Октоїх, глас 6, неділя

ГражданскийЦерковнославянскийУкраїнськоюГрецькою

 

Глас 6

Суббота

В суббо́ту ве́чера, на ма́лей вече́рни

на Го́споди, воззва́х, поста́вим стихо́в 4. И пое́м 3, воскре́сны гла́са, повторя́юще пе́рвую. Гла́с 6:

Сти́х: От стра́жи у́тренния до но́щи, от стра́жи у́тренния, да упова́ет Изра́иль на Го́спода.

Побе́ду име́я, Христе́, ю́же на а́да, на Кре́ст возше́л еси́: да во тьме́ сме́рти седя́щыя воскреси́ши с Собо́ю, И́же в ме́ртвых Свобо́дь: Источа́яй живо́т от своего́ Све́та, Всеси́льне Спа́се, поми́луй на́с.

Дне́сь Христо́с сме́рть попра́в, я́коже рече́, воскре́се, и ра́дование ми́рови дарова́, да вси́ взыва́юще, пе́снь та́ко рце́м: Исто́чниче жи́зни, Непристу́пный Све́те, всеси́льне Спа́се, поми́луй на́с.

Тебе́, Го́споди, Су́щаго по все́й тва́ри, гре́шнии ка́мо бежи́м; на Небеси́ Са́м живе́ши: во а́де попра́л еси́ сме́рть: во глубины́ морски́я; та́мо рука́ Твоя́, Влады́ко. К Тебе́ прибега́ем, Тебе́ припа́дающе мо́лимся: Воскресы́й из ме́ртвых, поми́луй на́с.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Досто́йно е́сть я́ко вои́стинну блажи́ти Тя́, Богоро́дицу: в Твое́ бо пречи́стое вше́д чре́во все́х Соде́тель, пло́ть бы́сть, не преложи́вся естество́м, ниже́ мечта́вся о смотре́нии: но восприя́тей из Тебе́ слове́сно одушевле́нней пло́ти соедини́вся, по Ипоста́си. Отню́дуже благоче́стно, во обои́х естества́х явля́ющихся, ра́знство твори́м. Того́ моли́, Честна́я Пресвята́я, низпосла́ти на́м ми́р и ве́лию ми́лость.

Та́же, Све́те ти́хий: Посе́м проки́мен: Госпо́дь воцари́ся: Три́жды. Сти́х: Облече́ся Госпо́дь в си́лу, и препоя́сася. Та́же, Сподо́би, Го́споди, в ве́чер се́й:

Иере́й же ектении́ не глаго́лет, но пое́м на стихо́вне стихи́ру воскре́сну, гла́с 6:

Воскресе́ние Твое́, Христе́ Спа́се, а́нгели пою́т на небесе́х, и на́с на земли́ сподо́би, чи́стым се́рдцем Тебе́ сла́вити.

И ины́я стихи́ры Пресвяты́я Богоро́дицы.

Подо́бен: Всю́ отложи́вше:

Сти́х: Помяну́ и́мя Твое́ во вся́ком ро́де и ро́де.

Кля́твою я́ко обеща́ Твоему́ пра́отцу дре́вле Бо́г преле́тный, в после́дняя ле́та соверши́, произше́д, Пречи́стая, от чре́ва Твоего́ Боже́ственнаго: и́бо вои́стинну возсия́ из Тебе́ Госпо́дь, дла́нию содержа́й концы́, Его́же и мне́ благоуве́тлива сотвори́ в ча́с су́дный, Де́во Мари́е, Того́ Ца́рствия мя́ получи́ти, доброде́телей возвыше́нием, и страсте́й умерщвле́нием.

Сти́х: Слы́ши, Дщи́, и ви́ждь, и приклони́ у́хо Твое́.

Ума́ чистото́ю Иса́иа, Де́во, издале́ча прорече́, роди́ти иму́щую Созда́теля всея́ тва́ри, Тя́, Честна́я Пречи́стая: Ты́ бо яви́лася еси́ еди́на во ве́ки, Всенепоро́чная. Те́мже Тя́ молю́: оскверне́ную мою́ ду́шу очи́сти, и све́тлости Боже́ственныя о́бщника мя́ покажи́, и Боже́ственнаго Сы́на Твоего́ стоя́ния десна́го, егда́ ся́дет, я́коже пи́сано е́сть, суди́ти ми́ру всему́.

Сти́х: Лицу́ Твоему́ помо́лятся бога́тии лю́дстии.

Сме́рти разруше́ние Рождество́м Твои́м яви́ся, Ты́ бо, Отрокови́ца, еси́ живота́ нетле́ннаго пребыва́ние. Те́мже Тя́ молю́: во гробе́х а́довых страсте́й мои́х слежа́ща Ты́ воскреси́, и к весе́лию и оживле́нию, Де́во, руководи́, ко блаже́нному воздая́нию, и неги́блемыя и Боже́ственныя сподо́би ра́дости, иде́же сла́дость присносу́щная, иде́же све́т невече́рний.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Прииди́те, вси́ язы́цы, во гла́се ра́дования Пресвяту́ю Де́ву и Богоро́дицу восхва́лим, челове́ческаго существа́ горни́ло, неизрече́нных чуде́с де́лателище, о То́й бо бы́ша но́вая: Безнача́льный начина́ется, Сло́во одебелева́ет, Бо́г Челове́к быва́ет, да бо́га челове́ка соде́лает, не премене́нием есте́ств, но соедине́нием по Ипоста́си: происхо́дит бо еди́н от двою́ сопроти́вных, во двои́х соверше́нных естества́х неразде́льне познава́емый, хоте́тельне же и де́тельне по обою́ существу́: То́йже по исто́тному ве́руемь быва́я, ра́ди спаси́тельнаго смотре́ния Христо́с Бо́г на́ш, ми́ру подая́ очище́ние, ми́р и ве́лию ми́лость.

Та́же, Ны́не отпуща́еши: Трисвято́е. По О́тче на́ш: Тропа́рь воскре́сен. Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен его́. И отпу́ст.

В суббо́ту на вели́цей вече́рни,

на Го́споди, воззва́х, поста́вим стихо́в 10: и пое́м настоя́щыя стихи́ры воскре́сны, гла́с 6:

Сти́х: Изведи́ из темни́цы ду́шу мою́, испове́датися и́мени Твоему́.

Побе́ду име́я, Христе́, ю́же на а́да, на Кре́ст возше́л еси́: да во тьме́ сме́рти седя́щыя воскреси́ши с Собо́ю, И́же в ме́ртвых свобо́дь, источа́яй живо́т от Своего́ све́та, всеси́льне Спа́се, поми́луй на́с.

Сти́х: Мене́ жду́т пра́ведницы, до́ндеже возда́си мне́.

Дне́сь Христо́с сме́рть попра́в, я́коже рече́, воскре́се, и ра́дование ми́рови дарова́, да вси́ взыва́юще, пе́снь та́ко рце́м: исто́чниче жи́зни, непристу́пный све́те, всеси́льне Спа́се, поми́луй на́с.

Сти́х: Из глубины́ воззва́х к Тебе́, Го́споди, Го́споди, услы́ши гла́с мо́й.

Тебе́, Го́споди, су́щаго по все́й тва́ри, гре́шнии ка́мо бежи́м? На небеси́ Са́м живе́ши, во а́де попра́л еси́ сме́рть, во глубины́ морски́я? Та́мо рука́ Твоя́, Влады́ко. К Тебе́ прибега́ем, Тебе́ припа́дающе мо́лимся: Воскресы́й из ме́ртвых, поми́луй на́с.

И́ны стихи́ры Анато́лиевы, гла́с то́йже.

Сти́х: Да бу́дут у́ши Твои́, вне́млюще гла́су моле́ния моего́.

Кресто́м Твои́м, Христе́, хва́лимся, и Воскресе́ние Твое́ пое́м и сла́вим: Ты́ бо еси́ Бо́г на́ш. Ра́зве Тебе́ ина́го не ве́мы.

Сти́х: А́ще беззако́ния на́зриши, Го́споди, Го́споди, кто́ постои́т? Я́ко у тебе́ очище́ние е́сть.

Вы́ну благословя́ще Го́спода, пое́м Воскресе́ние Его́: Кре́ст бо претерпе́в, сме́ртию сме́рть погуби́.

Сти́х: И́мене ра́ди Твоего́, потерпе́х Тя́, Го́споди, потерпе́ душа́ моя́ в сло́во Твое́, упова́ душа́ моя́ на Го́спода.

Сла́ва си́ле Твое́й, Го́споди, я́ко упраздни́л еси́ держа́ву иму́щаго сме́рти: обнови́л еси́ на́с Кресто́м Твои́м, да́руя на́м живо́т и нетле́ние.

Сти́х: От стра́жи у́тренния до но́щи, от стра́жи у́тренния да упова́ет Изра́иль на Го́спода.

Погребе́ние Твое́, Го́споди, у́зы а́довы сокруши́вшее растерза́: е́же из ме́ртвых воскресе́нием10 ми́р просвети́, Го́споди, сла́ва Тебе́.

И́ны стихи́ры Богоро́дице, творе́ние Па́вла Аморре́йскаго, гла́с 3:

Сти́х: Я́ко у Го́спода ми́лость, и мно́гое у Него́ избавле́ние: и То́й изба́вит Изра́иля от все́х беззако́ний его́.

Ви́дящи не́мощь мою́ теле́сную, и душе́вное страда́ние, и серде́чное озлобле́ние, посеще́ния сподо́би мя́ Боже́ственнаго, Всенепоро́чная Де́во, спаси́ мя, молю́ся, те́плыми Твои́ми моли́твами.

Сти́х: Хвали́те Го́спода вси́ язы́цы, похвали́те Его́ вси́ лю́дие.

Все́х преидо́х, Влады́чице, согреше́ньми: но мно́жества си́х, Де́во, очи́щши, ми́лостей получи́ти ми́, Чи́стая, сподо́би, в бу́дущем суде́ Сы́на и Бо́га Твоего́.

Сти́х: Я́ко утверди́ся ми́лость Его́ на на́с, и и́стина Госпо́дня пребыва́ет во ве́к.

Мно́жество согреше́ний мои́х, зову́щаго очи́сти, Чи́стая, и чу́вствий мои́х неуста́вная движе́ния, моли́твенным мече́м ссецы́: я́ко да ве́рою и любо́вию пою́ Твое́ безсе́менное Рождество́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Кто́ Тебе́ не ублажи́т, Пресвята́я Де́во? Кто́ ли не воспое́т Твоего́ Пречи́стаго Рождества́? Безле́тно бо от Отца́ Возсия́вый Сы́н Единоро́дный, То́йже от Тебе́, Чи́стыя, про́йде, неизрече́нно вопло́щься, естество́м Бо́г сы́й, и естество́м бы́в Челове́к на́с ра́ди, не во двою́ лицу́ Разделя́емый, но во Двою́ Естеству́ несли́тно Познава́емый. Того́ моли́, Чи́стая, Всеблаже́нная, поми́ловатися душа́м на́шым.

Та́же, Све́те ти́хий: Проки́мен дне́: Госпо́дь воцари́ся: И про́чее по обы́чаю.

На стихо́вне стихи́ры. Гла́с 6:

Воскресе́ние Твое́, Христе́ Спа́се, А́нгели пою́т на Небесе́х, и на́с на земли́ сподо́би, чи́стым се́рдцем Тебе́ сла́вити.

По алфави́ту.

Сти́х: Госпо́дь воцари́ся, в ле́поту облече́ся.

Врата́ сокруши́в ме́дная, и вереи́ а́довы сотры́й, я́ко Бо́г всеси́лен, ро́д челове́ческий па́дший воскреси́л еси́. Сего́ ра́ди и мы́ согла́сно вопие́м: Воскресы́й из ме́ртвых, Го́споди, сла́ва Тебе́.

Сти́х: И́бо утверди́ вселе́нную, я́же не подви́жится.

Тле́ния на́с дре́вняго Христо́с испра́вити хотя́, на Кресте́ пригвожда́ется, и во гро́бе полага́ется, Его́же мироно́сицы жены́ со слеза́ми иска́ху, пла́чущя глаго́лаху: увы́ на́м, Спа́се все́х, ка́ко изво́лил еси́ во гро́бе всели́тися? Всели́выйся же хотя́, ка́ко укра́ден бы́л еси́? Ка́ко преложи́лся еси́? Ко́е же ме́сто Твое́ Живоно́сное сокры́ Те́ло? Но, Влады́ко, я́ко обеща́лся еси́ на́м яви́ся, и утоли́ от на́с рыда́ние сле́з. Пла́чущымся же и́м, А́нгел к ни́м возопи́: от пла́ча преста́вшя Апо́столом рцы́те, я́ко воскре́се Госпо́дь, ми́рови да́руя очище́ние, и ве́лию ми́лость.

Сти́х: До́му твоему́ подоба́ет святы́ня, Го́споди, в долготу́ дни́й.

Распны́йся я́ко восхоте́л еси́, Христе́, и сме́рть погребе́нием Твои́м Плени́вый, тридне́вен воскре́сл еси́, я́ко Бо́г со сла́вою, ми́рови да́руя безконе́чную жи́знь, и ве́лию ми́лость.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Творе́ц и Изба́витель мо́й, Пречи́стая, Христо́с Госпо́дь из Твои́х ложе́сн проше́д, в мя́ Оболки́йся, пе́рвыя кля́твы Ада́ма свободи́. Те́мже Ти́, Всечи́стая, я́ко Бо́жии Ма́тери же и Де́ве, вои́стинну вопие́м немо́лчно: ра́дуйся А́нгельски, ра́дуйся, Влады́чице, Предста́тельство и Покро́ве, и Спасе́ние ду́ш на́ших.

Та́же, Ны́не отпуща́еши: Трисвято́е, и по О́тче на́ш:

Тропа́рь воскре́сен, гла́с 6:

А́нгельския Си́лы на гро́бе Твое́м, и стрегу́щии омертве́ша: и стоя́ше Мари́а во гро́бе, и́щущи Пречи́стаго Те́ла Твоего́. Плени́л еси́ а́д, не искуси́вся от него́: сре́тил еси́ Де́ву да́руяй живо́т. Воскресы́й из ме́ртвых, Го́споди, сла́ва Тебе́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Благослове́нную нареки́й Твою́ Ма́терь, прише́л еси́ на стра́сть во́льным хоте́нием, возсия́в на Кресте́, взыска́ти хотя́ Ада́ма, глаго́ля а́нгелом: сра́дуйтеся Мне́, я́ко обре́теся поги́бшая дра́хма, вся́ му́дре устро́ивый, Бо́же на́ш, сла́ва Тебе́.

Посе́м отпу́ст,

В суббо́ту на повече́рии

Кано́н пресвяте́й Богоро́дице. Гла́с 6:

Пе́снь 1

Ирмо́с: Я́ко по су́ху пешеше́ствовав Изра́иль по бе́здне стопа́ми, гони́теля фарао́на ви́дя потопля́ема, Бо́гу побе́дную пе́снь пои́м вопия́ше.

Припе́в: Пресвята́я Богоро́дице, спаси́ на́с.

Неоску́дну благода́ть иму́щи я́ко Боже́ственную, Ма́ти Безневе́стная, к Тебе́ прибега́ющих не пре́зри, от бе́д и скорбе́й при́сно спаса́ющи.

Се́ вре́мя наста́ моего́ уны́ния, воста́ни, Пречи́стая Влады́чице, и по́мощи да́ждь ми́ ру́ку: Ты́ бо ми́р Боже́ственнаго весе́лия испо́лнила еси́.

Сла́ва: Держа́вный тво́й покро́в, Богороди́тельнице, я́ко засту́пница су́щи, да́ждь ми́ вско́ре напа́стьми одержи́му, и невре́дна от си́х сохрани́ мя.

И ны́не: Души́ мое́й сме́рть притека́ет, искуше́ния же ненави́дящих, я́ко а́спиды обыдо́ша погуби́ти мя́: но Сама́ мя, Богоро́дице, спаси́.

Пе́снь 3

Ирмо́с: Разшири́шася на враги́ моя́ уста́ моя́, я́ко утверди́ся о Го́споде се́рдце мое́.

Умерщвле́нную ду́шу мою́ прегреше́ньми, Живо́т я́ко ро́ждшая, Богоро́дице, оживи́.

От вся́каго искуше́ния соблюди́, к Тебе́ прибега́ющих, Богоро́дице, упова́ние на́ше.

Сла́ва: От востаю́щих на мя́ напа́стей го́рько, спаси́ мя, Ма́ти Го́спода моего́ Пренепоро́чная.

И ны́не: Я́же ми́рови спасе́ние подаю́щи Боже́ственным Рождество́м Твои́м, от бе́д мя́ премени́.

Пе́снь 4

Ирмо́с: Услы́ша проро́к прише́ствие Твое́, Го́споди, и убоя́ся, я́ко хо́щеши от Де́вы роди́тися, и челове́ком яви́тися: и глаго́лаше: услы́шах слу́х Тво́й, и убоя́хся: сла́ва си́ле Твое́й, Го́споди.

Изнемо́же нището́ю кре́пость души́ моея́, Богороди́тельнице, и лю́тое на мя́ омраче́ние нападе́, от прегреше́ний иму́щее нахо́д: при́зри я́ко светоно́сный о́блак Бо́жий: и просвети́ мя, молю́ся.

Бу́ри зо́л мои́х, и смуще́ние прегреше́ний, преложи́ в тишину́ спасе́ния, я́ко су́щи приста́нище, Всенепоро́чная: рыка́юще и́щут мя́, я́ко льво́ве пожре́ти, па́губы те́х изба́ви мя́, молю́ся.

Сла́ва: В нощи́ и во дни́, на земли́ же и в мо́ри, и на вся́ком ме́сте, спасе́ние тве́рдо су́щи, Богоро́дице, покро́ве непобеди́мый, спаса́й мя́: по Бо́зе бо на Тя́ вои́стинну христиа́не упова́ем.

И ны́не: От вели́ких и разли́чных прегреше́ний же и напа́стей, всегда́ спаса́еши мя́: те́мже я́ко ро́ждшую Тя́ Го́спода молю́, и к Тебе́ прибега́ю, непобеди́мей по́мощи скорбя́щым: от бе́д изведи́ мольба́ми Твои́ми.

Пе́снь 5

Ирмо́с: Све́т возсия́й ми́ру, Христе́, просвети́ се́рдце мое́ от но́щи Тебе́ зову́ща, и спаси́ мя.

Спасе́ния Тя́ покро́в сла́вим, Сло́ва Ма́ти, Всенепоро́чная, наве́т не боя́щеся челове́ческих.

Иму́ще Тя́ сте́ну необори́му, искуше́ний же и печа́ли воста́ния избавля́емся, Пречи́стая.

Сла́ва: Изми́ мя от злы́х челове́к язы́ка, Чи́стая: я́коже бо бри́тва изостри́ся, погуби́ти иски́й ду́шу мою́ го́рько.

И ны́не: Приле́жно Ти́ припа́даю, моля́ся: я́ко Ма́ти Зижди́теля моего́, одержа́щих мя́ бе́д свободи́.

Пе́снь 6

Ирмо́с: Ки́том пожре́н грехо́вным, вопию́ Тебе́, Христе́, я́ко проро́ка из истле́ния мя́ свободи́.

Го́рести вку́с прие́м, Боже́ственныя сла́дости отчужди́хся, Пречи́стая, те́мже вопию́ Ти: да́руй ми́ по́мощь.

Омраче́ние страсте́й, раба́ мя тли́ соде́ла: те́мже Све́т ро́ждшая, свободи́ мя, Влады́чице.

Сла́ва: Согла́сно Тебе́ и ве́рно испове́даюся, Пречи́стая, и пожру́ Ти́ же́ртву, Тобо́ю изба́влься ско́рби.

И ны́не: Отверзо́шася на мя́ непра́вды уста́, Влады́чице: те́мже мя́ я́ко Засту́пница, си́х вско́ре свободи́.

Та́же, Го́споди, поми́луй, три́жды: Сла́ва, и ны́не:

Конда́к, гла́с 6: Предста́тельство христиа́н непосты́дное, хода́тайство ко Творцу́ непрело́жное, не пре́зри гре́шных моле́ний гла́сы: но предвари́ я́ко Блага́я на по́мощь на́с, ве́рно зову́щих Ти́: ускори́ на моли́тву, и потщи́ся на умоле́ние предста́тельствующи при́сно, Богоро́дице, чту́щих Тя́.

Пе́снь 7

Ирмо́с: Росода́тельну у́бо пе́щь соде́ла а́нгел преподо́бным отроко́м, халде́и же опаля́ющее веле́ние Бо́жие мучи́теля увеща́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Искуше́ния ду́ши моея́, ю́же ту́чнии юнцы́ ны́не обыдо́ша, Пресвята́я Де́во, Сама́ мя си́х свободи́.

Защища́ющи то́щно, в беде́ су́щих и в печа́ли, ра́дость, Богоро́дице, подае́ши всегда́.

Сла́ва: Побежде́на мя́ всего́ отча́янием де́л и печа́ли, огради́ мя, Де́во, я́ко покро́в все́м неруши́мый.

И ны́не: Предста́тельством Твои́м избавля́емся бе́д и скорбе́й, и обрета́ем бога́тство ве́лие неистоща́емо.

Пе́снь 8

Ирмо́с: Из пла́мене преподо́бным ро́су источи́л еси́, и пра́веднаго же́ртву водо́ю попали́л еси́: вся́ бо твори́ши, Христе́, то́кмо е́же хоте́ти, Тя́ превозно́сим во вся́ ве́ки.

От челове́ческих снеда́юся озлобле́ний, и молю́ся Богоро́дице, изба́ви мя́ су́етнаго сове́та и́х.

Победи́хся в печа́лех искуше́нии мои́ми, и молю́ся Влады́чице, от си́х мя́ спаси́ невреди́ма.

Сла́ва: Спаси́ мя, Чи́стая, от челове́ка льсти́ва, и язы́ка, и у́ст, и мучи́тельства, и вся́кия ну́жды.

И ны́не: И́же нра́вом прельща́ем е́смь, без отве́та сы́й, к Богоро́дице зову́: вся́ческих мя́ изба́ви зо́л.

Пе́снь 9

Ирмо́с: Е́же ра́дуйся от А́нгела прии́мшая, и ро́ждшая Созда́теля Своего́, Де́во, спаси́ Тя велича́ющыя.

Ми́лостива ми́ в печа́лех жития́, Богоро́дице, бу́ди, и спаси́ от бе́д ны́не прибега́ющаго к Тебе́.

Вои́стинну еди́на на земли́ и в мо́ри яви́лася еси́, Чи́стая, кро́в неразори́мь, прибега́ющым Ти́ несумне́нною душе́ю.

Сла́ва: Без ума́ себе́ вся́ческими порабо́тившу лю́тыми паде́ньми, мольба́ми Твои́ми свобо́ду пода́ждь ми́, Всепе́тая.

И ны́не: Тя́ наде́жду и заступле́ние тве́рдо стяжа́в, Чи́стая, велича́я Тя́ я́ко Богоро́дицу, пе́снь ве́рою скончава́ю.

Та́же, Досто́йно е́сть: И Трисвято́е. и по О́тче на́ш: конда́к гла́са. И про́чее по обы́чаю, и отпу́ст.

Неделя

В неде́лю у́тра, на полу́нощнице

Кано́н Пресвяте́й и Живонача́льней Тро́ице, [его́же краестро́чие: Шесто́е пе́ние приноша́ю тебе́ Божество́.] Творе́ние Митрофа́ново. Гла́с 6.

Пе́снь 1

Ирмо́с: Я́ко по су́ху пешеше́ствовав Изра́иль по бе́здне стопа́ми, гони́теля фарао́на ви́дя потопля́ема, Бо́гу побе́дную пе́снь пои́м, вопия́ше.

Припе́в: Пресвята́я Тро́ице Бо́же на́ш, сла́ва Тебе́.

Три́ ипоста́си пое́м Богонача́льныя, Еди́нственнаго естества́ неизме́нный зра́к, Блага́го Человеколю́бца Бо́га, прегреше́ний очище́ние на́м да́рующа.

Пресу́щный еди́не, и трисия́нный начерта́ньми Го́споди, в Божестве́ еди́ном Сы́й, вразуми́ на́с, и сподо́би Твоего́ Боже́ственнаго сия́ния.

Сла́ва: Невестоукраси́в Па́вел, ю́же от язы́к Це́рковь, Еди́ному Тебе́ Триипоста́сному Бо́гу покланя́тися научи́, от Него́же, и И́мже, и в Не́мже вся́ бы́ша.

И ны́не, Богоро́дичен: Из чре́ва Твоего́ про́йде у́мное, Богоро́дице, Со́лнце, и осия́ на́с Трисве́тлаго Божества́ заря́ми: Его́же пою́ще, благоче́стно Тя́ ублажа́ем.

Пе́снь 3

Ирмо́с: Не́сть свя́т, я́коже Ты́, Го́споди, Бо́же мо́й, вознесы́й ро́г ве́рных Твои́х, Бла́же, и утверди́вый на́с на ка́мени испове́дания Твоего́.

Украси́в Трисве́тлый Бо́же чи́ны небе́сныя, устро́ил еси́ пе́ти Тя́ трисвяты́ми гла́сы: с ни́миже приими́ и на́с воспева́ющих Твою́ бла́гость.

Еди́но непрело́жное Тро́ичное, сообра́зное еди́нственное Богонача́лие пою́ще, мо́лим Тя́ те́пле, грехо́в мно́гих низпосла́ти ны́не на́м проще́ние.

Сла́ва: У́ме Безнача́льный О́тче, сообра́зный Бо́жий Сло́ве, и Ду́ше Боже́ственный, Благи́й и Пра́вый, воспева́ющыя ве́рно Твою́ держа́ву, соблюди́ я́ко Благоутро́бен.

И ны́не, Богоро́дичен: Па́жить потреби́ тли́, челове́к по существу́ бы́в Бо́г мо́й, во утро́бе Твое́й, Чи́стая: и родонача́льники пре́ждняго осужде́ния Еди́н свободи́.

Та́же, Го́споди поми́луй, три́жды.

Седа́лен, гла́с 6. Подо́бен: Е́же о на́с:

Влады́ко Бо́же, при́зри с Небесе́, и ви́ждь на́ше смире́ние я́ко Ще́др, и умилосе́рдися, Человеколю́бче Преблаги́й: ни отку́ду бо наде́емся проще́ние получи́ти злы́х, и́миже согреши́хом. Те́мже бу́ди с на́ми, и никто́же на ны́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Влады́чице Чи́стая, при́зри, Богоро́дице, ви́ждь на́ших я́зв боле́зни, и умилосе́рдися, Пречи́стая, и исцели́ со́вестное жже́ние, Твое́ю ми́лостию ороша́ющи, и вопию́щи рабо́м Твои́м: Аз е́смь с ва́ми, и никто́же на вы́.

Пе́снь 4

Ирмо́с: Христо́с моя́ си́ла, Бо́г и Го́сподь, честна́я Це́рковь, боголе́пно пое́т взыва́ющи, от смы́сла чи́ста о Го́споде пра́зднующи.

Возвыша́яй мы́сль, Еди́нице Трисве́тлая, и ду́шу и се́рдце Твои́х певе́ц ско́ро возведи́, и сия́ния Твоего́ и све́тлости сподо́би.

Претвори́ и преобрази́ от зло́бы мя́ вся́кия к доброде́тели, Еди́на неизображе́нная, и неизме́нная Тро́ице, и Твои́ми заря́ми просвети́.

Сла́ва: Помы́слив пре́жде, му́дре соста́вил еси́ А́нгелов чи́ны, служи́тельныя Твоея́ бла́гости, Триипоста́сная Еди́нице, с ни́миже приими́ мою́ хвалу́.

И ны́не, Богоро́дичен: И́же естество́м несозда́нный Бо́г Присносу́щный, созда́нное восприе́м челове́ческое естество́, возобрази́ во Святе́й Твое́й утро́бе, Богоро́дице Присноде́во.

Пе́снь 5

Ирмо́с: Бо́жиим све́том Твои́м, Бла́же, у́тренюющих Ти́ ду́шы любо́вию озари́, молю́ся: Тя́ ве́дети, Сло́ве Бо́жий, И́стиннаго Бо́га, от мра́ка грехо́внаго взыва́юща.

Помышля́юще естество́ Богонача́льное, промысли́тельное и спаси́тельное все́х су́щее, Владыко, Трисве́тлое же еди́но, к Тебе́ у́тренюем, проще́ния прося́ще грехопаде́ний.

О́тче Безнача́льный Бо́же, и Соприсносу́щный Сы́не, и Ду́ше Святы́й, утверди́ Единонача́льная Тро́ице Твоя́ певцы́, и от вся́кия напа́сти изба́ви и ско́рби.

Сла́ва: Управля́яй сия́ньми Богоде́тельными, и к благоугожде́нию Твоего́ Триипоста́снаго Божества́, Со́лнце Сла́вы, наставля́я мя́ при́сно, и Боже́ственнаго Ца́рствия сотвори́ прича́стника.

И ны́не, Богоро́дичен: И́же вся́ нося́й и соблюда́яй всеси́льною Твое́ю руко́ю, Сло́ве Бо́жий, неизме́нне, сохрани́ и соблюди́ Тя сла́вящыя, моли́твами Ро́ждшия Тя́ Богома́тере.

Пе́снь 6

Ирмо́с: Жите́йское мо́ре воздвиза́емое зря́ напа́стей бу́рею, к ти́хому приста́нищу Твоему́ прите́к вопию́ Ти: возведи́ от тли́ живо́т мо́й, Многоми́лостиве.

Прему́дрость и ра́зум, Богонача́лие Трисве́тлое певце́м Твои́м да́руй, и добро́ты луча́ми светоде́тельныя Твоея́ бла́гости, осиява́тися все́х сподо́би. [Два́жды.]

Сла́ва: Све́те Неразде́льный по существу́, Трисия́нне, Вседержи́тельне, Непристу́пне, сердца́ озари́ ве́рно хва́лящих держа́ву Твою́, и к Боже́ственней любви́ впери́.

И ны́не, Богоро́дичен: В Тя́ всели́ся, Присноде́во, я́ве Вседержи́тель и Госпо́дь все́х, и Еди́ному Трисия́нному зра́ку Божества́ челове́ки покланя́тися научи́.

Го́споди, поми́луй, три́жды.

Седа́лен, гла́с 6: Подо́бен: Е́же о на́с:

О́тче и Сы́не со Ду́хом Святы́м, при́зри на ны́ ве́рою Тебе́ покланя́ющыяся, и сла́вящыя держа́ву Твою́, Благоутро́бне, со о́гненными бре́ннии, ино́го бо ра́зве Тебе́ не ве́мы, и возопи́й пою́щым Тя́: Аз е́смь с ва́ми, и никто́же на вы́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: При́зри на ны́, Всепе́тая Богоро́дице, возсия́й просвеще́ние сердца́м омраче́нным, и озари́ ста́до Твое́, Пречи́стая. Ели́ко бо хо́щеши и мо́жеши, я́ко Ма́ти су́щи Зижди́теля Твоего́, и возопи́й моля́щым Тя́: Аз е́смь с ва́ми, и никто́же на вы́.

Пе́снь 7

Ирмо́с: Росода́тельну у́бо пе́щь соде́ла А́нгел преподо́бным отроко́м, халде́и же опаля́ющее веле́ние Бо́жие мучи́теля увеща́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Кре́пкую мне́ мы́сль устро́й Трисве́тлая начерта́ньми Еди́нице, е́же храни́ти и соблюда́ти Боже́ственныя за́поведи Твоя́, и всегда́ пе́ти Тебе́ ве́рно: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Я́ко то́ждеством естества́ пое́мый, неизрече́нно Еди́нственный Бо́же, Ли́цы же Тро́ицы нося́ число́, соблюди́ все́х на́с от разли́чных искуше́ний и обстоя́ний.

Сла́ва: Соесте́ственна и Соприсносу́щна сла́вим, Еди́наго Тя́ по существу́ Бо́га, сво́йствы неслия́нне Ипоста́сными Тро́ице, разли́чное про́сто предлага́юще, во зра́це непреме́ннем я́ве.

И ны́не, Богоро́дичен: Бо́г Пресу́щный прия́т, Пречи́стая, от чре́ва Твоего́ чи́стаго на́ше человеколюбе́зне смеше́ние я́ве, и все́х научи́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Пе́снь 8

Ирмо́с: Из пла́мене преподо́бным ро́су источи́л еси́, и пра́веднаго же́ртву водо́ю попали́л еси́: вся́ бо твори́ши, Христе́, то́кмо е́же хоте́ти: Тя́ превозно́сим во вся́ ве́ки.

Очище́ние прегреше́ний ско́ро пода́ждь ми́, и страсте́й многообра́зных избавле́ние, сообра́зная Тро́ице, Еди́нице Триипоста́сная: да Тя́ сла́влю во вся́ ве́ки.

Воли́тель ми́лости изве́ствован, я́ко Бо́г ми́лостив, все́х поми́луй, Трисве́тлая Еди́нице и Тро́ице Преблага́я, славосло́вящих Твое́ вели́чествие.

Сла́ва: От Све́та Присносу́щнаго Отца́, Све́та Соприсносу́щна ро́ждшася Сло́ва, со Ду́хом исхо́дным Све́том, ве́рою сла́вим, и превозно́сим во вся́ ве́ки.

И ны́не, Богоро́дичен: Врача́ челове́ком, Пречи́стая, родила́ еси́ Всеси́льнаго Сло́ва, Христа́ Го́спода, прароди́тельныя я́звы все́х исцеля́юща, превознося́щих Его́ во ве́ки.

Пе́снь 9

Ирмо́с: Бо́га челове́ком не возмо́жно ви́дети, на Него́же не сме́ют чи́ни А́нгельстии взира́ти: Тобо́ю же, Всечи́стая, яви́ся челове́ком Сло́во Воплоще́нно. Его́же велича́юще, с Небе́сными во́и Тя́ ублажа́ем.

Зре́ти чи́нове херуви́мстии, Влады́ко, добро́ты Твоея́ сла́вы не могу́ще, кри́лы покрыва́ющеся, непреста́нно Тро́ичную пе́снь вопию́т, Триипоста́сную Твоего́ Богонача́лия Еди́нственнаго держа́ву сла́вяще.

Твоя́ сия́ния, Со́лнце незаходи́мое, Твои́х рабо́в пода́ждь сердца́м, и просвети́ ду́шы, и изба́ви от мно́гих прегреше́ний, Еди́не Всеми́лостиве, и Триипоста́сне: и нетле́нныя Твоея́ жи́зни на́с сподо́би.

Сла́ва: Е́же Све́т Единоче́стный, и Трисо́лнечный, и Светоде́тельный, Божество́ су́щее озари́ ве́рою Тя́ пою́щих, и от мра́чнаго изба́ви злоде́йства, и сподо́би светле́йших Твои́х селе́ний, я́ко Преблаги́й.

И ны́не, Богоро́дичен: Прему́дре челове́ка пре́жде созда́ Сы́н Тво́й, Де́во, и истле́вшаго обнови́ Тобо́ю, Всепе́тая: и Боже́ственнаго Све́та зари́ невече́рния все́х испо́лни, Тя́ Богоро́дицу и́стинну ве́рою сла́вящих.

Посе́м припе́в Григо́рия Синаи́та: Досто́йно е́сть: И про́чее полу́нощницы.

В неде́лю на у́трени

По екса́ псалме́х, Бо́г Госпо́дь, и яви́ся: на гла́с 6, и глаго́лем тропа́рь: А́нгельския си́лы на гро́бе Твое́м: [Два́жды.] Сла́ва, и ны́не: Благослове́нную нареки́й Твою́ Ма́терь: И обы́чное стихосло́вие псалти́ра.

По 1-м стихосло́вии, седа́льны воскре́сны, гла́с 6:

Гро́бу отве́рсту, а́ду пла́чущуся, Мари́а вопия́ше ко скры́вшымся апо́столом: изыди́те виногра́да де́лателие, пропове́дите Воскресе́ния сло́во: воскре́се Госпо́дь, подая́ ми́рови ве́лию ми́лость.

Сти́х: Воскресни́, Го́споди Бо́же мо́й, да вознесе́тся рука́ Твоя́, не забу́ди убо́гих Твои́х до конца́.

Го́споди, предстоя́ше гро́бу Твоему́ Мари́а Магдали́на, и пла́каше вопию́щи, вертогра́даря Тя́ мня́щи, глаго́лаше: где́ сокры́л еси́ ве́чный Живо́т? где́ положи́л еси́, и́же на престо́ле Херуви́мстем11? стрегу́щии бо сего́, от стра́ха омертве́ша. Или́ Го́спода моего́ дади́те ми́, или́ со мно́ю возопи́йте: и́же в ме́ртвых бы́в, и ме́ртвыя воскреси́в, сла́ва Тебе́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Преднапису́ет Гедео́н зача́тие, и сказу́ет Дави́д рождество́ твое́, Богоро́дице: сни́де бо я́ко до́ждь на руно́, сло́во во чре́во твое́, и прозябла́ еси́ без се́мене, земле́ свята́я, ми́рови спасе́ние, Христа́ Бо́га на́шего, Благода́тная.

По 2-м стихосло́вии седа́льны воскре́сны, гла́с 6:

Живо́т во гро́бе возлежа́ше, и печа́ть на ка́мени надлежа́ше: я́ко Царя́ спя́ща во́ини стрежа́ху Христа́, и враги́ Своя́ неви́димо порази́вый, воскре́се Госпо́дь.

Сти́х: Испове́мся Тебе́, Го́споди, все́м се́рдцем мои́м, пове́м вся́ чудеса́ Твоя́.

Преднапису́ет Ио́на гро́б Тво́й, и сказу́ет Симео́н воста́ние Боже́ственное, безсме́ртне Го́споди: соше́л бо еси́ я́ко ме́ртв во гро́б, разруши́вый а́дова врата́. Воскре́сл же еси́ кроме́ тле́ния я́ко Влады́ка, во спасе́ние ми́ра, Христе́ Бо́же на́ш, просвети́вый су́щыя во тьме́.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Богоро́дице Де́во, моли́ Сы́на Твоего́, во́лею пригвожде́ннаго на Кресте́, и воскре́сшаго из ме́ртвых Христа́ Бо́га на́шего, спасти́ся душа́м на́шым.

По непоро́чных, ипакои́, гла́с 6:

Во́льною и животворя́щею Твое́ю сме́ртию, Христе́, врата́ а́дова сокруши́в я́ко Бо́г, отве́рзл еси́ на́м дре́вний ра́й, и воскре́с из ме́ртвых, изба́вил еси́ от тле́ния живо́т на́ш.

Та́же степе́нна, гла́с 6.

Антифо́н 1, и́хже повторя́юще пое́м.

На не́бо о́чи мои́ возвожу́, к Тебе́, Сло́ве: уще́дри мя́, да живу́ Тебе́.

Поми́луй на́с уничиже́нных, устроя́я благопотре́бныя Твоя́ сосу́ды, Сло́ве.

Сла́ва: Свято́му Ду́ху, вся́кая всеспаси́тельная вина́, а́ще ко́ему Се́й по достоя́нию дхне́т, ско́ро взе́млет от земны́х: восперя́ет, возраща́ет, устроя́ет горе́.

И ны́не, то́йже.

Антифо́н 2:

А́ще не Госпо́дь бы бы́л в на́с, никто́же от на́с проти́ву возмо́гл бы вра́жиим бра́нем одоле́ти: побежда́ющии бо от зде́ возно́сятся.

Зубы́ и́х да не я́та бу́дет душа́ моя́ я́ко птене́ц, Сло́ве: увы́ мне́, ка́ко и́мам от врага́ избы́ти грехолюби́в сы́й!

Сла́ва: Святы́м Ду́хом обоже́ние все́м, благоволе́ние, ра́зум, ми́р и благослове́ние: равноде́телен бо е́сть Отцу́ и Сло́ву.

И ны́не, то́йже.

Антифо́н 3:

Наде́ющиися на Го́спода враго́м стра́шни, и все́м ди́вни: горе́ бо зря́т.

В беззако́ния ру́к свои́х, пра́ведных жре́бий, помо́щника Тя́ име́я Спа́се, не простира́ет.

Сла́ва: Свята́го Ду́ха держа́ва на все́х: Ему́же вы́шняя во́инства покланя́ются, со вся́ким дыха́нием до́льным.

И ны́не, то́йже:

Проки́мен гла́с 6: Го́споди, воздви́гни си́лу Твою́, и прииди́ во е́же спасти́ на́с. Сти́х: Пасы́й Изра́иля вонми́, наставля́яй я́ко овча́ Ио́сифа. Вся́кое дыха́ние: Сти́х: Хвали́те Бо́га во святы́х Его́: Ева́нгелие воскре́сно: Воскресе́ние Христо́во: Псало́м пятидеся́тый. И про́чая по ря́ду.

Кано́н воскре́сен. Гла́с 6.

Пе́снь 1

Ирмо́с: Я́ко по су́ху пешеше́ствовав Изра́иль, по бе́здне стопа́ми, гони́теля фарао́на ви́дя потопля́ема, Бо́гу побе́дную пе́снь пои́м, вопия́ше.

Припе́в: Сла́ва, Го́споди, свято́му Воскресе́нию Твоему́.

Распросте́ртыма дла́ньма на Кресте́, Оте́ческаго испо́лнил еси́ благоволе́ния, Благи́й Иису́се, вся́ческая. Те́мже побе́дную пе́снь Тебе́ вси́ пои́м.

Стра́хом к Тебе́ я́ко рабы́ня, сме́рть повеле́на приступи́ Влады́це живота́, то́ю подаю́щему на́м безконе́чный живо́т и воскресе́ние.

Богоро́дичен: Своего́ прие́мши Соде́теля, я́ко Са́м восхоте́, от безсе́меннаго Твоего́ чре́ва, па́че ума́ воплоща́ема, Чи́стая, тва́рей вои́стинну яви́лася еси́ Влады́чица.

И́н кано́н, кре́стовоскре́сен.

Пе́снь 1. Ирмо́с: Волно́ю морско́ю:

Суди́лищу Пила́тову предстои́т хотя́ беззако́нному суду́, я́ко суди́мь Судия́, и от руки́ непра́вды по лицу́ зауша́ется Бо́г, его́же трепе́щут земля́, и небе́сная.

Просте́рл еси́ Боже́ственнеи дла́ни Твои́, Спа́се, на Пречи́стем Твое́м и Живоно́снем Кресте́: и собра́л еси́ язы́ки в позна́ние Твое́, Влады́ко, покланя́ющыяся, Го́споди, сла́вному Твоему́ распя́тию.

КрестоБогоро́дичен: Стоя́ше сле́з исто́чники испуща́ющи, Пренепоро́чная, при Кресте́ Твое́м, Спа́се, я́же от ребра́ Твоего́ ка́пли крове́й зря́щи, Христе́, и Твою́ безприкла́дную ми́лость сла́вящи.

И́н кано́н пресвяте́й Богоро́дице, [его́же краестро́чие: Ма́ти Бо́жия, незави́стную ми́ да́ждь благода́ть.]

Ирмо́с: Я́ко по су́ху пешеше́ствовав Изра́иль:

Прича́щшися Е́ва саду́, преслуша́ннаго бра́шна12, кля́тву введе́: но сию́ разре́шила еси́, Чи́стая, благослове́ния нача́ток Христа́ Ро́ждши.

Я́же би́сера от Боже́ственныя мо́лнии Христа́ ро́ждши, страсте́й мои́х мглу́, и прегреше́ний смуще́ние, Чи́стая, разжени́ све́том Твоея́ све́тлости.

Язы́ков ча́яние, Иа́ков из Тебе́ воплоща́емаго предзря́ше та́йно у́мныма очи́ма Бо́га, изба́вльшаго на́с хода́тайством Твои́м.

Оскуде́вшым князе́м от коле́на Иу́дова, Пречи́стая, Сы́н Тво́й и Бо́г, проше́д во́ждь, над концы́ земны́ми ны́не вои́стинну воцари́ся.

Катава́сиа: Отве́рзу уста́ моя́:

Пе́снь 3

Ирмо́с: Не́сть свя́т, я́коже Ты́, Го́споди, Бо́же мо́й, вознесы́й ро́г ве́рных Твои́х, Бла́же, и утверди́вый на́с на ка́мени испове́дания Твоего́.

Бо́га распина́ема пло́тию зря́щи тва́рь растаява́шеся стра́хом: но содержи́тельною дла́нию на́с ра́ди Распя́таго, кре́пко держи́ма бе́.

Сме́ртию сме́рть разоре́на лежи́т окая́нная без дыха́ния: Живота́ бо не терпя́щи Боже́ственнаго прираже́ния, умерщвля́ется кре́пкий13, и да́руется все́м воскресе́ние.

Богоро́дичен: Боже́ственнаго рождества́ Твоего́, Чи́стая, вся́кий естества́ чи́н превосхо́дит чу́до: Бо́га бо преесте́ственне зачала́ еси́ во чре́ве, и ро́ждши пребыва́еши при́сно Де́ва.

И́н

Ирмо́с: Тебе́ на вода́х:

Во гро́бе тридне́вствовавый воскреси́л еси́ животворя́щим воста́нием Твои́м пре́жде умерщвле́нныя, и осужде́ния разреши́вшеся ра́достно веселя́хуся, се́ избавле́ние прише́л еси́, Го́споди, взыва́юще.

Сла́ва Твоему́ воста́нию, Спа́се на́ш, я́ко на́с от а́да тле́ния, и сме́рти изба́вил еси́ я́ко Всеси́лен, и пою́ще глаго́лем: не́сть свя́т ра́зве Тебе́, Го́споди Человеколю́бче.

Богоро́дичен: Ты́ от Тебе́ ро́ждшагося я́ко ви́дела еси́ уя́звлена копие́м, уязви́лася еси́ се́рдцем, Пресвята́я Всенепоро́чная, и ужаса́ющися глаго́лала еси́: что́ Тебе́ воздаде́, Ча́до, наро́д пребеззако́нный?

И́н

Ирмо́с: Не́сть свя́т, я́коже Ты́:

Тле́нную мою́ пло́ть и сме́ртную, Всечи́стая Богома́ти, из чре́ва Твоего́ несказа́нно прие́м Благи́й, и обезтле́нив сию́, ве́чне Себе́ связа́л е́сть.

Бо́га воплоща́ема из Тебе́ зря́ще, Де́во, ужаса́хуся стра́хом ли́цы а́нгельстии, и я́ко Ма́терь Бо́жию немо́лчными пе́сньми Тя́ почита́ют.

Ужасе́ся, го́ру у́мную ви́дев Тя́ проро́к Дании́л, из нея́же ка́мень отсече́ся кроме́ ру́к: и де́монская ка́пища, Богома́ти, кре́пко сокруши́.

Не мо́жет сло́во Тя́ челове́ческое, ниже́ язы́к, Де́во, похвали́ти досто́йно: из Тебе́ бо без се́мене Жизнода́вец Христо́с воплоти́тися, Пречи́стая, благоволи́.

Пе́снь 4

Ирмо́с: Христо́с моя́ си́ла, Бо́г и Госпо́дь, честна́я Це́рковь Боголе́пно пое́т взыва́ющи, от смы́сла чи́ста о Го́споде пра́зднующи.

Дре́во процвело́ е́сть, Христе́, и́стинныя жи́зни: кре́ст бо водрузи́ся, и напое́н бы́в кро́вию и водо́ю от нетле́ннаго Твоего́ ребра́, живо́т на́м прозябе́.

Не ктому́ зми́й мне́ ло́жне обоже́ние подлага́ет: Христо́с бо богоде́латель челове́ческаго естества́, ны́не невозбра́нно стезю́ живота́ мне́ отве́рзе.

Богоро́дичен: Я́ко вои́стинну неизвеща́нна и непостижи́ма, я́же Твоего́ боголе́пнаго, Богоро́дице, су́ть рождества́, су́щым на земли́ и на небеси́, Присноде́во, та́инства.

И́н

Ирмо́с: На кресте́ Твое́ Боже́ственное истоща́ние:

Честны́й кре́ст Тво́й почита́ем, и гво́зди, Христе́, и свято́е копие́ с тро́стию, вене́ц и́же от те́рний, и́миже от а́дова истле́ния изба́вихомся.

Гро́б, Cпа́се, Тя́ подъя́т во́лею ме́ртва о на́с я́вльшагося, но ника́коже возмо́же, Сло́ве, удержа́ти: я́ко Бо́г бо воскре́сл еси́, спаса́я ро́д на́ш.

КрестоБогоро́дичен: Богороди́тельнице Присноде́во, Спа́са Христа́ челове́ком ро́ждшая, от бе́д и му́к изба́ви на́с, прибега́ющих ве́рою к Боже́ственному Покро́ву Твоему́.

И́н

Ирмо́с: Христо́с моя́ си́ла:

Пое́м, Пречи́стая, Тебе́ Всенепоро́чную, и́же Тобо́ю спа́сшиися, и благоче́стно пою́ще взыва́ем: благослове́нна, я́же Бо́га Присноде́во ро́ждшая.

Све́т незаходи́мый, Де́во, родила́ еси́, су́щым во тьме́ жития́, пло́тию светя́щ, Всеблаже́нная, и пою́щым Тя́, ра́дость, Присноде́во, источи́ла еси́.

Благода́ть процвете́, зако́н преста́, Тобо́ю, Всесвята́я: Ты́ бо, Чи́стая, родила́ еси́ Го́спода, подаю́щаго на́м, Присноде́во, оставле́ние.

Ме́ртва мя́ показа́ сада́ вкуше́ние, жи́зни же дре́во из Тебе́ я́вльшееся, Пречи́стая, воскреси́, и ра́йския сла́дости насле́дника мя́ устро́и.

Пе́снь 5

Ирмо́с: Бо́жиим све́том Твои́м, Бла́же, у́тренюющих Ти́ ду́шы любо́вию озари́, молю́ся, Тя́ ве́дети, Сло́ве Бо́жий, и́стиннаго Бо́га, от мра́ка грехо́внаго взыва́юща.

Уступа́ют мне́ Херуви́ми ны́не, и пла́менное ору́жие, Влады́ко, плещы́ мне́ дае́т, Тя́ ви́девше, Сло́ве Бо́жий, и́стиннаго Бо́га, разбо́йнику пу́ть сотво́ршаго в ра́й.

Не ктому́ бою́ся, е́же в зе́млю, Влады́ко Христе́, возвраще́ния: Ты́ бо от земли́ мя́ возве́л еси́ забве́нна, благоутро́бия ра́ди мно́гаго, к высоте́ нетле́ния воскресе́нием Твои́м.

Богоро́дичен: И́же Богоро́дицу тя́ от души́, Влады́чице ми́ра Блага́я, испове́дающих спаси́: Тебе́ бо предста́тельство непобори́мое и́мамы, и́стинную Богороди́тельницу.

И́н

Ирмо́с: Богоявле́ния Твоего́, Христе́:

Сне́дию дре́ва во Еде́ме прельсти́выйся в тлю́ поползе́ родонача́льник, преслу́шавый, Го́споди, за́поведи Твоя́, Преблаги́й: но сего́ Кресто́м па́ки возве́л еси́ в пе́рвую добро́ту, послушли́в Отцу́ Спа́се бы́вый.

Твое́ю сме́ртию, Бла́же, сме́рти потреби́ся держа́ва, исто́чник жи́зни на́м источи́, и безсме́ртие дарова́ся: сего́ ра́ди погребе́нию Твоему́ и воскресе́нию ве́рою покланя́емся, и́мже я́ко Бо́г ми́р ве́сь просвети́л еси́.

КрестоБогоро́дичен: Живы́й на небесе́х и Творе́ц все́х Госпо́дь, во Твою́, Всенепоро́чная, всели́ся неизрече́нно утро́бу, просла́вивый Тя́ превы́шшую небе́с, и святе́йшую чино́в невеще́ственных: те́мже ны́не и́же на земли́ Тя ублажа́ем.

И́н

Ирмо́с: Бо́жиим све́том Твои́м:

Чистото́ю возсия́вши све́тло Боже́ственное пребыва́ние Влады́ки, Всепе́тая, была́ еси́. Ты́ бо еди́на Ма́ти Бо́жия яви́лася еси́, во объя́тиих я́ко младе́нца Сего́ носи́вши.

Нося́щи добро́ту у́мную, красне́йшия Твоея́ души́, Неве́ста Бо́жия была́ еси́, запеча́тствована де́вством, Чи́стая, и све́том чистоты́ ми́р просвеща́ющи.

Да рыда́ет собра́ние злочести́вых, не пропове́дающих Тя́ я́ве Чи́стую Богома́терь: Ты́ бо врата́ Бо́жия све́та яви́лася еси́ на́м, мра́к прегреше́ний разгоня́ющи.

Пе́снь 6

Ирмо́с: Жите́йское мо́ре воздвиза́емое зря́ напа́стей бу́рею, к ти́хому приста́нищу Твоему́ прите́к вопию́ Ти: возведи́ от тли́ живо́т мо́й, Многоми́лостиве.

Распина́емь, Влады́ко, гвоздьми́ у́бо кля́тву ю́же на на́с потреби́л еси́: копие́м же пробода́емь в ребро́, Ада́мово рукописа́ние растерза́в, ми́р свободи́л еси́.

Ада́м низведе́ся, ле́стию запя́т бы́в, ко а́дове про́пасти: но и́же естество́м, Бо́г же и ми́лостив, сше́л еси́ на взыска́ние, и на ра́му поне́с, совоскреси́л еси́.

Богоро́дичен: Пречи́стая Влады́чице, ро́ждшая челове́ком ко́рмчию Го́спода, страсте́й мои́х непостоя́нное и лю́тое утоли́ смуще́ние, и тишину́ пода́ждь се́рдцу моему́.

И́н

Ирмо́с: Я́т бы́сть:

Христоуби́йца и пророкоуби́йца бы́сть евре́йское мно́жество: я́ко бо проро́ки дре́вле и́стины су́щыя та́йныя лучи́, уби́ти не убоя́ся: си́це и ны́не Го́спода, его́же пропове́даху они́ тогда́, за́вистию влеко́ми уби́ша, но на́м бы́сть живо́т умерщвле́ние Его́.

Я́т бы́л еси́, но не удержа́н Спа́се во гро́бе, а́ще бо и во́лею вкуси́л еси́ сме́рти, Сло́ве, но воскре́сл еси́ я́ко Бо́г безсме́ртен, совоздви́гнувый у́зники су́щыя во а́де, и ра́дость жена́м вме́сто печа́ли пре́жния, па́ки премени́вый.

Богоро́дичен: Безче́стен Тво́й и ску́ден яви́ся ви́д плотски́й па́че челове́ков, во вре́мя стра́сти: и́бо Божества́ существо́м, красе́н добро́тою Дави́ду показа́ся: но жезло́м Твоего́ Ца́рствия враго́в сотры́й кре́пость, глаго́лаше, Чи́стая: о Сы́не мо́й и Бо́же, от гро́ба воста́ни.

И́н

Ирмо́с: Жите́йское мо́ре:

Вели́кий преднаписа́ во проро́цех Моисе́й Тя́, ковче́г, и трапе́зу, и све́щник, и ру́чку, обра́зно назна́менуя воплоще́ние, е́же из Тебе́ Вы́шняго, Ма́ти Де́во.

Умерщвля́ется сме́рть, и тле́ние упражня́ется Ада́мова осужде́ния, о Влады́чице! Плоду́ Твоему́ прирази́вшееся: Жи́знь бо родила́ еси́, от истле́ния избавля́ющую пою́щих Тя́.

Зако́н изнемо́же, и се́нь ми́мо и́де, па́че ума́ и смы́сла я́вльшейся ми́ благода́ти, е́же от Тебе́, Де́во, рождества́, Бо́га и Спа́са, многопе́тая.

Конда́к, гла́с 6: Живонача́льною дла́нию, уме́ршыя от мра́чных удо́лий, Жизнода́вец воскреси́в все́х Христо́с Бо́г, воскресе́ние подаде́ челове́ческому ро́ду: е́сть бо все́х Спаси́тель, Воскресе́ние и Живо́т, и Бо́г все́х.

И́кос: Кре́ст и погребе́ние Твое́, Жизнода́вче, воспева́ем ве́рнии, и покланя́емся, я́ко а́д связа́л еси́, Безсме́ртне, я́ко Бо́г Всеси́льный: и ме́ртвыя совоскреси́л еси́, и врата́ сме́ртная сокруши́л еси́, и держа́ву а́дову низложи́л еси́, я́ко Бо́г. Те́мже земноро́днии славосло́вим Тя́ любо́вию, воскре́сшаго, и низложи́вшаго вра́жию держа́ву всепа́губную, и все́х воскреси́вшаго в Тя́ ве́ровавших, и ми́р изба́вльшаго от стре́л змии́ных, и от пре́лести вра́жия, я́ко Бо́г все́х.

Пе́снь 7

Ирмо́с: Росода́тельну у́бо пе́щь соде́ла А́нгел преподо́бным отроко́м, халде́и же опаля́ющее веле́ние Бо́жие, мучи́теля увеща́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Рыда́ющее во стра́сти Твое́й со́лнце, во мра́к облече́ся, и во дни́ по все́й, Влады́ко, земли́ све́т поме́рче, вопия́: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Облеко́шася, Христе́, схожде́нием Твои́м во све́т преиспо́дняя, пра́отец же весе́лия испо́лнь яви́ся ликовству́я, взыгра́ся вопия́: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Богоро́дичен: Тобо́ю, Ма́ти Де́во, све́т возсия́ все́й вселе́нней све́тлый: Зижди́теля бо Ты́ все́х родила́ еси́ Бо́га. Его́же проси́, Всечи́стая, на́м низпосла́ти ве́рным ве́лию ми́лость.

И́н

Ирмо́с: Неизрече́нное чу́до:

О стра́ннаго о́браза! Изра́иля Избавле́й от рабо́ты фарао́нския, распина́ется во́лею от него́, и разреша́ет вери́ги согреше́ний. Ему́же ве́рою пое́м: изба́вителю Бо́же, благослове́н еси́.

Тебе́, Спа́са, на ло́бнем распя́ша пребеззако́нных о́троцы нечести́вии, врата́ ме́дная и вереи́ сломи́вшаго, во спасе́ние на́с пою́щих: изба́вителю Бо́же, благослове́н еси́.

Богоро́дичен: Е́вы дре́вния свобожде́ние ро́ждшая от кля́твы, разреша́еши Ада́ма, Де́во Чи́стая. Те́мже со а́нгелы Тя́, с Сы́ном Твои́м пое́м и вопие́м: изба́вителю Бо́же, благослове́н еси́.

И́н

Ирмо́с: Росода́тельну у́бо пе́щь:

Ю́нош трие́х пе́щь не опали́, рождество́ прообразу́ющих Твое́: Боже́ственный бо о́гнь Тебе́ не опали́в, всели́ся в Тя́, и вся́ научи́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Блажа́т концы́ Тя, Всечи́стая Ма́ти, я́коже прорекла́ еси́, просвеща́еми светолу́чными сия́ньми Твои́ми, и благода́тию пою́ще, вопию́т: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Па́губныя у́бо зу́бы в мя́ вонзе́ зми́й лука́внейший: но са́м14 Тво́й Богома́ти, сокруши́ Сы́н, кре́пость же мне́ даде́ вопи́ти: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Очисти́лище естества́ Ты́ еси́ еди́на богоблаже́нная, на ра́му бо херуви́мску седя́щаго Бо́га во объя́тиих нося́щи вопие́ши: благослове́н еси́, Бо́же оте́ц на́ших.

Пе́снь 8

Ирмо́с: Из пла́мене преподо́бным ро́су источи́л еси́, и пра́веднаго же́ртву водо́ю попали́л еси́: вся́ бо твори́ши, Христе́, то́кмо е́же хоте́ти, Тя́ превозно́сим во вся́ ве́ки.

Иуде́йския дре́вле пророкоуби́йцы лю́ди, богоуби́йцы за́висть ны́не соде́ла, Тебе́ на кре́ст возне́сшыя, Сло́ве Бо́жий: Его́же превозно́сим во вся́ ве́ки.

Небе́снаго кру́га не оста́вил еси́, и во а́д соше́д, всего́ совоздви́гл еси́ лежа́щаго во гно́ищи, Христе́, челове́ка, Тя́ превознося́ща во вся́ ве́ки.

Богоро́дичен: От Све́та Светода́вца Сло́ва зачала́ еси́, и ро́ждши неизрече́нно Сего́, просла́вилася еси́: Ду́х бо в Тя́, Отрокови́це, Бо́жий всели́ся. Те́мже Тя́ пое́м во вся́ ве́ки.

Ин

Ирмо́с: Ужасни́ся боя́йся не́бо:

Ужасе́ся вся́к слу́х, ка́ко Вы́шний во́лею прии́де на зе́млю, а́дову кре́пость разруши́ти кресто́м и погребе́нием, и вся́ воздви́гнути зва́ти: о́троцы благослови́те, свяще́нницы воспо́йте, лю́дие превозноси́те во вся́ ве́ки.

Преста́ а́дово мучи́тельство, и ца́рство уничижи́ся про́чее, на кресте́ бо на земли́ водру́зився, и́же над все́ми Бо́г, сего́ могу́тство низложи́. Его́же о́троцы благослови́те, свяще́нницы воспо́йте, лю́дие превозноси́те во вся́ ве́ки.

О неизрече́ннаго Твоего́, Христе́, человеколю́бия, и неизглаго́ланных бла́г! Мене́ бо ви́дя погиба́юща во а́дове темни́це, стра́сти претерпе́вый изба́вил еси́. Те́мже Тя́ благослови́м все́х Влады́ку, и превозно́сим во вся́ ве́ки.

Ин

Ирмо́с: Из пла́мене преподо́бным:

Позлаще́ною ри́зою я́коже Цари́цу Сы́н Тво́й просвети́в заре́ю Ду́ха, Тебе́ одесну́ю Себе́ поста́ви, Пречи́стая: Его́же превозно́сим во вся́ ве́ки.

И́же хоте́нием еди́ным ми́р водрузи́вый, от пречи́стыя Твоея́ утро́бы пло́ть взе́млет, свы́ше сию́ назда́ти хотя́: Его́же превозно́сим во вся́ ве́ки.

Счета́нием Сло́ва ко мне́ челове́ку, Боже́ственное жили́ще была́ еси́, Пречи́стая, просия́вши я́ве де́вства све́тлостию: те́мже Тя́ пое́м во вся́ ве́ки.

Златоза́рный Тя́ све́щник предвообрази́, прие́мшую несказа́нно Све́т Непристу́пный, ра́зумом Свои́м озаря́ющ вся́ческая. Те́мже Тя́ пое́м, Чи́стая, во ве́ки.

Та́же, пое́м пе́снь Богоро́дицы: Вели́чит душа́ моя́ Го́спода: с припе́вом: Честне́йшую Херуви́м:

Пе́снь 9

Ирмо́с: Бо́га челове́ком не возмо́жно ви́дети, на Него́же не сме́ют чи́ни А́нгельстии взира́ти: Тобо́ю же, Всечи́стая, яви́ся челове́ком Сло́во воплоще́нно, Его́же велича́юще, с Небе́сными во́и Тя́ ублажа́ем.

Страсте́й неприча́стен Ты́ пребы́л еси́, Сло́ве Бо́жий, пло́тию приобщи́вся страсте́м: но реши́ши от страсте́й челове́ка, страсте́м бы́в стра́сть, Спа́се на́ш: еди́н бо еси́ безстра́стен, и всеси́лен.

Тлю́ сме́ртную прие́м, тле́ния соблю́л еси́ те́ло Твое́ невку́сно, Твоя́ же животворя́щая и Боже́ственная, Влады́ко, душа́, во а́де не оста́влена бы́сть: но я́коже от сна́ воскре́с, на́с совоздви́гл еси́.

Тро́ичен: Бо́га Отца́, Сы́на собезнача́льна, вси́ челове́цы устна́ми у́бо чи́стыми сла́вим, неизрече́нную же и пресла́вную Ду́ха Всесвята́го си́лу чти́м: еди́на бо еси́ всеси́льная Тро́ица неразлу́чная.

И́н

Ирмо́с: Не рыда́й Мене́, Ма́ти:

А́ще и во гро́б соше́л еси́ я́ко ме́ртв, Жизнода́вче, но а́дову кре́пость разруши́л еси́, Христе́, совоздви́гнув ме́ртвыя, я́же и поглоти́, и воскресе́ние все́м по́дал еси́, я́ко Бо́г, ве́рою и любо́вию Тя́ велича́ющым.

Да ра́дуется тва́рь, и да процвете́т я́ко кри́н: Христо́с бо от ме́ртвых воста́ я́ко Бо́г. Где́ Твое́, сме́рте, ны́не жа́ло, воззове́м? Где́ Твоя́, а́де, побе́да? Низложи́ Тя в зе́млю, Возвы́сивый ро́г на́ш, я́ко благоутро́бен.

КрестоБогоро́дичен: Но́сиши Нося́щаго вся́, и держи́ши я́ко Младе́нца в рука́х, из руки́ избавля́ющаго на́с бори́теля врага́, Пречи́стая Влады́чице, и ви́диши на кре́ст дре́ва возвыша́ема, от ро́ва зло́бы на́с возвы́сивша.

И́н

Ирмо́с: Бо́га челове́ком не возмо́жно:

Звезда́ сия́ющи заря́ми Божества́ от Иа́кова, от мра́ка содержи́мым возсия́: Тобо́ю бо Всечи́стая, Христо́с Бо́г Сло́во соплоще́нно: И́мже просвеща́еми, с небе́сными во́и Тя́ ублажа́ем.

Укре́плься си́лою Твое́ю и благода́тию, Тебе́ пе́снь усе́рдно от се́рдца возложи́х: но сию́ приими́, Де́во Чи́стая, благода́ть воздаю́щи Твою́ многосве́тлую, от нетле́нных сокро́вищ, Богоблаже́нная.

Поста́в показа́лася еси́ я́ве Божества́, в не́мже ри́зу телесе́ Сло́во истка́, богосоде́лав мо́й, Де́во, зра́к: в него́же обле́кся все́х Спасе́, от смы́сла чи́ста Тебе́ велича́ющих.

Ме́ртвым воскресе́ние ны́не дарова́ся, Твои́м несказа́нным и неизрече́нным рождество́м, Богоро́дице Всечи́стая: жи́знь бо из Тебе́ пло́тию обле́кшися, все́м возсия́, и сме́ртную дря́хлость я́ве разруши́.

По катава́сии ектениа́ ма́лая. Та́же: Свя́т Госпо́дь Бо́г на́ш: Ексапостила́рий у́тренний.

На хвали́тех стихи́ры воскре́сны, гла́с 6:

Сти́х: Сотвори́ти в ни́х су́д напи́сан: сла́ва сия́ бу́дет все́м преподо́бным Его́.

Кре́ст Тво́й, Го́споди, жи́знь и воскресе́ние лю́дем Твои́м е́сть, и наде́ющеся на́нь, Тебе́ воскре́сшаго Бо́га на́шего пое́м: поми́луй на́с.

Сти́х: Хвали́те Бо́га во святы́х Его́, хвали́те Его́ во утверже́нии си́лы Его́.

Погребе́ние Твое́, Влады́ко, ра́й отве́рзе ро́ду челове́ческому: и от истле́ния изба́вльшеся, Тебе́ воскре́сшаго Бо́га на́шего пое́м: поми́луй на́с.

Сти́х: Хвали́те Его́ на си́лах Его́, хвали́те Его́ по мно́жеству вели́чествия Его́.

Со Отце́м и Ду́хом Христа́ воспои́м, воскре́сшаго из ме́ртвых, и к Нему́ вопии́м: Ты́ Живо́т еси́ на́ш, и Воскресе́ние, поми́луй на́с.

Сти́х: Хвали́те Его́ во гла́се тру́бнем, хвали́те Его́ во псалти́ри и гу́слех.

Тридне́вен воскре́сл еси́ Христе́ от гро́ба я́коже пи́сано е́сть, совоздви́гнувый пра́отца на́шего. Те́мже Тя́ и сла́вит ро́д челове́ческий, и воспева́ет Твое́ воскресе́ние.

И́ны стихи́ры Анато́лиевы.

Сти́х: Хвали́те Его́ в тимпа́не и ли́це, хвали́те Его́ во стру́нах и орга́не.

Го́споди, ве́лие и стра́шно е́сть Твоего́ воскресе́ния та́инство: та́ко бо произше́л еси́ от гро́ба, я́ко жени́х от черто́га, сме́ртию сме́рть разруши́вый, да Ада́ма свободи́ши. Те́мже на Небесе́х А́нгели ликовству́ют, и на земли́ челове́цы сла́вят, е́же на на́с бы́вшее благоутро́бие Твое́, Человеколю́бче.

Сти́х: Хвали́те Его́ в кимва́лех доброгла́сных, хвали́те Его́ в кимва́лех восклица́ния: вся́кое дыха́ние да хва́лит Го́спода.

О пребеззако́ннии иуде́е, где́ су́ть печа́ти и сре́бреницы, я́же да́сте во́ином? не укра́дено бы́сть сокро́вище, но воскре́се я́ко си́лен: са́ми же посрами́стеся отве́ргшиися Христа́ Го́спода сла́вы, пострада́вша и погребе́нна, и воскре́сша из ме́ртвых: Тому́ поклони́мся.

Сти́х: Воскресни́, Го́споди Бо́же мо́й, да вознесе́тся рука́ Твоя́, не забу́ди убо́гих Твои́х до конца́.

Запеча́тану гро́бу, ка́ко окра́дени бы́сте иуде́е, стра́жы поста́вльше, и зна́мения поло́жше, две́рем заключе́нным про́йде Ца́рь? Или́ я́ко ме́ртва предста́вите, или́ я́ко Бо́гу поклони́теся, с на́ми пою́ще: сла́ва, Го́споди, Кресту́ Твоему́, и воскресе́нию Твоему́.

Сти́х: Испове́мся Тебе́, Го́споди, все́м се́рдцем мои́м, пове́м вся́ чудеса́ Твоя́.

Живоприя́тнаго Твоего́ гро́ба, мироно́сицы жены́ рыда́ющя, достиго́ша, Го́споди, и ми́ра нося́щя, те́ло Твое́ пречи́стое пома́зати иска́ху: обрето́ша же светоно́сна А́нгела на ка́мени седя́ща, и к ни́м веща́юща, и глаго́люща: что́ слезите́, из ре́бр источи́вшаго жи́знь ми́рови? Что́ и́щете я́ко ме́ртва во гро́бе Безсме́ртнаго? Те́кшя же па́че возвести́те Того́ ученико́м, сла́внаго Его́ воскресе́ния всеми́рное ра́дование, и́мже и на́с Спа́се просвети́вый, да́руй очище́ние и ве́лию ми́лость.

Сла́ва, стихи́ра у́тренняя ева́нгельская. И ны́не: Преблагослове́нна еси́: Славосло́вие вели́кое.

Та́же, тропа́рь воскре́сен.

Воскре́с из гро́ба, и у́зы растерза́л еси́ а́да, разруши́л еси́ осужде́ние сме́рти, Го́споди, вся́ от сете́й врага́ изба́вивый: яви́вый же Себе́ апо́столом Твои́м, посла́л еси́ я́ на про́поведь, и те́ми ми́р Тво́й по́дал еси́ вселе́нней, Еди́не Многоми́лостиве.

Та́же, ектении́. И отпу́ст.

На литурги́и блаже́нны, гла́с 6:

Помяни́ мя, Бо́же Спа́се мо́й, егда́ прии́деши во Ца́рствии Твое́м, и спаси́ мя я́ко еди́н Человеколю́бец.

Сти́х: Блаже́ни чи́стии се́рдцем, я́ко ти́и Бо́га у́зрят.

Дре́вом Ада́ма прельсти́вшагося, Дре́вом кре́стным па́ки спа́сл еси́ и разбо́йника, вопию́ща: помяни́ мя, Го́споди, во Ца́рствии Твое́м.

Сти́х: Блаже́ни миротво́рцы, я́ко ти́и сы́нове Бо́жии нареку́тся.

А́дова врата́ и вереи́ сокруши́вый, Жизнода́вче, воскреси́л еси́ вся́, Спа́се, вопию́щыя: сла́ва воста́нию Твоему́.

Сти́х: Блаже́ни и́згнани пра́вды ра́ди, я́ко те́х е́сть Ца́рство Небе́сное.

Помяни́ мя, И́же сме́рть плени́вый погребе́нием Твои́м, и воскресе́нием Твои́м ра́дости вся́ испо́лнивый, я́ко благоутро́бен.

Сти́х: Блаже́ни есте́, егда́ поно́сят ва́м, и изжену́т, и реку́т вся́к зо́л глаго́л на вы́ лжу́ще Мене́ ра́ди.

Мироно́сицы ко гро́бу прише́дшя, А́нгела зову́ща слы́шаху: Христо́с воскре́се, просвети́вый вся́ческая.

Сти́х: Ра́дуйтеся и весели́теся, я́ко мзда́ ва́ша мно́га на Небесе́х.

На дре́ве кре́стнем пригвозди́вшагося, и ми́р от пре́лести изба́вльшаго, согла́сно вси́ Христа́ воспои́м.

Сла́ва, тро́ичен: Отца́, и Сы́на славосло́вим, и Ду́ха Свята́го, глаго́люще: Тро́ице Свята́я, спаси́ ду́шы на́ша.

И ны́не, Богоро́дичен: Неизрече́нно в после́дняя заче́нши, и ро́ждши Созда́теля Твоего́, Де́во, спаса́й Тя́ велича́ющыя.

Проки́мен: гла́с 6: Спаси́, Го́споди, лю́ди Твоя́, и благослови́ достоя́ние Твое́.

Сти́х: К Тебе́, Го́споди, воззову́, Бо́же мо́й, да не премолчи́ши от мене́.

Аллилу́иа: Живы́й в по́мощи Вы́шняго, в кро́ве Бо́га Небе́снаго водвори́тся.

Сти́х: Рече́т Го́сподеви: Засту́пник мо́й еси́, и Прибе́жище мое́, Бо́г мо́й, и упова́ю на Него́.

В неде́лю ве́чера

На Го́споди, воззва́х, стихи́ры покая́нны, творе́ние Ио́сифово. Гла́с 6.

Подо́бен: А́нгельския си́лы:

Сти́х: А́ще беззако́ния на́зриши, Го́споди, Го́споди, кто́ постои́т? Я́ко у тебе́ очище́ние е́сть.

Сле́зы, Спа́се, покая́ния ми́ да́ждь сокруше́нною мы́слию: я́ко да омы́ю скве́рну души́ моея́, ю́же зле́ окаля́х, де́яй непра́ведная на вся́к ча́с, име́я на сие́ моля́щую, Тебе́ ро́ждшую, и А́нгельския ли́ки, и Твое́ человеколю́бие.

Сти́х: И́мене ра́ди Твоего́ потерпе́х Тя́, Го́споди, потерпе́ душа́ моя́ в сло́во Твое́, упова́ душа́ моя́ на Го́спода.

Гряди́, о душе́! И раска́йся о мно́гих гресе́х, я́же соде́яла еси́ в житии́, и мно́жеству Вы́шних во́инств моли́ся, со воздыха́нием же и слеза́ми: я́ко да вре́мя пода́стся тебе́ покая́ния, да не я́ко непло́дная смоко́вница отсле́шися во о́гнь гее́нский всестра́стная.

Сти́х: От стра́жи у́тренния до но́щи, от стра́жи у́тренния да упова́ет Изра́иль на Го́спода.

Ни еди́ну на земли́ за́поведь Твою́ сотвори́х, ка́ко явлю́ся Тебе́ седя́щему на Престо́ле, и сло́во да́ти, и су́д подъя́ти о все́х, я́же в ве́дении, и не в ве́дении, ко́еждо соде́ях, Христе́ мо́й? Те́мже зову́ Тебе́, Твои́х слу́г моли́твами спаси́ мя блу́днаго.

Та́же мине́и стихи́ры свято́му. А́ще ли не́сть мине́и, и́ны стихи́ры святы́м небе́сным безпло́тным а́нгелом, гла́с 6.

Подо́бен: Тридне́вно воскре́сл еси́:

Сти́х: Я́ко у Го́спода ми́лость, и мно́гое у него́ избавле́ние, и то́й изба́вит Изра́иля от все́х беззако́ний его́.

А́нгельския си́лы, Христе́, предстоя́ще престо́лу Твоему́, мо́лятся о ро́де челове́честем. Те́х у́бо моли́твами ми́р все́м да́руяй, язы́ков де́рзость укроти́.

Сти́х: Хвали́те Го́спода вси́ язы́цы, похвали́те его́ вси́ лю́дие.

О́крест престо́ла все́х Царя́, при́сно лику́юще а́нгельстии вси́ чи́нове, на́с сохраня́йте, ве́рою ва́с призыва́ющих, и муче́ний избавля́йте.

Сти́х: Я́ко утверди́ся ми́лость Его́ на на́с, и и́стина Госпо́дня пребыва́ет во ве́к.

Оте́ц И́же над все́ми Бо́г, си́лы небе́сных умо́в, безъобра́зны и невеще́ственны певцы́, трисо́лнечныя сла́вы Своея́ приведе́, и еди́нственное Сло́во, и Ду́х.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Сло́во собезнача́льное Отцу́ же и Ду́ху, арха́нгельским гла́сом Богоро́дице, во утро́бе заче́нши, Херуви́мов, и Серафи́мов, и престо́лов яви́лася еси́ превы́шши.

Та́же, Све́те ти́хий: Проки́мен дне́: И Сподо́би, Го́споди, в ве́чер се́й:

На стихо́вне стихи́ры покая́нны, гла́с 6:

Во стра́шное прише́ствие Твое́, Христе́, да не услы́шим: не ве́м ва́с. Упова́ние бо на Тя́, Спасе́, возложи́хом, а́ще и Твоя́ повеле́ния не сохрани́хом за небреже́ние на́ше: но пощади́ ду́шы на́шя, мо́лимся.

Сти́х: К Тебе́ возведо́х о́чи мои́ живу́щему на Небеси́. Се́ я́ко о́чи ра́б в руку́ госпо́дий свои́х, я́ко о́чи рабы́ни в руку́ госпожи́ своея́: та́ко о́чи на́ши ко Го́споду Бо́гу на́шему, до́ндеже уще́дрит ны́.

Покая́ния не стяжа́х, ниже́ па́ки сле́з: сего́ ра́ди молю́ Тя, Христе́ Бо́же, пре́жде конца́ обрати́ти и да́ти умиле́ние мне́, я́ко да изба́влюся от му́ки.

Сти́х: Поми́луй на́с, Го́споди, поми́луй на́с, я́ко по мно́гу испо́лнихомся уничиже́ния: наипа́че напо́лнися душа́ на́ша поноше́ния гобзу́ющих, и уничиже́ния го́рдых.

Му́ченицы Твои́, Го́споди, не отверго́шася Тебе́, ни отступи́ша от за́поведей Твои́х. Те́х моли́твами поми́луй на́с.

Сла́ва, и ны́не, Богоро́дичен: Арха́нгельски воспои́м ве́рнии, небе́сный черто́г, и две́рь запеча́тану вои́стинну: ра́дуйся, Ея́же ра́ди отрасте́ на́м Спа́с все́х Христо́с, Жизнода́вец и Бо́г. Низложи́, Влады́чице, мучи́тели, безбо́жныя враги́ на́шя, руко́ю Твое́ю, Пречи́стая, упова́ние христиа́н.

Та́же, Ны́не отпуща́еши раба́ Твоего́, Влады́ко: Трисвято́е. По О́тче на́ш: тропа́рь, ектениа́ и отпу́ст.

 

 

гла1съ ѕ7

Въ суббw1ту вeчера,

на мaлэй вечeрни, на ГDи воззвaхъ, постaвимъ стіхHвъ д7.

И# поeмъ G, воскrны глaса, повторsюще пeрвую. Глaсъ ѕ7:

Стjхъ: T стрaжи ќтренніz до н0щи, t стрaжи ќтренніz, да ўповaетъ ї}ль на гDа.

Побёду и3мёz хrтE ю4же на ѓда, на кrтъ возшeлъ є3си2: да во тьмЁ смeрти сэдsщыz воскRси1ши съ соб0ю, и4же въ мeртвыхъ своб0дь: и3сточazй жив0тъ t своегw2 свёта, всеси1льне сп7се, поми1луй нaсъ.

Днeсь хrт0съ смeрть попрaвъ, ћкоже речE, воскRсе, и3 рaдованіе мjрови даровA, да вси2 взывaюще, пёснь тaкw рцeмъ: и3ст0чниче жи1зни, непристyпный свёте, всеси1льне сп7се, поми1луй нaсъ.

ТебE гDи, сyщаго по всeй твaри, грёшніи кaмw бэжи1мъ; на нб7си2 сaмъ живeши: во ѓдэ попрaлъ є3си2 смeрть: во глубины6 мwрскjz; тaмw рукA твоS вLко. къ тебЁ прибэгaемъ, тебЁ припaдающе м0лимсz: воскRсhй и3з8 мeртвыхъ, поми1­луй нaсъ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Дост0йно є4сть ћкw вои1стинну, бlжи1ти тS бцdу: въ твоe бо пречcтое вшeдъ чрeво всёхъ содётель, пл0ть бhсть, не преложи1всz є3стеств0мъ, нижE мечтaвсz њ смотрeніи: но воспріsтэй и3з8 тебE словeснw њдушевлeннэй пл0ти соедини1всz, по v3постaси. tню1дуже бlгочeстнw, во nбои1хъ є3стествaхъ kвлsющихсz, рaзнство твори1мъ. того2 моли2 чcтнaz прес™az, низпослaти нaмъ ми1ръ и3 вeлію млcть.

Тaже, Свёте ти1хій: Посeмъ прокjменъ: ГDь воцRи1сz: Три1жды. Стjхъ: Њблечeсz гDь въ си1лу, и3 препоsсасz. Тaже, Спод0би гDи въ вeчеръ сeй:

Їерeй же є3ктеніи2 не глаг0летъ,

но поeмъ на стіх0внэ стіхи1ру воскrну, глaсъ ѕ7:

Воскrніе твоE хrтE сп7се, ѓгGли пою1тъ на нб7сёхъ, и3 нaсъ на земли2 спод0би, чcтымъ сeрдцемъ тебE слaвити.

И# и3ны6z стіхи6ры прес™hz бцdы.

Под0бенъ: Всю2 tложи1вше:

Стjхъ: ПомzнY и4мz твоE во всsкомъ р0дэ и3 р0дэ.

Клsтвою ћкw њбэщA твоемY прaoтцу дрeвле бGъ прелётный, въ послBднzz лBта соверши2, произшeдъ пречcтаz t чрeва твоегw2 б9eственнагw: и4бо вои1стинну возсіS и3з8 тебE гDь, длaнію содержaй концы2, є3г0же и3 мнЁ бlгоувётлива сотвори2 въ чaсъ сyдный дв7о мRjе, тогw2 цrтвіz мS получи1ти, добродётелей возвышeніемъ, и3 страстeй ўмерщвлeніемъ.

Стjхъ: Слhши дщи2 и3 ви1ждь, и3 приклони2 ќхо твоE.

ЎмA чистот0ю и3сaіа, дв7о, и3здалeча проречE, роди1ти и3мyщую создaтелz всеS твaри, тS чcтнaz пречcтаz: тh бо kви1­ласz є3си2 є3ди1на во вёки всенепор0чнаz. тёмже тS молю2: њсквернeную мою2 дyшу њчи1сти, и3 свётлости б9eственныz џбщника мS покажи2, и3 б9eственнагw сн7а твоегw2 стоsніz деснaгw, є3гдA сsдетъ, ћкоже пи1сано є4сть, суди1ти мjру всемY.

Стjхъ: ЛицY твоемY пом0лzтсz богaтіи лю1дстіи.

Смeрти разрушeніе ржcтв0мъ твои1мъ kви1сz, тh бо nтрокови1ца є3си2 животA нетлённагw пребывaніе. тёмже тS молю2: во гробёхъ ѓдовыхъ страстeй мои1хъ слежaща ты2 воскRси2, и3 къ весeлію и3 њживлeнію дв7о, руководи2, ко бlжeнному воздаsнію, и3 неги1блемыz и3 б9eственныz спод0би рaдости, и3дёже слaдость присносyщнаz, и3дёже свётъ невечeрній.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Пріиди1те вси2 kзhцы, во глaсэ рaдованіz прес™yю дв7у и3 бцdу восхвaлимъ, чlвёческагw существA горни1ло, неизречeнныхъ чудeсъ дёлателище, њ т0й бо бhша нHваz: безначaльный начинaетсz, сл0во њдебелэвaетъ, бGъ человёкъ бывaетъ, да бGа человёка содёлаетъ, не премэнeніемъ є3стeствъ, но соединeніемъ по v3постaси: происх0дитъ бо є3ди1нъ t двою2 сопроти1вныхъ, во двои1хъ совершeнныхъ є3стествaхъ нераздёльнэ познавaемый, хотётельнэ же и3 дётельнэ по nбою2 сущєствY: т0йже по и3ст0тному вёруемь бывaz, рaди сп7си1тельнагw смотрeніz хrт0съ бGъ нaшъ, мjру подаS њчищeніе, ми1ръ и3 вeлію млcть.

Тaже, Нhнэ tпущaеши: Трис™0е. По Џ§е нaшъ: Тропaрь воскrнъ. Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ є3гw2. И# tпyстъ.

Въ суббw1ту на вели1цэй вечeрни,

на ГDи воззвaхъ, постaвимъ стіхHвъ ‹: и3 поeмъ настоsщыz стіхи6ры воскrны, глaсъ ѕ7:

Стjхъ: И#зведи2 и3з8 темни1цы дyшу мою2, и3сповёдатисz и4мени твоемY.

Побёду и3мёz хrтE, ю4же на ѓда, на кrтъ возшeлъ є3си2: да во тьмЁ смeрти сэдsщыz воскRси1ши съ соб0ю, и4же въ мeртвыхъ своб0дь, и3сточazй жив0тъ t своегw2 свёта, всеси1льне сп7се, поми1луй нaсъ.

Стjхъ: МенE ждyтъ прaвєдницы, д0ндеже воздaси мнЁ.

Днeсь хrт0съ смeрть попрaвъ, ћкоже речE, воскRсе, и3 рaдованіе мjрови даровA, да вси2 взывaюще, пёснь тaкw рцeмъ: и3ст0чниче жи1зни, непристyпный свёте, всеси1льне сп7се, поми1луй нaсъ.

Стjхъ: И#з8 глубины2 воззвaхъ къ тебЁ гDи, гDи, ўслhши глaсъ м0й.

ТебE гDи, сyщагw по всeй твaри, грёшніи кaмw бэжи1мъ; на нб7си2 сaмъ живeши, во ѓдэ попрaлъ є3си2 смeрть, во глубины6 мwрскjz; тaмw рукA твоS вLко. къ тебЁ прибэгaемъ, тебЁ припaдающе м0лимсz: воскRсhй и3з8 мeртвыхъ поми1луй нaсъ.

И$ны стіхи6ры ґнатHліевы, глaсъ т0йже.

Стjхъ: Да бyдутъ ќши твои2, внeмлющэ глaсу молeніz моегw2.

Кrт0мъ твои1мъ хrтE хвaлимсz, и3 воскrніе твоE поeмъ и3 слaвимъ: тh бо є3си2 бGъ нaшъ. рaзвэ тебE и3нaгw не вёмы.

Стjхъ: Ѓще беззакHніz нaзриши гDи, гDи, кто2 постои1тъ; ћкw ў тебE њчищeніе є4сть.

Вhну бlгословsще гDа, поeмъ воскrніе є3гw2: кrтъ бо претерпёвъ, смeртію смeрть погуби2.

Стjхъ: И$мене рaди твоегw2, потерпёхъ тS гDи, потерпЁ душA моS въ сл0во твоE, ўповA душA моS на гDа.

Слaва си1лэ твоeй гDи, ћкw ўпраздни1лъ є3си2 держaву и3мyщагw смeрти: њбнови1лъ є3си2 нaсъ кrт0мъ твои1мъ, дaруz нaмъ жив0тъ и3 нетлёніе.

Стjхъ: T стрaжи ќтренніz до н0щи, t стрaжи ќтренніz да ўповaетъ ї}ль на гDа.

Погребeніе твоE гDи, ќзы ѓдwвы сокруши1вшее растерзA: є4же и3з8 мeртвыхъ °воскrніемъ° мjръ просвэти2, гDи слaва тебЁ.

И$ны стіхи6ры бцdэ, творeніе пavла ґморрeйскагw, глaсъ G:

Стjхъ: Ћкw ў гDа млcть, и3 мн0гое ў негw2 и3збавлeніе: и3 т0й и3збaвитъ ї}лz t всёхъ беззак0ній є3гw2.

Ви1дzщи нeмощь мою2 тэлeсную, и3 душeвное страдaніе, и3 сердeчное њѕлоблeніе, посэщeніz спод0би мS б9eственнагw, всенепор0чнаz дв7о, сп7си1 мz, молю1сz, тeплыми твои1ми мlтвами.

Стjхъ: Хвали1те гDа вси2 kзhцы, похвали1те є3го2 вси2 лю1діе.

Всёхъ преид0хъ вLчце, согрэшeньми: но мн0жєства си1хъ дв7о њчи1щши, ми1лостей получи1ти ми2 чcтаz, спод0би, въ бyдущемъ судЁ сн7а и3 бGа твоегw2.

Стjхъ: Ћкw ўтверди1сz млcть є3гw2 на нaсъ, и3 и4стина гDнz пребывaетъ во вёкъ.

Мн0жество согрэшeній мои1хъ, зовyщагw њчи1сти чи1­стаz, и3 чyвствій мои1хъ неуст†внаz движє1ніz, моли1твеннымъ мечeмъ ссэцы2: ћкw да вёрою и3 люб0вію пою2 твоE безсёменное ржcтво2.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Кто2 тебE не ўбlжи1тъ прес™az дв7о; кт0 ли не воспоeтъ твоегw2 пречcтагw ржcтвA; безлётнw бо t nц7A возсіsвый сн7ъ є3динор0дный, т0йже t тебE чcтыz пр0йде, неизречeннw вопл0щьсz, є3стеств0мъ бGъ сhй, и3 є3стеств0мъ бhвъ чlвёкъ нaсъ рaди, не во двою2 лиц{ раздэлsемый, но во двою2 є3стєствY несли1тнw познавaемый. того2 моли2 чcтаz, всебlжeннаz, поми1ловатисz душaмъ нaшымъ.

Тaже, Свёте ти1хій: Прокjменъ днE: ГDь воцRи1сz: И# пр0чее по nбhчаю.

На стіх0внэ стіхи6ры. Глaсъ ѕ7:

Воскrніе твоE хrтE сп7се, ѓгGли пою1тъ на нб7сёхъ, и3 нaсъ на земли2 спод0би, чcтымъ сeрдцемъ тебE слaвити.

По ґлфави1ту.

Стjхъ: ГDь воцRи1сz, въ лёпоту њблечeсz.

ВратA сокруши1въ мBднаz, и3 верєи2 ѓдwвы сотрhй, ћкw бGъ всеси1ленъ, р0дъ человёческій пaдшій воскRси1лъ є3си2. сегw2 рaди и3 мы2 соглaснw вопіeмъ: воскRсhй и3з8 мeртвыхъ, гDи слaва тебЁ.

Стjхъ: И$бо ўтверди2 вселeнную, ћже неподви1житсz.

Тлёніz нaсъ дрeвнzгw хrт0съ и3спрaвити хотS, на кrтЁ пригвождaетсz, и3 во гр0бэ полагaетсz, є3г0же мmронHсицы жєны2 со слезaми и3скaху, плaчущz глаг0лаху: ўвы2 нaмъ сп7се всёхъ, кaкw и3зв0лилъ є3си2 во гр0бэ всели1тисz; всели1выйсz же хотS, кaкw ўкрaденъ бhлъ є3си2; кaкw преложи1лсz є3си2; к0е же мёсто твоE живон0сное сокры2 тёло; но вLко, ћкw њбэщaлсz є3си2 нaмъ kви1сz, и3 ўтоли2 t нaсъ рыдaніе слeзъ. плaчущымсz же и5мъ, ѓгGлъ къ ни6мъ возопи2: t плaча престaвшz ґпcлwмъ рцhте, ћкw воскRсе гDь, мjрови дaруz њчищeніе, и3 вeлію млcть.

Стjхъ: Д0му твоемY подобaетъ с™hнz гDи, въ долготY днjй.

Распнhйсz ћкw восхотёлъ є3си2 хrтE, и3 смeрть погребeніемъ твои1мъ плэни1вый, триднeвенъ воскrлъ є3си2, ћкw бGъ со слaвою, мjрови дaруz безконeчную жи1знь, и3 вeлію млcть.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Творeцъ и3 и3збaвитель м0й пречcтаz, хrт0съ гDь и3з8 твои1хъ ложeснъ прошeдъ, въ мS њболкjйсz, пeрвыz клsтвы ґдaма свободи2. тёмже ти2 всечcтаz, ћкw б9іи м™ри же и3 дв7э, вои1стинну вопіeмъ нем0лчнw: рaдуйсz ѓгGльски, рaдуйсz вLчце, предстaтельство и3 покр0ве, и3 сп7сeніе дyшъ нaшихъ.

Тaже, Нhнэ tпущaеши: Трис™0е, и3 по Џ§е нaшъ:

Тропaрь воскrнъ, глaсъ ѕ7:

ЃгGльскіz си6лы на гр0бэ твоeмъ, и3 стрегyщіи њмертвёша: и3 стоsше мRjа во гр0бэ, и4щущи пречcтагw тёла твоегw2. плэни1лъ є3си2 ѓдъ, не и3скуси1всz t негw2: срётилъ є3си2 дв7у дaруzй жив0тъ. воскRсhй и3з8 мeртвыхъ, гDи слaва тебЁ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Бlгословeнную нарекjй твою2 м™рь, пришeлъ є3си2 на стrть в0льнымъ хотёніемъ, возсіsвъ на кrтЁ, взыскaти хотS ґдaма, глаг0лz ѓгGлwмъ: срaдуйтесz мнЁ, ћкw њбрётесz поги1бшаz дрaхма, вс‰ мyдрэ ўстр0ивый б9е нaшъ, слaва тебЁ.

Посeмъ tпyстъ

Въ суббw1ту на повечeріи,

КанHнъ прес™ёй бцdэ. Глaсъ ѕ7:

Пёснь №

Їрм0съ: Ћкw по сyху пэшешeствовавъ ї}ль по бeзднэ стопaми, гони1телz фараHна ви1дz потоплsема, бGу побёдную пёснь пои1мъ вопіsше.

Припёвъ: Прес™az бцdе, сп7си2 нaсъ.

Неwскyдну бlгодaть и3мyщи ћкw б9eственную, м™и безневёстнаz, къ тебЁ прибэгaющихъ не прeзри, t бёдъ и3 скорбeй при1снw сп7сaющи.

СE врeмz настA моегw2 ўнhніz, востaни пречcтаz вLчце, и3 п0мощи дaждь ми2 рyку: тh бо мjръ б9eственнагw весeліz и3сп0лнила є3си2.

Слaва: Держaвный тв0й покр0въ, бGороди1тельнице, ћкw застyпница сyщи, дaждь ми2 вск0рэ напaстьми њдержи1му, и3 неврeдна t си1хъ сохрани1 мz.

И# нhнэ: Души2 моeй смeрть притекaетъ, и3скушє1ніz же ненави1дzщихъ, ћкw ѓспіды њбыд0ша погуби1ти мS: но самa мz бцdе, сп7си2.

Пёснь G

Їрм0съ: Разшири1шасz на враги2 мо‰ ўстA мо‰, ћкw ўтверди1сz њ гDэ сeрдце моE.

Ўмерщвлeнную дyшу мою2 прегрэшeньми, жив0тъ ћкw р0ждшаz бцdе њживи2.

T всsкагw и3скушeніz соблюди2, къ тебЁ прибэгaющихъ бцdе, ўповaніе нaше.

Слaва: T востаю1щихъ на мS напaстей г0рькw, сп7си1 мz м™и гDа моегw2 пренепор0чнаz.

И# нhнэ: Ћже мjрови сп7сeніе подаю1щи б9eственнымъ ржcтв0мъ твои1мъ, t бёдъ мS премэни2.

Пёснь д7

Їрм0съ: Ўслhша прbр0къ пришeствіе твоE гDи, и3 ўбоsсz, ћкw х0щеши t дв7ы роди1тисz, и3 человёкwмъ kви1тисz: и3 глаг0лаше: ўслhшахъ слyхъ тв0й, и3 ўбоsхсz: слaва си1лэ твоeй гDи.

И#знем0же нищет0ю крёпость души2 моеS, бGороди1тельнице, и3 лю1тое на мS њмрачeніе нападE, t прегрэшeній и3мyщее нах0дъ: при1зри ћкw свэтон0сный џблакъ б9ій: и3 просвэти1 мz, молю1сz.

Бyри ѕHлъ мои1хъ, и3 смущeніе прегрэшeній, преложи2 въ тишинY сп7сeніz, ћкw сyщи пристaнище, всенепор0чнаz: рыкaюще и4щутъ мS, ћкw льв0ве пожрeти, пaгубы тёхъ и3збaви мS, молю1сz.

Слaва: Въ нощи2 и3 во дни6, на земли1 же и3 въ м0ри, и3 на всsкомъ мёстэ, сп7сeніе твeрдо сyщи, бцdе покр0ве непобэди1мый, сп7сaй мS: по бз7э бо на тS вои1стинну хrтіaне ўповaемъ.

И# нhнэ: T вели1кихъ и3 разли1чныхъ прегрэшeній же и3 напaстей, всегдA сп7сaеши мS: тёмже ћкw р0ждшую тS гDа молю2, и3 къ тебЁ прибэгaю, непобэди1мэй п0мощи скорбsщымъ: t бёдъ и3зведи2 мольбaми твои1ми.

Пёснь є7

Їрм0съ: Свётъ возсіsй мjру хrтE, просвэти2 сeрдце моE t н0щи тебЁ зовyща, и3 сп7си1 мz.

Сп7сeніz тS покр0въ слaвимъ, сл0ва м™и, всенепор0чнаz, навBтъ не боsщесz человёческихъ.

И#мyще тS стёну неwбори1му, и3скушeній же и3 печaли востaніz и3збавлsемсz, пречcтаz.

Слaва: И#зми1 мz t ѕлhхъ человBкъ љзhка, чcтаz: ћкоже бо бри1тва и3з8wстри1сz, погуби1ти и3скjй дyшу мою2 г0рькw.

И# нhнэ: Прилёжнw ти2 припaдаю, молsсz: ћкw м™и зижди1телz моегw2, њдержaщихъ мS бёдъ свободи2.

Пёснь ѕ7

Їрм0съ: Ки1томъ пожрeнъ грэх0внымъ, вопію2 тебЁ хrтE, ћкw прbр0ка и3з8 и3стлёніz мS свободи2.

Г0рести вкyсъ пріeмъ, б9eственныz слaдости tчужди1хсz пречcтаz. тёмже вопію1 ти: дaруй ми2 п0мощь.

Њмрачeніе страстeй, рабa мz тли2 содёла: тёмже свётъ р0ждшаz, свободи1 мz вLчце.

Слaва: Соглaснw тебЁ и3 вёрнw и3сповёдаюсz, пречcтаz, и3 пожрY ти2 жeртву, тоб0ю и3збaвльсz ск0рби.

И# нhнэ: Tверз0шасz на мS непрaвды ўстA, вLчце: тёмже мS ћкw застyпница, си1хъ вск0рэ свободи2.

Тaже, ГDи поми1луй, три1жды: Слaва, и3 нhнэ:

Кондaкъ, глaсъ ѕ7: Предстaтельство хrтіaнъ непостhдное, ходaтайство ко творцY непрел0жное, не прeзри грёшныхъ молeній глaсы: но предвари2 ћкw бlгaz на п0мощь нaсъ, вёрнw зовyщихъ ти2: ўскори2 на мlтву, и3 потщи1сz на ўмолeніе предстaтельствующи при1снw бцdе, чтyщихъ тS.

Пёснь з7

Їрм0съ: Росодaтельну ќбw пeщь содёла ѓгGлъ прпdбнымъ nтрокHмъ, халдє1и же њпалsющее велёніе б9іе мучи1телz ўвэщA вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

И#скушeніz дyши моеS, ю4же тyчніи ю3нцы2 нhнэ њбыд0ша, прес™az дв7о, самa мz си1хъ свободи2.

Защищaющи т0щнw, въ бэдЁ сyщихъ и3 въ печaли, рaдость бцdе, подаeши всегдA.

Слaва: Побэждeна мS всего2 tчazніемъ дёлъ и3 печaли, њгради1 мz дв7о, ћкw покр0въ всBмъ неруши1мый.

И# нhнэ: Предстaтельствомъ твои1мъ и3збавлsемсz бёдъ и3 скорбeй, и3 њбрэтaемъ богaтство вeліе неистощaемо.

Пёснь }

Їрм0съ: И#з8 плaмене прпdбнымъ р0су и3сточи1лъ є3си2, и3 прaведнагw жeртву вод0ю попали1лъ є3си2: вс‰ бо твори1ши хrтE, т0кмw є4же хотёти, тS превозн0симъ во вс‰ вёки.

T человёческихъ снэдaюсz њѕлоблeній, и3 молю1сz бцdе, и3збaви мS сyетнагw совёта и4хъ.

Побэди1хсz въ печaлехъ и3скушeніи мои1ми, и3 молю1сz вLчце, t си1хъ мS сп7си2 невреди1ма.

Слaва: Сп7си1 мz чcтаz, t человёка льсти1ва, и3 љзhка, и3 ќстъ, и3 мучи1тельства, и3 всsкіz нyжды.

И# нhнэ: И$же нрaвомъ прельщaемъ є4смь, без8 tвёта сhй, къ бцdэ зовY: всsческихъ мS и3збaви ѕHлъ.

Пёснь f7

Їрм0съ: Е$же рaдуйсz t ѓгGла пріи1мшаz, и3 р0ждшаz создaтелz своего2, дв7о, сп7си1 тz величaющыz.

Млcтива ми2 въ печaлехъ житіS бцdе бyди, и3 сп7си2 t бёдъ нhнэ прибэгaющаго къ тебЁ.

Вои1стинну є3ди1на на земли2 и3 въ м0ри kви1ласz є3си2 чcтаz, кр0въ неразори1мь, прибэгaющымъ ти2 несумнённою душeю.

Слaва: Без8 ўмA себE всsческими пораб0тившу лю1тыми падeньми, мольбaми твои1ми своб0ду подaждь ми2 всепётаz.

И# нhнэ: ТS надeжду и3 заступлeніе твeрдо стzжaвъ чcтаz, величaz тS ћкw бцdу, пёснь вёрою скончавaю.

Тaже, Дост0йно є4сть: Трис™0е, и3 по Џ§е нaшъ: кондaкъ глaса. И# пр0чее по nбhчаю, и3 tпyстъ.

Въ недёлю ќтра,

на полyнощницэ, канHнъ прес™ёй и3 живоначaльнэй трbцэ, [є3гHже краестр0чіе: Шест0е пёніе приношaю тебЁ

б9ество2.] Творeніе митрофaново. Глaсъ ѕ7:

Пёснь №

Їрм0съ: Ћкw по сyху пэшешeствовавъ ї}ль по бeзднэ стопaми, гони1телz фараHна ви1дz потоплsема, бGу побёдную пёснь пои1мъ, вопіsше.

Припёвъ: Прес™az трbце б9е нaшъ, слaва тебЁ.

Три2 v3постaси поeмъ бGоначaльныz, є3ди1нственнагw є3стествA неизмённый зрaкъ, бlгaгw чlвэколю1бца бGа, прегрэшeній њчищeніе нaмъ дaрующа.

Пресyщный є3ди1не, и3 трисіsнный начертaньми гDи, въ б9ествЁ є3ди1номъ сhй, вразуми2 нaсъ, и3 спод0би твоегw2 б9eственнагw сіsніz.

Слaва: Невэстоукраси1въ пavелъ, ю4же t kзы6къ цRковь, є3ди1ному тебЁ тріmпостaсному бGу покланsтисz научи2, t негHже, и3 и4мже, и3 въ нeмже вс‰ бhша.

И# нhнэ, бGор0диченъ: И#з8 чрeва твоегw2 пр0йде ќмное бцdе сlнце, и3 њсіS нaсъ трисвётлагw б9ествA зарsми: є3г0же пою1ще, бlгочeстнw тS ўбlжaемъ.

Пёснь G

Їрм0съ: Нёсть с™ъ, ћкоже ты2 гDи б9е м0й, вознесhй р0гъ вёрныхъ твои1хъ бlже, и3 ўтверди1вый нaсъ на кaмени и3сповёданіz твоегw2.

Ўкраси1въ трисвётлый б9е чи1ны нбcныz, ўстр0илъ є3си2 пёти тS трис™hми глaсы: съ ни1миже пріими2 и3 нaсъ воспэвaющихъ твою2 бlгость.

Е#ди1но непрел0жное трbчное, соwбрaзное є3ди1нственное бGоначaліе пою1ще, м0лимъ тS тeплэ, грэхHвъ мн0гихъ низпослaти нhнэ нaмъ прощeніе.

Слaва: Ќме безначaльный џ§е, соwбрaзный б9ій сл0ве, и3 дш7е б9eственный, бlгjй и3 прaвый, воспэвaющыz вёрнw твою2 держaву, соблюди2 ћкw бlгоутр0бенъ.

И# нhнэ, бGор0диченъ: Пaжить потреби2 тли2, человёкъ по существY бhвъ бGъ м0й, во ўтр0бэ твоeй чcтаz: и3 родоначaльники прeжднzгw њсуждeніz є3ди1нъ свободи2.

Тaже, ГDи поми1луй, три1жды.

Сэдaленъ, глaсъ ѕ7:

Под0бенъ: Е$же њ нaсъ:

ВLко б9е, при1зри съ нб7сE, и3 ви1ждь нaше смирeніе ћкw щeдръ, и3 ўмлcрдисz чlвэколю1бче пребlгjй: ни tкyду бо надёемсz прощeніе получи1ти ѕлhхъ, и4миже согрэши1хомъ. тёмже бyди съ нaми, и3 никт0же на ны2.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: ВLчце чcтаz, при1зри бцdе, ви1ждь нaшихъ ћзвъ болBзни, и3 ўмлcрдисz пречcтаz, и3 и3сцэли2с0вэстное жжeніе, твоeю млcтію њрошaющи, и3 вопію1щи рабHмъ твои6мъ: ѓзъ є4смь съ вaми, и3 никт0же на вы2.

Пёснь д7

Їрм0съ: Хrт0съ моS си1ла, бGъ и3 гDа, чcтнaz цRковь, бGолёпнw поeтъ взывaющи, t смhсла чи1ста њ гDэ прaзднующи.

Возвышazй мhсль, є3ди1нице трисвётлаz, и3 дyшу и3 сeрдце твои1хъ пэвє1цъ ск0рw возведи2, и3 сіsніz твоегw2 и3 свётлости спод0би.

Претвори2 и3 преwбрази2 t ѕл0бы мS всsкіz къ добродётели, є3ди1на неиз8wбражeннаz, и3 неизмённаz трbце, и3 твои1ми зарsми просвэти2.

Слaва: Помhсливъ прeжде, мyдрэ состaвилъ є3си2 ѓгGлwвъ чи1ны, служи1тельныz твоеS бlгости, тріmпостaснаz є3ди1­нице, съ ни1миже пріими2 мою2 хвалY.

И# нhнэ, бGор0диченъ: И$же є3стеств0мъ несоздaнный бGъ присносyщный, создaнное воспріeмъ чlвёческое є3стество2, воз8wбрази2 во с™ёй твоeй ўтр0бэ, бцdе приснодв7о.

Пёснь є7

Їрм0съ: Б9іимъ свётомъ твои1мъ бlже, ќтренюющихъ ти2 дyшы люб0вію њзари2, молю1сz: тS вёдэти сл0ве б9ій, и4стиннаго бGа, t мрaка грэх0внагw взывaюща.

Помышлsюще є3стество2 бGоначaльное, промысли1тельное и3 сп7си1тельное всёхъ сyщее вLко, трисвётлое же є3ди1но, къ тебЁ ќтренюемъ, прощeніz просsще грэхопадeній.

Џ§е безначaльный б9е, и3 соприсносyщный сн7е, и3 дш7е с™hй, ўтверди2 є3диноначaльнаz трbце тво‰ пэвцы2, и3 t всsкіz напaсти и3збaви и3 ск0рби.

Слaва: Ўправлszй сіsньми бGодётельными, и3 къ бlгоугождeнію твоегw2 тріmпостaснагw б9ествA, с0лнце слaвы, наставлsz мS при1снw, и3 б9eственнагw цrтвіz сотвори2 причaстника.

И# нhнэ, бGор0диченъ: И$же вс‰ носsй и3 соблюдazй всеси1льною твоeю рук0ю сл0ве б9ій неизмённе, сохрани2 и3 соблюди1 тz слaвzщыz, мlтвами р0ждшіz тS бGомaтере.

Пёснь ѕ7

Їрм0съ: Житeйское м0ре воздвизaемое зрS напaстей бyрею, къ ти1­хому пристaнищу твоемY притeкъ вопію1 ти: возведи2 t тли2 жив0тъ м0й, многомлcтиве.

Премyдрость и3 рaзумъ, бGоначaліе трисвётлое пэвцє1мъ твои6мъ дaруй, и3 добр0ты лучaми свэтодётельныz твоеS бlгости, њсіzвaтисz всёхъ спод0би. [Двaжды.]

Слaва: Свёте нераздёльный по существY, трисіsнне, вседержи1тельне, непристyпне, сердцA њзари2 вёрнw хвaлzщихъ держaву твою2, и3 къ б9eственнэй любви2 впери2.

И# нhнэ, бGор0диченъ: Въ тS всели1сz приснодв7о, ћвэ вседержи1тель и3 гDь всёхъ, и3 є3ди1ному трисіsнному зрaку б9ествA человёки покланsтисz научи2.

ГDи поми1луй, три1жды.

Сэдaленъ, глaсъ ѕ7:

Под0бенъ: Е$же њ нaсъ:

Џ§е и3 сн7е со д¦омъ с™hмъ, при1зри на ны2 вёрою тебЁ покланsющыzсz, и3 слaвzщыz держaву твою2 бlгоутр0бне, со џгненными брeнніи, и3н0гw бо рaзвэ тебE не вёмы, и3 возопjй пою1щымъ тS: ѓзъ є4смь съ вaми, и3 никт0же на вы2.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: При1зри на ны2 всепётаz бцdе, возсіsй просвэщeніе сердцaмъ њмрачє1ннымъ, и3 њзари2 стaдо твоE пречcтаz. є3ли1кw бо х0щеши и3м0жеши, ћкw м™и сyщи зижди1телz твоегw2, и3 возопjй молsщымъ тS: ѓзъ є4смь съ вaми, и3 никт0же на вы2.

Пёснь з7

Їрм0съ: Росодaтельну ќбw пeщь содёла ѓгGлъ прпdбнымъ nтрокHмъ, халдє1и же њпалsющее велёніе б9іе мучи1телz ўвэщA вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Крёпкую мнЁ мhсль ўстр0й трисвётлаz начертaньми є3ди1нице, є4же храни1ти и3 соблюдaти б9eствєнныz зaпwвэди тво‰, и3 всегдA пёти тебЁ вёрнw: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Ћкw т0ждествомъ є3стествA поeмый, неизречeннw є3ди1нственный б9е, ли1цы же трbцы носS число2, соблюди2 всёхъ нaсъ t разли1чныхъ и3скушeній и3 њбстоsній.

Слaва: Соестeственна и3 соприсносyщна слaвимъ, є3ди1наго тS по существY бGа, св0йствы несліsннэ v3постaсными трbце, разли1чное пр0стw предлагaюще, во зрaцэ непремённэмъ ћвэ.

И# нhнэ, бGор0диченъ: БGъ пресyщный пріsтъ, пречcтаz, t чрeва твоегw2 чcтагw нaше чlвэколюбeзнэ смэшeніе ћвэ, и3 всёхъ научи2 вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Пёснь }

Їрм0съ: И#з8 плaмене прпdбнымъ р0су и3сточи1лъ є3си2, и3 прaведнагw жeртву вод0ю попали1лъ є3си2: вс‰ бо твори1ши хrтE, т0кмw є4же хотёти: тS превозн0симъ во вс‰ вёки.

Њчищeніе прегрэшeній ск0рw подaждь ми2, и3 страстeй многоwбрaзныхъ и3збавлeніе, соwбрaзнаz трbце, є3ди1нице тріmпостaснаz: да тS слaвлю во вс‰ вёки.

Воли1тель млcти и3звёствованъ, ћкw бGъ млcтивъ, всёхъ поми1луй трисвётлаz є3ди1нице и3 трbце пребlгaz, славосл0вzщихъ твоE вели1чествіе.

Слaва: T свёта присносyщнагw nц7A, свёта соприсносyщна р0ждшасz сл0ва, со д¦омъ и3сх0днымъ свётомъ, вёрою слaвимъ, и3 превозн0симъ во вс‰ вёки.

И# нhнэ, бGор0диченъ: ВрачA человёкwмъ пречcтаz, родилA є3си2 всеси1льнаго сл0ва, хrтA гDа, прароди1тєльныz ћзвы всёхъ и3сцэлsюща, превозносsщихъ є3го2 во вёки.

Пёснь f7

Їрм0съ: БGа человёкwмъ не возм0жно ви1дэти, на нег0же не смёютъ чи1ни ѓгGльстіи взирaти: тоб0ю же всечcтаz, kви1сz человёкwмъ сл0во воплощeнно. є3г0же величaюще, съ нбcными в0и тS ўбlжaемъ.

Зрёти чи1нове херувjмстіи вLко, добр0ты твоеS слaвы не могyще, кри1лы покрывaющесz, непрестaннw трbчную пёснь вопію1тъ, тріmпостaсную твоегw2 бGоначaліz є3ди1нственнагw держaву слaвzще.

Тво‰ сі‰ніz сlнце незаходи1мое, твои1хъ рабHвъ подaждь сердцaмъ, и3 просвэти2 дyшы, и3 и3збaви t мн0гихъ прегрэшeній є3ди1не всемлcтиве, и3 тріmпостaсне: и3 нетлённыz твоеS жи1зни нaсъ спод0би.

Слaва: Е$же свётъ є3диночeстный, и3 трис0лнечный, и3 свэтодётельный, б9ество2 сyщее њзари2 вёрою тS пою1щихъ, и3 t мрaчнагw и3збaви ѕлодёйства, и3 спод0би свэтлёйшихъ твои1хъ селeній, ћкw пребlгjй.

И# нhнэ, бGор0диченъ: Премyдрэ человёка прeжде создA сн7ъ тв0й дв7о, и3 и3стлёвшаго њбнови2 тоб0ю всепётаz: и3 б9eственнагw свёта зари2 невечeрніz всёхъ и3сп0лни, тS бцdу и4стинну вёрою слaвzщихъ.

Посeмъ припёвъ григ0ріz сінаи1та: Дост0йно є4сть: И# пр0чее полyнощницы, пи1сано въ концЁ кни1ги сеS.

Въ недёлю на ќтрени,

по є3xA pалмёхъ, БGъ гDь, и3 kви1сz: на глaсъ ѕ7, и3 глаг0лемъ тропaрь: ЃгGльскіz си6лы на гр0бэ твоeмъ: [Двaжды.] Слaва, и3 нhнэ: Бlгословeнную нарекjй твою2 м™рь: И# nбhчное стіхосл0віе pалти1ра.

По №-мъ стіхосл0віи, сэдaльны воскrны, глaсъ ѕ7:

Гр0бу tвeрсту, ѓду плaчущусz, мRjа вопіsше ко скрhвшымсz ґпcлwмъ: и3зыди1те віногрaда дёлателіе, проповёдите воскrніz сл0во: воскRсе гDь, подаS мjрови вeлію млcть.

Стjхъ: Воскrни2 гDи б9е м0й, да вознесeтсz рукA твоS, не забyди ўб0гихъ твои1хъ до концA.

ГDи, предстоsше гр0бу твоемY мRjа магдали1на, и3 плaкаше вопію1щи, вертогрaдарz тS мнsщи, глаг0лаше: гдЁ сокрhлъ є3си2 вёчный жив0тъ; гдЁ положи1лъ є3си2, и4же на пrт0лэ °херувjмстэмъ°; стрегyщіи бо сего2, t стрaха њмертвёша. и3ли2 гDа моего2 дади1те ми2, и3ли2 со мн0ю возопjйте: и4же въ мeртвыхъ бhвъ, и3 мє1ртвыz воскRси1въ, слaва тебЁ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Преднаписyетъ гедеHнъ зачaтіе, и3 сказyетъ дв7дъ ржcтво2 твоE бцdе: сни1де бо ћкw д0ждь на руно2, сл0во во чрeво твоE, и3 прозzблA є3си2 без8 сёмене, землE с™az, мjрови сп7сeніе, хrтA бGа нaшего, бlгодaтнаz.

По в7-мъ стіхосл0віи сэдaльны воскrны, глaсъ ѕ7:

Жив0тъ во гр0бэ возлежaше, и3 печaть на кaмени надлежaше: ћкw цRS спsща в0ини стрежaху хrтA, и3 враги2 сво‰ неви1димw порази1вый, воскRсе гDь.

Стjхъ: И#сповёмсz тебЁ гDи, всёмъ сeрдцемъ мои1мъ, повёмъ вс‰ чудесA тво‰.

Преднаписyетъ їHна гр0бъ тв0й, и3 сказyетъ сmмеHнъ востaніе б9eственное, безсмeртне гDи: сошeлъ бо є3си2 ћкw мeртвъ во гр0бъ, разруши1вый ѓдwва вратA. воскrлъ же є3си2 кромЁ тлёніz ћкw вLка, во сп7сeніе мjра, хrтE б9е нaшъ, просвэти1вый сyщыz во тьмЁ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Бцdе дв7о, моли2 сн7а твоего2, в0лею пригвождeннаго на кrтЁ, и3 воскrшаго и3з8 мeртвыхъ хrтA бGа нaшего, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

По непор0чныхъ, v3пакои2, глaсъ ѕ7:

В0льною и3 животворsщею твоeю смeртію хrтE, вратA ѓдwва сокруши1въ ћкw бGъ, tвeрзлъ є3си2 нaмъ дрeвній рaй, и3 воскRсъ и3з8 мeртвыхъ, и3збaвилъ є3си2 t тлёніz жив0тъ нaшъ.

Тaже степє1нна, глaсъ ѕ7.

ҐнтіфHнъ №, и4хже повторsюще поeмъ.

На нб7о џчи мои2 возвожY, къ тебЁ сл0ве: ўщeдри мS, да живY тебЁ.

Поми1луй нaсъ ўничижeнныхъ, ўстроsz бlгопотрє1бныz тво‰ сосyды сл0ве.

Слaва: С™0му д¦у, всsкаz всесп7си1тельнаz винA, ѓще к0ему сeй по достоsнію дхнeтъ, ск0рw взeмлетъ t земнhхъ: восперsетъ, возращaетъ, ўстроsетъ горЁ.

И# нhнэ, т0йже.

ҐнтіфHнъ в7:

Ѓще не гDь бы бhлъ въ нaсъ, никт0же t нaсъ проти1ву возм0глъ бы вр†жіимъ брaнемъ њдолёти: побэждaющіи бо t здЁ возн0сzтсz.

Зубы2 и4хъ да не ћта бyдетъ душA моS ћкw птенeцъ, сл0ве: ўвы2 мнЁ, кaкw и4мамъ t врагA и3збhти грэхолюби1въ сhй!

Слaва: С™hмъ д¦омъ њбожeніе всBмъ, бlговолeніе, рaзумъ, ми1ръ и3 бlгословeніе: равнодётеленъ бо є4сть nц7Y и3 сл0ву.

И# нhнэ, т0йже.

ҐнтіфHнъ G:

Надёющіисz на гDа врагHмъ стрaшни, и3 всBмъ ди1вни: горё бо зрsтъ.

Въ беззакHніz рyкъ свои1хъ, прaведныхъ жрeбій, пом0щника тS и3мёz сп7се, не простирaетъ.

Слaва: С™aгw д¦а держaва на всёхъ: є3мyже вы6шнzz вHинства покланsютсz, со всsкимъ дыхaніемъ д0льнымъ.

И# нhнэ, т0йже:

Прокjменъ глaсъ ѕ7: ГDи, воздви1гни си1лу твою2, и3 пріиди2 во є4же сп7сти2 нaсъ. Стjхъ: Пасhй ї}лz вонми2, наставлszй ћкw nвчA їHсифа. Всsкое дыхaніе: Стjхъ: Хвали1те бGа во с™hхъ є3гw2: Е#ђліе воскrно: Воскrніе хrт0во: Pал0мъ пzтидесsтый. И# прHчаz по рsду.

КанHнъ воскrнъ. Глaсъ ѕ7:

Пёснь №

Їрм0съ: Ћкw по сyху пэшешeствовавъ ї}ль, по бeзднэ стопaми, гони1телz фараHна ви1дz потоплsема, бGу побёдную пёснь пои1мъ, вопіsше.

Припёвъ: Слaва гDи, с™0му воскrнію твоемY.

Распростeртыма длaньма на кrтЁ, nтeческагw и3сп0лнилъ є3си2 бlговолeніz, бlгjй ї}се, всsчєскаz. тёмже побёдную пёснь тебЁ вси2 пои1мъ.

Стрaхомъ къ тебЁ ћкw рабhнz, смeрть повелёна приступи2 вLцэ животA, т0ю подаю1щему нaмъ безконeчный жив0тъ и3 воскrніе.

БGор0диченъ: Своего2 пріeмши содётелz, ћкw сaмъ восхотЁ, t безсёменнагw твоегw2 чрeва, пaче ўмA воплощaема, чcтаz, твaрей вои1стинну kви1ласz є3си2 вLчца.

И$нъ канHнъ, кrтовоскrнъ

Пёснь №

Їрм0съ: Волн0ю морск0ю:

Суди1лищу пілaтову предстои1тъ хотS беззак0нному судY, ћкw суди1мь судіS, и3 t руки2 непрaвды по лицY заушaетсz бGъ, є3г0же трепeщутъ землS, и3 нбcнаz.

Простeрлъ є3си2 б9eственнэи дл†ни твои2 сп7се, на пречcтэмъ твоeмъ и3 живон0снэмъ кrтЁ: и3 собрaлъ є3си2 kзhки въ познaніе твоE вLко, покланsющыzсz гDи, слaвному твоемY распsтію.

КrтобGор0диченъ: Стоsше слeзъ и3ст0чники и3спущaющи, пренепор0чнаz при кrтЁ твоeмъ сп7се, ±же t ребрA твоегw2 к†пли кровeй зрsщи хrтE, и3 твою2 безприклaдную млcть слaвzщи.

И$нъ канHнъ прес™ёй бцdэ, [є3гHже краестр0чіе: М™и б9іz, незави1стную ми2 дaждь бlгодaть.]

Їрм0съ: Ћкw по сyху пэшешeствовавъ ї}ль:

Причaщшисz є4vа °садY, преслушaннагw брaшна°, клsтву введE: но сію2 разрёшила є3си2 чcтаz, бlгословeніz начaтокъ хrтA р0ждши.

Ћже би1сера t б9eственныz м0лніи хrтA р0ждши, страстeй мои1хъ мглY, и3 прегрэшeній смущeніе чcтаz, разжени2 свётомъ твоеS свётлости.

Kзhкwвъ чazніе, їaкwвъ и3з8 тебE воплощaемаго предзрsше тaйнw ќмныма nчи1ма бGа, и3збaвльшаго нaсъ ходaтайствомъ твои1мъ.

Њскудёвшымъ кнzзє1мъ t колёна їyдова пречcтаz, сн7ъ тв0й и3 бGъ, прошeдъ в0ждь, над8 концы2 земнhми нhнэ вои1стинну воцRи1сz.

Катавaсіа: Tвeрзу ўстA мо‰:

Пёснь G

Їрм0съ: Нёсть с™ъ, ћкоже ты2 гDи б9е м0й, вознесhй р0гъ вёрныхъ твои1хъ бlже, и3 ўтверди1вый нaсъ на кaмени и3сповёданіz твоегw2.

БGа распинaема пл0тію зрsщи твaрь растаzвaшесz стрaхомъ: но содержи1тельною длaнію нaсъ рaди распsтагw, крёпкw держи1ма бЁ.

Смeртію смeрть разорeна лежи1тъ nкаsннаz без8 дыхaніz: животa бо не терпsщи б9eственнагw приражeніz, ўмерщвлsетсz °°крёпкій°°, и3 дaруетсz всBмъ воскrніе.

БGор0диченъ: Б9eственнагw ржcтвA твоегw2 чcтаz, всsкій є3стествA чи1нъ превосх0дитъ чyдо: бGа бо преестeственнэ зачалA є3си2 во чрeвэ, и3 р0ждши пребывaеши при1снw дв7а.

И$нъ.

Їрм0съ: ТебE на водaхъ:

Во гр0бэ триднeвствовавый воскRси1лъ є3си2 животворsщимъ востaніемъ твои1мъ прeжде ўмерщвлє1нныz, и3 њсуждeніz разрэши1вшесz рaдостнw веселsхусz, сE и3збавлeніе пришeлъ є3си2 гDи, взывaюще.

Слaва твоемY востaнію сп7се нaшъ, ћкw нaсъ t ѓда тлёніz, и3 смeрти и3збaвилъ є3си2 ћкw всеси1ленъ, и3 пою1ще глаг0лемъ: нёсть с™ъ рaзвэ тебE гDи чlвэколю1бче.

БGор0диченъ: Ты2 t тебE р0ждшагосz ћкw ви1дэла є3си2 ўsзвлена копіeмъ, ўzзви1ласz є3си2 сeрдцемъ прес™az всенепор0чнаz, и3 ўжасaющисz глаг0лала є3си2: что2 тебЁ воздадE, чaдо, нар0дъ пребеззак0нный;

И$нъ.

Їрм0съ: Нёсть с™ъ, ћкоже ты2:

Тлённую мою2 пл0ть и3 смeртную, всечcтаz бGомaти, и3з8 чрeва твоегw2 несказaннw пріeмъ бlгjй, и3 њбезтлёнивъ сію2, вёчнэ себЁ свzзaлъ є4сть.

БGа воплощaема и3з8 тебE зрsще дв7о, ўжасaхусz стрaхомъ ли1цы ѓгGльстіи, и3 ћкw м™рь б9ію нем0лчными пёсньми тS почитaютъ.

Ўжасeсz, г0ру ќмную ви1дэвъ тS прbр0къ даніи1лъ, и3з8 неsже кaмень tсэчeсz кромЁ рyкъ: и3 дeмwнскаz к†пища, бGом™и, крёпкw сокруши2.

Не м0жетъ сл0во тS чlвёческое, нижE љзhкъ дв7о похвали1ти дост0йнw: и3з8 тебe бо без8 сёмене жизнодaвецъ хrт0съ воплоти1тисz, пречcтаz, бlговоли2.

Пёснь д7

Їрм0съ: Хrт0съ моS си1ла, бGъ и3 гDь, чcтнaz цRковь бGолёпнw поeтъ взывaющи, t смhсла чи1ста њ гDэ прaзднующи.

Дрeво процвэло2 є4сть хrтE, и4стинныz жи1зни: кrтъ бо водрузи1сz, и3 напоeнъ бhвъ кр0вію и3 вод0ю t нетлённагw твоегw2 ребрA, жив0тъ нaмъ прозzбE.

Не ктомY ѕмjй мнЁ л0жнэ њбожeніе подлагaетъ: хrт0съ бо бGодёлатель чlвёческагw є3стествA, нhнэ невозбрaннw стезю2 животA мнЁ tвeрзе.

БGор0диченъ: Ћкw вои1стинну неизвэщ†нна и3 непостижи6ма, ±же твоегw2 бGолёпнагw бцdе сyть ржcтвA, сyщымъ на земли2 и3 на нб7си2, приснодв7о, т†инства.

И$нъ.

Їрм0съ: На кrтЁ твоE б9eственное и3стощaніе:

ЧCтнhй кrтъ тв0й почитaемъ, и3 гв0зди хrтE, и3 с™0е копіE съ тр0стію, вэнeцъ и4же t тeрній, и4миже t ѓдова и3стлёніz и3збaвихомсz.

Гр0бъ сп7се тS под8sтъ в0лею мeртва њ нaсъ ћвльшагосz, но никaкоже возм0же сл0ве, ўдержaти: ћкw бGъ бо воскrлъ є3си2, сп7сaz р0дъ нaшъ.

КrтобGор0диченъ: БGороди1тельнице приснодв7о, сп7са хrтA человёкwмъ р0ждшаz, t бёдъ и3 мyкъ и3збaви нaсъ, прибэгaющихъ вёрою къ б9eственному покр0ву твоемY.

И$нъ.

Їрм0съ: Хrт0съ моS си1ла:

Поeмъ пречcтаz тебE всенепор0чную, и5же тоб0ю сп7сшіисz, и3 бlгочeстнw пою1ще взывaемъ: бlгословeнна, ћже бGа приснодв7о р0ждшаz.

Свётъ незаходи1мый дв7о родилA є3си2, сyщымъ во тьмЁ житіS, пл0тію свэтsщъ всебlжeннаz, и3 пою1щымъ тS, рaдость приснодв7о и3сточи1ла є3си2.

Бlгодaть процвэтE, зак0нъ престA, тоб0ю всес™az: тh бо чcтаz, родилA є3си2 гDа, подаю1щаго нaмъ приснодв7о, њставлeніе.

Мeртва мS показA садA вкушeніе, жи1зни же дрeво и3з8 тебE ћвльшеесz пречcтаz, воскRси2, и3 рaйскіz слaдости наслёдника мS ўстр0и.

Пёснь є7

Їрм0съ: Б9іимъ свётомъ твои1мъ бlже, ќтренюющихъ ти2 дyшы люб0вію њзари2, молю1сz, тS вёдэти сл0ве б9ій, и4стиннагw бGа, t мрaка грэх0внагw взывaюща.

Ўступaютъ мнЁ херувjми нhнэ, и3 плaменное nрyжіе, вLко, плещы2 мнЁ даeтъ, тS ви1дэвше сл0ве б9ій и4стиннаго бGа, разб0йнику пyть сотв0ршаго въ рaй.

Не ктомY бою1сz, є4же въ зeмлю вLко хrтE возвращeніz: тh бо t земли2 мS возвeлъ є3си2 забвeнна, бlгоутр0біz рaди мн0гагw, къ высотЁ нетлёніz воскrніемъ твои1мъ.

БGор0диченъ: И%же бцdу тS t души2, вLчце мjра бlгaz, и3сповёдающихъ сп7си2: тебe бо предстaтельство непобори1мое и4мамы, и4стинную бGороди1тельницу.

И$нъ.

Їрм0съ: БGоzвлeніz твоегw2 хrтE:

Снёдію дрeва во є3дeмэ прельсти1выйсz въ тлю2 поползE родоначaльникъ, преслyшавый гDи зaпwвэди тво‰ пребlгjй: но сего2 кrт0мъ пaки возвeлъ є3си2 въ пeрвую добр0ту, послушли1въ nц7Y сп7се бhвый.

Твоeю смeртію бlже, смeрти потреби1сz держaва, и3ст0чникъ жи1зни нaмъ и3сточи2, и3 безсмeртіе даровaсz: сегw2 рaди погребeнію твоемY и3 воскrнію вёрою покланsемсz, и4мже ћкw бGъ мjръ вeсь просвэти1лъ є3си2.

КrтобGор0диченъ: Живhй на нб7сёхъ и3 творeцъ всёхъ гDь, во твою2 всенепор0чнаz, всели1сz неизречeннw ўтр0бу, прослaвивый тS превhшшую нб7съ, и3 с™ёйшую чинHвъ невещeственныхъ: тёмже нhнэ и5же на земли1 тz ўбlжaемъ.

И$нъ.

Їрм0съ: Б9іимъ свётомъ твои1мъ:

Чистот0ю возсіsвши свётлw б9eственное пребывaніе вLки всепётаz былA є3си2. тh бо є3ди1на м™и б9іz kви1ласz є3си2, во њб8sтіихъ ћкw младeнца сего2 носи1вши.

Носsщи добр0ту ќмную, краснёйшіz твоеS души2, невёста б9іz былA є3си2, запечaтствована дв7ствомъ чи1стаz, и3 свётомъ чистоты2 мjръ просвэщaющи.

Да рыдaетъ собрaніе ѕлочести1выхъ, не проповёдающихъ тS ћвэ чи1стую бGомaтерь: тh бо вратA б9іz свёта kви1­ласz є3си2 нaмъ, мрaкъ прегрэшeній разгонsющи.

Пёснь ѕ7

Їрм0съ: Житeйское м0ре воздвизaемое зрS напaстей бyрею, къ ти1­хому пристaнищу твоемY притeкъ вопію1 ти: возведи2 t тли2 жив0тъ м0й, многомлcтиве.

Распинaемь вLко, гвоздьми2 ќбw клsтву ю4же на нaсъ потреби1лъ є3си2: копіeмъ же прободaемь въ ребро2, ґдaмово рукописaніе растерзaвъ, мjръ свободи1лъ є3си2.

Ґдaмъ низведeсz, лeстію запsтъ бhвъ, ко ѓдовэ пр0пасти: но и4же є3стеств0мъ, бGъ же и3 млcтивъ, сшeлъ є3си2 на взыскaніе, и3 на рaму понeсъ, совоскRси1лъ є3си2.

БGор0диченъ: Пречcтаz вLчце, р0ждшаz человёкwмъ к0рмчію гDа, страстeй мои1хъ непостоsнное и3 лю1тое ўтоли2 смущeніе, и3 тишинY подaждь сeрдцу моемY.

И$нъ.

Їрм0съ: Ћтъ бhсть:

Хrтоубjйца и3 прbрокоубjйца бhсть є3врeйское мн0жество: ћкw бо прbр0ки дрeвле и4стины сyщыz т†йныz лучи2, ўби1ти не ўбоsсz: си1це и3 нhнэ гDа, є3г0же проповёдаху nни2 тогдA, зaвистію влек0ми ўби1ша. но нaмъ бhсть жив0тъ ўмерщвлeніе є3гw2.

Ћтъ бhлъ є3си2, но не ўдержaнъ сп7се во гр0бэ, ѓще бо и3 в0лею вкуси1лъ є3си2 смeрти сл0ве, но воскrлъ є3си2 ћкw бGъ безсмeртенъ, совоздви1гнувый ќзники сyщыz во ѓдэ, и3 рaдость женaмъ вмёстw печaли прeжніz, пaки премэни1вый.

БGор0диченъ: Безчeстенъ тв0й и3 скyденъ kви1сz ви1дъ плотскjй пaче человёкwвъ, во врeмz стрaсти: и4бо б9ествA существ0мъ, красeнъ добр0тою дв7ду показaсz: но жезл0мъ твоегw2 цrтвіz врагHвъ сотрhй крёпость, глаг0лаше чcтаz: q сн7е м0й и3 б9е, t гр0ба востaни.

И$нъ.

Їрм0съ: Житeйское м0ре:

Вели1кій преднаписA во прbр0цэхъ мwmсeй тS, ковчeгъ, и3 трапeзу, и3 свёщникъ, и3 рyчку, њбрaзнw назнaменуz воплощeніе, є4же и3з8 тебE вhшнzгw, м™и дв7о.

Ўмерщвлsетсz смeрть, и3 тлёніе ўпражнsетсz ґдaмова њсуждeніz, q вLчце! плодY твоемY прирази1вшеесz: жи1знь бо родилA є3си2, t и3стлёніz и3збавлsющую пою1щихъ тS.

Зак0нъ и3знем0же, и3 сёнь ми1мw и4де, пaче ўмA и3 смhсла ћвльшейсz ми2 бlгодaти, є4же t тебE дв7о ржcтвA, бGа и3 сп7са, многопётаz.

Кондaкъ, глaсъ ѕ7: Живоначaльною длaнію, ўмeршыz t мрaчныхъ ўд0лій, жизнодaвецъ воскRси1въ всёхъ хrт0съ бGъ, воскrніе подадE человёческому р0ду: є4сть бо всёхъ сп7си1тель, воскrніе и3 жив0тъ, и3 бGъ всёхъ.

Јкосъ: Кrтъ и3 погребeніе твоE жизнодaвче, воспэвaемъ вёрніи, и3 покланsемсz, ћкw ѓдъ свzзaлъ є3си2 безсмeртне, ћкw бGъ всеси1льный: и3 мє1ртвыz совоскRси1лъ є3си2, и3 вратA смє1ртнаz сокруши1лъ є3си2, и3 держaву ѓдову низложи1лъ є3си2, ћкw бGъ. тёмже земнор0дніи славосл0вимъ тS люб0вію, воскRсшаго, и3 низложи1вшаго врaжію держaву всепaгубную, и3 всёхъ воскRси1вшаго въ тS вёровавшихъ, и3 мjръ и3збaвльшаго t стрёлъ ѕміи1ныхъ, и3 t прeлести врaжіz, ћкw бGъ всёхъ.

Пёснь з7

Їрм0съ: Росодaтельну ќбw пeщь содёла ѓгGлъ прпdбнымъ nтрокHмъ, халдє1и же њпалsющее велёніе б9іе, мучи1телz ўвэщA вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Рыдaющее во стrти твоeй с0лнце, во мрaкъ њблечeсz, и3 во дни2 по всeй вLко, земли2 свётъ помeрче, вопіS: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Њблек0шасz хrтE схождeніемъ твои1мъ во свётъ преиспHднzz, прaoтецъ же весeліz и3сп0лнь kви1сz ликовствyz, взыгрaсz вопіS: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

БGор0диченъ: Тоб0ю м™и дв7о, свётъ возсіS всeй вселeннэй свётлый: зижди1телz бо ты2 всёхъ родилA є3си2 бGа. є3г0же проси2 всечcтаz, нaмъ низпослaти вBрнымъ вeлію млcть.

И$нъ.

Їрм0съ: Неизречeнное чyдо:

Q стрaннагw w4браза! ї}лz и3збавлeй t раб0ты фараHнскіz, распинaетсz в0лею t негw2, и3 разрэшaетъ вери6ги согрэшeній. є3мyже вёрою поeмъ: и3збaвителю б9е, бlгословeнъ є3си2.

ТебE сп7са на л0бнэмъ распsша пребеззак0нныхъ џтроцы нечести1віи, вратA мBднаz и3 верєи2 сломи1вшаго, во сп7сeніе нaсъ пою1щихъ: и3збaвителю б9е, бlгословeнъ , є3си2.

БGор0диченъ: Е$vы дрeвніz свобождeніе р0ждшаz t клsтвы, разрэшaеши ґдaма дв7о чcтаz. тёмже со ѓгGлы тS, съ сн7омъ твои1мъ поeмъ и3 вопіeмъ: и3збaвителю б9е, бlгословeнъ є3си2.

И$нъ.

Їрм0съ: Росодaтельну ќбw пeщь:

Ю$нwшъ тріeхъ пeщь не њпали2, ржcтво2 проwбразyющихъ твоE: б9eственный бо џгнь тебE не њпали1въ, всели1сz въ тS, и3 вс‰ научи2 вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Бlжaтъ концh тz всечcтаz м™и, ћкоже прореклA є3си2, просвэщaеми свэтолyчными сіsньми твои1ми, и3 бlгодaтію пою1ще, вопію1тъ: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

П†губныz ќбw зyбы въ мS вонзE ѕмjй лукaвнэйшій: но °сaмъ° тв0й бGомaти, сокруши2 сн7ъ, крёпость же мнЁ дадE вопи1ти: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Њчисти1лище є3стествA ты2 є3си2 є3ди1на бGобlжeннаz, на р†му бо херув‡мску сэдsщаго бGа бо њб8sтіихъ носsщи вопіeши: бlгословeнъ є3си2 б9е nтє1цъ нaшихъ.

Пёснь }

Їрм0съ: И#з8 плaмене прпdбнымъ р0су и3сточи1лъ є3си2, и3 прaведнагw жeртву вод0ю попали1лъ є3си2: вс‰ бо твори1ши хrтE, т0кмw є4же хотёти, тS превозн0симъ во вс‰ вёки.

Їудє1йскіz дрeвле прbрокоуб‡йцы лю1ди, бGоуб‡йцы зaвисть нhнэ содёла, тебE на кrтъ вознeсшыz, сл0ве б9ій: є3г0же превозн0симъ во вс‰ вёки.

Нбcнагw крyга не њстaвилъ є3си2, и3 во ѓдъ сошeдъ, всего2 совоздви1глъ є3си2 лежaщаго во гн0ищи хrтE человёка, тS превозносsща во вс‰ вёки.

БGор0диченъ: T свёта свэтодaвца сл0ва зачалA є3си2, и3 р0ждши неизречeннw сего2, прослaвиласz є3си2: д¦ъ бо въ тS nтрокови1це б9ій всели1сz. тёмже тS поeмъ во вс‰ вёки.

И$нъ.

Їрм0съ: Ўжасни1сz боsйсz нб7о:

Ўжасeсz всsкъ слyхъ, кaкw вhшній в0лею пріи1де на зeмлю, ѓдову крёпость разруши1ти кrт0мъ и3 погребeніемъ, и3 вс‰ воздви1гнути звaти: џтроцы бlгослови1те, сщ7eнницы восп0йте, лю1діе превозноси1те во вс‰ вёки.

ПрестA ѓдово мучи1тельство, и3 цaрство ўничижи1сz пр0чее, на кrтё бо на земли2 водрyзивсz, и4же над8 всёми бGъ, сегw2 могyтство низложи2. є3г0же џтроцы бlгослови1те, сщ7eнницы восп0йте, лю1діе превозноси1те во вс‰ вёки.

Q неизречeннагw твоегw2 хrтE чlвэколю1біz, и3 неизглаг0ланныхъ бл†гъ! менe бо ви1дz погибaюща во ѓдовэ темни1цэ, стр†сти претерпёвый и3збaвилъ є3си2. тёмже тS бlгослови1мъ всёхъ вLку, и3 превозн0симъ во вс‰ вёки.

И$нъ.

Їрм0съ: И#з8 плaмене прпdбнымъ:

Позлащeною ри1зою ћкоже цRи1цу сн7ъ тв0й просвэти1въ зарeю д¦а, тебE њдеснyю себE постaви пречcтаz: є3г0же превозн0симъ во вс‰ вёки.

И$же хотёніемъ є3ди1нымъ мjръ водрузи1вый, t пречcтыz твоеS ўтр0бы пл0ть взeмлетъ, свhше сію2 наздaти хотS: є3г0же превозн0симъ во вс‰ вёки.

Счетaніемъ сл0ва ко мнЁ человёку, б9eственное жили1ще былA є3си2 пречcтаz, просіsвши ћвэ дв7ства свётлостію: тёмже тS поeмъ во вс‰ вёки.

Златозaрный тS свёщникъ предвоwбрази2, пріeмшую несказaннw свётъ непристyпный, рaзумомъ свои1мъ њзарsющъ всsчєскаz. тёмже тS поeмъ чcтаz, во вёки.

Тaже, поeмъ пёснь бцdы: Вели1читъ душA моS гDа: Съ припёвомъ: ЧCтнёйшую херув‡мъ:

Пёснь f7

Їрм0съ: БGа человёкwмъ не возм0жно ви1дэти, на нег0же не смёютъ чи1ни ѓгGльстіи взирaти: тоб0ю же всечcтаz, kви1сz человёкwмъ сл0во воплощeнно, є3г0же величaюще, съ нбcными вHи тS ўбlжaемъ.

Страстeй непричaстенъ ты2 пребhлъ є3си2 сл0ве б9ій, пл0тію пріwбщи1всz стrтє1мъ: но рэши1ши t страстeй человёка, стrтє1мъ бhвъ стрaсть сп7се нaшъ: є3ди1нъ бо є3си2 безстrтенъ, и3 всеси1ленъ.

Тлю2 смeртную пріeмъ, тлёніz соблю1лъ є3си2 тёло твоE невкyсно, твоs же животворsщаz и3 б9eственнаz вLко душA, во ѓдэ не њстaвлена бhсть: но ћкоже t снA воскRсъ, нaсъ совоздви1глъ є3си2.

Трbченъ: БGа nц7A, сн7а собезначaльна, вси2 человёцы ўстнaми ќбw чи1стыми слaвимъ, неизречeнную же и3 преслaвную д¦а всес™aгw си1лу чти1мъ: є3ди1на бо є3си2 всеси1льнаz трbца неразлyчнаz.

И$нъ.

Їрм0съ: Не рыдaй менE м™и:

Ѓще и3 во гр0бъ сошeлъ є3си2 ћкw мeртвъ жизнодaвче, но ѓдову крёпость разруши1лъ є3си2 хrтE, совоздви1гнувъ мє1ртвыz, ±же и3 поглоти2, и3 воскrніе всBмъ п0далъ є3си2, ћкw бGъ, вёрою и3 люб0вію тS величaющымъ.

Да рaдуетсz твaрь, и3 да процвэтeтъ ћкw крjнъ: хrт0съ бо t мeртвыхъ востA ћкw бGъ. гдЁ твоE, смeрте, нhнэ жaло, воззовeмъ; гдЁ твоS ѓде, побёда; низложи1 тz въ зeмлю, возвhсивый р0гъ нaшъ, ћкw бlгоутр0бенъ.

КrтобGор0диченъ: Н0сиши носsщаго вс‰, и3 держи1ши ћкw младeнца въ рукaхъ, и3з8 руки2 и3збавлsющаго нaсъ бори1телz врагA, пречcтаz вLчце, и3 ви1диши на кrтъ дрeва возвышaема, t р0ва ѕл0бы нaсъ возвhсивша.

И$нъ.

Їрм0съ: БGа человёкwмъ не возм0жно:

ЅвэздA сіsющи зарsми б9ествA t їaкwва, t мрaка содержи6мымъ возсіS: тоб0ю бо всечcтаz, хrт0съ бGъ сл0во воплощeнно: и4мже просвэщaеми, съ нбcными вHи тS ўбlжaемъ.

Ўкрёпльсz си1лою твоeю и3 бlгодaтію, тебЁ пёснь ўсeрднw t сeрдца возложи1хъ: но сію2 пріими2 дв7о чcтаz, бlгодaть воздаю1щи твою2 многосвётлую, t нетлённыхъ сокр0вищъ, бGобlжeннаz.

Постaвъ показaласz є3си2 ћвэ б9ествA, въ нeмже ри1зу тэлесE сл0во и3сткA, бGосодёлавъ м0й дв7о зрaкъ: въ нег0же њблeксz всёхъ сп7сE, t смhсла чи1ста тебE величaющихъ.

Мє1ртвымъ воскrніе нhнэ даровaсz, твои1мъ несказaннымъ и3 неизречeннымъ ржcтв0мъ, бцdе всечcтаz: жи1знь бо и3з8 тебE пл0тію њблeкшисz, всBмъ возсіS, и3 смeртную дрsхлость ћвэ разруши2.

По катавaсіи є3ктеніA мaлаz. Тaже: С™ъ гDь бGъ нaшъ: Е#xапостілaрій ќтренній.

На хвали1техъ стіхи6ры воскrны, глaсъ ѕ7:

Стjхъ: Сотвори1ти въ ни1хъ сyдъ напи1санъ: слaва сіS бyдетъ всBмъ прпdбнымъ є3гw2.

Кrтъ тв0й гDи, жи1знь и3 воскrніе лю1демъ твои6мъ є4сть, и3 надёющесz нaнь, тебE воскrшаго бGа нaшего поeмъ: поми1луй нaсъ.

Стjхъ: Хвали1те бGа во с™hхъ є3гw2, хвали1те є3го2 во ўтвержeніи си1лы є3гw2.

Погребeніе твоE вLко, рaй tвeрзе р0ду человёческому: и3 t и3стлёніz и3збaвльшесz, тебE воскrшаго бGа нaшего поeмъ: поми1луй нaсъ.

Стjхъ: Хвали1те є3го2 на си1лахъ є3гw2, хвали1те є3го2 по мн0жеству вели1чествіz є3гw2.

Со nц7eмъ и3 д¦омъ хrтA воспои1мъ, воскrшаго и3з8 мeртвыхъ, и3 къ немY вопіи1мъ: ты2 жив0тъ є3си2 нaшъ, и3 воскrніе, поми1луй нaсъ.

Стjхъ: Хвали1те є3го2 во глaсэ трyбнэмъ, хвали1те є3го2 во pалти1ри и3 гyслехъ.

Триднeвенъ воскrлъ є3си2 хrтE t гр0ба ћкоже пи1сано є4сть, совоздви1гнувый прaoтца нaшего. тёмже тS и3 слaвитъ р0дъ человёческій, и3 воспэвaетъ твоE воскrніе.

И$ны стіхи6ры ґнатHліевы.

Стjхъ: Хвали1те є3го2 въ тmмпaнэ и3 ли1цэ, хвали1те є3го2 во стрyнахъ и3 nргaнэ.

ГDи, вeліе и3 стрaшно є4сть твоегw2 воскrніz тaинство: тaкw бо произшeлъ є3си2 t гр0ба, ћкw жени1хъ t черт0га, смeртію смeрть разруши1вый, да ґдaма свободи1ши. тёмже на нб7сёхъ ѓгGли ликовствyютъ, и3 на земли2 человёцы слaвzтъ, є4же на нaсъ бhвшее бlгоутр0біе твоE, чlвэколю1бче.

Стjхъ: Хвали1те є3го2 въ кmмвaлэхъ доброглaсныхъ, хвали1те є3го2 въ кmмвaлэхъ восклицaніz: всsкое дыхaніе да хвaлитъ гDа.

Q пребеззак0нніи їудeє, гдЁ сyть печ†ти и3 срeбрєницы, ±же дaсте в0инwмъ; не ўкрaдено бhсть сокр0вище, но воскRсе ћкw си1ленъ: сaми же посрами1стесz tвeргшіисz хrтA гDа слaвы, пострадaвша и3 погребeнна, и3 воскrша и3з8 мeртвыхъ: томY поклони1мсz.

Стjхъ: Воскrни2 гDи б9е м0й, да вознесeтсz рукA твоS, не забyди ўб0гихъ твои1хъ до концA.

Запечaтану гр0бу, кaкw њкрaдени бhсте їудeє, стрaжы постaвльше, и3 знaмєніz пол0жше, двeремъ заключє1ннымъ пр0йде цRь; и3ли2 ћкw мeртва предстaвите, и3ли2 ћкw бGу поклони1тесz, съ нaми пою1ще: слaва гDи кrтY твоемY, и3 воскrнію твоемY.

Стjхъ: И#сповёмсz тебЁ гDи, всёмъ сeрдцемъ мои1мъ, повёмъ вс‰ чудесA тво‰.

Живопріsтнагw твоегw2 гр0ба, мmронHсицы жєны2 рыдaющz, достиг0ша гDи, и3 м›ра носsщz, тёло твоE пречcтое помaзати и3скaху: њбрэт0ша же свэтон0сна ѓгGла на кaмени сэдsща, и3 къ ни6мъ вэщaюща, и3 глаг0люща: что2 слезитE, и3з8 рeбръ и3сточи1вшаго жи1знь мjрови; что2 и4щете ћкw мeртва во гр0бэ безсмeртнаго; тeкшz же пaче возвэсти1те тогw2 ў§нкHмъ, слaвнагw є3гw2 воскrніz всемjрное рaдованіе, и4мже и3 нaсъ сп7се просвэти1вый, дaруй њчищeніе и3 вeлію млcть.

Слaва, стіхи1ра ќтреннzz є3ђльскаz. И# нhнэ: Пребlгословeнна є3си2: Славосл0віе вели1кое.

Тaже, тропaрь воскrнъ:

ВоскRсъ и3з8 гр0ба, и3 ќзы растерзaлъ є3си2 ѓда, разруши1лъ є3си2 њсуждeніе смeрти гDи, вс‰ t сэтeй врагA и3збaвивый: kви1вый же себE ґпcлwмъ твои6мъ, послaлъ є3си2 | на пр0повэдь, и3 тёми ми1ръ тв0й п0далъ є3си2 вселeннэй, є3ди1не многомлcтиве.

Тaже, є3ктеніи2. И# tпyстъ.

На літургjи бlжє1нны, глaсъ ѕ7:

Помzни1 мz б9е сп7се м0й, є3гдA пріи1деши во цrтвіи твоeмъ, и3 сп7си1 мz ћкw є3ди1нъ чlвэколю1бецъ.

Стjхъ: Бlжeни чи1стіи сeрдцемъ, ћкw тjи бGа ќзрzтъ.

Дрeвомъ ґдaма прельсти1вшагосz, дрeвомъ кrтнымъ пaки сп7слъ є3си2 и3 разб0йника, вопію1ща: помzни1 мz гDи во цrтвіи твоeмъ.

Стjхъ: Бlжeни миротв0рцы, ћкw тjи сhнове б9іи нарекyтсz.

Ѓдwва вратA и3 верєи2 сокруши1вый жизнодaвче, воскRси1лъ є3си2 вс‰ сп7се вопію1щыz: слaва востaнію твоемY.

Стjхъ: Бlжeни и4згнани прaвды рaди, ћкw тёхъ є4сть цrтво нбcное.

Помzни1 мz, и4же смeрть плэни1вый погребeніемъ твои1мъ, и3 воскrніемъ твои1мъ рaдости вс‰ и3сп0лнивый, ћкw бlгоутр0бенъ.

Стjхъ: Бlжeни є3стE, є3гдA пон0сzтъ вaмъ, и3 и3зженyтъ, и3 рекyтъ всsкъ ѕ0лъ глаг0лъ на вы2 лжyще менE рaди.

МmронHсицы ко гр0бу пришeдшz, ѓгGла зовyща слhшаху: хrт0съ воскRсе, просвэти1вый всsчєскаz.

Стjхъ: Рaдуйтесz и3 весели1тесz, ћкw мздA вaша мн0га на нб7сёхъ.

На дрeвэ кrтнэмъ пригвозди1вшагосz, и3 мjръ t прeлести и3збaвльшаго, соглaснw вси2 хrтA воспои1мъ.

Слaва, трbченъ: Nц7A, и3 сн7а славосл0вимъ, и3 д¦а с™aго, глаг0люще: трbце с™az, сп7си2 дyшы нaшz.

И# нhнэ, бGор0диченъ: Неизречeннw въ послBднzz зачeнши, и3 р0ждши создaтелz твоего2, дв7о, сп7сaй тS величaю­щыz.

Прокjменъ: глaсъ ѕ7: Сп7си2 гDи, лю1ди тво‰, и3 бlгослови2 достоsніе твоE. Стjхъ: Къ тебЁ гDи воззовY, б9е м0й, да не премолчи1ши t менE.

Ґллилyіа: Живhй въ п0мощи вhшнzгw, въ кр0вэ бGа нбcнагw водвори1тсz. Стjхъ: Речeтъ гDеви: застyпникъ м0й є3си2, и3 прибёжище моE, бGъ м0й, и3 ўповaю на него2.

Въ недёлю вeчера,

На ГDи воззвaхъ, стіхи6ры покаsнны, творeніе їHсифово. Глaсъ ѕ7.

Под0бенъ: ЃгGльскіz си6лы:

Стjхъ: Ѓще беззакHніz нaзриши гDи, гDи, кто2 постои1тъ; ћкw ў тебE њчищeніе є4сть.

Слeзы сп7се, покаsніz ми2 дaждь сокрушeнною мhслію: ћкw да њмhю сквeрну души2 моеS, ю4же ѕлЁ њкалsхъ, дёzй непрaвєднаz на всsкъ чaсъ, и3мёz на сіE молsщую, тебE р0ждшую, и3 ѓгGльскіz ли1ки, и3 твоE чlвэколю1біе.

Стjхъ: И$мене рaди твоегw2 потерпёхъ тS гDи, потерпЁ душA моS въ сл0во твоE, ўповA душA моS на гDа.

Грzди2 q душE! и3 раскaйсz њ мн0гихъ грэсёхъ, ±же содёzла є3си2 въ житіи2, и3 мн0жеству вhшнихъ в0инствъ моли1сz, со воздыхaніемъ же и3 слезaми: ћкw да врeмz подaстсz тебЁ покаsніz, да не ћкw непл0днаz смок0вница tслeшисz во џгнь геeнскій всестрaстнаz.

Стjхъ: T стрaжи ќтренніz до н0щи, t стрaжи ќтренніz да ўповaетъ ї}ль на гDа.

Ниеди1ну на земли2 зaповэдь твою2 сотвори1хъ, кaкw kвлю1сz тебЁ сэдsщему на пrт0лэ, и3 сл0во дaти, и3 сyдъ под8sти њ всёхъ, ћже въ вёдэніи, и3 не въ вёдэніи, к0еждо содёzхъ хrтE м0й; тёмже зовY тебЁ, твои1хъ слyгъ мlтвами сп7си1 мz блyднаго.

Тaже минeи стіхи6ры с™0му. Ѓще ли нёсть минeи, и4ны стіхи6ры с™ы6мъ нбcнымъ безплHтнымъ ѓгGлwмъ, глaсъ ѕ7.

Под0бенъ: Триднeвнw воскrлъ є3си2:

Стjхъ: Ћкw ў гDа млcть, и3 мн0гое ў негw2 и3збавлeніе, и3 т0й и3збaвитъ ї}лz t всёхъ беззак0ній є3гw2.

ЃгGльскіz си6лы хrтE, предстоsще пrт0лу твоемY, м0лzтсz њ р0дэ человёчестэмъ. тёхъ ќбw. мlтвами ми1ръ всBмъ дaруzй, kзhкwвъ дeрзость ўкроти2.

Стjхъ: Хвали1те гDа вси2 kзhцы, похвали1те є3го2 вси2 лю1діе.

Џкрестъ пrт0ла всёхъ цRS, при1снw ликyюще ѓгGльстіи вси2 чи1нове, нaсъ сохранsйте, вёрою вaсъ призывaющихъ, и3 мучeній и3збавлsйте.

Стjхъ: Ћкw ўтверди1сz млcть є3гw2 на нaсъ, и3 и4стина гDнz пребывaетъ во вёкъ.

Nц7ъ и4же над8 всёми бGъ, си6лы нбcныхъ ўмHвъ, без8wбрaзны и3 невещeственны пэвцы2, трис0лнечныz слaвы своеS приведE, и3 є3ди1нственное сл0во, и3 д¦ъ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: Сл0во собезначaльное nц7y же и3 д¦у, ґрхaгGльскимъ глaсомъ бцdе, во ўтр0бэ зачeнши, херувjмwвъ, и3 серафjмwвъ, и3 прест0лwвъ kви1ласz є3си2 превhшши.

Тaже, Свёте ти1хій: Прокjменъ днE: И# Спод0би гDи въ вeчеръ сeй:

На стіх0внэ стіхи6ры покаsнны, глaсъ ѕ7:

Во стрaшное пришeствіе твоE хrтE, да не ўслhшимъ: не вёмъ вaсъ. ўповaніе бо на тS сп7сE, возложи1хомъ, ѓще и3 тво‰ повелBніz не сохрани1хомъ за небрежeніе нaше: но пощади2 дyшы нaшz, м0лимсz.

Стjхъ: Къ тебЁ возвед0хъ џчи мои2 живyщему на нб7си2. сE ћкw џчи р†бъ въ рукY госп0дій свои1хъ, ћкw џчи рабhни въ рукY госпожи2 своеS: тaкw џчи нaши ко гDу бGу нaшему, д0ндеже ўщeдритъ ны2.

Покаsніz не стzжaхъ, нижE пaки слeзъ: сегw2 рaди молю1 тz хrтE б9е, прeжде концA њбрати1ти и3 дaти ўмилeніе мнЁ, ћкw да и3збaвлюсz t мyки.

Стjхъ: Поми1луй нaсъ гDи, поми1луй нaсъ, ћкw по мн0гу и3сп0лнихомсz ўничижeніz: наипaче нап0лнисz душA нaша поношeніz гобзyющихъ, и3 ўничижeніz г0рдыхъ.

М§нцы твои2, гDи, не tверг0шасz тебE, ни tступи1ша t зaповэдей твои1хъ. тёхъ мlтвами поми1луй нaсъ.

Слaва, и3 нhнэ, бGор0диченъ: ҐрхaгGльски воспои1мъ вёрніи, нбcный черт0гъ, и3 двeрь запечaтану вои1стинну: рaдуйсz, є3sже рaди tрастE нaмъ сп7съ всёхъ хrт0съ, жизнодaвецъ и3 бGъ. низложи2 вLчце мучи1тели, безбHжныz враги2 нaшz, рук0ю твоeю пречcтаz, ўповaніе хrтіaнъ.

Тaже, Нhнэ tпущaеши рабA твоего2 вLко: Трис™0е. По Џ§е нaшъ: тропaрь, є3ктеніA и3 tпyстъ.

 

 

Неділя, глас шостий

У суботу ввечері на Малій вечірні
На Господи, взиваю… ставимо стихів чотири і співаємо три воскресні стихири восьмикласника, повторюючи першу.

Стих: Від ранньої зорі до ночі, від ранньої зорі нехай уповають люди на Господа.

Перемогу маючи над пеклом, на хрест зійшов Ти, Христе, щоб воскресити з Собою тих, що в темряві смертельній перебували; Сам вільний від смерти, помилуй нас, Спасе всемогутній, що життя даєш від Свого світла.

Стих: Бо в Господа милість, і велике у Нього визволення. Він визволить нас від усіх беззаконь наших.

Нині Христос, подолавши смерть, воскрес, як казав, і світові радість подав, щоб усі, виголошуючи, співали: Джерело життя, Світло неосяжне, всемогутній Спасе, помилуй нас.

Стих: Хваліть Господа, всі народи, прославляйте Його, всі люди.

Від Тебе, Господи, всюди сущого, куди ми втечемо? На небі Ти Сам перебуваєш, у пеклі смерть подолав. Хіба на глибину моря? І там Твоя рука, Владико. До Тебе прибігаємо, Тобі припадаючи, молимося: Ти, що з мертвих воскрес, помилуй нас.

Стих: Бо велика милість Його над нами, й істина Його перебуває повік.

Перемогу маючи над пеклом, на хрест зійшов Ти. Христе, щоб воскресити з Собою тих, що в темряві смертельній перебували; Сам вільний від смерти, помилуй нас, Спасе всемогутній, що життя даєш від Свого світла.

Слава: і нині.

Богородичний (догматик): Достойно є воістину славити Тебе, Богородицю, бо Творець усього в Твою Пречисту утробу ввійшов і тіло прийняв, не змінивши природи, і діло спасіння не в помислі вчинив, а, прийнявши від Тебе розумне одушевлене тіло, іпостасно з’єднався; тому ми побожно розрізняємо дві явлені природи. Моли Його, Пречиста, пресвята, дарувати нам мир і велику милість.

Потім Світло тихе… і прокимен: Господь воцарився, у красу зодягнувся… з його стихами. Після Сподоби, Господи… єктенії не буває, а співаємо першу стихиру на стиховні:

Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити.

І інші стихири Пресвятої Богородиці.

Стих: Пом’яну ім’я Твоє у всякому роді і роді.

Клятву, що нею колись клявся передвічний Бог праотцеві Твоєму, в останні часи сповнив Той, Хто вийшов із Твоєї, Пречиста, Божественної утроби; бо воістину від Тебе народився Господь, що рукою тримає світу кінці. Прихили Його, Діво Маріє, милостивим бути до мене в день суду, щоб я, зростаючи в чеснотах, а пристрасті умертвляючи, Царства Його сподобився.

Стих: Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо твоє.

Ісая чистотою розуму раніше провістив про Тебе, свята Пречиста Діво, яко про Ту, що має Творця творіння породити: Ти бо одна од віку всенепорочною є. Тому молюся Тобі: очисти моє осквернене серце і вчини мене учасником Божественного світла Сина Твого, Діво, щоб стояв я праворуч Нього, коли Він сяде, як написано, світ увесь судити.

Стих: Лицю Твоєму помоляться багаті народи.

Через Різдво Твоє смерть була знищена, Ти бо, Діво, стала оселею Життя безсмертного. Тому благаю Тебе, Діво, підніми мене, що лежу в безодні пекельних пристрастей моїх, направ до оживлення і блаженної відплати і сподоби невмирущої Божественної радости там, де насолода вічна, де світло невечірнє.

Слава: і нині.

Богородичний: Прийдіть, усі люди, радісною піснею прославмо пресвяту Діву і Богородицю, горнило людської істоти, джерело невимовних чудес, бо в Ній сталося надзвичайне: безпочатковий починається, Слово тіло приймає, Бог стає людиною, щоб людину Богом учинити не через зміну природ, а через іпостасне з’єднання. Бо з двох незмінних природ являється Один, що у двох довершених природах нероздільно пізнається, у волі і в діянні, у згоді з однією і другою природою. Він Сам, Христос Бог наш, що воістину дає запоруку діла спасіння, дарує світові очищення, мир і велику милість.

Потім Нині відпускаєш,.. Трисвяте,.. Отче наш,.. тропар воскресний, Слава: і нині, богородичний тропаря, мала єктенія і відпуст.

У суботу ввечері на Великій вечірні
Після початкового псалма перша кафизма Псалтиря. На Господи, взиваю… ставимо стихів 10 і співаємо стихир воскресних 7 і святого дня 3, або 4, або й 6, якщо є свято святого.

Стихири воскресні восьмигласника

Стих: Виведи з темниці душу мою, щоб славити ім’я Твоє.

Перемогу маючи над пеклом, на хрест зійшов Ти, Христе, щоб воскресити з собою тих, що в темряві смертній перебували; Сам вільний від смерти, помилуй нас, Спасе всемогутній, що життя даєш від Свого світла.

Стих: На мене чекають праведники, поки явиш мені милість Твою.

Нині Христос, подолавши смерть, воскрес, як казав, і світові радість подав, щоб усі, виголошуючи, співали: джерело життя, світло неосяжне, всемогутній Спасе, помилуй нас.

Стих: З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй голос мій.

Від Тебе, Господи, всюди сущого, куди ми втечемо? На небі Ти Сам перебуваєш, у пеклі смерть подолав. Хіба на глибину моря? І там Твоя рука, Владико. До Тебе прибігаємо, Тобі, припадаючи, молимось: Ти, що з мертвих воскрес, помилуй нас.

Стих: Нехай будуть вуха Твої уважні до голосу благання мого.

Твоїм хрестом, Христе, ми хвалимось і Твоє воскресіння оспівуємо й славимо; Ти бо єси Бог наш, крім Тебе іншого не знаємо.

Стих: Коли на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Бо в Тебе очищення є.

Завжди благословляючи Господа, славимо воскресіння Його, бо, хрест перестраждавши, Він смертю смерть переміг.

Стих: Ради імені Твого страждаю за Тебе, Господи, страждає душа моя за Слово Твоє, бо уповає душа моя на Господа.

Слава силі Твоїй, Господи; бо Ти знищив того, що мав владу смерти, оновив нас хрестом Твоїм, даруючи нам життя й нетління.

Стих: Від ранньої зорі до ночі, від ранньої зорі нехай уповають люди на Господа.

Погребіння Твоє, Господи, зруйнувало і розірвало кайдани пекельні, а воскресіння з мертвих світ просвітило. Господи, слава Тобі.

Слава… (з мінеї, якщо є свято святого), і нині… (богородичний з восьмигласника). А як свята святого нема, то Слава: і нині… і цей богородичний (догматик):

Хто Тебе не ублажить, пресвята Діво? Хто не прославить Твоє пречисте Різдво? Син бо Єдинородний, що одвічно від Отця возсіяв, Той самий від Тебе чистої невимовно тілом народився, за природою бувши Богом, Він заради нас за природою Людиною став; не на дві Особи поділяється, а у двох незлитих природах Він визнається. Його ж моли, чиста й всеблаженна, спастися душам нашим.

Після входу і після Світло тихе… співаємо прокимен дня, на глас 6:

Господь воцарився, у красу зодягнувся.

Стих: Зодягнувся Господь у силу й опоясався.

Стих: Бо Він утвердив вселенну, і не захитається вона.

Стих: Дому Твоєму належить святість, Господи, на довгі дні.

Після звичайної єктенії і Сподоби, Господи… та єктенії: Доповнимо вечірню молитву… співаються воскресні стихири на стиховні.

Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити.

Стих: Господь воцарився, у красу зодягнувся.

Ворота мідні розбивши і замки пекельні зламавши, як Бог всемогутній, Ти воскресив грішний рід людський. Тому і ми одностайно співаємо: Господи, що з мертвих воскрес, слава Тобі.

Стих: Бо Він утвердив вселенну, і не захитається вона.

Христа, що бажає нас із тління давнього визволити, на хресті розпинають і кладуть до гробу; жінки-мироносиці, що зі сльозами Його шукали, ридаючи, взивали: горе нам, Спасе всіх! Як Ти благозволив у гріб вселитись? Якщо Ти добровільно вселився, то як же вкрали Тебе? Як перенесли Тебе? І в якому місці сховали живоносне Твоє тіло? Але Ти явись, Владико, як обіцяв нам, і нашому риданню слізному кінець поклади. Коли ж вони ридали, ангел взивав до них: перестаньте плакати і скажіть апостолам, що Господь воскрес, даруючи світові очищення і велику милість.

Стих: Дому Твоєму належить святість, Господи, на довгі дні.

Добровільно розіп’ятий, Ти, Христе погребінням Твоїм смерть полонив і як Бог на третій день воскрес у славі, даруючи світові життя безкінечне і велику милість.

Слава… святого, якщо є, а як ні, то Слава: і нині і богородичний:

Творець і Визволитель мій Христос Господь, що вийшов із Твоєї, Пречиста, утроби, тіло наше прийняв і від давнього прокляття Адамового визволив. Тому Тобі як Матері Божій, Пречистій Діві, невмовкно ангельське привітання виголошуємо: радуйся, Владичице, заступнице й покрово і спасіння душ наших.

Потім Нині відпускаєш,.. Трисвяте,.. Отче наш,.. тропар воскресний.

Ангельські сили на гробі Твоїм, і ті, що стерегли, омертвіли; і стояла Марія у гробі, шукаючи пречисте тіло Твоє. Полонив Ти пекло, та не спокушений ним; зустрів єси Діву, даруючи життя, воскресиш з мертвих, Господи, слава Тобі.

Слава: і нині.

Богородичний: Благословенною назвавши Матір Свою, прийшов єси з Своєї волі на стражданням; засяявши на хресті, захотів Ти знайти Адама, промовляючи до ангелів: радуйтеся зі Мною, бо знайшлася загублена драхма. Боже наш, Який усе мудро впорядкував, слава Тобі.

У неділю на Ранній
Після Шестипсалмія та єктенії співаємо Бог Господь… і воскресний тропар (двічі) і богородичний (один раз). Потім читаються кафизми.

Після першої кафизми читається сідальний неділі:

Коли гріб був відкритий і плакало пекло, Марія взивала до апостолів, що поховалися: виходьте, виноградарі, проповідуйте слово про воскресіння. Воскрес Господь, подаючи світові велику милість.

Стих: Воскресни, Господи, Боже мій, нехай піднесеться рука Твоя, не забудь убогих Твоїх до кінця.

Господи, Марія Магдалина стояла перед гробом Твоїм і, думаючи що Ти садівник, плакала й промовляла: де ти сховав вічне Життя? Де ти поклав Того, Хто на херувимському престолі сидить? Сторожа ж Його від страху омертвіла. Або віддайте мені Господа мого, або разом зі мною взивайте: Ти, що був мертвим і мертвих воскресив, слава Тобі.

Слава: і нині.

Богородичний: Провіщає Гедеон зачаття і проповідує Давид Різдво Твоє, Богородице: бо зійшло Слово як дощ на руно в утробу Твою; і зростила Ти безсіменно, земле свята, спасіння для світу, Христа Бога нашого, благодатна.

Після другої кафизми сідальний:

Життя у гробі лежало, і печать на камені була покладена; воїни стерегли Христа, як царя, що спочиває. Але Господь, невидимо перемігши ворогів Своїх, воскрес.

Стих: Славитиму Тебе, Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої.

Іона провіщає гріб Твій, безсмертний Господи, а Симеон говорить про Божественне воскресіння; бо Ти врата пекельні розбив, зійшовши, як мертвий, у гріб, але як Владика Ти, Христе Боже наш, тління не зазнавши, воскрес на спасіння світу, просвітивши у темряві сущих.

Слава: і нині.

Богородичний: Богородице Діво, моли Сина Твого, Христа Бога нашого, що добровільно був на хресті розіп’ятий і з мертвих воскрес, щоб спасти душі наші.

Потім Ангельський собор здивувався,.. мала єктенія та іпакої:

Вільною і животворчою Твоєю смертю, Христе, врата пекельні як Бог розбивши, відкрив нам рай давній і, з мертвих воскресиш, визволив із тління життя наше.

Ступеневі. Антифон 1

На небо зводжу я очі мої до Тебе, Слово: будь щедрий до мене, щоб я жив для Тебе.

Помилуй нас, принижених, і вчини благопотрібними Твоїми сосудами, Слово.

Слава…

У Святому Дусі джерело спасіння всіх: на кого за достойністю Він дихне, того скоро від земного визволяє, зміцнює, вирощує і на висоту підносить.

І нині,.. те саме.

Антифон 2

Коли б не Господь був з нами, ніхто з нас не був би спроможний у боротьбі з ворогом перемогти; ті, що перемагають, звідси підносяться.

Слово! Зуби їхні нехай не схоплять душі моєї, мов пташеня. Горе мені! Як я, гріхолюбний, маю визволитися від ворога?

Слава…

Від Святого Духа обоження, благовоління, розум, мир і благословення: Він бо є рівнодіяльний з Отцем і Словом.

І нині,.. те саме.

Антифон 3

Ті, що уповають на Господа, страшні для ворогів і дивні для всіх, що вгору очі звертають.

Собор праведників Тебе, Спасе, помічником маючи, не простягає рук своїх до беззаконня.

Слава…

Святому Духу влада над усім належить; Йому небесні воїнства поклоняються вкупі з усім, що на землі дише.

І нині,.. те саме.

Прокимен: Господи, піднеси силу Твою і прийди спасти нас.

Стих: Пастирю Ізраїля, поглянь, Ти, що водив Йосифа, наче ягня.

Після Все, що дише… Євангеліє воскресне чергове, а потім:

Воскресіння Христове бачивши, поклонімось святому Господу Ісусу, єдиному безгрішному. Хресту Твоєму поклоняємося, Христе, і святе Воскресіння Твоє оспівуємо і славимо, Ти бо єси Бог наш, крім Тебе іншого не знаємо, ім’я Твоє призиваємо. Прийдіть, усі вірні, поклонімось святому Христовому Воскресінню, бо через Хрест прийшла радість усьому світові. Завжди благословляючи Господа, оспівуємо воскресіння Його, бо, перетерпівши розп’яття, Він смертю смерть переміг.

Потім 50 псалом і Слава.

Молитвами апостолів, Милостивий, очисти безліч провин наших.

І нині.

Молитвами Богородиці, Милостивий, очисти безліч провин наших.

Потім:

Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї і з великого милосердя Твого прости провини мої.

Після цього стихира:

Воскрес Ісус із гробу, як і провістив, дарував нам життя вічне й велику милість.

Потім Спаси, Боже, людей Твоїх,.. виголошення священика: Милістю, щедротами і чоловіколюбством,.. і починаються канони: воскресний на 4, хрестовоскресний на 3, богородичний на 3, святого дня на 4, а як святий святкується, то на 6, хрестовоскресний на 2, богородичний на 2.

Канон воскресний. Пісня над піснями
1:1 Соломонова Пісня над піснями.
1:2 Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
1:3 На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
1:4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
1:5 Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
1:6 Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
1:7 Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
1:8 Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
1:9 Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
1:10 Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
1:11 Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
1:12 Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
1:13 Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
1:14 Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
1:15 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
1:16 Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
Пісн. 1
Ірмос: Як по суші, перейшов Ізраїль по безодні стопами, бачачи, як гонитель фараон потопляється; пісню перемоги Богові співаймо, взиваючи.

Приспів: Слава, Господи, святому воскресінню Твоєму.

Розпростертими руками на хресті, Отцівським наповнив Ти все благоволінням, благий Ісусе. Тому пісню перемоги Тобі усі співаємо.

Зі страхом до Тебе, як рабиня, смерть за повелінням підійшла до Владики життя, що подає нам безкінечне життя і воскресіння.

Богородичний: Свого прийнявши Творця, від безсіменної Твоєї утроби незбагненно втілюється, чиста, як Сам зволив; творінь воістину явилася єси Владичицею.

Канон хрестовоскресний. Пісня над піснями
1:1 Соломонова Пісня над піснями.
1:2 Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
1:3 На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
1:4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
1:5 Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
1:6 Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
1:7 Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
1:8 Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
1:9 Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
1:10 Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
1:11 Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
1:12 Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
1:13 Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
1:14 Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
1:15 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
1:16 Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
Пісн. 1
, глас той самий.

Ірмос: Того, Хто хвилею морською колись гонителя-мучителя покрив, спасенних діти під землею поховали, а ми, як діви, Господу співаймо: славно бо прославився.

На судилищі Пилата добровільно стоїть перед судом беззаконним, як підсудний, Суддя, і неправедною рукою по лицю вдаряють Бога, перед Яким тремтять земля і Сили Небесні.

Розпростер Ти, Спасе, Божественні руки Твої на пречистім і живоноснім Твоїм хресті і зібрав для пізнання Тебе, Владико Господи, народи, що поклоняються, Господи, славному Твоєму розп’яттю.

Хрестобогородичний: При хресті Твоєму, Спасе, стояла Пречиста, потоки сліз проливала, дивлячись на краплі крови з Твого, Христе, ребра, і прославляючи Твоє безприкладне милосердя.

Канон богородичний. Пісня над піснями
1:1 Соломонова Пісня над піснями.
1:2 Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
1:3 На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
1:4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
1:5 Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
1:6 Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
1:7 Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
1:8 Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
1:9 Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
1:10 Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
1:11 Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
1:12 Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
1:13 Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
1:14 Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
1:15 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
1:16 Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
Пісн. 1
, глас той самий.

Ірмос: Як по суші, перейшов Ізраїль по безодні стопами, бачачи, як гонитель фараон потопляється; пісню перемоги Богові співаймо, взиваючи.

Єва, споживши в саду забороненого плоду, навела прокляття; але Ти, Чиста, загладила його, початок благословення — Христа — породивши.

Ти, Чиста, що породила перлину сяйва Божественного — Христа, розжени світлом сяйва Твого темряву пристрастей моїх і гріхів смуток.

Духовними очима Яків провидів надію народів, Бога, що від Тебе таємно тіло прийняв і визволив нас заступництвом Твоїм.

Коли не стало князів з коліна Іудиного, Син Твій, Чиста, і Бог прийшов як Пастир, що нині воістину воцарився над кінцями землі.

Катавасія: Відкрию уста мої…

Канон воскресний. Пісня над піснями
3:1 По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя... Шукала його, та його не знайшла...
3:2 Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого покохала душа моя! Шукала його, та його не знайшла...
3:3 Спіткали мене сторожі, що по місті проходять... Чи не бачили часом того, кого покохала душа моя?
3:4 Небагато пройшла я від них, та й знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!...
3:5 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
3:6 Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?
3:7 Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!
3:8 Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.
3:9 Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:
3:10 стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!...
3:11 Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!
Пісн. 3
Ірмос: Нема святого, як Ти, Господи, Боже мій, що підніс рід вірних Твоїх, Блаже, і утвердив нас на камені сповідання Твого.

Коли Бога розпинали у плоті, творіння, бачачи, тремтіло від страху; але всемогутня рука ради нас Розіп’ятого кріпко тримала його.

Смертю смерть розорена лежить, окаянна, без дихання: бо, не терплячи наближення Божественного життя, умертвляється кріпкий, і дарується усім воскресіння.

Богородичний: Чудо Божественне Різдва Твого, чиста, всякий природи закон перевищує: бо Бога надприродно зачала єси в утробі і, породивши, перебуваєш вічно Дівою.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Тебе, що недержимо всю землю на водах повісив, побачивши, як на лобному місці Ти висиш, творіння мучилося страхом великим, взиваючи: нема святого, крім Тебе, Господи.

У гробі три дні знаходячись, Ти животворчим Твоїм воскресінням воскресив тих, що давно померли, і вони, визволившись від осудження, радісно веселилися, взиваючи: ось прийшов Ти, Визволителю Господи.

Слава воскресінню Твоєму, Спасе наш, Ти бо як всемогутній визволив нас від пекла згубного і смерти; і ми, співаючи, промовляємо: нема святого, крім Тебе, Чоловіколюбче Господи.

Богородичний: Коли Ти, Пресвята, Всенепорочна, побачила Тобою народженого списом проколотого, зранилася Ти серцем і зі страхом говорила: Сину! Чим віддячив Тобі народ пребеззаконний?

Канон богородичний

Ірмос: Нема святого, як Ти, Господи, Боже мій, що підніс рід вірних Твоїх, Блаже, і утвердив нас на камені сповідання Твого.

Милосердний Бог моє тлінне і смертне тіло несказанно з Твоєї, Всечиста Богомати, утроби прийняв і, знищивши тління у ньому, навіки з’єднав із Собою.

Бачачи Бога, що від Тебе, Діво, тіло приймає, сили ангельські страхом жахаються і невмовкними піснями прославляють Тебе як Матір Божу.

Здивувався пророк Даниїл, побачивши Тебе, Богомати, гору духовну, від Якої без помочі рук був одсічений Камінь; Він демонські капища зруйнував силою Своєю.

Не можуть ні людське слово, ані язик достойно прославити Тебе, Діво; бо з Тебе, Пречиста, зволив безмужньо прийняти тіло Життєдавець Христос.

Канон воскресний. Пісня над піснями
4:1 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
4:2 Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної...
4:3 Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
4:4 Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!
4:5 Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...
4:6 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану...
4:7 Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
4:8 Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.
4:9 Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!...
4:10 Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!...
4:11 Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!
4:12 Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане...
4:13 Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,
4:14 нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,
4:15 ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!...
4:16 Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!...
Пісн. 4
Ірмос: Христос моя сила, Бог і Господь, чесна Церква побожно співає, взиваючи, від помислу чистого Господа прославляючи.

Древо процвіло, Христе, істинного життя: бо хрест встановлено, і напоєно було кров’ю і водою від нетлінного ребра Твого, життя нам проросло.

Марно змій мене з обманом обоження підкладає: бо Христос, Боготворець людської природи, нині без боротьби стежку життя мені відкрив.

Богородичний: Які воістину невимовні і незбагненні таїнства Твого Боговеличного, Богородице, Різдва для тих, що на землі і на небесах, Приснодіво.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Божественне Твоє зрозумівши приниження, прозорливо Авакум із трепетом взивав до Тебе, Христе: на спасіння людей Твоїх, спасти помазаних Твоїх прийшов Ти.

Шануємо чесний хрест Твій, Христе, цвяхи, спис святий з тростиною і вінець терновий, що ними визволилися ми із тління пекельного.

Гріб прийняв Тебе, Спасе, що задля нас добровільно мертвим став, але ніяк не міг утримати Тебе, Слово, Ти бо як Бог воскрес, спасаючи рід наш.

Хрестобогородичний: Богородице Приснодіво, Ти людям Спаса Христа породила; від бід і мук визволи нас, що з вірою під покров Твій Божественний прибігаємо.

Канон богородичний

Ірмос: Христос моя сила, Бог і Господь, чесна Церква побожно співає, взиваючи, від помислу чистого Господа прославляючи.

Спасенні Тобою, Пречиста, прославляємо Тебе, всенепорочну, і, побожно співаючи, взиваємо: благословенна Ти, Приснодіво, що Бога породила.

Всеблаженна Діво, Ти породила Світло незаходиме, що тілом світло подає сущим у темряві життя, і радість пролила для тих, що оспівують Тебе, Приснодіво.

Через Тебе, всесвята, благодать процвіта і закон припинився; Ти бо, чиста Приснодіво, породила Господа, що відпущення нам подає.

Спожиття плоду мене умертвило; але Древо життя, що від Тебе явилося, Пречиста, воскресило і наслідником насолоди райської мене вчинило.

Канон воскресний. Пісня над піснями
5:1 Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!
5:2 Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...
5:3 Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...
5:4 Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...
5:5 Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...
5:6 Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...
5:7 Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!
5:8 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!
5:9 Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?
5:10 Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...
5:11 Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...
5:12 Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
5:13 Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!
5:14 Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
5:15 Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!
5:16 Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!
Пісн. 5
Ірмос: Божественним світлом Твоїм, Блаже, просвіти, молюся, душі тих, що зрання линуть до Тебе, пізнати Тебе, Слово Боже, істинного Бога, що з темряви гріхів взиває.

Відступають переді мною херувими нині, і полум’яна зброя, Владико, одвертається від мене, побачивши Тебе, Слово Боже, істинного Бога, що розбійникові путь учинив до раю.

Вже не боюся повернення в землю, Владико Христе: бо Ти від землі вивів мене із забуття, благоутробности заради великої, до висоти нетління воскресінням Твоїм.

Богородичний: Тих, що Тебе Богородицею від душі сповідують, Владичице світу блага, спаси: бо в Тобі заступництво непохитне маємо, істинну Богородицю.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Богоявлення Твого, Христе, що милостиво для нас сталося, Ісая, побачивши світло невечірнє з ночі, радіючи, взивав: воскреснуть мертві, і встануть сущі у гробах, і всі, на землі народжені, зрадіють.

Родоначальник, в Едемі поживою від дерева оманений, у тління впав, не послухавши Твоєї, преблагий Господи, заповіді; але Ти, Спасе, знову його до первісної краси підніс, послушний Отцеві бувши.

Твоєю, Милосердний, смертю владу смерти знищено, джерело життя нам відкрито і безсмертя даровано. Тому з вірою поклоняємося погребінню Твоєму й воскресінню, що ними Ти як Бог увесь світ просвітив.

Хрестобогородичний: У Твою утробу, Всенепорочна, несказанно вселився Творець усього, Господь, що перебуває на небесах; Він прославив Тебе, вищу від небес і чистішу від чинів безтілесних. Тому нині ми, що на землі, Тебе ублажаємо.

Канон богородичний

Ірмос: Божественним світлом Твоїм, Блаже, просвіти, молюся, душі тих, що зрання линуть до Тебе, пізнати Тебе, Слово Боже, істинного Бога, що з темряви гріхів взиває.

Чистотою засяявши світло, Ти, всехвальна, стала Божественною оселею Владики, Ти бо єдина Матір’ю Бога є і носила Його як немовля на руках Своїх.

Ти, Чиста, що носиш доброту розуму Твоєї прекрасної душі, Невістою Бога стала, дівством запечатана, і світлом чистоти світ просвічуєш.

Нехай ридає зібрання нечестивих, що не визнають Тебе явно за чисту Богоматір; Ти бо стала для нас вратами Божественного світла, що розганяє темряву гріхів.

Канон воскресний. Пісня над піснями
6:1 Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою.
6:2 Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї.
6:3 Я належу своєму коханому, а мені мій коханий, що пасе між лілеями!
6:4 Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!
6:5 Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду!
6:6 Твої зуби немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної!
6:7 Мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
6:8 Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа,
6:9 та єдина вона ця голубка моя, моя чиста! У неньки своєї вона одиначка, обрана вона у своєї родительки! Як бачили дочки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й наложниці то вихваляли її:
6:10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?
6:11 Зійшла я в оріховий сад, щоб поглянути на пуп'яночки при потоці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи гранатові яблуні порозцвітали?
6:12 І не зчулася я, як мене посадила душа моя між колесниці моєї дружини бояр...
Пісн. 6
Ірмос: Житейське море, схвильоване бурею напастей, бачачи і до тихого пристановища Твого прийшовши, благаю: визволи з тління життя моє, Многомилостивий.

Розпинаючись, Владико, прокляття, що на нас, гвіздьми знищив Ти; списом же проколотий у ребро, Адамове рукописання розірвавши, світ визволив Ти.

Адам, оманою спокушений, був зведений до прірви пекельної; але Ти, що єством Бог же і милостивий, зійшов, щоб знайти його, і, на раменах понісши, із Собою воскресив єси.

Богородичний: Пречиста Владичице, що породила людям Керманича Господа, пристрастей моїх непостійне і люте вгамуй хвилювання і тишу подай серцю моєму.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Поглинутий був, але не втриманий в лоні китовому Іона, прообразував Тебе, що постраждав і погребінню був відданий; він, як з чертога, із звіра вийшов і до сторожі промовляв: суєтне і ложне охороняючи, ви саму милість знехтували.

Христовбивцею і пророковбивцею став народ юдейський; бо як колись він не боявся вбивати пророків, таємне проміння істини, так і нині, заздрощами збурений, убив Господа, що Його колись пророки проповідували; але Його смерть для нас життям стала.

Схоплений був Ти, Спасе, але не залишився у гробі, бо хоч Ти і зазнав добровільно смерти, але як Бог безсмертний воскрес, воскресивши з Собою в’язнів, сущих у пеклі; і жінкам подав радість замість недавньої печалі.

Богородичний: Зневаженим і знесиленим показався Твій тілесний образ перед людьми під час страждань, хоч і явився Ти Давидові істотою Божества, добротою квітучою. Пречиста ж говорила: жезлом Твого Царства знищи силу ворогів і встань із гробу, Сину Мій і Боже.

Канон богородичний

Ірмос: Житейське море, схвильоване бурею напастей, бачачи і до тихого пристановища Твого прийшовши, благаю: визволи з тління життя моє, Многомилостивий.

Великий між пророками Мойсей провістив Тебе, Мати Діво, в образі ковчега, і трапези, і світильника, й сосуда, втілення із Тебе Всевишнього образно показуючи.

Умертвляється смерть, що приступила до Плоду Твого, Владичице, знищується тління й осудження Адама, Ти бо породила Життя, Яке визволяє від тління тих, що Тебе прославляють.

Закон силу втратив, і тінь минула, коли вище розуму і незбагненно відкрилася мені благодать народження Бога й Спаса від Тебе, Діво всехвальна.

Кондак: Життєдавець Христос Бог, животворчою рукою з темряви безодні воскресивши всіх померлих, воскресіння подав людському родові, Він бо є Спаситель, воскресіння, життя і Бог усіх.

Ікос: Хрест і погребіння Твоє, Життєдавче, ми, вірні, оспівуємо і поклоняємось, Ти бо, безсмертний, як Бог всемогутній пекло зв’язав і мертвих із Собою воскресив, і врата пекельні зруйнував, і владу смерти знищив як Бог. Тому ми, земнородні, з любов’ю прославляємо Тебе, що воскрес, і владу ворога всезгубця знищив, і воскресив усіх, що увірували в Тебе, і визволив світ від стріл змієвих, і як єдиний сильний визволив нас від омани ворожої. Тому побожно славимо Твоє воскресіння, через яке Ти спас нас як Бог усього.

Канон воскресний. Пісня над піснями
7:1 Вернися, вернись, Суламітко! Вернися, вернися, нехай ми на тебе надивимось! Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на танець військовий?
7:2 Хороші які стали ноги твої в черевичках, князівно моя! Заокруглення стегон твоїх мов намисто, руками мистецькими виточене!
7:3 Твоє лоно немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного! Твій живіт сніп пшениці, оточений тими лілеями!
7:4 Два перса твої немов двоє сарняток близнят!
7:5 Твоя шия як башта із кости слонової, твої очі озерця в Хешбоні при брамі того Бат-Рабіму, в тебе ніс немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску!
7:6 Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями!
7:7 Яка ти прекрасна й приємна яка, о кохання в розкошах!
7:8 Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних!
7:9 Я подумав: виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого як яблука!...
7:10 А уста твої як найліпше вино: простує воно до мого коханого, чинить промовистими й уста сплячих!
7:11 Я належу своєму коханому, а його пожадання до мене!
7:12 Ходи ж, мій коханий, та вийдемо в поле, переночуємо в селах!
7:13 Устанемо рано, й ходім у сади-виногради, подивимося, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали?... Там кохання своє тобі дам!
7:14 Видадуть пах мандрагори, при наших же входах всілякі коштовні плоди, нові та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!
Пісн. 7
Ірмос: Росоносною піч учинив ангел преподобним юнакам, халдеїв же опаляючи, веління Боже мучителя нахилило взивати: благословен єси, Боже отців наших.

Ридаючи під час страждання Твого, сонце у темряву одяглося, і вдень по всій, Владико, землі світло померкло, взиваючи: благословен єси, Боже отців наших.

Одяглося, Христе, сходженням Твоїм пекло у світло, праотець же, радістю сповнившись, торжествував і взивав: благословен єси, Боже отців наших.

Богородичний: Через Тебе, Матір Діво, Світло засяяло у всій вселенній ясне; бо Творця усіх породила єси, Бога. Його ж проси, Всечиста, нам, вірним, послати велику милість.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Несказанне чудо: Того, Хто побожних юнаків з полум’я в печі визволив, кладуть до гробу мертвого, бездиханного, — на спасіння нас, що співаємо: Визволителю Боже, благословен єси.

О дивна подія! Той, Хто визволив Ізраїля з неволі фараонової, віддав Себе добровільно йому на розп’яття і кайдани гріхів розбив; Йому ми з вірою співаємо: Визволителю Боже, благословен єси.

Нечестиві нащадки беззаконних на місці лобному розіп’яли Тебе, Спаса, Який мідні врата і окови пекла зруйнував на спасіння нас, що співаємо: Визволителю Боже, благословен єси.

Богородичний: Ти, чиста Діво, визволення Єви давньої породивши, Адама від прокляття визволяєш; тому з ангелами прославляємо Тебе разом із Сином Твоїм і взиваємо: Визволителю Боже, благословен

Канон богородичний

Ірмос: Росоносною піч учинив ангел преподобним юнакам, халдеїв же опаляючи, веління Боже мучителя нахилило взивати: Благословен єси, Боже отців наших.

Трьох юнаків, що Твоє Різдво прообразували, не опалила піч; Божественне бо полум’я, Тебе не опаливши, вселилося в Тебе і навчило всіх взивати: благословенний Ти, Боже отців наших.

Кінці світу, що їх просвічують Твоє світлоносне проміння і благодать, ублажають Тебе, Пречиста Мати, як Ти й провістила, і оспівують, взиваючи: благословенний Ти, Боже отців наших.

Змій прелютий схопив мене зубами згубними, але Син Твій, Богомати, знищив їх і дав мені силу взивати: благословенний Ти, Боже отців наших.

Ти, Богоблаженна, єдина стала очищенням єства людського, бо Ти, що на руках носила Бога, Який сидить на раменах херувимських, взиваєш: благословенний Ти, Боже отців наших.

Канон воскресний. Пісня над піснями
8:1 О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе, і ніхто мені не докоряв би!
8:2 Повела б я тебе й привела б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашним, соком гранатових яблук своїх!
8:3 Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
8:4 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, нащо б сполохали, й нащо б збудили кохання, аж доки йому до вподоби!
8:5 Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе, там повила тебе мати твоя, там тебе повила твоя породителька!
8:6 Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа!
8:7 Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!...
8:8 Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестричці в той день, коли сватати будуть її?
8:9 Якщо вона мур, забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері обкладемо кедровою дошкою їх...
8:10 Я мур, мої ж перса як башти, тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить...
8:11 Виноградника мав Соломон у Баал-Гамоні, виноградника він віддавав сторожам, щоб кожен приносив за плід його тисячу срібла.
8:12 Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду дві сотні!
8:13 О ти, що сидиш у садках, друзі твої прислухаються до твого голосу: дай почути його і мені!
8:14 Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!
Пісн. 8
Ірмос: З полум’я преподобним росу виточив і жертву праведника водою спалив; бо все твориш, Христе, з волі Своєї; Тебе прославляємо по всі віки.

Юдеїв, колись пророковбивць, нині заздрість учинила боговбивцями, бо Тебе на хрест піднесли, Слово Боже; його ж величаємо по всі віки.

Небесного кола не залишив Ти і, в пекло зійшовши, усього підняв Ти, Христе, чоловіка, що лежав у гноїщі і який прославляє Тебе по всі віки.

Богородичний: Від Світла Світлодавця Слово зачала Ти і, породивши несказанно Його, прославилася Ти: бо Дух Божий у Тебе, Отроковице, вселився. Тому Тебе оспівуємо по всі віки.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Вжахнися від страху, небо, нехай захитаються основи землі; ось бо Той, що в небі живе, з померлими рівняється і в гробі малому дивно погребається. Його ж, юнаки, благословляйте, священики, оспівуйте, люди, прославляйте по всі віки.

Кожен, хто почув, здивувався, як Всевишній добровільно на землю прийшов, щоб хрестом і погребінням силу пекла знищити і всіх закликати взивати: юнаки, благословляйте, священики, оспівуйте, люди, прославляйте по всі віки.

Припинилися муки пекла і знищено вже його царство, бо його могутність подолав розіп’ятий на хресті на землі Бог усіх; Його ж, юнаки, благословляйте, священики, оспівуйте, люди, прославляйте по всі віки.

Яке ж невимовне чоловіколюбство Твоє, Христе, і блага незліченні! Дивлячись на мене, що у в’язниці пекла гинув, Ти перетерпів страждання і визволив мене; тому ми благословляємо Тебе, Владику всіх, і прославляємо по всі віки.

Канон богородичний

Ірмос: З полум’я преподобним росу виточив і жертву праведника водою спалив; бо все твориш, Христе, з волі Своєї; Тебе прославляємо по всі віки.

Тебе, як царицю, немов ризою позолоченою, сяйвом Духа осяявши, Син Твій, Пречиста, праворуч Себе поставив; Його прославляємо по всі віки.

Той, Хто одним велінням світ утвердив, від Твоєї пречистої утроби тіло приймає, бажаючи його з висоти оновити; Його прославляємо по всі віки.

Ти, Пречиста, стала Божественною оселею з’єднання Слова зі мною, людиною, явно просяявши світлом дівства; тому оспівуємо Тебе по всі віки.

Золотосяйний світильник прообразував Тебе, що прийняла несказанно Світло неприступне, Яке Своєю мудрістю все просвічує; тому оспівуємо Тебе, Чиста, повік.

Потім співаємо пісню Богородиці: Величає душа моя Господа… з приспівом Чеснішу від херувимів…

Канон воскресний. Пісня 9
Ірмос: Бога людям неможливо бачити, бо на Нього не сміють чини ангельські дивитись: через Тебе, Всечиста, Слово стало тілом і явилося людям; величаючи Його, з Небесними Силами Тебе ублажаємо.

До пристрастей непричетним Ти залишився, Слово Боже, плоттю приєднавшись до страждань; але, звільняючи від страждань людину, для пристрастей став стражданням, Спасе наш; бо Ти єдиний безпристрасний і всесильний.

Тління смерти прийнявши, від тління зберіг Ти тіло Твоє, Твоя ж животворча і Божественна, Владико, душа у пеклі не залишилась; але, як від сну воскресиш, нас із Собою підняв Ти.

Троїчний: Усі ми, люди, чистими вустами славимо Бога Отця і Сина Рівнобезначального, і шануємо невимовну і преславну силу Всесвятого Духа; Ти бо Єдина Всемогутня Нероздільна Тройця.

Канон хрестовоскресний

Ірмос: Не ридай по Мені, Мати, бачачи у гробі Сина, що Його в утробі безсіменно зачала єси: встану бо, і прославлюся, і піднесу зі славою як Бог тих, що з вірою й любов’ю Тебе величають.

Хоч і зійшов Ти, Життєдавче Христе, як мертвий, до гробу, але знищив силу пекла, воскресивши з Собою мертвих, що їх воно поглинуло, і як Бог подав воскресіння всім, що з вірою і любов’ю Тебе величають.

Нехай радіє творіння і, немов лілея, процвітає, Христос, бо як Бог воскрес із мертвих, і ми взиваємо: смерть, де нині твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Повалив тебе на землю Той, що підніс нашу силу, як милосердний.

Хрестобогородичний: Ти, Пречиста Владичице, носиш Того, Хто все носить, і тримаєш на руках як немовля Того, Хто визволяє нас з руки злого ворога; і бачиш на древо хресне піднесеним Того, Хто нас із глибини гріха підніс.

Канон богородичний

Ірмос: Бога людям неможливо бачити, бо на Нього не сміють чини ангельські дивитись: через Тебе, Всечиста, Слово стало тілом і явилося людям; величаючи Його, з Небесними Силами Тебе ублажаємо.

Через Тебе, Всечиста, для сущих у темряві засяявши зорею Божества, зійшла нині звізда від Якова — Христос Бог, втілене Слово; Ним просвічуючись, ми разом з небесними воїнствами Тебе ублажаємо.

Зміцнившись силою Твоєю і благодаттю, Тобі пісню від серця приніс; Ти ж, чиста Діво, прийми її, подаючи з нетлінних скарбів Твою, Богоблаженна, благодать многосвітлу.

Ти, Діво, явно показалася Божественною основою, що на ній Слово виткало ризу тілесну, образ мій обоживши; в нього зодягнувшись, спасло всіх, що від чистого серця Тебе величають.

Через Твоє незбагненне й невимовне Різдво, Всечиста Богородице, нині даровано мертвим воскресіння, з Тебе бо, в тіло зодягнувшись, засяяло для всіх Життя і явно знищило страх смерти.

Після катавасії мала єктенія, а потім Свят Господь Бог наш… і екзапостиларій ранній.

Стихири хвалітні воскресні
Стих: Виконати над ними суд написаний. Слава ця буде всім преподобним Його.

Хрест Твій, Господи, для людей Твоїх — життя й воскресіння, і ми, надію на нього покладаючи, славимо Тебе, Бога нашого, що воскрес; помилуй нас.

Стих: Хваліть Бога в святих Його, хваліть Його в утвердженні сили Його.

Погребіння Твоє, Владико, відкрило рай родові людському, і ми, від тління визволившись, славимо Тебе, Бога нашого, що воскрес; помилуй нас.

Стих: Хваліть Його в могутності сили Його, хваліть Його за безмежну велич Його.

З Отцем і Духом прославмо Христа, що воскрес із мертвих, і взиваймо до Нього: Ти єси життя наше і воскресіння; помилуй нас.

Стих: Хваліть Його голосом сурми, хваліть Його на арфі та гуслях.

Ти, Христе, на третій день воскрес із гробу, як було написано, воскресивши нашого праотця з Собою; тому рід людський і прославляє Тебе, і оспівує Твоє воскресіння.

Стих: Хваліть Його хором під тимпани, хваліть Його на струнах і органах.

Господи, велика і страшна таємниця Твого воскресіння! Вийшов Ти з гробу, як жених із чертога, смертю смерть подолавши, щоб Адама визволити; тому на небесах ангели торжествують, а на землі люди прославляють Твоє, Чоловіколюбче, милосердя, що задля нас сталося.

Стих: Хвалить Його на органах милозвучних, хваліть Його на органах і зі співом. Все, що дише, нехай хвалить Господа.

Беззаконні юдеї! Де печаті і срібники, що ви їх воїнам дали? Не вкрали Скарб, але Він як всемогутній воскрес. Ви ж самі осоромилися, відрікшися від Христа, Господа слави, що постраждав, був похований і воскрес із мертвих. Поклонімося Йому.

Стих: Воскресни, Господи Боже мій, нехай піднесеться рука Твоя, не забудь убогих Твоїх до кінця.

Якщо запечатаний був гріб, і ви поставили сторожу, і наклали печаті, то як же вас, юдеї, обікрали? Коли двері були замкнені, вийшов Цар. Або покажіть Його мертвим, або як Богу поклоніться, з нами співаючи: слава, Господи, хресту Твоєму і воскресінню Твоєму.

Стих: Славитиму Тебе, Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої.

Жінки-мироносиці з плачем прийшли до гробу Твого, що Життя прийняв; і, несучи миро, шукали Твоє пречисте тіло, щоб помазати. І знайшли світлоносного ангела, що сидів на камені і, звернувшись до них, сказав: чому плачете над Тим, Хто з ребра життя світові подав? Чому шукаєте Безсмертного у гробі, як мертвого? Краще йдіть, сповістіть ученикам Його всесвітню радість славного Його воскресіння; через нього і нас, Спасе, просвіти, і даруй очищення й велику милість.

Слава,.. і рання євангельська стихира. І нині,.. і цей богородичний:

Преблагословенна єси, Богородице Діво, бо Той, Хто воплотився від Тебе, пекло полонив, Адама покликав, прокляття знищив, Єву визволив, смерть умертвив, і ми ожили. Тому ми, співаючи, взиваємо: благословенний Христос Бог наш, що так благоволив. Слава Тобі.

Потім велике славослів’я і цей тропар воскресний:

Воскрес із гробу і кайдани розбив пекла; зруйнував осуд смертний, Господи, всіх од сітей ворожих визволивши. Явивши Себе апостолам Твоїм, послав їх на проповідь і ними мир Твій дав світові, єдиний многомилостивий.

Потім єктенії і відпуст.

На Літургії Блаженні…
Пом’яни мене, Боже Спасе мій, коли прийдеш у Царство Твоє, і спаси мене як єдиний Чоловіколюбець.

Стих: Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Адама, деревом обманеного, Ти знову спас древом хреста, як і розбійника, що взивав: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм.

Стих: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Зруйнувавши врата пекельні й окови розбивши, Життєдавче Спасе, воскресив усіх мертвих, що взивали: слава воскресінню Твоєму.

Стих: Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Пом’яни мене Ти, що погребінням Твоїм смерть полонив і Твоїм воскресінням усе радістю наповнив як милосердний.

Стих: Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть та зводитимуть на вас усяке лихослів’я і наклепи — Мене ради.

Мироносиці, що прийшли до гробу, почули ангела, який взивав: воскрес Христос, просвітивши все.

Стих: Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.

Одностайно прославмо всі Христа, що розіп’ятий був на древі хреснім і світ від омани визволив.

Слава…

Троїчний: Прославляємо Отця, і Сина, і Святого Духа, взиваючи: Свята Тройце, спаси душі наші.

І нині…

Богородичний: Діво, що в останній час несказанно зачала і породила Творця Твого, спасай тих, що Тебе величають.

Прокимен: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє.

Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, не відвертайся мовчки від мене.

Алилуя.

Стих: Хто живе під охороною Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться.

Стих: Скажи Господу: заступник мій єси і пристановище моє, Бог мій, і надіюся на Нього.

У неділю на вечірні
На Господи, взиваю… стихири зворушливі.

Стих: Коли на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Бо в Тебе очищення є.

Дай мені, Спасе, сльози покаяння разом із думкою смиренною, щоб я омив скверну моєї душі, яку я люто осквернив, чинячи повсякчас неправедне, Ти бо маєш на це Ту, що Тебе породила й благає, і хори ангельські, й Твою чоловіколюбність.

Стих: Ради імені Твого я страждаю за Тебе, Господи, страждає душа моя за слово Твоє, бо уповає душа моя на Господа.

Гряди, душе, і покайся у многих гріхах, що їх у житті вчинила, і молися множеству вишніх воїнств із зітханням та сльозами, щоб дано тобі було час на покаяння, щоб тебе, всестрасна, як смоковницю неплідну, не відіслано було у вогонь пекельний.

Стих: Від ранньої зорі до ночі, від ранньої зорі нехай уповають люди на Господа.

Ніякої заповіді Твоєї не сповнив я на землі; і як же до Тебе, Христе мій, що сидиш на престолі, явлюся, щоб відповідь дати й суд прийняти за все, що я вчинив, свідоме й несвідоме. Тому взиваю до Тебе: молитвами слуг Твоїх спаси мене, блудного.

Інші стихири святим небесним безплотним ангелам.

Стих: Бо в Господа милість і велике в Нього визволення. Він визволить нас від усіх беззаконь наших.

Ангельські сили, що перед Твоїм, Христе, престолом стоять, моляться за рід людський. Їх же молитвами даруй усім мир, гордість язичників усмири.

Стих: Хваліть Господа, всі народи, прославляйте Його, всі люди.

Всі чини ангельські, що радієте завжди навколо престолу Царя всіх, охороняйте нас, що з вірою вас призиваємо, і від мук визволяйте.

Слава: і нині.

Богородичний: Ти, Богородице, зачавши в утробі за словом архангела Слово, співбезначальне з Отцем і Духом, явилася вищою за херувимів, і серафимів, і престоли.

Потім Світло тихе… і прокимен:

Прославляйте нині Господа, всі раби Господні.

Стих: Що стоїте в храмі Господньому, у дворах дому Бога нашого.

Потім Сподоби, Господи…і єктенія.

На стиховні стихири зворушливі:

У час страшного пришестя Твого, Христе, нехай не почуємо слів: не знаю вас. Бо на Тебе, Спасе, ми надію покладаємо; хоч і не сповнили ми повелінь Твоїх через недбалість нашу, але благаємо: змилуйся над душами нашими.

Стих: До Тебе, що перебуваєш на небі, зводжу очі мої. Як очі рабів звертаються до рук господарів їхніх, як очі рабині до рук господині її, так очі наші — до Господа Бога нашого, аж поки помилує нас.

Не маю ні покаяння, ані сліз; тому благаю Тебе, Христе Боже, перед кончиною наверни мене і дай розчулення, щоб визволитися мені від муки.

Стих: Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо багато ми маємо приниження. Надміру має душа наша ганьби від багатих та зневаги від гордих.

Мученики Твої, Господи, не відреклися від Тебе, не відступили від заповідей Твоїх; їхніми молитвами помилуй нас.

Слава: і нині.

Богородичний: По-архангельськи прославмо, вірні, небесну палату й двері воістину запечатані. Радуйся, бо через Тебе прийшов для нас Спаситель усіх Христос, Життєдавець і Бог. Пречиста Владичице, християн надіє, побори рукою Твоєю мучителів, безбожних ворогів наших.

Потім Нині відпускаєш,.. Трисвяте,.. Отче наш,.. тропар святому. Слава: і нині, богородичний на глас тропаря.

Потім єктенія і відпуст.

 

 

ΠΑΡΑΚΛΗΤΙΚΗ

ΚΥΡΙΑΚΗ ΠΛ Β’ ΗΧΟΣ

Τῼ ΣΑΒΒΑΤῼ ΕΣΠΕΡΑΣ

ΕΝ Τῼ ΜΙΚΡῼ ΕΣΠΕΡΙΝῼ

Στιχηρὰ Ἀναστάσιμα τῆς Ὀκτωήχου
Ἦχος πλ. β΄
Νίκην ἔχων Χριστέ, τὴν κατὰ τοῦ ᾍδου, ἐν τῷ Σταυρῷ ἀνῆλθες, ἵνα τοὺς ἐν σκοτει θανάτου καθημένους, συναναστήσῃς σεαυτῷ, ὁ ἐν νεκροῖς ἐλεύθερος, ὁ πηγάζων ζωὴν ἐξ οἰκείου φωτός, Παντοδύναμε Σωτήρ, ἐλέησον ἡμᾶς.

Σήμερον ὁ Χριστός, θάνατον πατήσας, καθὼς εἶπεν ἀνέστη, καὶ τὴν ἀγαλλίασιν τῷ κόσμῳ ἐδωρήσατο, ἵνα πάντες κραυγάζοντες τὸν ὕμνον οὕτως εἴπωμεν· Ἡ πηγὴ τῆς ζωῆς, τὸ ἀπρόσιτον φῶς, παντοδύναμε Σωτήρ, ἐλέησον ἡμᾶς.

Σὲ Κύριε τὸν ὄντα ἐν πάσῃ τῇ κτίσει, ἁμαρτωλοὶ ποῦ φύγωμεν; ἐν τῷ οὐρανῶ; αὐτὸς κατοικεῖς, ἐν τῷ ᾍδῃ; ἐπάτησας θάνατον, εἰς τὰ βάθη τὰ τῆς θαλάσσης; ἐκεῖ ἡ χείρ σου Δέσποτα. Πρὸς σὲ καταφεύγομεν, σοὶ προσπίπτοντες ἱκετεύομεν· Ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, ἐλέησον ἡμᾶς.
Δογματικόν, Ἦχος πλ. β’
Ἄξιόν ἐστιν ὡς ἀληθῶς, μακαρίζειν σε τὴν Θεοτόκον· τὴν σὴν γὰρ ἄχραντον ὑποδὺς γαστέρα, ὁ πάντων Δημιουργός, ἐγένετο σάρξ, οὐ τραπεὶς τὴν φύσιν, οὐδὲ φαντάσας τὴν οἰκονομίαν, ἀλλὰ τῇ ἐκ σοῦ ληφθείσῃ λογικῶς ἐμψυχωμένῃ σαρκί, καὶ ἐν αὐτῷ τὸ εἶναι λαβούσῃ, ἑνωθεὶς καθ’ ὑπόστασιν· ὅθεν εὐσεβῶς ἐν δύο φύσεσιν ἐπιδηλουμέναις, τὴν διαφορὰν ποιούμεθα. Αὐτὸν ἱκέτευε, σεμνὴ Παναγία, καταπέμψαι ἡμῖν εἰρήνην, καὶ μέγα ἔλεος.

Εἰς τὸν Στίχον, τὸ Ἀναστάσιμον Στιχηρόν, Ἦχος πλ. β’
Άυτόμελον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Τὴν ἀνάστασίν σου, Χριστὲ Σωτήρ,
Ἄγγελοι ὑμνοῦσιν ἐν οὐρανοῖς,
καὶ ἡμᾶς τοὺς ἐπὶ γῆς καταξίωσον
ἐν καθαρᾷ καρδίᾳ σὲ δοξάζειν.
Στίχ. Μνησθήσομαι τοῦ ὀνόματός σου ἐν πάσῃ γενεᾷ καὶ γενεᾷ.
Καὶ Στιχηρὰ τῆς Θεοτόκου.
Ὅλην ἀποθέμενοι ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὅρκῳ ὡς ὑπέσχετο, τῷ σῷ προπάτορι πάλαι, Θεὸς ὑπερχρόνιος, ἐπ’ ἐσχάτων τῶν χρόνων τετελείωκε, προελθὼν Ἄχραντε, ἐκ γαστρός σου θείας· καὶ γὰρ ὄντως ἐξανέτειλεν, ἐκ σοῦ ὁ Κύριος, ὁ δρακὶ συνέχων τὰ πέρατα, ὄνπερ κᾀμοὶ εὐΐλατον, ποίησον ἐν ὥρᾳ τῆς κρίσεως, Παρθένε Μαρία, αὐτοῦ τῆς Βασιλείας με τυχεῖν, δι’ ἀρετῶν ἀνυψώσεως, καὶ παθῶν νεκρώσεως.
Στίχ. Ἄκουσον, θύγατερ, καὶ ἴδε, καὶ κλῖνον τὸ οὖς σου, καὶ ἐπιλάθου τοῦ λαοῦ σου καὶ τοῦ οἴκου τοῦ Πατρός σου.
Νοὸς καθαρότητι, ὁ Ἡσαΐας Παρθένε, πόρρωθεν προέφησε, ποιητὴν τῆς κτίσεως τεξομένην σε, ὦ σεμνὴ Πάναγνε· σὺ γὰρ ὤφθης μόνη, ἐξ αἰῶνος παναμώμητος· διό σου δέομαι, τὴν μεμολυσμένην καρδίαν μου, καθάρισον καὶ λάμψεως, θείας κοινωνόν με ἀνάδειξον, Κόρη τοῦ Υἱοῦ σου, καὶ στάσεως αὐτοῦ τῆς δεξιᾶς, ὀταν καθίσῃ ὡς γέγραπται, κρῖναι κόσμον ἅπαντα.
Στίχ. Τὸ πρόσωπόν σου λιτανεύσουσιν οἱ πλούσιοι τοῦ λαοῦ.
Θανάτου κατάλυσις, διὰ τοῦ τόκου σου ὤφθη· σὺ γὰρ Κόρη πέφηκας, τῆς ζωῆς ἀφθάρτου ἐνδιαίτημα· διό σου δέομαι, ἐν πυθμένι τοῦ ᾍδου, τῶν παθῶν μου κατακείμενον, σὺ ἐξανάστησον, καὶ πρὸς εὐφροσύνην καὶ ζώωσιν, Παρθένε χειραγώγησον, πρὸς τὴν μακαρίαν ἀντίδοσιν, καὶ τῆς ἀνωλέθρου, καὶ θείας καταξίωσον χαρᾶς, ἔνθα τρυφὴ ἡ ἀΐδιος, ἔνθα φῶς ἀνέσπερον.
Θεοτοκίον, Ἦχος πλ. β’
Δεῦτε πάντα τὰ ἔθνη, ἐν φωνῇ ἀγαλλιάσεως, τὴν Παναγίαν Παρθένον, καὶ Θεοτόκον ἀνευφημήσωμεν, τῆς ἀνθρωπίνης οὐσίας τὸ χωνευτήριον, τῶν ἀπορρήτων θαυμάτων τὸ ἐργαστήριον· ἐν αὐτῇ γὰρ γέγονε καινά, ὁ Ἄναρχος ἄρχεται, ὁ Λόγος παχύνεται, ὁ Θεὸς ἄνθρωπος γίνεται, ἵνα Θεὸν τὸν ἄνθρωπον ἀπεργάσηται, οὐ τροπῇ τῶν φύσεων, ἀλλ’ ἑνώσει τῇ καθ’ ὑπόστασιν· προέρχεται γὰρ εἷς ἐκ δύο τῶν ἐναντίων, ἐν δυσὶ τελείαις ταῖς φύσεσιν, ἀδιαιρέτως γνωριζόμενος, θεληματικῶς τε καὶ ἐνεργητικῶς, καθ’ ἑκατέραν οὐσίαν, ὁ αὐτὸς τὸ ἀληθὲς πιστούμενος, τῆς σωτηρίου οἰκονομίας, Χριστὸς ὁ Θεὸς ἡμῶν, ὁ παρέχων τῷ κόσμῳ ἱλασμόν, εἰρήνην, καὶ τὸ μέγα ἔλεος.

Ἀπολυτίκιον
Ἦχος πλ. β΄
Άυτόμελον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἀγγελικαὶ Δυνάμεις ἐπὶ τὸ μνῆμά σου,
καὶ οἱ φυλάσσοντες ἀπενεκρώθησαν,
καὶ ἵστατο Μαρία ἐν τῷ τάφῳ,
ζητοῦσα τὸ ἄχραντόν σου σῶμα.
Ἐσκύλευσας τὸν ᾍδην,
μὴ πειρασθεὶς ὑπ’ αὐτοῦ,
ὑπήντησας τῇ Παρθένῳ,
δωρούμενος τὴν ζωήν,
ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, Κύριε δόξα σοι.
Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. β’
Ὁ τὴν εὐλογημένην καλέσας σου Μητέρα ἦλθες ἐπὶ τὸ πάθος ἑκουσίᾳ βουλῇ,
λάμψας ἐν τῷ Σταυρῷ,
ἀναζητῆσαι θέλων τὸν Ἀδάμ,
λέγων τοῖς Ἀγγέλοις·
Συγχάρητέ μοι,
ὅτι εὑρέθη ἡ ἀπολομένη δραχμή,
ὁ πάντα σοφῶς οἰκονομήσας,
δόξα σοι.

ΕΝ Τῼ ΜΕΓΑΛῼ ΕΣΠΕΡΙΝῼ

Στιχηρὰ Ἀναστάσιμα τῆς Ὀκτωήχου, Ἦχος πλ. β΄
Νίκην ἔχων Χριστέ, τὴν κατὰ τοῦ ᾍδου, ἐν τῷ Σταυρῷ ἀνῆλθες, ἵνα τοὺς ἐν σκοτει θανάτου καθημένους, συναναστήσῃς σεαυτῷ, ὁ ἐν νεκροῖς ἐλεύθερος, ὁ πηγάζων ζωὴν ἐξ οἰκείου φωτός, Παντοδύναμε Σωτήρ, ἐλέησον ἡμᾶς.

Σήμερον ὁ Χριστός, θάνατον πατήσας, καθὼς εἶπεν ἀνέστη, καὶ τὴν ἀγαλλίασιν τῷ κόσμῳ ἐδωρήσατο, ἵνα πάντες κραυγάζοντες τὸν ὕμνον οὕτως εἴπωμεν· Ἡ πηγὴ τῆς ζωῆς, τὸ ἀπρόσιτον φῶς, παντοδύναμε Σωτήρ, ἐλέησον ἡμᾶς.

Σὲ Κύριε τὸν ὄντα ἐν πάσῃ τῇ κτίσει, ἁμαρτωλοὶ ποῦ φύγωμεν; ἐν τῷ οὐρανῶ; αὐτὸς κατοικεῖς, ἐν τῷ ᾍδῃ; ἐπάτησας θάνατον, εἰς τὰ βάθη τὰ τῆς θαλάσσης; ἐκεῖ ἡ χείρ σου Δέσποτα. Πρὸς σὲ καταφεύγομεν, σοὶ προσπίπτοντες ἱκετεύομεν· Ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, ἐλέησον ἡμᾶς.
Ἕτερα Στιχηρά, Ἀνατολικά. – Ὀκτώηχος
Ἐν τῷ Σταυρῷ σου Χριστὲ καυχώμεθα, καὶ τὴν Ἀνάστασίν σου, ὑμνοῦμεν καὶ δοξάζομεν· σὺ γὰρ εἶ Θεὸς ἡμῶν, ἐκτός σου ἄλλον οὐκ οἴδαμεν.

Διὰ παντὸς εὐλογοῦντες τὸν Κύριον, ὑμνοῦμεν τὴν Ἀνάστασιν αὐτοῦ· Σταυρὸν γὰρ ὑπομείνας, θανάτῳ θάνατον ὤλεσε.

Δόξα τῇ δυνάμει σου Κύριε, ὅτι κατήργησας τὸν τὸ κράτος ἔχοντα τοῦ θάνατου, ἀνεκαίνισας ἡμᾶς διὰ τοῦ Σταυροῦ σου, δωρούμενος ἡμῖν ζωὴν καὶ ἀφθαρσίαν.

Ἡ ταφή σου Κύριε, τὰ δεσμὰ τοῦ ᾍδου συντρίψασα διέρρηξεν, ἡ ἐκ νεκρῶν ἀνάστασις τὸν κόσμον ἐφώτισε. Κύριε δόξα σοι.
Θεοτοκίον – Ὀκτώηχος, Ἦχος πλ. β΄
Τίς μὴ μακαρίσει σε, Παναγία Παρθένε; τίς μὴ ἀνυμνήσει σου τὸν ἀλόχευτον τόκον; ὁ γὰρ ἀχρόνως ἐκ Πατρὸς ἐκλάμψας Υἱὸς μονογενής, ὁ αὐτὸς ἐκ σοῦ τῆς Ἁγνῆς προῆλθεν, ἀφράστως σαρκωθείς, φύσει Θεὸς ὑπάρχων, καὶ φύσει γενόμενος ἄνθρωπος δι’ ἡμᾶς, οὐκ εἰς δυάδα προσώπων τεμνόμενος, ἀλλ’ ἐν δυάδι φύσεων, ἀσυγχύτως γνωριζόμενος. Αὐτὸν ἱκέτευε, σεμνὴ Παμμακάριστε, ἐλεηθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Ἀπόστιχα, Τὸ Ἀναστάσιμον. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Τὴν Ἀνάστασίν σου Χριστὲ Σωτήρ, Ἄγγελοι ὑμνοῦσιν ἐν οὐρανοῖς, καὶ ἡμᾶς τοὺς ἐπὶ γῆς καταξίωσον, ἐν καθαρᾷ καρδίᾳ σὲ δοξάζειν.
Στίχ. Ὁ Κύριος ἐβασίλευσεν, εὐπρέπειαν ἐνεδύσατο.
Ἀπόστιχα, Τὰ κατ’ Ἀλφάβητον. – Ὀκτώηχος
Πύλας συντρίψας χαλκᾶς, καὶ μοχλοὺς τοῦ ᾍδου συνθλάσας, ὡς Θεὸς παντοδύναμος, γένος ἀνθρώπων πεπτωκὸς ἀνέστησας. Διὰ τοῦτο καὶ ἡμεῖς συμφώνως βοῶμεν· Ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, Κύριε δόξα σοι.
Στίχ. Ἐνεδύσατο ὁ Κύριος δύναμιν καὶ περιεζώσατο.
Ῥεύσεως ἡμᾶς τῆς πάλαι Χριστὸς ἐπανορθῶσαι θέλων, Σταυρῷ προσπήγνυται καὶ τάφῳ τέθειται, ὃν Μυροφόροι Γυναῖκες, μετὰ δακρύων ζητοῦσαι, θρηνοῦσαι ἔλεγον· Οἴμοι Σωτὴρ τῶν ἁπάντων , πῶς κατεδέξω τάφῳ οἰκῆσαι; οἰκήσας δὲ θέλων, πῶς ἐκλάπης; πῶς μετετέθης; ποῖος δὲ τόπος τὸ σὸν ζωηφόρον κατέκρυψε σῶμα; Ἀλλὰ Δέσποτα, ὡς ὑπέσχου, ἡμῖν ἐμφάνηθι, καὶ παῦσον ἀφ’ ἡμῶν, τὸν ὀδυρμὸν τῶν δακρύων, θρηνούσαις δὲ αὐταῖς, Ἄγγελος πρὸς αὐτὰς ἀπεβόησε. Τὸν θρῆνον παυσάμεναι, τοῖς Ἀποστόλοις εἴπατε· Ὅτι ἀνέστη ὁ Κύριος, τῷ κόσμῳ δωρούμενος ἱλασμόν, καὶ τὸ μέγα ἔλεος.
Στίχ. Καὶ γὰρ ἐστερέωσεν τὴν οἰκουμένην, ἥτις οὐ σαλευθήσεται.
Σταυρωθεὶς ὡς ἠβουλήθης Χριστέ, καὶ τὸν θάνατον τῇ ταφῇ σου σκυλεύσας, τριήμερος ἀνέστης, ὡς Θεὸς μετὰ δόξης, τῷ κόσμῳ δωρούμενος ἀτελεύτητον ζωήν, καὶ τὸ μέγα ἔλεος.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου α’
Ἰδοὺ πεπλήρωται ἡ τοῦ Ἡσαΐου πρόρρησις·
Παρθένος γὰρ ἐγέννησας,
καὶ μετὰ τόκον,
ὡς πρὸ τόκου διέμεινας.
Θεὸς γὰρ ἦν ὁ τεχθείς·
διὸ καὶ φύσις ἐκαινοτόμησεν.
Ἀλλ’ ὧ Θεομῆτορ,
ἱκεσίας σῶν δούλων,
σῷ τεμένει προσφερομένας σοι,
μὴ παρίδῃς, ἀλλ’ ὡς τὸν Εὔσπλαγχνον σαῖς ἀγκάλαις φέρουσα,
σοῖς οἰκέταις σπλαγχνίσθητι,
καὶ πρέσβευε σωθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου β’
Ὢ θαύματος καινοῦ,
πάντων τῶν πάλαι θαυμάτων! τίς γὰρ ἔγνω Μητέρα,
ἄνευ ἀνδρὸς τετοκυῖαν,
καὶ ἐν ἀγκάλαις φέρουσαν,
τὸν ἅπασαν τὴν κτίσιν περιέχοντα;
Θεοῦ ἐστι βουλὴ τὸ κυηθέν,
ὃν ὡς βρέφος Πάναγνε,
σαῖς ὠλέναις βαστάσασα,
καὶ μητρικὴν παρρησίαν πρὸς αὐτὸν κεκτημένη,
μὴ παύσῃ δυσωποῦσα ὑπὲρ τῶν σὲ τιμώντων,
τοῦ οἰκτειρῆσαι καὶ σῶσαι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου γ’
Ἀσπόρως ἐκ θείου Πνεύματος,
βουλήσει δὲ Πατρός,
συνείληφας Υἱὸν τὸν τοῦ Θεοῦ,
ἐκ Πατρὸς ἀμήτορα,
πρὸ τῶν αἰώνων ὑπάρχοντα,
δι’ ἡμᾶς δὲ ἐκ σοῦ ἀπάτορα γεγονότα,
σαρκὶ ἀπεκύησας,
καὶ βρέφος ἐγαλούχησας.
Διὸ μὴ παύσῃ πρεσβεύειν,
τοῦ λυτρωθῆναι κινδύνων τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου δ’
Νεῦσον παρακλήσει σῶν οἰκετῶν Πανάμωμε,
παύουσα δεινῶν ἡμῶν ἐπαναστάσεις,
πάσης θλίψεως ἡμᾶς ἀπαλλάττουσα·
σὲ γὰρ μόνην ἀσφαλῆ,
καὶ βεβαίαν ἄγκυραν ἔχομεν,
καὶ τὴν σὴν προστασίαν κεκτήμεθα.
Μὴ αἰσχυνθῶμεν Δέσποινα,
σὲ προσκαλούμενοι,
σπεῦσον εἰς ἱκεσίαν,
τῶν σοὶ πιστῶς βοώντων·
Χαῖρε Δέσποινα,
ἡ πάντων βοήθεια,
χαρὰ καὶ σκέπη,
καὶ σωτηρία τῶν ψυχῶν ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. α’
Ναὸς καὶ πύλη ὑπάρχεις,
παλάτιον καὶ θρόνος τοῦ Βασιλέως,
Παρθένε πάνσεμνε,
δι’ ἧς ὁ λυτρωτής μου Χριστὸς ὁ Κύριος,
τοῖς ἐν σκότει καθεύδουσιν ἐπέφανεν,
Ἥλιος ὑπάρχων δικαιοσύνης,
φωτίσαι θέλων οὓς ἔπλασε,
κατ’ εἰκόνα ἰδίαν χειρὶ τῇ ἑαυτοῦ.
Διὸ Πανύμνητε,
ὡς μητρικὴν παρρησίαν πρὸς αὐτὸν κεκτημένη,
ἀδιαλείπτως πρέσβευε,
σωθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. β’
Ὁ ποιητὴς καὶ λυτρωτής μου Πάναγνε,
Χριστὸς ὁ Κύριος,
ἐκ τῆς σῆς νηδύος προελθών,
ἐμὲ ἐνδυσάμενος,
τῆς πρῴην κατάρας,
τὸν Ἀδὰμ ἠλευθέρωσε·
διό σοι Πάναγνε,
ὡς τοῦ Θεοῦ Μητρί τε καὶ Παρθένῳ ἀληθῶς,
βοῶμεν ἀσιγήτως,
τὸ Χαῖρε τοῦ Ἀγγέλου.
Χαῖρε Δέσποινα,
προστασία καὶ σκέπη,
καὶ σωτηρία τῶν ψυχῶν ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου Βαρὺς
Ὑπὸ τὴν σὴν Δέσποινα σκέπην,
πάντες οἱ γηγενεῖς,
προσπεφευγότες βοῶμέν σοι·
Θεοτόκε ἡ ἐλπὶς ἡμῶν,
ῥῦσαι ἡμᾶς ἐξ ἀμέτρων πταισμάτων,
καὶ σῶσον τὰς ψυχάς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. δ’
Ἀνύμφευτε Παρθένε,
ἡ τὸν Θεὸν ἀφράστως συλλαβοῦσα σαρκί,
Μήτηρ Θεοῦ τοῦ ὑψίστου,
σῶν οἰκετῶν παρακλήσεις δέχου Πανάμωμε,
ἡ πᾶσι χορηγοῦσα καθαρισμὸν τῶν πταισμάτων,
νῦν τὰς ἡμῶν ἱκεσίας προσδεχομένη,
δυσώπει σωθῆναι πάντας ἡμᾶς.

Ἀπολυτίκιον
Ἦχος πλ. β΄
Άυτόμελον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἀγγελικαὶ Δυνάμεις ἐπὶ τὸ μνῆμά σου,
καὶ οἱ φυλάσσοντες ἀπενεκρώθησαν,
καὶ ἵστατο Μαρία ἐν τῷ τάφῳ,
ζητοῦσα τὸ ἄχραντόν σου σῶμα.
Ἐσκύλευσας τὸν ᾍδην,
μὴ πειρασθεὶς ὑπ’ αὐτοῦ,
ὑπήντησας τῇ Παρθένῳ,
δωρούμενος τὴν ζωήν,
ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, Κύριε δόξα σοι.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου α’
Τοῦ Γαβριὴλ φθεγξαμένου σοι Παρθένε τὸ Χαῖρε,
σὺν τῇ φωνῇ ἐσαρκοῦτο ὁ τῶν ὅλων Δεσπότης,
ἐν σοὶ τῇ ἁγίᾳ κιβωτῷ,
ὡς ἔφη ὁ δίκαιος Δαυΐδ,
ἐδείχθης πλατυτέρα τῶν οὐρανῶν,
βαστάσασα τὸν Κτίστην σου.
Δόξα τῷ ἐνοικήσαντι ἐν σοί,
δόξα τῷ προελθόντι ἐκ σοῦ,
δόξα τῷ ἐλευθερώσαντι ἡμᾶς διὰ τοῦ τόκου σου.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου β’
Πάντα ὑπὲρ ἔννοιαν,
πάντα ὑπερένδοξα,
τὰ σὰ Θεοτόκε μυστήρια,
τῇ ἁγνείᾳ ἐσφραγισμένη,
καὶ παρθενία φυλαττομένη,
Μήτηρ ἐγνώσθης ἀψευδής,
Θεὸν τεκοῦσα ἀληθινόν,
αὐτὸν ἱκέτευε σωθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου γ’
Σὲ τὴν μεσιτεύσασαν τὴν σωτηρίαν τοῦ γένους ἡμῶν,
ἀνυμνοῦμεν Θεοτόκε Παρθένε·
ἐν τῇ σαρκὶ γὰρ τῇ ἐκ σοῦ προσληφθείσῃ,
ὁ Υἱός σου καὶ Θεὸς ἡμῶν τὸ διὰ Σταυροῦ καταδεξάμενος πάθος,
ἐλυτρώσατο ἡμᾶς,
ἐκ φθορᾶς ὡς φιλάνθρωπος.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου δ’
Τὸ ἀπ’ αἰῶνος ἀπόκρυφον,
καὶ Ἀγγέλοις ἄγνωστον μυστήριον,
διὰ σοῦ Θεοτόκε τοῖς ἐπὶ γῆς πεφανέρωται.
Θεὸς ἐν ἀσυγχύτῳ ἑνώσει σαρκούμενος,
καὶ Σταυρὸν ἑκουσίως ὑπὲρ ἡμῶν καταδεξάμενος,
δι’ οὗ ἀναστήσας τὸν πρωτόπλαστον,
ἔσωσεν ἐκ θανάτου τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. α’
Χαῖρε πύλη Κυρίου ἡ ἀδιόδευτος,
χαῖρε τεῖχος καὶ σκέπη τῶν προστρεχόντων εἰς σέ,
χαῖρε ἀχείμαστε λιμὴν καὶ Ἀπειρόγαμε,
ἡ τεκοῦσα ἐν σαρκὶ τὸν Ποιητὴν σου καὶ Θεόν,
πρεσβεύουσα μὴ ἐλλείπῃς,
ὑπὲρ τῶν ἀνυμνούντων,
καὶ προσκυνούντων τὸν Τόκον σου.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. β’
Ὁ τὴν εὐλογημένην καλέσας σου Μητέρα ἦλθες ἐπὶ τὸ πάθος ἑκουσίᾳ βουλῇ,
λάμψας ἐν τῷ Σταυρῷ,
ἀναζητῆσαι θέλων τὸν Ἀδάμ,
λέγων τοῖς Ἀγγέλοις·
Συγχάρητέ μοι,
ὅτι εὑρέθη ἡ ἀπολομένη δραχμή,
ὁ πάντα σοφῶς οἰκονομήσας,
δόξα σοι.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου Βαρὺς
Ὡς τῆς ἡμῶν Ἀναστάσεως θησαύρισμα,
τοὺς ἐπὶ σοὶ πεποιθότας Πανύμνητε,
ἐκ λάκκου καὶ βυθοῦ πταισμάτων ἀνάγαγε·
σὺ γὰρ τοὺς ὑπευθύνους τῇ ἁμαρτίᾳ,
ἔσωσας τεκοῦσα τὴν σωτηρίαν,
ἡ πρὸ τόκου Παρθένος,
καὶ ἐν τόκῳ Παρθένος,
καὶ μετὰ τόκον πάλιν οὖσα Παρθένος.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. δ’
Ὁ δι’ ἡμᾶς γεννηθεὶς ἐκ Παρθένου,
καὶ σταύρωσιν ὑπομείνας ἀγαθέ,
ὁ θανάτῳ τὸν θάνατον σκυλεύσας,
καὶ Ἔγερσιν δείξας ὡς Θεός,
μὴ παρίδῃς οὓς ἔπλασας τῇ χειρί σου,
δεῖξον τὴν φιλανθρωπίαν σου ἐλεῆμον,
δέξαι τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον πρεσβεύουσαν ὑπὲρ ἡμῶν καὶ σῶσον Σωτὴρ ἡμῶν,
λαὸν ἀπεγνωσμένον.

ΕΝ Τῼ ΜΕΣΟΝΥΚΤΙΚῼ

Κανὼν Τριαδικός, οὗ ἡ ἀκροστιχίς·
Τὸν ἕκτον ὕμνον προσφέρω σοι, θειότης.
ᾨδὴ α’
Ἦχος πλ. β’
Ὡς ἐν ἠπείρῳ πεζεύσας ὁ Ἰσραὴλ ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Τρεῖς ὑποστάσεις ὑμνοῦμεν θεαρχικάς, ἑνιαίας φύσεως, ἀπαράλλακτον μορφήν, ἀγαθὸν φιλανθρωπον Θεόν, τῶν πταισμάτων ἱλασμὸν ἡμῖν δωρούμενον.

Ὁ ὑπερούσιος μόνος καὶ τριλαμπής, χαρακτῆρσι Κύριος, ἐν Θεότητι μιᾷ, πεφυκὼς συνέτισον ἡμᾶς, καὶ ἀξίωσον τῆς σῆς θείας ἐλλάμψεως.

Νυμφοστολήσας ὁ Παῦλος τὴν ἐξ ἐθνῶν, Ἐκκλησίαν ἕνα σε, τρισυπόστατον Θεόν, προσκυνεῖν ἐδίδαξεν, ἐξ οὗ καὶ δι’ οὗ περ, καὶ ἐν ᾧ τὰ πάντα γέγονεν.
Θεοτοκίον.
Ἐκ τῆς γαστρός σου προῆλθεν ὁ νοητός, Θεοτόκε Ἥλιος, καὶ κατηύγασεν ἡμᾶς, τριφαοῦς Θεότητος αὐγαῖς, ὃν ὑμνοῦντες εὐσεβῶς, σὲ μακαρίζομεν.

ᾨδὴ γ’
Ἦχος πλ. β’
Οὐκ ἔστιν ἅγιος ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Κοσμήσας τρίφωτε Θεέ, Τάξεις τὰς οὐρανίους, κατεσκεύασας μέλπειν, τρισαγίαις σε φωναῖς, δέξαι μεθ’ ὧν καὶ ἡμᾶς, ἀνυμνοῦντας σοῦ τὴν ἀγαθότητα.

Τὴν μόνην ἄτρεπτον τριττήν, σύμμορφον ἑνιαίαν, θεαρχίαν ὑμνοῦντες, λιτάζομέν σε θερμῶς, ἁμαρτημάτων πολλῶν, καταπέμψαι νῦν ἡμῖν συγχώρησιν.

Ὁ Νοῦς ὁ ἄναρχος Πατήρ, σύμμορφε Θεοῦ Λόγε, καὶ τὸ Πνεῦμα τὸ θεῖον, τὸ ἀγαθὸν καὶ εὐθές, τοὺς ἀνυμνοῦντας πιστῶς, τὸ σὸν κράτος φρούρησον ὡς εὔσπλαγχνος.
Θεοτοκίον.
Νομὴν ἀνέστειλε φθορᾶς, ἄνθρωπος κατ’ οὐσίαν, γεγονὼς ὁ Θεός μου, ἐν τῇ μήτρᾳ σου Ἁγνή, καὶ τοὺς γενάρχας τῆς πρίν, καταδίκης μόνος ἠλευθέρωσε.

Κάθισμα
Ἦχος πλ. β’
Τὴν ὑπὲρ ἡμῶν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Δέσποτα Θεέ, ἐπίβλεψον οὐρανόθεν, ἴδε τὴν ἡμῶν ταπείνωσιν ὡς οἰκτίρμων, καὶ σπλαγχνίσθητι φιλάνθρωπε πανάγαθε· οὐδαμόθεν γὰρ ἐλπίζομεν, συγχωρήσεως τεύξασθαι, τῶν κακῶν ὧν ἡμάρτομεν· διὸ γενοῦ μεθ’ ἡμῶν, καὶ οὐδεὶς καθ’ ἡμῶν.
Δόξα. Καὶ νῦν. Θεοτοκίον.
Δέσποινα ἁγνή, ἐπίβλεψον οὐρανόθεν, ἴδε τῶν ἡμῶν τραυμάτων τὰς ἀλγηδόνας, καὶ σπλαγχνίσθητι πανάχραντε, καὶ ἴασαι τοῦ συνειδότος τὸν καύσωνα, τῷ σῷ ἐλέει δροσίζουσα, καὶ βοῶσα τοῖς δούλοις σου. Ἐγώ εἰμι μεθ’ ὑμῶν, καὶ οὐδεὶς καθ’ ὑμῶν.

ᾨδὴ δ’
Ἦχος πλ. β’
Χριστός μου δύναμις ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὑψοῦ διάνοιαν, Μονὰς ἡ τρίφωτος, καὶ ψυχὴν καὶ καρδίαν σῶν ὑμνητῶν, θᾶττον ἀναβίβασον, καὶ τῆς ἐλλάμψεως τῆς σῆς, καὶ λαμπρότητος ἀξίωσον.

Μετασχημάτισον, καὶ μεταμόρφωσον, ἐκ κακίας με πάσης πρὸς ἀρετήν, μόνη ἀσχημάτιστε, καὶ ἀναλλοίωτε Τριάς, ταῖς σαῖς αἴγλαις καταλάμπρυνον.

Νοήσας πρότερον, σοφῶς ὑπέστησας, τῶν Ἀγγέλων τὰς τάξεις λειτουργικάς, σοῦ τῆς ἀγαθότητος, ἡ τρισυπόστατος Μονάς, μεθ’ ὧν δέξαι μου τὴν αἴνεσιν.
Θεοτοκίον.
Ὁ φύσει ἄκτιστος, Θεὸς ἀΐδιος, τὴν κτιστὴν τῶν ἀνθρώπων προσειληφώς, φύσιν ἀνεμόρφωσεν, ἐν τῇ ἁγίᾳ σου γαστρί, Θεοτόκε ἀειπάρθενε.

ᾨδὴ ε’
Ἦχος πλ. β’
Τῷ θείῳ φέγγει σου ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Νοοῦντες φύσιν θεαρχικήν, προνοητικὴν καὶ σωστικήν, πάντων ὑπάρχουσαν Δέσποτα, τρίφωτόν τε μίαν πρὸς σὲ ὀρθρίζομεν, συγχώρησιν αἰτοῦντες τῶν παραπτώσεων.

Πατὴρ ὁ ἄναρχος καὶ Θεός, καὶ ὁ συναΐδιος Υἱός, Πνεῦμα τὸ ἅγιον στήριξον, μοναρχικωτάτη Τριάς, τοὺς σοὺς ὑμνητάς, καὶ πάσης ἐπηρείας ῥῦσαι καὶ θλίψεως.

Ῥυθμίζων λάμψεσι θεουργοῖς, καὶ πρὸς εὐαρέστησιν τῆς σῆς, τρισυποστάτου Θεότητος, Ἥλιε τῆς δόξης καθοδηγῶν με ἀεί, τῆς ἄνω Βασιλείας μέτοχον ποίησον.
Θεοτοκίον.
Ὁ πάντα φέρων καὶ συντηρῶν, τῇ παντοδυνάμῳ σου χειρί, Λόγε Θεοῦ ἀναλλοίωτε, φρούρει, καὶ συντήρει, τοὺς σὲ δοξάζοντας, πρεσβείαις τῆς τεκούσης σε Θεομήτορος.

ᾨδὴ ς’
Ἦχος πλ. β’
Τοῦ βίου τὴν θάλασσαν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Σοφίαν καὶ σύνεσιν, θεαρχία τριφαής, τοῖς ὑμνηταῖς σου δώρησαι, καὶ τοῦ κάλλους ἀκτῖσι τοῦ φωτουργοῦ, τῆς σῆς ἀγαθότητος, καταλάμπεσθαι πάντας καταξίωσον.

Φῶς τὸ ἀδιαίρετον, κατ’ οὐσίαν τριλαμπές, παντοκρατὲς ἀπρόσιτον, τὰς καρδίας καταύγασον τῶν πιστῶς, αἰνούντων τὸ κράτος σου, καὶ πρὸς θείαν ἀγάπην ἀναπτέρωσον.
Θεοτοκίον.
Ἐν σοὶ κατεσκήνωσεν, Ἀειπάρθενε σαφῶς, ὁ συνοχεὺς καὶ Κύριος, τῶν ἁπάντων, καὶ μίαν τρισσολαμπῆ, μορφὴν τῆς Θεότητος, προσκυνεῖν τοὺς ἀνθρώπους εἰσηγήσατο.

Κάθισμα
Ἦχος πλ. β’
Τὴν ὑπὲρ ἡμῶν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Πάτερ καὶ Υἱέ, σὺν Πνεύματι τῷ ἁγίῳ, βλέψον εἰς ἡμᾶς, τοὺς πίστει σε προσκυνοῦντας, καὶ δοξάζοντας τὸ κράτος σου Εὔσπλαγχνε, σὺν τοῖς πυρίνοις οἱ πήλινοι· ἄλλον γὰρ πλήν σου οὐκ οἴδαμεν, καὶ βόησον τοῖς ὑμνοῦσί σε· Ἐγώ εἰμι μεθ’ ὑμῶν, καὶ οὐδεὶς καθ’ ὑμῶν.
Δόξα. Καὶ νῦν. Θεοτοκίον ὅμοιον.
Βλέψον εἰς ἡμᾶς, πανύμνητε Θεοτόκε, λάμψον φωτισμόν, καρδίαις ἐσκοτισμέναις, καὶ καταύγασον τὴν ποίμνην σου Πανάχραντε· ὅσα γὰρ θέλεις καὶ δύνασαι, ὡς Μήτηρ οὖσα τοῦ κτίστου σου, καὶ βόησον τοῖς αἰτοῦσί σε· Ἐγώ εἰμι μεθ’ ὑμῶν, καὶ οὐδεὶς καθ’ ὑμῶν.

ᾨδὴ ζ’
Ἦχος πλ. β’
Δροσοβόλον μὲν τὴν κάμινον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ῥωμαλέαν μοι διάνοιαν πρυτάνευσον, τρίφωτε χαρακτῆρσι Μονάς, τοῦ φυλάττειν σου, καὶ τηρεῖν τὰς θείας ἐντολάς, καὶ πάντοτε ψάλλειν σοι πιστῶς· Εὐλογητός εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

Ὡς ταυτότητι τῆς φύσεως ὑμνούμενος, ἀφράστως ἑνιαῖος Θεός, τοῖς προσώποις δέ, τῆς Τριάδος φέρων ἀριθμόν, συντήρησον ἅπαντας ἡμᾶς, ἀπὸ ποικίλων πειρασμῶν, καὶ περιστάσεων.

Συμφυῆ καὶ συναΐδιον δοξάζομεν, ἕνα σε κατ’ οὐσίαν Θεόν, ἰδιότησιν ἀσυγχύτως ὑποστατικαῖς, Τριὰς τὸ διάφορον ἁπλῶς, προβαλλομένη ἐν μορφῇ, ἀπαραλλάκτῳ σαφῶς.
Θεοτοκίον.
Ὁ Θεὸς ὁ ὑπερούσιος προσείληφεν, Ἄχραντε, ἐκ γαστρός σου ἁγνῆς, τὸ ἡμέτερον φιλανθρώπως, φύραμα σαφῶς, καὶ πάντας ἐδίδαξε βοᾶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

ᾨδὴ η’
Ἦχος πλ. β’
Ἐκ φλογὸς τοῖς ὁσίοις ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἱλασμὸν τῶν πταισμάτων θᾶττον παράσχου μοι, καὶ παθῶν πολυτρόπων τὴν ἀπολύτρωσιν, σύμμορφε Τριάς, καὶ Μονὰς τρισυπόστατε, ἵνα σε δοξάζω, εἰς πάντας τούς αἰῶνας.

Θελητὴς τοῦ ἐλέους καταγγελλόμενος, ὡς Θεὸς ἐλεήμων πάντας ἐλέησον, τρίφωτε Μονάς, καὶ Τριὰς ὁμοούσιε, τοὺς δοξολογοῦντας, τὴν σὴν μεγαλωσύνην.

Ἐκ φωτὸς ἀϊδίου, φῶς συναΐδιον, τοῦ Πατρὸς γεννηθέντα Λόγον σὺν Πνεύματι, τῷ ἐκπορευτῷ φωτὶ πίστει δοξάζομεν, καὶ ὑπερυψοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.
Θεοτοκίον.
Ἰατρὸν τοῖς ἀνθρώποις Ἄχραντε τέτοκας, παντοδύναμον Λόγον Χριστὸν τὸν Κύριον, τῆς προγονικῆς πληγῆς, πάντας ἰώμενον, τοὺς ὑπερυψοῦντας, αὐτὸν εἰς τούς αἰῶνας.

ᾨδὴ θ’
Ἦχος πλ. β’
Θεὸν ἀνθρώποις ἰδεῖν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὁρᾷν αἱ τάξεις Χερουβεὶμ Δέσποτα, κάλλους τοῦ σοῦ τὴν δόξαν οὐ δυνάμεναι πτέρυξι, κατακαλυπτόμεναι, ἀπαύστως τριττόν, ὕμνον ἀναβοῶσι, τὸ τρισυπόστατον, τῆς σῆς θεαρχίας ἑνικῆς κράτος δοξάζουσι.

Τὰς σὰς ἐλλάμψεις ἄδυτε Ἥλιε, σῶν οἰκετῶν παράσχου ταῖς καρδίαις, καὶ φώτισον τὰς ψυχάς, καὶ λύτρωσαι πταισμάτων πολλῶν, μόνε παντελεῆμον, καὶ τρισυπόστατε, καὶ τῆς ἀκηράτου σου ζωῆς, ἡμᾶς ἀξίωσον.

Ἡ φῶς ὁμότιμον καὶ τρισήλιον, καὶ φωτουργὸν Θεότης πεφυκυῖα καταύγασον, τοὺς πιστῶς σε μέλποντας, καὶ τῆς ζοφερᾶς, ῥῦσαι κακοπραγίας, καταξίωσον, τῶν φωτεινοτάτων σου σκηνῶν, ὡς ὑπεράγαθος.
Θεοτοκίον.
Σοφῶς τὸν ἄνθρωπον πρὶν διέπλασεν, ὁ σὸς Υἱὸς Παρθένε, καὶ φθαρέντα ἀνέπλασε, διὰ σοῦ Πανύμνητε, καὶ θείου φωτός, αἴγλης τῆς ἀνεσπέρου, πάντας ἐπλήρωσε, τοὺς σὲ Θεοτόκον ἀληθῆ, ἀεὶ δοξάζοντας.

Ὑπακοή
Τῷ ἑκουσίῳ καὶ ζωοποιῷ σου θανάτῳ Χριστέ, πύλας τοῦ ᾍδου συντρίψας ὡς Θεός, ἤνοιξας ἡμῖν τὸν πάλαι Παράδεισον, καὶ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, ἐρρύσω ἐκ φθορᾶς τὴν ζωὴν ἡμῶν.

ΕΝ Τῼ ΟΡΘΡῼ

Ἀπολυτίκιον
Ἦχος πλ. β΄
Άυτόμελον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἀγγελικαὶ Δυνάμεις ἐπὶ τὸ μνῆμά σου,
καὶ οἱ φυλάσσοντες ἀπενεκρώθησαν,
καὶ ἵστατο Μαρία ἐν τῷ τάφῳ,
ζητοῦσα τὸ ἄχραντόν σου σῶμα.
Ἐσκύλευσας τὸν ᾍδην,
μὴ πειρασθεὶς ὑπ’ αὐτοῦ,
ὑπήντησας τῇ Παρθένῳ,
δωρούμενος τὴν ζωήν,
ὁ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, Κύριε δόξα σοι.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου α’
Τοῦ Γαβριὴλ φθεγξαμένου σοι Παρθένε τὸ Χαῖρε,
σὺν τῇ φωνῇ ἐσαρκοῦτο ὁ τῶν ὅλων Δεσπότης,
ἐν σοὶ τῇ ἁγίᾳ κιβωτῷ,
ὡς ἔφη ὁ δίκαιος Δαυΐδ,
ἐδείχθης πλατυτέρα τῶν οὐρανῶν,
βαστάσασα τὸν Κτίστην σου.
Δόξα τῷ ἐνοικήσαντι ἐν σοί,
δόξα τῷ προελθόντι ἐκ σοῦ,
δόξα τῷ ἐλευθερώσαντι ἡμᾶς διὰ τοῦ τόκου σου.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου β’
Πάντα ὑπὲρ ἔννοιαν,
πάντα ὑπερένδοξα,
τὰ σὰ Θεοτόκε μυστήρια,
τῇ ἁγνείᾳ ἐσφραγισμένη,
καὶ παρθενία φυλαττομένη,
Μήτηρ ἐγνώσθης ἀψευδής,
Θεὸν τεκοῦσα ἀληθινόν,
αὐτὸν ἱκέτευε σωθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου γ’
Σὲ τὴν μεσιτεύσασαν τὴν σωτηρίαν τοῦ γένους ἡμῶν,
ἀνυμνοῦμεν Θεοτόκε Παρθένε·
ἐν τῇ σαρκὶ γὰρ τῇ ἐκ σοῦ προσληφθείσῃ,
ὁ Υἱός σου καὶ Θεὸς ἡμῶν τὸ διὰ Σταυροῦ καταδεξάμενος πάθος,
ἐλυτρώσατο ἡμᾶς,
ἐκ φθορᾶς ὡς φιλάνθρωπος.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου δ’
Τὸ ἀπ’ αἰῶνος ἀπόκρυφον,
καὶ Ἀγγέλοις ἄγνωστον μυστήριον,
διὰ σοῦ Θεοτόκε τοῖς ἐπὶ γῆς πεφανέρωται.
Θεὸς ἐν ἀσυγχύτῳ ἑνώσει σαρκούμενος,
καὶ Σταυρὸν ἑκουσίως ὑπὲρ ἡμῶν καταδεξάμενος,
δι’ οὗ ἀναστήσας τὸν πρωτόπλαστον,
ἔσωσεν ἐκ θανάτου τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. α’
Χαῖρε πύλη Κυρίου ἡ ἀδιόδευτος,
χαῖρε τεῖχος καὶ σκέπη τῶν προστρεχόντων εἰς σέ,
χαῖρε ἀχείμαστε λιμὴν καὶ Ἀπειρόγαμε,
ἡ τεκοῦσα ἐν σαρκὶ τὸν Ποιητὴν σου καὶ Θεόν,
πρεσβεύουσα μὴ ἐλλείπῃς,
ὑπὲρ τῶν ἀνυμνούντων,
καὶ προσκυνούντων τὸν Τόκον σου.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. β’
Ὁ τὴν εὐλογημένην καλέσας σου Μητέρα ἦλθες ἐπὶ τὸ πάθος ἑκουσίᾳ βουλῇ,
λάμψας ἐν τῷ Σταυρῷ,
ἀναζητῆσαι θέλων τὸν Ἀδάμ,
λέγων τοῖς Ἀγγέλοις·
Συγχάρητέ μοι,
ὅτι εὑρέθη ἡ ἀπολομένη δραχμή,
ὁ πάντα σοφῶς οἰκονομήσας,
δόξα σοι.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου Βαρὺς
Ὡς τῆς ἡμῶν Ἀναστάσεως θησαύρισμα,
τοὺς ἐπὶ σοὶ πεποιθότας Πανύμνητε,
ἐκ λάκκου καὶ βυθοῦ πταισμάτων ἀνάγαγε·
σὺ γὰρ τοὺς ὑπευθύνους τῇ ἁμαρτίᾳ,
ἔσωσας τεκοῦσα τὴν σωτηρίαν,
ἡ πρὸ τόκου Παρθένος,
καὶ ἐν τόκῳ Παρθένος,
καὶ μετὰ τόκον πάλιν οὖσα Παρθένος.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. δ’
Ὁ δι’ ἡμᾶς γεννηθεὶς ἐκ Παρθένου,
καὶ σταύρωσιν ὑπομείνας ἀγαθέ,
ὁ θανάτῳ τὸν θάνατον σκυλεύσας,
καὶ Ἔγερσιν δείξας ὡς Θεός,
μὴ παρίδῃς οὓς ἔπλασας τῇ χειρί σου,
δεῖξον τὴν φιλανθρωπίαν σου ἐλεῆμον,
δέξαι τὴν τεκοῦσάν σε Θεοτόκον πρεσβεύουσαν ὑπὲρ ἡμῶν καὶ σῶσον Σωτὴρ ἡμῶν,
λαὸν ἀπεγνωσμένον.

Καθίσματα Ἀναστάσιμα – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Τοῦ τάφου ἀνεῳγμένου, τοῦ ᾍδου ὀδυρομένου, ἡ Μαρία ἐβόα πρὸς τοὺς κεκρυμμένους Ἀποστόλους· Ἐξέλθετε οἱ τοῦ ἀμπελῶνος ἐργάται, κηρύξατε τὸν τῆς Ἀναστάσεως λόγον. Ἀνέστη ὁ Κύριος, παρέχων τῷ κόσμῳ τὸ μέγα ἔλεος.
Δόξα…
Κύριε, παρίστατο τῷ τάφῳ σου Μαρία ἡ Μαγδαληνή, καὶ ἔκλαιε βοῶσα· καὶ κηπουρόν σε νομίζουσα ἔλεγε· Ποῦ ἔκρυψας τὴν αἰώνιον Ζωήν; ποῦ ἔθηκας τὸν ἐπὶ θρόνου Χερουβίμ; οἱ γὰρ τοῦτον φυλάσσοντες, ἀπὸ τοῦ φόβου ἀπενεκρώθησαν, ἢ τὸν Κύριόν μου δότε μοι, ἢ σὺν ἐμοὶ κραυγάσατε· ὁ ἐν νεκροῖς καὶ τοὺς νεκροὺς ἀναστήσας δόξα σοι.
Καὶ νῦν… Θεοτοκίον
Προϊστορεῖ ὁ Γεδεὼν τὴν σύλληψιν, καὶ ἑρμηνεύει ὁ Δαυῒδ τὸν τόκον σου Θεοτόκε· κατέβη γὰρ ὡς ὑετὸς ἐπὶ πόκον, ὁ Λόγος ἐν τῇ γαστρί σου, καὶ ἐβλάστησας ἄνευ σπορᾶς Γῆ ἁγία, τοῦ κόσμου τὴν σωτηρίαν, Χριστὸν τὸν Θεὸν ἡμῶν ἡ Κεχαριτωμένη.

Θεοτοκίον τοῦ ῆχου πλ. β’
Ὁ τὴν εὐλογημένην καλέσας σου Μητέρα ἦλθες ἐπὶ τὸ πάθος ἑκουσίᾳ βουλῇ,
λάμψας ἐν τῷ Σταυρῷ,
ἀναζητῆσαι θέλων τὸν Ἀδάμ,
λέγων τοῖς Ἀγγέλοις·
Συγχάρητέ μοι,
ὅτι εὑρέθη ἡ ἀπολομένη δραχμή,
ὁ πάντα σοφῶς οἰκονομήσας,
δόξα σοι.

Καθίσματα Ἀναστάσιμα – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ἡ Ζωή, ἐν τῷ τάφῳ ἀνέκειτο, καὶ σφραγὶς ἐν τῷ λίθῳ ἐπέκειτο, ὡς Βασιλέα ὑπνοῦντα, στρατιῶται ἐφύλαττον Χριστόν, καὶ τοὺς ἐχθροὺς αὐτοῦ ἀορασίᾳ πατάξας, ἀνέστη ὁ Κύριος.
Δόξα…
Προϊστορεῖ ὁ Ἰωνᾶς τὸν τάφον σου, καὶ ἑρμηνεύει Συμεὼν τὴν Ἔγερσιν τὴν ἔνθεον, ἀθάνατε Κύριε· κατέβης γὰρ ὡσεὶ νεκρὸς ἐν τῷ τάφῳ, ὁ λύσας ᾍδου τὰς πύλας, ἀνέστης δὲ ἄνευ φθορᾶς ὡς Δεσπότης, τοῦ κόσμου εἰς σωτηρίαν, Χριστὲ ὁ Θεὸς ἡμῶν, φωτίσας τοὺς ἐν σκότει.
Καὶ νῦν… Θεοτοκίον
Θεοτόκε Παρθένε, ἱκέτευε τὸν Υἱόν σου, τὸν ἑκουσίως προσπαγέντα ἐν σταυρῷ, καὶ ἀναστάντα ἐκ νεκρῶν, Χριστὸν τὸν Θεὸν ἡμῶν, σωθῆναι τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

Ἡ Ὑπακοὴ
Τῷ ἑκουσίῳ καὶ ζωοποιῷ σου θανάτῳ Χριστέ, πύλας τοῦ ᾍδου συντρίψας ὡς Θεός, ἤνοιξας ἡμῖν τὸν πάλαι Παράδεισον, καὶ ἀναστὰς ἐκ τῶν νεκρῶν, ἐρρύσω ἐκ φθορᾶς τὴν ζωὴν ἡμῶν.

Οἱ Ἀναβαθμοί, Ἦχος πλ. β’
Ἀντίφωνον Α’

– Ἐν τῷ οὐρανῷ τοὺς ὀφθαλμούς μου αἴρω, πρὸς σὲ Λόγε, οἴκτιρόν με, ἵνα ζῶ σοι.
– Ἐλέησον ἡμᾶς τοὺς ἐξουθενουμένους, καταρτίζων εὔχρηστα, σκεύη σου Λόγε.
Δόξα… Καὶ νῦν …
Ἁγίῳ Πνεύματι, πανσωστικὴ αἰτία, εἴ τινι τούτων κατ’ ἀξίαν πνεύσει, τάχει ἐξαίρει τῶν τῆς γῆς, πτεροῖ, αὔξει, τάττει ἄνω.
Ἀντίφωνον Β’
– Εἰ μὴ ὅτι Κύριος ἦν ἐν ἡμῖν, οὐδεὶς ἡμῶν ἀντισχεῖν ἠδύνατο, ἐχθροῦ πάλαισμα· οἱ νικῶντες γὰρ ἔνθεν ὑψοῦνται.
– τοῖς ὁδοῦσιν αὐτῶν, μή μου ληφθήτω ἡ ψυχή, ὡς στρουθίον Λόγε, οἴμοι! πῶς μέλλω τῶν ἐχθρῶν ῥυσθῆναι, φιλαμαρτήμων ὑπάρχων.
Δόξα… Καὶ νῦν …
Ἁγίῳ Πνεύματι, ἐνθέωσις τοῖς πᾶσιν, εὐδοκία, σύνεσις, εἰρήνη καὶ ἡ εὐλογία· ἰσουργὸν γὰρ τῷ Πατρί ἐστι καὶ Λόγῳ.
Ἀντίφωνον Γ’
– Οἱ πεποιθότες ἐπὶ Κύριον ἐχθροῖς φοβεροί, καὶ πᾶσι θαυμαστικοί· ἄνω γὰρ ὁρῶσιν.
– Ἐν ἀνομίαις χεῖρας αὐτῶν, ὁ τῶν δικαίων κλῆρος, ἐπίκουρόν σε ἔχων, Σῶτερ οὐκ ἐκτείνει.
Δόξα… Καὶ νῦν …
Ἁγίῳ Πνεύματι, τὸ κράτος ἐπὶ πάντων ὅπερ αἱ ἄνω Στρατηγίαι προσκυνοῦσι, σὺν πάσῃ πνοῇ τῶν κάτω.

Προκείμενον
Κύριε, ἐξέγειρον τὴν δυναστείαν σου, καὶ ἐλθὲ εἰς τὸ σῶσαι ἡμᾶς.
Στίχ. Ὁ ποιμαίνων τὸν Ἰσραὴλ πρόσχες.

ᾨδὴ α’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Ὡς ἐν ἠπείρῳ πεζεύσας ὁ Ἰσραήλ,
ἐν ἀβύσσῳ ἴχνεσι,
τὸν διώκτην Φαραώ,
καθορῶν ποντούμενον,
Θεῷ ἐπινίκιον ᾠδήν, ἐβόα, ᾄσωμεν».

Ἐκτεταμέναις παλάμαις ἐπὶ Σταυροῦ, πατρικῆς ἐπλήρωσας, εὐδόκίας ἀγαθέ, Ἰησοῦ τὰ σύμπαντα· διό, ἐπινίκιον ᾠδήν, σοὶ πάντες ᾄσωμεν.

Φόβῳ σοι ὡς θεραπαινὶς ἡ τελευτή, προσταχθεῖσα πρόσεισι, τῷ Δεσπότῃ τῆς ζωῆς, δι’ αὐτῆς βραβεύοντι ἡμῖν, ἀτελεύτητον ζωήν, καὶ τὴν Ἀνάστασιν.
Θεοτοκίον
Τὸν ἑαυτῆς δεξαμένη Δημιουργόν, ὡς αὐτὸς ἠθέλησεν, ἐξ ἀσπόρου σου γαστρός, ὑπὲρ νοῦν σαρκούμενον Ἁγνή, τῶν κτισμάτων ἀληθῶς, ἐδείχθης Δέσποινα.

ᾨδὴ α’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Κύματι θαλάσσης ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Βήματι Πιλάτου, παρίσταται θέλων ἀνόμῳ κρίματι, ὥσπερ κριτὸς ὁ κριτής, καὶ ἐκ χειρὸς ἀδικίας, εἰς τὸ πρόσωπον ῥαπίζεται, ὁ Θεὸς ὃν φρίττουσιν, ἡ γῆ καὶ τὰ οὐράνια.

Ἥπλωσας τὰς θείας, παλάμας σου Σῶτερ, ἐν τῷ ἀχράντῳ σου, καὶ ζωηφόρῳ Σταυρῷ, καὶ συνηγάγου τὰ ἔθνη, εἰς ἐπὶ γνῶσίν σου Δέσποτα, προσκυνοῦντα Κύριε, τήν ἔνδοξον σου Σταύρωσιν.
Σταυροθεοτοκίον
Ἵστατο δακρύων, πηγὰς ἀφιεῖσα ἡ Ὑπεράμωμος, ἐν τῷ Σταυρῷ σου Σωτήρ, τὰς ἐκ πλευρᾶς σου ῥανίδας, τῶν αἱμάτων καθορῶσα Χριστέ, καὶ τὴν σὴν ἀνείκαστον, συμπάθειαν δοξάζουσα.

Κανὼν τῆς Ὑπεραγίας Θεοτόκου, οὗ ἡ Ἀκροστιχίς.
Μῆτερ Θεοῦ, τὴν ἄφθονόν μοι δὸς χάριν.

ᾨδὴ α’ – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὡς ἐν ἠπείρῳ πεζεύσας ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Μεταλαβοῦσα ἡ Εὔα τῆς τοῦ φυτοῦ, παρηκόου βρώσεως, ἐπεισάγει τὴν ἀράν, ἀλλ’ αὐτὴν διέλυσας Ἁγνή, εὐλογίας ἀπαρχὴν Χριστὸν κυήσασα.

Ἡ μαργαρίτην τῆς θείας ἐξαστραπῆς, τὸν Χριστὸν κυήσασα, τῶν παθῶν μου τὴν ἀχλύν, καὶ πταισμάτων τάραχον, Ἁγνή, διασκέδασον φωτὶ τῆς σῆς λαμπρότητος.

Τὴν τῶν ἐθνῶν προσδοκίαν ὁ Ἰακώβ, τὸν ἐκ σοῦ σαρκούμενον, προεώρα μυστικῶς, νοεροῖς τοῖς ὄμμασι Θεόν, τὸν ῥυσάμενον ἡμᾶς τῇ μεσιτείᾳ σου.

Ἐκλελοιπότων ἀρχόντων ἐκ τῆς φυλῆς, τοῦ Ἰούδα Πάναγνε, ὁ Υἱός σου καὶ Θεός, προελθὼν ἡγούμενος τῆς γῆς, τῶν περάτων ἀληθῶς νῦν ἐβασίλευσεν.

ᾨδὴ γ’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Οὔκ ἐστιν ἅγιος ὡς σὺ, Κύριε ὁ Θεός μου,
ὁ ὑψώσας τὸ κέρας, τῶν πιστῶν σου Ἀγαθέ,
καὶ στερεώσας αὐτούς,
ἐν τῇ πέτρᾳ τῆς ὁμολογίας σου».

Θεὸν σταυρούμενον σαρκί, καθορῶσα ἡ κτίσις, διελύετο φόβῳ, ἀλλὰ τῇ συνεκτικῇ, παλάμῃ τοῦ δι’ ἡμᾶς, σταυρωθέντος, κραταιῶς συνείχετο.

Θανάτῳ θάνατος λυθείς, κεῖται δείλαιος ἄπνους· τῆς ζωῆς γὰρ μὴ φέρων, τὴν ἔνθεον προσβολήν, νεκροῦται ὁ ἰσχυρός, καὶ δωρεῖται, πᾶσιν ἡ Ἀνάστασις.
Θεοτοκίον
Τοῦ θείου τόκου σου Ἁγνή, πᾶσαν φύσεως τάξιν, ὑπερβαίνει τὸ θαῦμα· Θεὸν γὰρ ὑπερφυῶς, συνέλαβες ἐν γαστρί, καὶ τεκοῦσα, μένεις ἀειπάρθενος.

ᾨδὴ γ’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Σὲ τὸν ἐπὶ ὑδάτων ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Τάφῳ τριημερεύσας, ἀνέστησας ζωοποιῷ ἐγέρσει, τοὺς πρὶν θανατωθέντας, οἳ καταδίκης λυόμενοι, χαρμονικῶς ἠγάλλοντο. Ἰδοὺ ἡ λύτρωσις, ἦλθες, Κύριε, κραυγάζοντες.

Δόξα τῇ σῇ ἐγέρσει, Σωτὴρ ἡμῶν, ὅτι ἡμᾶς ἐξ ᾍδου, φθορᾶς καὶ τοῦ θανάτου, ἐρρύσω ὡς παντοδύναμος, καὶ μελῳδοῦντες λέγομεν· οὐκ ἔστιν ἅγιος, πλήν σου Κύριε φιλάνθρωπε.
Θεοτοκίον
Σὺ τὸν ἐκ σοῦ τεχθέντα, ὡς ἔβλεψας τιτρωσκόμενον λόγχῃ, ἐτρώθης τὴν καρδίαν Ὑπεραγία πανάμωμε, καὶ θαμβουμένη ἔλεγες· Τί σοι ἀπέδωκε, τέκνον, δῆμος ὁ παράνομος;

ᾨδὴ γ’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Οὐκ ἔστιν ἅγιος ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ῥευστήν μου σάρκα καὶ θνητήν, πάναγνε Θεομῆτορ, ἐκ γαστρός σου ἀφράστως, προσλαβὼν ὁ ἀγαθός, καὶ ἀφθαρτίσας αὐτήν, αἰωνίως ἑαυτῷ συνέδησε.

Θεὸν σαρκούμενον ἐκ σοῦ, καθορῶντες Παρθένε, ἐξεπλήττοντο φόβῳ, τῶν Ἀγγέλων οἱ χοροί, καὶ ὡς Μητέρα Θεοῦ, ἀσιγήτοις ὕμνοις σε γεραίρουσιν.

Ἐξέστη ὄρος νοητόν, βλέπων σε ὁ Προφήτης, Δανιὴλ ἐξ οὗ λίθος, ἐτμήθη ἄνευ χειρῶν, καὶ τῶν δαιμόνων βωμούς, Θεομῆτορ κραταιῶς συνέτριψεν.

Οὐ σθένει λόγος σε βροτῶν, οὔτε γλῶσσα Παρθένε, εὐφημῆσαι ἀξίως· ἐκ σοῦ γὰρ ἄνευ σπορᾶς, ὁ ζωοδότης Χριστός, σαρκωθῆναι Πάναγνε ηὐδόκησε.

ᾨδὴ δ’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Χριστός μου δύναμις,
Θεὸς καὶ Κύριος,
ἡ σεπτὴ Ἐκκλησία θεοπρεπῶς,
μέλπει ἀνακράζουσα,
ἐκ διανοίας καθαρᾶς,
ἐν Κυρίῳ ἐορτάζουσα».

Τὸ ξύλον ἤνθησε, Χριστὲ τῆς ὄντως ζωῆς· ὁ Σταυρὸς γὰρ ἐπάγη καὶ ἀρδευθείς, αἵματι καὶ ὕδατι, ἐξ ἀκηράτου σου πλευρᾶς, τὴν ζωὴν ἡμῖν ἐβλάστησεν.

Οὐκ ἔτι ὄφις μοι ψευδῶς, τὴν θέωσιν ὑποβάλλει· Χριστὸς γὰρ ὁ θεουργός, τῆς ἀνθρώπων φύσεως, νῦν ἀκωλύτως τὴν τρίβον, τῆς ζωῆς μοι ἀνεπέτασεν.
Θεοτοκίον
Ὡς ὄντως ἄφθεγκτα, καὶ ἀκατάληπτα, τὰ τῆς σῆς Θεοτόκε θεοπρεποῦς, πέφυκε κυήσεως, τοῖς ἐπὶ γῆς καὶ οὐρανοῦ, Ἀειπάρθενε μυστήρια.

ᾨδὴ δ’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Τὴν ἐν Σταυρῷ σου ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Τὸν τίμιον Σταυρόν σου σέβομεν, καὶ τοὺς ἥλους Χριστέ, καὶ τὴν ἁγίαν λόγχην, σὺν τῷ καλάμῳ, στέφανον τὸν ἐξ ἀκανθῶν· δι΄ὧν ἐκ τῆς τοῦ ᾍδου φθορᾶς ἐρρύσθημεν.

Τάφος Σωτὴρ σε ὑπεδέξατο, ἑκουσίως νεκρόν, ὑπὲρ ἡμῶν ὀφθέντα, ἀλλ’ οὐδαμῶς δεδύνηται Λόγε κατασχεῖν· ὡς Θεὸς γὰρ ἀνέστης, σῴζων τὸ γένος ἡμῶν.
Θεοτοκίον
Θεοκυῆτορ ἀειπάρθενε, ἡ Σωτῆρα Χριστόν, βροτοῖς ἀποτεκοῦσα, κινδύνων, καὶ κολάσεων, λύτρωσαι ἡμᾶς, τοὺς προσφεύγοντας πίστει, τῇ θείᾳ σκέπῃ σου.

ᾨδὴ δ’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Χριστός μου δύναμις ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὑμνοῦμεν Ἄχραντε, σὲ τὴν πανάμωμον· διὰ σοῦ οἱ σωθέντες καὶ εὐσεβῶς, μέλποντες κραυγάζομεν· Εὐλογημένη ἡ Θεόν, Ἀειπάρθενε κυήσασα.

Τὸ φῶς τὸ ἄδυτον, Παρθένε τέτοκας, τοῖς ἐν σκότει τοῦ βίου διὰ σαρκός, φαῖνον Παμμακάριστε, καὶ τοῖς ὑμνοῦσί σε χαράν, Ἀειπάρθενε ἐπήγασας.

Ἡ χάρις ἤνθησεν, ὁ νόμος πέπαυται, διὰ σοῦ Παναγία· σὺ γὰρ Ἁγνή, τέτοκας τὸν Κύριον, τὸν παρεχόμενον ἡμῖν, Ἀειπάρθενε τὴν ἄφεσιν.

Νεκρόν με ἔδειξε, φυτοῦ ἀπόγευσις, τῆς ζωῆς δὲ τὸ ξύλον ἐκ σοῦ φανέν, Πάναγνε ἀνέστησε, καὶ Παραδείσου τῆς τρυφῆς, κληρονόμον με κατέστησε.

ᾨδὴ ε’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Τῷ θείῳ φέγγει σου Ἀγαθέ,
τάς τῶν ὀρθριζόντων σοι ψυχάς,
πόθῳ καταύγαυσον δέομαι,
σὲ εἰδέναι Λόγε Θεοῦ,
τὸν ὄντως Θεόν,
ἐκ ζόφου τῶν πταισμάτων ἀνακαλούμενον».

Ὑποχωρεῖ μοι τὰ Χερουβείμ, νῦν καὶ ἡ φλογίνη ῥομφαία, Δέσποτα νῶτά μοι δίδωσι, σὲ ἰδόντα Λόγε Θεοῦ, τὸν ὄντως Θεόν, Λῃστῇ ὁδοποιήσαντα τὸν Παράδεισον.

Οὐκ ἔτι δέδοικα τὴν εἰς γῆν, Δέσποτα Χριστὲ ἐπιστροφήν· σὺ γὰρ ἐκ γῆς με ἀνήγαγες, ἐπιλελησμένον δι΄εὐσπλαγχνίαν πολλήν, πρὸς ὕψος ἀφθαρσίας τῇ Ἀναστάσει σου.
Θεοτοκίον
Τοὺς Θεοτόκον σε ἐκ ψυχῆς, Δέσποινα τοῦ κόσμου ἀγαθή, ὁμολογοῦντας διάσωσον· σὲ γὰρ προστασίαν ἀκαταμάχητον, κεκτήμεθα τὴν ὄντως Θεογεννήτριαν.

ᾨδὴ ε’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Θεοφανείας σου Χριστέ ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Βρώσει τοῦ ξύλου ἐν Ἐδέμ, ἀπατηθεὶς εἰς φθορὰν κατώλισθεν, ὁ γενάρχης παρακούσας Κύριε, ἐντολῆς τῆς σῆς Ὑπεράγαθε, ἀλλὰ τοῦτον διὰ Σταυροῦ, πάλιν ἀνήγαγες εἰς τὸ πρῶτον κάλλος, ὑπήκοος τῷ Πατρὶ Σῶτερ γενόμενος.

Τῷ σῷ θανάτῳ ἀγαθέ, τὸ τοῦ θανάτου ἠφάνισται κράτος, καὶ πηγὴ ζωῆς ἡμῖν ἀνέβλυσε, καὶ ἀθανασία δεδώρηται· διὰ τοῦτό σου τὴν Ταφήν, καὶ τὴν Ἀνάστασιν πίστει προσκυνοῦμεν, δι’ ἧς ὡς Θεός, κόσμον πάντα κατεφώτισας.
Θεοτοκίον
Ὁ κατοικῶν ἐν οὐρανοῖς, καὶ ποιητὴς τῶν ἁπάντων Κύριος, ἐν τῇ σῇ Πανάμωμε, κατῴκησεν, ἀπορρήτως μήτρᾳ δοξάσας σε, ὑπερτέραν τῶν οὐρανῶν, ἁγιωτέραν τε ταγμάτων ἀΰλων· διὸ νῦν οἱ ἐπὶ γῆς, σὲ μακαρίζομεν.

ᾨδὴ ε’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Τῷ θείῳ φέγγει σου ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἁγνείᾳ λάμψασα τηλαυγῶς, θεῖον ἐνδιαίτημα τοῦ Δεσπότου Πανύμνητε γέγονας· σὺ γὰρ μόνη μήτηρ ὄντως ἐδείχθης Θεοῦ, ἀγκάλαις ὥσπερ βρέφος, τοῦτον βαστάσασα.

Φοροῦσα κάλλος τὸ νοητόν, τῆς ὡραιοτάτης σου ψυχῆς, Νύμφη Θεοῦ ἐχρημάτισας, κατεσφραγισμένη τῇ παρθενίᾳ σεμνή, καὶ φέγγει τῆς ἁγνείας, κόσμον φαιδρύνουσα.

Θρηνείτω σύστημα δυσσεβῶν, τῶν μὴ κηρυττόντων σε, διαρρήδην ἁγνὴν Θεομήτορα· σὺ γὰρ πύλη θείου φωτὸς ἐδείχθης ἡμῖν, τὸν ζόφον τῶν πταισμάτων διασκεδάζουσα.

ᾨδὴ ς’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Τοῦ βίου τὴν θάλασσαν,
ὑψουμένην καθορῶν,
τῶν πειρασμῶν τῷ κλύδωνι,
ἐν εὐδίῳ λιμένι σου προσδραμών,
βοῶ σοι· Ἀνάγαγε
ἐκ φθορᾶς τὴν ζωήν μου Πολυέλεε».

Σταυρούμενος Δέσποτα, τοῖς μὲν ἥλοις τὴν ἀράν, τὴν καθ’ ἡμῶν ἐξήλειψας, τῇ δὲ λόγχῃ νυττόμενος τὴν πλευράν, Ἀδὰμ τὸ χειρόγραφον, διαρρήξας, τὸν κόσμον ἠλευθέρωσας.

Ἀδὰμ κατενήνεκται, δι’ ἀπάτης πτερνισθείς, πρὸς τὸ τοῦ ᾍδου βάραθρον, ἀλλ’ ὁ φύσει Θεός τε καὶ συμπαθής, κατῆλθες πρὸς ἔρευναν, καὶ ἐπ’ ὤμων βαστάσας, συνανέστησας.
Θεοτοκίον
Ἡ πάναγνος Δέσποινα, ἡ τεκοῦσα τοῖς βροτοῖς, τὸν κυβερνήτην Κύριον, τῶν παθῶν μου τὸν ἄστατον καὶ δεινόν, κατεύνασον τάραχον, καὶ γαλήνην, παράσχου τῇ καρδίᾳ μου.

ᾨδὴ ς’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Συνεσχέθη, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθη ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Χριστοκτόνος, καὶ προφητοκτόνος, ἔφυ Ἑβραίων ἡ πληθύς· ὡς γὰρ προφήτας πάλαι, ἀληθείας ὄντας μυστικὰς ἀκτῖνας, κτεῖναι οὐκ ἐδεδοίκει, οὕτω καὶ νῦν τὸν Κύριον, ὃν ἐκήρυττον ἐκεῖνοι τότε, φθόνῳ βαλλόμενοι ἔκτειναν, ἀλλ’ ἡμῖν, γέγονε ζωή, αὐτοῦ ἡ νέκρωσις.

Συνεσχέθης, ἀλλ’ οὐ κατεσχέθης, Σῶτερ, ἐν τῷ μνήματι· εἰ γὰρ καὶ ἑκουσίως, ἀπεγεύσω τοῦ θανάτου Λόγε, ἀλλ’ ἀνέστης ὡς Θεὸς ἀθάνατος, συνεγείρας τοὺς δεσμίους τοὺς ἐν ᾍδῃ, καὶ χαρὰν γυναιξὶν ἀντὶ τῆς λύπης, τῆς πρὶν ἀνταλλαξάμενος.
Θεοτοκίον
Ἄτιμόν σου, καὶ ἐκλεῖπον ὤφθη, εἶδος σαρκὸς παρὰ βροτούς, ἐν τῷ καιρῷ τοῦ πάθους, τῆς Θεότητος καὶ γὰρ οὐσίᾳ, ὡραῖος κάλλει, τῷ Δαυΐδ ἐδείκνυσο· ἀλλὰ ῥάβδῳ σου τῆς Βασιλείας, ἐχθρῶν συντρίψας ἰσχύν, ἔλεγεν ἡ Ἁγνή· ὦ Υἱέ μου, καὶ Θεέ, τάφου ἀνάστηθι.

ᾨδὴ ς’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Τοῦ βίου τὴν θάλασσαν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὁ μέγας προέγραψεν, ἐν Προφήταις Μωϋσῆς, σὲ κιβωτὸν καὶ τράπεζαν, καὶ λυχνίαν καὶ στάμνον συμβολικῶς, σημαίνων τὴν σάρκωσιν, τὴν ἐκ σοῦ τοῦ ὑψίστου Μητροπάρθενε.

Νεκροῦται ὁ θάνατος, καταργεῖται καὶ φθορά, τὸ τοῦ Ἀδὰμ κατάκριμα, τῷ καρπῷ σου, ὦ Δέσποινα προσβαλών· ζωὴν γὰρ ἐγέννησας, ἐκ φθορᾶς λυτρουμένην τοὺς ὑμνοῦντάς σε.

Ὀ νόμος ἠσθένησε, καὶ παρῆλθεν ἡ σκιά, τῆς ὑπὲρ νοῦν καὶ ἔννοιαν, ἐκφανθείσης μοι χάριτος τῆς ἐκ σοῦ Παρθένε κυήσεως, τοῦ Θεοῦ, καὶ Σωτῆρος πολυΰμνητε.

Κοντάκιον
Τὴν ὑπὲρ ἡμῶν ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Τῇ ζωαρχικῇ παλάμῃ τοὺς τεθνεῶτας, ἐκ τῶν ζοφερῶν κευθμώνων ὁ Ζωοδότης, ἀναστήσας ἅπαντας Χριστὸς ὁ Θεός, τὴν ἀνάστασιν ἑβράβευσε, τῷ βροτείῳ φυράματι· ὑπάρχει γὰρ πάντων Σωτήρ, ἀνάστασις καὶ ζωή, καὶ Θεὸς τοῦ παντός.
Ὁ Οἶκος
Τὸν Σταυρὸν καὶ τὴν Ταφήν σου Ζωοδότα, ἀνυμνοῦμεν οἱ πιστοὶ καὶ προσκυνοῦμεν, ὅτι τὸν ᾍδην ἔδησας Ἀθάνατε, ὡς Θεὸς παντοδύναμος, καὶ νεκροὺς συνανέστησας, καὶ πύλας τοῦ ᾍδου συνέτριψας, καὶ κράτος τοῦ θανάτου καθεῖλες ὡς Θεός. Διὸ οἱ γηγενεῖς δοξολογοῦμέν σε πόθῳ τὸν ἀναστάντα, καὶ καθελόντα ἐχθροῦ τὸ κράτος τοῦ πανώλους, καὶ πάντας ἀναστήσαντα τοὺς ἐπὶ σοὶ πιστεύσαντας, καὶ κόσμον λυτρωσάμενον ἐκ τῶν βελῶν τοῦ ὄφεως, καὶ ὡς μόνον δυνατόν, ἐκ τῆς πλάνης τοῦ ἐχθροῦ λυτρωσάμενον ἡμᾶς· ὅθεν ἀνυμνοῦμεν εὐσεβῶς τὴν Ἀνάστασίν σου, δι’ ἧς ἔσωσας ἡμᾶς, ὡς Θεὸς τοῦ παντός.

ᾨδὴ ζ’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Δροσοβόλον μὲν τὴν κάμινον εἰργάσατο,
Ἄγγελος τοῖς Ὁσίοις Παισί,
τοὺς Χαλδαίους δὲ καταφλέγον πρόσταγμα Θεοῦ,
τὸν Τύραννον ἔπεισε βοᾷν.
Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεὸς ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν».

Ὀδυρόμενος τῷ πάθει σου ὁ ἥλιος, ζόφον περιεβάλετο, καὶ ἐν ἡμέρᾳ ἐπὶ πᾶσαν Δέσποτα τὴν γῆν, τὸ φῶς συνεσκότασε βοᾶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

Ἠμφιάσαντο Χριστὲ τῇ καταβάσει σου, φέγγος τὰ καταχθόνια, ὁ προπάτωρ δέ, θυμηδίας ἔμπλεως ὀφθείς, χορεύων ἐσκίρτησε βοῶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.
Θεοτοκίον
Διὰ σοῦ μήτηρ Παρθένε φῶς ἀνέτειλε, πάσῃ τῇ οἰκουμένῃ φαιδρόν· τὸν γὰρ Κτίστην σὺ τῶν ἁπάντων τέτοκας Θεόν, ὃν αἴτησαι Πάναγνε ἡμῖν, καταπεμφθῆναι τοῖς πιστοῖς τὸ μέγα ἔλεος.

ᾨδὴ ζ’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ἄφραστον θαῦμα ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ὢ ξένου τρόπου! τὸν Ἰσραὴλ ὁ ῥυσάμενος, ἐκ δουλείας τῆς τοῦ Φαραώ, σταυροῦται ἑκὼν ὑπ’ αὐτοῦ, καὶ λύει σειρὰς ἀμπλακημάτων, ᾧ πίστει μελῳδοῦμεν· Λυτρωτὰ ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.

Σὲ τὸν Σωτῆρα, ἐν τῷ Κρανίῳ ἐσταύρωσαν, παρανόμων παῖδες ἀσεβεῖς, τὸν πύλας χαλκᾶς, καὶ μοχλοὺς συνθλάσαντα, εἰς σωτηρίαν ἡμῶν τῶν μελῳδούντων· Λυτρωτὰ ὁ Θεὸς εὐλογητὸς εἶ.
Θεοτοκίον
Εὔας τῆς πάλαι, ἐλευθερίαν κυήσασα, τῆς κατάρας λύεις τὸν Ἀδάμ, Παρθένε ἁγνή· διὸ μετ’ Ἀγγέλων σε, σὺν τῷ Υἱῷ σου ὑμνοῦμεν καὶ βοῶμεν· Λυτρωτὰ ὁ Θεὸς εὐλογητός εἶ.

ᾨδὴ ζ’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Δροσοβόλον μὲν τὴν κάμινον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Νεανίας τρεῖς ἡ κάμινος οὐκ ἔφλεξε, γέννησιν προτυποῦσα τὴν σήν· τὸ γὰρ θεῖον πῦρ, σὲ μὴ φλέξαν ᾤκησεν ἐν σοί, καὶ πάντας ἐδίδαξε βοᾶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

Μακαρίζουσι τὰ πέρατα σὲ Πάναγνε, μῆτερ ὡς προεφήτευσας, φωτιζόμενα, φωτοβόλοις λάμψεσι ταῖς σαῖς, καὶ χάριτι μέλποντα βοᾶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

Ὀλεθρίους μὲν ὀδόντας μοι ἐνέπειρεν, ὄφις ὁ πονηρότατος, ἀλλ’ αὐτοὺς ὁ σὸς Θεομῆτορ ἔθλασεν Υἱός, ἰσχὺν δέ μοι δέδωκε βοᾶν· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

Ἱλαστήριον τῆς φύσεως σὺ πέφυκας, μόνη θεομακάριστε· τὸν ἐπ’ ὤμων γάρ, Χερουβείμ, καθήμενον Θεόν, ἀγκάλαις βαστάζουσα βοᾷς· Εὐλογητὸς εἶ ὁ Θεός, ὁ τῶν Πατέρων ἡμῶν.

ᾨδὴ η’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Ἐκ φλογὸς τοῖς Ὁσίοις, δρόσον ἐπήγασας,
καὶ δικαίου θυσίαν, ὕδατι ἔφλεξας·
ἅπαντα γὰρ δρὰς Χριστέ, μόνῳ τῷ βούλεσθαι·
σὲ ὑπερυψοῦμεν εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας».

Ἰουδαίων τὸν πάλαι προφητοκτόνον λαόν, θεοκτόνον ὁ φθόνος νῦν ἀπειργάσατο, σὲ ἐπὶ Σταυροῦ ἀναρτήσαντα, Λόγε Θεοῦ, ὃν ὑπερυψοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Οὐρανίους ἁψῖδας οὐ καταλέλοιπας, καὶ εἰς ᾍδην φοιτήσας, ὅλον συνήγειρας, κείμενον Χριστέ, ἐν σαπρίᾳ τὸν ἄνθρωπον, σὲ ὑπερυψοῦντα, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.
Θεοτοκίον
Ἐκ φωτὸς φωτοδότην Λόγον συνέλαβες, καὶ τεκοῦσα ἀφράστως τοῦτον δεδόξασαι· Πνεῦμα γὰρ ἐν σοί, Κόρη, θεῖον ἐσκήνωσεν· ὅθεν σε ὑμνοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ η’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ἔκστηθι φρίττων οὐρανέ ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἔφριξε πᾶσα ἀκοή, ὅπως ὁ Ὕψιστος ἑκών, ἦλθεν ἐπὶ γῆς, τοῦ ᾍδου τὴν ἰσχὺν χειρώσασθαι, διὰ Σταυροῦ καὶ ταφῆς, καὶ πάντας διεγεῖραι κραυγάζειν· Οἱ παῖδες εὐλογεῖτε, Ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Πέπαυται ᾍδου τυραννίς, καὶ τὸ βασίλειον ἐξουδένωται λοιπόν. Σταυρῷ γὰρ ἐπὶ γῆς πηγνύμενος, ὁ ἐπὶ πάντων Θεός, τὴν τούτου δυναστείαν καθεῖλεν, ὃν παῖδες εὐλογεῖτε, Ἱερεῖς ἀνυμνεῖτε, λαὸς ὑπερυψοῦτε, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Ὢ τῆς ἀφράστου σου Χριστέ, φιλανθρωπότητος, καὶ ἀρρήτων ἀγαθῶν! ἐμὲ γὰρ καθορῶν ὀλλύμενον, ἐν τῇ τοῦ ᾍδου φρουρᾷ, τὰ πάθη ὑπομείνας ἐρρύσω· διό σε εὐλογοῦμεν, τὸν τῶν ὅλων Δεσπότην, καὶ ὑπερυψοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ η’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ἐκ φλογὸς τοῖς Ὁσίοις ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Διαχρύσῳ ἐσθῆτι ὥσπερ βασίλισσαν, ὁ Υἱός σου λαμπρύνας, αἴγλῃ τοῦ Πνεύματος, σὲ ἐκ δεξιῶν, αὐτοῦ ἔστησε Πάναγνε, ὃν ὑπερυψοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Ὁ θελήματι μόνῳ κόσμον πηξάμενος, ἐξ ἀχράντου σου μήτρας σάρκα δανείζεται, ἄνωθεν αὐτήν, ἀναπλάσαι βουλόμενος, ὃν ὑπερυψοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Συναφείας τοῦ Λόγου πρός με τὸν ἄνθρωπον, ἐνδιαίτημα θεῖον Πάναγνε πέφυκας, λάμψασα σαφῶς, παρθενίας λαμπρότησιν· ὅθεν σε ὑμνοῦμεν, εἰς πάντας τοὺς αἰῶνας.

Χρυσαυγῆς σε λυχνία προδιετύπωσε, δεξαμένην ἀφράστως Φῶς τὸ ἀπρόσιτον, γνώσει τῇ αὐτοῦ καταυγάζον τὰ σύμπαντα· ὅθεν σε ὑμνοῦμεν, Ἁγνὴ εἰς τοὺς αἰῶνας.

ᾨδὴ θ’, Κανὼν Ἀναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Εἱρμὸς ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
«Θεὸν ἀνθρώποις ἰδεῖν ἀδύνατον,
ὂν οὐ τολμᾶ Ἀγγέλων ἀτενίσαι τὰ τάγματα,
διὰ σοῦ δὲ Πάναγνε ὡράθη βροτοῖς,
Λόγος σεσαρκωμένος,
ὂν μεγαλύνοντες,
σὺν ταῖς οὐρανίαις Στρατιαῖς, σὲ μακαρίζομεν».

Παθῶν ἀμέτοχος σὺ διέμεινας, Λόγε Θεοῦ σαρκί, προσομιλήσας τοῖς πάθεσιν, ἀλλὰ λύεις τῶν παθῶν τὸν ἄνθρωπον, πάθεσι χρηματίσας πάθος, Σωτὴρ ἡμῶν· μόνος γάρ ὑπάρχεις ἀπαθής, καὶ παντοδύναμος.

Φθορὰν θανάτου καταδεξάμενος, διαφθορᾶς ἐτήρησας τὸ σῶμά σου ἄγευστον, ἡ δὲ σὴ ζωοποιὸς καὶ θεία ψυχή, Δέσποτα ἐν τῷ ᾍδῃ οὐ καταλέλειπται, ἀλλ’ ὥσπερ ἐξ ὕπνου ἀναστάς, ἡμᾶς συνήγειρας.
Τριαδικὸν
Θεὸν Πατέρα Υἱὸν συνάναρχον, πάντες βροτοὶ ἐν χείλεσιν, ἁγνοῖς μὲν δοξάζομεν, τὴν δὲ ἄρρητον καὶ ὑπερένδοξον, Πνεύματος Παναγίου, δύναμιν σέβομεν· μόνη γὰρ ὑπάρχεις πανσθενής, Τριὰς ἀχώριστος.

ᾨδὴ θ’, Κανὼν Σταυροαναστάσιμος. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Μὴ ἐποδύρου μου Μῆτερ ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Εἰ καὶ ἐν τάφῳ κατῆλθες, ὡς θνητὸς ζωοδότα, ἀλλὰ τοῦ ᾍδου τὴν ἰσχύν, διέλυσας Χριστέ, συνεγείρας νεκρούς, οὓς καὶ συγκατέπιε, καὶ ἀνάστασιν πᾶσι, παρέσχες ὡς Θεός, τοῖς ἐν πίστει καὶ πόθῳ, σὲ μεγαλύνουσιν.

Ἀγαλλιάσθω ἡ κτίσις, καὶ ἀνθείτω ὡς κρίνον· ὁ γὰρ Χριστὸς ἐκ τῶν νεκρῶν ἠγέρθη ὡς Θεός. Ποῦ σου θάνατε, νῦν τὸ κέντρον; κράζομεν. Ποῦ σοῦ ᾅδη τὸ νῖκος; Κάθεῖλέ σε εἰς γῆν, ὁ ὑψώσας τὸ κέρας ἡμῶν, ὡς εὔσπλαγχνος.
Σταυροθεοτοκίον
Φέρεις τὸν φέροντα πάντα, καὶ κατέχεις ὡς βρέφος, ἐν ταῖς χερσὶ τὸν ἐκ χειρὸς ῥυόμενον ἡμᾶς, πολεμίου ἐχθροῦ ἄχραντε Δέσποινα, καὶ ὁρᾷς ἐπὶ ξύλου ὑψούμενον Σταυροῦ, τὸν ἐκ βόθρου κακίας ἡμᾶς ὑψώσαντα.

ᾨδὴ θ’, Κανὼν τῆς Θεοτόκου. – Ὀκτώηχος
Ἦχος πλ. β΄
Θεὸν ἀνθρώποις ἰδεῖν ἀδύνατον ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ
Ἀστὴρ ἐκλάμπων αὐγαῖς Θεότητος, ἐξ Ἰακὼβ τοῖς ζόφῳ κρατουμένοις ἀνέτειλε· διὰ σοῦ νῦν Πάναγνε, Χριστὸς ὁ Θεός, Λόγος σεσαρκωμένος, ᾧ φωτιζόμενοι, σὺν ταῖς οὐρανίαις στρατιαῖς, σὲ μακαρίζομεν.

Ῥωσθεὶς δυνάμει τῇ σῇ καὶ χάριτι, σοὶ τὴν ᾠδὴν προθύμως, ἐκ καρδίας ἀνέθηκα, ἀλλὰ ταύτην πρόσδεξαι Παρθένε ἁγνή, χάριν ἀντιδιδοῦσα, σοῦ τὴν πολύφωτον, ἐκ τῶν ἀκηράτων θησαυρῶν, θεομακάριστε.

Ἱστὸς ἐδείχθης σαφῶς Θεότητος, ἐν ᾧ στολὴν τοῦ σώματος, ὁ Λόγος ἐξύφανε, θεουργήσας τὴν ἐμὴν Παρθένε μορφήν, ἥν περ ἐνδεδυμένος, πάντας διέσωσε, τοὺς ἐκ διανοίας καθαρᾶς, σὲ μεγαλύνοντας.

Νεκροῖς ἀνάστασις νῦν δεδώρηται, διὰ τῆς σῆς ἀφράστου καὶ ἀρρήτου κυήσεως, Θεοτόκε πάναγνε· ζωὴ γὰρ ἐκ σοῦ, σάρκα περικειμένη, πᾶσιν ἐξέλαμψε, καὶ τὸ τοῦ θανάτου ἀμειδές, σαφῶς διέλυσε.

ΑΙΝΟΙ
Στιχ. Τοῦ ποιῆσαι ἐν αὐτοῖς κρῖμα ἔγγραπτον. Δόξα αὕτη ἔσται πᾶσι τοῖς ὁσίοις αὐτοῦ.
Στιχηρὰ Ἀναστάσιμα τῆς Ὀκτωήχου, Ἦχος πλ. β΄
Ὁ Σταυρός σου Κύριε, ζωὴ καὶ ἀνάστασις ὑπάρχει τῷ λαῷ σου, καὶ ἐπ’ αὐτῷ πεποιθότες, σὲ τὸν ἀναστάντα, Θεὸν ἡμῶν ὑμνοῦμεν, ἐλέησον ἡμᾶς.
ΨΑΛΜΟΣ ΡΝ’ (150)
Στιχ.
 Αἰνεῖτε τὸν Θεὸν ἐν τοῖς Ἁγίοις αὐτοῦ, αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν στερεώματι τῆς δυνάμεως αὐτοῦ.

Ἡ ταφή σου Δέσποτα, Παράδεισον ἤνοιξε τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων, καὶ ἐκ φθορᾶς λυτρωθέντες, σὲ τὸν ἀναστάντα, Θεὸν ἡμῶν ὑμνοῦμεν, ἐλέησον ἡμᾶς.
Στιχ. Αἰνεῖτε αὐτὸν ἐπὶ ταῖς δυναστείαις αὐτοῦ, αἰνεῖτε αὐτὸν κατὰ τὸ πλῆθος τῆς μεγαλωσύνης αὐτοῦ.
Σὺν Πατρὶ καὶ Πνεύματι, Χριστὸν ἀνυμνήσωμεν, τὸν ἀναστάντα ἐκ νεκρῶν, καὶ πρὸς αὐτὸν ἐκβοῶμεν· Σὺ ζωὴ ὑπάρχεις, ἡμῶν καὶ ἀνάστασις, ἐλέησον ἡμᾶς.
Στιχ. Αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν ἤχῳ, σάλπιγγος, αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν ψαλτηρίῳ καὶ κιθάρᾳ.
Τριήμερος ἀνέστης Χριστέ, ἐκ τάφου καθὼς γέγραπται, συνεγείρας τὸν Προπάτορα ἡμῶν· διό σε καὶ δοξάζει, τὸ γένος τῶν ἀνθρώπων, καὶ ἀνυμνεῖ σου τὴν Ἀνάστασιν.
Στιχ. Αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν τυμπάνῳ καὶ χορῷ, αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν χορδαῖς καὶ ὀργάνῳ,
Ἕτερα Στιχηρά, Ἀνατολικά, Ἦχος πλ. β΄
Κύριε, μέγα καὶ φοβερὸν ὑπάρχει, τῆς σῆς Ἀναστάσεως τὸ μυστήριον· οὕτω γὰρ προῆλθες ἐκ τοῦ τάφου, ὡς νυμφίος ἐκ παστάδος, θανάτῳ θάνατον λύσας, ἵνα τόν Ἀδὰμ ἐλευθερώσῃς· ὅθεν ἐν οὐρανοῖς, Ἄγγελοι χορεύουσι, καὶ ἐπὶ γῆς ἄνθρωποι δοξάζουσι, τὴν εἰς ἡμᾶς γενομένην, εὐσπλαγχνίαν σου φιλάνθρωπε.
Στιχ. Αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν κυμβάλοις εὐήχοις, αἰνεῖτε αὐτὸν ἐν κυμβάλοις ἀλαλαγμοῦ. Πᾶσα πνοὴ αἰνεσάτω τὸν Κύριον.
Ὦ παράνομοι, Ἰουδαῖοι, ποῦ εἰσιν αἱ σφραγῖδες, καὶ τὰ ἀργύρια, ἃ ἐδώκατε τοῖς στρατιώταις; οὐκ ἐκλάπη ὁ θησαυρός, ἀλλὰ ἀνέστη ὡς δυνατός, αὐτοὶ δὲ κατῃσχύνθητε, ἀρνησάμενοι Χριστόν, τὸν Κύριον τῆς δόξης, τὸν παθόντα καὶ ταφέντα, καὶ ἀναστάντα ἐκ νεκρῶν, αὐτὸν προσκυνήσωμεν.
Στιχ. Ἀνάστηθι, Κύριε, ὁ Θεός μου, ὑψωθήτω ἡ χείρ σου, μὴ ἐπιλάθῃ τῶν πενήτων σου εἰς τέλος.
Σφραγισθέντος τοῦ μνήματος, πῶς ἐσυλήθητε Ἰουδαῖοι, φύλακας καταστήσαντες, καὶ σημεῖα θέντες; τῶν θυρῶν κεκλεισμένων, προῆλθεν ὁ Βασιλεύς· ἢ ὡς νεκρόν παραστήσατε, ἢ ὡς Θεὸν προσκυνήσατε, σὺν ἡμῖν μελῳδοῦντες· Δόξα Κύριε τῷ Σταυρῷ σόυ, καὶ τῇ Ἀναστάσει σου.
Στιχ. Ἐξομολογήσομαί σοι, Κύριε, ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου, διηγήσομαι πάντα τὰ θαυμάσιά σου.
Τὸ ζωοδόχον σου μνῆμα, αἱ μυροφόροι Γυναῖκες, ὀδυρόμεναι κατέλαβον Κύριε, καὶ μύρα βαστάζουσαι, τὸ Σῶμά σου τὸ ἄχραντον μυρίσαι ἐπεζήτουν, εὗρον δὲ φωτοφόρον Ἄγγελον, ἐν τῷ λίθῳ καθήμενον, καὶ πρός, αὐτὰς φθεγγόμενον καὶ λέγοντα· Τί δακρύετε τὸν ἐκ πλευρᾶς πηγάσαντα τῷ κόσμῳ τὴν ζωήν; τί ἐπιζητεῖτε ὥσπερ θνητόν ἐν μνήματι τὸν Ἀθάνατον; δραμοῦσαι δὲ μᾶλλον, ἀπαγγείλατε τοῖς αὐτοῦ Μαθηταῖς, τῆς αὐτοῦ ἐνδόξου Ἀναστάσεως τὴν παγκόσμιον χαρμονήν, ἐν ᾗ καὶ ἡμᾶς Σωτήρ φωτίσας, δώρησαι ἱλασμὸν καὶ τὸ μέγα ἔλεος.

ΘΕΙΑ ΛΕΙΤΟΥΡΓΙΑ

Ἦχος πλ. β’
Οἱ Μακαρισμοὶ
 ΤΟ ΑΚΟΥΤΕ

Μακάριοι οἱ ἐλεήμονες, ὅτι αὐτοὶ ἐλεηθήσονται.
Μνήσθητί μου, ὁ Θεὸς ὁ Σωτήρ μου,
ὅταν ἔλθῃς ἐν τῇ βασιλείᾳ σου,
καὶ σῶσόν με, ὡς μόνος φιλάνθρωπος.
Μακάριοι οἱ καθαροὶ τῇ καρδίᾳ ὅτι αὐτοὶ τὸν Θεὸν ὄψονται.
Διὰ ξύλου, τὸν Ἀδὰμ ἀπατηθέντα, διὰ ξύλου Σταυροῦ πάλιν ἔσωσας, Λῃστὴν βοῶντα· Μνήσθητί μου, Κύριε, ἐν τῇ βασιλείᾳ σου.
Μακάριοι οἱ εἰρηνοποιοί, ὅτι αὐτοὶ υἱοὶ Θεοῦ κληθήσονται.
ᾍδου πύλας, καὶ μοχλοὺς συντρίψας Ζωοδότα, νεκροὺς ἀνέστησας ἅπαντας, Σωτὴρ βοῶντας· Δόξα τῇ ἐγέρσει σου.
Μακάριοι οἱ δεδιωγμένοι ἕνεκεν δικαιοσύνης, ὅτι αὐτῶν ἐστιν ἡ βασιλεία τῶν οὐρανῶν.
Μνήσθητί μου, ὁ τὸν θάνατον σκυλεύσας, τῇ ταφῇ σου καὶ τῇ Ἀναστάσει σου, χαρᾶς τὰ πάντα, πληρώσας ὡς εὔσπλαγχνος.
Μακάριοί ἐστε ὅταν ὀνειδίσωσιν ὑμᾶς, καὶ διώξωσι, καὶ εἴπωσι πᾶν πονηρὸν ῥῆμα καθ΄ὑμῶν ψευδόμενοι ἕνεκεν ἐμοῦ.
Μυροφόροι, ἐν τῷ μνήματι ἐλθοῦσαι, τοῦ Ἀγγέλου κραυγάζοντος ἤκουον· Χριστὸς ἀνέστη, φωτίσας τὰ σύμπαντα.
Χαίρετε καὶ ἀγαλλιᾶσθε, ὅτι ὁ μισθὸς ὑμῶν πολὺς ἐν τοῖς οὐρανοῖς.
Τὸν ἐν ξύλῳ, τοῦ Σταυροῦ προσηλωθέντα, καὶ τὸν κόσμον ἐκ πλάνης ῥυσάμενον, συμφώνως πάντες, Χριστὸν ἀνυμνήσωμεν.
Δόξα…
Τὸν Πατέρα, καὶ Υἱὸν δοξολογοῦμεν, καὶ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον, λέγοντες· Τριὰς ἁγία, σῶσον τὰς ψυχὰς ἡμῶν.
Καὶ νῦν… Θεοτοκίον
Ἡ ἀρρήτως, ἐπ’ ἐσχάτων συλλαβοῦσα, καὶ τεκοῦσα τὸν Κτίστην τὸν ἴδιον, Παρθένε σῷζε, τοὺς σὲ μεγαλύνοντας.