Апостол Тимофій, один із семидесяти

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 4-й день — Собор 70-ти апостолів / січня на 22-й день

Святого апостола Тимофія виростив Лікаонський край. Виховав же і наставив славний град Лістра, який не так прославився щедротами плодів земних, як же цим богонасадженим паростком, що хоч і не зовсім із доброго коріння був, — але як добропашна рожа із терня, так Тимофій із невірного проріс батька-елліна, який у язичницькому злочесті іменитий був вельми і настільки відомий злом, наскільки пізніше син його чеснотами і добрими звичаями бути зміг. Мати ж святого і баба були єврейками з роду, обидві святі, і праведні, і добрими ділами прикрашені, як же про них свідчить святий апостол Павло, говорячи: “Бажаю бачити тебе, згадуючи про сльози твої, щоб мені сповнитися радістю, пам’ятаючи нелицемірну віру твою, яка раніше була в бабці твоїй Лоїді і в матері твоїй Євниці; впевнений, що вона і в тобі” (2Тим. 1:5). Ще ж дитиною Тимофея блаженного не так їжею, як тілом Господнім мати його годувала, він від язичницького і іудейського блуду зовсім ухилився і до Павла святого, богогласної церковної труби, поспішив тоді, коли святий апостол Павло з Варнавою, учнем і апостолом Христовим, прийшов у Лістру, як же божественний Лука в Діяннях апостольських розповідає: “Відійшли, — каже, — в Лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх” (Діян. 14:6). І там приходом своїм велике зробив чудо — кривого-бо з лона матері своєї зцілив самим лише словом. Те бачивши, люди вельми дивувалися, кажучи: “боги в образі людському зійшли до нас” (Діян. 14:11). Довідавшись, що не боги, а Бога живого апостолами і проповідниками називаються, лженазваних богів противники і на те якраз послані, щоб людей від облуди бісівської навернути до Істинного Бога, Який не лише кривих, а й мертвих з гробу воскрешати може, багато хто з блуду навернувся до благочестя. Була серед них і мати цього блаженного апостола Тимофія, яка після смерті чоловіка свого вдовою залишилася. Вона з радістю святого апостола Павла в дім свій прийняла і зі всілякою вигодою дала спочинок, і віддала йому сина свого, святого Тимофія, наче дар віддаючи за зроблене ним у граді їхньому чудо і за прийняту благочестя світлість, хлопця, літами ще молодого, але до сприйняття зерен слова Божого вельми здатного і здібного. Його ж прийнявши і бачивши, що хлопець розумний і лагідний, і благодать Божу в ньому розгледівши, святий Павло більше його полюбив, аніж тілесні батьки. Але, оскільки тоді молодим ще хлопець був і подорожувати не міг, залишив його вдома, приставивши досвідчених вчителів, щоб від них Божественного Писання навчався, про що сам, пишучи до нього, згадує: “З дитинства, — казав, — знаєш священні писання” (2Тим. 3:15). Сам же людьми іудейськими, яких намовили, камінням був побитий і, за град витягнений, відійшов до інших обителей.

Через декілька років захотів Павло святий, вийшовши з Антіохії, відвідати братів у всіх градах, де вже раніше проповідував Слово Боже. Взявши Силу, прийшов у Лістру, де ж святий Тимофій був. Його бачив таким, що подорослішав і у всяких чеснотах мав успіхи, і всі там християни про нього добре свідчили. Прийняв його до себе в апостольство і зробив його всіх трудів і путей своїх супутником невідступним і співслужителем у Господі. Хотів же вийти з града, та через іудеїв, яких же там і в навколишніх місцях була велика кількість, обрізав його за законом Мойсеевим — не через потребу якусь для спасіння, бо новою благодаттю замість обрізання є святе Хрещення, а щоб не спокушалися через нього іудеї, бо всі його знали як від батька-елліна народженого. Вийшовши звідти, Павло святий проходив гради і села, навчаючи і благовіствуючи Царство Боже і всіх світлом благочестя просвітлюючи. Йому ж услід, як зірка за сонцем, що з третього неба засіяло, ішов божественний Тимофій, приймаючи нетьмяніючу світлість учення благовістування Христового і навчаючись звичаїв благих і доброчинного життя, як же про нього й сам апостол свідчить, говорячи: “А ти наслідував мене у вченні, житті, прихильності, вірі, великодушності, любові, терпінні” (2Тим. 3:10).  Так святий Тимофій усі чесноти з сосуду вибраного почерпнув, сприйняв же апостольську Христа заради убогість — нічого собі не здобувати: ані золота, ані срібла, ані чогось із земного — переходити з місця на місце, сповіщати Євангеліє Царства; навчав віддавати добром за зло, скривджених благословляти, гоніння терпіти, ображених утішати, у всьому представляв себе як Божого слугу і був справжнім наслідувачем свого учителя — святого Павла. Той-бо, бачивши учня свого, що робив поступ в таких чеснотах, спершу дияконом, після того ієреєм, тоді й єпископом молодого ще літами поставив, бо через покладання рук апостольських служителем Христових таїнств став, болей і трудів апостольських ревним наслідувачем зробився, співчував і співпрацював великим апостолам у благовісті Христовому. Його ж ані юність, ані неміч тіла від майбутнього подвигу відвернути ніколи не могли;  у всьому він великодушність виявляв, яка свідчила про нього учителеві його Павлові, котрий пише до коринфян у Першому посланні, говорячи: “Якщо прийде до вас Тимофій, глядіть, щоб він був у вас у безпеці; бо він робить діло Господнє, як і я” (1Кор. 16:10). Але й раніше, хвалячи його, написав: “Для цього я послав до вас Тимофія, мого улюбленого і вірного в Господі сина, який нагадає вам про шляхи мої у Христі” (1Кор. 4:17).  Потім і в інших посланнях братом своїм його називає, говорячи: “Павел, в’язень Іісуса Христа, і Тимофій брат” (Флм. 1:1). І знову: “Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат” (2Кор. 1:1). І знову: “Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат” (Кол. 1:1). І ще: “і послали Тимофія, брата нашого і служителя Божого та співучасника нашого в благовіствуванні Христовому, щоб утвердити вас і втішити у вірі вашій” (1Сол. 3:2). Такі, як і багато інших, у посланнях Павлових на похвалу Тимофея святого знаходимо свідчення — через них же він не підносився, а в смиренномудрості й пильності жив, постом і трудами повсякчасними так себе умертвляв, що й сам учитель, який дивився на його подвиги і пости, жалів його вельми, умовляв його, щоб не пив води, а трохи вина прийняв для шлунка свого і через часті недуги — ними ж хоч тіло безперестанку охоплене, але душевне благородство здорове і від усілякої шкоди вільне перебуває. Пройшов же він усі кінці світу з учителем своїм, бо і в Єфесі, і в Коринфі, у Македонії, в Італії ж, Іспанії слово Боже сповіщали, що правдиво про них сказано: “У всю землю вийшло віщання їхнє, і в кінці вселенної слова їхні”. Був же святий Тимофій у розумінні меткий, швидкий у відповідях, у проповіді слова Божого ритор блискучий, у викладенні Божественних Писань учитель солодкий, у церковному правлінні і захисті пастир достойний. Найбільше прещедру отримав благодать, бо учення від подвійного почерпнув джерела: не лише-бо Павла за учителя мав, але й у Іоанна, улюбленого учня Христового, учився. Той же Домітіаном, царем Римським, у вигнання на острів Патмос засланий був. Тимофій був замість нього єпископом міста Єфеса, де невдовзі після того і постраждав за своє свідчення про Іісуса Христа так.

Був якось празник великий в Єфесі, названий Катагогіум, під час якого ідолопоклонники, мужі та жінки, незвичних лиць подоби на себе взявши, палиці ж та ідолів у руках носили, площі міські безсоромно обходили, пісні ж голосами безчинними викрикаючи, на зустрічних, як розбійники, кидалися і нападали, багатьох убивали й інше нечисте чинили беззаконня — тим окаянні, як думали, службу приносили своїм богам всескверним. Побачивши це, божественний Тимофій вогнем ревності Божественної розпалився, увійшов у богохульне те позорище, явно ж і сміливо єдиного істинного Бога, Господа нашого Іісуса Христа, проповідуючи, блуд та оману богів їхніх виявляючи й іншого стільки, що для увірення достатньо було, вільним промовляв язиком — вони ж у пітьмі ідолобісся ходили, не чули й не розуміли сказаного від апостола, а кинулися разом на нього, палицями, які в руках носили, били люто святого і з усілякою немилосердністю і нелюдськістю по землі волочили і штовхали — мучили до смерті. Християни ж після того прийшли і бачили його, котрий ще трохи дихав, винесли його за місто і, коли переставився, тіло його чесно на місці, названому Піон, тобто дощовому, поховали. Через довгий час чесні і святі його мощі за велінням царя Констанція, сина великого Констянтина, святий Артемій, мученик з Єфесу, до Царгорода приніс і в церкві святих апостолів із божественним апостолом Лукою і Андрієм Первозванним поклав: Бог так благоволив, щоб їм як же в житті цьому все спільне було: звичаї, вчення і Євангелія проповідування — так і спільний гроб після смерті щоб був, бо й упокоєння їхнє на Небесах одне в Царстві Господа нашого Іісуса Христа, Який з Отцем і Святим Духом царствує повік. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання