Вересень,  Житія святих

Слово на початок Індикту, тобто Нового року

Місяця вересня в 1-й день

Бог, цар віків, котрий поклав часи і літа в своїй владі[1], і в них до слави своєї, а людям від справ заспокоєнню узаконив усілякі свята, дав повеління у Старому Заповіті святкувати спеціально вересень у всі роки, щоб люди в цей місяць, звільнившись од суєт житейських, трудилися одному Богові. Таке в книгах Мойсеевих пишеться: “І промовив Господь до Мойсея, говорячи: “Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: сьомого місяця, першого дня місяця буде вам спочинок… жодного робочого заняття не будете робити в усіх оселях ваших і принесете всепалення, Господу”[2] коли в день сьомий Творець після шестиденного всього живого свого створення, благословив і на святість його, спочивав тоді, то людині заповів, кажучи: “Шість день працюй і, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці своєї у той день[3]. Також і місяць сьомий благословив і освятив його, і повелів людям своїм спочити в ньому від діл своїх, про що і повторно у книгах Левітських каже до Мойсея таке:” Цього сьомого місяця, коли закінчите жита землі, майте свято Господу”[4]. Через що святкується, збагни: у цей місяць ковчег Ноєвий, коли спали потопні води, став на горах Араратських. У цей місяць святий пророк Мойсей зійшов удруге з гори, маючи лице прославлене, несучи нові скрижалі[5], що мали на собі закон Господній написаний. У цей місяць у полках ізраїльських почала створюватися скинія Господня[6]. У цей місяць архієрей великий у скинію, названу Святе Святих, що була за другою завісою, раз у рік сам заходив[7] приносити службу не без крові за себе і за людські провини[8]. У цей місяць люди Божі од гріхів, через цілий рік учинених, очищаються, смиряючи постом душі свої перед Богом і приносячи всеспалення Господові[9]. У цей місяць освячено було пречудовий і преславний храм Господній, Соломоном створений, і кивот Заповіту в нього внесено[10]. У цей місяць зібралися всі коліна Ізраїлеві в Єрусалим на свято, заповідав-бо їм Господь про місяць цей, кажучи: “Святом свят хай буде вам сьомий місяць, – і ви впокоріте, душі свої перед Господом”[11]. Із цього місяця починається вичислення року старозаповітного, повелінням на п’ятдесят років протяглого: повелів-бо Господь людям своїм, які у землю обітування входили: хай сорок дев’ять років відрахують, а п’ятдесяте літо хай окремо святкують, не тільки самі і раби їхні, волове ж і осли їхні, але и земля[12], що на ній поселяться, хай буде неорана, ані сіяна і щоб не збирали від неї колосся, котре на ній виростає, ані з виноградів грона, ані від садів плоди щедрі, але хай не буде на харч людям убогим, звірам же і птахам. Так у книгах Левіт пишеться: “І засурмите в сурми… по всій землі вашій. І освятите цей рік п’ятдесятий, і прославите звільнення для всіх мешканців її… не будете сіяти і не будете жати, що саме виросте”[13] і збирати, що залишиться, але “хай їдять убогі народу твого, а рештки хай з’їдять звірі дикі, так само зробиш для винограду твого і оливки твоєї”[14]а. У те п’ятдесяте літо полишатимуться борги боржникам, відпускатимуться раби на свободу, і з великою осторогою дбатиме собі всяка людина, щоб не прогнівити Бога якимось гріхом, ані опечалить ближнього: літо то буде полишення і від гріхів очищення. Те повеління Господнє, до п’ятдесятого літа протягнене, розділяється на сім седмиць літніх, тобто сім по сім років, кожне-бо сьоме літо називається субота і спокій. Так Мойсей казав синам Ізраїлевим: “Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника і збиратимеш урожай його, а сьомого року – субота відпочинком хай буде для землі, поля свого не будеш обсіювати, а виноградника свого не будеш обтинати”[15]. А коли ви скажете: “Що будемо їсти сьомого року, таж не будемо сіяти, не будемо збирати врожаї свої? І зішлю я благословення своє на вас шостого року – і примножу врожай і будете їсти з старих урожаїв”[16]. Всі оті літа, в які Господь людям і землі спокій подасть, починатимуться із вересня місяця за повелінням Господнім: “І розповісте – каже – про спочинок сьомого місяця”[17], тобто у місяць цей вересень, той-бо є сьомий од березня, що перший є від буття світу. Не тільки це старозаповітне повеління, але й язичницький індиктіон од вересня місяця, першого числа починається. Про язичницький індиктіон така є повість.

