Без категорії

Житіє святого Cильвестра, папи Римського

Місяця січня в 2-й день

Сильвестр святий, у старому Римі народжений і у святій вірі вихований, учнем був Кирина Пресвітера, від нього ж книжної премудрости і добрих звичаїв навчився, у дорослому віці своєму був гостелюбцем великим, з любови до Бога й до ближнього подорожніх уводив у дім свій і, вмиваючи їм ноги, пригощав їх, всілякий спочинок для них роблячи. Одного разу муж святий і ісповідник Христовий[2] єпископ Тимотей прийшов до Риму з Антіохії, проповідуючи Євангеліє Царства. Його Сильвестр у дім свій прийняв і з його святого життя й учення багато користав: був-бо досконалий у чеснотах і вірі. Тимотей же у домі Сильвестровому перебував рік один і декілька місяців, багато римлян від ідолопоклонства до Бога навернув, через те взятий був єпархом градським Тарквинієм, і довго в путах і темниці його тримали, тричі били, коли не підкорився принести жертву ідолам, — і, мечем у голову усічений, помер. Блаженний же Сильвестр, взявши вночі святі його мощі, поховав з належними співами в домі своєму. Після цього одна жінка вірна на ім’я Феонисія своїм коштом збудувала храм Тимотеєві святому з благословення Мелтіяда, єпископа Римського, який і приніс у нього святого мученика мощі. Тарквиній же, єпарх градський, прикликавши Сильвестра, забрав у нього маєток, що залишився після Тимотея, і примушував його принести жертву ідолам. Коли той не покорився, погрожував муками. Сильвестр же, передбачивши скору єпархову раптову смерть, євангельське до нього слово мовив[3]: “У цю ніч душу твою заберуть від тебе, а те, що нахваляєшся зробити зі мною, те не збудеться”. Тими словами розгніваний, єпарх звелів Сильвестра святого, залізними веригами скованого, вкинути до темниці, сам же сів обідати. І коли їв рибу, потрапила в гортань його кістка з риби, її ж ніяким способом ані лікуванням вийняти не можна було — через те, від обідньої години до півночі похворівши, відійшов, за пророцтвом святого. Зранку його близькі несли єпарха до гробу з плачем, Сильвестра ж вірні з радістю із темниці вивели і вшанували його дуже, і не лише вірні, а й невірні, бо багато зі слуг двору єпархового, провіщення Сильвестрове здійсненим бачивши, настрашилися і до ніг його припадали, боялися, щоб і з ними також біди не трапилося, як же з їхнім паном. Инші ж навернулися до Христа, чудом тим переконані.

Коли досягнув святий тридцятилітнього віку, поставлений був у диякони Мелтіядом, єпископом Римським. Тоді після Мелтіяда на престол єпископства Римського, всіма вибраний, Сильвестр вийшов і, наче світла свіча у світильнику, поставився і пас стадо Христове, ніби другий апостол, словом і ділом на пашу спасенну наставляючи. Знайшов деяких клириків, що, чин свій залишивши, житейськими торгами займалися, знову до церковного служіння навернув їх і поклав канон, щоб ніхто з освячених торгами житейськими не зв’язувався. Той святіший отець уклав для римлян назви днів тижня: римляни-бо тоді перший день, який же ми неділею іменуємо, називали днем Сонця, инші ж іменували днем Місяця, днем Марса, днем Меркурія, днем Юпітера, днем Венери, днем Сатурна. Він же, зневаживши нечестиві поганські богів імена, звелів перший день називати Днем Господнім, бо в той день Господь наш славно воскрес із мертвих, инші ж дні — так, як же і нині римляни називають. Встановив і те, щоб лише в одну суботу постили християни — коли Христос помер і зійшов у ад зруйнувати його і вивести звідти прабатька Адама із праотцями. В инші ж суботи постити не велів.

Був у той час у Римі змій великий, який жив у глибокій печері під горою, що називалася Тарпей, йому ж люди невірні щомісяця приносили жертви, як богові. Коли ж виходив змій із печери, заражував повітря своїм отруйним диханням, і було багато смертей серед людей, що поблизу жили, а найбільше серед дітей. Святий же Сильвестр, хочучи людей від шкоди тої позбавити і від безбожжя до Бога істинного навернути, скликав тих, що були в граді, християн і заповів їм піст триденний і молитву, сам же більше від усіх у пості та молитві потрудився. І в одну ніч явився йому святий апостол Петро у видінні, звелівши, щоби взяв зі собою деяких із священиків та дияконів і йшов без боязні до печери, де змій живе, і, у вході в печеру відправивши Божественну Службу, щоб зайшов всередину і, прикликавши Ім’я Господа Ісуса Христа, щоб загородив там змія, аби той не виходив звідти ніколи ж. Святий же, за велінням апостоловим, пішов до печери і після відправлення святої Служби зайшов у печеру і знайшов у ній якісь двері. Замкнув їх, кажучи: “Двері ці хай не відчиняться до дня другого Приходу Христового”. І так у печері загородивши змія, невихідним його вчинив навіки. Нечестиві ж думали, що Сильвестра із клиром його там змій з’їсть, але коли побачили його неушкодженим, здивувалися, і, не бачивши змієвого виходу звідти, багато з них пізнало істинного Бога силу і до вірних приєдналося.

