Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Петра, який постив на Афонській горі

Місяця червня на 12-й день

Преподобний Петро родом був грек, чином — воїн і воєвода. Прийшов же в чернецтво так. Послали його з різними воїнами до Сирії на війну, де трапилося грецькому воїнству від супротивників зазнати поразки. Тоді в полон взяли Петра і в град аравійський, який називався Самара, що над рікою Єфратом стояв, з багатьма полоненими завели. Там посадили до темниці й важкими веригами залізними обклали. Сидячи в путах, Петро робив собі іспит сумління і згадав, що багато разів думав відректися від світу й обіцяв стати ченцем. І зрозумів, що допустив на нього Бог полон і злостраждання, бо доброго наміру свого не постарався скоро здійснити. Плакав і ридав дуже, кленучи гірку свою долю, і бештав себе за те, що заслужив такі страждання. Довго сидів у темниці і жодної надії на визволення з пут тих не мав. І почав гаряче молитися до всесильного Бога, який може лише Йому відомими шляхами вивести його з кайданів, як же вивів з аду Адама і з Іродової темниці Петра-апостола. Прикликав же на допомогу і заступництво великого чудотворця святителя Миколая, який багато може перед Богом, швидкого помічника тим, що в біді. Мав-бо віддавна до нього в Бозі велику віру і любов і часто молився з упованням. Поклав же в молитві тверду обітницю, що, коли звільниться з пут, не повернеться більше у світ ані до дому свого не піде, а зразу піде туди, куди Бог наставить до чернечого подвигу. Думав і те, що якби звільнив його Бог, то пішов би до Риму і там при гробі святого верховного апостола Петра зробив би постриг з відреченням від світу. Молився ж за те Петро-в’язень, додавав піст великий, через два чи три дні трохи їжі приймаючи. Якось сім днів голодний був, і, коли закінчилося сім днів посту його, явився йому святитель Христовий Миколай у видінні сонному і сказав: “Молитву твою, брате Петре, я почув, і вислухав зітхання серця твого, і просив за тебе добросердного і чоловіколюбного Бога. Але тому, що ти сам забарився щодо заповідей Його, через те і Він не хоче тебе швидко з пут звільнити, краще спасення влаштовуючи для тебе. Милосердний Владика наш дав усім надію у святому Євангелії своєму, мовивши: “Просіть і приймете, стукайте — й відчиниться вам”. Не припиняй тому молитвами просити й зітханнями стукати у двері Доброти Його, аж поки, схилившись на милість, не подасть тобі прохане з пут звільнення й замкнені темничні двері не відчинить перед тобою для виходу звідси. Будь же терпеливий у молитві, чекаючи на милість Божу”. Це в’язневі Петрові сказавши і їжею йому підкріпитися звелівши, святий Миколай невидимим став. Петро ж, зі сну збудившись і їжу прийнявши, знову на молитву став і гарячіше вдень і вночі з благою надією ненастанно прикликав помічника свого Миколая святого. Через якийсь час знову уві сні явився йому святий Миколай, наче зажурений, кажучи тихим і лагідним голосом: “Повір, брате, не припиняю просити за тебе милосердя Боже, але не відаю, якими судами і яким провидінням звільнення твоє відкладає. Проте не втрачай надії на милосердя Його, звичай-бо має милостивий Владика відкладати сповнення прощення нашого. Це ж для кращої нашої користи — щоб, швидко отримавши прошене, не зневажили Його благодаті. Хоче також, аби й инші доброугодники Його за тебе просили. Я ж тобі скажу, хто молільник до Нього вельми могутній, якщо його на заступництво своє прикличеш, не позбудешся надії. Коли ми обидва разом за тебе помолимося, вірю, що почути нас має Чоловіколюбець. Сказав же Петро до святого Миколая: “І хто той святий, о Владико, що краще від тебе впросити Бога може? Твоїми молитвами і заступництвом цілий світ спасається, всі-бо християни, до тебе звертаючись, рятунок від бід отримують”. Святий же Миколай сказав йому: “Чи знаєш, Петре, Симеона праведного, який Христа Господа сорокаденного, коли Його до церкви принесли, на руки свої взяв, через те й Богоприємцем названий був?” Петро ж відповів: “Знаю, Святче Божий, того праведного мужа, про якого ж у Святому Євангелії написано”. Сказав йому святий Миколай: “Його обидва, ти і я, на молитву підіймімо, і в будь-якому разі він те, що ми не докінчили, до доброго кінця допровадить, багато-бо може в Бога, близько стоїть перед Його Престолом, разом з Пречистою Владичицею Дівою Богородицею і зі святим Предтечею Йоаном, і має велике до Нього дерзновення”. Це мовивши, святий Миколай пішов. Петро ж, сон з очей струсивши, знову віддав себе багатьом молитвам і посту безмірному, прикликаючи і святого Симеона Богоприємця, як же і святого Миколая.

Коли ж преблагий Бог, прошений від великих угодників своїх Симеона і Миколая, захотів страждаючому в путах дарувати звільнення, уночі тричі явився Петрові Святитель Христовий Миколай, але вже не уві сні, а наяву. Явився не сам, а разом зі святим Симеоном Богоприємцем і сказав йому: “Дерзай, брате Петре, і, печаль відклавши, спільному заступникові, моєму ж співмолільникові, обіти свої поклади і дяку після Бога йому віддай”. Петро ж звів очі й побачив великого Симеона, дивного видінням, чесного на вигляд і світлосяйного, одягненого в старозавітний єфод священства, золотий жезл у руці мав. Його бачивши, Петро настрашився. Симеон же святий запитав йього: “Хіба не ти надокучав братові Миколаю, щоб звільнити тебе з пут і темниці цієї?” Він же ледве уста свої зі страху відкрити міг, відповів: “Я, о угоднику Божий, що й твою святість як заступника перед Богом здобув”. Сказав йому святий Симеон: “Чи виконаєш обітницю свою, що станеш ченцем і добродійно будеш жити?” Відповів Петро: “Так, Владико, з Божою поміччю виконаю”. Святий же мовив: “Якщо обіцяєш так зробити, йди без перешкод звідси, рушай, куди хочеш, нічого ж більше з можливих перешкод не спинятиме тебе й стримати не зможе”. Петро ж ноги свої, залізом закуті, святому показав. А Симеон святий палицею золотою, що в руці носив, торкнувся заліза на ногах Петрових — і зразу воно розтало, наче віск від вогню. І став Петро на ноги свої, і бачив темницю відчинену, і вийшов з темниці за святим Симеоном, і йшов за ним зі святим Миколаєм. Й опам’ятався, що йде за градом. Подумав собі Петро, кажучи: “Чи не сон те, що бачу?” І зразу святий Симеон звернувся до нього, сказав: “Чому так думаєш, вважаючи сном очевидно творену тобі милість Божу? Хіба не бачиш точно, де ти і за ким ідеш?” Тоді Симеон святий доручив Миколаєві святому охороняти Петра, а сам пішов. І йшов Петро за Миколаєм святим. Був же день, і спитав святий Миколай Петра, кажучи: “Чи взяв ти що їсти в дорогу?” Петро ж відповів: “Ні, пане, не мав чого брати”. Миколай же звелів йому підійти до вертограду, що там трапився, і сказав: “Коли зустрінеш чоловіка, що даватиме тобі овочі, візьми, скільки хочеш, на дорогу, і йди за мною”. Петро ж, до вертограду пішовши й овочі в чоловіка взявши, рушив наміреним шляхом за святим Миколаєм і за короткий час до Грецької землі дійшов. І сказав святий Миколай до Петра: “Ось уже, брате, у своєму ти краю і маєш вільний час для виконання своїх обітниць. Тому роби швидко, що обіцяв, аби знову в Самару в пута тебе не відвели”. Те мовивши, святитель Христовий Миколай невидимий йому став.

Петро ж Богові і заступникам своїм святим Симеонові і Миколаю дяку велику віддав і зразу почав виконувати намірене. Не пішов у дім свій ані знайомим своїм не відкрив себе, але до старого Риму рушив, аби віддати Господові обіти свої і здійснити те, що казали уста його в печалі. Святитель же Христовий Миколай, раз про нього потурбувавшись, не покидав його ніколи. Як же спочатку видимо співтоваришував йому в дорозі, ведучи його з Аравії до Греції, так і коли той ішов з Грецької землі до Риму, супроводжував його невидимо, всюди за ним наглядаючи і його оберігаючи, як батько дітолюбний чи опікун милостивий й охоронець недрімний та невідступний. Коли ж наблизився Петро до Римського града, святий Миколай, наперед прибувши, явився вночі папі в сонному видінні, мужа за руку тримаючи і йому показуючи. І розповів усе за порядком, як його із Самари з пут вивів і як той обітницю постригтися дав біля гробу верховного апостола Петра. Назвав же й ім’я його і велів папі прийняти вказаного йому чоловіка і бажання його здійснити скоро. Коли збудився папа зо сну, думав про бачене. І настав день, і час Божественної літургії надійшов. Пішов папа до церкви святого Петра, верховного Апостола, хотівши наяву побачити мужа, якого ж уві сні бачив. Був же день недільний, і багато людей у церкві зібралося, неможливо було знайти і впізнати шуканого. Довго папа в народ вдивлявся і не впізнавав — покликав голосно, на ім’я назвавши. “Петре, — сказав, — що з Грецької землі прийшов, що тебе святий Миколай з темничних пут у Самарі вивільнив, прийди до мене”. І зразу Петро з натовпу вийшов, до папи підійшов і, до ніг його припавши, сказав: “Я раб твій, владико”. Дивувався Петро, що папа прикликав його на ім’я, його ж ніколи не знав, ані не бачив, і нікому ж не розповідав про своє звільнення з пут. І сказав йому папа: “Не дивуйся, брате, великий Миколай все мені про тебе розповів”. І прийняв папа Петра любо, постриг його біля гробу апостольського, за обітницею Петровою. І затримав його в себе часу немало, повчаючи і наставляючи на путь спасення. Тоді, за Божим велінням, відпустив папа Петра з Риму, сказавши йому: “Іди, дитино, куди Бог наставити тебе хоче. Милість же його хай буде з тобою, скеровуючи дорогу твою й охороняючи від підступів диявольських”. Блаженний же Петро впав у ноги папі, кажучи: “Спасися, чесний отче, спасися, учню Христовий і послушнику мого поручника, Миколая святого, і молися за мене, грішного,” Прийнявши ж від папи благословення і всього клиру вітання, Петро вийшов з Риму, покладаючись на Бога. Хотів повернутися в Грецьку землю, прийшов на берег морський, побачив корабель, що на схід плисти мав, увійшов у нього і відплив. Був же добрий вітер, і плавання мав щасливе.

