Праведний Філарет Милостивий

Місяця грудня на 1-й день

Праведний Філарет Милостивий, син Георгія та Анни, вихований у благочесті та страху Божому, жив у VIII ст. в селищі Амнії Пафлагонської області (Мала Азія). Дружина його, Феозва, була з багатої і знатної сім’ї, у них були діти: син Іоат і доньки Іпатія та Еванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний Суд і про “малих сих” (Мф. 25:40), слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не забирає зі світу (1Тим. 6:7), рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36:25). І Філарет прославився жебрацтвом.

Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося 2 воли, корова, кілька вуликів і будинок. Але й це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко й лагідно переносив він докори дружини й глузування дітей. “Я маю в схованках, вам невідомих, таке багатство й такі скарби, – відповідав він рідним, – яких вистачить вам, навіть якщо ви й сто років проживете без праці й ні про що не піклуючись”.

І Господь відплатив Філарету за його милосердя: коли було віддано останню міру пшениці, його старий друг надіслав йому сорок мір, а після того, як віддали жебракові теплий одяг, до нього повернулося багатство.

У той час візантійська імператриця Ірина (797-802) шукала наречену для сина – майбутнього співправителя Костянтина Багрянородного (780-797) і для цього по всій імперії розіслала послів. Посли не оминули й Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що найвищі гості мають відвідати і їхній дім, Філарет дуже зрадів, а Феозва засмутилася: у домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування годі було й думати. Але Філарет наказав дружині гарненько прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли в достатку все для багатого бенкету. Посли відібрали для царських оглядин разом із 10 найкрасивішими дівчатами внучку Філарета Марію. Марія перевершила своїх суперниць добротою і скромністю і стала царицею, а Костянтин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий жебрак щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків, і сам служив їм під час цих трапез. Усі дивувалися смиренню Філарета і говорили: “Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христовий”.

Слузі він наказав зробити три шухляди і наповнити їх порізно золотими, срібними і мідними монетами: з першої отримували милостиню зовсім незаможні, з другої – ті, хто позбувся коштів, а з третьої – ті, хто лицемірно виманював гроші.
Так, не приймаючи почестей, у смиренні й убоголюбстві досяг блаженний старець 90 років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив у константинопольський монастир Родольфію, роздав там усе, що мав при собі, на монастирські потреби і жебракам. Покликавши рідних, наставляв їх у убоголюбстві та нестяжательності й мирно преставився Богу. Помер він 792 року і похований в обителі Суда Родольфія в Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті чудо. Коли тіло святого несли до місця поховання, одна людина, одержима бісом, схопилася за труну і йшла з похоронною процесією. На цвинтарі відбулося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов із неї. Багато інших чудес і зцілення відбувалися при гробі святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі та храми, зруйновані під час іноземних навал.

Тропарі, кондаки, молитви та величання