Благовірний великий князь Ігор Київський і Чернігівський, чудотворець p1eb1eutpe1es31u4lk5s1nuo10pr3
Житія святих,  Вересень

Благовірний великий князь Ігор Київський і Чернігівський, чудотворець

Місяця вересня на 19-й день / червня на 5-й день – перенесення мощей

Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних війн за Київське князювання двох князівських угруповань — Ольговичів та Мстиславичів.Усі вони були близькими, всі — правнуки Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися на ім’я свого отця — святого Мстислава Великого (+ 1132 р.), сина Володимира Мономаха (звідси інша їхня назва «Мономашичі»). Ольговичі називалися, на ім’я Олега Святославича (+ 1115), прозваного за свою гірку долю «Гориславичем». Олег Гориславич був сином київського князя Святослава (+ 1076 р.), який брав участь у 1072 році у перенесенні мощів святих страстотерпців Бориса та Гліба (відомості 2 травня) і увійшов в історію Руської Церкви як власник двох чудових богословських збірок того часу — «Ізборника 1073 року» та «Ізборника 1076 року».

У деяких стародавніх місяцесловах і сам князь Святослав шанувався угодником Божим, але особливо прославилися два його онуки: преподобний Микола Святий (+ 1142 р.) і двоюрідний брат його, син Олега Гориславича, святий князь-мученик Ігор Ольгович (+ 1147 р.).

Преподобний Нікола Святоша та святий Ігор Ольгович представляють два різні шляхи християнської святості у Стародавній Русі. Преподобний Нікола, який зрікся миру та князівських обов’язків, став простим ченцем і мирно спочив, провівши майже 40 років у монастирі. Святий Ігор, який волею Божою вступив у боротьбу за київське князювання, мученицьким подвигом мав викупити спадковий гріх княжих усобиць.

1138 року великим князем київським став старший брат Ігоря — Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського). Хоча його князювання тривало лише кілька років і було сповнене безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадковим князівством і вирішив передати його у спадок своєму братові Ігорю. Він посилався при цьому на приклад Володимира Мономаха і говорив, ніби навмисне заохочення Мономашичів: «Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав — брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог візьме, то я після себе даю Київ братові моєму Ігореві». Але Бог гордим противиться. Гордовиті слова Всеволода, котрого й так не любили кияни, стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря та всіх Ольговичів. “Не хочемо бути у спадщині”, – вирішило київське віче.

Грізні події розгорталися стрімко. 1 серпня 1146 року помер князь Всеволод, і кияни цілували хрест Ігореві як нового князя, а Ігор цілував хрест Києву — справедливо правити народом і захищати його. Але, переступивши хресне цілування, київські бояри одразу закликали Мстиславичів з військом. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря та Ізяслава Мстиславича, князя переяславського. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська у розпал бою перейшли на бік Ізяслава. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався у болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли до Києва та посадили у поруб. Це було 13 серпня, все його князювання тривало два тижні.

У порубі (це був холодний зруб з колод, без вікон і дверей; щоб звільнити з нього людину, треба було «вирубати» його звідти) багатостраждальний князь тяжко захворів. Думали, що він помре. В умовах противники князя вирішили «вирубати» його з ув’язнення. Тоді ж його змусили прийняти чернецтво в монастирі святого Іоанна, що, втім, було цілком співзвучне його власним бажанням, тому що він з юності виявляв особливе благочестя — був читач книг і в співі церковному учений. Тепер, під тяжкістю бід і скорбот, у душі його відбулася рішуча зміна. Він гірко каявся в гріхах минулих, скорботі душі, що кається в поєднанні з скорботами ув’язнення темничного, виснажили сили його, і він поспішив просити собі милості — зречення світу. Його винесли з в’язниці до того хворого, що вісім днів не міг ні пити, ні їсти. І 5 січня 1147 року єпископ Переяславський Євфимій постриг його в чернецтво з ім’ям Гавриїл. Незабаром він одужав і був переведений до Київського Феодоровського монастиря, де прийняв схиму з ім’ям Ігнатій і цілком віддався чернечим подвигам, проводячи час у сльозах та молитві.

Але дух братовбивчої ненависті вирував над Києвом. Збуджена гординею і засліплена ненавистю, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Чернігівські князі, двоюрідні брати Ігоря, задумали заманити Ізяслава київського в спільний похід для того, щоб захопити його або вбити. Змова відкрилася, коли князь був уже на шляху до Чернігова. Обурені кияни, дізнавшись про підступність чернігівців, обрушили помсту на ні в чому невинного князя-схимника.

Даремно утримував їх митрополит Климент. «Не чиніть гріха, діти, послухайтесь мене; інакше накликаєте на себе гнів Божий, а ворожнеча між князями не вгамується», — говорив він їм. Вони не хотіли слухати ні його, ні тисяцького, пішли до монастиря. Правив у Києві князь Ізяслав Мстиславич і особливо його брат князь Володимир намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, врятувати святого мученика, але самі наразилися на небезпеку з боку запеклого натовпу. Той, хто стояв під час св. літургії і молився перед іконою Божої Матері почув, чого хоче бунтівний натовп. Він готував себе до всього думками про подвиги мучеників; потім упав у сльозах і молився: «Господи! Поглянь на мою недугу, щоб, сподіваючись на Тебе, міг я перенести все; дякую Тобі, що Ти упокорив мене; удостой узяти мене з цього бунтівного і похмурого світу у Твоє світло». Люті заколотники, не поважаючи святості Божого храму, увірвалися до храму, схопили Ігоря, зірвали з нього мантію і потягли з храму. Ігор казав їм: «За що ви хочете вбити мене, як розбійника? Нехай ви порушили передо мною клятву — Бог вам простить; мене Він сподобив чернечого чину, і мені досить того». Бунтівний натовп кричав: «Убийте, вбийте». З Ігоря зірвали і підрясник, залишивши в одній сорочці, і потягли до воріт. У воротах монастиря натовп зупинив князь Володимир. І сказав йому Ігор: «Ох, брате, куди ти?» Володимир же зіскочив з коня, бажаючи допомогти йому, і покрив його корзном (княжим плащем) і казав киянам: «Не вбивайте, браття». І вів Володимир Ігоря до двору своєї матері, і стали бити Володимира. Так розповідає літопис. Володимир встиг заштовхнути Ігоря у двір та зачинити ворота. Але люди виламали ворота і, побачивши Ігоря «на сінях» (крита галерея другого поверху у стародавньому київському теремі), розбили сіни, стягли святого мученика та вбили на нижніх сходах сходів. Жорстокість натовпу було настільки велике, що мертве тіло страждальця зазнали побиття і наруги, його волочили мотузкою за ноги до Десятинної церкви, кинули там на воз, відвезли і «повалили на торгу».

Так святий мученик віддав Господу дух свій «і збереглися ризи тлінної людини, і в нетлінну і багатостраждальну ризу Христа вдягнувся». Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесене до церкви святого Михаїла, «Бог явив над ним знамення велике — запалилися всі свічки над ним у церкві тій». Наступного ранку митрополит послав Феодоровського ігумена Ананію заспівати похоронний спів над князем у монастирі святого Симеона, збудованому побожністю діда Ігорева на околиці Києва. Ігумен одягнув тіло князя-ченця в чернецький одяг і вчинив похоронний спів. Благочестивий ігумен гірко плакав і сказав уголос усім: «Горе віку суєтному і серцем жорстоким! Де любов?» У той самий час загримів грім і затремтіла земля і над церквою з’явився світлий стовп. Народ з жахом вигукнув: «Господи, помилуй!»

5 червня 1150 р., коли київський престол був зайнятий князем Юрієм Долгоруким, його союзник, князь чернігівський Святослав Ольгович, рідний брат убитого Ігоря, урочисто переніс святі мощі князя Ігоря на батьківщину, до Чернігова, де вони були покладені в раку «з теремом» у кафедральному Спаському соборі. Тоді було встановлено святкування пам’яті святого.

Житіє та страждання святого князя Ігоря поміщені у Ступінній книзі. Ікона Богородиці, перед якою він молився в останні хвилини свого життя, була у Великій церкві Києво-Печерської лаври з ім’ям «Ігорівська». В «Іконописному оригіналі» говориться, що святий князь Ігор «зростом був середній і сухий, смагляв обличчям, володар над звичаєм, як піп, носив борги, брада ж вузька і мала. Ретельно статути чернечі зберігав».

«Будь-яка душа буде підкорена вищій владі: бо немає влади не від Бога, а існуюча влада від Бога заснована. Тому той, хто чинить опір, чинить опір Божій постанові, а ті, хто противиться, засудять» (Рим. 13:1-2). Такий висновок житія святого князя Ігоря!

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому, глас 4

Наста́ днесь всечестна́я па́мять страстоте́рпца благове́рнаго кня́зя И́горя,/ созыва́ющая лю́ди в пречестны́й храм Спа́сов,/ иде́же ра́достно соше́дшеся благочести́вых мно́жество/ моли́твенно пра́зднуют святу́ю па́мять твою́,/ и с ве́рою взыва́ют ти:/ моли́ся, свя́те, стране́ на́шей, гра́ду Черни́гову и всем правосла́вным христиа́ном// в ми́ре и благоде́нствии спасти́ся.

Ин тропарь благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому, глас 4

Просвети́вся Боже́ственным креще́нием,/ Ду́ха Свята́го светлостьми́ озаря́ем,/ Ева́нгелие Христо́во в се́рдце твое́ восприя́л еси́/ де́лом сло́во Сы́на Бо́жия исполня́я, благове́рный кня́же И́горе,/ моли́ Всеблага́го Спаси́теля на́шего дарова́ти нам мир, и ми́лость,// и спасе́ние душ на́ших, чту́щих честну́ю па́мять твою́.

Кондак благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому, глас 6

Измени́л еси́ земна́го княже́ния сла́ву/ во и́ночества о́браз смире́нный/ и страда́льчески земно́е житие́ сконча́в,/ ны́не на Небесе́х ра́дуешися,/ усе́рдне моля́ся// о чту́щих тя, И́горе, страда́льцев похвало́.

Ин кондак благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому, глас 6

Кня́жескую диаде́му обагри́л еси́ кро́вию твое́ю,/ Богому́дре страстоте́рпче И́горе,/ за ски́птр крест в ру́ку прии́м, яви́лся еси́ победоно́сец/ и же́ртву непоро́чну Влады́це прине́сл еси́ себе́./ Я́ко бо а́гнец незло́бив от раб убие́н был еси́,/ и ны́не ра́дуяся предстои́ши Святе́й Тро́ице,// моли́ся спасти́ся душа́м на́шим.

Молитва благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому

О, святы́й уго́дниче Бо́жий, страстоте́рпче благове́рный, кня́же И́горе! Ты из мла́да Бо́га возлюби́л еси́, мудрова́ния плотска́я, че́сть и сла́ву кня́жескую ни во что же вмени́л еси́ и мона́шескаго о́браза, еще́ ю́ный ле́ты, дости́гл еси́, к Бо́гу еди́ному все́ю душе́ю твое́ю прилепи́лся еси́, и благо́е и́го Христо́во на ся взем, путе́м спаси́тельным неукло́нно ше́ствовал еси́ да́же до сме́рти му́ченическия. Сего́ ра́ди венча́ тя Госпо́дь, блаже́нне И́горе, венце́м сла́вы и прия́т в Своя́ Небе́сныя селе́ния, иде́же ты ны́не, неизрече́нныя сла́вы и ра́дости наслажда́ющеся в невече́рнем дни Ца́рствия Христо́ва, с ли́ки святы́х страстоте́рпцев и всех святы́х Бо́га о нас умоля́еши. Мо́лимся тебе́, свя́тче Бо́жий, припа́дая к честно́му о́бразу твоему́: моли́ся о нас гре́шных и непотре́бных, испроси́ моли́твами твои́ми ми́ра держа́ве на́шей, гра́ду сему́ (и свято́му хра́му сему́) благода́ти и ми́лости. Це́рковь святу́ю огради́ моли́твами твои́ми от ересе́й и раско́лов, па́стырем ея́ испроси́ ре́вность и благоче́стие, всем же нам любо́вь нелицеме́рную и терпе́ние да́руй, грехо́в на́ших проще́ние, боле́зней и вся́ких неду́гов исцеле́ние. Покры́й и сохрани́ всех нас от вся́ких бед, скорбе́й и напа́стей, да, благодаря́ще, просла́вим Святу́ю Живонача́льную Тро́ицу, Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха, во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Величание благоверному князю Игорю (в Крещении Георгию, в иночестве Гавриилу) Черниговскому и Киевскому

Велича́ем тя, страстоте́рпче святы́й благове́рный вели́кий кня́же Иго́ре, и чтим святу́ю па́мять твою́, ты бо мо́лиши за нас Христа́ Бо́га на́шего.

Тропaрь, глaсъ д7:

НастA днeсь всечестнaz пaмzть страстотeрпца, бл7говёрнагw кнsзz и4горz, созывaющаz лю1ди въ пречи1стый хрaмъ сп7совъ, и3дёже, рaдостнw сошeдшесz, бл7гочести1выхъ мн0жество мlтвеннw прaзднуютъ ст7yю пaмzть твою2 и3 съ вёрою взывaютъ ти2: моли1сz, ст7е, странЁ нaшей, грaду черни1гову и3 всBмъ правосл†внымъ хрcтіaнwмъ въ ми1рэ и3 бл7годeнствіи сп7сти1сz.

Кондaкъ, глaсъ ѕ7:

И#змэни1лъ є3си2 земнaго кнzжeніz слaву во и4ночества џбразъ смирeнный и3, страдaльчески земн0е житіе2 скончaвъ, ны1нэ на нб7сёхъ рaдуешисz, ўсeрднэ молsсz њ чтyщихъ тS, и4горе, страдaльцєвъ похвало2.

И$нъ кондaкъ ст7aгw, глaсъ н7:

Кнsжескую діади1му w3багри1лъ є3си2 кр0вію твоeю, бг7омyдре страстотeрпче и4горе, за ски1птръ крcтъ въ рукY пріи1мъ, kви1лсz є3си2 побэдон0сецъ, и3 жeртву непор0чну вLцэ принeслъ є3си2 себе2. я4кw бо а4гнецъ неѕл0бивъ, t р†бъ ўбіeнъ бы1лъ є3си2, и3 ны1нэ, рaдуzсz, предстои1ши ст7ёй трbцэ, моли1сz сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку