Липень

Преподобний Іоанн Вишенський. Афонський апостол

20 липня Священний Синод УПЦ прийняв рішення (журнал №29) про причислення до лику святих відомого афонського подвижника та поборника Православної віри преподобного Іоанна Святогорця (Вишенського). Сьогодні, 29 липня, ми вперше молитовно згадуємо його пам’ять.

Афонський старець Іван Вишенський (1550-і – 1620-і рр.) був одним із видатних вітчизняних подвижників, які відіграли важливу роль в протистоянні польсько-католицької експансії і відродження Православ’я в Україні в XVII ст. Ще за життя він користувався глибокою шаною серед монахів Волині і Галичини, які називали його з повагою «великий старець Іван Вишенський Святогорець».
«Афонський апостол»

Факт церковного шанування старця Іоанна зафіксований навіть у офіційних соборних актах. Так, Церковний Собор Київської Митрополії, що відбувся в Луцьку під головуванням митрополита Іова (Борецького) в 1621 році, в одному зі своїх документів від імені всієї Церкви називає старця Іоанна «преподобним чоловіком» і «блаженним», «в житії і богослов’ї цвітущим». Значно пізніше, вже в XIX ст., Пантелеймон Куліш називав його «афонським апостолом». На Афоні старець трудився понад 40 років.

Серед численних заслуг подвижника, крім ревного захисту батьківської православної віри, варто також назвати участь у заснуванні Великого Манявського скиту в Карпатах і відродження афонських уставів у монастирях у Галицько-Волинському краї в XVII ст.

До цього дня пам’ять старця Іоанна шанується в Галичині, на Волині та навіть на Святій Горі Афон. У Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі серед розписів собору Старого (Нагірного) Русика нині готується фреска із зображенням старця Іоанна Вишенського.

 

Послання старця-пустельника

Життя і діяльність старця Іоанна збіглася з трагічними подіями гонінь на Православну віру в Речі Посполитої, в зв’язку з чим його зусилля і послання були спрямовані, головним чином, на захист православної віри.

Його твори лягли в основу нового напряму в українській літературі — полемічного, що отримав розвиток після Брестської унії. На творах Вишенського виховувалося кілька поколінь письменників, церковно-культурних і громадських діячів в Україні. Його послання навіть за радянських часів вміщували в шкільні підручники і хрестоматії. Завдяки творінням афонського старця-пустельника XVII століття вже в ХХ столітті багато молодих людей під час пануючого атеїзму вперше долучалися до духовної скарбниці Православ’я і вірі в Бога.

Життя і діяльність ченця

Як і більшість афонських подвижників, старець Іван Вишенський не прагнув до популярності і слави серед людей, тому про його життя збереглося мало відомостей. В основному вони почерпнуті з коротких згадок у його ж листах або інших уривчастих джерелах. З писань старця відомо, що народився він в м. Судова Вишня в Галичині (нині Львівська область). Точна дата його народження невідома, тому на основі непрямих свідчень більшість дослідників вважали, що народився він між 1533-1550 рр. Очевидно, походив Іван Вишенський із місцевого шляхетського роду і отримав непогану початкову освіту.

До виходу на Святу Гору Афон життя і діяльність монаха тісно була пов’язана з Волинню. Відомо, що проживав він в Луцьку та Острозі. Опікуном молодого Вишенського був захисник Православ’я в Речі Посполитій, маршалок Волинської землі і воєвода Київський князь Василь-Костянтин Острозький (нащадок преподобного Феодора Острозького, нетлінні мощі якого спочивають у Києво-Печерській Лаврі).

З послань Івана Вишенського випливає, що, крім Острога та Луцька, він бував у Любліні та Львові, був тісно пов’язаний із Львівським братством.
Про старця Іоанна неодноразово згадується в житії прп. Іова (Княгиницького). Судячи з усього, прп. Іов подорожував на Афон у супроводі саме Іоанна Вишенського як найближчого свого друга.

Монастирські реформи і протистояння унії

На Афоні о. Іоанн на початковій стадії свого перебування на Святій Горі трудився в «русику» — старовинному давньоруському монастирі св. Пантелеймона, і в діючому при ньому скиті «Ксилургу».

Тут, віддалившись від суєти «світу цього», він намагався осягнути основи святоотцівської аскетики і знайти молитовну самоту і мовчання. Однак остаточно ізолюватися від «світу» і загубитися серед безвісних афонських самітників-ісихастів йому так і не вдалося. Уже в 1596 р на Афон до старця Іоанна пише лист місцеблюститель Константинопольського патріаршого престолу і Патріарх Олександрійський свт. Мелетій I, який закликає його вступити в полеміку з уніатами. Той факт, що до Івана Вишенського звертається сам Патріарх, свідчить про те, що старець був уже досить відомий і мав певний духовний авторитет.

Відповіддю на таке звернення і стали перші полемічні послання старця Іоанна. До наших днів збереглося 16 його творів. Три з них були складені до Брестської унії, інші 13 написані після унії 1596 року і присвячені переважно апології православної віри і викриттю католицького вчення, а також єпископату і духовенства, що відпали від Православ’я.

Після декількох років інтенсивної переписки, близько 1604 року старець Іоанн приїжджає в Україну. Він зустрічається зі своїми однодумцями, відвідує ряд православних монастирів на Волині і в Галичині. Його приїзд був викликаний необхідністю надати допомогу прп. Іову (Княгиницькому) та ігум. Ісаакію (Борисковичу) в здійсненні затіяної ними за підтримки князя Острозького масштабної монастирської реформи. Її метою було переведення ряду галицько-волинських монастирів на афонський устав з тим, щоб в умовах протистояння унії вони стали справжніми духовними центрами Православ’я і ісіхастської традиції.

За участю старця Іоанна в цей час за афонським зразком були перетворені Дерманський, Угорницький, Унівський, Почаївський та інші монастирі, а також заснований знаменитий Манявський скит, що мав важливе значення у відродженні православного чернецтва в Західній Україні.

 

«Блаженний старець»

Успішно виконавши цю місію, Іван Вишенський близько 1607 р. знову повернувся на Святу Гору, «жесточайшаго безмолвнаго житія желающ», оселився в отшельнической печері прп. Косьми, неподалік від болгарського Зографського монастиря.

Одна з останніх прижиттєвих згадок про старця Іоанна Вишенського є у визначенні Собору 1621 р., що пройшов в Луцьку під головуванням Київського митрополита Іова (Борецького). Судячи зі змісту цього документа, на 1621 р. про. Іван Вишенський був ще живий. Більш того, Церковний Собор Київської Митрополії від імені всієї Церкви називає старця Іоанна «преподобним чоловіком» і «блаженним», «в житії і богослов’ї цвітущим». Той факт, що Собор окремою постановою наказує запросити «блаженного старця» з Афона в Україну, свідчить про його шанування і високий духовний авторитет на батьківщині ще за життя.

 

Старець Іоанн помер між 1620-30-ми роками в печерному затворі, відмовившись від їжі і приймаючи раз в тиждень лише антидор, просфори і святу воду, що доставляли до його наскельної печери по мотузці. Точна дата кончини старця Іоанна Вишенського достеменно невідома. Все життя віддаляючись від мирської слави і суєти, він пішов в інший світ, як і личить афонским подвижникам — тихо і непомітно, не залишивши про це ніяких слідів. Так і йдуть більшість афонських старців, і лише з роками особливим Промислом Божим про деякі з них стає відомими в світі. Саме так і сталося з часом зі старцем Іоаном.

 

Печера на Афоні, в якій подвизався І. Вишенський

У листі ченця Манявського скиту Леонтія від 9 вересня 1633 р. вперше згадується старець Іван Вишенський, який преставився. Більш того, о. Леонтій пише про нього з глибокою повагою і називає «блаженної пам’яті великий старець Іван Вишенський Святогорець». Таким чином, на підставі цього документа можна однозначно констатувати, що помер старець не пізніше 1633 року.

Зберегти чистоту Православ’я

Старець Іоанн був сподвижником таких стовпів Православ’я, як прп. Іов (Княгиницький) Тисменицький і прп. Іов (Желізо) Почаївський. Продовжувачами спадщини і справи старця Іоанна вважаються відомі подвижники і борці з унією Ісаакій Борискович, Кипріян Острожанин, Ісайя Копинський, Афанасій Межигірський, прпмч. Афанасій (Филипович) Брестський і багато інших. На переконання П. Куліша, саме старець Іван Вишенський і його послідовники зуміли силою свого внутрішнього подвигу і вірності зберегти чистоту Православ’я під натиском польсько-католицької експансії.
Вже один цей факт свідчить про важливість духовного подвигу та спадщини старця Іоанна, необхідність відродження пам’яті про них як на громадському, так і церковному рівні.

Зазнавши неодноразового перевидання в ХIX-XX ст., його послання навіть за радянських часів викладалися в школі. Оскільки тоді не було вільного доступу до релігійної літератури, полемічні твори старця Іоанна вважалися мало не єдиним джерелом, ковтком духовних знань серед атеїстичної пустелі. І це справжнє диво старця. Навіть через 300 років після смерті він впливав на зміцнення людей у вірі.

Писання старця Іоанна Вишенського пройняті святоотечеськи-ісихастським духом. Він рясно цитує не тільки Святе Письмо і апостолів, але і творіння святих отців Церкви. Одна з основних тем в посланнях Іоанна Вишенського — захист чистоти віри і істинності Церкви Православної.

 

Святий старець Іоанн Вишенський

Той факт, що і Церковний Собор 1621 р., і найближчі учні прп. Іова Тисменицького в Манявському скиту вважали старця «блаженним», свідчить про глибоке його шанування в минулому. І лише з припиненням православної традиції в Галичині під натиском католицької експансії (остання твердиня Православ’я, Манявський скит, була насильно ліквідована католицькою австро-угорською владою в 1785 р.) перервалася і традиція церковного вшанування «блаженного старця» Іоанна Вишенського. Активно сприяли витравлюванню пам’яті про нього серед місцевого населення і уніатські церковні чиновники, на боротьбу і викриття яких стільки сил поклав старець.

Згідно з православною святоотцівською традицією, слово «блаженний» свідчить про один зі станів святості людини, який досягається тільки тими, хто через віру і подвиги стали «учасниками Божої природи» (Друге соборне послання апостола Петра
1:4 Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління.
2Пет. 1:4
). У давнину часто слово «блаженний» вживали до шанованих у народі не прославлених ще офіційно святим, оскільки Сам Христос вказував на особливе значення цього стану: «…бо вони Бога побачать, …синами Божими назовуться, …бо їхнє Царство Небесне» (Євангеліє від Матвія
5:3 Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.
5:4 Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
5:5 Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
5:6 Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
5:7 Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
5:8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
5:9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.
5:10 Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
5:11 Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.
5:12 Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.
5:13 Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми.
5:14 Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори.
5:15 І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.
5:16 Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.
Мв. 5:3-16
).

Хоч до наших днів збереглося мало відомостей про земну біографії «блаженного старця» Іоанна, проте красномовніше від будь-якого докладного життєпису про подвижника може свідчити його духовна спадщина. Вона являє собою безцінну духовну скарбницю і незаслужено забута сьогодні є важливою складовою як вітчизняної культури, так і Вселенського Православ’я.

 

rivne.church.ua