Август, римський кесар, коли Антонія та Клеопатру, володарів єгипетських переміг, почав один володіти усім всесвітом; тоді для збирання від усіх країн податей установив індиктіон, тобто повеління на п’ятнадцять років. Розділив те на три частини по п’ять років, щоб через ціле п’ятнадцятирічне коло індиктіону тричі збирати данину, в п’яте літо. Це узаконив задля віддалених країн, що були в кінцях землі, від них було незручно в усі літа данину знімати, бо ледве п’ятого літа можна назбиране принести в Рим. Кожні ті п’ять років називалися Люструм, тобто Світлим через те, що люди в ті часи, зі свічками веселячись, віддавали кесареві своєму, що було кесареве, бо не були утяжені великими данинами, але малі й легкі від них збиралися і то доброхітно, не нуждою[18]. На п’ятнадцять-бо літ індиктіон простягався, через те, коли в перший п’ятилітній час подавалося залізо та мідь на куття мечів, списів, шоломів, щитів, броней та іншої військової зброї, то в другий п’ятилітній час бралося срібло на дання плати воїнству; в третє приносили в Рим золото на прикрасу марнотних богів їхніх; і так п’ятнадцятилітнього індиктіону коло здійснивши, знову від першого числа починали, і назвали те Новим роком. Початок тому установлено від першого числа вересня місяця, бо саме в той час Август-кесар переміг Антонія та Клеопатру, єдиновладним усього всесвіту прославився й індиктіон узаконив.

Прийняла і Церква свята початок індиктіону святкувати місяця вересня в перший день через те, що в цей місяця день, святковому в Юдеї і по всесвіті Новому році, прийшов Ісус Господь у Назарет[19], де був вихований, а оскільки суботою був день той, увійшов на зібрання юдейське, бо звичай був юдеям найбільше в суботу у синагозі збиратися і повчатися від книг пророчих. Зайшов-бо Ісус посеред учителів, і, віддавши честь, подали йому книгу Ісаї-пророка і, розгорнувши, знайшов місце, де було написано: “На мені Дух Господній, заради нього мене він помазав, щоб добру новину звіщати вбогим, послав він мене зцілити розбиті серця проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, випустити на волю надломлених, щоб проповідувати рік Господній сприятливий”[20]. Також, згорнувши і віддавши книгу, почав учити, являючи себе, що він істинний є Месія, посланий від Бога Отця на спасіння і обновлення життя людського; на ньому-бо прочитане Писання збулося, і всі свідчили йому і дивувалися на слова благодаті, що виходили із вуст його. Установлено-бо свято те від святих отців на першому Нікейському соборі, коли великий цар Константан переміг мучителя Максентія, обновив і просвітлив усесвіт світлом благочестя і викоренив бісівські свята, від тяжкого іга мучительського християнську віру збавив, учинивши вільною, і свої індиктіони встановив. Тоді святі отці повеліли І святкувати нове літо, як початок свободи християнської, з нагадуванням про Христа, що в той день посеред юдейського зібрання увійшов і літо Господнє приємне від книги Ісаєвої возвістив. І уже не старого закону, але нової благодаті свято в перший день цього літа святкуємо, в який сам законодавець явив себе світові, зійшов із горніх [сфер], носячи на собі Духа Отчого і пишучи Закон Божий не перстом, але божественним своїм язиком і пресолодкими своїми вустами: не на скрижалях кам’яних, а на скрижалях серця нашого плотських.[21] І той, творячи мисленню скинію, Церкву свою, приніс Богу Отцю про гріхи наші жертву небезкровну, себе самого, сам є Архієрей великий, що небеса пройшов[22] і очистив нас од гріхів наших вилитою за нас кров’ю, сотворив нам собі храми святії, за словом апостольським: “Храм Божий святий, а храм той – то ви!”6, через що усі роздаючи йому подяку[23], святкуємо приємне літо Господнє, бо численні і невимовні прийняли від руки Господньої блага, за те і самі доброприємними йому бути подбаймо. Святкуємо ж і індиктіон не від римських царів узаконений, а від того ж небесного Царя слави Христа нам установлений. Христовим же індиктіоном є повеління його святії, що мають нами хоронитися і виконуватися. Не бере-бо від нас цар наш Христос заліза та міді, не стягає срібла, не вимагає золота, що заявив Давид, кажучи до нього: “Ти Господь мій, добра мого не вимагаєш”[24], а замість заліза та міді стягаєш від нас добродійності віри в православному доброчесті тверді та міцні. Те-бо основане є вилиттям крові святих мучеників, залізною зброєю і мідяними знаряддями та посудинами за християнську віру мучених, що про кожного з них говорено: “Залізо прошило його душу”[25], і повеліває небесний Цар наш і Бог, щоб правим серцем вірувати в нього доброчесно, “бо серцем віруємо для праведності”[26], і тією вірою, як зброєю залізною і щитом мідяним, хай переможемо супротивних, наслідуючи святим праотцям нашим, “що вірою царства перемагали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, уникли від вістря меча, зміцнялись від немочі, міцні були на війні, обертали у розтіч полки чужоземців[27].

Замість срібла шукає від нас Цар наш Христос чесноти надії, безсумнівної в упованні на Бога, що більше срібла буває потрібна людині для щасливого життя, а коли збагатившись численним сріблом, сподівається всі у світі бажані добра дістати і, добронадійна, у веселощах провадить дні свої, покладаючись на багатство своє, то оскільки більше збагатиться безсумнівною на Бога надією: хто покладе на нього все своє сподівання, дістане бажане і поживе у веселощах не дбаючи про всі біди та скорботи від світу, плоті та диявола, що на нього наступають, але все те солодко перетерпить заради майбутнього воздаяння. Срібло пана свого часто зваблює, але, згинувши у якийсь спосіб, жебраком його чинить, а хто надіється у багатстві до смерті прожити, той, раптово обіднівши, позбудеться хліба. А “ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік”[28], “а надія не засоромить”[29]. Такого неуречевленого срібла Господь наш від нас шукає, а повеліває, “щоб надії не клали на багатство, котре швидко гине, а на Бога живого”[30], “Господні слова — слова чисті, як срібло розтоплене”[31], ним-бо неложно обіцяне нам вічне, невимовне добро в свойому царстві, і хай таку його превелику, що на нас, благостиню сповідуємо вустами, “бо серцем віруємо для праведності, а вустами ісповідуємо для спасіння”[32], і сподіванкою мздовоздаяння хай би надихали себе до численних подвигів, як добрі воїни Ісус Христові; надія-бо прийняття мзди побуджує воїна до боріння[33]. Говорить святий Дама скин про страстотерпців: “Мученики твої, Господи, вірою утверджуються і надією укріплюються, ворожі мучительства руйнують і дістають вінці”.

Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: “А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов[34]. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з’являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної. До цього нехай і ближніх наших возлюбимо так, як учить нас улюблений Христовий учень Іван Богослов, кажучи: “Діточки мої любімо не словом, ані язиком, але ділом і істиною”[35]. Любов же така на прикрасу приймається від найкраснішого добротою, більше синів людських, Христа Бога нашого, мовленим Божою премудрістю: “Прикрасився і став красним перед Богом та людьми: однодумством братії і любов’ю щирих”[36]. Той ото індиктіон християнський замість давнього язичницького, Церква православна тепер святкує, “скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її”[37], тому ж бо святкуємо Новий рік так, як радить нам апостол, кажучи: “Щоб і ми стали ходити в обновленні життя”[38], бо працювати нам (Богові) на обновлення духу, а не задля давності письмен. Святкуємо індиктіон, слухаючи повеління Господа Бога нашого через Мойсея, в його ж книгах Левит тепер читається: “Якщо будете ходити згідно з постановами моїми, а заповідей моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій… і дам мир у краю… і ви будете гнати ворогів своїх… і обернусь я до вас і благословлю вас… і душа моя не обридить вами, і буде ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете мені народом”[39], — каже Господь Бог святий Ізраїлевий.

Є такі, що думають про індиктіони, ніби ті від початку світу почалися і числять їх од світобуття, починаючи із першого світобудівного літа, але те чинять од невігластва; тепер же нехай пізнають, що не від буття світу, а від установлення Августових індиктіонів це почалося, як то явно дається знати, а раніше Августа, кесаря римського, індиктіонів від початку світу не було не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до кесаря Августа[40].

 


[1] Дії Апостолів
1:1 Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,
1:2 аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.
1:3 А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав.
1:4 А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.
1:5 Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!
1:6 А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?
1:7 А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.
1:8 Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.
1:9 І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
1:10 А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них,
1:11 та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!
1:12 Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
1:13 А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.
1:14 Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його.
1:15 Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив:
1:16 Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив,
1:17 бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв.
1:18 І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось...
1:19 І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови.
1:20 Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.
1:21 Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами,
1:22 зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення.
1:23 І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія.
1:24 А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав,
1:25 щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце.
1:26 І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.
Дії. 1
, [7].

[2] 3М. 23, [23-25].

[3] 2М. 20, [9-10].

[4] 3М. 23, [10].

[5] 2М. 34, [29].

[6] 2М. 35,

[7] 3М. 16, [34].

[8] Послання апостола Павла до Євреїв
9:1 Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню.
9:2 Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.
9:3 А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих.
9:4 Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.
9:5 А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.
9:6 При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові,
9:7 а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.
9:8 Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.
9:9 Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,
9:10 що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.
9:11 Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,
9:12 і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.
9:13 Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,
9:14 скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!
9:15 Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.
9:16 Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,
9:17 заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.
9:18 Тому й перший заповіт освячений був не без крови:
9:19 Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,
9:20 проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!
9:21 Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров'ю.
9:22 І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення.
9:23 Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами.
9:24 Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,
9:25 і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров'ю чужою,
9:26 бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.
9:27 І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд,
9:28 так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння.
Євр. 9
, [3 і 7].

[9] 3М. 23.

[10] Перша книга царів
8:1 Тоді Соломон зібрав усіх Ізраїлевих старших та голів племен, керівників батьківських домів Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перенести ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно Сіон.
8:2 І були зібрані до царя Соломона всі ізраїльтяни в свято в місяці етанім, він місяць сьомий.
8:3 І поприходили всі Ізраїлеві старші, а священики понесли ковчега.
8:4 І понесли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і понесли їх священики та Левити.
8:5 А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і приносили в жертву худобу дрібну та худобу велику, що через многість не була вона ані записувана, ані лічена.
8:6 І внесли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під крила херувимів.
8:7 Бо херувими простягали крила над місцем ковчегу, і затінювали херувими над ковчегом та над його держаками зверху.
8:8 А ті держаки були довгі, і головки тих держаків були видні з святині перед найсвятішим, а зназовні не були видні. І вони там аж до цього дня.
8:9 У ковчезі не було нічого, тільки дві камінні таблиці, що поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського краю.
8:10 І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм.
8:11 І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм!
8:12 Тоді Соломон проказав: Промовив Господь, що Він пробуватиме в мряці.
8:13 Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю Тобі, місце Твого пробування навіки!
8:14 І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв.
8:15 І він сказав: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер виконав, говорячи:
8:16 Від того дня, коли Я вивів Свій народ, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племен, щоб збудувати храм на пробування Мого Ймення там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим народом.
8:17 І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Ймення Господа, Бога Ізраїля.
8:18 Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Ймення Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці.
8:19 Тільки ти не збудуєш цього храму, але син твій, що вийде із стегон твоїх, він збудує цей дім для Ймення Мого!
8:20 І виконав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.
8:21 І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського краю.
8:22 І став Соломон перед Господнім жертівником навпроти всього Ізраїлевого збору, і простяг руки свої до неба та й сказав:
8:23 Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небесах угорі та на землі долі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.
8:24 Ти додержав Своєму рабові, Давидові, батькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня.
8:25 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе переводу з-перед лиця Мого нікому з тих, що сидітимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої будуть держатися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм.
8:26 А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запевнене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові.
8:27 Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?
8:28 Та ти зглянешся на молитву Свого раба та на його благання, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій молиться перед лицем Твоїм сьогодні,
8:29 щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Ймення Моє там, щоб почути молитву, якою буде молитися Твій раб на цьому місці!
8:30 І Ти будеш прислухатися до благання Свого раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробування, на небесах, і почуєш, і простиш.
8:31 Як згрішить людина проти свого ближнього, і вимагатимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви прийдуть перед Твій жертівник у цьому храмі,
8:32 то Ти почуєш із небес, і зробиш, і розсудиш Своїх рабів, осудиш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедливиш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю.
8:33 Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогрішив Тобі, і коли вони звернуться до Тебе, і будуть славити Ім'я Твоє, і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,
8:34 то Ти почуєш із небес, і простиш гріх народу Свого, Ізраїля, і вернеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам.
8:35 Коли замкнеться небо й не буде дощу, бо прогрішаться Тобі, то коли знову вони помоляться на цьому місці, і будуть славити Ім'я Твоє, і від гріха свого відвернуться, бо Ти будеш їх впокоряти,
8:36 то Ти почуєш на небесах, і простиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони підуть, і Ти даси дощ на Край Свій, якого Ти дав Своєму народові на спадщину.
8:37 Голод коли буде в Краю, моровиця коли буде, посуха, жовтачка, сарана, черва коли буде, коли його ворог стане тіснити його в краю міст його, коли буде яка пораза, яка хвороба,
8:38 усяка молитва, усяке благання, що буде від якої людини чи від усього народу Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простягне руки свої до цього храму,
8:39 то Ти почуєш із небес, із місця постійного пробування Свого, і простиш, і зробиш, і даси кожному за всіма його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх людських синів,
8:40 щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони житимуть на поверхні землі, яку Ти дав батькам нашим.
8:41 Також і чужинця, що він не з народу Твого, Ізраїля, і він прийде з далекого краю ради Ймення Твого,
8:42 бо почують і вони про велике Ім'я Твоє, і про сильну руку Твою та про витягнене рамено Твоє, і прийде він і помолиться в цьому храмі,
8:43 Ти почуєш це з небес, місця постійного пробування Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям Твоїм названо цей храм, що я збудував.
8:44 Коли народ Твій вийде на війну на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помоляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Ймення Твого,
8:45 то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє благання, і вчиниш їм суд!
8:46 Коли вони згрішать Тобі, бо немає людини, щоб вона не згрішила, і Ти розгніваєшся на них, і віддаси їх ворогові, а їхні полонителі відведуть їх у неволю до ворожого краю далекого чи близького,
8:47 і коли вони прийдуть до розуму в краю, куди взяті в неволю, і навернуться, і будуть благати Тебе в краю полонителів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були ми винні;
8:48 і коли вони навернуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю ворогів своїх, що їх поневолили, і помоляться до Тебе в напрямі до свого краю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого,
8:49 то Ти почуєш на небесах, постійному місті пробування Свого, їхню молитву та їхнє благання, і зробиш їм суд,
8:50 і пробачиш Своєму народові, що вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завинили проти Тебе, і нахилиш до любови полонителів їхніх, і вони змилосердяться над ними,
8:51 бо вони народ Твій та наділ Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з середини залізної гутничої печі,
8:52 щоб очі Твої були відкриті на благання Твого раба та на благання народу Твого, Ізраїля, щоб прислухуватися до них, коли вони кликатимуть до Тебе.
8:53 Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наділ, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виводив наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!
8:54 І сталося, як Соломон скінчив цю молитву й благання до Господа, то він устав від Господнього жертівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простягнені до неба.
8:55 І встав він, і поблагословив усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом:
8:56 Благословенний Господь, що дав мир Своєму народові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея.
8:57 Нехай буде Господь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас,
8:58 щоб прихиляти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма Його дорогами, щоб ми дотримувалися наказів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам.
8:59 І нехай будуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого та суд для Свого народу, Ізраїля, день-у-день,
8:60 щоб знали всі народи землі, що Господь Він Бог, і нема вже іншого!
8:61 І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами його та щоб перестерігати заповіді Його, як цього дня!
8:62 А цар та ввесь Ізраїль з ним принесли жертву перед Господнім лицем.
8:63 І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що приносив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібної сто й двадцять тисяч. І виконали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини.
8:64 Того дня цар освятив середину двору, що перед храмом Господнім, бо приготовив там цілопалення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяний жертівник, що перед Господнім лицем, був малий для прийняття цілопалення й хлібної жертви та лою мирних жертов.
8:65 І вчинив Соломон того часу свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, чотирнадцять день.
8:66 Восьмого дня він відпустив народ, а вони поблагословили царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своєму рабові Давидові та Своєму народові Ізраїлеві.
1Царів. 8
.

[11] 3М. 23, [32].

[12] «Рік сприятливий» [Книга пророка Ісаї
61:2 щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі,
Іс. 61:2
].

[13] 3М. 25, [9-11].

[14] 2М. 23, [11]. [В українському перекладі Біблії: “І будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина” ].

[15] 3М. 25, [3-4].

[16] Там-таки, в. 20 і 21.

[17] Там-таки, в. 9.

[18] «Данини царські в давні літа Бували невеликі і радісно подавалися доброхітно, без принуки. Георгій Кедрин Панцеров».

[19] Євангеліє від Луки
4:18 На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених,
4:19 щоб проповідувати рік Господнього змилування.
Лк. 4:18-19
.

[20] Книга пророка Ісаї
61:1 Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю,
61:2 щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі,
61:3 щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!
61:4 І вони забудують руїни відвічні, відбудують спустошення давні і відновлять міста поруйновані, з роду в рід попустошені.
61:5 І встануть чужинці та й пастимуть ваші отари, і сини чужинця будуть вам рільниками та вам винарями!
61:6 І будуть вас кликати: Господні, священики будуть казати на вас: слуги нашого Бога! Ви будете їсти багатство народів, і їхньою славою будете славитись.
61:7 За ваш сором подвійний і за ганьбу та смуток, ваш уділ, тому то посядуть вони в своїм краї подвійне, радість вічна їм буде!
61:8 Бо Господь Я, і правосуддя кохаю, і ненавиджу розбій та кривду, і дам їм заплату за чин їхній поправді, і з ними складу заповіта довічного!
61:9 І буде насіння їхнє знане між людами, і між народами їхні нащадки, усі, хто бачити їх буде, пізнають їх, що вони те насіння, яке благословив був Господь!
61:10 Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!
61:11 Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!
Іс. 61
, [1-2].

[21] Друге послання апостола Павла до коринтян
3:1 Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?
3:2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!
3:3 Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.
3:4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,
3:5 не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.
3:6 І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.
3:7 Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,
3:8 скільки ж більш буде в славі те служіння духа!
3:9 Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
3:10 Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,
3:11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!
3:12 Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,
3:13 а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.
3:14 Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.
3:15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,
3:16 коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.
3:17 Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.
3:18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
2Кор. 3
.

[22] Послання апостола Павла до Євреїв
4:1 Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився.
4:2 Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.
4:3 Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували, як Він провістив: Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не ввійдуть вони, хоч діла Його були вчинені від закладин світу.
4:4 Бо колись про день сьомий сказав Він отак: І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї.
4:5 А ще тут: До Мого відпочинку не ввійдуть вони!
4:6 Коли ж залишається ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Євангелія була перше звіщена, не ввійшли за непослух,
4:7 то ще призначає Він деякий день, сьогодні, бо через Давида говорить по такім довгім часі, як вище вже сказано: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!
4:8 Бо коли б Ісус Навин дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому.
4:9 Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок.
4:10 Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.
4:11 Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим.
4:12 Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.
4:13 І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!
4:14 Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого!
4:15 Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
4:16 Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.
Євр. 4
, [14].

[23] Послання апостола Павла до римлян
6:1 Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні!
6:2 Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?
6:3 Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?
6:4 Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя.
6:5 Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення,
6:6 знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха,
6:7 бо хто вмер, той звільнивсь від гріха!
6:8 А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо,
6:9 знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше!
6:10 Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе.
6:11 Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.
6:12 Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей,
6:13 і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности.
6:14 Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю.
6:15 Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні!
6:16 Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?
6:17 Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали.
6:18 А звільнившися від гріха, стали рабами праведности.
6:19 Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення.
6:20 Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности.
6:21 Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть.
6:22 А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне.
6:23 Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!
Рим. 6
. [1 Кор. З, 17].

[24] Псалми
15
15:1 Золота пісня Давадова. Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся!
15:2 Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!
15:3 До святих, які на землі, що шляхетні вони, до них все жадання моє!
15:4 Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!
15:5 Господь то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш!
15:6 Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!
15:7 Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки.
15:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!
15:9 Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!
15:10 Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!
15:11 Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!
Пс. 15
, [2].

