Святитель Спиридон, єпископ Тримифунтський

Місяця грудня на 12-й день

Святитель Спиридон Триміфунтський народився наприкінці III століття на острові Кіпр. Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину і дітей. Усі свої кошти він віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворення: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів. Після смерті дружини, за царювання імператора Костянтина Великого (306-337), його обрали єпископом міста Триміфунта. У сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, поєднавши пастирське служіння зі справами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон 325 року брав участь у діяннях I Вселенського Собору. На Соборі святитель вступив у змагання з грецьким філософом, який захищав арієву єресь. Проста промова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою.

У результаті бесіди противник християнства став його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: “Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав усе, що мені представляли. Але коли, замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може противитися Богові. Якщо хто-небудь із вас може мислити так само, як я, то нехай увірує в Христа і разом зі мною нехай піде за цим старцем, устами якого говорив Сам Бог”.

На тому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наочний доказ Єдності у Святій Трійці. Він узяв у руки цеглу і стиснув її: миттєво вийшов із неї вгору вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилася в руках чудотворця. ” Це три стихії, а цегла одна, – сказав тоді святитель Спиридон, – так і в Пресвятій Трійці – Три Лиця, а Божество Єдине”.

Святитель з великою любов’ю дбав про свою паству. За його молитвою посуха змінювалася рясним життєдайним дощем, а безперервні дощі – цебром (теплою, сухою погодою), зцілювалися хворі, виганялися демони.

Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись, він повернув немовля до життя. Мати, вражена радістю, впала бездиханною. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері.

Якось, поспішаючи врятувати свого друга, обмовленого і засудженого до смерті, святитель був зупинений у дорозі струмком, що несподівано розлився від повені. Святий наказав потоку: “Стань! Так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і врятований був чоловік, заради якого поспішаю”. Волю святителя було виконано, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про чудо, що сталося, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.

Відомий із життя святителя і такий випадок. Якось він зайшов у порожню церкву, наказав запалити лампади і свічки і почав богослужіння. Проголосивши “Мир усім”, він і диякон почули у відповідь згори безліч голосів, що пролунали зверху, які виголошували: “І духові твоєму”. Хор цей був великий і солодкоголосіший від усякого співу людського. На кожній єктенії невидимий хор співав “Господи, помилуй”. Приваблені співом, що лунав із церкви, до неї поспішили люди, які перебували поблизу. У міру того, як вони наближалися до церкви, чудесний спів дедалі більше наповнював їхній слух і тішив серця. Але коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім єпископа з небагатьма церковними служителями, і не чули вже більше небесного співу, від чого здивувалися.

Інша історія, повідомлена Созоменом, також вельми характерна для святителя: у святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним у борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід у комору, де кожен міг узяти, скільки потрібно, і потім повернути так само, без перевірки та звіту.

Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона: пізно вночі залізли вони в кошару, але відразу ж невидимою силою виявилися зв’язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до отари і, побачивши зв’язаних розбійників, помолившись, розв’язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях і добувати їжу чесною працею. Потім, подарувавши їм по вівці і відпускаючи їх, ласкаво сказав: “Нехай же не даремно ви не спали”.

Часто уподібнюють святого Спиридона пророку Іллі, бо так само за молитвою його під час посух, що часто загрожували острову Кіпр, йшов дощ.

Усе житіє святителя вражає дивовижною простотою і силою чудотворення, дарованої йому від Господа. За словом святителя прокидалися мертві, приборкували стихії, трощили ідолів. Коли в Олександрії патріарх скликав Собор заради розтрощення ідолів і капищ, за молитвами отців Собору впали всі ідоли, крім одного, найбільш шанованого. Патріарху у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб бути розтрощеним святителем Спиридоном Триміфунтським. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками впав у порох, чим сповістив патріарха та всіх єпископів про наближення святителя Спиридона.

У праведності та святості прожив святий Спиридон земне життя і в молитві віддав душу свою Господу (бл. 348 року). В історії Церкви святитель Спиридон шанується разом зі святителем Миколаєм, архієпископом Мирлікійським.

Мощі його спочивають на острові Корфу в церкві його імені (крім правої руки, яка в Римі).

Тропарі, кондаки, молитви та величання