Без категорії

Житіє преподобної Теоктисти лезвіянини

Місяця листопада в 9-й день

В Егейському морі є острів, названий Парос, на тому острові була прегарна церква на ім’я Владичиці нашої Богородиці, із каменю збудована, порожня ж, бо і весь той острів невідомо яким чином запустів, і вже не людям, але звірам був пристанищем. Деякі ж ловці, котрі жили на приморській горі, що звалася Єввея, погодившись, рушили кораблем до порожнього того острова, щоб учинити лови, адже незчисленну кількість оленів та диких кіз мав у собі той острів. Його ж бо досягли ловці, вийшли з корабля зі своєю зброєю і пішли островом, шукаючи лову.

Був же один із них богобоязливий, котрий дбав про своє спасіння, той відлучився від дружини своєї, сам ходячи пустелею, висліджуючи звіра, і знайшов вищезгадану запустілу церкву. Зашов до неї і почав молитися, як умів, — був-бо чоловіком простим та невігласом. Кланявся й молився і побачив на землі малу ямицю і воду в ній, а у воді було намочене зерно від зілля, що зветься еліотропіон; того-бо зілля на тому острові росло багато, і спогадав подумки: “Є тут якийсь раб Божий, котрий тим сім’ям живиться”. Одначе, не гаючись, той ловець вийшов із церкви, маючи наміра догнати свою дружину.

Пробули ловці на тому острові кілька днів, наловили оленів та кіз, скільки хотіли, і вже поверталися із численним ловом із пустки до корабля. Тоді згаданий ловець знову від них відлучився і зайшов до церкви, щоб помолитися Пречистій Богородиці; до того ж сподівався уздріти раба Божого, котрий намочив у воді зерна еліотропіону. Коли ж молився, стоячи посеред церкви, побачив, що праворуч святої трапези ніби якесь билля хитається від вітру, при тому уздрів і густі павукові сіті. Захотів глянути, що там хитається за тими павуковими сітками, приступив і захотів обірвати павутиння, відтак почув голос, котрий сказав: “Стривай, чоловіче, не приступай ближче, соромлюся-бо, бо є жінка я гола”. Це почувши, ловець злякався і захотів утекти, але не зміг від великого страху, тремтіли-бо ноги його, і волосся голови його стало сторчма, і було гостре, як терня, і стояв нажаханий. Ледве до тями прийшов і спитати зважився: “Хто ти є і як у пустці живеш?” І почув знову голос із-за повукових сіток, який сказав: “Молю тебе, кинь одежу, і, коли покрию голизну свою, тоді, коли Бог мені повелить, розповім тобі про себе”. Ловець-бо зняв із себе верхню одежу, поклав на землі, а сам вийшов із церкви і, трохи виждавши, доки та жінка вдягнеться в його одежу, знову зайшов і побачив на тому місці, де був і раніше стояв, страшну вельми образом жінку, що мала тільки подіб’я людське, — не видно було на ній живої плоті, але все ніби мертве, кістки тільки, обтягнені шкірою, біле волося, лице ж чорне, тільки трохи мало в собі білого, очі глибоко запалі, і весь вид її був такий, як у мерця, що давно у гробі лежав, — ледве тільки дихала й говорити тихо могла. Таке її подіб’я побачив ловець, ще більше злякався, впав на землю, молитви й благословення в неї просячи. Вона ж, повернувшись на схід, звела руки свої й молилася. Не міг ловець слів її у молитві чути, тільки голос, що тихо до Бога промовляв. Тоді повернулася до ловця й рече: “Хай Бог помилує тебе, чоловіче, скажи-но мені, з якої причини у пустку цю ти прийшов і яка є твоя потреба на цьому порожньому острові, на якому ніхто не живе? Але оскільки привів тебе Бог сюди, як гадаю, заради мого смирення, і коли хочеш все дізнатися про мене, розповім тобі”.

І почала говорити, повідаючи таке: “Вітчизна моя — Лезвія, народилася в місті Митимні, ім’я мені Теоктиста, життям інокиня. Коли ж бо від батьків своїх у дитинстві осиротіла, віддана була родичами до дівочого монастиря і в іночий образ одягнена. Коли сповнилося мені вісімнадцять років, на свято Воскресіння Христового, вийшла із благословенням у село, що було неподалік, щоб відвідати сестру мою, котра там жила із своїм чоловіком, і переночувала в неї. Опівночі ж напали араби на ту країну, їхній-бо вождь був відомий злобою Низир, і всі села полонив, полонив-бо й мене з іншими. Коли ж настав ранок, у кораблі свої завели нас та й відпливли. Цілий день пливли і пристали на ніч до цього острова, і вивели полонян, щоб роздивитися і встановити ціну, за яку, може, хто відкупитися схоче. Виведена була і я з іншими й побачила близький луг, що тут був, повернулася-бо до нього й кинулася бігти. Гналися за мною ті, що полонили мене, й гонили, як ловці звіра, але пустка мене від них заховала, а більше Бог Своєю благодаттю покрив у пустелі — захистив мене від рук ловців, тож не могли мене знайти й досягти. Побігла у внутрішню пустиню цього острова й не переставала бігти зі страху, доки ноги мої по гострому дереву, і терню, і по жорсткому камінні не поранилися сильно. І не могла далі бігти, упала на землю, наче мертва. І наповнилася земля моєї крові, що витікла із поранених ніг, і всю ніч ту у великому болі провела. Одначе дякувала Богові, що врятував мене від рук ворогів моїх і зберіг неосквернену, і ліпше зволяла я в пустелі тій померти в дівочій чистоті, аніж живою посеред поганих людей бути і згубити заручене Христові дівство. Назавтра побачила, що нечестиві ті розбійники від острова відпливли, і наповнилася веселощів, звільнившись од рабства їхнього, і забула болі свої від великої радості. Відтоді дотепер живу на цьому острові тридцять і шість літ, живлюся сім’ям зілля, що щедро тут росте, котре еліотропіон зветься, а найбільше живлюся словом Божим: усі-бо псалми, і пісні, і читання, які в монастирі своєму вивчила, і досі пам’ятаю, і тим утішаюся та живлю душу свою. А одежа моя невдовзі зносилася, й залишилася я гола, маючи на покрову тіла тільки благодать Божу, яка мене від усіх зол покриває”.

Це оповівши, та преподобна діва звела до неба руки і віддала подяку Богові за невимовну Його милість, до неї явлену. Відтак знову повернулася до ловця і каже: “Це вже все оповіла про себе тобі, чоловіче, однієї від тебе речі прошу, щоб учинив мені Бога ради: коли в наступне літо прибудеш на цього острова для ловитви (знаю-бо, що обов’язково прийдеш, Бог так хоче), візьми в чисту посудину частку пречесних і животворящих Христових Чесних Дарів і принеси мені сюди, бо, відколи почала жити в цій пустелі, не сподобилася причаститися такого Дару. Тепер же іди з миром до своєї дружини і не розповідай про мене нікому”. Ловець же пообіцяв повелене вчинити і, поклонившись дивній тій рабі Христовій, відійшов, веселячись і дякуючи Богові, що відкрив йому такого скарба Свого і сподобив його бачити й бесідувати з ним, молитви же і благословення удостоїтися від тієї, якої цілий світ не був достойний. Прийшовши на берег, знайшов друзів своїх, котрі чекали на нього і сумували за ним, що затримався, гадали-бо: заблукав у пустелі. Він же не явив їм таємниці, бо повелено було йому ховати її, і відплив додому.

Чекав-бо той ловець наступного літа як якогось щастя, бажаючи знову бачити чесну наречену Христову, що в пустелі, ніби в світлиці, пробувала. І надійшов очікуваний час, знову пригодився із друзями своїми відплисти до острова Парос ловити звірів. Заходячи до корабля, узяв у пресвітера кивотець малий та чистий, частку пречесних та животворящих Христових Чесних Дарів, як повеліла йому блаженна Теоктиста, і, чесно те при собі зберігши, відплив. Приставши до того острова, пішов із Чесними Дарами до порожньої тієї церкви Пресвятої Богородиці, у якій раніше зі святою бесідував. І, зайшовши до церкви, не знайшов святої: чи відійшла в глибшу пустелю, чи учинила себе неявленою, бо із тим ловцем прийшли і деякі інші з його друзів. Вийшов ловець смутний із церкви й пішов вслід за своїми друзями. По тому таємно відлучився від них і сам, повернувшись, до церкви прийшов. І тоді явилася преподобна Теоктиста на тому ж місці, де й раніше стояла, одягнена в ту одежу, що минулого року ловець їй дав. Уздрів ловець блаженну, впав на землю, поклонився їй. Вона ж зі слізьми наблизилась до нього і говорить: “Не чини цього, о чоловіче, адже носиш божественні Дари, не безчесть Христових Тайн і не опечалюй моєї бідності — не достойна-бо є”. І, взявши ловця за одежу, із землі підняла його. Він же вийняв кивотця із Чесними Дарами і подав їй, а преподобна спершу на землю впала перед Божественними Тайнами і слізьми омочила землю, тоді, вставши, прийняла їх, причастилася і сказала зворушно: “Тепер відпускаєш рабу свою, Владико, бо побачили очі мої спасіння від Тебе, а що відпущення гріхів у руки прийняла, тепер відійду, куди велить благість Твоя”. Це сказавши, звела руки горі і довго стояла, молячись і хвалячи Бога. Відтак відпустила із благословенням ловця вслід за друзями його.

Згаяли ловці кілька днів у пустелі, наловили достатньо кіз та оленів і поверталися до корабля. Той-таки ловець знову відлучився від них і пішов сам до церкви, бажаючи сподобитися від преподобної молитов та благословення в дорогу. І зайшов до церкви, дивився туди й сюди, бажаючи уздріти святу, і не знайшов. Наблизився до того місця, де спершу із нею бесідував, і тут побачив, що преподобна лежить на землі мертва, маючи руки покладені на груди, свята ж її душа пішла до рук Божих. І припав ловець до чесних мощів її і цілував святі ноги і слізьми умивав її і, як препростий, не знав, що учинити, адже більше днів своїх прожив по пустелях поміж звірів, аніж у містах поміж людей. Отож не маючи такого рішення в собі, щоб піти до інших ловців і звістити їм та вкупі із ними поховати чесно святе те тіло, сам викопав трохи землі, скільки можна було викопати поспішаючи, і поклав у неї преподобну. Осмілився й руку відітнути від святого того тіла собі на благословення, бажаючи її чесно в домі своєму берегти. І хоча з вірою те вчинив, од любові та щирості відсік він руку, одначе те діло не було добровгідне Богові, як про це далі явить слово. Відсік-бо руку, обвив її чистою полотнинкою і, сховавши собі за пазуху, відійшов до друзів своїх, що були вже в кораблі, нічого їм не оповівши.

Було вже пізно, відчалили від берега й підняли вітрила, рушивши у плавання, вітер віяв їм у поміч. І гадали всі ловці, що корабель їхній швидко летить, як птиця пірната, і сподівалися до ранку пристати до гори Єввейської. Коли ж засяяв день, знайшлися на тому ж місці: при березі острова Парос стояли, і корабель їхній був нерухомий, ніби кітвою триманий чи від якоїсь ремори спинений. Страх-бо напав на всіх, і запитали один одного: чи не зогрішили у чомусь і через гріхи затримані вони, оскільки з місця корабель зрушити не може. Тоді той ловець, котрий відсік руку преподобній, пізнав свого гріха, вийшов із корабля і потай побіг до церкви, друзі його про це не знали, і приступив до мощів преподобної, приклав святу її руку до суглобу на своє місце і, трохи помолившись, повернувся до дружини. І коли зайшов до корабля, тоді зрухнувся той зі свого місця і рушив у плавання без ніякої перепони, і всі пораділи. Плив корабель швидко і вже був поблизу Єввеї, тоді почав ловець той розповідати друзям своїм усе, що сталося йому: як минулого літа знайшов преподобну Теоктисту, як у це літо приніс їй божественні Дари і відтяв святій, у померлої, руку її — і з тієї причини утримувались вони усю ніч невідпускно. Вони ж, вислухавши все те діяння, були зворушені, на ловця вельми нарікали і гнівались на нього, що не сказав їм тоді, коли ще були на тому острові: “Щоб і ми, — мовили, — сподобилися благословення від угодниці Божої”. І, повернувши корабля назад, із великим дбанням знову попливли до Паросу, і досягли острова, пішли всі вкупі до церкви і, зі страхом до неї зайшовши, приступили до того місця, де лежало тіло преподобної: місце-бо знайшли, але тіла ні — побачили тільки знака на землі лежачого тіла, бо відбився добре слід, де лежала голова, а де ноги. І всі почудувалися вельми, і не могли збагнути, де тіло ділося. Казав дехто із них, що воскресло, а інші мовили: “Не воскресне раніше загального воскресіння, але ангельськими руками десь, — казали, — на інше місце перенесена й похована, як раніше свята Катерина”. Однак розбіглися по всьому острову, щоб знайти її чи воскреслу живу, чи мертву, але на інше місце перенесену, — прості були й невігласи: хотіли осягти таїни Божі, які є недовідомі нікому. Шукали старатливо всюди і не знайшли, прийшли до церкви і зворушено цілували те місце, на якому тіло преподобної лежало, і, помолившись, повернулися назад. Прийшли ж у доми свої, розповіли людям усе про преподобну Теоктисту, і всі дивувалися, славлячи Бога, дивного у святих своїх, Йому ж слава навіки. Амінь.