Без категорії

Житіє святого Андрія Христа ради юродивого

Місяця жовтня на 2-ий день [1]

При великому царі грецькому Леві Премудрому, синові царя Василя Македона, був муж у Константинограді на ім’я Теогност; цей купив численних рабів, а з ними купив і цього Андрія. Був він вельми молодий, слов’янин родом; красний був Андрій вельми й доброго норову. Його ж пан поставив служити собі і більше інших любив його і до навчання святих книг його віддав. Він же невдовзі навчився письма і часто ходив до церков, читаючи святі книги й молячись Богові. Однієї ночі став на молитві, побачив це нечестивий диявол і позаздрив доброму починанню його і, прийшовши, почав вельми ударяти у двері тієї хоромини, у якій юнак перебував. Жахнувся зі страху Андрій, полишивши молитву, невдовзі на ложі ліг, покрившись козячою шкурою. Побачивши це, сатана радий був і рече до другого: “Бачиш цього, котрий досі погано діяв, тепер же і той озброюється на нас”, — і, сказавши так, зник. Від страху того заснув твердо блаженний, бачучи уві сні, що був десь на арені, і з одного боку стояла велика кількість ефіопів, а з другого — безліч інших у білих ризах світлих мужів. Були поміж обох боків так ніби кінські перегони й боротьба: ефіопи одного чорного вельми великого мали і говорили до білоризців: хай подадуть від себе такого борця, щоби брався із їхнім чорним ефіопом — був той ефіоп тисячником неситого легіона. І коли чорновиді ті хвалилися в силі своїй, білоризці не відповідали нічого. Блаженний же Андрій стояв, дивлячись, бажаючи уздріти, хто зчепиться із тим страшним супостатом. І тут побачив одного юнака вельми красного, що зійшов згори, в руці тримав три вінці[2]: один був прикрашений чистим золотом і чесним камінням, другий перлами великими дорогими блискучими, третій, більший від обох, сплетений з усякого цвіту червоного та білого і з гілок Божого раю, неув’ядний ніколи. Таку красу мали тії вінці, що й розум людський осягти і язик вирікти не може. Це ж побачивши, Андрій думав, у який би спосіб міг би хоча б одного із тих вінців прийняти. І, приступивши до юнака, що з’явився, рече: “Чи ти, повідж мені, продаєш Бога ради оті вінці? Але не можу купити їх, одначе, коли трохи заждеш мене, я піду повім панові своєму, і дасть тобі золота за ті вінці, скільки хочеш”. Юнак же із веселим лицем каже йому: “Йми віру мені, возлюбленче, що хоча й усього світу золота принесеш, не дам тобі від цього жодної квітки[3], ані іншому комусь, ані гаданому твоєму панові — не є бо вони від марнотного цього світу, але вінці від скарбів пренебесних, Христові, ними ж вінчатимуться ті, котрі тих чорних ефіопів перемагають. Коли ж хочеш не одного взяти, а всі три, іди борися із тим чорним ефіопом і, коли його здолаєш, тоді всі, що бачиш, вінці візьмеш од мене”.

Це почувши, Андрій од слова цього осмілів і рече до нього: “Йми мені віру, що те, що сказав мені, учиню, тільки навчи мене хитрості його”. Каже йому юнак: “А ти хіба не знаєш хитрості його? Адже ефіопи хоч і страшні, але немічні! Не страшися-бо жахкої величності його й позиру, бо це як зілля гниле, так і він є гнилий та немічний”. Цими словами той красний юнак укріпив Андрія, навчаючи його, як братися із ефіопом: “Коли, — каже, — візьме тебе й почне тобою крутити, не лякайся, а підстав йому ногу й побачиш поміч Божу”.

Вийшов тоді блаженний на боротьбу й рече великим голосом до ефіопа: “Іди сюди, учорнений, та й поборемося!” Прийшов ефіоп, страхаючи й погрожуючи, і схопив Андрія, почав його туди й сюди крутити довгий час, і почали ефіопи плескати, білоризці ж ніби поблідли, боячись, щоб не ударив той чорний ним об землю. Поборюваний був Андрій тим ефіопом, тож примірявся і підставив ефіопові ногу — і полетів той, як дерево якесь велике, а лобом улучився впасти на каменя. І закричав біс: “Горе! Горе!” Білоризцям же радість була велика, й підкинули його вгору руками своїми й почали цілувати його і торжествували на перемогу Андрія над ефіопом. Тоді ті чорні ратники розійшлися всі з великим соромом, а той красний юнак подав йому тії вінці і, поцілувавши його, каже: “Іди з миром, відтепер будеш нам друг та брат, прямуй-бо на добрий подвиг, нагий будь і юродивий мене ради і причасником численному добру будеш у день царства мого”. Це почув блаженний од того красного юнака й пробудився зі сну, і здивувався тому великому видінню, і відтоді вдавав він юродивого Христа ради.

Наступної ночі встав, помолився, пішов до криниці, стягнув із себе ризи і подер їх на шматки й ніби безумний зробився. Завтра рано пішов кухар зачерпнути води й побачив Андрія, що безумів, — пішов повідав панові своєму. Запечалився пан їхній щодо Андрія, пішов до нього і побачив, що біснуватий був; зв’язав його залізними веригами і повелів вести до церкви святої Анастасії. Він же вдень ніби шалений робився, вночі ж безперервно молився Богові і святій Анастасії. Мислив-бо у серці своїм: чи приємне є те діло Богові, що почав, а чи ні, і бажав щодо того переконалися. Коли ж міркував, прийшло туди п’ятеро жінок і з ними один старець світлий — ходили відвідувати немічних. Прийшли й до Андрія, і рече старець той до старшої: “Паніматко Анастасіє, чи не лікуєш тут нічого?” І відповідає вона йому: “Пане навчителю, Той його лікує, Котрий сказав йому: “Будеш юродивий мене ради і численному добру причасником будеш у день царства мойого”, — і не потрібно йому лікування”. І, це сказавши, відійшла з церкви, і не бачив, що вони виходили, аж поки почали до утрені клепати. І збагнув блаженний Андрій, що приємне Богові діло його, порадів духом і ще більше взявся до молитов уночі, а вдень юродивого вдавав.

Минув день і знову ніч настала, блаженний же, за звичаєм, молитви й моління приносив у таємнім храмі серця свого Богові і святій мучениці Анастасії. І прийшов до нього явно диявол із численними бісами, тримаючи сокиру, а інші — ножі, інші ж — держала: і кілки, і списи, щоб убити блаженного[4], а здалеку почав рикати старий отой ефіоп, у тому ж образі явився, в якому колись брався із ним. І рушив на святого, бажаючи його розсікти сокирою, яку мав у руках, і всі демони, що були із ним, рушили слідом. Андрій же, зі сльозами руки звівши, до Господа заволав, кажучи: “Не віддавай звірам душу, що ісповідує тебе!” І ще заволав: “Святий апостоле Іване Богослове, допоможи мені!” І тоді грім був і явився собор численний людей, і тут один старець добровидний прийшов, маючи лице світліше сонця, і велика кількість слуг із ним, і рече до тих, що були із ним, із ярістю: “Зачиніть ворота, хай жоден не втече із цих”. І швидко двері зачинили, і всі ефіопи схоплені були. Андрій же почув одного біса, що потай говорив до друга свого: “Горе часу цьому, у який ми спокусилися: Іван-бо лютий є і люто нас хоче мучити”. Звелів-бо святий Іван білоризцям, що прийшли із ним, зняти залізну веригу із Андрієвої шиї; сам же став поза ворітьми й рече: “Вводьте мені по одному”. Привели першого біса і розтягли на землі, і взяв апостол веригу, перегнув її надвоє і дав йому сто ран[5], і репетував біс, як людина: “Помилуй мене!” По тому протягли другого демона, і той так само був битий, протягли ж і третього, і той стільки ж ран витерпів. Бог-бо бив їх справжніми ранами, ними ж бісівський рід ображається. І по разу бивши всіх, каже їм: “Підіть покажіте отцю своєму сатані, чи догідно йому буде?” Коли ж відійшли білоризці, а демони зникли, чесний той старець підійшов до Божого раба і наклав веригу на шию його й рече до нього: “Бачиш-бо, що поспішив на поміч тобі, вельми-бо турбуюся за тебе, це мені доручив Бог, аби про тебе дбав я. Терпи, невдовзі випущений будеш і ходити почнеш за волею своєю, де буде завгодно очам твоїм”. Мовить Андрій: “Господи не мій, ти хто є?” Він же сказав: “Я є той, хто приліг на груди Господні”, — і, сказавши це, став наче блискавка й відійшов із очей його. Блаженний же Андрій славив Бога, що послав йому в поміч улюбленого учня свого.

Після явлення святого Івана Богослова і після розмови його з ним, і після мучень бісів отих блаженний Андрій, в узах бувши, приліг, бажаючи спочити, і пробував у захопленні: побачив себе у царських палатах: Цар сидів на престолі у славі великій; відтак прикликав його до себе й запитав: “Чи хочеш мені служити всією душею?” Андрій же відповів: “Хочу, Господи!” Цар-бо дав йому з’їсти щось трохи гіркіше полину й каже йому[6]: “Такий є шлях скорботний у тих, що служать мені у світі цім”. І потім дав йому щось біліше снігу й солодше манни, і з’їв, і звеселився, і забув першу гіркоту. І каже йому Цар: “Такий є харч тим, що мені служать і мужньо до кінця терплять. Учини ж бо і ти мужньо, як і почав був, коротко постраждаєш і навіки в житті нескінченному будеш пробувати”.

Збудився ж від сну Андрій і розмірковував, що перше явлення — гіркотерпіння у світі цьому, останнє — вічне життя з’являє. По тому тримав його пан чотири місяці й пустив вільним, і почав він бігати вулицями, несамовитим чинячись, ходив містом покинутий, у скорботі, покривджений, хоч його не був достойний цілий світ. Одні лаяли його, ніби безумного, інші гонили від себе, бридячись ним, як псом смердячим, інші гадали, що він біснуватий, ще інші, від юних хлопців, глумилися, б’ючи блаженного. Він же терпів і молився за тих, котрі капостили йому. Коли ж хтось із милостивих жебраколюбців подавав йому милостиню, він, беручи, іншим убогим віддавав її, одначе не так давав, щоб бути пізнаним, що милостиню дає, а як юродивий, сварячись на них і ніби бити їх хотячи, метав їм у лице цятиа, які мав у руках, і так вони їх і збирали. Хліба часом і три дні не куштував, інколи й увесь тиждень пробував голодний, а як не було, щоб хтось подав йому шматка хліба, то й другий тиждень без їжі провадив. Одежа його була рубище якесь непотрібне, яке ледь могло покрити голизну тілесну. Вдень-бо бігав вулицями, як юродивий, уподібнюючись у всьому святому Симеонові, Христа ради юродивому, вночі ж на молитві пробував і, живучи в такому місці, посеред безлічі людей, не мав де й голови притулити, жебраки-бо його від халуп своїх проганяли, багаті у двори свої не пускали. І коли потреба була заснути й відпочити трохи багатотрудному тілу, дивився, де пси на смітнику лежать, то поміж них і лягав, але й ті не приймали до себе раба Божого: одні кусали його, відганяли від себе, інші самі полишали його й відбігала; і ніколи під покрівлею не спав, але завжди

на холоді і спеці, на гноїщах, як Лазар, і в болоті валяючись, від худоби й людей штурханий. Так самовільний мученик страждав і так юродивий з усього світу глузував, “бо що в Бога немудре — мудріше воно від людської мудрости”[7]; уселилася-бо в нього благодать Духа Святого, і мав дар прозорливості, знав він помисли людські.

Якось у Константинограді померла дочка одного боярина, що життя своє прожила в дівстві чисто; умираючи ж, молила батька свого, щоб перед містом у повній убогості, у винограднику їхньому поховали її. І так учинили: узявши, понесли на те місце і поховали за обрядом християнським. У той час був один гробний злодій, що, розгрібаючи мертв’яків, стягував одежу з них. Цей, стоячи на дорозі, дивився, де похована буде дівиця. Побачивши могилу її, намислив, прийшовши вночі, її відкопати і зняти з неї вдяганку. Трапилося туди йти святому Андрієві, творив він своє звичайне Христа ради юродство, і коли побачив того злодія гробного, зрозумів духом лиху думку його і, бажаючи відвести його від того діла (знав-бо, що біда станеться йому), зирнув на нього, як звір і, ніби гніваючись, сказав: “Так мовить дух судний тому, котрий забирає одяг у тих, котрі лежать у гробах: уже ти не бачитимеш сонця, уже ти не бачитимеш дня ані лиця людського, зачиняться-бо ворота дому твого і більше не відчиняться, померкне тобі день і не просвітиться навіки”. Він же, почувши таке, не зрозумів, що говорить святий, і, не дбаючи про те, пішов. Святий же, уздрівши те, рече до нього: “Таки йдеш? Не укради! Свідчуся Ісусом, коли ж це учиниш, не побачиш сонця”. Він же, збагнувши, що йому говорить, почав дивуватися, що помисли його відає, і, повернувшись до нього, почав говорити: “Справді хворієш ти біснуватістю і говориш невідоме й таємне від сум’яття демонського. Я ж туди хочу йти, щоб побачити, чи здійсняться твої слова”. Святий же, підскакуючи, пройшов мимо. Коли ж настав вечір, знайшов зручний час той пропащий, пішов і відвалив каменя від гробу і ввійшов у нього, спершу взяв верхню ризу і всі прикраси, які були багатоцінні, а коли взяв усе, захотів відійти. Але рече йому помисел: “Добрий є вельми хитон, зніми його!” І, знявши хитона із дівиці, залишив тіло голе й захотів вийти. Дівиця ж, мертва бувши, за повелінням Божим, праву свою руку підняла і вдарила його в лице[8], і тоді осліпли очі його, і жахнувся окаянний, почав трепетати, аж зі страху почали труситися щелепи його, і зуби, й коліна. Розтулила вуста свої мертва дівиця і так йому повідала: “Окаянний і пропащий, не побоявся ти Бога і не спогадав, що і ти людина є, посоромитись тобі треба було наготи дівочої, досить було б того, що раніше взяв ти, а хитон залишив би моєму тілу. Але не помилував мене і як люта людина явився мені ти і намислив ти віддати мене на сміх усім святим дівам у друге пришестя Господнє. Тепер же я тобі влаштую, що не будеш красти відтак ніколи. І щоб знав, що живий є Бог Ісус Христос і що суд є по смерті, і воздаяння, і кара”.[9] І, це прорікши, дівиця встала і, взявши свого хитона, одяглася, і всі прикраси та одежу наклала на себе, лягла й рече: “Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно”[10]. Збитник же той ледве зміг із гробу того вийти і знайти стіну виноградника, і так вийшов до шляху, що близько був; шукаючи руками стіну за стіною, прийшов до міських воріт. Коли його запитали причину осліплення його, він тоді інакше повідав, а не як було; потім розповів усе по ряду одному приятелеві своєму і відтоді почав просити милостині і так живився. Інколи, сидячи, сам собі казав: “Проклята будь, горлянко, що через тебе сліпоту оцю я дістав”. Згадував і святого Андрія і дивувався, що той передбачив і прорік усе, що мало йому статися, і здійснилося його пророцтво.

В іншу пору року ходив святий Андрій містом і здалеку побачив мерця, якого несли йому назустріч, був-бо то муж вельми багатий, многа-множество людей ішло за ним із численними свічками та світильниками; клірики ж співали над ним звичайні поховальні пісні, і великий плач від своїх йому чувся. Побачивши прозірливими очима, що діється над мертвим тілом, зупинився святий, дивлячись. Став нечуствленний на довгий час і тоді уздрів багато ефіопів, що ішли перед свічками й голосно волали: “Горе йому, горе йому!”[11] Тримали ж і міхи в руках і попіл сипали на людей, що охрест мерця ішли, інші-бо танцювали й сміялись, як безсоромні блудниці; інші ж, наче пси, гавкали, а інші верещали, як свині, був-бо той мертвець їм на веселощі та радість. Ще інші, котрі навколо нього ішли, злосморідною водою мертвого кропили, а інші довкола ложа літали — великий-бо сморід виходив із тіла того грішника; інші, услід ідучи, плескали руками й ногами тупіт великий творили, лаючи тих, котрі співали, й казали: “Не дасть вам Бог жодному бачити світла, пропащі християни, що співаєте над псом: “Зі святими упокой душу його!” — ще й рабом Божим називаєте його, хоч він і повинний усьому злу”. Подивився Андрій знову й побачив, що один із князів бісівських, маючи вогненні очі, тримав у руці своїй сірку і смолу і йшов до гробу пропащого того, щоб спалити тіло його. Коли ж здійснилося поховання, побачив святий Андрій: ішов ангел ув образі красного юнака, печаллю охоплений, і плакав плачем великим; мимо ж проходячи, опинився поблизу святого Андрія, і подумав Андрій, що цей юнак є хтось із близьких померлого чоловіка і через те плаче. Приступив до того юнака, котрий плакав, та й каже: “В ім’я Бога небес та землі повідж: яка причина плачу твого, не бачив-бо ніде нікого, щоб так плакав за мерцем, як ти”. І мовить йому ангел: “Мого плачу причина є та, що до того умерлого, якого ти бачив, як несли до гробу, був приставлений[12], і взяв його диявол собі, ото і є причиною мого плачу та печалі”. Каже ж до нього святий: “Тепер зрозумів, хто ти є, молю-бо тебе, ангеле святий, повідж мені, які гріхи його були, через які узяв його диявол до рук своїх?” Відповів ангел: “Оскільки хочеш довідатися про це, Андрію, вибранче Божий, не промовчу, а повім тобі: бачу-бо красу твоєї святої душі, що світиться, ніби золото чисте, і, уздрівши тебе, утішився трохи від печалі моєї. Цей чоловік був муж чесний у царя, але став вельми грішний[13] і лихий вельми у своєму житті, у всьому був блудник, і перелюбник, і содомлянин, улесливий і немилосердний, сріблолюбець, брехливий і людиноненависник, злопам’ятливий, і хабарник, і клятвопереступець. Убогу свою челядь морив голодом, і ранами, і голизною, без одягу та без взуття залишаючи їх у дні зимові, багатьох же убив і під кінського помоста закопав. Також був у мерзеному розпаленні та Богом зненавидженій похоті, що осквернив до триста душ мерзькими і огидними гріхами блудними — прийшли і на нього жнива, і знайшла його смерть без покаяння, а що мав невимовні гріхи, узяли його душу біси; погане ж його тіло ти сам бачив, з якою наругою від злобних духів проводжалося. І через це, о свята душе, я тужу і, печаллю великою охоплений, плачу, що бережений мною тепер є демонам для сміху”. Це ангел Божий проговорив, і рече до нього святий: “Молю тебе, друже, щоб перестав ти над таким плакати, оскільки він погане робив і до кончини без покаяння прийшов, хай насититься від діл своїх. Ти ж, полум’яподібний, великого добра наповнений слуго Вседержителя Господа Саваота, будеш серед благих Бога свого відтепер навіки”.

Після такої бесіди відійшов од нього невидимо ангел. Ті, що йшли вулицею, на якій бесідував із ангелом святий Андрій, бачили його одного, як стояв і бесідував, ангела ж не бачили, як недостойні, й говорили самі до себе: “Дивіться на юрода цього, як пустословить і до стіни бесідує немисленно!” Пхали його й відганяли, кажучи: “Ти, юроде, є недостойний із людьми розмовляти, тому до стіни говориш”. Святий мовчки відійшов, пішов у сховане місце, пом’янув пропащого того, якого бачив, коли несли до гробу, і гірко плакав на його погибель.

Якось ходив святий Андрій посеред людей на торзі, поблизу стовпа, що його святий цар Константин поставив, то якась жінка, на ймення Варвара, просвічена Духом Божим, була захоплена, бачачи блаженного Андрія, як ходив посеред багатьох і блискотав, ніби стовп полум’яний: одні нетямучі п’ястами його пхали, а інші били, багато ж, дивлячись на нього, казали: “Несамовитий є цей чоловік, втратив розум, щоб так не було й ворогам нашим!” І тут біси, в образі чорних ефіопів, за ним ходили, кажучи: “Аби Бог не дав такого другого на землю, ніхто-бо інший так не попалив серця наші, як цей, котрий, не бажаючи виконувати справ пана свого, юрода із себе учинив і глузує з цілого світу”. Та жінка, бачачи це, що чорні оті позначають тих, котрі б’ють святого, мовила подумки: “Та ж це на утіху нам, що безумні його б’ють, хай із цієї вини осуджені будуть у час їхньої смерті, що угодника Божого били без причини, і нема їм спасіння!” Це почув блаженний Духом Божим, ніби полум’я, кинувся на бісів і розсипав позначки їхні страшною силою і сварився на них, кажучи: “Не належить вам позначати тих, що мене б’ють, я ж бо молюся своєму Владиці, щоб не було їм гріха від цього, що мені биття чинять, у невіданні-бо таке чинять[14] і через невідання приймуть відпущення”. І коли це сказав святий, тут розчинилося небо, ніби ворота, і налетіло над святого безліч чорних ластівок, а посеред них великий голуб, як сніг, маючи у вустах своїх листа золотого й оливкового, та й каже до нього по-людському: “Прийми листа цього, його-бо Господь Вседержитель послав тобі з раю на ознаменування своєї благодаті, оскільки милостивий ти і людинолюбний, як і Сам Він милостивий, і прославить тебе й возвеличить милість свою на тобі за те, що прощаєш і милуєш тих, котрі б’ють тебе, і молишся за них, щоб не мали в цьому гріха”[15], — це кажучи, голуб сів на голову святого. Все оце бачачи, благочестива ота жінка дивувалася, а після видіння, отямившись, сказала: “Скільки світил має Бог на землі, і ніхто їх не знає!” Багатьом іншим хотіла те повідати, що бачила, але Божа сила заборонила їй. Згодом десь зустрів її святий Андрій і рече до неї: “Хорони таємницю мою, Варваро, і нікому не оповідай її, що бачила ти, доки не піду на місце поселення дивного, аж до дому Божого”[16]. Вона ж йому мовить: “Хоч би й хотіла комусь повідати, але не можу, чесний світильниче і святий Божий, забороняє те мені невидима сила Божа”.

Якось, блукаючи, зустрів святий Андрій одного боярина, котрий мимо їхав і, збагнувши життя його, плюнув на нього, кажучи: “Лукавий блудниче, церковний наружнику, чи не ти вдаєш, що в церкву йдеш і кажеш: “Іду на утреню”, — а ходиш до сатани на лихі діла. Беззаконниче, встаєш опівночі і прогнівляєш Бога — це вже надійшов тобі час, що приймеш за ділами своїми. Чи гадаєш, що утаїшся від страшного і всевидючого ока Божого, котре усе спитує?” Той, це почувши, ударив коня і від’їхав, щоб не оганьбитися більше. За кілька днів розболівся недугом лихим отой боярин, і почала помалу всихати на ньому плоть його, свої ж його носили від церкви до церкви і від лікаря до лікаря, й не було йому користі. Невдовзі пропащий той пішов на вічну муку.

Однієї ночі побачив святий біля двору його ангела Господнього, що прийшов із заходу, той був ніби полум’я вогненне і тримав палицю велику полум’яну. Коли ж прийшов до хворого, почув голос, котрий із висоти говорив: “Бий наружника того, мерзького содомлянина, а, б’ючи його, кажи так: “Чи ще гріхи хочеш творити й оскверняти різних осіб, чи, вдаючи, що на утреню йдеш, на беззаконня до диявола рушатимеш?”[17]. Почав же ангел його бити і повелене йому казати, і чутно було голос того, що промовляв, і паличне биття, а той, що бив, невидимий пробував, і так мучений чоловік той випустив свого Духа.

По цьому святий Андрій прийшов на торг, знайшов якогось інока, його-бо життя похваляли всі, як чеснотливе; воістину добре чинив, як це належить інокам, одначе сріблолюбством був переможений без міри. Багато-бо громадян сповідалися перед ним із гріхів своїх, давали йому багато золота, щоб роздавав жебракам заради спасіння їхніх душ. Він же, бувши опанований пристрастю сріблолюбства, нікому не давав, а все у скарбничку ховав і, бачачи, як примножується срібло, радів. Блаженний же Андрій, дорогою тією ходячи, де окаянний той чернець мав своє пробуття, уздрів прозірливими очима страшного змія, що обвився довкола його шиї, і, близько підійшовши до ченця, дивився на того змія. Чернець же, гадаючи, що то є один із жебраків і через те стоїть, щоб узяти милостиню, рече до нього: “Хай Бог тебе помилує, брате, не маю-бо чого тобі дати”. Блаженний же трохи відійшов од нього і побачив написа округ нього — в повітрі над змієм написано було темними письменами: “Змій сріблолюбний — корінь усього беззаконня!”[18]. Поглянув знову й побачив двох юнаків, що поміж себе змагалися: один був чорний, темні очі мав, біс то був, другий — білий, як світло небесне, ангел то був Божий. І казав чорний: “Мій є той чернець, що волю мою чинить, немилостивий-бо і сріблолюбний він і з Богом частки не матиме, а, ніби другий ідолослужитель, мені служитиме”. Світлий же ангел каже: “Ні, мій він є, оскільки постить і молиться, смиренний він і покірливий”. Змагались отак обидва, і не було миру поміж них. Подався-бо голос із небес до світлоносного ангела: “Немає моєї частки в ченці тому, залиш його, бо мамоні служить, а не Богові”[19]. І тоді відступив ангел від нього, темний же дух владу взяв над ним. Це побачивши, блаженний Андрій дивувався, що лихий демон ангела світлого переміг. Якось зустрів ченця того святий Андрій десь на вулиці, взяв його за праву руку й рече до нього: “Рабе Божий, без гніву послухай мене, свого раба, і милістю своєю прийми убогі мої слова, бо через тебе велика мені печаль учинилася, і не можу вже терпіти більше, адже спершу ти другом Божим був, а тепер учинився другом та слугою дияволу. Крила мав ти, як і серафим, пощо ж бо піддався ти сатані, щоб зрізати їх із корінням; образ ти мав, як у блискавиці, пощо ж учинився темноподібним?[20] Горе мені, та ж ти мав зір, як багатоокий, тепер же осліпив тебе змій; сонцем був ти, але зайшов у ніч темну й лиху. Пощо, брате, душу свою ти погубив, пощо здружився ти із сріблолюбним бісом, пощо дав ти йому почити на собі, пощо збираєш золото, чи ж похований будеш із

ним, адже після смерті залишиться іншим; пощо тримаєш чужі гріхи і хочеш удавитися скупістю? Та ж інші є голодні і спраглі, умирають од холоду; ти ж бо, дивлячись на множність золота, веселишся. Чи ж це стопи покаяння, чи ж такий є чин чернечий і марнотного життя зневага, чи ж так відрікся ти світу і того, що є у світі, чи ж так ти розіп’явся світу і всьому марнотному; чи ж бо не чуєш Господа, котрий казав: “Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків, ні двох одежин”[21]. Пощо забув ти заповіді ті, це ж сьогодні чи завтра скінчиться життя наше. Кому позістанеться те, що ти був наготовив[22], чи ж не знаєш, що ангел Господній, котрий беріг тебе, далеко від тебе відійшов, плачучи, а диявол поблизу тебе стоїть, а змій сріблолюбства обвився довкола шиї твоєї, а ти його не відчуваєш? Істинно тобі кажу, що, мимо йдучи, чув я Господа Бога, що відкинувся тебе. Молю ж бо тебе: послухай мене й роздай маєтка жебракам, і вдовицям, і сиротам, і убогим, і чужинцям, що не мають де голови прихилити, і подбай, щоб знову бути другом Божим. Коли ж не послухаєш мене, то зле загинеш! Свідчуся Ісусом Царем Христом, що зараз побачиш диявола, — і каже йому: — Чи бачиш ти його?”

Ченцеві ж відкрилися внутрішні очі і побачив диявола, як чорного ефіопа, і звіроподібного, і губатого, що віддалік стояв і не міг до нього приступити через Андрія. І рече святому чернець: “Бачу його, рабе Божий, і жах великий охопив мене, кажи мені, що потрібно для спасіння душі моєї?” Божий же раб каже до нього знову: “Йми мені віру, що коли не послухаєш мене, пошлю його на тебе, щоб тебе умучив: хай сором лиця твого чують усі, не тільки ці громадяни, але й усі чотири кінці всесвіту. Стережись-бо і, що тобі кажу, сотвори!” Це почувши, чернець злякався вельми й пообіцяв усе повелене вчинити. І тоді побачив святий, що прийшов зі сходу дух сильний, як полум’яна блискавка, і торкнувся до змія того, що поїдав силу ченця; змій же не зміг того витерпіти, перетворивсь у ворона і зник звідтіля. Також і чорний ефіоп загинув, і знову взяв владу ангел Божий на збереження того ченця. Відходячи від нього, блаженний заповів йому, сказавши: “Стережись, щоб не оповідав нікому про мене. Я ж поминати почну тебе день і ніч у молитвах своїх, щоб Господь Ісус Христос управив шлях твій на добре”.

Пішов-бо чернець, роздав золото усе, яке мав, жебракам і після цього більше прославився від Бога й людей, і багато хто приносив до нього золото своє, щоб роздавав убогим. Він-бо тим, що приносили, велів роздавати своїми руками, кажучи: “Яка мені користь про чуже терня дбати?” Так він жив, як належить ченцеві, і явився йому раб Божий у видінні веселим лицем і показав йому дерево світле на полі, що мало цвіт солодкого плоду[23], і каже: “Дякуй Богові, пане мій, що витяг тебе із зубів змієвих і учинив душу твою як світлоносне дерево. Подбай-бо, щоб той цвіт став солодким плодом, — це-бо дерево, що бачиш, красне, твоєї душі є образ”. Збудився чернець, більше утвердився на духовне діло й подяку завжди приносив Богові й угоднику його Андрію, ним-бо наставився на шлях спасіння.

Настільки цей святий Андрій богоугодний і улюблений Богові явився, що якось до третього неба був узятий, подібно до святого Павла[24], і там невимовні слова чув і невидиме уздрів, як сам одному вірному своєму другові Никифору перед кончиною своєю розповів.

Якось-бо великої зими був мороз лютий у Царгороді два тижні, аж усі хоромини були повні снігу й подихав північний вітер, розвалювалися й падали будівлі і дерева від бурі й вітру немалих, і всяка птиця, не маючи чого їсти, мертва на землю падала; тоді всі жебраки й убогі у великій біді та скруті опинилися, плачучи і стогнучи, і трясучись од морозу; від нестачі та голоду і від зими гинули. Тоді й блаженний Андрій, не маючи ніде пристанища, ані одежі, немалу скорботу від зими дістав; коли ж приходив до інших жебраків, бажаючи хоч трохи десь під покровом із ними прихилитися, вони палицями його від себе, ніби пса, відганяли, горлаючи на нього й кажучи: “Відійди, відійди, псе, звідсіля!” І вже не мав де укритися від біди немалої і у відчай за життя приходив, тож прорік до себе: “Благословен Господь Бог, хоч і умру від зими цієї, заради любові Його хай помру, сильний же Бог є із зимою цією і терпіння мені подати!” Зайшов в один закуток, знайшов лежачого пса і ліг при ньому, бажаючи зігрітися від нього; пес же, побачивши його, встав і відійшов. І рече подумки Андрій: “О який грішний ти, окаянний, що не тільки люди, але й пси бридяться тобою!” Так він лежав і трусився від лютого морозу й вітру, і все тіло його посиніло і змерзло; гадав, що надходить його смерть, і звів до Бога сердечні очі свої, молячись, щоб прийняв у мирі душу його. Тут раптово відчув у собі якусь теплоту, розплющив очі й побачив якогось юнака вельми красного, його ж лице світилося, ніби сонце, мав же в руці своїй гілку, що цвіла різними квітами. Подивився на Андрія й каже: “Андрію, де ти?” Відповідає Андрій: “У тьмі й тіні смертній я є нині!” Юнак же, що явився, тією гілкою, що в руці тримав, ударив помалу[25] Андрія у лице, кажучи: “Прийми оживлення тілові своєму”. І тоді Андрій святий вдихнув квітів отих пахощі, що, увійшовши в серце його, оживотворили й зігріли все тіло його. По тому почув голос, що мовив: “Ведіте його, хай утішиться тут на час і знову повернеться”. І тоді зі словом прийшов до нього солодкий сон, і побачив невимовне одкровення Боже, як докладно вищезгаданому Никифорові оповідав, мовлячи таке:

“Що мені було, не знаю; як хто всю ніч спить солодко і завтра встає, так і я проздовж двох тижнів пробував у солодкому видінні, як Боже зволення повеліло. Побачив-бо себе ніби в раї красному й вельми дивному і, дивуючись духом, гадав: “Що це є?” Знаю, що в Константинограді моє мешкання, як же тут опинився, не відаю; не відчував себе, чи в тілі був, чи поза тілом, Бог знає, але бачив себе одягненого в одіння пресвітле, ніби з блискавок зіткане, і вінця голови моєї з великого цвіту сплетеного, і поясом царським підперезаний був, і радів вельми на красу ту, дивувався розумом та серцем невимовній ліпоті Божого раю[26], ходячи по ньому, веселився. Були-бо там сади численні, у них-бо дерева високі верхами своїми похитувалися, вельми веселили очі і пахощі великі від гілок їхніх виходили. Одні із дерев отих цвіли постійно, інші-бо золотовидним листям прикрашені, а інші плід різний невимовної краси й принади мали; годі красу тих дерев уподобити будь-якому дереву на землі, Божа-бо рука, не людська, насадила їх. Птахи в садах тих були безчисленні, одні золоті крила мали, а інші білі, як сніг, ще інші пістряві по-різному, сиділи-бо на гілках райських дерев і співали прегарно, що від солодкого голосу співу їхнього не пам’ятав себе, так усолоджувалося серце моє, і гадав, що голос співу їхнього навіть на висоті небесній чується. Стояли-бо красні ті сади по ряду, як стоїть полк супроти полку, і ходив я поміж них із веселощами серця, бачив ріку велику, що текла посередині і красні ті сади напоювала. Виноград же був зобабіч ріки, протягуючи лозу свою, золотим листям та золотовидними гронами прикрашену; дихали там вітри тихі й запахущі із чотирьох боків, від їхнього дихання похитувалися сади, дивний шум листям творячи. По тому якийсь жах найшов на мене, і здалося, що стою я на верхівні тверді небесної; якийс юнак, одягнений у багряницю, його ж лице сонячне, ходив переді мною; я гадав, що це той, що мене гілкою з цвітом по лиці вдарив. Ходили ми там, і тут уздрів я хреста великого й красного, що бачився ніби дуга небесна, охрест же нього стояли співці вогнезорі, ніби полум’я, і співали якусь солодку пісню, славлячи Господа, що був розіп’ятий на хресті. Юнак же той, що переді мною йшов, приступив до хреста й поцілував його[27], нагадав і мені, щоб і я поцілував, і припав я до святого хреста зі страхом і радістю великою і цілував його сердечно; коли ж цілував його, наситився невимовної душевної солодкості і вдихнув більше, як у раї, пахощів. Минувши хреста, подивився долі й побачив під собою неначе безодню морську, я ж ніби по повітрі ходив, і почав боятися і закричав до того, котрий водив мене, кажучи: “Господи, боюся, що впаду у глибину”. Він же, повернувшись до мене, рече: “Не бійся, належить нам зійти вище”, — і подав мені руку. Коли ж я узявся за руку його, опинився вище другої тверді й побачив там дивних мужів, і покої їхні, і радість свята їхнього, що не виказати людською мовою. По тому в якийсь дивний пломінь увійшов, котрий не опаляв нас, але тільки просвічував. Почав жахатися, і знову провідник мій обернувся, подав руку мені й каже: “Ще вище належить зійти нам!” І тоді зі словом вище третього неба опинилися, де бачив і чув безліч небесних сил, що співали й славословили Бога. Прийшов же перед якусь завісу, що блискотіла, перед нею стояли страшні великі юнаки, образом ніби пломінь вогняний, що мали лиця сяючі, ніби сонця, і зброя вогненна в руках їхніх, і незчисленну кількість небесного воїнства, що зі страхом там стояли, побачив. Рече мені провідник мій, юнак: “Коли підійметься завіса, тоді уздриш владику Христа, поклонися ж бо престолу слави Його[28]. Я ж, чуючи, трепетав і радів, жах і невимовна радість охопили мене, дивився-бо, стоячи, коли підійметься завіса. І сталося: коли якась полум’яна рука забрала завісу, побачив я Господа мого, як колись Ісая-пророк[29]: сидів на престолі високому та піднесеному, і серафими стояли охрест, і був одягнений у ризу багряну, лице ж Його пресвітле й очі прелюб’язно позирали на мене. І, побачивши Його, впав ниць перед ним, кланяючися пресвітлому і страшному престолу слави Його. Яка ж тоді мене обійняла радість од бачення лиця його, сказати годі, що й тепер, згадуючи те видіння, невимовної солодкості наповнююся. Лежав перед Владикою моїм трепетний, дивуючись такому Його милоcердю, що сподобив мені, людині грішній та нечистій, прийти перед себе й бачити божественну красу Його. Наповнився ж я замилуванням, думаючи про недостойність свою, величність же Владики мого розглядаючи, і мовив до себе слова пророка Ісаї: “Ой окаянний я, як це а сподобився, будучи людиною й нечисті уста маючи, бачити Господа мого моїми очима”[30]. Почув же премилосердного Творця мого, що пречистими своїми вустами три слова божественні прорік до мене, що аж серце моє усолодилося й любов’ю його розпалилося, що весь, ніби віск, танув теплотою духовною, тож сповнилося слово Давидове: “Стало серце моє немов віск, розтопилось у нутрі моїм”[31]. Також заспівало усе небесне воїнство пісню предивну й невимовну, і по тому не знаю, як, знову опинився у раї, де ходив і мислив подумки, що не бачив пречистої владичиці Богородиці. І тут уздрів одного світлого мужа, ніби хмару, який носив хреста, і сказав той: “Чи хотів тут бачити пресвітлу небесних сил царицю? Але немає її тут тепер, відійшла у багатобідний світ допомагати людям і втішати скорботних[32]. Показав би я тобі те святе місце, але не маю зараз часу, вже-бо подобає тобі назад повернутися, уже той час тобі прийшов, як повеліває владика”. Коли він мені це казав, гадаю, що заснув солодко, по тому, прокинувшись, знайшовся на місці, де був раніше, — у закутку лежав і дивувався, де був у видінні і що сподобився побачити. Знайшов-бо серце моє, наповнене невимовної радості, і дякував Владиці моєму, що зволив явити таку мені благодать”.

Це святий Андрій розповів другові своєму Никифору перед своїм відходом і клятвами закляв його не розповідати цього нікому, доки від тілесних вуз розрішиться. Никифор же молив його старанно, щоб повів йому хоч одне слово від тих трьох слів, що Господь до нього прорік, але не захотів явити аж ніяк.

Так святий Андрій, подібно до святого Павла, узятий був, бачив те, чого тлінне око не бачить, і чув те, чого вухо смертне не чує[33]. Й усолодився тими відслоненими йому небесними добротами, які на серце людини не сходять. А оскільки в об’явленні небесних таїнств не бачив пречесної владичиці Богородиці, сподобився побачити її на землі у Влахернській церкві — прийшла вона допомагати людям, молячись за них Синові своєму та Богу, в повітрі із пророками та апостолами і з ликами ангельськими, котрі стояли, і чесним своїм омофором людей покривала. Це блаженний побачив і сказав до учня свого Єпифанія: “Чи бачиш царицю й владичицю всіх, яка молиться?” Той же відповів: “Бачу, святий отче, і жахаюся!”

Дивне проходячи життя, святий багато чудодіяв і багато перетерпів наруги й побиття, як пишеться в осібній книзі життя його, написаній від Никифора, і прорікав майбутнє, і багатьох грішників до покаяння повернув. По тому перейшов у вічні покрови, куди раніше на певний час узятий був. Тепер же, у них вічно поселившись, ликує із ангелами і у веселощах стоїть перед Богом, у трьох особах єдиним, Отцем, і Сином, і Святим Духом. Йому ж слава навіки. Амінь.


[1] “Написано Никифором, пресвітером церкви святої Софії у Царгороді. Тут же коротко від Прологу зібрано”.

[2] “Три вінці небесні бачить святий Андрій, юродивий”.

[3] “Багатство всього світу не достойне єдиної райської квітки”.

[4] 21 “Полк бісівський озброєний, але не сильний”.

[5] “Біси по сто ран прийняли від святого Богослова”.

[6] “Гірке злостраждання, але солодке воздаяння”.

а Цята — дрібна монета.

[7] 1 Кор. і. [25].

[8] “Мертва б’є живого”.

[9] “Суд і воздаяння по смерті”.

[10] Псалми
4:1 Для дириґетна хору. На струнніх знаряддях. Псалом Давидів.
4:2 Коли кличу, озвися до мене, Боже правди моєї, Ти простір для мене робив у тісноті... Помилуй мене, і почуй молитву мою!
4:3 Людські сини, доки слава моя буде ганьбитись? Доки будете марне любити, шукати неправди? Села.
4:4 і знайте, що святого для Себе Господь відділив, почує Господь, як я кликати буду до Нього!
4:5 Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть! Села.
4:6 Жертви правди приносьте, і надійтесь на Господа.
4:7 Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро? Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця!
4:8 Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде.
4:9 У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!
Пс. 4
, [9].

[11] “Померлого грішника біси до гробу проводять”.

[12] “Ангел-хранитель плаче за умерлим грішником”.

[13] “Звичаї багатого вельможі”.

[14] “Гріх, творений у невіданні, сподобляється прощення”.

[15] “Беззлобним дається милість Божа”.

[16] Псалми
41:1 Для дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.
41:2 Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
41:3 душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?
41:4 Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:5 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу...
41:6 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
41:7 Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.
41:8 Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.
41:9 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
41:10 Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?
41:11 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:12 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!
Пс. 41
, [5].

[17] “Грішного смерть люта”.

[18] “Сріблолюбство — змій є, корінь усьому злому”.

[19] “Сріблолюбного ченця відкидає Бог”.

[20] “Сріблолюбство погубляє святиню іночу”.

[21] Євангеліє від Матвія
10:1 І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку.
10:2 А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його;
10:3 Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей;
10:4 Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його.
10:5 Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте,
10:6 але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого.
10:7 А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне.
10:8 Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте.
10:9 Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів,
10:10 ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи.
10:11 А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете.
10:12 А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому!
10:13 І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться.
10:14 А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх.
10:15 Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!
10:16 Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки.
10:17 Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть.
10:18 І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам.
10:19 А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити,
10:20 бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.
10:21 І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають.
10:22 І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений.
10:23 А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.
10:24 Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого.
10:25 Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!
10:26 Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться.
10:27 Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах.
10:28 І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні.
10:29 Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого.
10:30 А вам і волосся все на голові пораховано.
10:31 Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців.
10:32 Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.
10:33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
10:34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.
10:35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.
10:36 І: вороги чоловікові домашні його!
10:37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.
10:38 І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.
10:39 Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її.
10:40 Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене.
10:41 Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу.
10:42 І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї.
Мв. 10
, [9].

[22] Євангеліє від Луки
12:1 Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство!
12:2 Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться.
12:3 Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде.
12:4 Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!
12:5 Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!
12:6 Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.
12:7 Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!
12:8 Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.
12:9 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.
12:10 І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься.
12:11 А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити,
12:12 Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!
12:13 І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною.
12:14 А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?
12:15 І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.
12:16 І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була.
12:17 І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?
12:18 І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.
12:19 І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!
12:20 Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...
12:21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.
12:22 І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.
12:23 Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.
12:24 Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!
12:25 Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?
12:26 Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?
12:27 Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!
12:28 І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
12:29 І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.
12:30 Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.
12:31 Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!
12:32 Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство.
12:33 Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить.
12:34 Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!
12:35 Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані!
12:36 І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому.
12:37 Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! Поправді кажу вам: підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати.
12:38 І коли прийде о другій чи прийде о третій сторожі, та знайде так само, блаженні вони!
12:39 Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій то годині підкрадеться злодій, то він пильнував би, і свого б дому не дав підкопати.
12:40 Тому будьте готові і ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!
12:41 Озвався ж Петро: Господи, чи до нас кажеш притчу оцю, чи до всіх?
12:42 А Господь відказав: Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно?
12:43 Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так!
12:44 Поправді кажу вам, що над всім маєтком своїм він поставить його.
12:45 А коли раб той скаже у серці своїм: Забариться пан мій прийти, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися,
12:46 то прийде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, і розітне його пополовині, і визначить долю йому з невірними!
12:47 А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий.
12:48 Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть.
12:49 Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!
12:50 Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!
12:51 Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!
12:52 Віднині бо п'ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох.
12:53 Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!...
12:54 Промовив же Він і до народу: Як побачите хмару, що з заходу суне, то кажете зараз: Зближається дощ, і так і буває.
12:55 А коли віє вітер південний, то кажете: Буде спекота, і буває.
12:56 Лицеміри, лице неба й землі розпізнати ви вмієте, чому ж не розпізнаєте часу цього?
12:57 Чого ж і самі по собі ви не судите, що справедливе?
12:58 Бо коли до уряду ти йдеш зо своїм супротивником, попильнуй з ним залагодити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе.
12:59 Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього шеляга!
Лк. 12
, [20].

[23] “Дерево, що красно цвіте, образ душі є добродійної”.

[24] Друге послання апостола Павла до коринтян
12:1 Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх.
12:2 Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього неба.
12:3 І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог,
12:4 що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити.
12:5 Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами.
12:6 Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене.
12:7 А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався.
12:8 Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене.
12:9 І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене.
12:10 Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний.
12:11 Хвалячися, я став нерозумний, до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, бо ні в чому я не залишився позад від найперших апостолів, хоч я й ніщо.
12:12 А ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаменах і чудах та в силах.
12:13 Що бо є, що ним ви понизилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягарем вам не був? Даруйте мені цю провину!
12:14 Ось утретє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягарем, не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки.
12:15 Я ж з охотою витрачуся й себе витрачу за душі ваші, хоч що більше люблю вас, то менше я люблений.
12:16 Та нехай буде так, тягара я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав.
12:17 Чи я використовував вас через когось із тих, кого до вас посилав?
12:18 Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит використав вас чим? Хіба ми ходили не в одному дусі? Хіба не одними стопами?
12:19 Чи ви знову не думаєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову!
12:20 Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хочу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, свари, нашепти, пихи, безладдя,
12:21 щоб знову, коли я прийду, не принизив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечистості, і в перелюбі, і в розпусті, що коїли їх.
2Кор. 12
, [2].

[25] “Торкнувся”.

[26] “Райська краса невимовна”.

[27] “Ангели на небесах пошановують хреста і цілують його”.

[28] “Святий Андрій-юродивий, узятий до третього неба, бачив Христа”.

[29] Книга пророка Ісаї
6:1 Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.
6:2 Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.
6:3 І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!
6:4 І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!
6:5 Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!
6:6 І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.
6:7 І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.
6:8 І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!
6:9 А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.
6:10 Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!
6:11 І сказав я: Аж доки, о Господи? А Він відказав: Аж доки міста спустіють без мешканця, і доми без людей, а земля спустошена буде зовсім...
6:12 І віддалить людину Господь, і буде велике опущення серед землі...
6:13 І коли позостанеться в ній ще десята частина, вона знову спустошена буде... Але мов з теребинту й мов з дубу, зостанеться в них пень по зрубі, насіння бо святости пень їхній!
Іс. 6
, [1-2].

[30] Книга пророка Ісаї
6:1 Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.
6:2 Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.
6:3 І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!
6:4 І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!
6:5 Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!
6:6 І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.
6:7 І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.
6:8 І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!
6:9 А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.
6:10 Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!
6:11 І сказав я: Аж доки, о Господи? А Він відказав: Аж доки міста спустіють без мешканця, і доми без людей, а земля спустошена буде зовсім...
6:12 І віддалить людину Господь, і буде велике опущення серед землі...
6:13 І коли позостанеться в ній ще десята частина, вона знову спустошена буде... Але мов з теребинту й мов з дубу, зостанеться в них пень по зрубі, насіння бо святости пень їхній!
Іс. 6
, [5].

[31] Псалми
21:1 Для дириґетна хору. На спів: „Ланя зорі досвітньої". Псалом Давидів.
21:2 Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...
21:3 Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!
21:4 Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих!
21:5 На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх.
21:6 До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились.
21:7 А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі.
21:8 Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають!
21:9 Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав!
21:10 Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!
21:11 На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!
21:12 Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!
21:13 Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене,
21:14 на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить!
21:15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі.
21:16 Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене.
21:17 Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої...
21:18 Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені!
21:19 Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...
21:20 А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!
21:21 Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса!
21:22 Спаси мене від пащі лев'ячої, а вбогу мою від рогів буйволів.
21:23 Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору!
21:24 Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння ізраїлеве,
21:25 бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!
21:26 Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його,
21:27 будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
21:28 Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів,
21:29 бо царство Господнє, і Він Пан над народами!
21:30 Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!
21:31 Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа.
21:32 Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!
Пс. 21
, [15].

[32] “Богородиця, із небес сходячи на землю, допомагає людям”.

[33] Перше послання апостола Павла до коринтян
2:1 А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю,
2:2 бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...
2:3 І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні.
2:4 І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили,
2:5 щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!
2:6 А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть,
2:7 але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу,
2:8 яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп'яли б вони Господа слави!
2:9 Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!
2:10 А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини.
2:11 Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.
2:12 А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,
2:13 що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного.
2:14 А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.
2:15 Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто.
2:16 Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів!
1Кор. 2
, [9]