Житіє преподобного Патермутiя iншого

Мiсяця липня у 9-ий день

Патермутiй (як про нього розповiдає Копрiй) спочатку був iдолопоклонником, старшиною розбiйникiв, i злодiєм, i гробошукачем, що обкрадав мертвих. I був всiлякими злими та нечистими дiлами переповнений, прославився злом у краях єгипетських. Навернувся до Бога з такої причини. Однiєї ночi вийшов на верх хатини, де жили двоє посвячених Боговi, i хотiв ту хатину зверху прокопати, щоб до неї увiйти i злочин свiй злодiйський вчинити. Трудився довго i нiчого не досягнув, задрiмав, i заснув, i побачив у видiннi якогось свiтлого мужа, у царський одяг одягненого, що говорив до нього: «Зупинися вiдтепер у злодiйствi своєму, припини проливати кров людську, i крадiжки чинити, i нечисте беззаконня здiйснювати. Навернися ж до покаяння i до богоугодних трудiв, ще ж i образ ангельського воїна на себе прийми i живи далi добродiйно, я ж тебе для своїх воїнiв вождем i князем поставлю». Вiн же сердечно обiцяв наказане йому зробити. Муж, що явився, показав полк монахiв i велiв бути над ними старшим. Коли вiн це у видiннi сонному бачив, засяяв день, i вийшла дiвчина на хатину, i, побачивши сплячого чоловiка, здивувалася та злякалася. Тодi збудився здодiй, побачив дiвчину, що стояла, перестрашився i, наче безумний, коли питала його дiвчина, хто вiн, i звiдки, i нащо прийшов, нiчого iншого не вiдповiдав, лише просив, щоб показала йому, де є церква християнська. Дiвчина ж, розумiючи, що в ньому якась Божа дiя, повела його до церкви i поставила перед пресвiтерами. Вiн же, бачивши пресвiтерiв, впав перед їхнiми ногами, просячи зi сльозами, щоб зробили його християнином i на путь покаяння наставили. Пресвiтери ж, впiзнавши його, дивувалися i не вiрили словам його, а думали, що то якийсь пiдступ. Тодi, бачачи великi його сльози й невiдступне наполегливе прохання, сказали йому: «Якщо цiлком припиниш поганi дiла свої i будеш вiдтепер добре жити й добро чинити, то приймемо тебе в християнство». I обiцяв робити, що йому накажуть. Огласили його пресвiтери i за кiлька днiв охрестили. Пiсля прийняття хрещення просив Патермутiй пресвiтерiв, щоб дали йому якусь заповiдь, як йому наставлятися на путь спасення. Вони ж дали йому три вiршi першого псалма, навчивши їх промовляти без книги. Вiн же, про те роздумуючи, мовив: «Досить менi цього для спасення». Через три днi пiсля хрещення пiшов у пустелю i довгий час там прожив, у молитвi i сльозах вдень i вночi перебуваючи, харчувався корiнням трав, що там росли. По довгiм часi повернувся до церкви, навчився тi три вiршi не лише про одного хворого брата, що був при смертi, який при одному селi недалеко мав свою вiдлюдницьку келiю. Пiшов тому з поспiхом вiдвiдати його. А тому що дорога була далека, затримався в подорожi, i вже заходило сонце. Не хотiв святий вночi минати того села, дотримуючись слова Господнього «Ходiть, поки свiтло маєте, щоб пiтьма вас не взяла». I «той, хто вдень ходить, не спiткнеться». З великою вiрою до сонця, що на пiвкола зайшло, мовив: «В iм’я Господа нашого Iсуса Христа, стань, сонце, у дорозi своїй i почекай трохи, доки дiйду до села». I стало сонце, пiвколом зайшовши, другим же пiвколом свiтило, i стояло так, чекаючи, поки преподобний у село прийде. Люди ж села того, бачачи, що сонце довго не заходить, дивувалися. I зiбралися серед села, дивилися на те чудо. Коли минуло декiлька годин, побачили, що преподобний Патермутiй з пустелi до села їхнього надходить, i зустрiли його, питали про чудесне сонцестояння. Вiн же мовив їм: «Чи не пам’ятаєте слiв Господнiх у Євангелiї, що вчать мати вiру: «I якщо хто матиме вiру як зерно гiрчичне, той може i гори переставляти». I той, хто вiрою може гори переставляти, тою ж вiрою сильний i сонце на шляху зупинити». Коли вiн це мовив, зрозумiли всi, що через нього спинилося сонце. Коли ж вiн прийшов у село, зразу зайшло. I поклонилися старцевi зi страхом, i пiшло за ним багато, коли йшов до хворого брата. Увiйшовши до його келiї, побачив, що вiн вже помер у Господi. I помолився, пiдiйшов i поцiлував тiло мертвого. I спитав його: «Що тобi, брате, бiльше хочеться: вiдiйти i з Христом жити чи ще з нами в тiлi перебувати?» I зразу мертвий ожив, розплющив очi, пiдвiвся, сiв i почав говорити: «Чому ти повернув мене, отче? Краще менi вiдiйти до Христа i з Ним бути. У тiлi ж перебувати не потребую». I сказав йому старець: «То спи з миром i за мене молися». Той же лiг, упокоївся знову. I злякалися всi, що при тому стояли. I казали: «Справдi Божий чоловiк». Преподобний же, спорядивши тiло померлого, цiлу нiч провiв у псалмоспiвах, зранку ж чесно поховав його i пiшов звiдти.

Знову в iнший час до iншого хворого брата, що при смертi був, прийшов преподобний i бачив, що той боїться смерти через свої грiхи. Сказав йому: «Чому не готовий ти, дитино, до вiдходу? Думаю, що совiсть викриває тебе, з тобою iти туди хоче». I сказав хворий: «Прошу тебе, отче, помолися за мене до Бога, щоб дав менi принаймнi короткий час для покаяння». Вiдповiв старець: «Нинi шукаєш час для покаяння, а минулi часи де? I що робив ти у всi днi чернецтва свого? Чи не мiг ти попереднiх своїх ран лiкувати, а не нових завжди додавати?» Хворий не переставав просити старця зi сльозами, щоб помолився за нього до Господа. I сказав старець: «Якщо не будеш вiдтепер докладати погане до поганого, то помолимося за тебе. Добрий-бо чоловiколюбець Господь, i довготерпеливий, i подасть тобi якийсь час для очищення грiхiв твоїх». Те мовивши, схилив колiна до молитви. I пiсля достатньої молитви, ставши, сказав до хворого: «Ось три роки дає тобi Господь у життi цьому пробути, лише справдi покайся». I, взявши за руку, пiдняв його здорового i взяв iз собою в пустелю. Через три роки знову з ним до братiв прийшов i поставив перед ними брата, наче ангела Божого. Багато ж до преподобного зiйшлося [людей] i медоточивi його слова слухало, вiн же розгорнув перед ними слово про плоди покаяння, розмовляючи цiлу нiч аж до утренi. I при тiй бесiдi брат, який трилiтнє покаяння сповнив, наче задрiмав – душу ж свою передав у руки Божi, без боязнi i без страху, наче солодким сном заснув.

Розповiдається ж про преподобного Патермутiя й те, що Нiл-рiку багато разiв переходив по водi. Якось же, коли декiлька братiв у келiї зiбралися i про користь душi розмовляли, а дверi були зачиненi, став святий посеред них, як же колись Христос Господь посеред апостолiв. Таким був великий у чудах преподобний Патермутiй, сповнений благодатi Божої, i пiсля достатнiх рокiв богоугодного свого життя переставився до Господа.