[25] Псалми
104:1 Дякуйте Господу, кличте ім'я Його, серед народів звіщайте про чини Його!
104:2 Співайте Йому, грайте Йому, говоріть про всі чуда Його!
104:3 Хваліться святим Його Йменням, хай тішиться серце шукаючих Господа!
104:4 Пошукуйте Господа й силу Його, лице Його завжди шукайте!
104:5 Пам'ятайте про чуда Його, які Він учинив, про ознаки Його та про присуди уст Його,
104:6 ви, насіння Авраама, раба Його, сини Яковові, вибранці Його!
104:7 Він Господь, Бог наш, по цілій землі Його присуди!
104:8 Він пам'ятає навіки Свого заповіта, те слово, яке наказав був на тисячу родів,
104:9 що склав Він його з Авраамом, і присягу Свою для ісака.
104:10 Він поставив її за Закона для Якова, ізраїлеві заповітом навіки,
104:11 говорячи: Я дам тобі Край ханаанський, частину спадщини для вас!
104:12 Тоді їх було невелике число, нечисленні були та приходьки на ній,
104:13 і ходили вони від народу до народу, від царства до іншого люду.
104:14 Не дозволив нікому Він кривдити їх, і за них Він царям докоряв:
104:15 Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіте лихого!
104:16 і покликав Він голод на землю, всяке хлібне стебло поламав.
104:17 Перед їхнім обличчям Він мужа послав, за раба Йосип проданий був.
104:18 Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло,
104:19 аж до часу виповнення слова Його, слово Господнє його було виявило.
104:20 Цар послав і його розв'язав, володар народів і його був звільнив.
104:21 Він настановив його паном над домом своїм, і володарем над усім маєтком своїм,
104:22 щоб в'язнив він його можновладців по волі своїй, а старших його умудряв.
104:23 і ізраїль прибув до Єгипту, і Яків замешкав у Хамовім краї.
104:24 А народ Свій Він сильно розмножив, і зробив був ряснішим його від його ворогів.
104:25 Він перемінив їхнє серце, щоб народа Його ненавиділи, щоб брались на хитрощі проти рабів Його.
104:26 Він послав був Мойсея, Свого раба, Аарона, що вибрав його,
104:27 вони положили були серед них Його речі знаменні, та чуда у Хамовім краї.
104:28 Він темноту наслав і потемніло, і вони не противились слову Його.
104:29 Він перемінив їхню воду на кров, і вморив їхню рибу.
104:30 Їхній край зароївся був жабами, навіть в покоях царів їхніх.
104:31 Він сказав й прибули рої мух, воші в цілому обширі їхньому.
104:32 Він градом зробив їхній дощ, палючий огонь на їхню землю.
104:33 і Він повибивав виноград їхній та фіґове дерево їхнє, і деревину на обширі їхньому повиломлював.
104:34 Він сказав і найшла сарана та гусінь без ліку,
104:35 усю ярину в їхнім краї пожерла, і плід землі їхньої з'їла.
104:36 і Він повбивав усіх первістків в їхньому краї, початок усякої їхньої сили.
104:37 і Він випровадив їх у сріблі та в золоті, і серед їхніх племен не було, хто б спіткнувся.
104:38 Єгипет радів, коли вийшли вони, бо страх перед ними напав був на них.
104:39 Він хмару простяг на заслону, а огонь на освітлення ночі.
104:40 Зажадав був ізраїль і Він перепелиці наслав, і хлібом небесним Він їх годував.
104:41 Відчинив був Він скелю й линула вода, потекли були ріки в пустинях,
104:42 бо Він пам'ятав за святе Своє слово, за Авраама, Свого раба.
104:43 і Він з радістю вивів народ Свій, зо співом вибранців Своїх,
104:44 і їм землю народів роздав, і посіли вони працю людів,
104:45 щоб виконували Його заповіді, та закони Його берегли! Алілуя!
Пс. 104
, [18].

[26] РМ. 10, [10].

[27] Послання апостола Павла до Євреїв
11:1 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.
11:2 Бо нею засвідчені старші були.
11:3 Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.
11:4 Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє.
11:5 Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.
11:6 Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
11:7 Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.
11:8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
11:9 Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,
11:10 бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.
11:11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.
11:12 Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.
11:13 Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.
11:14 Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини.
11:15 І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись.
11:16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто.
11:17 Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого,
11:18 що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі.
11:19 Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз.
11:20 Вірою в майбутнє поблагословив Ісак Якова та Ісава.
11:21 Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йосипового, і схилився на верх свого жезла.
11:22 Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про кості свої заповів.
11:23 Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого.
11:24 Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової.
11:25 Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.
11:26 Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.
11:27 Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.
11:28 Вірою справив він Пасху й покроплення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.
11:29 Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом, на що спокусившись єгиптяни, потопились.
11:30 Вірою впали єрихонські мури по семиденнім обходженні їх.
11:31 Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів.
11:32 І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків,
11:33 що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували,
11:34 силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців;
11:35 жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння;
11:36 а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці.
11:37 Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.
11:38 Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.
11:39 І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли,
11:40 бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали.
Євр. 11
, [33-34].

[28] Псалми
124
124:1 Пісня прочан. Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік!
124:2 Єрусалим, гори круг нього, а Господь круг народу Свого відтепер й аж навіки!
124:3 Не спочине бо берло нечестя на долі тих праведних, щоб праведні не простягли своїх рук до неправди.
124:4 Зроби ж, Господи, добре для добрих, та для простосердих!
124:5 Тих же, що збочують на свої манівці, нехай їх провадить Господь разом із беззаконцями! Мир на ізраїля!
Пс. 124
[1].

[29] Рм. 5, [5].

[30] Перше послання апостола Павла Тимофію
6:1 Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажалися Боже Ім'я та наука.
6:2 А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй!
6:3 А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою,
6:4 той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади,
6:5 постійні сварні між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя то зиск. Цурайся таких!
6:6 Великий же зиск то благочестя із задоволенням.
6:7 Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести.
6:8 А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того.
6:9 А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль.
6:10 Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання.
6:11 Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов'ю, терпеливістю, лагідністю!
6:12 Змагай добрим змагом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визнання перед свідками багатьома.
6:13 Наказую перед Богом, що оживлює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визнання засвідчив за Понтія Пилата,
6:14 щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з'явлення Господа нашого Ісуса Христа,
6:15 що його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами,
6:16 Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь!
6:17 Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток,
6:18 щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні,
6:19 щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбутньому, щоб прийняти правдиве життя.
6:20 О Тимофію, бережи передання, стережися марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так.
6:21 Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благодать з тобою. Амінь.
1Тим. 6
, [17]

[31] Псалми
11:1 Для дириґетна хору. На октаву. Псалом Давидів.
11:2 Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного, з-поміж людських синів позникали вже вірні!
11:3 Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять...
11:4 Нехай підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого
11:5 тим, хто говорить: Своїм язиком будем сильні, наші уста при нас, хто ж буде нам пан?
11:6 Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер Я повстану, говорить Господь, поставлю в безпеці того, на кого розтягують сітку!
11:7 Господні слова слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!
11:8 Ти, Господи, їх пильнуватимеш, і будеш навіки нас стерегти перед родом оцим!
11:9 Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається.
Пс. 11
. [7].

[32] Рм. 10, [10].

[33] Глас 3-ій, в середу на вечірні

[34] Перше послання апостола Павла до коринтян
13:1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
13:2 І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
13:3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
13:4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
13:5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
13:6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
13:7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
13:8 Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
13:9 Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
13:10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
13:11 Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
13:12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13:13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
1Кор. 13
[13].

[35] Перше соборне послання апостола Івана
3:1 Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав.
3:2 Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з'явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є.
3:3 І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він.
3:4 Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня.
3:5 І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема.
3:6 Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його.
3:7 Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він!
3:8 Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола.
3:9 Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він.
3:10 Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!
3:11 Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного,
3:12 не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні.
3:13 Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!
3:14 Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті.
3:15 Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б.
3:16 Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів!
3:17 А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?
3:18 Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!
3:19 Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним,
3:20 бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все!
3:21 Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога,
3:22 і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього.
3:23 І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я Сина Його Ісуса Христа, і щоб любили один одного, як Він нам заповідь дав!
3:24 А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав.
1Ін. 3
, [18].

[36] Сірах. 21, [1-2].

[37] Послання апостола Павла до колоссян
3:1 Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці.
3:2 Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі.
3:3 Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом.
3:4 Коли з'явиться Христос, наше життя, тоді з'явитеся з Ним у славі і ви.
3:5 Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження,
3:6 бо гнів Божий приходить за них на неслухняних.
3:7 І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними.
3:8 Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст.
3:9 Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками,
3:10 та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її,
3:11 де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!
3:12 Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння.
3:13 Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!
3:14 А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости!
3:15 І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте!
3:16 Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!
3:17 І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.
3:18 Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі!
3:19 Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них!
3:20 Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!
3:21 Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!
3:22 Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога!
3:23 І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!
3:24 Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові.
3:25 А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу!
Кол. 3
, [9 і 10].

[38] Рм. 6, [4].

[39] 3М. 26, [3, 4, 6, 7, 9, 11 і 12].

[40] “Індикт іони не від початку світу, але від Августа почалися”.