Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Теодосія, спільного життя зачинателя

Місяця січня в 11-й день

Феодосія преподобного виростило село Маґаріяс, що в Кападокійському краї, від батьків благочестивих — батька Проєресія, матері Євлогії, які виховали його в доброму звичаї і книжному навчанні. Коли дійшов же хлопець розуму дорослого і Божественне Писання добре вивчив, звеліли йому читати зі Святих Книг читання людям у церкві, солодкомовний-бо і досвідчений читець був, як ніхто инший. Читаючи ж слова повчальні тим, що слухали, на користь, сам найперше користав. Чуючи-бо і як колись Авраамові із землі своєї і від роду свого вийти велів Господь[2], і як Євангеліє батька, і матір, і братів залишити радить задля вічного життя[3], розпалився серцем і горів духом, щоб, усе покинувши, іти за Христом, шляхом тісним і прескорбним. Про це завжди думаючи, молився, кажучи: “Настав мене, Господи, на путь Твою, і буду ходити у правді Твоїй”[4]. Тоді, поклавшись на Бога, вирушив до Єрусалиму в час царювання Маркіянового, на кінець вже життя його, коли збирався святих отців Четвертий Вселенський Собор на Діоскора і Євтихія у Халкедоні. Коли йшов через Антіохію Феодосій блаженний, захотів бачити преподобного Симеона, що на стовпі стояв, і його благословення і молитов сподобитися. Пішов-бо до нього і, коли був поблизу, почув, як преподобний возвав: “Добре прийшов ти, чоловіче Божий, Феодосію”. Він же, коли почув, кого на ім’я покликав той, що його ніколи не бачив і не знав, здивувався і, впавши на коліна, поклонився отцеві-ясновидцю. Тоді зійшов на стовп до святого, коли звелів той, і припав йому до його чесних ніг. Той же, обнявши, цілував богонатхненного юнака і прорік йому, що пастирем словесних овець буде і багатьох порятує від мисленого вовка, й инше, що має бути з ним, передбачив і, благословивши його, відпустив. Феодосій же, благословенням преподобного укріпившись і молитви його святі як наставника і хранителя супроводжуючого маючи, дорогою, що лежала перед ним, пішов і досягнув святого града Єрусалима в Ювеналієве патріяршество. Усі ж ті місця обійшовши і в Святая Святих поклонившись, молився в собі, яке з двох життів почати: чи усамітнене є добрим, а чи з иншими, що рятуються. І вирішив на самоті безмовствувати: не навчився ще зовсім, що боротися з духами лукавства не є легко. Якщо ж відійти у світ воюючих, ніхто ж не є настільки нерозумний, щоб від початку воїнствування свого, недосвідченим ще і воїном ненавченим бувши, зразу кидати себе посеред тих, що рубаються. “І як я, — говорив до себе святий, — не навчивши ще руки свої на оборону і пальці свою на боротьбу, ні зверху не підперезаний ще силою, насмілюся сам на усамітненні ополчитися проти Начал, і Властей, і Світлодержателів пітьми віку цього, проти духів зла піднебесного? Годиться мені спершу до святих подвижників прилучитися і навчитися від отців досвідчених, як маю боротися з ворогами невидимими, тоді за якийсь час зберуться плоди, що проростають від усамітнення і безмовности”. Так премудро розсудивши, була-бо в ньому поміж инших чеснот і добророзумність досконала, яка все добре обмірковувати уміла, зразу наставника для себе шукав. І був у той час найкращим із отців, які жили недалеко Єрусалиму, один старець на ім’я Логин, який мав келію свою при вежі, що її називали стародавні Давидовою, де ж, замкнувшись, солодкий мед чеснот трудолюбством творив. До нього-бо пішов блаженний Феодосіи прийняти початки чернечих трудів і, приєднавшись до старця всією душею, наставлявся від нього на всілякі чесноти. Був-бо преподобний той словом і життям великий. Коли минуло часу достатньо, переселений був, хоч і не хотів, від старця на місце, назване старий осідок. З такої причини це сталося. Жінка одна благочестива і чесна, вдова і Христова служителька на ім’я Гликерія, збудувала на місці тому церкву Пречистої Владичиці нашої Богородиці і просила просьбами багатьма і наполегливими преподобного Логина, щоб відпустив Феодосія до новозбудованої церкви жити. Не хотів же учень розлучатися зі своїм отцем, проте, слухняний, переселився туди за велінням отця. Коли там перебував, розійшлася слава про чесноти його всюди. Чеснота-бо того, хто здобув її, явленим робить, не инакше, як же запалена свіча того, хто її уночі носить, показує. І почали до нього приходити ті, що шукали користи, і збиратися ті, що хотіли життя його бути наслідувачами.

Прожив там блаженний якийсь час, втомився від неспокою: не терпів-бо людського пошановування і гамору — і пішов звідти на гору, де була печера, у ній же, як від давнини оповідають, спочили з дороги і переночували три волхви, ті, що до Христа прийшли були у Вифлеєм з дарами і поверталися иншою дорогою до свого краю. У ту-бо печеру зі старого осідку переселився Феодосій преподобний. Це ж його туди переселення було провидінням Божим, бо на тому місці мала постати преславна лавра і мали зібратися Христа Бога полки воїнів духовних. Змінивши ж перебування свого місце, блаженний змінив разом і життя своє, почавши найтіснішу дорогу переходити. Прагненням його було сповнювати завжди всі заповіді Господні, а найбільше любов’ю божественною настільки охоплений був, що всі душевні сили ні до чого иншого не скеровував, хіба до Одного Творця Бога, Якого любив з усієї душі, від усього серця і всіма помислами. А як ту любов показував ділом у тілесних трудах і подвигах, ніхто не може навіть розповісти! Молитва його була безперестанна, стояння всенічне, сльози повсякчас з очей, як із джерел потоки, виходили, піст безмірний: тридцять років-бо не скуштував хліба анітрохи, а тільки плоди фініка, або сочиво, або траву і коріння пустинне їв, і то дуже мало, щоб лише не померти з голоду. Коли ж і тої їжі не було, через убогість пустельну, то кісточки фініків, у воді розмочені, були йому їжею. Душу ж безперестанно годував словом Божим, насичуючи її внутрішнім Богобаченням. У такому житті будучи, просяяв, як же зірка світла, і відомо було про нього тим, що в Палестині жили, — неможливо-бо сховатися граду, що стоїть на вершині гори. І приходили до нього такі, що любили чесноту, і з ним пустельне й безмовне в печері хотіли мати життя більше, ніж світське життя. Спершу-бо мав семеро учнів, знав, що для тих, які за Богом жити починають, нема нічого кориснішого від пам’яті про смерть, що істинною любомудрістю називається і вважається. Звелів їм викопати гріб, щоб, дивлячись на нього, пам’яті смертної навчалися, ніби ту саму смерть маючи перед очима. Коли ж гріб приготований був, прийшов отець подивитися на нього і, стоячи над гробом, до учнів своїх говорив, ніби випробовуючи, душевними очима передбачивши те, що має бути, сказав: “Ось, діти, гріб готовий, чи є хтось готовий серед вас на смерть, аби обновити цей гріб собою?” Коли це сказав святий, один з учнів, що стояв перед ним, на ім’я Василій, саном єрей, зразу, инших випереджуючи, впав на коліна перед старцем і, лице на землю поклавши, просив благословення, щоб померти і покластися в тому гробі. “Мене благослови, отче, — казав, — нехай я обновлю гріб, я перший серед братів, що про смерть навчаються, мертвий хай буду”. Той-бо просив, а старець погодився і звелів, щоб було покійне поминання Василію живому, ніби вже померлому, як закон про померлих велить: третини, дев’ятини і сороковини. Коли закінчилося все те поминання, прийняв кінець і блаженний Василій, жодного не мавши болю тілесного, але, наче сном солодким заснувши і спочивши, до Господа перейшов. Коли минуло сорок днів після поховання його, бачив старець Василія, який на правилі посеред братів являвся і співав зі співаючими. Помолився ж до Бога, щоб і для инших відкрилися очі, щоб бачити явленого, і побачив його один з братів на ім’я Летій, з радости руками обняти кинувся, але був той неохопний і зразу невидимий став. Сказав же, відходячи, так, що всі почули: “Спасайтеся, отці і брати, рятуйтеся, мене ж тут більше не побачите”. Це було перше свідчення чеснот преподобного Феодосія, що такого мав учня, на смерть готового його наставленням, що після смерти тілесної живим виявився душею, за словами Господніми в Євангелії: “Ті, що вірять в мене, хоч і помруть, живими будуть”[5]. Инші ж старцеві чудесні від Бога дані благодаті наступне явить слово.

Коли надходив празник Воскресіння Христового, учні святого, їх же було в той час вже двадцять, сумували, бо не було їм що на свято їсти: ні хліба, ні олії, і нічого з їстівного, а найгірше, що навіть Божественної Літургії в такий празник пресвітлий бути не могло, бо не було просфори ані вина на службу, на якій і причащання Святих Таїнств мали бути вони позбавлені. Нарікали-бо трохи поміж собою на преподобного потайки. Він же мав безсумнівну надію на Бога, звелів братам гарно прикрасити божественний вівтар і не журитися. “Той, Хто прогодував, — казав, — Ізраїля колись у пустелі, і пізніше малою кількістю хліба багато тисяч наситив, Той і про нас подумає, бо ані силою не є немічніший нині, ніж раніше, ані в промислі не лінується, але Той самий є Бог навіки”. Коли сказав це преподобний з упованням, відразу прийшло здійснення слів його. Як же бо в давнину Авраамові ягня готове на жертву з’явилося[6] в хащах савеку, так і цьому божественому старцеві з Божого промислу все потрібне приготувалося. Тоді, як сонце заходило, прийшов один боголюбець до печери їхньої, везучи з дому свого на двох мулах їжу різну подвижникам пустельним, ще ж і просфори, і вино на здійснення Божественних Таїн. І бачивши те, учні блаженного утішилися і якої є в Бога благодаті старець їхній, пізнали. Святкували-бо весело Пасху, а принесеної їжі вистачило їм до П’ятдесятниці. Після того знову забракло їжі, знову брати сумували, голодом морені. Муж же один багатий, який чинив у той час милостині великі обителям всім, що в Палестині, Феодосієву обитель одну, що в печері, оминав, бо була йому невідома. І скаржилися брати отцеві, щоб дав знати про себе і про них щедрому тому подателеві, щоб прийняли, як же й инші обителі, милостиню від нього на прогодування. Преподобний же Феодосій, не хочучи зовсім нікому зі світських бути відомим і не на людей покладаючись, а на Бога, Який розкриває руку Свою і насичує все живе благоволенням[7], втішав учнів своїх і повчав, щоб у терпінні сподівалися на милість Божу, покладаючись на Того, Який насичує кожну душу голодну. Якщо-бо дає безсловесній худобі корм її і пташенятам вороновим, що призивають Його[8], наскільки більше розумне і словесне творіння Своє не залишить без потрібної їжі”. Коли так святий братів малодушних утішав, прийшов хтось до них, ведучи худобу, всілякою їжею навантажену. Ішов він не до Феодосієвої печери, але кудись інде їжу несену віддати мав. Коли ж поблизу печери був і хотів її минути, встала худоба і не хотіла ступити з місця. Хоч і сильно бита від пана свого, проте, як камінь, була непорушна, стоячи на місці. Розумів-бо чоловік той, що воля Божа і сила невидима тримає худобу його, що перебуває непоступливою, ослабив їй поводи і пустив її, щоб ішла, куди хоче. Худоба, наче якоюсь рукою ведена, пішла просто до обителі Феодосія преподобного, що була в печері. І пізнавши благовоління Боже і про рабів Своїх промисел, чоловік віддав усю їжу преподобному старцеві та учням його. І з того часу учні святого перестали бути малодушні й намагалися бути ревнителями твердими отця свого до Бога надії і віри.

Множилося братів по всі дні (джерела благодаті, яких же святий отець сповнений був, прикликали до себе багато душ, що любили чесноти, яких би хтось назвав оленями розумними, котрі вод духовних хочуть, бо і з сановитих, і з багатих немало прийшло, щоб жити із преподобним). Тісна була печера, щоб помістити стількох багатьох. Приступивши-бо, браття надокучали преподобному, щоб монастир поза печерою підняв і загороду широку словесним щоб влаштував вівцям. “Не турбуйся, отче, — говорили, — про витрати на створення монастиря, лише звели, і рук наших вистачить для здійснення діла”. Бачив же святий, що для більшого стада переконують його бути пастирем, і руйнується його безмовність, бентежився думками різними і без безмовности, як без щирої матері, залишитися не хотів, і що турбота про братів — немала річ, розмірковував, не для себе ж одного лише людина жити має, але багато більше для ближнього, чому прикладом був сам Христос Господь, Який учнів зібрав і Пастирем для овець словесних явився і душу Свою за них поклав. Так Феодосій преподобний розмірковував, вагаючись, чого триматися: чи безмовности, чи турботи про спасіння братів. І то до одного, то до другого помислом схилявся. Що-бо чинить блаженний? Усе кладе перед Богом, Який може і те, й инше в одну з’єднати користь, щоб і безмовности не згубилися плоди і щоб за начальство і турботу про братів не позбутися винагороди. Не в усамітненні-бо тіла, але в доброму пробуванні і тиші сердечній чернече виправляється життя. Ще ж мав на гадці преподобний і пророцтво святого Симеона Стовпника, який прорік йому овець словесних пасти. Проте Божій волі вручаючи те, що починав, молився до Нього, аби сповіщенням явив, якщо угодне Йому буде монастиря спорудження, і знаменням чудесним щоб місце те показав, на якому ж основу обителі закласти. Взявши кадильницю і вуглям холодним її наповнивши, поклав тиміям без вогню і проходжував пустелею, молячись так: “Боже, що багатьма і великими чудами Ізраїль запевнив, угодника ж Твого Мойсея різними знаменнями вмовив, щоб над людьми Твоїми начальствування тягар прийняв, і палицю в змія[9], руку в білість прокази перетворив, тоді попереднім знову руку здоров’ям обклав, перетворюючи воду на кров і кров знову на воду легко перетворюючи, даючи Гедеонові на руні знамення перемоги[10], Помічник усім і Вседержитель, Єзекії тінь ступеня назад повернув, чим життя продовження написав[11], молитви ж Ізраїлеві почувши, вогонь з Небес послав заради навернення нечестивих і спалив дрова, і жертви, і каміння, і воду[12], Ти й нині тим же є Богом, почуй мене, раба Твого, і покажи місце, де ж буде угодно святий храм Державі Твоїй спорудити і влаштувати рабам Твоїм, моїм же учням, обитель. Покажи ж справді: де ж вугіллю цьому самому від себе запалитися звелиш на славу Твою, на пізнання ж багатьом і сповіщення істини”. Це й цьому подібне в молитві говорячи, обходив місця, які більше від инших для монастиря придатними бачив, і пройшов багато пустельної землі, аж до місця, названого Кутила, і до берегів смоляного озера з тими мертвими і безвогненними в кадильниці вуглями. І коли бачив, що вона не запалюється ані не сповнюється його бажання, замислив повернутися в печеру. Коли ж він повертався і вже недалеко від печери був (о, хто достойно восхвалить Твою Силу, Безсмертний Царю!), раптом вийшов із кадильниці дим запашний, бо вугля запалилося вельми, і пізнав святий, що то є місце, на якому ж благоволив Бог обителі бути створеній, — не язиком, але вогнем чудесно назнаменоване. І зразу учні святого взялися до справи: поклавши основу, спорудили церкву, і келії, і загороду, й обитель простору скоро, з допомогою Вишнього, влаштували. І була лавра преподобного Феодосія знаменита і славна, і в ній спільне життя узаконене. Дав же Господь всілякий достаток лаврі тій, що ті, які жили в ній, не лише духовними діл багатствами збагачувалися, але й тілесних не були позбавлені задоволення потреб. І був спочинок там не лише ченцям, але і мирянам, подорожнім і прихідцям, жебракам та убогим, хворим же і немічним. Милосердний був преподобний Феодосій, чоловіколюбний і милостивий, виявився для всіх батьком співчутливим, усім другом любим, для всіх рабом і служителем сердечним, рани і струпи хворих очищував, кров і гній омивав, прокажених, уста їхні до уст своїх прикладаючи, утішав і своїми власними руками годував, і поїв, і кожному прислуговував. Являв же і тим, що приходили звідусіль, любов велику, годуючи і даючи спочинок, і всілякими задовільняючи потребами. І був преподобний спільним для всіх пристановищем, спільною лічницею, спільним домом, спільним бенкетом, спільним скарбом для недужих, голодних, нагих, подорожніх — усі-бо його любов’ю, і милістю, і щедротами насолоджувалися, і не було в нього нікого зневаженого. Бачили ті, що служили при трапезі в обителі, що часом траплялося сто трапез в один день давати для тих, що приходили, і подорожніх, і жебраків. Таким був чоловіколюбним і гостинним отець преподобний. Бог же — сам Любов — бачачи таку угодника Свого до ближніх любов, благословив монастир його, щоб у ньому з малої кількости їжі примножувалося невидимо і щоб насичувалася незчисленна кількість люду. Якось голод великий у Палестині був, і багато жебраків та убогих звідусіль в неділю квітну до воріт, щоб звичну милостиню прийняти, зійшлося[13]. Засумували учні й розповіли блаженному, що не мають нічого їстівного, аби подати незчисленній кількості прохачів. Він же, гнівно поглянувши на них, насварив за невірство їхнє і сказав: “Швидко відчиніть ворота, щоб всі увійшли”. Коли-бо увійшли жебраки й убогі і сіли поряд, преподобний звелів учням, щоб давали їм хліби. І пішли учні до комори хлібної понурі, сподіваючись нічого там не знайти, і, відчинивши комору, бачили повну хлібів. Рука-бо всіх Промислителя Бога наповнила її задля віри раба Свого, і прославили Бога брати через чудо таке і великому отця свого упованню дивувалися. І знову празник в монастирі їхньому був у день Успення Пречистої Богородиці, і людей багато на празник прийшло. їжі не було, щоб запропонувати такій кількості. Преподобний Феодосій, на небо поглянувши і малі благословивши хліби, поставити їх перед усіма звелів — і наситився люд тим, що Бог примножив, як колись п’ятьма хлібами, ще ж і на дорогу собі кожен взяв достатньо. А те, що залишилося, зібрали брати, багато кошиків наповнили і, висушивши на сонці, їли часу немало. Але і ще більше люду до обителі зібралося, що, здавалося, і криниць не вистачить, щоб напоїти стільки душ, проте всі досита напоєні були руками небідніючого Годувальника. Створив же преподобний і притулків для подорожніх багато, і лікарні різні: окрему для ченців, окрему для мирян, а окрему для настоятелів і тих, хто постарівся в трудах. Ще ж і тих, що були в горах і у вертепах, відвідував, турбувався про них, як батько про дітей, горячи турботою, дбаючи для них про все, що для тіла і для душі потрібне, навчаючи, і наказуючи, і від спокуси сатанинської вибавляючи. Були в обителі преподобного брати не одного роду і мови, але різних, через те побудував й инші церкви, у яких же кожен народ своїми голосами славословив Бога: у великій-бо церкві Пречистої Богородиці греки, а в иншій іверійці, у третій вірмени своїми мовами правило церковне співали сім разів на день, за Давидовим уставом: “сім разів, — казав, — на день хвалимо Тебе”[14]. Окрема ж була церква для хворих. Під час причащання Пречистих Таїнств всі брати зі всіх церков в одну велику церкву, у ній же греки співали, збиралися і разом причащалися. Усіх же братів, дітей отця преподобного, яких-бо духовно породив, і по-батьківськи у послусі виховав, і на чесноти наставив, було числом шістсот дев’яносто три. З них же багато в инших монастирях пастирями були: навчилися доброго управління від святого Феодосія, сповненого духовної премудрости і розуму, що пас стадо своє, не палицею наказуючи, але словом голублячи, словом же, сіллю розчиненим, що торкалося душі і проходило аж до глибини помислів. Зі словом-бо і ділом учив: сам був прикладом для стада. Через те й коли когось із любов’ю умовляв, страшний був для багатьох. І коли комусь забороняв, все одно був бажаний і солодкий. Чудесне ж у ньому було те, що, не навчений зовнішньої любомудрости ані в еллінських книгах не досвідчений, з таким слів простором творив повчання, що хіба той, хто зістарівся в книгах і риторського добромовства навчання до кінця прийшов, дорівнятися йому міг. Учив-бо не з людської премудрости, але з Благодаті Духа Божого, йому, як другому Єремії, таємно сповіщеного: “Ось даю Слова Мої в уста твої”[15]. І сказав блаженний і від себе пребагато надзвичайного, і з апостольських висловлювань, і з отцівських завітів, і з постницьких слів Василія Великого, його ж і життя був наслідувачем і писань його богомудрих пошановувачем. Добре ж є з багатьох великих одне мале повчання його згадати таке: “Прошу вас, брати, задля любови Господа нашого Ісуса Христа, що дав Себе за гріхи наші, піклуймося про душі наші, печальні будьмо через суєту минущого життя, подвигнімося за майбутнє на славу Божу і Сина Його, не перебуваймо в лінощах і розслабленні цьому, теперішній день понурістю проводжаючи, доброго ж діла початок відкладаючи на завтра, щоб ніколи Той, Хто здобуває душі наші, не знайшов нас без добрих діл і щоб не лишилися ми без Оселі радости, марно ж і безуспішно не плакали за погано прожитим життя часом, ридаючи тоді, коли ніякої користи не буде з розкаяння. Нині час сприятливий, нині день спасення, цей — вік покаяння, а той — винагороди. Цей — роботи, а той — відплати. Цей — терпіння, той — утіхи. Нині Бог є Помічником тому, хто вертається з дороги злої, а тоді буде страшним людських речей, голів же і помислів Випробовувачем, перед ним же нічого втаїтися не зможе. Нині довготерпінням Його насолоджуємося, а тоді правосуддя Його пізнаємо, коли воскреснемо, одні в муку вічну, инші — у життя вічне, і приймемо кожний за ділами своїми. На який час відкладаємо, щоб підкоритися Христові, Який прикликав нас у Небесне Своє царство? Чи не отверезимося? Чи не повернемося від суєтного життя до євангельської досконалости? Як приймемо День Господній, страшний і жахливий, в який же тих, що праворуч Бога і вчинками добрими до Нього наближаються, Царство Небесне прийме, а тих, що ліворуч відкинені через відсутність добрих справ, сховає геєна вогненна і пітьма вічна і скрегіт зубів? Ми ж говоримо, що хочемо для себе Царства Небесного, а як його отримати, — про те не дбаємо. Не трудившись за Заповіддю Господньою нітрошки, в суєті розуму нашого рівну сподіваємося почесть отримати, як же й ті, що до смерти проти гріха подвига чинили”. Так преподобний, повчаючи учнів своїх, наставляв їх без лінощів про спасіння дбати. Але вже час згадати ревність його за благочестям, хоч-бо й для всіх покірний був вдачею, проте де благочестю насильство чинилося, там він був як вогонь палаючий, чи сокира рубаюча, чи зброя воїна непереборного.

Царював у той час Анастасій, який після Лева Великого і Зинона скіпетр прийняв. Його ж царювання спочатку було подібне на рай насолоди, потім же виявилося пусткою запустіння. Сталося так, що один із пастирів, який розбещував і розгублював своє стадо і каламутним питтям напоював своїх овець, бо пошкодився Євтихієвою і Севіра безголового єрессю і нею бентежив Церкву Божу, відкидаючи четвертий Вселенський святих отців Собор, що в Халкедоні, виганяючи єпископів православних із престолів їхніх, а злославних на їхні місцях садячи, багатьох із правовірних то погрозами, то ж почестями і дарами до свого однодумства схиляв. Той насмілився облесною підступністю своєю і цього непохитного у вірі торкнутися стовпа, преподобного отця нашого Феодосія. Підступ же був такий. Тридцять літрів золота прислав преподобному, ніби на прогодування і вбирання жебраків і на потребу хворим, насправді ж ловлячи волю преподобного, якого ціла Палестина слухала і за його йшла розумом і порадою. Великий же отець, розумівши лукавство цареве, був як орел, що у хмарах літає, недосяжний і невловимий, що краще від того, хто ловив, міг зловити. Золота-бо присланого не відкинув, щоб не було видно, наче має підозру про вірування цареве і щоб не стати причиною його гніву, ще ж аби милостинею з золота того виклопотати йому в Бога милість, яка б наставила його на путь праведну. Але нічого милістю не досягнув, бо не правдою, але лукавством золото було прислане. Обнадіявся ж цар, маючи Феодосія за свого однодумця, адже прийняв золото, але марна була його надія. Час-бо прийшов, коли цар через посланців своїх вимагав у преподобного ісповідання віри — ісповідання ж такого, якого він сподівався, відповідного Євтихієві та Севіру.

Преподобний, зібравши всіх пустельних мешканців, як муж сильний і вождь духовного воїнства, міцно став проти єретичного злочестя. Цареві ж відповів писанням так: “Якщо ми маємо перед собою, о царю, дві речі: або мерзотно і невільно жити, потуравши безголовим, або чесно померти, ідучи за праведними святих Отців догмами, — знай, що ми смерть вибираємо. Не приймаємо ж нових догм, але йдемо за попередніми Отців законами, а тих, що, окрім них, инші захищати прийняли, благочестиво відкидаємо і прокляттю передаємо. І тих, що рукоположені безголовими, насильно не приймемо. Хай не буде нам того, о Христе Царю! Коли щось з боку цих трапиться, коли свідка істинного Бога нині вони будуть кривдити, станемо супроти аж до крови. І як же за батьківщину, так і за правовір’я солодко душі наші покладемо, хоч і ті святі місця вогнем знищені побачимо. Яка-бо є потреба єдиного лише імени, щоб святими місцями називатися, коли та святиня насправді від єретиків терпить кривду. Ми-бо не хочемо не лише говорити, але ані подумати щось, не відповідне святим Вселенським Соборам. З них же перший трьомастами вісімдесятьма отцями прикрашається, що на Арія зібралися й анатему на окаянного наклали, від церковного тіла відрубавши, бо відчужував від Отчого єства природного Сина і вводив догми неправедної віри. Другий же собор, зрушенням Божим, зібрався в Царгороді на Македонія, що говорив образливе на Святого Духа. Третій — на Несторія, нечистого язиком і мерзотного, який ображав прийняту від Пречистої Діви плоть Христову, в Ефесі красно зійшовся. Після цих у Халкедоні шестисот тридцяти богоносних отців собор відповідне до того, що перші собори казали і перед тим до сказаного відповідне робив, щоб окаянного і мерзотного Євтихія разом з Діоскором від священного церковного тіла відлучити й апостольську утвердити віру, а кожного, що инакше мудрує, відчужити від Христової Церкви. Відповідно до цих соборів хай запалиться на нас вогонь, хай вигостриться меч і смерть найлютіша перед нами нехай постане, більше ж — якщо можливо — і незчисленні смерті за одну хай будуть. Ми ж ніяк не відступимо від істинного благочестя ані відкиненням не зганьбимо того, що отці добре прийняли. Свідками хай будуть їхні зусилля і багато подвигів, що вони підняли за віру. Але вони перебуватимуть міцними й непорушними і в нас, і в них, їм же краще є і за Богом, і за нами іти. Мир же Божий, який перевищує будь-яке розуміння, хай буде охоронцем і наставником державі твоїй”. Цим писанням преподобний відкрито показав свою велику за благочестям ревність. Прочитав же те цар, засоромився й упокорився трохи, і від внутрішньої із правовірними боротьби на якийсь час відійшов. Відписав до преподобного смиренно, на инших причину збентеження церковного перекладаючи: “Щодо новини, — казав, — не є ми винуваті, о чоловіче Божий, у свідки зі сміливістю прикликаємо Всевидяче Око Боже, але від тих виникає те збентеження, яким же більше від инших пасує мовчанням те шанувати. Вони ж, хочучи явитися і словом, і достоїнством найпершими, один одного поборюють і нас заманюють до себе. Не відомо є твоїй преподобності, що дехто з ченців і клириків, котрі, здавалося, праведно мудрували, такими спокусами зрушилися, намагаючись, якже ми сказали, себе найпершими показати”. Після цього мало часу минуло, знову захитався непостійністю цар і на благочестя повстав. І знову веління царські, які собори святі, а найбільше Халкедонський, відкидали, поширилися всюди, і в святому граді Єрусалимі. Знову-бо духовний воїн Феодосій преподобний, хоч вже й літами старий, молодечий показав подвиг. Коли-бо всі через страх мовчали і ще більше погоджувалися, преподобний тоді з обителі своєї прийшов і у святій великій Єрусалимській церкві на підвищенні, де ж звично священикам читання до людей чинити, вставши і рукою народові мовчання давши знак, велегласно промовив: “Тим, хто чотири святі Вселенські Собори не приймає, як же і чотири Євангелія, анатема хай буде”. Це сказавши, як же ангел, налякав народ, і ніхто зі супротивників не насмілився щось сказати всупереч. Тоді, прикликавши тепліших у вірі своїх учнів, обходив навколишні гради і села, злочестя винищуючи, благочестя утверджуючи. Про те почувши, цар на вигнання Феодосія засудив, не знав, окаянний, що при дверях вже кінець його. Той-бо у вигнання посланий був, а цар Анастасій скороминуще життя це покинув — і зразу ісповідник Христовий Феодосій з иншими, що вигнання за праведну віру терпіли, повернувся до своєї обителі. Писав же до нього Агапіт, єпископ старого Риму, також і Єфрем, єпископ Антіохійський, багатьма похвалами прославляючи блаженного, що таку показав ревність, вигнання перетерпів за істинну віру і смерть підняти готовий був. Але вже час перейти нам до розповіді про чуда Святого.

У той час, коли Анастасія-царя злочестивий наказ у святому граді Єрусалимі поширювався, зібрані були на те всі отці з обителей палестинських, і преподобний Феодосій, як же ми сказали, зі своїми учнями туди прийшов. І коли весь той собор на місці, названому Ієратіон, був, місце ж те — осідок, Констянтином Великим створений, на ньому ж у всі роки було Чесного Хреста Господнього Воздвиження, жінка одна, що мала на грудях своїх хворобу (яку лікарі канкрумА називають), довгий час страждала і, жодної від лікарів не отримавши відради, прийшла туди і стояла сумна поблизу отців святих лику. Приступивши ж до одного з них [був же то преподобний Ісидор, що був пізніше ігуменом обителі Сукійської], показала йому, плачучи, хворобу свою і питала, чи є на соборі тому преподобний Феодосій і який він на вигляд. Ісидор же перстом показав їй святого. Вона ж, вийшовши і ззаду ставши, не инакше, як же колись кровоточива, що краю ризи Господньої торкнулася, відкрила груди свої і торкнулася ними потай чернечого образу, що на преподобному, — і зразу отримала зцілення. Не утаїлося ж те від преподобного, який, звернувшися до жінки, сказав: “Будь відважною, донько, мій-бо каже Владика: “Віра твоя врятувала тебе”[16]. Блаженний же Ісидор із поспіхом підбіг до жінки, хотівши побачити створене чудо, і бачив, що ані знаку не було на тому місці, де була невигойна рана.

Після смерти царя Анастасія і після повернення з вигнання преподобного отця, звичай йому був ходити у Вифлеєм на молитву. Якось, хотівши з труду спочити, звернув з дороги в обитель преподобного Маркіяна. Той же, з любов’ю прийнявши жаданого гостя, не мав чим пригостити його: не було в нього у той час хліба ані пшениці, — і після духовної бесіди, коли був час трапези, звелів Маркіян учням своїм, щоб, чечевицю зваривши, поставили перед ними. Зрозумівши ж таку його убогість, Феодосій звелів учням своїм, щоб хліби, на дорогу з дому взяті, з мішка винесли і поклали. Коли вони їли, сказав преподобний Маркіян до преподобного Феодосія: “Не гнівайся, отче, що голодну гостину приготував. Не докоряй нам, що не запропонували хліба, дуже-бо збідніли і пшениці зовсім не маємо”. Коли він це сказав, дивний Феодосій, Маркіянові на бороду поглянувши, побачив зерно пшеничне, яке невідомо звідки в бороду впало. Його обережно правицею тихо взявши, втішеним лицем усміхнувся і сказав: “Ось пшениця, як-бо говорите, що пшениці не маєте?” Блаженний Маркіян, зерно те, з бороди своєї взяте, з рук Феодосієвих з радістю, як якесь добре насіння, взявши, звелів віднести до житниці, вірячи, що благословенням святого Феодосія без труду плід принесе більший, ніж всі ниви оброблені, — що й сталося. Після відходу Феодосія, зранку, хотіли учні відчинити двері житниці і побачили всередині повно пшениці, що ані двері відчинитися не могли. Послав-бо Маркіян до преподобного Феодосія, сповіщаючи про чудо, що сталося, і дякуючи йому за пшениці примноження. Преподобний ж відповідав: “Не я, але ти, отче, пшеницю примножив, бо з твоєї бороди зерно було взяте”.

Жінка одна, відома з Олександрії, прийшла до обителі преподобного Феодосія із сином своїм, малим хлопцем, що, здалеку побачивши отця святого, звернувся до матері своєї, вказуючи пальцем на блаженного і говорячи: “Цей врятував мене з колодязя від утоплення, підтримав руку мою, щоб у воду я не занурився”. Мати ж, припавши до ніг преподобного, розповіла річ таку: “Хлопча, — казала, — це, бавлячись зі своїми однолітками, впало з необережности у колодязь глибочезний, і думали, що воно там розбилося і втопилося. Ридаючи-бо за ним, як за померлим, спустили одного в колодязь, аби взяв з води тіло хлоп’яти, — і виявили хлопця живим, що сидів зверху на воді. Дивувалися ж ми і питали, як не потонув у воді. Розповідав, що “чернець один старий, явившись, взяв мене за руку і зверху води тримав”. Тому я, взявши хлопця, обходжу гради і села, гори й пустелі, поки того отця знайду. І ось знайшла твою преподобність, тебе ж пізнав син мій, якого ти від утоплення врятував”.

Инша жінка при народженні дітей страждала вельми: мертвих дітей народжувала, родила ж із тяжким болем у всі роки. І була багатодітна і бездітна. Багатодітна, бо родила часто, бездітна, бо ще перед виходом з утроби плід мертвим виявлявся. Вона молила зі сльозами преподобного отця Феодосія, аби помолився за неї, щоб зупинилася згуба народжуваних дітей і полегшилися тяжкі її болі. Ще ж просила і за те, щоб, коли народить дитину чоловічого роду, дозволив її наректи своїм іменем — Феодосій. “Якщо звелиш, — казала, — тому, що має від мене народитися, твоїм наректися іменем, то маю надію, що дитина буде жива”. Преподобний же послухав прохання її і молитву за неї до Бога склав належну — і коли мала народжувати жінка, то не мала попереднього болю, але легше народила, і народжене виявилося живим, чоловічого ж роду, і нарекли його іменем преподобного. Коли ж трохи підріс, привели його в обитель до преподобного отця і Богові в чернецтво віддали. Також і инша жінка з Вифлеєму за помираючими дітьми своїми сумувала, проте коли народжене немовля іменем преподобного назвала, живим його мала, виріс хлопець здоровий тілом і був майстром, будівничим був видатним.

Дошкуляли якось у Палестині гусінь і саранча. Преподобний у той час старий уже був вельми, не міг і ходити. Проте звелів учням вести себе в поле, де гинули плоди земні, і там заборони саранчі й гусіні сказав: “Так велить вам спільний для нас усіх Владика: щоб не губили ви трудів людських і їжі убогих не поїдали”. І зразу, як хмара, саранча відійшла і гусінь згинула.

Була одного разу потреба братам в одежі, бо збідніли були дуже і не мали у що вбратися, — надокучали ж, приходячи до преподобного. Він же не мав що дати їм на купівлю одягу, хіба ж бажати міг лише і співчувати, проте, за обіцянкою Владики, сказав до них: “Не турбуйтеся про завтрішнє, шукайте спершу Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам. Знає-бо Отець ваш небесний швидше, ніж попросите, що потребуєте цього”[17]. Коли так святий братів утішав, прийшов муж якийсь, нікому не відомий зовсім ані не сказав про себе, хто є і звідки. Він дав преподобному на потребу монастирську сто золотих і пішов. Преподобний подякував Богові за такий Його промисел, дав золото те на одяг братам, і всі задовольнилися одягом на довгі часи.

Юліян, пастир Вострської церкви, що на початку віку свого учився книг у преподобного, розповідав про нього: “Прийшли, — казав, — колись із преподобним отцем у Востру, і ось жінка якась знатна і злом славна, зустрівши нас, поглянула на отця преподобного гнівно і назвала його облесником і брехуном — і зразу наздогнала її Божа кара: раптово-бо, впавши, померла. Трапилося ж нам [розповідав той же] іти недалеко від монастиря у ньому ж були чорноризці єресі Севірової, які, бачивши нас, почали вдаряти в било церковне на зібрання братії швидше звичного часу співу. Преподобний же, розумівши, що підступ якийсь хочуть нам вчинити, праведним розпалився гнівом і пророчо слово Владики сказав: “Не залишиться тут камінь на камені, поки не зруйнується”[18]. І не затрималося слів здійснення: мало-бо часу минуло, напали агаряни вночі на монастир той і все, що знайшли в ньому, взяли, і всіх ченців полонили, монастир спалили і зруйнувалося місце те, за пророцтвом святого. Начальник грецького воїнства, званий східний комит, на ім’я Кирик, сміливий був до битви, благоговійний до Бога. Він ішов на персів і прийшов спершу до Єрусалиму поклонитися святим місцям і Божу здобути на ворогів допомогу. Прийшов же і в обитель Феодосія, бо слава про святиню отця преподобного всюди розходилася, всіх до нього притягала. Розмовляючи-бо зі святим, багато від нього скористав. Чув від священного язика того, щоб не на лук свій покладатися ані не на незчисленну силу воїнів надію мати, але єдиного помічника знати Бога і на Його непереможну силу уповати: Йому ж є легко вчинити те, щоб один прогнав тисячу, а двоє зрушили десять тисяч. Від такого повчання і бесіди комит той велику здобув любов до святого і попросив у нього волосяницю, яку святий носив, щоб мати її як щит у боротьбі. І було так: коли воїнство грецьке з персами зійшлося, велику різанину зробили; комит же у волосяницю преподобного Феодосія, наче у броню, одягнений був, не ушкоджений був стрілами, ні списами, ані мечем і велику показував хоробрість. Після закінчення ж битви повернувся, знову до преподобного прийшов і розповів, що “тебе, — казав, — самого, отче, у битві бачив, як ти допомагав мені і страшним мене для ворогів робив, аж поки переміг перську силу”. Не лише комитові великий наш Отець явився, далеко стоячи, але й иншим багатьом у багатьох місцях являвся, приносячи швидку допомогу: і тим, хто в кораблях бідував посеред хвиль і бурі; і тим, хто в пустелях блукав; і тим, що потрапили в пащу диких звірів. Иншим-бо у сні, перед иншими ж очевидно поставав, з біди рятуючи. Не лише для людей швидким був помічником, але і для безсловесних тварин. Подорожній-бо один, осла вівши, йшов, його ж на шляху зустрів лев, кинувся на осла, на людину не зважаючи, і хотів того осла розтерзати і з’їсти. Чоловік-бо, тремтячи, прикликав голосно ім’я преподобного: “Поможи мені, — казав, — чоловіче Божий Феодосію”. І зразу лев, ім’я святого чуючи, повернувся й утік у пустелю.

Згадаймо ж дещо і про передбачення преподобного. Звелів якось, незадовго перед кончиною своєю, вдарити в било на зібрання братії. І коли зібралися до нього брати, зітхнув, і просльозився, і сказав: “Молитися треба, отці і браття, молитися треба, гнів-бо Божий, бачу, йде на Східний край”. Після цього минуло шість чи сім днів — чути було, що впала Антіохія через великий землетрус, впала ж у той самий час, коли преподобний бачив гнів Господній і молитися братам велів.

Тоді преподобний отець наш Феодосій наблизився до кончини блаженної, лежав на одрі хвороби цілий рік. Була ж безперестанною молитва в устах його, що й коли він засинав, уста його ворушилися і, які звикли, псалми й молитви промовляли, і коли будився святий, псалом в устах своїх знаходив, що збувалося на ньому слово Давидове: “Вночі пісня Його у мені”[19]. Багато і братів на чесноти повчав. А за три дні до смерти своєї прикликав трьох єпископів собі любих, і сповістив їм про свій до Бога відхід, останнє дав цілування тим, що ридали через розлуку з ним. Після цього, на третій день, молячись до Бога, передав дух свій, проживши всіх літ життя свого сто і п’ять, і трохи більше. Переставлення ж його вшанував Бог чудом таким. Муж один на ім’я Стефан, родом олександрієць, довгий час біснуватим був. Він після переставлення преподобного торкнувся одра його — звільнився від ката свого і став здоровий. Стало відомо всюди зразу про смерть святого, і зійшлося зі всіх градів багато люду, і з обителей ченців, і святіший глава Єрусалимської церкви Петро з єпископами своїми прийшов, і поховали чесно святе тіло преподобного отця Феодосія в печері, у якій він спочатку жив, на славу Господа нашого Ісуса Христа з Отцем і Святим Духом, Якого славимо навіки. Амінь.

У той самий день пам’ять преподобного отця нашого Теодосія Антіохійського. І преподобного отця нашого Михаїла, задля Христа юродивого, того, що на Клопську, нового чудотворця. Дивись про нього у Пролозі


[2] 1 М.12, [1].

[3] Євангеліє від Матвія
19:1 І сталось, як Ісус закінчив ці слова, то Він вирушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на той бік Йордану.
19:2 А за Ним ішла безліч народу, і Він уздоровив їх тут.
19:3 І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?
19:4 А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?
19:5 І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом,
19:6 тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!
19:7 Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?
19:8 Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.
19:9 А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.
19:10 Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись.
19:11 А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано.
19:12 Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.
19:13 Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли.
19:14 Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким.
19:15 І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля.
19:16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?
19:17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
19:18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
19:19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
19:20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?
19:21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.
19:22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.
19:23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
19:24 Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!
19:25 Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?
19:26 А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.
19:27 Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?
19:28 А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих.
19:29 І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя.
19:30 І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими.
Мв. 19
, [29].

[4] Псалми
85
85:1 Молитва Давидова. Нахили, Господи, ухо Своє і вислухай мене, бо я бідний та вбогий!
85:2 Бережи мою душу, бо я богобійний, спаси Ти, мій Боже, Свого раба, що на Тебе надію кладе!
85:3 Змилосердься до мене, о Господи, бо я кличу до Тебе ввесь день,
85:4 потіш душу Свого раба, бо до Тебе підношу я, Господи, душу мою,
85:5 бо Ти, Господи, добрий і вибачливий, і многомилостивий для всіх, хто кличе до Тебе!
85:6 Почуй же, о Господи, молитву мою, і вислухай голос благання мого,
85:7 в день недолі своєї я кличу до Тебе, бо Ти обізвешся до мене!
85:8 Нема, Господи, поміж богами такого, як Ти, і чинів нема, як чини Твої!
85:9 Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім'я Твоє славити будуть,
85:10 великий бо Ти, та чуда вчиняєш, Ти Бог єдиний!
85:11 Дорогу Свою покажи мені, Господи, і я буду ходити у правді Твоїй, приєднай моє серце боятися Ймення Твого!
85:12 Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Господи, Боже Ти мій, і славити буду повіки ім'я Твоє,
85:13 велика бо милість Твоя надо мною, і вирвав Ти душу мою від шеолу глибокого!
85:14 Боже, злочинці повстали на мене, а натовп гнобителів прагне моєї душі, і перед собою не ставлять Тебе...
85:15 А Ти, Господи, Бог щедрий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і справедливий,
85:16 зглянься на мене, й помилуй мене, подай же Своєму рабові Свою силу, і спаси сина Своєї невільниці!
85:17 Учини мені знака на добре, і нехай це побачать мої ненависники, і хай засоромлені будуть, бо Ти, Господи, мені допоміг та мене звеселив!
Пс. 85
(86),(ІІ)

[5] їв. 11, [25].

[6] 1 П. 22, [13].

[7] Псалми
103
103:1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
103:2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
103:3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
103:4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
103:5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
103:6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами,
103:7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
103:8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
103:9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
103:10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
103:11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
103:12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
103:13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
103:14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
103:15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
103:16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
103:17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
103:18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
103:19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
103:20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
103:21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
103:22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
103:23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
103:24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
103:25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
103:26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
103:27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
103:28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
103:29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
103:30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
103:31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
103:32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
103:33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
103:34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
103:35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
Пс. 103
(104), 28.

[8] Псалми
103
103:1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
103:2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
103:3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
103:4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
103:5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
103:6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами,
103:7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
103:8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
103:9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
103:10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
103:11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
103:12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
103:13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
103:14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
103:15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
103:16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
103:17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
103:18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
103:19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
103:20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
103:21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
103:22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
103:23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
103:24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
103:25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
103:26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
103:27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
103:28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
103:29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
103:30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
103:31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
103:32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
103:33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
103:34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
103:35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
Пс. 103
(104).

[9] 2М.4, [3].

[10] Книга Суддів
6:1 А Ізраїлеві сини чинили зло в очах Господніх, і Господь дав їх у руку мідіянітян на сім літ.
6:2 І зміцніла Мідіянова рука над Ізраїлем. Ізраїлеві сини поробили собі зо страху перед мідіянітянами проходи, що в горах, і печери, і твердині.
6:3 І бувало, якщо посіяв Ізраїль, то підіймався Мідіян і Амалик та сини Кедему, і йшли на нього.
6:4 І вони таборували в них, і нищили врожай землі аж до підходу до Гази. І не лишали вони в Ізраїлі ані поживи, ані штуки дрібної худоби, ані вола, ані осла,
6:5 бо вони й їхня худоба та їхні намети ходили, і приходили в такій кількості, як сарана, а їм та їхнім верблюдам не було числа. І вони приходили до Краю, щоб пустошити його.
6:6 І через Мідіяна Ізраїль дуже зубожів, і Ізраїлеві сини кликали до Господа.
6:7 І сталося, коли Ізраїлеві сини кликали до Господа через Мідіяна,
6:8 то Господь послав до Ізраїлевих синів мужа пророка, а він сказав їм: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я вивів вас із Єгипту, і випровадив вас із дому рабства.
6:9 І Я спас вас з руки Єгипту, і з руки всіх, хто вас тиснув. І Я повиганяв їх перед вами, а їхній Край віддав вам.
6:10 І сказав Я до вас: Я Господь, Бог ваш! Не будете боятися аморейських богів, що в їхньому краї сидите ви. Та ви не послухалися Мого голосу!
6:11 І прийшов Ангол Господній, і всівся під дубом, що в Офрі, який належить аві-езріянину Йоашеві. А син його Гедеон молотив пшеницю в виноградному чавилі, щоб заховатися перед мідіянітянами.
6:12 І явився до нього Ангол Господній, і промовив йому: Господь з тобою, хоробрий мужу!
6:13 А Гедеон сказав до нього: О, Пане мій, якщо Господь з нами, то нащо прийшло на нас усе це? І де всі Його чуда, про які оповідали нам наші батьки, говорячи: Ось з Єгипту вивів нас Господь? А тепер Господь покинув нас, і віддав нас у руку Мідіяна.
6:14 І обернувся до нього Господь і сказав: Іди з цією своєю силою, і ти спасеш Ізраїля з мідіянської руки. Оце Я послав тебе.
6:15 І відказав Йому Гедеон: О, Господи мій, чим я спасу Ізраїля? Ось моя тисяча найнужденніша в Манасії, а я наймолодший у домі батька свого.
6:16 І сказав йому Господь: Але Я буду з тобою, і ти поб'єш мідіянітян, як одного чоловіка.
6:17 А той до Нього сказав: Якщо знайшов я милість в очах Твоїх, то зроби мені ознаку, що Ти говориш зо мною.
6:18 Не відходь же звідси, аж поки я не прийду до Тебе, і не принесу дарунка мого, і не покладу перед лицем Твоїм. А Той відказав: Я буду сидіти аж до твого повернення.
6:19 І Гедеон увійшов до хати, і спорядив козеня, і опрісноків з ефи муки, м'ясо поклав до коша, а юшку влив до горщика. І приніс він до Нього під дуб, та й поставив перед Ним.
6:20 І сказав до нього Ангол Божий: Візьми це м'ясо й ці опрісноки, та й поклади на оцю скелю, а юшку вилий. І той так зробив.
6:21 І витягнув Ангол Господній кінець палиці, що в руці Його, і доторкнувся до м'яса та до опрісноків, і знявся зо скелі огонь, та й поїв те м'ясо та опрісноки, а Ангол Господній зник з його очей.
6:22 І побачив Гедеон, що це Ангол Господній. І сказав Гедеон: Ах, Владико, Господи, бож я бачив Господнього Ангола обличчя в обличчя.
6:23 І сказав йому Господь: Мир тобі, не бійся, не помреш!
6:24 І Гедеон збудував там жертівника для Господа, і назвав ім'я йому: Єгова-Шалом. Він іще є аж до цього дня в Офрі Авіезеровій.
6:25 І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: Візьми бичка з волів батька свого, і другого бичка семилітнього, і розбий Ваалового жертівника батька свого, а святе дерево, що при ньому, зрубай.
6:26 І збудуєш жертівника Господеві, Богові своєму, на верху цієї твердині, у порядку. І візьмеш другого бичка, і принесеш цілопалення дровами з святого дерева, яке зрубаєш.
6:27 І взяв Гедеон десять людей зо своїх рабів, і зробив, як говорив до нього Господь. І сталося, через те, що боявся дому батька свого та людей того міста, щоб робити вдень, то зробив уночі.
6:28 І встали люди того міста рано вранці, аж ось жертівник Ваалів розбитий, а святе дерево, що при ньому, порубане, а другого бичка принесено в жертву на збудованому жертівнику.
6:29 І говорили вони один одному: Хто зробив оцю річ? І вони вивідували й шукали, та й сказали: Гедеон, син Йоашів, зробив оцю річ.
6:30 І сказали люди того міста до Йоаша: Виведи сина свого, і нехай він помре, бо розбив Ваалового жертівника та порубав святе дерево, що при ньому.
6:31 І сказав Йоаш до всіх, що стояли при ньому: Чи ви будете обставати за Ваалом? Чи ви допоможете йому? Хто буде обставати за ним, той буде забитий до ранку. Якщо він Бог, то нехай сам заступається за себе, коли той розбив його жертівника.
6:32 І він назвав ім'я йому того дня: Єруббаал, говорячи: Нехай змагається з ним Ваал, бо він розбив його жертівника.
6:33 А всі мідіяніти й амаликитяни та сини Кедему були зібрані разом, і перейшли Йордан, і таборували в долині Ізреел.
6:34 А Дух Господній зійшов на Гедеона, і він засурмив у сурму, і був скликаний Авіезер за ним.
6:35 І він послав послів по всьому Манасії, і був скликаний за ним і він. І послав він послів до Асира, і до Завулона, і до Нефталима, і вони вийшли навперейми них.
6:36 І сказав Гедеон до Бога: Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив,
6:37 то ось я розстелю на тоці вовняне руно; якщо роса буде на самім руні, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!
6:38 І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстелив руно, і вичавив росу з руна, повне горня води.
6:39 І сказав Гедеон до Бога: Нехай не запалиться гнів Твій на мене, нехай я скажу тільки цей раз, нехай но я спробую руном тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні, а на всій землі нехай буде роса.
6:40 І Бог зробив так тієї ночі, і було сухо на самім руні, а на всій землі була роса.
Суд. 6
.

[11] Книга пророка Ісаї
38:1 Тими днями смертельно захворів був Єзекія. І прийшов до нього Ісая, Амосів син, пророк, і сказав до нього: Так сказав Господь: Заряди своєму домові, бо ти вмираєш і не будеш жити...
38:2 І відвернув Єзекія обличчя своє до стіни, і помолився до Господа,
38:3 та й сказав: О, Господи, згадай же, що я ходив перед обличчям Твоїм правдою та цілим серцем, і робив я добре в очах Твоїх! І заплакав Єзекія ревним плачем!
38:4 І було Господнє слово до Ісаї, говорячи:
38:5 Іди й скажеш до Єзекії: Так сказав Господь, Бог батька твого Давида: Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою! Ось Я додаю до днів твоїх п'ятнадцять літ,
38:6 і з руки асирійського царя врятую тебе та це місто, й обороню це місто.
38:7 І оце тобі знак від Господа, що Господь зробить ту річ, про яку говорив:
38:8 ось я вертаю тінь ступеня, що від сонця зійшла на ступені Ахазові, назад на десять ступенів. І вернулося сонце на десять ступенів тими ступенями, якими зійшло було.
38:9 Ось писання Єзекії, Юдиного царя, коли він був захворів та видужав з своєї хвороби:
38:10 Я сказав був: Опівдні днів своїх відійду до шеолових брам, решти років своїх я не матиму...
38:11 Я сказав: Не побачу я Господа, Господа в краї живих, уже між мешканцями царства померлих не побачу людини...
38:12 Домівка моя вже розібрана, і від мене відібрана, немов той пастуший намет; я життя своє звинув, мов ткач, від основи мене Він відірве, покінчить мене з дня до ночі...
38:13 Я кричав аж до ранку... Він, як лев, поторощить всі кості мої, з дня до ночі покінчить зо мною...
38:14 Пищу я, мов ластівка чи журавель, воркочу, мов той голуб; заниділи очі мої, визираючи до високости... Господи, причавлений я, поручися за мене!
38:15 Що маю сказати? А що Він сказав був мені, те й вчинив. Тихо змандрую всі літа свої через гіркість моєї душі!
38:16 Господи, на них, на словах Твоїх, житимуть люди, і в усьому цьому життя моєї душі, уздоров же мене й оживи Ти мене!
38:17 Ось терпіння це вийшло мені на добро, Ти стримав від гробу гниття мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої,
38:18 бо не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти... Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу.
38:19 Живий, тільки живий Тебе славити буде, як я ось сьогодні, батько синам розголосить про правду Твою!
38:20 Господь на спасіння мені, і ми будем співати пісноспіви свої у домі Господнім по всі дні мого життя!
38:21 А Ісая сказав: Нехай візьмуть грудку фіґ, і нехай розітруть на тому гнояку, і видужає!
38:22 А Єзекія промовив: Який знак, що я ввійду до Господнього дому?
Іс. 38
, [8].

[12] Перша книга царів
18:1 І минуло багато днів, і було Господнє слово до Іллі третього року, говорячи: Іди, покажися до Ахава, а Я дам дощ на поверхню землі.
18:2 І пішов Ілля показатися до Ахава. А в Асирії був сильний голод.
18:3 І покликав Ахав Овдія, що був над домом, а Овдій був дуже богобійний.
18:4 І сталося, коли Єзавель вигублювала Господніх пророків, то Овдій узяв сотню пророків, та й сховав їх по п'ятидесяти чоловіка в печері, і годував їх хлібом та водою.
18:5 І сказав Ахав до Овдія: Іди по Краю до всіх водних джерел та до всіх потоків, може знайдемо трави, і позоставимо при житті коня та мула, і не вигубимо худоби..
18:6 І поділили вони собі Край, щоб перейти по ньому, Ахав пішов однією дорогою сам, Овдій пішов сам другою дорогою.
18:7 І був Овдій у дорозі, аж ось Ілля назустріч йому. І пізнав він його, і впав на обличчя своє та й сказав: Чи то ти, пане мій Іллє?
18:8 А той відказав йому: Я. Іди, скажи панові своєму: Ось тут Ілля!
18:9 А він сказав: Чим я прогрішив, що ти віддаєш свого раба в Ахавову руку, щоб він убив мене?
18:10 Як живий Господь, Бог твій, немає народу та царства, що туди не посилав би пан мій шукати тебе. А коли говорили: Нема його, то він заприсягав те царство та той народ, що знайдуть тебе.
18:11 А тепер ти говориш: Іди, скажи своєму панові: Ось тут Ілля!
18:12 І станеться, я піду від тебе, а Дух Господній понесе тебе на те місце, якого не знаю. І прийду я, щоб донести Ахаву, а коли він не знайде тебе, то вб'є мене. А раб твій боїться Господа від своєї молодости.
18:13 Чи ж не було сказано панові моєму те, що зробив я, коли Єзавель побивала Господніх пророків, а я сховав був із Господніх пророків сотню чоловіка, по п'ятидесяти чоловіка в печері, і годував їх хлібом та водою?
18:14 А тепер ти кажеш: Іди, скажи своєму панові: Ось тут Ілля, і він мене вб'є!...
18:15 Та Ілля відказав: Як живий Господь Саваот, що я стою перед Його лицем, сьогодні я покажуся йому!
18:16 І пішов Овдій назустріч Ахаву, та й доніс йому те. І пішов Ахав навпроти Іллі.
18:17 І сталося, коли Ахав побачив Іллю, то Ахав сказав до нього: Чи це ти, що непокоїш Ізраїля?
18:18 А той відказав: Не я внещасливив Ізраїля, а тільки ти та дім твого батька через ваше недотримання Господніх заповідей, та й ти пішов за Ваалами.
18:19 А тепер пошли, збери до мене на гору Кармел усього Ізраїля та чотири сотні й п'ятдесят Ваалових пророків, та чотири сотні пророків Астарти, що їдять зо столу Єзавелі.
18:20 І послав Ахав по всіх Ізраїлевих синах, і зібрав пророків на гору Кармел.
18:21 І підійшов Ілля до всього народу й сказав: Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал ідіть за ним! Та не відповів йому народ ані слова.
18:22 І сказав Ілля до народу: Я сам позостався Господній пророк, а пророків Ваалових чотири сотні й п'ятдесят чоловіка.
18:23 І нехай дадуть нам двох бичків, і нехай вони виберуть собі одного бичка, і нехай заріжуть його, і нехай покладуть на дрова, а огню не покладуть. І я приготую одного бичка, і дам на дрова, а огню не покладу.
18:24 І ви покличете ім'я бога вашого, а я покличу Ім'я Господа. І станеться, той Бог, що відповість огнем, Він Бог! І відповів той народ та й сказав: Це добре слово!
18:25 І сказав Ілля до Ваалових пророків: Виберіть собі одного бичка, і приготуйте перші, бо ви численніші, і покличте ім'я свого бога, і огню не покладете.
18:26 І взяли вони того бичка, що він дав їм, і вони приготували й кликали Ваалове ім'я від ранку й аж до полудня, говорячи: Ваале, почуй нас! Та не було ані голосу, ані відповіді. І скакали вони біля жертівника, що зробили.
18:27 І сталося опівдні, і сміявся з них Ілля й говорив: Кличте голосом сильнішим, бо він бог! Може він роздумує, або відлучився, або в дорозі! Може він спить, то прокинеться!
18:28 І стали вони кликати голосом сильнішим, і кололися, за своїм звичаєм, мечами та ратищами, аж лилася з них кров.
18:29 І сталося, як минувся південь, то вони пророкували аж до часу принесення хлібної жертви, та не було ані голосу, ані відповіді, ані слуху...
18:30 І сказав Ілля до всього народу: Підійдіть до мене! І підійшов увесь народ до нього, а він поправив розбитого Господнього жертівника.
18:31 І взяв Ілля дванадцятеро каміння, за числом племен синів Якова, до якого було слово Господнє, говорячи: Ізраїль буде ім'я твоє!
18:32 і збудував із того каміння жертівника в Ім'я Господнє, і зробив рова, площею на дві саті насіння, навколо жертівника.
18:33 І наклав дров, і зарізав бичка та й поклав на дровах.
18:34 І він сказав: Наповніть чотири відрі води, і нехай виллють на цілопалення та на дрова. І сказав: Повторіть! І повторили. І сказав: Зробіть утретє! І зробили втретє.
18:35 І потекла вода навколо жертівника, а також рів наповнився водою.
18:36 І сталося в час принесення хлібної жертви, що підійшов пророк Ілля та й сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом.
18:37 Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що Ти Господь, Бог, і Ти обернеш їхнє серце назад!
18:38 І спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові...
18:39 І побачили це всі люди, та й попадали на обличчя свої й говорили: Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!
18:40 І сказав до них Ілля: Схопіть Ваалових пророків! Нехай ніхто не втече з них! І похапали їх, а Ілля звів їх до потоку Кішон, та й порізав їх...
18:41 І сказав Ілля до Ахава: Увійди, їж і пий, бо ось чути шум дощу.
18:42 І пішов Ахав, щоб їсти та пити, а Ілля зійшов на верхів'я Кармелу, і нахилився до землі, і поклав обличчя своє між свої коліна.
18:43 І сказав він до свого хлопця: Вийди, подивися в напрямі моря! І той вийшов і подивився та й сказав: Нема нічого. Та він відказав: Вернися сім раз!
18:44 І сталося сьомого разу, і він сказав: Ось мала хмара, немов долоня людська, підіймається з моря. А він сказав: Піди, скажи Ахавові: Запрягай і зійди, і не затримає тебе дощ.
18:45 І сталося по недовгому часі, і потемніло небо від хмар, і зірвався вітер, і пішов великий дощ. А Ахав сів на воза, та й відправився в Їзреел.
18:46 А Господня рука була на Іллі. І він оперезав свої стегна, та й побіг перед Ахавом аж до самого Їзреелу.
1Царів. 18
.

[13] Пролог.

[14] Псалми
118
118:1 Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім!
118:2 Блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем,
118:3 і хто кривди не робить, хто ходить путями Його!
118:4 Ти видав накази Свої, щоб виконувати пильно.
118:5 Коли б же дороги мої були певні, щоб держатись Твоїх постанов,
118:6 не буду тоді засоромлений я, як буду дивитись на всі Твої заповіді!
118:7 Щирим серцем я буду Тебе прославляти, як навчуся законів Твоїх справедливих.
118:8 Я буду держатись Твоїх постанов, не кидай же зовсім мене!
118:9 Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? Як держатиметься Твоїх слів!
118:10 Цілим серцем своїм я шукаю Тебе, не дай же мені заблудитися від Твоїх заповідей!
118:11 Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе.
118:12 Благословен єси, Господи, навчи мене постанов Своїх!
118:13 Устами своїми я розповідаю про всі присуди уст Твоїх.
118:14 З дороги свідоцтв Твоїх радію я, як маєтком великим.
118:15 Про накази Твої розмовлятиму я, і на стежки Твої буду дивитись.
118:16 Я буду радіти Твоїми постановами, слова Твого не забуду!
118:17 Своєму рабові пощасти, щоб я жив, і я буду держатися слова Твого!
118:18 Відкрий мої очі, і хай чуда Закону Твого я побачу!
118:19 На землі я приходько, Своїх заповідей не ховай Ти від мене!
118:20 Омліває душа моя з туги за Твоїми законами кожного часу...
118:21 Насварив Ти проклятих отих гордунів, що вхиляються від Твоїх заповідей.
118:22 Відверни Ти від мене зневагу та сором, бо держуся свідоцтв Твоїх я!
118:23 Теж вельможі сидять та на мене змовляються, та Твій раб про постанови Твої розмовляє,
118:24 і свідоцтва Твої то потіха моя, то для мене дорадники!
118:25 Душа моя гнеться до пороху, за словом Своїм оживи Ти мене!
118:26 Про дороги свої я казав, і почув Ти мене, навчи Ти мене постанов Своїх!
118:27 Дай мені розуміти дорогу наказів Твоїх, і про чуда Твої я звіщатиму.
118:28 Розпливає зо смутку душа моя, постав мене згідно зо словом Своїм!
118:29 Дорогу неправди від мене відсунь, і дай мені з ласки Своєї Закона!
118:30 Я вибрав путь правди, закони Твої біля себе поставив.
118:31 До свідоцтв Твоїх я приєднався, Господи, не посором же мене!
118:32 Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє.
118:33 Путь Своїх постанов покажи мені, Господи, і я буду держатись її до кінця!
118:34 Дай мені зрозуміти, і нехай я держуся Закону Твого, і всім серцем я буду триматись його!
118:35 Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу.
118:36 Серце моє прихили до свідоцтв Твоїх, а не до користи.
118:37 Відверни мої очі, щоб марноти не бачили, на дорозі Своїй оживи Ти мене!
118:38 Для Свого раба сповни слово Своє, що на страх Твій воно.
118:39 Відверни Ти від мене зневагу, якої боюся, бо добрі закони Твої.
118:40 Ось я прагну наказів Твоїх, оживи мене правдою Своєю!
118:41 і хай зійде на мене, о Господи, милість Твоя, спасіння Твоє, згідно з словом Твоїм,
118:42 і нехай відповім я тому, хто словом ганьбить мене, бо надіюсь на слово Твоє!
118:43 і не відіймай з моїх уст слова правди ніколи, бо я жду Твоїх присудів!
118:44 А я буду держатися завжди Закону Твого, на вічні віки!
118:45 і буду ходити в широкості, бо наказів Твоїх я шукаю.
118:46 і буду я перед царями звіщати про свідоцтва Твої, й не зазнаю я сорому!
118:47 і буду я розкошувати Твоїми заповідями, бо їх полюбив,
118:48 і я руки свої простягну до Твоїх заповідей, бо їх полюбив, і буду роздумувати про Твої постанови!
118:49 Пам'ятай про те слово Своєму рабові, що його наказав Ти чекати мені.
118:50 Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене.
118:51 Гордуни насміхалися з мене занадто, та я не відступив від Закону Твого!
118:52 Твої присуди я пам'ятаю відвіку, о Господи, і радію!
118:53 Буря мене обгорнула через нечестивих, що Закона Твого опускають!
118:54 Співи для мене Твої постанови у домі моєї мандрівки.
118:55 Я вночі пам'ятаю ім'я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!
118:56 Оце сталось мені, бо наказів Твоїх я держуся.
118:57 Я сказав: Моя доля, о Господи, щоб держатись мені Твоїх слів.
118:58 Я благаю Тебе цілим серцем: Учини мені милість за словом Своїм!
118:59 Я розважив дороги свої, й до свідоцтв Твоїх ноги свої звернув.
118:60 Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді.
118:61 Тенета безбожних мене оточили, та я не забув про Закона Твого.
118:62 Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї.
118:63 Я приятель всім, хто боїться Тебе, й хто накази Твої береже!
118:64 Милосердя Твого, о Господи, повна земля, навчи Ти мене Своїх постанов!
118:65 Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм.
118:66 Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!
118:67 Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова.
118:68 Ти добрий, і чиниш добро, навчи Ти мене Своїх постанов!
118:69 Гордуни вимишляють на мене неправду, а я цілим серцем держуся наказів Твоїх.
118:70 Зробилось нечуле, як лій, їхнє серце, а я розкошую з Закону Твого.
118:71 Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!
118:72 Ліпший для мене Закон Твоїх уст, аніж тисячі золота й срібла.
118:73 Руки Твої створили мене й збудували мене, подай мені розуму, й хай я навчусь Твоїх заповідей!
118:74 Хто боїться Тебе, ті побачать мене та й зрадіють, бо я Твого слова чекаю!
118:75 Знаю я, Господи, що справедливі були Твої присуди, і справедливо мене понижав Ти.
118:76 Нехай буде милість Твоя на розраду мені, за словом Твоїм до Свого раба.
118:77 Нехай зійде на мене Твоє милосердя, й я житиму, бо Закон Твій розрада моя.
118:78 Нехай гордуни посоромлені будуть, бо робили нечесно, а я буду роздумувати про накази Твої.
118:79 До мене повернуться ті, хто боїться Тебе, і пізнають свідоцтва Твої.
118:80 Нехай серце моє буде чисте в Твоїх постановах, щоб я не посоромився!
118:81 Душа моя слабне від туги за спасінням Твоїм, чекаю я слова Твого!
118:82 За словом Твоїм гаснуть очі мої та питають: Коли Ти потішиш мене?...
118:83 Хоч я став, як той міх у диму, та Твоїх постанов не забув.
118:84 Скільки днів для Твого раба? Коли присуда зробиш моїм переслідникам?
118:85 Гордуни покопали були мені ями, що не за Законом Твоїм.
118:86 Усі Твої заповіді справедливі; неправдиво мене переслідують, допоможи Ти мені!
118:87 Малощо не погубили мене на землі, та я не покинув наказів Твоїх!
118:88 Оживи Ти мене за Своїм милосердям, і я буду триматися свідчення уст Твоїх!
118:89 Навіки, о Господи, слово Твоє в небесах пробуває.
118:90 З роду в рід Твоя правда; Ти землю поставив і стала вона,
118:91 усі за Твоїми судами сьогодні стоять, бо раби Твої всі.
118:92 Коли б не Закон Твій, розрада моя, то я був би загинув в недолі своїй!
118:93 Я повік не забуду наказів Твоїх, бо Ти ними мене оживляєш.
118:94 Твій я, спаси Ти мене, бо наказів Твоїх я шукаю!
118:95 Чекають безбожні забити мене, а я про свідоцтва Твої розважаю.
118:96 Я бачив кінець усього досконалого, але Твоя заповідь вельми широка!
118:97 Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя!
118:98 Твоя заповідь робить мудрішим мене від моїх ворогів, вона бо навіки моя!
118:99 Я став розумніший за всіх своїх учителів, бо свідоцтва Твої то розмова моя!
118:100 Став я мудріший за старших, бо держуся наказів Твоїх!
118:101 Я від кожної злої дороги повстримую ноги свої, щоб держатися слова Твого.
118:102 Я не ухиляюся від Твоїх присудів, Ти бо навчаєш мене.
118:103 Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!
118:104 Від наказів Твоїх я мудріший стаю, тому то ненавиджу всяку дорогу неправди!
118:105 Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї.
118:106 Я присяг і дотримаю, що буду держатися присудів правди Твоєї.
118:107 Перемучений я аж занадто, за словом Своїм оживи мене, Господи!
118:108 Хай же будуть приємні Тобі жертви уст моїх, Господи, і навчи Ти мене Своїх присудів!
118:109 У небезпеці душа моя завжди, але я Закону Твого не забув.
118:110 Безбожні поставили пастку на мене, та я не зблудив від наказів Твоїх.
118:111 Я навіки свідоцтва Твої вспадкував, бо вони радість серця мого.
118:112 Я серце своє нахилив, щоб чинити Твої постанови, повік, до кінця.
118:113 Сумнівне ненавиджу я, а Закона Твого покохав.
118:114 Ти моя охорона та щит мій, чекаю я слова Твого.
118:115 Відступіться від мене, злочинці, і я буду держатися заповідей мого Бога!
118:116 За словом Своїм підіпри Ти мене, і я житиму, і в надії моїй не завдай мені сорому!
118:117 Підкріпи Ти мене і спасуся, і я буду дивитися завжди в Твої постанови!
118:118 Ти погорджуєш усіма, хто від Твоїх постанов відступає, бо хитрощі їхні неправда.
118:119 Всіх безбожних землі відкидаєш, як жужель, тому покохав я свідоцтва Твої.
118:120 Зо страху Твого моє тіло тремтить, й я боюсь Твоїх присудів!
118:121 Я право та правду чиню, щоб мене не віддав Ти моїм переслідникам.
118:122 Поручи Ти на добре Свого раба, щоб мене гордуни не гнобили.
118:123 Гаснуть очі мої за спасінням Твоїм та за словом правди Твоєї.
118:124 Учини ж Ти Своєму рабові за Своїм милосердям, і навчи Ти мене Своїх постанов!
118:125 Я раб Твій, і зроби мене мудрим, і свідоцтва Твої буду знати!
118:126 Це для Господа час, щоб діяти: Закона Твого уневажнили.
118:127 Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота.
118:128 Тому всі накази Твої уважаю за слушні, а кожну дорогу неправди ненавиджу!
118:129 Чудові свідоцтва Твої, тому то душа моя держиться їх.
118:130 Вхід у слова Твої світло дає, недосвідчених мудрими робить.
118:131 Я уста свої розкриваю й повітря ковтаю, бо чую жадобу до Твоїх заповідей.
118:132 Обернися до мене та будь милостивий мені, Як чиниш Ти тим, хто кохає імення Твоє.
118:133 Своїм словом зміцни мої кроки, і не дай панувати надо мною ніякому прогріхові.
118:134 Від людського утиску визволь мене, і нехай я держуся наказів Твоїх!
118:135 Хай засяє лице Твоє на Твого раба, і навчи Ти мене уставів Своїх!
118:136 Пливуть водні потоки з очей моїх, бо Твого Закону не додержують...
118:137 Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди,
118:138 бо Ти наказав справедливі свідоцтва Свої й щиру правду!
118:139 Нищить мене моя ревність, бо мої вороги позабували слова Твої.
118:140 Вельми очищене слово Твоє, і Твій раб його любить.
118:141 Я малий і погорджений, та не забуваю наказів Твоїх.
118:142 Правда Твоя правда вічна, а Закон Твій то істина.
118:143 Недоля та утиск мене обгорнули, але Твої заповіді моя розкіш!
118:144 Правда свідоцтв Твоїх вічна, подай мені розуму, й буду я жити!
118:145 Цілим серцем я кличу: почуй мене, Господи, і я буду держатись уставів Твоїх!
118:146 Я кличу до Тебе, спаси Ти мене, і я буду держатись свідоцтв Твоїх!
118:147 Світанок я випередив та й вже кличу, Твого слова чекаю.
118:148 Мої очі сторожі нічні випереджують, щоб про слово Твоє розмовляти.
118:149 Почуй же мій голос з Свого милосердя, о Господи, оживи Ти мене з Свого присуду!
118:150 Наближаться ті, що за чином ганебним ганяють, від Закону Твого далекі,
118:151 та близький Ти, о Господи, а всі Твої заповіді справедливість!
118:152 Віддавна я знаю свідоцтва Твої, бо навіки Ти їх заклав!
118:153 Подивись на недолю мою та мене порятуй, бо я не забуваю Закону Твого!
118:154 Вступися за справу мою й мене визволи, за словом Своїм оживи Ти мене!
118:155 Від безбожних спасіння далеке, бо вони не шукають Твоїх постанов.
118:156 Велике Твоє милосердя, о Господи, оживи Ти мене з Свого присуду!
118:157 Багато моїх переслідників та ворогів моїх, але від свідоцтв Твоїх не відхиляюсь!
118:158 Бачив я зрадників й бридився ними, бо не держать вони Твого слова.
118:159 Подивися: люблю я накази Твої, за милосердям Своїм оживи мене, Господи!
118:160 Правда підвалина слова Твого, а присуди правди Твоєї навіки.
118:161 Безневинно вельможі мене переслідують, та серце моє Твого слова боїться.
118:162 Радію я словом Твоїм, ніби здобич велику знайшов.
118:163 Я неправду ненавиджу й бриджуся нею, покохав я Закона Твого!
118:164 Сім раз денно я славлю Тебе через присуди правди Твоєї.
118:165 Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, і не мають вони спотикання.
118:166 На спасіння Твоє я надіюся, Господи, і Твої заповіді виконую.
118:167 Душа моя держить свідоцтва Твої, і я сильно люблю їх.
118:168 Я держуся наказів Твоїх та свідоцтв Твоїх, бо перед Тобою мої всі дороги!
118:169 Благання моє хай наблизиться перед лице Твоє, Господи, за словом Своїм подай мені розуму!
118:170 Нехай прийде молитва моя перед лице Твоє, за словом Своїм мене визволь!
118:171 Нехай уста мої вимовляють хвалу, бо уставів Своїх Ти навчаєш мене.
118:172 Хай язик мій звіщатиме слово Твоє, бо всі Твої заповіді справедливість.
118:173 Нехай буде рука Твоя в поміч мені, бо я вибрав накази Твої.
118:174 Я прагну спасіння Твого, о Господи, а Закон Твій то розкіш моя!
118:175 Хай душа моя буде жива, і хай славить Тебе, а Твій присуд нехай допоможе мені!
118:176 Я блукаю, немов та овечка загублена, пошукай же Свого раба, бо я не забув Твоїх заповідей!...
Пс. 118
(119), [164]

[15] Книга пророка Єремії
1:1 Слова Єремії, сина Хілкійїного, з священиків, що в Анатоті, у Веніяминовому краї,
1:2 що було до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царювання.
1:3 І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до виходу Єрусалиму на вигнання в п'ятому місяці.
1:4 І прийшло мені слово Господнє, говорячи:
1:5 Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!
1:6 А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!...
1:7 Господь же мені відказав: Не кажи: Я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу.
1:8 Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь!
1:9 І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої уста слова Мої!
1:10 Дивись, Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб виривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!
1:11 І було мені слово Господнє, говорячи: Що ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Я бачу мигдалеву галузку.
1:12 І сказав мені Господь: Ти добре бачиш, бо Я пильную Свого слова, щоб справдилось воно.
1:13 І було мені слово Господнє подруге таке: Що ти бачиш? А я відказав: Я бачу кипляче горня, а перед його звернений з півночі на південь.
1:14 І сказав мені Господь: З півночі відкриється зло на всіх мешканців землі.
1:15 Бо ось Я покличу всі родини царств на півночі, говорить Господь, і вони поприходять, і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних містах.
1:16 І буду судитися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, і вклонялись чинам своїх рук.
1:17 А ти підпережеш стегна свої та й устанеш, і будеш говорити їм усе, що Я накажу тобі; не бійся перед ними, щоб Я не злякав тебе перед ними!
1:18 Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом твердинним, і залізним стовпом, і мідяними мурами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князів, проти його священиків та проти народу цієї землі.
1:19 І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, говорить Господь, щоб тебе рятувати!
Єр. 1
, [9].

[16] Євангеліє від Матвія
9:1 І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув.
9:2 І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!
9:3 І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає.
9:4 Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх?
9:5 Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи?
9:6 Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!
9:7 Той устав і пішов у свій дім.
9:8 А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!...
9:9 А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним.
9:10 І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями.
9:11 Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?
9:12 А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі!
9:13 Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння.
9:14 Тоді приступили до Нього Іванові учні та й кажуть: Чому постимо ми й фарисеї, а учні Твої не постять?
9:15 Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони.
9:16 До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового, бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша.
9:17 І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде.
9:18 Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старших, уклонився Йому та й говорить: Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, і вона оживе.
9:19 І підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також учні Його.
9:20 І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю одежі Його.
9:21 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю.
9:22 Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе! І одужала жінка з тієї години.
9:23 А Ісус, як прибув до господи старшого, і вздрів дударів та юрбу голосільників,
9:24 то сказав: Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить. І насміхалися з Нього.
9:25 А коли народ випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, і дівчина встала!
9:26 І вістка про це розійшлася по всій тій країні.
9:27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: Змилуйсь над нами, Сину Давидів!
9:28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце? Говорять до Нього вони: Так, Господи.
9:29 Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!
9:30 І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суворо, говорячи: Глядіть, щоб ніхто не довідавсь про це!
9:31 А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.
9:32 Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.
9:33 І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля!
9:34 Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів.
9:35 І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку.
9:36 А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха.
9:37 Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало;
9:38 тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.
Мв. 9
, [22].

[17] Євангеліє від Матвія
6:1 Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі.
6:2 Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
6:3 А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя,
6:4 щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
6:5 А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
6:6 А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
6:7 А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство.
6:8 Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!
6:9 Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє,
6:10 нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
6:11 Хліба нашого насущного дай нам сьогодні.
6:12 І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
6:13 І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
6:14 Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
6:15 А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.
6:16 А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
6:17 А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий,
6:18 щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
6:19 Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають.
6:20 Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.
6:21 Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!
6:22 Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле.
6:23 А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!
6:24 Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні.
6:25 Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?
6:26 Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?
6:27 Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?
6:28 І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть.
6:29 А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.
6:30 І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
6:31 Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?
6:32 Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.
6:33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.
6:34 Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!
Мв. 6
[31-32].

[18] Євангеліє від Луки
19:1 І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
19:2 І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
19:3 бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст.
19:4 І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити.
19:5 А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!
19:6 І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.
19:7 А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов!
19:8 Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.
19:9 Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів.
19:10 Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!
19:11 Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об'явиться Боже Царство тепер.
19:12 Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.
19:13 І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін, і сказав їм: Торгуйте, аж поки вернуся.
19:14 Та його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: Не хочемо, щоб він був над нами царем.
19:15 І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув.
19:16 І перший прийшов і сказав: Пане, міна твоя принесла десять мін.
19:17 І відказав він йому: Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний, володій десятьма містами.
19:18 І другий прийшов і сказав: Пане, твоя міна п'ять мін принесла.
19:19 Він же сказав і тому: Будь і ти над п'ятьма містами.
19:20 І ще інший прийшов і сказав: Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці.
19:21 Я бо боявся тебе, ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв.
19:22 І відказав той йому: Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.
19:23 Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?
19:24 І сказав він присутнім: Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має.
19:25 І відказали йому: Пане, він десять мін має.
19:26 Говорю бо я вам: Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має.
19:27 А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте.
19:28 А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.
19:29 І ото, як наблизився до Вітфагії й Віфанії, на горі, що Оливною зветься, Він двох учнів послав,
19:30 наказуючи: Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив'язане осля, що на нього ніколи ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.
19:31 Коли ж вас хто спитає: Нащо відв'язуєте?, відкажіть тому так: Господь потребує його.
19:32 Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він їм був сказав.
19:33 А коли осля стали відв'язувати, хазяї його їх запитали: Нащо осля ви відв'язуєте?
19:34 Вони ж відказали: Господь потребує його.
19:35 І вони привели до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса.
19:36 Коли ж Він їхав, вони простилали одежу свою по дорозі.
19:37 А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили,
19:38 кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім'я! Мир на небесах, і слава на висоті!
19:39 А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням!
19:40 А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!
19:41 І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним,
19:42 і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це.
19:43 Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди.
19:44 І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх...
19:45 А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавців,
19:46 до них кажучи: Написано: Дім Мій дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників.
19:47 І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважніші з народу шукали, щоб Його погубити,
19:48 але не знаходили, що вчинити Йому, бо ввесь народ горнувся до Нього та слухав Його.
Лк. 19
, [6]

[19] Псалми
41:1 Для дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.
41:2 Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
41:3 душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?
41:4 Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:5 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу...
41:6 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
41:7 Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.
41:8 Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.
41:9 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
41:10 Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?
41:11 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
41:12 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!
Пс. 41
(42), [9].