зцілення. А тому що неможливо йому було самому йти до Юдеї, послав прохання до Христа Господа, аби той прийшов до нього в Едес. Ще ж мав сумнів, чи захоче прийти до нього Господь, тому послав вправного живописця, на ім’я Ананія, зобразити на іконі лице його, аби хоч побачити зображення лиця його й мати в недугах за відраду: велику здобув любов до Нього, почав вірити через те, що почув. Послання ж його було таке: «Авгар, князь Едеський. Ісусові, Спасителеві доброму, що в краях Єрусалимських у тілі явився. Радіти!

Чув я про Тебе і про преславні чуда твої, що без ліків і зілля зцілюєш хвороби, сліпим даєш бачити, кривим ходити, очищуєш прокажених і виганяєш із людей нечистих духів, і словом лікуєш розслаблених, що багато років на ліжку лежали, і мертвих воскрешаєш. Тут, я думаю, з двох одне може бути: або Ти Бог, що з неба зійшов, або Син Божий, що такі дивовижні чуда робиш. Через те пишу до Тебе смиренне прохання, щоб Ти потрудився прийти до мене й зцілив невиліковні недуги мої, від яких багато років страждаю. Ще ж і таке чую, що юдеї ненавидять Тебе і хочуть щось погане Тобі зробити. Я ж маю град, хоч і не дуже великий, але прекрасний, де всього добра є вдосталь. Прийди тому до мене й перебувай зі мною в моєму граді, де буде обом нам на всіляку потребу досить».

Коли живописець Ананія з таким посланням від Агара прибув до Єрусалиму й побачив Христа Господа, який посеред багатьох людей відкрито стояв й учительне слово виголошував, не міг зразу наблизитися до Нього через людську тисняву. Чекав тому часу, коли розійдеться люд, вийшов на якийсь камінь, трохи вище від землі, і, дивлячись уважно на лице Спасителя, намагався зобразити Його, але не міг. Так Всевидець захотів і міняв пресвяте лице своє незображенною й неосяжною славою та благодаттю. Трудився Ананія довго — і нічого не досягнув. Господь же звелів апостолові Томі піти й привести того мужа, що на камені стоїть і лице його малює. Коли його привели і він ще не почав говорити, прикликав його до себе Господь, називаючи його на ім’я і за вмілістю, себто Ананією-живописцем, і про причину приходу його розповідаючи, запитав: «Де лист князя твого Авгара, і який ти мені з Едесу приніс?» Ананія ж сповнився подиву та страху через ясновидство Господа, вийняв швидко зсередини князеве послання і з трепетом віддав його в руки Спасителя. Господь же, прочитавши, відписав до Авгара так: «Блаженний ти, Авгаре, що, не бачачи мене, повірив у мене. Написано-бо про мене, що ті, хто бачитиме мене, не віритимуть, а ті, хто не бачитиме, повірять у мене й успадкують життя вічне. Пишеш мені, аби Я прийшов до тебе, але годиться мені робити те, для чого Я посланий, і по завершенні повернутися до Отця, який мене послав. Коли вознесуся до Нього, пошлю до тебе одного з учнів моїх, який від недуг, які тебе обсіли, цілком тебе вилікує й життя вічне (через хрещення) подасть тобі й тим, що з тобою».

Такий лист Христос Господь до Авгара написав, запечатав печаттю, на якій же єврейськими буквами написане таке: «Боже бачення, Боже чудо». Після того як написав і запечатав лист, виконуючи друге бажання Авгара й іконописця, звелів принести воду, умив своє Пресвяте Лице й витер поданим Йому чотирикутним обрусом. О чудо! Звичайна вода на кольорову подобу фарб перемінилася, і зобразився на тому обрусі пресвятий лик Божественного лиця. Його разом з епістолією подав Господь Ананії, мовивши: «Неси, дай тому, хто послав тебе». (Було це в останні дні життя Христа на землі, близько до Його страждання.) І повернувся Ананія в Едес до князя свого, і віддав йому те нерукотворне зображення Христового лиця на обрусі та відповідь на лист. Авгар же, те прийнявши, великої сповнився радості, і з любов’ю обидві речі поцілував, й образові Христовому поклонився. Зразу отримав переміну своїх хвороб: на лиці його зосталася лише мала частина прокази до того часу, коли мав прийти до нього посланий від Господа учень.

Після добровільного страждання Господнього й після воскресіння та вознесіння Його на небо прийшов до Едесу посланий від Божественної благодаті Тадей святий, що був із сімдесятьох апостолів. Він, повчивши досить про святу віру в Христа, привів Авгара до хрещення. І коли Авгар увійшов у святу купіль й охрестився, зразу була вилікувана та частина прокази, що залишилася, — вийшов він увесь чистий і здоровий тілом і душею. Охрестився з ним і цілий дім його, тоді й цілий град, і славилося в Едесі ім’я Господа нашого Ісуса Христа, єдиного істинного Бога.

Був же на воротах Едеського града ідол якогось еллінського бога, що від давніх літ стояв. Йому ж кожен, хто в град заходив, мусив вклонитися. Того ідола Авгар звідти скинув і розбив, тоді влаштував у кам’яній стіні над воротами кругле й глибоке місце, аби дощ туди не потрапляв, й обрус нерукотворного образу Христового, до дошки негниючого дерева прикріпивши й золотом і коштовними перлами обклавши та прикрасивши, поставив на тому місці, у стіні над воротами, ще ж і надпис золотий зробив такий: «Христе Боже, кожен, хто на Тебе покладається, хай не осоромиться». І звелів людям, аби кожен, хто буде входити до града й виходити з нього, поклонявся тому Божественному образу Христовому, і І законом утвердив, щоб і в останні роди незмінно таку честь віддавали Господньому зображенню. І збереглося те його веління благочесне і встановлений закон у всі дні його життя і в дні його сина, який після нього в Едесі князював, також і в дні внука багато років.

Коли ж один із правнуків Авгарових прийняв княжіння того града, оновилося в граді нечестя: князь той розбестився й відступив від Христа, вернувся до еллінського ідолопоклонства. І, бачачи на воротах градських образ Христовий, якого всі, що входять і виходять, вшановують, розлютився ворог цей Христовий і захотів те Божественне зображення скинути звідти й замість нього поставити кумир бісівський. Про те довідався єпископ града того — через сповіщення від Бога; прийшов уночі до воріт тих із кліриками своїми і, вилізши по драбині, прилаштував лампаду з дерев’яної олії; запаливши її, перед святим образом Христовим поставив. Тоді, керамідою заклавши, цеглою і крейдою замурував і загладив: так йому в Божественному явленні було наказано. Коли ж невидимим став той нерукотворний Христовий образ, зупинився нечестивий князь у намірі своєму, а через довгий час зник із людської пам’яті той образ, і місце, де він замурований, забулося. І ніхто ж про те не знав аж до чудесного його явлення, яке після багатьох років було таке.

У дні благочестивого царя Юстиніяна, коли Хозрой, цар перський, з великою військовою силою прийшов на Ефес град, зробив облогу й добивався його сильно та довго, і вже були знесилилися міщани, не знали, що робити, і були в страху великому, і до Бога зі сльозами молилися, — однієї ночі єпископові Едеському, на ім’я Євласій, явилася якась пресвітла у славі великій Невіста, показуючи пальцем на ворота графські й місце в стіні. І казала: «Зверху над цими воротами схований божественний нерукотворний образ Спаса Христа. Вийми його із замурування і добре зробиш». Єпископ швидко пішов до тих воріт, дістався до показаного на стіні місця й побачив те, що йому було сказано в одкровенні: пізнав замурування те і, розібравши його й знявши керамиду, побачив Пречистий і Пресвятий образ Христовий, цілий і неушкоджений, і лампаду, яка за такі довгі роки не згасла й була повна олії. Ще ж і на керамиді тій, якою був закладений образ, друга подоба лиця Христового так само зобразилася нерукотворно. Узяв єпископ з того місця святий той обрус із зображенням Спаса й показав людям у граді. І була всім радість велика, і дістали відвагу, уповаючи на Господа. Єпископ же поніс образ по мурах града із літією, являючи Лице Спасителя перським воїнам, які добивалися града.

І зразу вся перська сила страхом великим збентежилася й кинулася бігти, Божественною силою гнана. І так Едес-град вирятуваний був від ворогів своїх милосердям Христа, Бога нашого, і явленням його пресвятого нерукотворного образу. Після того знову багато років минуло. Коли був у греків цар Роман, прозваний Лакапенос, його ж і Багрянородним називають, що царював із зятем своїм Костянтином, сином царя Лева Премудрого, принесено було той святий обрус, що мав на собі нерукотворне зображення Христового Божественного Лиця, до Царгорода з Едесу, яким заволоділи сарацини. Уже в ті часи ціла Сирія, у якій же був град Едес, була під сарацинським володінням.

Було ж перенесення таке. Цар грецький Роман, забажавши той безцінний скарб у царському граді мати, посилав багато разів до Амира сарацинського прохання, аби дав йому Христовий нерукотворний образ. Амира ж просили також християни едеські, які не хотіли віддавати того образу цареві грецькому. І була війна: цар Роман послав грецьку силу на Едес і притіснив його, зайнявши прилеглі до Едесу землі. І послали едесяни прохання до царя грецького, аби не воював з ними й не спустошував земель їхніх. А цар просив у них образ Христовий. Амир же сарацинський, у державі якого був Едес, не хотів віддати образу просто так. Тому цар християнський, одержимий великим бажанням мати в себе Христовий нерукотворний образ, дав Амирові дванадцять тисяч срібняків і двісті знатних сарацинів, що були в грецькому полоні, ще ж і грамоту свою царську із золотою печаттю дав, що ніколи більше не йтиме війною на Едес і на навколишні міста. І так отримав бажане — прийняв нерукотворний образ Христовий, а з ним разом і той лист, що його Христос, Господь наш, до Авгара, князя Едеського, написав, як було вище сказано. І переніс славно руками архієреїв й інших чесних мужів духовного чину в царюючий град. І було дорогою і в Царгороді чуд багато від пречистого того образу: недужі зцілювалися, сліпі просвітлювалися, глухі починали чути, криві — ходити, і біси втікали. Один біснуватий чоловік вигукував: «Прийми, Константинополю, славу й веселість твою, і ти, Порфирогеніте, честь царства твого!». Так взиваючи, чоловік той зцілився від біснування.

Встановився празник Перенесення нерукотворного образу Христового в -й день місяця серпня, коли прийняв його до себе царюючий град із великою честю й торжеством. І поклали пресвятий образ у церкві Богородичній, що називалася Фаре, на захист граду, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку