Пророк Єремія

Місяця травня на 1-й день

Святий пророк Єремія був з Анатота, града священичого в уділі Веніаміновому, недалеко Єрусалиму — десь за три милі, народжений від батька Хелкії, первосвященика. Вибраний же й освячений був на пророкування з лона матері своєї, як же про те сам Господь до нього сказав: “Швидше, ніж Я створив тебе в утробі, Я знав тебе, і перш ніж ти вийшов з матері своєї, освятив Я тебе, і пророком для народів дав тебе”. Був же Єремія святий (за свідченням святого Ігнатія Богоносця) дівствеником протягом цілого життя свого, священиком, і учителем, і пророком, від Бога посланим. Почав пророкувати в юнацькому віці, що очевидно з першої глави книги його, де ж говорить до Бога: “Владико Господи, та не вмію я промовляти, бо юний “. Господь же юності його дав розум мужа дорослого, сказав до нього: “Не кажи, що юним ти є, але веління мого послухай і йди, куди пошлю тебе, і кажи все, що звелів Я тобі, не лякайся перед лицем царів, і князів, і вельмож, бо Я з тобою і визволю тебе”. Те сказавши, Господь торкнувся рукою своєю уст Єремії і сказав: “Ось дав Я слова свої в уста твої. І ось поставив тебе сьогодні над народами і над царствами, щоб витягати, і руйнувати, і нищити, і губити (смертні гріхи і беззаконня людське), щоб будувати і насаджувати (покаяння і навернення до життя)”. Те слово Господнє до Єремії було в дні Іосії, царя юдейського, у тринадцятий рік царювання його. Був же тоді святому Єремії від народження рік п’ятнадцятий, у такому юному хлопцеві почала велика діяти благодать Божа. У ті часи юдейський народ хоч і служив Богові істинному, який вивів його з Єгипту, проте не слухав Його насправді, але розбестився від язичників; з ними змішавшись і навчившись діл їхніх, служив ідольській мерзоті переважно. І було так, що не лише навколо Єрусалиму, на горбах і в дібровах, а й у самому Єрусалимі, при храмі Господньому, що його збудував Соломон, стояли ідоли, їм же розбещені люди приносили жертви, як же й Богові. Тому розгнівався Господь на людей своїх, готував їм швидке знищення і згубу, що показав Єремії через палицю пильнуючу і горнець киплячий. Палиця пильнуюча знаменувала швидку кару Божу: не забариться праведний месник відвідати жезлом їхні беззаконня і ранами неправди їхні. Горнець же киплячий знаменував те, що Єрусалим-град наповниться кров’ю і закипить збентеженням, гублений мечем і вогнем ворогів, що мають напасті на нього. І велів Господь Єремії, пророкові своєму, аби сповіщав людям гнів той Божий, який йшов на них, і переконав їх до покаяння. Пророкував-бо Єремія святий у дні, як же мовиться, царя Іосії, і в дні сина його Єгоахаза, і в дні брата Єгоахазового Єгоякима, і в дні Єгояхіна, сина Єгоякимового, і в дні Седекії, що був братом Єгоахаза і Єгоякима, сином же Іосії. І страждав пророк Божий багато від своїх же людей, що не вірили словам його, сповіщав-бо грізні погрози Господа Саваота і проповідував слова Божі, у дворі церковному стоячи і на ґанок церковний виходячи. Коли перед царів і князів приводили його, говорив усім сміливо, що, коли не покаються і від ідолопоклоніння не відвернуться, то скоро прийде до них все погане, що найде з північних сторін, на всіх, що перебувають у землі юдейській. Так-бо говорить Господь: “Скличу Я всі племена царств північних, і прийдуть на Ізраїль, і поставить кожне з них престол свій на вході воріт Єрусалимських, і на всіх мурах його, і у всіх градах юдейських, і будуть вони юдеям суддями і катами. Це ж через те допущу на них, що покинули мене, і принесли жертви богам чужим, і поклонилися ділам рук своїх. Почуй слово Господнє, доме Яковів і всі племена дому Ізраїлевого”. Так сказав Господь: “Що неправедне знайшли у мені отці ваші, що віддалилися від мене, і пішли за суєтою, і осуєтилися. Через те наведу на вас зло з півночі і розруху велику. І в той день загине серце цареве і серця князів, і вжахнуться священики, і пророки думкою збентежаться”. Такі й інших багато слів пророчо говорив до людей святий Єремія, у пророчій книзі його їх записано детально. І все сказане збувалося.

Початок же хвороб і бід Єрусалиму був у царство Іосії такий. Цар єгипетський, фараон, названий Нехо (тобто кривий), ішов ополченням проти царя асирійського на ріку Єфрат. А тому що шлях його був повз межі юдейські, цар Юдеї Іосія зібрав воїв своїх, вийшов проти Нехо, царя єгипетського. Нехо ж послав до нього посланців своїх, кажучи: “Що мені і тобі, царю Юдеї. Не проти тебе я йду воювати, але проти іншого виступаю, на якого мені бог поспішно іти наказав. Ти ж припини перепону чинити велінню бога, який зі мною, щоб і тебе не убив”. Іосія ж не послухав Нехо, виступив проти нього — і була битва на полі Маґіддо, що у володіннях Манасіїних. Поранений був Іосія від стрільців Нехо і, до Єрусалиму привезений, помер, і похований був у гробах отців своїх. І плакав за Іосією цілий Єрусалим риданням великим, був-бо цар вельми добрий і до Бога благочестивий. Нехо ж, цар єгипетський, перемігши силу царя юдейського Іосії, пішов на асирійців. А в Єрусалимі люди помазали на царювання молодшого Іосіїного сина Єгоахаза, і царював лише три місяці, допоки Нехо єгипетський затримався на асирійській війні. Коли повертався Нехо з перемогою, взяв у володіння своє Єрусалим-град і цілу землю Юдину й Ізраїлеву. І відставив із царювання в Юдеї Єгоахаза, якого ж народ вибрав, а замість нього поставив царем старшого брата Єгоахазового, сина Іосії, на ім’я Єліяким, перейменувавши його на Єгоякима: звичай-бо був царям-переможцям переможеному й покореному цареві ім’я міняти. І наклав Нехо данину на землю Юдину й Ізраїлеву: сто талантів срібла і сто талантів золота, а Єгоахаза, відставленого від царювання, закованого, повів до Єгипту, де ж і помер Єгоахаз. І так насіння Авраамове, народ вільний, і царство знамените Юдейське почало підкорятися іншому царству й маліти рукою катівською — через гріхи, якими ж Бога Вишнього прогнівали й засмутили, не покаялися, не дали вмовити себе словами пророчими.

На початку царювання Єгоякима, сина Іосіїного, було слово від Господа до Єремії: “Стань на подвір’ї Господнього дому і всім людям Юдиним, що входять у дім Господній на поклін, проповідуй, кажучи: “Так говорить Господь: якщо не послухаєте Мене і не будете ходити у законі моїм, вам данім, і не послухаєте слів рабів моїх — пророків, яких посилаю до вас зранку, то зроблю з домом цим, як з Шіло, спустошеним за беззаконня шіломлян. І місто це дам на прокляття для всіх країв всієї землі”. Чувши такі слова з уст Божих, які Єремія-пророк у домі Господньому говорив, жерці, і лжепророки, і всі люди сповнилися гніву і, схопивши Єремію, взивали: “Смертю нехай помре той, хто пророкує таке”. Почули ж те і князі Юдині і прийшли з дому царевого у дім Господній, сіли при вході до брами дому Господнього. І промовили жерці і брехливі пророки до князів і до всіх людей, кажучи: “Присуд смерти нехай буде чоловікові цьому, бо пророкував погане для граду цього, як же чули ви вухами вашими”. І промовив Єремія до князів і всіх людей, кажучи: “Господь послав мене пророкувати проти дому цього і проти граду цього всі слова, які чуєте. Нині-бо виправте путі ваші і діла ваші зробіть добрими, послухайте голосу Господа Бога вашого — і забере Господь від вас погане, що приготував на вас. Я ж — ось в руках ваших, робіть зі мною, як же вам хочеться, але, розуміючи, розумійте, що, коли уб’єте мене, кров невинну дасте самі на себе, і на град цей, і на тих, що живуть у ньому, бо справді послав мене Господь говорити до вас у вуха ваші слова ці”. І сказали князі і всі люди до жерців і до всіх лжепророків: “Нема чоловіку цьому суду смертного, іменем-бо Господа нашого говорить”. Ще ж і зі старших краю деякі мужі, вставши, захищали словами Єремію-пророка, кажучи до всього собору: “Згадайте пророка Міхея з Мораші, він у дні Єзекії, царя Юдиного, говорив до всіх людей: “Так говорить Господь: Сіон, як нива, заораний буде, і Єрусалим румовищем стане. І гора дому Божого заросте дібровою”. За ті слова хіба убив його Єзекія-цар? І всі люди чи не забоялися Господа і чи не молилися перед лицем Господнім? І покинув Господь погане, сказане на них. І ми сподіяли велике зло на душі наші, тому покаймося у злості нашій, а не на убивання чоловіка невинного заохочуймося. Яка-бо користь була з недавно пролитої крови Урійї, сина Шемаї з Кір’ят-Єарішу, що пророкував іменем Господнім про землю цю, так, як же і Єремія пророкує? І коли цар і князі шукали, щоб убити Михея, він, злякавшись, утік до Єгипту, але послав цар мужів своїх, вивів його з Єгипту, убив його мечем, через те збунтувався люд на царя і на князів, те ж йому буде, коли і Єремію уб’єте”. Коли те говорили старці, було різноголосся в соборі: одні-бо вбити хотіли пророка святого Єремію, а інші стверджували, що не винний смерти. Проте сторона супротивних перемогла б й убили б чоловіка Божого, коли б не захистив його один із вельмож на ім’я Ахикам, син Шахана, його ж рука була міцна, і не передав Єремію в убивчі руки.

Зробив же цар Єгояким лукаве перед Господом після всього, що зробили батьки його. І було знову слово Господнє до Єремії, що мовило: “Увійди в дім царя Юдиного і скажи: “Послухай слово Господнє, царю юдейський, що сидиш на престолі Давидовому, хай почують же і раби твої і люди твої, так говорить Господь: Чиніть суд і правду, і визволяйте пригніченого силою від наклепника. Чужинця, і сироту, і вдову не ображайте, і не уникайте людей неправедно, і не проливайте невинної крови, і якщо послухаєте, будуть царі від роду Давидового сидіти на престолі цьому. Якщо ж не послухаєте, то присягою присягає Господь, що зробить пусткою дім царства Юдиного і Єрусалиму, і говорить, що святі будуть мужі ті і зброя їх свята, які вас, грішників без каяття, наче дерево, рубати будуть. І прийде народів багато через запустілий град цей, і скажуть один одному: “Чому зробив Господь так граду цьому великому?” І відкажуть: “Через те, що покинули заповіт Господа Бога свого і поклонилися богам чужим”. Про царя ж Юдиного Иоакима говорить Господь: “Похованням ослячим поховається, смердючий і викинений за ворота єрусалимські”. Коли пророк такі слова з уст Божих перед усіма сказав, зрушився на великий гнів цар і всі князі, і убили б тоді Єремію святого, якби Боже Провидіння не вберегло його на майбутнє сповіщення таїнства Божого. Взяли його з безчестям й образами в кайдани і до в’язниці кинули. Тим часом прийшов Навуходоносор із силою своєю і воював на Єрусалим, і віддав Господь у руки його Єгоякима, Юдиного царя, у третій рік царювання Єгоякимового. Взяв-бо Навуходоносор Єгоякима і з ним деяких із князів і великородних домів, серед них же і Даниїла, який юним хлопцем був, також і трьох отроків, і громадян єрусалимських частину немалу, і завів у Вавилон. Ще ж і з посудин дому Божого частину найкращу забрав. Але скоро відпустив Навуходоносор самого Єгоякима до Єрусалиму знову на царство, зробивши його собі данником. І працював Єгояким на Навуходоносора, царя вавилонського, три роки, даючи данину, як же спершу працював на фараона Нехо, царя єгипетського. Через три роки Єгояким скинув із себе ярмо рабства і збунтувався проти влади Навуходоносора, не захотівши давати йому встановленої данини. Перед тим часом, коли повернувся Єгояким від Навуходоносора і відрікся від нього, було слово Господнє до Єремії, що в путах сидів, таке: “Візьми собі сувій книжний і впиши в нього всі слова, які Я сказав тобі про Ізраїль, і про Юду, і про всі краї, від дня, коли аж до нині говорив Я до тебе, від днів Іосії, царя Юди, аж до цього дня. Чи не почує дім Юди (тобто все плем’я юдейське) все, приготоване на них, і чи не повернеться з шляху свого злого, і тоді милостивий буду до неправд їхніх і гріхів їхніх”. І прикликав Єремія Баруха, сина Нерійї, щоб написав сказане від нього, бо сам у темному місці замкнений був, писати не міг. Барух же, ззовні, при віконці темниці, сидячи, писав те, що говорив пророк. І вписав у згорток книжний Барух з уст Єремії всі слова Господні, сказані до нього. І сказав Єремія Барухові: “Мене стережуть, і не можу вийти звідси й увійти в дім Господній; ти-бо йди і прочитай, що написав з уст моїх — слова Господні — у вуха людей, у день посту їхнього, і у вуха всьому дому Юдиному, тим, що приходитимуть з градів своїх до церкви. Може, впаде благання їхнє перед лице Господнє, і повернеться кожен зі шляху свого злого, бо велика лють і гнів Господній є на людей цих”. І зробив Барух, як же звелів йому Єремія-пророк, прочитав слова Господні в домі Господньому перед усім народом. Був же то п’ятий рік царювання Єгоякимового. І чули про те князі, прикликали Баруха перед себе і звеліли йому прочитати згорток той перед ними. І коли прочитав, мали сумнів і питали: “Звідки записав ти слова ці?” Він же сказав, що з уст Єремії. Вони ж радили Барухові, аби сховався, також і Єремію в путах сховати десь на час звеліли, а самі, взявши книгу ту пророчу, пішли до царя. Цар же тоді сидів у домі своєму, при вогні гріючись, був-бо місяць дев’ятий, тобто листопад, і налягла зима. І читали перед царем згорток той, і не настрашився цар і вельможі, що з ним були, слів читаних, але коли прочитано було лист один чи другий, зразу цар гніву сповнився, сам відрізав листки прочитані і спалював на вогні — і так весь згорток прочитаний на частини порізав, спалив. Баруха ж і Єремію звелів шукати, щоб убити, але Господь сховав їх чудесним своїм захистом.

Потім знову було слово Господнє до Єремії, яке казало: “Візьми другий сувій книжний і впиши знову всі слова ті, що були написані в першому згортку. Додай же на Єгоякима пророцтво, що скоро помре, тіло ж його мертве викинене буде на спеку денну і на мороз нічний”. І був написаний другий сувій рукою Баруха з уст Єремії, у ньому ж і більше слів додалося, як у першому. Коли це так було, прийшли, з допусту Божого, несподівано посланці від Навуходоносора — поясники, тобто розбійники чи вожді розбійників. Настільки-бо Навуходоносор Єгоякима, царя Юди, що відступив від нього, за малого і поганого мав, що не воєвод якихось поважних із військом знатним, але розбійників послав до нього. Були-бо поясники халдейські, і поясники сирійські, і поясники моавитянські, і поясники амонітські, які, найшовши раптом, взяли зразу Єрусалим без труду, бо неготовий був до оборони перед ворогами. І, схопивши Єгоякима, царя Юди, убили його, і труп за град виволокли, кинули псам, і звірам, і птахам на поїдання, і збулося пророцтво святого Єремії про нього, що говорив: “Похованням ослячим поховається, смердючий і викинений за ворота Єрусалиму”. І знову: “Тіло його мертве викинене буде на спеку денну і на мороз нічний”. Проте кості, що залишилися від поїдання звірів, поховали юдеї в гробі отців його.

Після смерти Єгоякима помазаний був на царювання його син Єгояхін, але і той поганий був перед Господом. І пророкував про нього святий Єремія, що з усім домом передасть його Господь у руки Навуходоносора і більше не побачить він землі своєї, що й збулося незабаром. Божим-бо встановленням взято було його в полон до царів вавилонських, і матір його, й отроків його, і князів, і скопців. У той час до десяти тисяч мужів єрусалимських, міцних силою, відведено було до Вавилону з царем Єхонією, і кожного, що вмів якесь ремесло, взяли з Єрусалиму. Ще ж і посудини золоті, які Соломон зробив, із храму Господнього взято й до Вавилону віднесено. А замість Єгояхіна Навуходоносор-цар поставив у Єрусалимі Маттанію, вуя його, який був братом Єгояхаза і Єгоякима, сином же Іосії, і перейменував його на Седекію. І царював Седекія одинадцять літ, і чинив все лукаве перед очима Господніми, після всього, що зробили попередники його, погані царі, зробив твердою шию свою і серцем своїм закам’янів, щоб не звертатися до Господа Бога Ізраїлевого. Також і всі начальники юдейські, і священики, і всі люди, переступивши закон Божий, уподібнювалися до язичників беззаконнями своїми, оскверняли дім Господній ідольськими мерзотами, не послухали слів Господніх, устами пророчими до них сказаних, але і більше — кривдили посланців Божих і зневажали слова Господні, слухали брехливих своїх пророків. Через те гнів Господній був на Єрусалим і на всю землю юдейську, поки Господь зовсім не відкинув народу того від лиця свого, у той час і Єрусалим передав на цілковите зруйнування і запустіння. Почалася ж та остання біда, гірша від попередніх бід Єрусалиму, так. Коли Седекія зміцнів на царстві в Єрусалимі, захотів відійти від Навуходоносора, царя вавилонського, щоб не коритися йому, не давати данини: слухав-бо порад навколишніх царів — едомського, моавського, тирського, аммонського і сидонського, які були спершу під Навуходоносором вавилонським, тоді, порадившись, відкинули ярмо його і послали до Седекії, царя Юди, в Єрусалим, радячи, щоб не давав данини цареві вавилонському, але з ними щоб протистояв силі халдейській. І схилився Седекія до ради їхньої. Святий же пророк Єремія, велінням Господнім, зробив собі кайдани дерев’яні й колодки і наклав на шию свою, став перед царем Седекією і послами, від згаданих царів присланими, і сказав: “Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: “Ось дав Я всю землю цю в руки Навуходоносору, цареві Вавилонському, щоб на нього працювали і служили всі народи йому, і сину його, і сину сина його. Якщо ж якийсь край чи царство не вкладе шиї своєї у ярмо царя вавилонського, то від меча помре. Не слухайте тому брехливих пророків ваших і тих, що волхвують вам і сни тлумачать, і радять вам не служити цареві вавилонському, бо брехливе пророкують вам вони, щоб віддалити вас від землі вашої і привести вас у згубу. Не слухайте тому їх, але служіть цареві вавилонському, щоб живими бути і щоб земля ваша не спустіла”.

Один псевдопророк, Ананія, взявши кайдани дерев’яні із шиї Єремії-пророка, розламав їх перед усіма, кажучи: “Так говорить Господь: “Отак скоро поламаю ярмо царя вавилонського з шиї всіх народів”. Сказав же до нього Єремія: “Ні, Господь же говорить: “Наклади ярмо залізне на шиї всіх країв, щоб служили Навуходоносорові”. Ти ж, даючи людям покладатися на неправедне своє пророцтво, помреш у цьому році”. І було так. Помер Ананія, брехливий пророк, через два місяці того ж року. Те бачивши, Седекія-цар настрашився і не смів тоді відректися царя вавилонського. Пізніше ж, послухавши ради фараона, царя єгипетського, відрікся зовсім Навуходоносора і супротивився йому, не слухаючи переконувань Єремії-пророка, що корисне для нього і всіх людей говорив завжди. Між тим часом святий пророк Єремія написав таємно до Вавилону до полонених людей, сповіщаючи їм, що мають сімдесят років там перебувати. А коли мине тих сімдесят літ, має відвідати їх Господь і повернути знову до Єрусалиму. І радив їм, щоб будували собі там доми, і насаджували сади, і дітей своїх у подружжя віддавали, щоб примножитися їм, а не зменшитися в полоні. Переконував же не слухати псевдопророків, які серед них були і швидке звільнення брехливо обіцяли, але просити Бога за царя Навуходоносора, щоб у його світі мир мати і щоб жити без бентеги до сімдесятилітнього часу, визначеного їм від Бога. Те його писання у Вавилоні прочитали псевдопророки, що були між юдеями, сповнилися гніву і написали в Єрусалим до первосвящеників, аби заборонили Єремії пророкувати і писати, ще ж аби дали його у затвор і в колодки, щоб не бентежив людей писаннями своїми, страшачи їх довгим у полоні затриманням. Проте пророк Божий і під погрозами, і путами обкладений не переставав слів Божих, не змовкаючи, проповідувати устами й розповідати, що переселених у Вавилон має Господь милістю своєю відвідати, тих же, що залишилися в Єрусалимі, має праведним своїм гнівом згубити. “Пошлю-бо, — говорить Господь, — на них меч, і голод, і мор і покладу їх, як смокви погані, їх же ніхто не може їсти, і зітру їх мечем, і голодом, і мором, і всім царствам, і всім краям земним віддам їх на згубу, на прокляття, на подив, посміх і наругу, що не послухали слів моїх”.

Була при Єрусалимі долина синів Гінномових, що називалася Тофет. У тій долині люди різали синів і доньок своїх на жертву ідолові Молоху і спалювали тіла їхні. І коли те безбожне невинних дітей заколення і нечиста жертва здійснювалися, голосили труби і тимпани, щоб не чули батьки плачу і крику страчуваних дітей їхніх. Такий важкий гріх викриваючи і докоряючи за нього, пророк Божий Єремія взяв у руку посудину глиняну випалену, за словом Господнім, і пішов у Тофет — взивав, кажучи: “Почуйте слово Господнє, царі Юдині і мешканці Єрусалиму. Так говорить Господь сил — Бог Ізраїлевий: “Ось Я наведу кару на місце це, бо покинули Мене люди ці, і відчужили від Мене це місце, і принесли жертви на ньому богам чужим; і царі Юди наповнили місце це кров’ю невинною і збудували жертовник на всепалення синів і доньок людських. Через те дні настають, коли не назветься більше Тофет і долина Бен-Гіннома, але долиною смерти, бо тут страчено буде багато юдеїв мечем ворогів їхніх. І дам тіла їхні на поїдання птахам небесним і звірам земним. І поставлю град цей у жах і зойк, аби кожен, хто сюди йтиме, дивувався і розповів іншим. Перед таким їх заколенням і принесенням жертви, коли будуть в облозі і скруті від ворогів своїх, нагодую їх (говорить Господь) плоттю синів їхніх і плоттю доньок їхніх, від великого голоду-бо їстимуть дітей своїх, і один одного плоть їстимуть”. Такі страшні слова від прогніваного Бога пророк вимовив до людей, вдарив посудиною глиняною до землі і розбив її перед лицем усіх, і мовив: “Так говорить Господь Сил: так знищу людей цих і град цей, як же розбився посуд глиняний, який не може більше відновитися” . Почувши ж те, Памхур, Іммерів син, священик, начальник дому Господнього, вдарив святого Єремію-пророка і кинув його до в’язниці, що була при воротах Веніяминових горішніх у домі Господньому. Сказав же святий пророк Єремія Пашхурові: “Очі твої побачать, як передасть Господь землю юдейську в руки царя вавилонського, і Єрусалим розграбований буде, і люди полонені й побиті будуть, і тебе у Вавилон заведуть із друзями твоїми, там і помреш”. Збулося ж те пророцтво Єремії святого скоро, бо у дев’ятий рік царства Седекії прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам і вся сила його на Єрусалим, і обступила його звідусіль, і збудував навколо града бійниці, і був Єрусалим у нужді великій, був-бо голод великий вельми у граді. І говорив пророк Божий Єремія до Седекії, царя юдейського, і до всіх людей: “Переданням передасться град цей у руки царя вавилонського, і візьме його, і спалить його вогнем, і ти, царю, не уцілієш від рук його, але взяттям будеш взятий, і в руки його відданий, і до Вавилону приведений”. І радив цареві пророк, аби волею передався Навуходоносорові, бо аж до кінця буде зруйнований Єрусалим, і загине юдейське царство. Жреці ж і пророки крикнули на царя, щоб не слухав Єремії, бо Єремія стратив розум, казали. Навуходоносор же, добиваючись града, почув, що фараон, цар єгипетський, іде із силою своєю на допомогу Седекії, цареві юдейському, щоб звільнити град Єрусалим від облоги халдейської, — пішов тому Навуходоносор проти фараона, відступивши на час якийсь від града. Єрусалимці ж, бачивши, що Навуходоносор від града відходить, думали, що у Вавилон повертається, не змігши града здобути. І насміхалися з пророцтва Єреміїного, що не збулося. “Ось-бо, — казали, — Навуходоносор вдався до втечі, не змігши здолати нас”. Проте Єремія наполягав, кажучи, що халдейці візьмуть Єрусалим і царя до Вавилону відведуть. Коли ж відступила сила халдейська з Єрусалиму і люди з облоги виходили у свої гради і села, Єремія осідлав осла свого, хотівши йти у свій батьківський, що у володінні Веніяминовому, град Анатот, який лежав недалеко від Єрусалиму, мав-бо там маєток свій. Коли був у воротах, що називаються Веніяминові, сторож воріт тих на ім’я Яруя, внук того згаданого псевдопророка Ананії, йому ж Єремія швидку пророкував смерть, той Яруя, ворогуючи на Єремію за діда свого і бачачи, що Єремія виходить із града, затримав його, кажучи: “Ти втікаєш до халдеїв”. Відповів Єремія: “Брешеш, не до халдеїв я, але до града свого, де мій маєток, виходжу”. Той же, не слухаючи слів Єремії, взяв його і насилу привів до князів, кажучи, що, “коли до халдеїв втікав, взяв його”. Розгнівалися ж князі на Єремію, били його і до темниці вкинули, але знову полегшено йому було. Тим часом Навуходоносор, цар вавилонський, перемігши й прогнавши силу фараона, царя єгипетського, який на допомогу Седекії йшов, повернувся швидко знову зі всією силою своєю до Єрусалиму, і обсів його, і добивався силою. І був Єрусалим в облозі від халдеїв аж до одинадцятого року Седекіїного царювання. Тоді Єремія знову не переставав переконувати людей покаятися і показував, що його пророкування збувається насправді, що вже прийшла кара, наперед приготована від Бога, за непокаяння й образу для людей грішних. І давав раду корисну, щоб передатися халдеям, і говорив: “Так говорить Господь: “Той, хто сидить у граді цьому, помре від меча, і голоду, і мору. Той, хто вийде до халдеїв, живим буде”. Говорили князі до царя: “Хай помре чоловік той, бо розслаблює руки воїнів і руки всіх людей, котрі в граді, кажучи їм таке, не шукає-бо той чоловік для людей миру, але зла”. І сказав до них цар: “Ось він в руках ваших є, робіть з ним, що хочете”. Взяли тому Єремію і вкинули до колодязя глибокого і темного, спустили його мотузками, щоб там помер. У колодязі тому не було води, але болото, і страждав пророк Божий без провини, в тому багні сидячи аж по шию, і мало не помер. Авдемелех-мурин, чувши, що Єремію у колодязь на смерть вкинули, сказав до царя: “Пане мій, царю, погано зробили з Єремією, невинно-бо той пророк Божий переданий на смерть”. І звелів цар Авдемелехові, щоб витягнув Єремію з ями. Витягненого ж прикликав до себе цар, питав його осібно, чи правда те, що він пророкує. І сказав пророк до царя: “Якщо скажу тобі правду — замориш мене смертю, і якщо раду корисну дам тобі — не послухаєш мене”. І присягнув перед ним цар, що не передасть його на смерть. Сказав тому пророк: “Так говорить тобі Господь: “Якщо вийдеш зі смиренням до воєвод царя вавилонського, то жива буде душа твоя, град цей не буде спалений вогнем і живим будеш ти і дім твій. Якщо ж не вийдеш до князів царя вавилонського, то передано буде град цей у руки халдеїв і спалять його вогнем, і ти не вцілієш, і жінок твоїх, і дітей твоїх відведуть у полон”. Це чувши з уст пророка, цар не послухав доброї ради й відіслав його до темниці, у якій же перебував Єремія святий, аж доки халдеї взяли Єрусалим, що було в одинадцятий рік Седекіїного царювання. Тоді ж примножився у граді дуже великий голод — збулося вищезгадане святого Єремії пророцтво, що їстимуть дітей своїх, поїдатимуть плоть один одного. І вже зовсім люди знемогли, і стіни града силою халдейською цілком були зруйновані. Мужі-воїни, що були в граді, відчинили вночі ворота градські біля царевого вертограду і вийшли, втікаючи шляхом, що в пустелю вів. Втікав і цар Седекія шляхом Аравитським; сила ж халдейська, що навколо града була, збагнувши те, кинулася вслід за царем і догнали його на полі єрихонському. Усе ж воїнство, яке при ньому було, покинувши його, розбіглося, хто куди може. І взяли халдеї Седекію, царя юдейського, і привели його до Навуходоносора, царя вавилонського, до Рівли. І повбивав цар вавилонський синів Седекії перед очима його. І вельмож, з ним узятих, передав смерті. Самому ж Седекії вибрав очі, і закував у пута залізні, і повів до Вавилону. А Невузар’адан, найголовніший воєвода сил халдейських, з іншими воєводами і всією силою зруйнував єрусалимські стіни і сповнив Єрусалим крови, мечем і вогнем гублячи прекрасний, і преславний, і багатолюдний стольний град царів Юди. Мав же воєвода Невузар’адан від царя Навуходоносора заповідь про Єремію-пророка, щоб зберегти його живим і цілим, нічим не покривдженим. “Візьми, — казав, — його і поклади на нього очі свої і ніякого йому не чини зла, але як же він схоче, так зроби йому”. Чув Навуходоносор про святого Єремію і про пророкування його, і про пораду, яку давав він Седекії, аби без спротиву передатися халдейській силі, через те таку щодо нього Невузар’адану, воєводі своєму, дав заповідь. І виведено було пророка святого з темниці руками воїнства халдейського, і з пут звільнено, і шаною вшановано, і свободою обдаровано. Пророк же Божий, маючи свободу і сміливість до воєводи Невузар’адана, зразу почав піклуватися про святиню Божу, про найвищу красу і славу всіх племен Ізраїлевих, тобто про Кивот Завіту, — щоб не зруйнували його іншоплеменні і щоб не було зганьблено в ньому Божої слави. І випросив собі у воєводи, який руйнував Єрусалим, щоб не боронив йому взяти святиню Бога Ізраїлевого перед зруйнуванням церкви, яку не зразу було розграбовано і спалено. І знайшов деяких священиків і левитів, які уникнули меча, взяв їх до себе і, ходячи з ними без страху посеред халдейців, пішов швидко до церкви і взяв спершу з вогню вівтарного, який колись у дні Мойсея й Арона з неба на жертви зійшов і відтоді невгасимо на вівтарі храму був. Наказав же Бог, аби жерці завжди докладали дров до вогню того на вівтарі, щоб він ніколи не гаснув. З того вогню частку взявши, Єремія сховав у колодязі сухому, маючи велику віру і пророчо передбачивши, що вогонь той там хоч і на якийсь час загасне (перетворившись чудесно на іншу стихію — воду дощову), проте свого часу знову у свою власну стихію повернеться — спалахне, що й було після повернення з Вавилону людей Ізраїлевих при оновленні храму в дні Неємії через багато років після кончини святого Єремії-пророка, який, сховавши той вогонь у колодязі, замкнув те місце і зробив його не відомим зовсім нікому. Тоді, після збереження вогню вівтарного, взяв скинію, і Кивот Завіту, і те, що в ньому, і затримав то десь у себе, доки не стихла воєнна бентега, що панувала в зруйнованому і паленому від халдейців граді. Після того як Єремія взяв скинію і Кивот із храму Господнього, Невузар’адан-воєвода зразу розграбував усі інші, що були в храмі, посудини, золоті і срібні, і всю мідь Халдеї розбив і до Вавилону взяв. Тоді запалили церкву ту прекрасну, яку Соломон премудро збудував, і зруйнували, також і царські палати і всі прекрасні єрусалимські доми. І великі храми передали вогню і зруйнуванню, і стіни градські довкруж розкопала сила халдейська і з землею зрівняла. Тоді незліченна кількість люду юдейського впала від вістря меча, а найбільше у вищезгаданій долині Тафет, у якій же синів своїх і доньок люди бісам колись приносили у жертву, там превелику кількість мужів, і жінок, і дітей нещадно й немилостиво понищила зброя — сповнилося пророцтво Єремії, що говорило: “Не називатиметься місце це Тофет і долиною Бен-Гіннома, але долиною вбивства”. Вбиті-бо там були ледь не всі люди єрусалимські; тих-бо, що залишилися від меча, у полон вели. Лише декого з убогих землі тої залишено було пильнувати виноград і вертогради. А воєвода Невузар’адан, зі зруйнованого зовсім Єрусалиму відходячи з великими здобутками і полоном, над юдейською спустошеною землею, за велінням царя Навуходоносора, поставив володарем Ґедалію, сина Ахікама, — який колись визволив Єремію від рук тих, що хотіли його убити. А до Єремії сказав: “Якщо хочеш піти зі мною у Вавилон — ходи, і покладу очі свої на тебе, якщо ж не хочеш іти до Вавилону, то залишайся тут. Ось ціла земля перед лицем твоїм, де захочеш, там будь і перебувай у Ґедалії, якого поставив цар вавилонський над землею Юдиною, і живи з ним серед людей своїх, що залишилися на землі цій”. І дав воєвода Єремії їжу і дари і відпустив його. Святий же пророк Єремія, взявши скинію, і Ковчег Завіту, і те, що в ньому, поніс зі священиками і левитами, які йшли за ним, на ту гору, що з неї колись святий пророк Мойсей бачив землю обітовану, і помер там, і похований. У тій горі Єремія святий знайшов печеру, і вніс у неї Кивот, і загородив двері каменем, і запечатав іменем Божим, написавши те пальцем на камені, і, наче залізним графітом, зобразив письмена: твердий-бо камінь для перста його пишучого був понад природу м’який, наче віск. Після написання ж знову у свою твердість обернувся, і стало наче залізом вирізьблене місце те в пустелі між двома горами, де поховані лежать Мойсей і Арон. І сказав Єремія до тих, що стояли: “Пішов Господь із Сіону на небо, щоб знову повернутися з силою, і буде знамення приходу Його, коли дереву всі народи поклоняться”. Сказав же й те, що Ковчега того ніхто не має виносити з місця цього, лише Мойсей, вибраний пророк Божий. І скрижалей, що у Ковчезі, ніхто зі священиків ані пророків не розкриє, лише Арон, угодник Божий. У день же Воскресення вийде Ковчег з каменю запечатаного і стане на горі Сіонській, і всі святі зберуться до нього, чекаючи Господа, аби втекти від ворога, що хоче їх убити. Коли пророк святий говорив те до священиків і левитів, раптом хмара покрила загороджену ту печеру, і ніхто не міг прочитати імени Божого, на камені перстом Єремії зображеного, ані місця того пізнати чи знайти. Бо одні з тих, що пішли слідом, хотіли позначити собі те місце і шлях до нього, але ніяк потрапити не могли.

Зрозумів же те пророк і сказав до них: “Невідомим буде місце те, допоки не збере Бог собори людей, і милостивий буде, тоді покаже це, і явиться слава Господня видимо всім, і хмара буде, як же й Мойсею являлася”. Не відає ж і до нинішнього дня печери тої ніхто, і аж до кончини не буде відомо те місце нікому, покриває його хмара світла, наче вогненна, — за образом першої слави, що в храмі знання була, не має-бо відступити слава Божа від закону свого. Після такого заховання Кивоту Божого не мали більше юдеї тої слави, хоч і обновили через сімдесят років Соломонову церкву, але вже Кивоту Господнього були позбавлені. Зробили ж інший Кивот із золота, на подобу першого, що Мойсей зробив, і все, що в Кивоті і при Кивоті першому було, влаштували подібне, проте не було в ньому чудодійної сили і сяйва Божої слави, яка була в першому. Мали тільки вогонь небесний, що його святий Єремія-пророк і священики в колодязі безводному сховали, а потім інші священики знайшли, про що ми вище казали, але все те було вже після кончини Єремії святого,’ коли багато років минуло.

Після того заховання Кивоту Господнього прийшов Єремія святий до Ґедалії в Масифу-град, бо там замість Єрусалиму почали люди жити, і сів серед людей, які залишилися на землі, і плакав через зруйнування і запустіння Єрусалиму плачем невтішним, як же Книга Плачу його виявляє. Володів же Ґедалія спустошеною Юдеєю; Ізмаїл, син Натаніїна з роду царського, заздрячи йому на ту владу й зібравши мужів сильних, прийшов до нього у Масифату наче з любов’ю, і прийняв його Ґедалія з шаною, не відаючи його підступу і злого наміру, і бенкет влаштував на його честь. Коли ж був пізній вечір, встав Ізмаїл і з ним мужі сильні й убили Ґедалію і всіх при ньому юдеїв, і халдейців, і воїнів повбивали вночі у граді, нападаючи на сплячих. Чув же те Йоханан-воєвода, син Кареаханів, й інші мужі знатні юдейські, що на селах жили, — зібралися в одне і, об’єднавши воїнів своїх, пішли війною на Ізмаїла, і билися з ним у Ґівоні, і здолали його. І ледве з вісьмома мужами Ізмаїл утік до синів Аммонових. Після перемоги і прогнання Ізмаїла порадилися з Йоаханом мужі юдейські й вирішили не сидіти на своїй землі, але йти до Єгипту. Втікали від лиця халдейського, боялися гніву царя вавилонського за Ґедалію, думали, що, коли почує цар про вбивство Ґедалії, зразу пришле військо, щоб стратити решту людей Ізраїлевих. Тому готувалися зі всіма людьми в дорогу до Єгипту, з нього ж колись виведені були рукою Божою міцною і раменом високим. Прийшли ж спочатку до святого пророка Єремії всі люди, від малого до старого, і сказали йому: “Хай впаде молитва наша перед лицем твоїм. Помолися за нас до Господа, Бога твого, ось залишилося мало нас із багатьох, як же очі твої бачать, хай сповістить Господь, Бог твій, нам шлях, по якому ж нам йти. І хай скаже, що маємо робити”. Сказав до них пророк: “Ось я помолюся до Господа, Бога нашого, і сповістить нам волю свою, але ви не схочете послухати веління Господнього”. Вони ж сказали: “Хай буде Господь у нас, послух праведний і вірний, що зробимо за словом, яке через тебе скаже нам, чи добре, чи зле, голосу Господа нашого, до Нього ж ми посилаємо тебе, послухаємо”. І помолився святий пророк Єремія до Бога, постив десять днів — і прийняв від Бога сповіщення волі Його святої. І прикликав Иоахана і мужів, що з ним, і всіх людей від малого до старого. І сказав до них: “Так говорить Господь, до якого ви мене посилаєте: “Якщо, сидячи, сидітимете на землі цій, то загороджу вас, а не зруйную, і насаджу вам, а не посічу, вже-бо умилостивився над вами після кари, вам зробленої. Не лякайтеся ж перед лицем царя вавилонського, бо Я з вами є, визволяючи і рятуючи вас від руки його. І помилую вас. І будете жити мирно у землі вашій. Якщо ви скажете: “Підемо через те у Єгипет, щоб не бачити раті, що тут живе, не чути голосу сурми, і не будемо голодні хліба, коли оселимося там”, то послухайте слова Господнього. Так каже Господь Вседержитель, Бог Ізраїлевий: “Якщо підете жити у Єгипет, меч, якого боїтеся, знайдете вас у Єгипті, і голод, від якого ви втікаєте, наздожене вас у Єгипті, і вимрете там від голоду і меча. І ні один не врятується від біди, яку Я наведу на вас. Як же бо впала кара моя на тих, що живуть у Єрусалимі, так впаде гнів мій на вас, коли увійдете у Єгипет, і не побачите більше місця цього. Це слово Господнє до вас, юдеї, що залишилися. Не йдіть до Єгипту, щоб не померти там від меча, і голоду, і мору”. І було, коли перестав Єремія говорити до людей слова Господні, сказав Азарія, син Гомаїн, і Иоахан, син Кареахів, і всі мужі бундючні: “Брешеш, не послав тебе до нас Господь говорити таке, щоб не входили ми до Єгипту, але Барух, син Неріїн, намовив тебе проти нас, і хочете віддати нас у руки халдейські, щоб привести нас у Вавилон і заморити”. І не послухали всі люди голосу Господнього, який через Єремію говорив, і, взявши жінок, і дітей, і Єремію-пророка, хоч і не хотіли брати, також з ним і пророка Баруха, до Єгипту пішли й оселилися при граді, що Тахпанхесу називався, який був стольним Єгипту, у ньому колись святий пророк Мойсей перед фараоном знамення робив. Там Єремія святий прожив, пророкуючи, літ чотири, і мав честь велику від єгиптян через святість свою і благодійства, які робив їм: гаспидів-бо, які губили їх, і водних звірів, що називалися крокодилами, заморив молитвою на місці поселення фараона, де ж і похований був після кончини своєї. Кончина ж його була мученицька: коли-бо пророкував, що має цар вавилонський прийти на Єгипет і здолати царя єгипетського, і цілу землю єгипетську завоювати, і винищити юдеїв, які там оселилися, тоді від розгніваних людей своїх, юдеїв, святий Єремія камінням побитий був і помер. І того ж року після кончини його прийшов вавилонський цар з великою силою на Єгипет і царя єгипетського убив. У той час і весь рід юдейський, що до Єгипту прийшов, загинув, за пророцтвом Єремії святого. Мощі його чесні через багато літ Олександр, цар Македонський, переніс славно до града Олександрії, який у своє ім’я збудував, і поклав на місці, названому Тетрафіл, яке олександрійці шанували дуже завдяки мощам пророка. Пророкував же Єремія святий про страсті Христові, кажучи так: “Прийдіть, покладіть дерево у хліб його, і винищимо його з землі живих, і ім’я його хай не згадується більше”. А коли жив у Єгипті, провістив зруйнування ідолів єгипетських і прихід Пречистої Діви Богородиці з Предвічним Немовлям до Єгипту, кажучи до жерців єгипетських: “Мають всі ідоли впасти, і все рукотворне зруйнуватися, у той час, коли прийде сюди Діва Мати з Немовлям, народженим у вертепі і в яслах покладеним”. І з того пророцтва Єремії звичай мали єгиптяни зображати діву, що спочиває на одрі, поблизу ж неї немовля, що лежало у яслах, пеленами повите, і тому образові поклонятися. Коли спитав якось цар Птоломій жерців єгипетських, для чого таке роблять, казали ті, що таємниця є, найдавнішим отцям їхнім від святого якогось пророка сповіщена, і чекають сповнення того пророцтва і збування таємниці. Цього святого пророка Єремію через багато років після його кончини Юда Макавей бачив у видінні, явленому йому з Онією-архиєреєм, про що написано так: “Було (Макавею) видіння таке: Онію, який був архиєреєм, мужа доброго і благого, скромного з вигляду, лагідного образом і бесідою гарного, який з дитинства віддавався всьому доброму, руки зносив і молився за всіх людей юдейських, бачив. Після цього явився інший муж, сивиною і славою дивний, і велика краса навколо нього була. І сказав Онія: “Ось братолюбець, який багато молиться за людей і за святий град, Єремія, Божий пророк”. Тоді простягнув Єремія правицю і віддав Юді Макавею меч золотий, даючи ж, промовив таке: “Візьми святий меч, дар від Бога, ним же розіб’єш ворогів”. Із цього видіння очевидним є, що святі угодники Божі після кончини своєї моляться за нас до Бога і допомагають нам, як же поміг святий Єремія Юді Маккавею на супостатів. Його ж святі молитви нехай і нам допомагають на невидимих ворогів і на видимих супостатів, благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.