Без категорії

Житіє преподобної матері нашої Параскеви

Місяця жовтня на 14-ий день

У землі Сербській, поблизу міста Каликратія[1], було село, назване Єпиват, у тому селі народилася свята й преподобна Параскева від благочестивих батьків, що неухильно ходили в усіх заповідях Божих, милостинями й добротвореннями прикрашали все своє життя, отож і цю чесну голубицю Христову виховали в подібних звичаях і, добре наставивши її в законі Божім, відійшли до небесних обителей, залишивши наступниками дому Параскеву із братом Євтимієм, котрий згодом став єпископом Мадиту і численні та преславні вчинив там чудеса за життя свого й після смерті. Преподобна ж після смерті своїх батьків почала проходити тісний і прескорбний шлях і, щиро бажаючи наслідувати життю святих, постом та неспанням умертвлювала тіло своє і підкоряла його духові. Від цього розпалилася й божественним бажанням і не змогла довго жити у вельмисум’ятному світі, але, все покинувши, втекла з нього і, пустелі досягши, провадила рівноангельське життя: наслідувала боговидця Іллю та Івана Хрестителя, їла тільки пустельне бадилля та й цього вельми мало; від холоду та спеки худла і тільки на одного позирала, який міг спасти від малодушшя та бурі смиренних серцем. Хто-бо може виповісти ті, що лилися тоді, слізні потоки, хто розкаже про часті та безперервні стогони, хто розповість про лягання долілиць й постійне умертвлювання — не було там нікого стороннього, котрий міг би те бачити, що чинила преподобна, тільки всевидюче око Боже; не було там у неї дбання про марноту мирську, тільки про душевне очищення і про майбутню відповідь на суді, і про зустріч із Женихом. “Тебе, Женише мій, шукаю!” — казала, і те, що в Пісні над Піснями, завше в умі своєму носила: “Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя”[2]; про те турбувалася, як прикрасити світильника свого і з мудрими дівами вийти назустріч Женихові, і почути солодкий голос Його, й насолодитися баченням краси Його — про це тільки дбала, говорячи: “Коли я прийду і появлюся перед Божим лицем”[3]. Так вона жила в пустелі, отож лукавий ворог, заздрячи чеснотам її і намагаючись застрашити її маренням та привиддями, себе перетворив на численних різних звірів і на святу кидався, щоб їй у житті перепону вчинити, але добра наречена Христова Параскева взяла собі за пристанище Вишнього і з його поміччю, а хреста святого знаменням ворога проганяла та всі підступи його, ніби якусь павутину, обривала і до кінця знищувала; у жіночій природі чоловічий віднайшла розум і, як Давид Голіята, так вона диявола перемогла. Такими подвигами й чеснотливим життям свою прикрасивши душу, стала вона улюбленою Христовою нареченою, щоб здійснилося слово пророче: “А цар буде жадати твоєї краси”[4], бо вселивсь у неї із Отцем та Святим Духом і почив у ній, наче у церкві святій своїй. Воістину-бо свята Параскева стала церквою Бога живого, душу й тіло зберігши без гріха і без скверни.

Коли ж пробула достатні літа в пустелі, в одну із ночей стала на молитві, за звичаєм своїм, і, руки на небо з розчулення звівши, побачила ангела Божого в образі пресвітлого юнака, що, прийшовши до неї, сказав: “Пустелю покинь і на батьківщину повернися, там тобі належить тіло землі віддати, а духа привести до небесних поселень”. Преподобна ж, розваживши силу видіння і збагнувши, що повеління те є від Бога, раділа, що розлучиться із плоттю, а сумувала, що залишила пустелю: ніщо-бо так душу не очищує і не приводить у первообраз, як пустиня й безмов’я. Одначе, хоч і не хотіла, покинула пустелю й прийшла до царського міста і ввійшла у чудовий храм Премудрості Божої. Також і в церкву Пресвятої Богородиці, котра була у Влахернах, і там, Богові та Пречистій Богоматері поклонившися, пішла в батьківщину свою Єпиват, де прожила певний час, не змінюючи свого пустельницького труду, пощення та молитов. Коли ж настав час їй відійти до Бога, помолилася старанно про себе й цілий світ і так віддала блаженну свою душу в Божі руки. Тіло ж її, за звичаєм християнським, було поховано в землі на місці невибранім. Бог же, бажаючи прославити свою угодницю, явив по багатьох літах святі її мощі таким чином.

Поблизу того місця, де преподобна була похована, на стовпі пробував безмовно один стовпник. Трапилося одному корабельникові пливти, і від лютої недуги він захворів та й помер, і десь там був викинутий. Почав од трупа його виходити сморід безмірний, що годі було будь-кому пройти тією дорогою. Не міг і стовпник витерпіти того смороду і змушений був через оте воняння зі стовпа зійти. Повелів-бо якимсь людям викопати глибокого рова і кинути того смердячого трупа. І коли копали люди рова, за промислом Божим знайшли тіло, що лежало нетлінно в землі, і почудувалися нетлінню того тіла. Одначе недосвідчені й невігласи були і те, що сталося, зневажили, як малу й дрібничкову річ. Казали-бо до себе: “Коли б святе було те тіло, відкрив би Бог якимись чудесами”. І знову засипали його землею, туди ж кинули і смердючого трупа та й відійшли у свої домівки.

Коли настала ніч, один із них, Георгій, муж христолюбивий, у домі своїм молився Богові, під ранок заснув і побачив видіння: привиділося йому, що бачить царицю якусь, що сидить на пресвітлому престолі, і велика кількість світлих воїнів охрест неї стоїть. Їх бо христолюбивий той чоловік побачивши, був обійнятий великим страхом і до землі припав, не можучи світлості й краси тієї зріти. Один же із тих світлих воїнів узяв його за руку, звів, кажучи: “Георгію, чому так зневажили тіло преподобної Параскеви і поховали із ним смердючого трупа; швидко-бо її заберіть і на чесному покладіть місці, бо захотів Бог прославити рабу свою на землі!” Також і та світла цариця каже йому: “Швидко забери мощі мої і у відомому покладіте місці, не можу-бо довго того злосмороду терпіти, бо і я людина є, і батьківщина моя є Єпиват, де ви тепер живете”. Тієї ж ночі і жінка одна чесна, на ім’я Євфимія, те саме видіння бачила, і обоє наступного дня людям оповіли бачене. Почувши те, добровірні люди прийшли зі свічками до мощів преподобної Параскеви і, її з великою турботою забравши, раділи як про якийсь багатоцінний скарб і поклали в церкві святих та всехвальних апостолів Петра та Павла у селі Єпиваті, де молитвами святої Параскеви численні зцілення від святих мощів її подавалися болящим, всі-бо, що охрест, недужі та біснуваті, з вірою приходили і здоров’я діставали.

Немало минуло часу, благочестивий в царях Іван Асан, король болгарський та сербський, дістав звістку, де лежать чудотворні мощі святої цієї преподобної Параскеви, і послав блаженного митрополита Марка з Великого Переяславця Болгарського із численними єпископами та ієреями, через них переніс чесні ті мощі у преславне місто Болгарської землі своє царське Тернов і поклав із честю у своїй царській церкві, де лежали нетлінно, виточуючи всілякі цільби тим, що з вірою приходили. По довгому часі, коли за попустом Божим здолали агаряни Грецьке царство, з ним підкорили й царство Болгарське із Сербським, найбільше у дні Селіма, того імені другого царя турецького, тоді цар той Селім, захопивши місто Тернов, забрав із іншими прикрасами церковними й царськими оздобами й ті чесні мощі святої Параскеви і відніс у Царгород та й у своїм палаці поставив, де й переховувався багатоцінний той бісер, бо чудесами багатьма не тільки християн, але й агарян до поклоніння привів. Цим агаряни зсум’ятилися і, боячись, щоб віра більше не поширилася через старатливість і дбання християнські, віддали ті святі мощі християнам царгородським; вони ж їх чесно поклали в патріаршій церкві. Не швидко по тому благочестивий Іво Василь, воєвода і господар землі Молдавської, діставши звістку про святі преподобні мощі, які там були, побажав дбало, щоб звідтіля перенесені були чесно в його православну державу. Господь же, хвалений у святих своїх, бажаючи й там прославити преподобну свою, бажанню його посприяв і вклав у серце святішого патріарха константинопольського кир Партенія це, і він, за радою всього свого освяченого собору, так і за зволенням інших патріархів, чесні ті мощі преподобної матері Параскеви переслав у Молдавську землю благочестивому тому господарю воєводі Іво Василю на щире бажання його з усілякими своїми отецькими благословеннями через трьох преосвященних митрополитів — Іоаникія Іраклійського, Партенія Андріянопольського та Теофана Палеонпатрона — у престольне місто, назване Яси, де у храмі трьох святителів з усілякою честю у превеликих веселощах та радості всієї Молдавської землі покладені були в літо від вочоловічення Господнього 1641, місяця жовтня, 14 дня.


[1] “Списано Євтимієм, єпископом терновським”.

[2] Пісня над піснями
1:1 Соломонова Пісня над піснями.
1:2 Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
1:3 На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
1:4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
1:5 Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
1:6 Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
1:7 Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
1:8 Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
1:9 Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
1:10 Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
1:11 Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
1:12 Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
1:13 Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
1:14 Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
1:15 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
1:16 Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
Пісн. 1
, [6].

[3] Псалми
41:1 Для дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.
41:2 Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
41:3 душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?
41:4 Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:5 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу...
41:6 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
41:7 Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.
41:8 Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.
41:9 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
41:10 Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?
41:11 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:12 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!
Пс. 41
, [3].

[4] Псалми
44:1 Для дириґетна хору. На „Лілеї". Синів Кореєвих. Псалом навчальний. Пісня любови.
44:2 Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!
44:3 Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе.
44:4 Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою,
44:5 і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя!
44:6 Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів.
44:7 Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого.
44:8 Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх.
44:9 Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з палат із слонової кости струни Тебе звеселили.
44:10 Серед скарбів Твоїх царські дочки, по правиці Твоїй стала цариця в офірському щирому золоті.
44:11 Слухай, дочко, й побач, і нахили своє ухо, і забудь свій народ і дім батька свого!
44:12 А Цар буде жадати твоєї краси, бо Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся.
44:13 А Тирська дочка прийде з даром, будуть благати тебе найбагатші з народу.
44:14 Вся оздоба царської дочки усередині, шата ж її погаптована золотом.
44:15 У шати гаптовані вбрану провадять її до Царя, за нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені.
44:16 Провадять їх з радощами та потіхою, у палату царську вони війдуть.
44:17 Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями.
44:18 Я буду ім'я Твоє згадувати по всіх поколіннях, тому то народи по вічні віки Тебе славити будуть!
Пс. 44
, [12].