Царював у той час Великий Констянтин, хрещенням святим ще не просвічений. Коли ж вийшов з Риму на боротьбу проти Лукинія, постало в Римі без нього від сенату римського на християн гоніння: примушувані-бо були вірні до ідольської жертви. Ті, що не підкорювалися, підпадали під різноманітні муки. Через те Сильвестр святий, взявши клир свій, вийшов із града і сховався в одній горі, названій Сорактес. Тим часом, за Божим провидінням, Констянтин-пар впав у проказу вельми сильну й неізцілиму, і був з ніг до голови обкладений струпами. Багатьох же лікарів премудрих і волхвів приводили до нього не лише із землі Римської, а й із Персії, проте жодної не отримав у хворобі своїй відради. Потім жерці Юпітерові із Капітолія, до царя приступивши, сказали: “Якщо не зробиш собі купелі із крови малих дітей і не омиєшся в ній, поки тепла, то неможливо тобі зцілитися. Коли так зробиш, зразу здоровий будеш, і нема для тебе іншого ліку, окрім цього”. Цар послав по всіх усюдах зібрати малих дітей на приготування собі купелі із крови їхньої. І зібрано було в Капітолії багато дітей, що годувалися з грудей матерів своїх. Коли настав день, в який мали бути заколені діти, пішов цар до Капітолію: там-бо жерці мали приготувати йому криваву купіль. І ось безліч жінок збіглося, що рвали на собі волосся і нігтями лиця свої роздирали, кричали й гірко ридали. Коли спитав цар, яка причина такого їхнього плачу, довідався, що матерями є дітей, на заколення зібраних, і зжалився, дивлячись на гірке їхнє ридання і сльози, і сказав: “Яка страшна нелюдськість тих, хто радив мені пролити кров невинну! Невідомо, чи здоровий буду, омившись у крові невинній, а якщо б навіть точно знав, що буду зцілений, то краще, аби я один терпів біль, аніж мав би стількох багатьох немовлят, які ніякого зла мені не зробили, кров пролити і безперестанного ридання та печалі матерів їхніх сповнити”. Те сказавши, повернувся у палати, матерям же звелів віддати дітей їхніх цілими, ще ж і золота кожній із царських скарбниць давши, відпустив їх з миром. Преблагий же Бог, таке його бачивши милосердя, віддав йому подвійним здоров’ям — тілесним і душевним. Бо послав до нього верховних своїх апостолів Петра і Павла: коли спав він, явилися у видінні, стоячи перед одром його. І спитав їх цар, хто вони і звідки. Вони ж сказали: “Ми — Петро і Павло, апостоли Ісуса Христа, послані до тебе від Нього, щоб наставити тебе на путь спасіння і розповісти тобі про лазню, в якій маєш отримати тіла і душі здоров’я, і щоб пообіцяти тобі життя вічне від Бога за те земне життя, яке ти дарував дітям, коли пощадив їх. Приклич-бо до себе єпископа Сильвестра, який ховається в горі Сорактес, бо боїться тебе, і його учення послухай. Він же покаже тобі купіль, у якій від усіх скверн очистишся, душею ж і тілом здоровий вийдеш”. Те сказавши, святі апостоли відійшли від нього. Цар же, зі сну збудившись, дивувався побаченому, і ось зайшов до нього, як звичайно, лікар, він же каже до лікаря: “Не потребую вже лікування вашого, бо сподіваюся на божественну допомогу”. І відіслав його від себе. Звелів же зразу шукати всюди єпископа Сильвестра і привести до себе з почестями. Коли знайдений був Сильвестр і до царя приведений, прийняв його цар з честю і любов’ю, сам-бо, вставши, зустрів і дружньо обняв його. Тоді спитав його, говорячи: “Чи є у вас такі боги, які називаються Петро і Павло?” Сильвестр відповів: “Один у нас Бог, о царю, що створив Небо і землю, і все, що на них. А ті, що ти говориш, Петро і Павло — не є богами, але рабами Його, які проповідували ім’я Христове по вселенній, пізніше ж і кров свою за Господа свого через Нерона пролили”. Цар же, чуючи те, радий був і сказав: “Прошу тебе, єпископе, покажи мені їхні образи, якщо маєш, на іконі зображені, щоб я точно знав, чи ті це, що мені у сні явилися”. Сильвестр же зразу послав диякона, щоб приніс ікону святих апостолів Петра і Павла. І бачивши зображені лиця апостольські, цар сказав: “Справді ці є, що бачив я”. І розповів усе видіння своє єпископові детально і просив його, щоб показав йому таку купіль, в якій міг би очиститися від прокази душевної і тілесної, за сказаним від явлених йому у видінні апостолів. Святий же єпископ Сильвестр сказав цареві: “Не можна тобі инакше, о царю, в купіль ту увійти, лише спершу увірувавши без сумніву в того Бога, Якого проповідували явлені тобі апостоли”. Відповів цар: “Якщо б не увірував, що Ісус Христос є один Бог, то ніколи ж би не прикликав до себе твою святість”. Сказав же йому святий: “Належиться тобі спершу постити, молитвою, і сльозами, і сповіданням гріхів своїх умилостивити Бога.” Відклади-бо порфиру і вінець твій на сім днів, і у внутрішніх кімнатах палат своїх замкнися, і у веретищі та попелі сотвори покаяння, плачучи і на землю себе кидаючи. Звели ж замкнути ідольські храми і жертви їм зупинити. Тих, що у вигнанні, християн звільни, і тим, що в путах сидять, звільнення даруй, добрий будь до тих, хто просить тебе, і всіляке праведне прошення сповнюй, і дай від маєтку свого убогим милостиню достатню. И обіцяв цар усе це на ділі сповнити. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, оголосивши його, пішов. І зібравши всіх вірних, звелів їм також постити і молитися, щоб зупинилися гоніння на Церкву Божу, і пітьма ідолопоклонства щоб прогналася, і світло спасенне всім щоб засіяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про святі таїнства в Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. Коли в неї увійшов цар і занурив його святий Сильвестр, прикликав над ним Ім’я Пресвятої Тройці. Раптом зблиснуло світло велике з небес, більше від сонячного проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився ж цар зразу від прокази, яка вся у воді зосталася, відпавши від тіла його, ніби луска від риби, і вийшов з купелі здоровий, що й сліду не було від ран на тілі його, одягнувся ж у білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам, що, коли занурився, каже, у воду, почув руку, котра зверху простягнулася і торкнулася його, — і зразу дав наказ, щоб ніхто ж не посмів зневажати Христа й ображати християн. Спорудив же у царському дворі своєму церкву в ім’я Спаса Христа і звелів, аби хрестилися без перешкод усі, що хотіли бути християнами, одяг же до хрещення білий щоб брали із царських скарбниць. І хрестилася в той час людей велика кількість, і з дня в день росла і множилася Церква Христова, ідолопоклоніння ж зменшувалося. І була радість велика для вірних, їх же така вже кількість була в Римі, що хотіли вигнати з града всіх, які не хотіли бути християнами, але цар заборонив народові, кажучи: ”Не хоче Бог наш, щоб когось неволею і примусом переконували до Нього приходити, але якщо хтось вільною волею і благим наміром приступає до Нього, до того Він благоволить і милостиво його прийме. Бо якщо хтось хоче, той нехай вірить вільно, і хай не гонить один одного”. Тою царською відповіддю ще більше утішилися люди, що вільно всіх жити залишає — кожного при своїй вірі і вільній волі.

Не лише в Римі була радість вірним, але і по всій вселенній. Всюди-бо звільняли з пут і темниць вірних, які були за Христа мучені, поверталися з вигнання ісповідники Христові. Ті, що ховалися в горах і пустелях через боязнь перед катами, без страху верталися до себе, і всюди гоніння затихли й катування зупинилося. Не терпів же ворог такого миру церковного й не міг бачити, як світло благочестя розширюється, — намовив жидів приступити до достохвальної Олени, матері царевої, яка була тоді у Витинії, батьківщині своїй. Вони до неї таку промову виголосили: “Добре зробив син твій, що нечестя покинув і скинув ідольські храми, але те зле зробив, що повірив у Христа і шанує Його як Божого Сина й істинного Бога — Того, що був чоловіком, юдеєм і волхвом, зваблював людей чарівними примарами, Його ж, як злодія, Пилат, мучивши, повісив на дереві. А отримав здоров’я цар не тою силою, але благодаттю Бога, що створив Небо і землю. Належить тобі, о царице, відвести сина свого з такого блуду, щоб не розгнівався Вишній Бог і щось погане не сталося з царем”. Це чувши, Олена сповістила листом синові своєму Констянтину. Він же, прочитавши, відписав до блаженної матері своєї, що юдеї, які таке говорять, хай прийдуть з нею до Риму і з єпископами християнськими хай змагаються про віру перед усіма. І яка сторона переможе, та віра краща буде. Те царське веління коли сповістила цариця юдеям, зразу зібралося багато премудрих жидів, досвідчених у законі їхньому, які знали слова пророків, і еллінське вчення пройшли, і готові були до змагання, і йшли з царицею Оленою до Риму. Був же серед них один премудрий рабин на ім’я Замврій, який не лише в еллінській премудрості і в єврейському писанні досвідчений і досконалий, але і волхвом превеликим був, на нього ж вся надія юдейська складалася, що коли не здолає християн словами, то чарівними знаменнями переможе.

