Липень

Турковицька ікона Пресвятої Богородиці

У місті Белзі (Польща) в XIV столітті перебувала найбільша святиня – ікона Богоматері, написана, за переказами святим євангелістом Лукою. Польський князь Владислав Огольский, їдучи в місто Ченстохова, забрав її з собою, незважаючи на прохання і обурення православних віруючих.

В дорозі, коли ікона знаходилася поблизу села Турковичі, сталося велике диво.

Після зупинки шість пар коней не могли зрушити карету з іконою, з якої стало відбуватися сяйво. Однак князь Владислав, незважаючи на явне чудо Божої Матері, не послухав її волі і ще більш захотів скоріше відвезти цю ікону в Ченстохову, що нарешті і зробив.

Відразу після його від’їзду на місці, де стояла ікона, з’явилася в сяйві інша ікона Божої Матері, яка плакала. Вона була в точності така ж, яку забрав князь Владислав. Місцеві жителі, бачачи велике чудо, стали підносити свої молитви перед іконою, і захотіли побудувати тут церкву. На наступний день вранці місце це поросло ромашкою, вказуючи, таким чином, величину дому Божого, а будівництво церкви супроводжувалося чудесними явищами.

На місці обрітення чудотворної Турковицької ікони був заснований чоловічий Турковицький монастир, який був закритий за уніатів в 1789 році. Обитель була відновлена ​​як жіноча 5 грудня 1902 року. Існував також список чудотворної ікони особливо шанований віруючим народом – коли 2 липня 1906 року в монастир прибув єпископ Люблінський і Холмський Євлогій, ігуменя Афанасія зустрічала його цим списком в срібній позолоченій ризі.

На початку Першої Світової війни в 1914 році монастир разом з іконою був евакуйований до Москви, де знайшов притулок в Марфо-Маріїнській обителі. 13 жовтня 1915 року там був освячений домовий Єлизаветинський храм, де і перебувала ікона. У 1918 сестри були переведені в звільнений від братії Димитрівський Борисоглібський монастир.

Сліди ікони були загублені. Повідомлялося, що в 1941 році її бачили в селі Кодня під Житомиром.

upc.lviv.ua