Преподобний Віссаріон, чудотворець Єгипетський

Місяця червня на 6-й день

Великий отець Віссаріон був народжений і вихований у Єгипті, з юності полюбив Бога, і світло благодаті Божої засяяло в його серці. І беріг себе чистим від усілякої гріховної нечистоти, не забруднив одягу духовного, який прийняв при святому хрещенні. Відвідав святі місця в Єрусалимі, бачив преподобного Герасима, який при Йордані пустельне постницьке провадив життя, йому ж служив лев. Також й інших багатьох отців, що там у різних місцях жили і в чеснотах просяяли, бачив і розмовляв з ними — велику від них здобув душі своїй користь. Повернувшись, знайшов собі духовного отця — преподобного Ісидора Пилусійського, і часто до нього приходив, і з корисних його повчань наставлявся, на суворе заохочувався життя. Роздав же маєток, що залишився йому від батьків, убогим і монастирям, відрікся світу і став ченцем. І в одне пустельне місце пішов безмовствувати, виснажуючи себе багатьма трудами й умертвляючи тіло своє постницькими подвигами, — уподібнювався в тілі безтілесним. Піст його був безмірний, часом і цілий тиждень нічого не куштував, а часом і чотирнадцять днів без їжі і пиття проводив. Одного разу став на відкритому місці посеред терня, руки ж і очі, разом і ум, до неба підніс — пробув так чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей у богомисленній молитві непорушний, стояв, наче стовп, анітрохи тілом з місця не зрушився, ані нічого не їв у ті дні, ані не сказав нічого ні до кого, не задрімав, ані не знеміг природною неміччю, ані ума свого не схилив до земного, але весь спрямувався до Бога, душевними очима дивився на Нього неухильно, наслідуючи безтілесних. Тому ж і благодаті великої від Нього сподобився: такий великий отримав дар чудотворення, що й до давніших святих пророків був подібний. Уподібнився Мойсею: як же бо Мойсей давно гіркі води в пустелі вказаним йому від Бога деревом перетворив на солодкі, щоб напоїти спраглий Ізраїль, так преподобний Віссаріон гіркість морської води молитвою і знаменням хресним посолодив, щоб напоїти знеможеного від спраги учня свого, коли йшов з ним пустелею біля моря. Спраглий-бо вельми був учень від труду дороги і від сильної спеки і казав святому: “Авво, спраглий я дуже”. Преподобний же, помолившись і море знаком хреста знаменувавши, сказав: “В ім’я Господнє, зачерпни і пий”. Учень же глеком, у якому носили воду, з моря зачерпнув і скуштував — відчув, що солодка, і смачна, і холодна, наче з живого джерела витікала, і пив досить, й охолодився, і набрав у посудину в дорогу. Бачив же те старець, сказав до учня: “Нащо ти наповнив посудину водою, дитино?” Відповів учень: “Пробач мені, отче, взяв я на дорогу води, щоб не захотіти пити знову”. І сказав старець: “Бог, що є на цьому місці, і на іншому місці є, як і тут, так і на кожному місці може солодку воду спраглому подати”. Було ж ім’я учневі Дула.

Уподібнився преподобний Віссаріон й Ісусові Навину: як же бо той колись, перемагаючи Аморея, повернув сонце, так і цей зробив. Коли-бо йшов він з учнем до іншого старця, прийшло сонце на захід, а був шлях ще далекий, і помолився старець до Бога, кажучи: “Молюся до Тебе, Господи, звели, щоб зупинилося сонце, поки прийду до раба Твого”. І було так. Не зайшло сонце, поки не дійшов преподобний до старця того.
Подібний був і до Іллі святого: у час посухи дощ достатній з неба на землю звів, це ж не один раз, і не двічі, а багато разів.

Ще ж і до Єлисея-пророка уподібнився, бо як же той, плащем Іллі розділяючи води, переходив ріку Йорданську, так і цей, молитвою постелив ногам своїм воду, як битий шлях: Ніл, ріку велику, перейшов, наче по сухому. І де б не траплялися йому ріки, переходив їх, не замочуючи ніг. Коли перебував якось преподобний у скиті, привели до церкви чоловіка біснуватого, і молилися за нього в церкві, щоб визволився він від духа нечистого. Але не виходив з чоловіка біс, лютий був дуже. І говорили між собою клірики: “Що зробимо біснуватому цьому?” Інші ж казали: “Ніхто не може вигнати біса цього, окрім авви Віссаріона. Але, якщо почнемо просити його про те, він не захоче прийти. Тому зробімо так. Він рано-вранці швидше від усіх прийде до церкви, ми ж, випередивши прихід його, на місці його посадімо біснуватого чоловіка і скажемо старцеві: “Отче, розбуди сплячого”. І зробили так клірики. Коли увійшов преподобний до церкви, за звичаєм своїм, побачив на місці своєму чоловіка і став близько нього — не хотів виганяти його зі свого місця. Коли починалося церковне правило, сказали клірики до старця: “Отче, збуди сплячого”. Отець підійшов до чоловіка, торкнув його, кажучи: “Встань і йди звідси”. І зразу біс вийшов з чоловіка, словом святого вигнаний. Чоловік же, вставши, почав дякувати Богові, що визволився від біснування, і був здоровий з того часу. У такий спосіб клірики зрушили святого на те чудо, щоб вигнав біса. Не хотів-бо цей преподобний отець явно чуда чинити, щоб не бути славним серед людей, й уникав похвали людської, смиренний, і грішним себе вважав.
Брат один у скиті впав у якесь прогрішення. І звелів йому пресвітер, щоб вийшов геть із церкви, бо не достойний з братами в соборі церковному бути. Преподобний же Віссаріон, вставши, виходив разом з тим, що прогрішився, кажучи: “І я грішний”. Таке було смирення святого отця. Розповідали ж про нього учні його, що сорок років не лягав на спину спочити, але сидячи або стоячи сну дуже трошки приймав. Переконував же учнів своїх до чування, щоб недрімно пильнували себе завжди від сітей ворожих, і казав: “Годиться ченцеві, щоб цілий став оком, як же херувим і серафим. Коли хтось перебуває мирно, без боротьби, тоді більше хай пильнується і смиряє себе перед Богом, щоб, думаючи, що стоїть, не впав найлютішим падінням. Через самовпевненість багато передано на боротьбу. Часто через нашу неміч Бог не дає боротьбі прийти на нас, щоб ми до решти не згинули”.

Цього святого отця ціле життя до птахів повітряних було подібне: нічого із земного не придбав ніколи, не мав келії своєї ані якогось окремого для себе пристановища, але з місця на місце переходив, поневіряючись пустелею, кручами і хащами, як блукалець, зовсім не дбаючи про потреби тілесні, ані про їжу, ані про одяг, — одну лише мав на тілі латану найгіршу одежину, щоб не бути цілком голим. І палило його сонце спекотне вдень, мерз він уночі, рідко ж коли під дах десь заходив — мандрував горами, наче птах, самотність люблячи, і до одного Бога ум свій підносячи, і думками своїми в Ньому заглиблюючись. Слізні ж потоки завжди виходили з очей його, і зітхання часті з глибини серця, і всі дні життя свого у сльозах провадив, завжди плачучи й ридаючи. Досягнув же глибокої старости, переставився на нестаріюче життя і перейшов з плачу у вічну зі всіма святими радість в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання