Житія святих,  Серпень

Мученик Василь Александрин

Місяця серпня на 13-й день

Василь Опанасович Олександрин народився 8 лютого 1872 року у селі Вертелим Інсарського повіту Пензенської губернії. З різних спогадів, що збереглися, ми можемо зробити висновок, що Василь Опанасович був людиною стійкою у всьому. До революції він мав велике міцне господарство; у справах йому допомагали двоє постійних працівників і щорічно наймалося 10-15 сезонних робітників. Сім’я у Василя Опанасовича теж була велика: дружина та троє дітей.

Односельці поважали Василя Опанасовича, і в 1918 році парафіяльними зборами його було обрано псаломником у храм рідного села, а 14 серпня затверджено на посаді Пензенським єпархіальним управлінням. Парафіяни відзначали у Василі Опанасовичу доброзичливість, працьовитість, уміння співчувати, надати необхідну підтримку. У серпні 1929 року священик храму, в якому служив майбутній мученик, на вимогу місцевої влади склав його характеристику, в якій вказувалося, що Олександрин «поведінка відмінно-доброго, обов’язки псаломщика знає, читає, співає чудово, управляє хором, до служб церковних є акуратно і своєчасно, у небогослужбовий час проводить життя належно православному християнину».

Можливо, таке ставлення причту та віруючих підштовхнуло у 1929 році членів сільради не лише розкуркулити та позбавити його виборчих прав, а й ухвалити рішення про необхідність виселення його за межі села. Проте Василь Опанасович виїхав із села сам у невідомому для односельців напрямі та повернувся лише 1932 року. У цей час його поновили у правах, і до нього знову потягнулися віруючі.

1934 року влада вирішила віддати церковну будівлю під кузню. Наприкінці липня прихожанки церкви села Вертелима відкрито заявили у сільраді, що храм не віддадуть, а Василь Опанасович став твердим заступником жінок у справі збереження церкви. Церкву віруючим залишили, але псаломника як основного винуватця непокори рішенням сільради заарештували і деякий час утримували під вартою.

Опинившись на волі, Василь Опанасович знову акуратно та сумлінно виконував свої обов’язки у місцевій церкві, водночас його запрошували до села Шагаєве брати участь у службах. Така тверда у своїх релігійних переконаннях людина на той час не могла не бути репресована ще раз.

17 жовтня 1937 року Василь Опанасович був знову заарештований і звинувачений у “контрреволюційній діяльності та антирадянській агітації”. При арешті та обшуку в його квартирі було виявлено книги релігійного характеру у кількості 16 штук та “хрест мідний”. Всі ці предмети були конфісковані. На допитах Василь Опанасович тримався мужньо, не приховував своїх переконань та не очорняв інших людей. У грудні 1937 року було виголошено вирок: 10 років таборів.

З лютого 1938 року Василь Опанасович Олександрин відбував висновок в Унженському виправно-трудовому таборі на станції Сухобезводне Горьківської області, де помер 26 серпня 1942 року, не перенісши важких умов утримання ув’язнених.

Мученик Василь був уславлений Архієрейським ювілейним Собором РПЦ у 2000 році.