Коли настав день змагання жидів із християнами, сидів цар на престолі своєму зі всім синклітом, і увійшов перед царя святий Сильвестр з малою дружиною, маючи декілька єпископів, яким трапилося тоді там бути, увійшли й жиди, їх же було числом сто і двадцять, і почалася бесіда, її ж чути хотівши, і цариця Олена сиділа за завісою. Цар же із синклітом розсуджував те, що обидві сторони говорили. Спочатку-бо жиди вимагали, щоб від частини християнської дванадцять стало наймудріших християн змагатися з ними. Сильвестр же святий заперечив їм, кажучи: “Не на кількість людей покладаємося, але на Бога, Який всіх зміцнює, уповаємо, Його ж на допомогу прикликаючи, говоримо: “Встань, Боже, розсуди суперечку про Тебе”. Юдеї ж 1 казали: “Наше те Писання, бо наш пророк ті слова написав, тобі ж належить від своїх Писань говорити, а не з наших”. Сильвестр же відповів: “Вам справді спочатку говорилося Писання Старого Завіту і проповіді пророків, проте вони й нам належать, бо в них є багато про Христа, Господа нашого, сказано. Годиться-бо сьогодні з них змагатися з вами, бо ваші книги стали для нас своїми, наші ж для вас чужі, і краще повірите своїм книгам, аніж нашим, через що вашими книгами покажемо вам істину, якій же ви противитеся. Буде ж і подолання чудесніше і ясніше, коли візьмемо в руки зброю супротивника і нею ж переможемо його”. Цар же сказав: “Праведне це слово єпископа і неможливо його заперечити. Якщо-бо з ваших писань, о юдеї, приведуть вам свідчення християни про Христа свого, то в кожному разі їх буде верх, ви ж зі своїх, для себе властивих книг будете подолані”. Коли це сказав цар, весь синкліт похвалив суд той. Почали-бо жиди до християн говорити таке: “Вседержитель Бог наш у Книзі Другого Закону говорить: “Бачите, бачите, що я Бог і нема иншого Бога, окрім Мене”[4]. То як ви Ісуса, Який людиною був, Його ж батьки наші розп’яли, Богом називаєте? І трьох Богів вводите: Отця, в Якого ж і ми віруємо, і Ісуса, називаючи Його Сином Божим, а третім Богом називаєте Духа. Так віруючи, хіба очевидно не противитеся всіх Творцеві Богові, Який вчить нас, що нема инших богів, окрім Нього?” На це богонатхненний Сильвестр відповідав: “Якщо без всілякої бентеги і шуму розумом вашим подивитеся на Писання, знайдете, що ми нічого нового не вводимо, коли Сина Божого і Святого Духа ісповідуємо, те-бо нам не нами самими сказане є, але у божественних пророків знайдене. Перед усіма Давид, пророк і цар, провіщаючи про батьків ваших проти Спасителя нашого бунтування, казав: “Чому бунтуються народи і люди навчилися марнотного на Господа і на Христа Його?”[5] Це-бо — “Господа і Христа Його” — говорячи, не одну особу вводить, а дві. А те, що Христос є Сином Божим, сповіщає той же пророк, кажучи: “Господь сказав до мене, сином ти є Мені, Я нині народив тебе”а. Инший-бо є той, хто народив, инший — народжений”. Проти цього сказали юдеї: “Тому що, як кажеш, народив Бог, то ти тут безпристрасного робиш пристрасним, як же і син, Богом народжений, є підвладний часові і буття своє має в часі. Це-бо слово “нині” часове є і не допускає вірити, що Бог вічний”. Сильвестр же відповідав: “Не говоримо ми, що в Бозі пристрасному було народження, о юдеї, але безпристрасне Божество ісповідуємо і народження таке, як же з розуму народилося слово. Ані не вводимо часового Синові народження від Отця, але у вічне безчасове Різдво Його віруємо, бо час Творця знаємо, бути Синові разом з Отцем і Духом. Творець же часу не є під часом. Речення ж те: “Я сьогодні народив тебе”, — не вишнє і предвічне божественне народження знаменує, але долішнє, що в часі і в плоті задля спасіння нашого прийняте було. Пізнав-бо пророк, що Христос Бог буде з-перед віку, тому й говорить: “престол Твій, Боже, на віки вічні”[6]. Провіщаючи те, що має бути Його в останні часи воплочення, говорив: “Син Мій ти є, Я сьогодні народив тебе”[7]. Тими-бо словами: “Ти син Мій”, — знаменує не часове, а передвічне Його народження. Тими ж: “Я сьогодні народив тебе”, — знаменує Різдво Його, що збувається під роками. А тому що сказав: “Я народив тебе”, — показав пророк, що і те Синове Різдво, що має бути під роками, Отець як Своє власне Собі зараховує, тому що з Його волі має бути. Але проте й саме те речення: “Сьогодні народив Я тебе”, — знаменує Різдва Божого вічність, у ній же нема дії минулої і майбутньої, але завжди сьогодні, тепер. Про Духа ж Святого той самий Давид свідчить, говорячи: “Словом Господнім небеса утвердилися і Духом уст Його вся сила їх”[8]. Тут-бо трьох згадує: Отця Господа, і Сина, Його ж називає Словом — через вишнє і безпристрасне народження, і Духа Святого. І в иншому місці говорить: “Духа Твого святого не забирай від мене”[9]. І знову: “Куди піду від Духа Твого?[10]” Тими словами пророк виразно показує, що є Дух Святий, котрий і сповнює все. І знову говорить: “Пошли Духа Свого, і створяться”[11]. Ці всі чи не від Давида є сказані? Але й Мойсей Боговидець у книзі Буття вводить Бога що говорить: “Створімо чоловіка за образом Нашим і подобою [12]. З ким-бо тоді говорить Бог, якщо не кажемо, що инша особа з Ним була? Не може ж сказати ніхто, що це говорив Бог до небесних Сил. Ті-бо самі слова “За образом Нашим” ані помислити про те не допускають. Не мають же однакового образу і подоби Бог і ангели, бо ані єство, ані сила однаковими не є, але инше є єство Боже, инше ж ангельське. Годиться-бо иншому бути тому, кому ж Бог говорить ті слова — “за образом Нашим”. І такому бути годиться, щоби був одного з Богом, що говорить, єства, образу ж, і подоби, і тотожности. Хто ж такий бути може, якщо не Син, що є єдиносущний Отцеві, і єдинославний, і єдиномогутній, — образ Божий незмінний. Що-бо ми нове вводимо, коли віруємо і говоримо, що є Отець, і Син, і Святий Дух? І якщо для поган те неправильне і вважається суєтним, — не є дивно, бо не знають Святого Писання. Ви ж чому не вірите, ви, що повчаєтеся у словах святих пророків, з них же ні одного нема, що не пророкував би про Спасителя нашого?” Коли ж більше божественний той отець про Пресвяту Тройцю говорити хотів, цар, перериваючи мову його, сказав до юдеїв: “Ці слова, що з Писання єпископ нам представив, о юдеї, чи так само у ваших книгах є написані?” Вони ж відповідали: “Так”. Цар же казав: “Бо в тій суперечці про Пресвяту Тройцю, видається мені, ви є переможені”. Вони ж відповідали: “Ні, о добрий царю, ніяк же нас Сильвестр перемогти не зможе, якщо і ми супроти нього покладемо те, що маємо. Маємо ж багато супротивного сказати, що зразу говорити готові, але бачимо, що зайвою є бесіда і марне намагання сперечатися про Тройцю: не про те-бо нині говориться, чи один є Бог, чи три, але про те, що Назарянин не є Богом. Бо якщо б і погодилися, що троє є богів, проте все одно не є послідовним вірити, наче Ісус — Бог, Який не Богом, але людиною був, і від людей народжений, і з людьми грішними жив, з митарями їв і пив і, як же в Євангелії Його пишеться, від диявола був спокушуваний, тоді учнями зраджений, взятий, зневажений, битий, жовчю та оцтом напоєний, роздягнений, поділений був одяг Його за жеребом, до хреста прибитий, помер і похований — як такий може називатися Богом? Про це нині, о царю, проти християн говориться, бо нового того вводять Бога. Якщо-бо про нього можуть щось говорити і якщо мають якісь свідоцтва, хай говорять нам”. Коли так вони сказали, святий Сильвестр говорити почав: “Не про трьох богів ми говоримо, о юдеї, як же ви думаєте, але одного Бога іспо-відуємо, Якого в трьох особах, чи іпостасях, шануємо і поклоняємося Йому. Годиться ж вам проти першого вашого запропонованого питання навести з ваших же книг слова, щоб ясно було, що недобре є мовлене, і так в суперечку входити.

Але тому, що про те нині говорити відмовляєтеся, то про Господа нашого Ісуса Христа, як же самі хочете, побесідуємо. Почнімо ж звідси: Бог, Який все у буття привів, коли створив людину і побачив, що вона схилилася до всілякого не зневажив діла рук Своїх гинучого, але захотів, щоб Син Його, Який перебував з Ним нероздільно [є-бо всюди Бог] до наших зійшов меж, зійшов-бо і, народившись від Діви, був під законом[13], щоб тих, що під законом, викупити. А тому що від Діви народитися мав, прорік божественний пророк Ісая, говорячи: “Це Діва в лоні прийме і народить Сина, і наречеться Ім’я Йому Емануїл[14]“. Ім’я ж те, як же і ви знаєте, знаменує Божий до людей прихід, і в еллінськім перекладі Емануїл означає “з нами Бог”. Бога-бо, що мав від Діви народитися, той пророк перед довгим часом передвістив”. Казали ж юдеї: “У нашій єврейській мові книга пророка Ісаї не має написаного слова “Діва”, але “отроковиця”, ви ж спотворюєте Писання, написавши у своїх книгах “Діва” замість ‘отроковиця”. Святий же єпископ Сильвестр відповідав: “Якщо у ваших не “Діва”, але “отроковиця” написана, – чи не те саме є отроковиця і діва? Погляньмо звідси. Коди Ісая-пророк, ніби від лиця Божого говорив до Ахаза: “Проси собі знамення чи в глибину, чи в висоту[15]“, — сказав Ахаз: прошу ані не спокушу Господа”. Тоді сказав пророк: “Як сам Господь дасть знамення”. Яке-бо дає знамення — ось Діва в лоні прийме”, якщо ж ви кажете, що не про Діву, і про отроковицю говорить пророк і не є отроковиця дівою, то й обіцяне те знамення не може назватися знаменням: народити-бо отроковиці, мужеві подружній, — не є це знамення, але природи закон і звичай. Народити без втручання чоловічого — ось знамення, незвичне діло, яке переходить природи закони. Отроковиця та, вами написана, Дівою була, бо знамення у ній дати Господь обіцяв, знамення ж таке, щоб понад природу народила Сина, не пізнавши мужа. І ми не спотворили Писання, написавши замість отроковиці Діву, але більше поправили, щоб ясніше в ній знамення те Боже пречудне, що перевищує природу людську, пізнали. Хто ж коли з людей родився без сімени чоловічого, хіба Адам, створений із землі, і Єва, створена з ребра його, і де народжувала жінка, не зійшовшись із чоловіком? Бо не було б знамення, від Бога обіцяного, коли б та отроковиця не понад природу, але за природою, зійшовшись з мужем, зачала в лоні, — було б це звичне для природи діло. А тому що Діва нерозтлінна зачала без мужа від Духа Святого, через те знамення є Боже нове і преславне, і є з нами Бог, за обіцянкою, від Діви Чесної понад природу народжений”. Говорили ж юдеї: “Але тому що народжений від Марії не Емануїлом, але Ісусом названий був, тому не той то був, що його Бог через пророка обіцяв, але инший”. Святий же Сильвестр відповідав: “Звично для Писання святого часом замість імени вживати описи і дії речей. Як же це: “Призови Ім’я йому “Швидко рушай, миттю бери в полон”[16]. Хоч і ніколи нікого ж не було, щоб таким ім’ям називався, проте тому, що мав Христос перемогти ворогів і полонити полон, через те як ім’я зараховувалися Йому ті Його діла, що мав зробити. Що ж говорить і про Єрусалим той же пророк[17]: “Прозветься містом правди”. Хоч і ніхто ж ніколи не називав його градом правди, але звичним йому ім’ям називають — Єрусалимом, але тому, що тоді Єрусалим виправився був перед Богом, через те наречено в пророцтві ім’я йому “град правди” — від того, що в ньому сталося. Й инше знайти можна в Писанні таке, що описи діл, які трапилися, як ім’я вживано. А про те, що Бог мав пожити з людьми, чуємо від Варуха, який пророкує: “Цей Бог наш, ніхто не дорівняється до Нього, винайшов кожну дорогу знання і дав її Якову, слузі Своєму, Ізраїлю, улюбленцеві Своєму, після цього на землі явився і з людьми пожив”[18]. І те, що від диявола мав бути спокушуваний, прорік Захарія[19]: “Бачу Ісуса, єрея великого, що стоїть, стоїть же праворуч від Нього диявол, ніби спокушає Його, і каже Ісус до диявола: “Хай заборонить тобі Господь, неприятелю”. Про взяття ж Його пророковано було в Книзі Соломоновій: “Казали собі неправедні: “Зловимо праведного, бо невигідний нам і противиться ділам нашим”[20] А про те, що мав бути проданий Своїм учнем, провістив псаломник: “Ївши хліби мої, підняв на мене п’яту”[21]. І про свідків неправедних передвіщено: “Повстали на мене свідки неправедні”[22]. Про Розп’ятого ж каже: “Пробили руки Мої і ноги Мої, перерахувавши всі кості Мої”[23]. Той же пророк і про розділення Христових риз передрік: “Розділили ризи Мої собі і за одяг Мій кидали жереб”[24]. Він же і про напоєння оцтом із жовчю прорік: “Жовч дасте в їжу Мою і спрагу Мою напоїте оцтом”[25]. І знову про поховання Його провозвістив: “Поклали мене в ямі підземній”[26]. І Яків, праотець ваш, він же передбачив Духом, кажучи: “Ліг і поспав як лев, і як скімен”[27]. Та й більше Сильвестр святий свідчень від святих пророків про Христа Господа наводив — переміг жидів: говорив-бо устами його Святий Дух, показав ясно, що Христос є істинний Бог, від Давида народжений. Коли ж жиди казали: “Яка потреба була Богові народитися у людському тілі? Хіба не міг инакше спасти рід людський?” — відповідав святий: “Нічого нема неможливого у Бога, годилося дияволові переможеним бути від того, хто ним переможений був. Людина ним була переможена, людина ж не за звичайною природою народжена, не від сходження, говорю, з чоловіком, але із землі створена, із землі ж такої, яка була, наче діва, чиста і нерозтлінна, бо не була ще тоді проклята Богом, не осквернила її кров убитого брата ані якесь убивство звірів, нерозтлінна була від тлінних тіл мертвих, ані якимись нечистими і скверними ділами не була забруднена — з такої землі була створена прабатькові плоть, яку божественний подих оживив. Такого і так народженого чоловіка коли переміг всезлісний диявол, годиться-бо, щоб і сам таким же чоловіком був переможений. Таким же є Господь наш Ісус Христос, не за звичаєм і законом природи народжений, але як же Адам із землі нетлінної, так Він з утроби чесної дівочої і святої, і як же той оживотворений був подихом божественним, так і цей через діючого Духа Святого, який на Пресвяту Діву зійшов, воплотився і став досконалим Богом і досконалим чоловіком у всьому, окрім гріха, маючи дві природи — Божу і людську, і в особі одній людськість постраждала за нас, Божество ж перебувало безпристрасним”. І навів святий таку аналогію: “Візьмімо дерево, промінням сонячним осяяне. Якщо рубають дерево, то рубається лише дерево, а проміння сонячне не рубається. Так і людськість Христова з Божеством з’єднана: хоч і страсті перетерпів, проте Божество стражданнями не зачеплене”. Коли це говорив святий Сильвестр, цар і весь синкліт похвалили його і йому в змаганні тому перемогу зарахували, вже-бо не мали більше жиди чого сказати проти Сильвестра. Тоді Замврій-волхв сказав до царя: “Хоч і перемагає нас словами своїми Сильвестр, сильний у словах і вправний у бесіді, однак через те не відступимо від отчого нашого закону, не підемо за чоловіком, якого ж батьки наші спільною радою на смерть передали. А тому що один є Бог той, Якого ж ми шануємо, і нема иншого, я не словом, як же Сильвестр, але ділом явити готовий, лише звели, о царю, привести сюди вола великого і дикого — і зразу довідається твоя держава і всі, що тут стоять, що нема Бога, окрім нашого”. Хтось із воєвод царевих сказав: “Є такий віл у стаді моїм недалеко від стін градських, на нього ж не може ніхто ярма накласти ані рукою погладити чи торкнутися його”. І зразу послав цар привести вола того. Тим часом, бесідуючи, Сильвестр святий спитав Замврія: “Для чого вола потребуєш? І коли приведений буде, що з ним робити маєш?” Замврій-бо каже: “Явити силу імени Бога нашого, бо коли пошепчу волові у вухо, зразу помре. Не може природа смертна стерпіти імени Божого, ані не може живий бути той, хто почує Ім’я те. Наші ж отці, коли волів приводили на жертву, Ім’я те у вуха волам говорили — і зразу ті з сильним риком падали й помирали, були до жертви готові”. Сильвестр же мовив: “Якщо Ім’я те Його, як же ти кажеш, убиває кожного, хто чує його, то як ти навчився його?” Замврій відповів: “Не годиться тобі тайни цієї знати, бо ворог ти наш”. Коли це сказав Замврій, промовив цар: “Якщо єпископові тайни тої відкрити не хочеш, то нам скажи її. Справді-бо сумнівна річ є, коли каже хтось, ніби, читаючи написане Ім’я те, навчитися може”. Відповідав Замврій: “Ні шкіра, ні хартія, ні дерево, ні камінь, ані якась инша річ не може імени того написаного на собі втримати, бо зразу і той, хто пише, і та річ, на якій пишеться, гинуть”. Цар же казав: “Скажи-бо, як сам навчився ти, бо неможливо вивчити його, якщо ані не говориться, ані не пишеться”. Замврій ж відповів: “Я, о царю, сім днів постив, тоді в умивальницю нову срібну налив води чистої з джерела і молився, і написалися слова на воді перстом невидимим, так мене імени Божого навчивши”. Премудрий Сильвестр сказав: “Якщо так научився ти імени того, як же промовляєш, хіба, коли комусь у вухо говориш Його, не чуєш сам того імени, як же той, кому говориш? Як же, і сам те чуючи, не помираєш?” Відповів волхв: “Сказав тобі, що не годиться тобі знати тої таємниці, бо ворог ти наш є, але яка потреба в словах, коли самим ділом явити можна сказане. З двох вибери одне: чи ти прикличеш ім’я Назарянина свого й умертвиш вола, щоб і ми в Нього повірили, чи я скажу у вухо його Ім’я Бога нашого і зроблю вола того мертвим — і змусимо тоді тебе повірити в нашого Бога”. Те чули всі наближені, похвалили суд Замвріїв, християни ж засумнівалися, але святий єпископ утверджував їх. Цар же сказав до Замврія: “Годиться, щоб ти перший сповнив обіцяне, ти-бо обіцяв словом одним вола убити”. Волхв же відповів: “Коли звелиш мені те зробити, о царю, побачиш силу Бога мого”. Це сказавши, наблизився до вола, його ж сильні чоловіки, міцними шнурами за роги зціпивши, з натугою і трудом великим вели. Приступивши-бо до нього, Замврій прошептав щось у вухо його — і зразу віл рикнув сильно і, затрясшись, упав мертвий. Усі ж, що бачили те, здивувалися вельми, а юдеї закричали, плескаючи руками і говорячи: “Перемогли ми, перемогли ми!” Святий же Сильвестр просив царя, щоб звелів мовчати. І коли настало мовчання, сказав єпископ до юдеїв: “Чи нема написано у ваших книгах такого, що Всемогутній Бог говорив: “Я-бо уб’ю і життя дам, зраню і зцілю”[28]. Вони ж відповідали: “Є таке написане”. Казав же Сильвестр: “Якщо Замврій іменем Божим вола убив, то тим же іменем хай воскресить його. Є-бо Бог, що чинить добро, а не зло, і то є Його природою, щоб благотворити. А зло чинити є противно природі Його, воля ж Його завжди блага, завжди добре діяти хоче. Буває ж часом, що і злим чимось покарає когось заради користи инших, проте це буває з мусу, і неволею таке робить, переконаний нашими злодіяннями. Якщо-бо те, що не відповідає природі Божій, так легко зробив Замврій, то наскільки легше зробить те, що для Бога є природним: хай оживить вола тим же Божим іменням, яким умертвив його, і я пристану до віри його”. Замврій же сказав до царя: “Якщо, о царю, хоче Сильвестр словами змагатися, то не потрібно слів, коли здійснилося чудесне діло”. До Сильвестра ж каже: “Якщо маєш, о єпископе, таку силу, здійсни й ти таке чудо іменем Ісуса свого”. Єпископ же відповідав: “Якщо хочеш, покажу тобі силу Христа мого, коли прикликанням святого імени Його воскрешу вола того, якого ти убив”. Сказав Замврій: “Марно хвалишся, Сильвестре, не може-бо такого бути, щоб віл був живий”. Цар же сказав до Замврія: “Якщо-бо те, як ти говориш, неможливе, зможе єпископ зробити, то чи ти повіриш у Бога його?” Відповів Замврій: “Справді, о царю, клянуся тобі, що якщо побачу вола воскреслого, визнаю, що Христос є Бог, і Сильвестрову прийму віру”. Також і всі юдеї те сказали. Тоді єпископ, схиливши коліна, помолився належно зі сльозами до Бога, відтак, вставши і руки вгору звівши, говорив, щоб було чути всім: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Боже, Тобі ж легко є умертвити й оживити, вразити і зцілити, благоволи пресвятого і животворящого імени Твого прикликанням оживити вола цього, якого ж Замврій прикликанням бісівським зробив мертвим. Час-бо є, щоб явилися чуда Твої заради спасіння багатьох. Почуй мене, раба Твого в час цей, щоб прославилося пресвяте Ім’я Твоє”. По молитві ж приступив до вола і сказав голосно: “Якщо істинний є Бог, Якого я проповідую, Ісус Христос, народжений від Діви Марії, встань і стій на ногах своїх і відкинь всіляку лють, покірним будь”. Коли те сказав святий, зразу віл ожив, і встав, і стояв покірно. Святий же звелів відв’язати шнури з рогів його і сказав: “Іди, звідки прийшов, і нікому не шкодь, але покірний будь, — так велить тобі Ісус Христос, Бог наш”. І пішов віл зі всілякою тихістю, той, хто раніше непогамовно лютий був. Те бачили всі, закричали, як єдиними устами, кажучи: “Великий Бог, якого Сильвестр проповідує”. Юдеї ж із Замврієм, прибігши до святого й чесні ноги його обнявши, просили, щоб помолився за них Богові і щоб прийняв їх до віри християнської. Також і блаженна Олена, відклавши завіси, за якими сиділа, слухаючи суперечку і дивлячись, що відбувається, вийшла і припала до ніг святого й ісповідувала, що Христос — істинний Бог, і просила святого хрещення. І хрещена була тоді свята Олена, також і юдеї із Замврієм, і незчисленна кількість людей приступила до Бога і приєдналася до Христової Церкви.

Після цього святий відійшов зі святою царицею Оленою до Єрусалиму шукати Господнього хреста. Коли його було знайдено, багато з юдеїв повірили в Христа, і хрестив їх святий Сильвестр. Тоді в Рим повернувся, прожив решту життя свого у звичних йому трудах і піклуванні про Христову Церкву. І так, добре словесне стадо попасши, перейшов до Господа, сповнений днів. У єпископстві пережив років двадцять три і місяців десять. Нині ж у житті безконечному з ангелами прославляє Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде слава навіки. Амінь.

У той самий день святого мученика Теогена, який був єпископом в Парії Єлипонській і від Зіликинтія Трибуна вбитий був за Христа: зв’язаний і в безодні морській втоплений, помер.

 


[1] Із Метафраста скорочено.

[2] Четья московська.

[3] Євангеліє від Луки
12:1 Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство!
12:2 Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться.
12:3 Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде.
12:4 Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!
12:5 Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!
12:6 Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.
12:7 Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!
12:8 Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.
12:9 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.
12:10 І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься.
12:11 А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити,
12:12 Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!
12:13 І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною.
12:14 А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?
12:15 І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.
12:16 І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була.
12:17 І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?
12:18 І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.
12:19 І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!
12:20 Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...
12:21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.
12:22 І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.
12:23 Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.
12:24 Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!
12:25 Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?
12:26 Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?
12:27 Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!
12:28 І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
12:29 І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.
12:30 Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.
12:31 Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!
12:32 Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство.
12:33 Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить.
12:34 Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!
12:35 Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані!
12:36 І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому.
12:37 Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! Поправді кажу вам: підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати.
12:38 І коли прийде о другій чи прийде о третій сторожі, та знайде так само, блаженні вони!
12:39 Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій то годині підкрадеться злодій, то він пильнував би, і свого б дому не дав підкопати.
12:40 Тому будьте готові і ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!
12:41 Озвався ж Петро: Господи, чи до нас кажеш притчу оцю, чи до всіх?
12:42 А Господь відказав: Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно?
12:43 Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так!
12:44 Поправді кажу вам, що над всім маєтком своїм він поставить його.
12:45 А коли раб той скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися,
12:46 то прийде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, і розітне його пополовині, і визначить долю йому з невірними!
12:47 А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий.
12:48 Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть.
12:49 Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!
12:50 Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!
12:51 Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!
12:52 Віднині бо п'ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох.
12:53 Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!...
12:54 Промовив же Він і до народу: Як побачите хмару, що з заходу суне, то кажете зараз: Зближається дощ, і так і буває.
12:55 А коли віє вітер південний, то кажете: Буде спекота, і буває.
12:56 Лицеміри, лице неба й землі розпізнати ви вмієте, чому ж не розпізнаєте часу цього?
12:57 Чого ж і самі по собі ви не судите, що справедливе?
12:58 Бо коли до уряду ти йдеш зо своїм супротивником, попильнуй з ним залагодити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе.
12:59 Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього шеляга!
Лк. 12
, [20].

[4] 5М. 32, [39].

[5] Псалми
2
2:1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
2:2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
2:3 Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
2:4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!
2:5 Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
2:6 Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
2:7 Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
2:8 Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!
2:9 Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...
2:10 А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
2:11 Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
2:12 Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!
Пс. 2
, [1-2].

[6] Псалми
44:1 Для дириґетна хору. На „Лілеї". Синів Кореєвих. Псалом навчальний. Пісня любови.
44:2 Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!
44:3 Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе.
44:4 Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою,
44:5 і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя!
44:6 Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів.
44:7 Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого.
44:8 Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх.
44:9 Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з палат із слонової кости струни Тебе звеселили.
44:10 Серед скарбів Твоїх царські дочки, по правиці Твоїй стала цариця в офірському щирому золоті.
44:11 Слухай, дочко, й побач, і нахили своє ухо, і забудь свій народ і дім батька свого!
44:12 А Цар буде жадати твоєї краси, бо Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся.
44:13 А Тирська дочка прийде з даром, будуть благати тебе найбагатші з народу.
44:14 Вся оздоба царської дочки усередині, шата ж її погаптована золотом.
44:15 У шати гаптовані вбрану провадять її до Царя, за нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені.
44:16 Провадять їх з радощами та потіхою, у палату царську вони війдуть.
44:17 Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями.
44:18 Я буду ім'я Твоє згадувати по всіх поколіннях, тому то народи по вічні віки Тебе славити будуть!
Пс. 44
(45), [7].

[7] Псалми
2
2:1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
2:2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
2:3 Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
2:4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!
2:5 Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
2:6 Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
2:7 Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
2:8 Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!
2:9 Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...
2:10 А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
2:11 Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
2:12 Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!
Пс. 2
, [7]

[8] Псалми
32
32:1 Співайте із радістю, праведні в Господі, бо щирим лицює хвала!
32:2 Хваліть Господа гуслами, співайте Йому з десятиструнною арфою,
32:3 заспівайте Йому нову пісню, гарно заграйте Йому з гуком сурем,
32:4 бо щире Господнєє слово, і кожен чин Його вірний!
32:5 Правду та суд Він кохає, і Господньої милости повна земля!
32:6 Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо.
32:7 Воду морську збирає Він, мов би до міху, безодні складає в коморах.
32:8 Буде боятися Господа ціла земля, всі мешканці всесвіту будуть лякатись Його,
32:9 бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось.
32:10 Господь раду поганів понищить, понівечить мислі народів,
32:11 а задум Господній навіки стоятиме, думки Його серця на вічні віки!
32:12 Блаженний той люд, що Богом у нього Господь, блаженний народ, що Він вибрав його на спадок Собі!
32:13 Господь споглядає з небес, і бачить усіх синів людських,
32:14 приглядається з місця оселі Своєї до всіх, хто замешкує землю:
32:15 Хто створив серце кожного з них, наглядає всі їхні діла!
32:16 Немає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили,
32:17 для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже,
32:18 ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає,
32:19 щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти!
32:20 Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш,
32:21 бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо!
32:22 Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!
Пс. 32
(33), [6].

[9] Псалми
50:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів.
50:2 коли до нього прийшов пророк Натан, як Давид увійшов був до Вірсавії.
50:3 Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої!
50:4 Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха,
50:5 бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно.
50:6 Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм.
50:7 Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя.
50:8 Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені.
50:9 Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу.
50:10 Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив.
50:11 Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй.
50:12 Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови.
50:13 Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене.
50:14 Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене.
50:15 Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе.
50:16 Визволь мене від переступу кровного, Боже, Боже спасіння мого, мій язик нехай славить Твою справедливість!
50:17 Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу,
50:18 бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, то не любе воно Тобі буде.
50:19 Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!
50:20 Ущаслив Своїм благоволінням Сіон, збудуй мури для Єрусалиму,
50:21 тоді Ти полюбиш Собі жертви правди, цілопалення та приношення, тоді покладуть на Твій вівтар тельців!
Пс. 50
, [13]. 0

[10] Псалми
138
138:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. Господи, випробував Ти мене та й пізнав,
138:2 Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека.
138:3 Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш,
138:4 бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!
138:5 Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав.
138:6 Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!
138:7 Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?
138:8 Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!
138:9 Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря,
138:10 то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!
138:11 Коли б я сказав: Тільки темрява вкриє мене, і ніч світло для мене,
138:12 то мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота як світло!
138:13 Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї,
138:14 Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!
138:15 і кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі!
138:16 Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...
138:17 Які дорогі мені стали думки Твої, Боже, як побільшилося їх число,
138:18 перелічую їх, численніші вони від піску! Як пробуджуюся, то я ще з Тобою.
138:19 Якби, Боже, вразив Ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене!
138:20 Вони називають підступно Тебе, Твої вороги на марноту пускаються!
138:21 Отож, ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджусь:
138:22 повною ненавистю я ненавиджу їх, вони стали мені ворогами!...
138:23 Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми,
138:24 і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!
Пс. 138
, [8].

[11] Псалми
73
73:1 Псалом навчальний, Асафів. Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився Твій гнів на отару Твого пасовиська?
73:2 Спогадай про громаду Свою, яку Ти віддавна набув, про племено спадку Свого, що його Ти був викупив, про ту гору Сіон, що на ній оселився,
73:3 підійми ж Свої стопи до вічних руїн, бо ворог усе зруйнував у святині!...
73:4 Ревіли Твої вороги у святині Твоїй, умістили знаки за ознаки свої,
73:5 виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева...
73:6 А тепер її різьби ураз розбивають вони молотком та сокирами,
73:7 Святиню Твою на огонь віддали, оселю Твого Ймення аж дощенту збезчестили...
73:8 Сказали вони в своїм серці: Зруйнуймо їх разом! і спалили в краю всі місця Божих зборів...
73:9 Наших ознак ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде...
73:10 Аж доки, о Боже, гнобитель знущатися буде, зневажатиме ворог навіки ім'я Твоє?
73:11 Для чого притримуєш руку Свою та правицю Свою? З середини лоня Свого їх понищ!
73:12 А Ти, Боже, віддавна мій Цар, Ти чиниш спасіння посеред землі!
73:13 Розділив Ти був море Своєю потугою, побив голови зміям на водах,
73:14 Ти левіятанові голову був поторощив, його Ти віддав був на їжу народові пустині,
73:15 Ти був розділив джерело та потік, Ти висушив ріки великі!
73:16 Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,
73:17 всі границі землі Ти поставив, Ти літо та зиму створив!
73:18 Пам'ятай же про це: ворог знущається з Господа, а народ нерозумний зневажує Ймення Твоє!
73:19 Не віддай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїх бідарів не забудь же назавжди!
73:20 Споглянь же на Свій заповіт, бо темноти землі повні мешкань насилля!
73:21 Нехай не відходить пригноблений посоромленим, бідний та вбогий нехай прославляють імення Твоє!
73:22 Встань же, о Боже, судися за справу Свою, пам'ятай про щоденну наругу Свою від безумного!
73:23 Не забудь же про вереск Своїх ворогів, про галас бунтівників проти Тебе, що завжди зростає!
Пс. 73
.

[12] 1 М. 1, [26].

[13] Перше послання апостола Павла до коринтян
9:1 Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, то не справа моя перед Господом?
9:2 Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол, ви бо печать мого апостольства в Господі.
9:3 Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.
9:4 Чи ми права не маємо їсти та пити?
9:5 Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?
9:6 Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?
9:7 Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?
9:8 Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього?
9:9 Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в'яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується?
9:10 Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.
9:11 Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?
9:12 Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили.
9:13 Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?
9:14 Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії.
9:15 Але з того нічого не вжив я. А цього не писав я для того, щоб для мене так було. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто знівечив хвалу мою!
9:16 Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!
9:17 Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену.
9:18 Яка ж нагорода мені? Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя.
9:19 Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати.
9:20 Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних.
9:21 Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.
9:22 Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких.
9:23 А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.
9:24 Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!
9:25 І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний.
9:26 Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи.
9:27 Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним.
1Кор. 9
, [20].

[14] Книга пророка Ісаї
6:1 Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.
6:2 Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.
6:3 І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!
6:4 І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!
6:5 Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!
6:6 І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.
6:7 І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.
6:8 І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!
6:9 А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.
6:10 Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!
6:11 І сказав я: Аж доки, о Господи? А Він відказав: Аж доки міста спустіють без мешканця, і доми без людей, а земля спустошена буде зовсім...
6:12 І віддалить людину Господь, і буде велике опущення серед землі...
6:13 І коли позостанеться в ній ще десята частина, вона знову спустошена буде... Але мов з теребинту й мов з дубу, зостанеться в них пень по зрубі, насіння бо святости пень їхній!
Іс. 6
, [14].

[15] Книга пророка Ісаї
7:1 І сталося за днів Ахаза, сина Йотама, Уззіїного сина, царя Юди, вийшов Рецін, цар сирійський, і Пеках, син Ремаліїн, цар Ізраїлів, до Єрусалиму на війну на нього, та не міг звоювати його.
7:2 І сповіщено Давидів дім, і сказано: Став табором Арам у землі Єфремовій. І захиталося серце його й серце народу його, як хитаються лісові дерева від вітру!
7:3 І сказав Господь до Ісаї: Вийди навпроти Ахаза, ти та твій син Шеар-Яшув, до кінця водоводу горішнього ставу, на биту дорогу Поля-Валюшників.
7:4 І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не м'якне через два залишки тих димлячих головешок, від полум'я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного,
7:5 за те, що Арам, Єфрем та син Ремаліїн радили проти тебе лихе, говорячи:
7:6 Ходім на Юдею та її налякаємо, і здобудемо для себе, і настановимо царем серед нього Тавеїлового сина.
7:7 Так сказав Господь Бог: Цього не станеться й не буде!
7:8 Бо голова Араму Дамаск, а голова Дамаску Рецін, та ще шістдесят і п'ять літ, і буде зламаний Єфрем, так що перестане бути народом!
7:9 А голова Єфрему Самарія, а голова Самарії син Ремаліїн. Якщо ви не повірите, то не встоїте.
7:10 І Господь далі говорив до Ахаза й казав:
7:11 Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди глибоко до шеолу, або зійди високо догори!
7:12 А Ахаз відказав: Не пожадаю я, і не буду спокушувати Господа.
7:13 І він сказав: Послухайте, доме Давидів, чи мало вам трудити людей, що трудите також Бога мого?
7:14 Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл.
7:15 Масло та мед буде Він споживати, аж поки не пізнає того, як зло відкидати та добро вибирати.
7:16 Бо поки пізнає Та Дитина, як зло відкидати та добро вибирати, буде покинена та земля, що ти лякаєшся перед двома царями її.
7:17 Спровадить Господь на тебе, і на народ твій, і на дім батька твого дні, які не приходили від дня відступлення Єфрема від Юди, спровадить царя асирійського.
7:18 І станеться в день той, привабить Господь муху, що в кінці рік Єгипту, та бджолу, що в асирійському краї,
7:19 і вони прилетять, та усядуться всі по проваллях стрімких та по щілинах скельних, і в усіх терновиннях, та на луках усіх...
7:20 Дня того оголить Господь немов бритвою, найнятою по тім боці ріки, царем асирійським, голову та волосся ніг, забере також бороду.
7:21 І буде дня того, що хто прогодує корівку та дві штуки худоби дрібної,
7:22 то станеться, що від многоти молока, що надоїть, споживатиме масло, бо масло та мед буде їсти всякий, хто зостанеться серед землі.
7:23 І буде дня того: кожне місце, що в нім буде тисяча лоз винограду на тисячу срібла, стане терниною та будяком!
7:24 Зо стрілами й з луком він буде ходити туди, бо стане терниною та будяком уся земля...
7:25 А на всі гори, що заступом копано їх, ти не зійдеш туди, бо будеш боятись тернини й будяччя, і стануться місцем вони, куди волів посилатимуть, і топтатимуть вівці його...
Іс. 7
, [Ю-12].

[16] Книга пророка Ісаї
8:1 І промовив до мене Господь: Візьми собі велику таблицю, і напиши на ній людським письмом: Квапиться здобич, скорий грабіж.
8:2 І взяв я за свідків собі свідків вірних, священика Урію та Захарія, Єверехіїного сина.
8:3 І зблизився я до пророчиці, і вона зачала, і породила сина. Господь же до мене промовив: Назви ім'я йому: Квапиться здобич, скорий грабіж.
8:4 Бо поки юнак той умітиме кликати Батьку мій, та: Мамо моя, понесеться багатство Дамаску та здобич Самарії перед обличчя царя асирійського.
8:5 І Господь ще далі говорив до мене й казав:
8:6 За те, що народ цей знехтував воду Сілоамську, яка тихо пливе, і має радість з Реціном і з сином Ремаліїним,
8:7 то тому ось Господь піднесе на них воду ріки, сильну й велику, царя асирійського та всю славу його. І підійметься вона понад усі свої річища, і піде понад усі береги свої.
8:8 І перейде по Юді вона, заллє та затопить, аж до шиї досягне, і розтягне вона свої крила на всю широчінь твого краю, о Еммануїле!
8:9 Озлобляйтесь народи, й збентежені будете, почуй, уся земле далека! Озбройтесь, і збентежені будете, озбройтесь, і збентежені будете!
8:10 Радьте раду і буде вона поруйнована, слово кажіть і не збудеться, бо з нами Бог!
8:11 Бо так говорив був до мене Господь у силі Своєї руки надо мною, й остерігав мене, щоб не ходити дорогою цього народу, і казав:
8:12 Не кажіть змова на все, на що каже змова цей народ, і не бійтесь того, чого він боїться, і не лякайтеся!
8:13 Господа Саваота Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись!
8:14 І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму.
8:15 І спіткнуться об них багатохто, і попадають, і будуть поламані, і заплутаються, і будуть схоплені.
8:16 Зв'яжи свідоцтво, запечатай Закона між Моїми учнями.
8:17 І я буду чекати Господа, що ховає лице Своє від Якового дому, і буду надіятись на Нього.
8:18 Ось я та ті діти, що дав мені Господь, вони на знаки та на чуда в Ізраїлі від Господа Саваота, що пробуває на горі Сіон.
8:19 А коли вам скажуть: Запитуйте духів померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають, то відповісте: Чи ж народ не звертається до свого Бога? За живих питатися мертвих?
8:20 До Закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої!
8:21 І буде блукати утискуваний та голодний. І станеться, коли він зголодніє, то запіниться, і прокляне царя свого та Бога свого, і погляне догори,
8:22 і подивиться він на землю, аж ось тут горе та темнота, темрява утиску, і він буде пхнутий у темність...
Іс. 8
, [3].

[17] Книга пророка Ісаї
1:1 Видіння 2377 Ісаї 3470, Амосового 531 сина 1121, яке він був бачив 2372 8804 про Юдею 3063 та про Єрусалим 3389 за днів 3117 Уззії 5818, Йотама 3147, Ахаза 271 та Єзекії 3169, Юдиних 3063 царів 4428.
1:2 Послухайте ви, небеса, і ти, земле, почуй, бо говорить Господь: Синів Собі виховав й викохав Я, а вони зняли бунт проти Мене!...
1:3 Віл знає свого власника, а осел ясла пана свого, а Ізраїль не знає Мене, не звертає уваги народ Мій на Мене...
1:4 О люду ти грішний, народе тяжкої провини, лиходійське насіння, сини-шкідники, ви покинули Господа, ви Святого Ізраїлевого понехтували, обернулись назад!
1:5 У що будете биті ще, коли неслухняними далі ви будете? Хвора ваша вся голова, і все серце боляще...
1:6 Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав'язувані, і оливою не порозм'якшувані...
1:7 Земля ваша спустошена, огнем спалені ваші міста, поле ваше, на ваших очах поїдають чужинці його, з того всього пустиня, немов з руйнування чужинців!...
1:8 І позосталась Сіонська дочка, мов курінь в винограднику, мов шатро на ночліг в огірковому полі, як місто обложене...
1:9 Коли б був Господь Саваот не лишив нам останку малого, ми були б як Содом, до Гоморри ми стали б подібні...
1:10 Послухайте слова Господнього, содомські князі, почуйте Закон Бога нашого, народе гоморський,
1:11 нащо Мені многота ваших жертов? говорить Господь. Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю!
1:12 Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір'я Мої?
1:13 Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!...
1:14 Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх...
1:15 Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров'ю...
1:16 Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!
1:17 Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!
1:18 Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!
1:19 Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати.
1:20 А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце!
1:21 Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники!
1:22 Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене...
1:23 Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить...
1:24 Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів: О, буду Я тішитися над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах!
1:25 І на тебе Я руку Свою оберну, і твою жужелицю немов лугом витоплю, і все твоє оливо повідкидаю!
1:26 І верну твоїх суддів, як перше було, і твоїх радників, як напочатку. По цьому тебе будуть звати: місто справедливости, місто вірне!
1:27 Правосуддям Сіон буде викуплений, а той, хто навернеться в нім, справедливістю.
1:28 А знищення грішників та винуватців відбудеться разом, і ті, що покинули Господа, будуть понищені.
1:29 І будете ви посоромлені за ті дуби, що їх пожадали, і застидаєтеся за садки, які вибрали ви.
1:30 Бо станете ви, як той дуб, що листя всихає йому, і як сад, що не має води.
1:31 І станеться сильний кострицею, його ж діло за іскру, і вони обоє попаляться разом, і не буде нікого, хто б те погасив!
Іс. 1
, [26].

[18] Вар. З,[36-37-38].

[19] Зах. З,[1-2].

[20] Мудр. 2, [12-13].

[21] Псалми
40:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів.
40:2 Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його!
40:3 Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам!
40:4 На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його.
40:5 Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!
40:6 Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його?
40:7 А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те...
40:8 Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють:
40:9 Негідна річ тисне його, а що він поклався то більше не встане!...
40:10 Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п'яту!
40:11 Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу,
40:12 із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог.
40:13 А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!
40:14 Благословенний Господь, Бог ізраїлів, від віку й до віку! Амінь і амінь!
Пс. 40
, [10].

[22] Псалми
26
26:1 Давидів. Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?
26:2 Коли будуть зближатись до мене злочинці, щоб жерти їм тіло моє, мої напасники та мої вороги, вони спотикнуться й попадають!...
26:3 коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається, коли проти мене повстане війна, я надіятись буду на те, на поміч Його!
26:4 Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати!
26:5 бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своєму наметі, на скелю мене проведе!
26:6 А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві!
26:7 Почуй, Господи, голос мій, коли кличу, і помилуй мене, і озвися до мене!
26:8 За Тебе промовило серце моє: Шукайте Мого лиця! тому, Господи, буду шукати обличчя Твого:
26:9 не ховай же від мене обличчя Свого, у гніві Свого раба не відкинь! Ти був мені поміч, не кидай мене, і не лишай мене, Боже спасіння мого,
26:10 бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене!
26:11 Дорогу Свою покажи мені, Господи, і провадь мене стежкою рівною, ради моїх ворогів!
26:12 Не видай мене на сваволю моїх ворогів, бо повстали на мене ті свідки облудні та неправдомовці,
26:13 немов би не вірував я, що в країні життя я побачу Господнє добро!
26:14 Надійся на Господа, будь сильний, і хай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа!
Пс. 26
, [12].

[23] Псалми
21:1 Для дириґетна хору. На спів: „Ланя зорі досвітньої". Псалом Давидів.
21:2 Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...
21:3 Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!
21:4 Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих!
21:5 На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх.
21:6 До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились.
21:7 А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі.
21:8 Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають!
21:9 Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав!
21:10 Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!
21:11 На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!
21:12 Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!
21:13 Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене,
21:14 на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить!
21:15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі.
21:16 Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене.
21:17 Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої...
21:18 Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені!
21:19 Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...
21:20 А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!
21:21 Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса!
21:22 Спаси мене від пащі лев'ячої, а вбогу мою від рогів буйволів.
21:23 Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору!
21:24 Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння ізраїлеве,
21:25 бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!
21:26 Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його,
21:27 будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
21:28 Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів,
21:29 бо царство Господнє, і Він Пан над народами!
21:30 Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!
21:31 Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа.
21:32 Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!
Пс. 21
,[17-18].

[24] Псалми
21:1 Для дириґетна хору. На спів: „Ланя зорі досвітньої". Псалом Давидів.
21:2 Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...
21:3 Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!
21:4 Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих!
21:5 На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх.
21:6 До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились.
21:7 А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі.
21:8 Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають!
21:9 Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав!
21:10 Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!
21:11 На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!
21:12 Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!
21:13 Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене,
21:14 на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить!
21:15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі.
21:16 Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене.
21:17 Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої...
21:18 Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені!
21:19 Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...
21:20 А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!
21:21 Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса!
21:22 Спаси мене від пащі лев'ячої, а вбогу мою від рогів буйволів.
21:23 Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору!
21:24 Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння ізраїлеве,
21:25 бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!
21:26 Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його,
21:27 будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
21:28 Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів,
21:29 бо царство Господнє, і Він Пан над народами!
21:30 Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!
21:31 Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа.
21:32 Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!
Пс. 21
, [19].

[25] Псалми
68:1 Для дириґетна хору. На спів: „Лелії". Давидів.
68:2 Спаси мене, Боже, бо води вже аж до душі підійшли!
68:3 Я загруз у глибокім багні, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глибин, і мене залила течія!
68:4 Я змучився в крику своїм, висохло горло моє, очі мої затуманились від виглядання надії від Бога мого!...
68:5 Тих, хто мене без причини ненавидить, стало більш, як волосся на моїй голові, набралися сили мої вороги, що безвинно мене переслідують, чого не грабував, те вертаю!
68:6 Боже, Ти знаєш глупоту мою, а гріхи мої перед Тобою не сховані!
68:7 Нехай через мене не матимуть стиду оті, хто на Тебе надіється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть сорому ті, хто шукає Тебе, Боже ізраїлів,
68:8 бо я ради Тебе зневагу ношу, ганьба покрила обличчя моє!...
68:9 Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері,
68:10 бо ревність до дому Твойого з'їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене,
68:11 і постом я виплакав душу свою, а це сталось мені на зневагу...
68:12 За одежу надів я верету, і за приказку став я для них:
68:13 про мене балакають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке попиває...
68:14 А я молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичливости; в многоті милосердя Твойого подай мені відповідь про певність спасіння Твого,
68:15 визволь з болота мене, щоб я не втопився, щоб я урятований був від своїх ненависників та від глибокости вод!
68:16 Хай мене не заллє водяна течія, і хай глибінь мене не проковтне, і нехай своїх уст не замкне надо мною безодня!
68:17 Обізвися до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру великости Свого милосердя звернися до мене,
68:18 і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо тісно мені, озвися ж небаром до мене,
68:19 наблизись до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи Ти мене!...
68:20 Ти знаєш наругу мою, і мій сором та ганьбу мою, перед Тобою всі мої вороги!
68:21 Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття та немає його, і потішителів та не знайшов!
68:22 і жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували...
68:23 Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,
68:24 бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!
68:25 Вилий на них Свою ревність, а полум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
68:26 Нехай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!
68:27 Бо кого Ти був збив, вони ще переслідують, і побільшують муки раненим Тобою...
68:28 Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
68:29 нехай скреслені будуть із книги життя, і хай не будуть записані з праведними!...
68:30 А я бідний та хворий, але, Боже, спасіння Твоє мене чинить могутнім,
68:31 і я піснею буду хвалити ім'я Боже, співом вдячним Його величатиму!
68:32 і буде для Господа краща вона від вола, від бика, що роги він має, що копита роздвоєні має.
68:33 Побачать слухняні, і будуть радіти, хто ж Бога шукає нехай оживе ваше серце,
68:34 бо до вбогих Господь прислухається, і в'язнями Своїми не гордує Він!
68:35 Нехай хвалять Його небеса та земля, море й усе, що в них рухається,
68:36 бо спасе Бог Сіона, і збудує для Юди міста, і замешкають там, і вспадкують його,
68:37 і нащадки рабів Його посядуть його, й ті, хто любить ім'я Його, житимуть в нім!
Пс. 68
, [22].

[26] Псалми
87:1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґетна хору. На „Махалат лефннот". Пісня навчальна Гемана езрахеяннина.
87:2 Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою:
87:3 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого,
87:4 душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу!
87:5 Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий...
87:6 Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки...
87:7 Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах.
87:8 На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села.
87:9 Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу,
87:10 стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!...
87:11 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села.
87:12 Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні?
87:13 Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя?
87:14 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує...
87:15 Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
87:16 Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став...
87:17 Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене,
87:18 вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають...
87:19 друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!...
Пс. 87
, [7].

[27] 1 М. 49.

[28] 5М. 32, [39].