Днів же досить плавав, пристав до одного села. І вийшли кораблеплавці спекти хліб. Увійшли ж в дім одного з мешканців села того й застали в ньому господаря дому хворого, і сина його, і всіх домашніх його недужих. Спекли в хаті хліби й сіли їсти. Сказав один з них, кажучи: “Візьми хліб теплий і неси на корабель для стернового й отця”. Господар же дому, чуючи про отця, спитав кораблеплавців, що за отець з ними. І сказали, що монах Петро з Риму пливе з ними. І мовив господар дому до кораблеплавців: “Прошу вас, пани мої, попросіть отця того, аби прийшов у дім мій, благословив і помолився за нас, недужих. Ось бачите, що до смерти зближаємося, у люту цю неміч впавши”. Пішли кораблеплавці й сповістили те отцеві. Він же, смиренний, явити себе не хотів, відмовлявся йти до чоловіка того. Проте чи просьбами тих переконаний, чи чоловіколюбством переможений — знав, що чоловік той вже до дверей смерти наблизився, пішов з ними. Коли заходив у двері хати, сказав: “Мир дому цьому і тим, хто в ньому живе”. Зразу господар дому наче зі сну збудився, з важкої недуги перемінився й відчув себе цілого здоровим. І, швидко з одра хвороби вставши, припав до ніг преподобного зі сльозами й обцілував їх. І всі, що там були, раптову його з нездоров’я у здоров’я зміну бачивши, дивувалися і прославили Бога. Отримавши зцілення, господар дому взяв святого за руку, обвів усі ліжка хворих, преподобний же, зображаючи на них знамення хреста, здоровими їх зробив. Усіх-бо в домі тому хворих зцілив і повернувся швидко на корабель. І всі, що були на кораблі, поклонилися йому як великому угодникові Божому. Зцілений же чоловік з усім домом своїм, взявши хліба, і вина, і масла, прийшов на корабель і дав преподобному на знак вдячности за отримане зцілення. Святий же сердечність його похвалив і не собі, але Богові дякувати звелів, принесених же дарів не хотів прийняти. Чоловік же той, до ніг преподобного зі сльозами припадаючи, говорив: “Рабе ближній Христовий, якщо малого цього приношення з рук наших не приймеш, то й нам радости не буде в домі нашому”. Просили ж і кораблеплавці отця, щоб прийняв принесене. І ледве погодився, прийняти зволив, благословив чоловіка того і тих, що прийшли з ним, і відпустив їх. А принесене віддав кораблеплавцям, сам нічого ж з того не скуштував, і знову вирушили в плавання. Була ж їжа преподобного отця на кораблі з вечора до вечора онгія хліба. Пиття ж — морської води одне маленьке горнятко, яку йому Господь у солодку перетворив.

За якийсь час преподобний Петро, задрімавши, побачив у сонному видінні Пречисту Владичицю Діву Богородицю, що невимовно сяяла світлом небесної слави, більше від сонця, і святителя Миколая, що, як раб, стояв перед нею, вказуючи на нього і до Богородиці кажучи: “Владичице, тому що раба твого святого з лютого того полону і важких кайданів звільнити зволила, де вкажеш йому місце, на якому б йому подальший життя свого закінчити час?” Вона ж відповіла: “В Атонській горі буде спокій його, це-бо жереб мій, який мені Син мій і Бог дав, аби ті, що відлучаються від гамору світу й беруться за духовні подвиги за силою своєю, вірою ж і любов’ю від душі прикликають ім’я моє, там дочасне своє життя проводили без печалі і за богоугодні діла свої життя вічне отримали. Вельми-бо люблю те місце й хочу на ньому примножити чин чернечий. І милість мого Сина й Бога від тих, що мають там інокувати, не забереться навіки, якщо зберігатимуть заповіді спасення. І поширю їх на горі тій на південь і північ, і заволодіють нею від моря до моря, й ім’я їхнє у всьому світі прославлю. І захищу тих, що там терпеливо в постництві подвизатися будуть”. Таке видіння бачивши й зі сну збудившись, преподобний Петро багато похвал і вдячности посилав Христу Богові, і Пречистій Його Богоматері, і великому отцеві Миколаю. Дув же вітер на допомогу, плив корабель щасливо. Коли зблизилися до краю гори Атонської, став раптом корабель незрушно, хоч вітер дув на вітрила і місце глибоке було. І дивувалися кораблеплавці з жахом, один одному кажучи: “Що це?” Ще не домислили вони про те, як преподобний Петро зітхнув, кажучи до них: “Діточки, скажіть мені, як це місце називається?” І сказали йому: “Атон-гора”. І сказав до них святий: “Думаю, що через мене тут корабель зупинився непорушно. Виведіть мене на берег і залиште тут. Якщо ж цього не зробите, не зможете звідси відплисти” . Вони ж не хоіли лишитися без такого отця, плакали, проте волі Господній противитися не могли — спустили вітрила, і до землі наблизилися, і звели святого з корабля, і залишили його там. Говорили між собою з плачем і риданням: “Великого заступництва й допомоги позбуваємося сьогодні”. Святий же сказав їм: “Бог-чоловіколюбець, що всюди є і все наповнює, нехай супроводжує вас і береже від усілякого зла”. Так сказавши й останнє їм у Господі цілування давши, і знаменням чесного хреста корабель загородивши, і всіх благословивши, відпустив їх у дорогу їхню. А сам з краю гори тої у стрімке місце пішов. І багато хащ, і проваль, і густих лісів минув — знайшов десь печеру дуже темну, у ній же багато гаддя було, з ними ж і біси гніздилися, й оселився в тій печері. Які ж перетерпів там преподобний від бісів напасті і які підняв біди, вимовити неможливо, проте почасти згадаємо.

Поселився преподобний Петро в одній печері, день і ніч гаряче до Бога молився і пробув два тижні, не ївши їжі. Диявол, що не міг такого його постницького терпіння знести, зібрав усіх своїх воїнів, озброївся, як на війну, зі стрілами й луками, з мечами і списами увійшов у печеру ту з голосом страшним і зойком великим, лютуючи й виганяючи звідти святого. І видно було, як біси ті луки натягають і стріли на нього напинають, инші мечі оголюють та списи готують, щоб проколоти його, а инші каміння якесь велике перевертають, що земля тряслася і печера завалитися мала. Преподобний живим лишитися вже не сподівався, казав собі: “Хай помру тут, якщо Богові моєму така воля”. Звівши очі вгору й руки піднявши, скликнув великим голосом, кажучи: “Пресвята Богородице, Діво Маріє, поможи мені, рабу твоєму”. Коли почули біси ім’я Богородиці страшне для них і жахне, нам же солодке й жадане, зразу із шумом зникли. А святий ще й Ісуса Христа ім’я голосно прикликав, наче бичем або пращею проганяв утікачів, взивав-бо голосно: “Господи Ісусе Христе, Боже мій, не покидай мене”. І більше не було чутно бісівських голосів до часу, і перебував преподобний без бентеги, славлячи Бога й Пречисту Богородицю. їжею ж йому був спочатку хліб, якого трохи з корабля взяв. Тоді хліб закінчився — їв зілля пустельне й плоди диких дерев, що росли на горі тій, аж до того часу, коли ангельські руки почали приносити йому з неба манну, про що скажемо пізніше, нині ж знову до попереднього слова повернімося. Після першого ворожого розбійницького нападу минуло п’ятдесят днів. Знову диявол з великою силою бісів, як і вперше, озброївся на непереможного воїна Христового. І зрушив усякого звіра, що був на горі тій, і всякого гада, що повзає землею, привів до печери. Ще ж і сам біс й инші з ним перетворилися на багатоманітне звір’я і гаддя. И одні при ногах святого повзали, инші жахливим голосом свистіли, инші зяяли пащами, живим його хотіли проковтнути, і в лице кидалися, і було страшне і грізне звідусіль видовище. Але преподобний знаменням хреста святого себе загородив, ім’я ж Христа Бога і Пречистої Богоматері прикликав, знову уневажнив їхню силу й далеко відігнав від себе. І торжествував, і веселився в Бозі, Спасителеві своєму.

Коли закінчив преподобний перший рік свого пустельництва в частих битвах із бісами, перетворився диявол в одного з Петрових отроків, які служили йому, коли був у миру воєводою. І прибіг, припав сердечно до преподобного й хотів його цілувати — цей, сповнений мерзоти. Тоді, сівши, почав плакати й говорити так: “Чув я, пане наш, що схопили тебе на війні, у Самару завели і в гнітючу темницю посадили. Бог же молитвами святого отця нашого Миколая визволив тебе звідти і в Грецьку землю привів. Через те всі з дому твого, плачучи й ридаючи, шукали тебе всюди, обійшли багато градів і сіл, про тебе питаючи. Не могли тебе знайти ані довідатися, де ти, вдалися до старанних молитов зі сльозами до святого Миколая, щоб відкрив нам про тебе, на якому ти місці перебуваєш, схований ти наш скарбе. І не зневажив молитов наших святий Миколай, швидкий усім помічник, але відкрив нам все про тебе, і зраділи ми вельми, раби твої. Я ж, випереджуючи всіх, прибіг до тебе, пана свого. Тому встань звідси, іди до свого дому. Хай побачать тебе всі, що хочуть бачити лице твоє. І прославиться в тобі Бог, що чудесно тебе з полону і пут визволив. Про безмовство ж не печалься, бо і там є монастирі і безмовні місця відлюдників. І вибереш до безмовства свого обитель, де тобі захочеться. Але й те сам розсуди по правді, що Бог з двох цих речей більше любить: чи відлюдництво пустельне, що в ущелинах камінних і горах оселяється, самому собі лише користь приносить, чи користь для багатьох, що буває від богоугодного й богонатхненного мужа, який наукою своєю багатьох до Бога навертає і наставляє на путь спасення? Друге краще. Свідчить сам Бог у Святому Писанні: “Той, хто виводить чесне з недостойного, — каже, — буде як уста мої”. Знай же, що багато хто в нашому граді в пітьмі пристрастей заблукав і потребує когось, хто б наставив на покаяння. Превелика-бо належатиме тобі, пане мій, від Бога винагорода, якщо прийдеш і навернеш їх до Господа. Але й нас, рабів своїх, що з усього серця люблять тебе, чому так зневажаєш, ухиляєшся від нас і ховаєшся в цій пустелі?” Це й тому подібне довго біс говорив, ще й плакав, що трохи збентежився святий і, просльозившись, сказав до нього: “У місце це ані ангел, ані людина мене не завели, але сам Бог і Пречиста Богородиця. І якщо не буде їхньої волі і веління вийти звідси, то не вийду”. Біс же, коли почув згадку про Бога і Богородицю, зразу зник. І здивувався святий підступу бісівському. І знаменням хресним себе загородив, замовк, ум свій до Бога спрямовуючи.

Коли ж минуло сім літ, знову багатопідступний ворог перетворився на світлого ангела, що мав у руці оголену зброю. Ставши близько вертепу, покликав, кажучи: “Петре, рабе Христовий, вийди до мене, і я сповіщу тобі слова добрі”. І сказав святий: “Хто ти, що хочеш мені добре слово сповістити?” І сказав лукавий звабник: “Я — архистратиг Господній, до тебе посланий. Кріпися і будь мужнім, радій і веселися, що престол славний і вінець нев’янучий приготував тобі Бог. Нині, покинувши це місце, іди у світ на утвердження і користь багатьом, бо й джерело води, що поблизу тебе, Божим велінням висохло — через звірів, що нападали на тебе, аби померли вони від безводдя”. Це ж казав підступний ворог, пославши наперед иншого біса, щоб стримував на час, з Божого допусту, течію води. Святий же Петро, смиренний, проти підступних слів диявольських відповідав, кажучи: “Хто я такий, щоб архистратиг Господній приходив до мене — того, який на пса непотрібного подібний?” І сказав біс: “Не дивуйся цьому, рабе Господній, у ці часи ти перевершив Мойсея, і Іллю, і Даниїла, і Иова. Перевершив ти Мойсея та Іллю постом, Даниїла тим, що пащі звірам і гадам загородив, Иова ж перевершив терпінням своїм. І через те великий називаєшся на небі. Нині ж, вставши, поглянь, як вода зміліла, і, швидко вийшовши звідси, іди в монастир, що у світі. Я ж буду з тобою і спасу багатьох через тебе, говорить Господь Вседержитель”. Святий же відповів бісові, кажучи: “Хай буде тобі відомо, що коли не прийдуть сюди Богородиця, яка мені у всьому помагає, і завзятий у бідах моїх помічник святитель Миколай, — не відступлю звідси”. Біс же як почув згадку про Богородицю з Миколаєм, зразу щез. Святий же, пізнавши підступ диявола, разом і немічність його у всьому зрозумівши, помолився до Бога, кажучи: “Господи, Ісусе Христе, Боже мій, ось ворог мій, рикаючи, ходить, шукаючи, щоб мене проковтнути, але Ти державною своєю рукою загороджуєш мене, раба свого. Тому дякую Тобі, що Ти не відступив від мене. Молюся ж до Тебе, Владико преблагий, і до кінця не покидай мене”. Коли ж минув день той, настала ніч і преподобний трохи заснув, явилася йому у видінні швидка для християн Помічниця, чоловіколюбна Владичиця Пречиста Діва Богородиця разом зі святим великим Миколаєм. І сказала до нього: “Віднині більше не лякайся — Бог з тобою. Й ангел Господній справжній завтра відвідає тебе і принесе тобі манну на їжу. Йому-бо наказано від Бога, аби від цього дня раз на сорок днів ту їжу приносив тобі у всі дні життя твого”. Показала ж Пречиста Богородиця і манну святому Петрові, кажучи: “Таку їжу тобі на кожних сорок днів ангел буде приносити”. Те сказавши і мир йому давши, Владичиця пішла від нього. Петро ж, впавши, поклонився і поцілував те місце, де ноги Богородиці і Миколая стояли. Зранку ж, за словом Богородиці, прийшов ангел Божий, приніс згори небесну їжу і, давши йому, пішов. Він же, дякуючи Богові і Пречистій Богоматері, скуштував тої ангельськими руками принесеної йому манни. І настільки нею наситився, що міг до сорока днів без їжі перебувати. Коли ж закінчилися сорок днів, знову ангел приніс йому манну, і знову Петро святий на сороковий день нею наситився. І так безмовствував один у пості і молитвах п’ятдесят три роки. Загинули й диявольські привиди, примари і пострахи, які від початку часто були, і всі підступи бісівські далеко від нього були прогнані невидимою силою Божою. За ті роки не бачив преподобний лиця людського, ані не мав одягу, щоб наготу тіла покривати, ані иншого нічого потрібного людській природі не мав, лише небо — покровом, землю ж — одром. У час-бо літній сонцем палючим опалювався, взимку від холоду промерзав. Усе ж те терпів задля любови Божої і задля майбутньої винагороди.

Коли ж захотів Господь раба свого відкрити людям, влаштував провидінням своїм річ таку. Ловець один, лук свій і тул взявши, вийшов ловити звірів на ту гору. Багато ж круч і проваль глибоких і горбів гірських пройшов і дійшов до місця, де преподобний Петро провадив рівноангельське життя. Коли наблизився ловець до місця того, побачив оленя великого, що з діброви вийшов і, підстрибуючи, прямував віддалік перед очима ловця. Бачив же той оленя прекрасного, ішов за ним цілий день, шукаючи нагоди, як би застрелити його. Олень же, Божою рукою наставлений, прийшов над печеру преподобного й зупинився. Мисливець же, дивлячись, як би то краще влучити, побачив з правого боку при олені мужа, з густою бородою, волоссям аж до чересел, тілом нагого, волоссям же, наче звір, оброслого. Його бачачи, ловець вжахнувся вельми й кинувся бігти назад. Бачивши, що той кинувся бігти, Петро святий покликав його голосно, кажучи: “Чого боїшся мене, брате, і чого втікаєш від мене? І я людина, як же й ти, а не примара бісівська, як же ти собі подумав. Повернися й підійди до мене, і розповім тобі все про себе, бо для цього Господь послав тебе сюди”. Мисливець же на голос той повернувся від утечі й до того преподобного отця, що кликав його, прийшов із тремтінням. Святий же звелів йому не боятися, обняв його й поцілував у Господі. Сівши, почав з ним розмовляти, все про себе розповідаючи детально: як воєводою був, і на війні потрапив у полон, і в Самарі у кайданах його тримали, і як явленням святого Миколая і святого Симеона Богоприємця з пут виведений був, і як до Риму прийшов, і звідти як повернувся, і яким чином оселився на горі тій, і як з бісами боровся, і що їв, і як прожив літа, і, просто кажучи, усе своє життя мисливцеві тому розповів. Дивувався ж ловець, слухаючи розповідь святого, жахаючись і розчулюючись водночас, і сказав: “Нині я зрозумів, що відвідав мене добротою своєю Господь, явив мені, недостойному, тебе, отче, потаємного свого угодника. І я тому віднині з тобою тут залишуся, рабе Божий”. Преподобний же сказав до нього: “Не так буде, дитино. Спершу йди до свого дому і випробуй себе самого, чи можеш ти постницькі й пустельні подвиги підняти. Випробуй же себе так: стримуйся від м’яса, і вина, і сиру, і масла, насамперед же від жінки своєї. І спадку свого частину роздай убогим, і віддавайся посту й молитвам, і пильнуй себе розчуленою душею. Так перебувай цілий рік. Після закінчення ж року прийди до мене, і що буде Богові угодно, це буде наказано тобі”. Те мовивши, святий дав мисливцеві благословення і молитву, як заручення, відіслав його й останнє промовив таке: “Іди з миром, дитино, таємницю ж, явлену тобі, збережи, нікому не розповідай. Скарб відкритий можуть вкрасти”. Ловець же, поклонившись святому, пішов, славлячи Бога й дякуючи Йому, що такого угодника Божого в тілі бачив і розмовляти з ним сподобився. Прийшовши додому, зробив все, що велів йому святий.

Коли ж закінчився рік той, взяв ловець зі собою двох ченців і брата свого і рушив човном до берега, проти якого було в пустелі перебування святого Петра. Допливши до того місця, вийшов на берег і пішов просто в гірську пустелю. Дійшовши до вертепу того, де угодник Божий перебував, мисливець, гарячою любов’ю розпалюваний, випередив усіх, побіг до печери і знайшов преподобного отця, що на землі лежав мертвий, руки мав хрестоподібно на грудях складені, очі благообразно зімкнені, й инші частини тіла чесно споряджені. Те бачивши, мисливець злякався і впав перед тілом преподобного, ридав плачем великим. Тоді й ті, що йшли за ним, прибули. Бачивши такого чесного мертвого й друга свого, що над ним плаче, питали його: “Хто цей знайдений мертвий? І чому так сильно за ним плачеш?” Ловець же почав їм з великими сльозами й зітханнями розповідати все детально про життя Петра преподобного, як же сам з уст його минулого року чув. Ті ж, чуючи розповідь про чудесні діла, розчулювалися серцями своїми і плакали гірко, що не сподобилися живим бачити ані бесіди чути такого раба Божого. Брат же мисливця того був одержимий духом нечистим — коли торкнувся мощей святого, зразу отримав зцілення. Кинув його біс на землю, великим голосом скликнув, кажучи: “О Петре, чи не досить тобі, що вигнав мене з вертепу мого, нині ж і з цього житла мене виганяєш!” Те сказавши, вийшов з уст чоловіка, як дим, і лежав чоловік той наче мертвий. За короткий час встав, здоровий і при розумі, і сказав до брата свого: “Дякую тобі, пане мій брате, що на добро привів мене сюди”. І, знову припавши до мощей преподобного з вдячністю, цілував їх радісно. Після цього всі разом, взявши чесні мощі Божого угодника, понесли їх на берег, поклали в корабель свій і відвезли в одне відоме село, що було у володіннях македонських. Там багато зцілень від мощей святого подавалося. Чув же про те єпископ градський, прийшов із причтом своїм і, взявши цілющі мощі преподобного Петра, приніс чесно в єпископію свою і в раку коштовну з ароматами поклав, три дні і три ночі славослов’я Божі з усіма людьми співав і поховав у церкві на славу Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, від усього творіння славленого Бога нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.