Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Павла Препростого

Місяця жовтня на 4-ий день

Цей Павло в одному селі землеробом був[1], простий, невчений і незлобливий. Одружився із жінкою, красною на лице, але безсоромною розумом та норовом, котра довго потай од нього перелюбством займалася. Якось прийшов він з роботи додому і застав жінку свою із іншим, коли грішила. Посміявся трохи й каже до перелюбця: “Добре, добре, воістину не дбаю; свідчуся Ісусом, що не хочу більше жити із нею, це ти візьми її та й дітей і годуй. Я ж піду і стану ченцем”[2]. І тоді, все покинувши, пішов із дому й нікому нічого не сказав, не звинувативши й жінку ту погану, а мовчки рушив у пустиню. І прийшов до преподобного Антонія Великого й постукав у двері келії його. Запитав його Антоній: “Чого хочеш?” Відповів Павло: “Хочу іноком бути”. Антоній же побачив, що старий він, і рече до нього: “Уже тобі, старче, близько шістдесяти років є, іноком бути не можеш, але іди в село й працюй, дякуючи Богові: пустельного труду понести й напасті стерпіти не зможеш”. Павло ж мовить: “Коли мене чомусь навчиш, отче, те й учиню”. Антоній же, не зважаючи на нього, каже: “Сказав тобі, що старий ти і не можеш ченцем бути, іди звідсіля. Коли ж хочеш чернецтва, іди в монастир, де численна живе братія, що може понести неміч твою; я ж бо тут сиджу сам і проздовж п’яти днів не їм нічого — не можеш-бо тут зі мною жити”. І, це мовивши, Антоній зачинив двері, і три дні не виходив із келії своєї через того старця. Він же залишився там.

На четвертий день відчинив Антоній двері й, побачивши, що Павло не відійшов, знову відганяв його, кажучи: “Відійди звідси, старче, чого мені доказуєш. Мовив-бо тобі, що не можеш тут бути!” Відповів старець: “Помру тут, а не відійду!” Антоній же, бачачи його, що не приніс із собою ані хліба, ані води і вже четвертий день пробуває без їжі, спогадав подумки: “Старець цей, не звиклий поститися так довго, помре з голоду, і на моїй душі гріх його буде”. Тож прийняв його, кажучи: “Можеш спастися, коли послушливий будеш і учиниш, що повелю тобі”. Відповів Павло: “Все, що мені скажеш, отче, готовий я учинити”. Випробовував його Антоній, сказавши: “Стій і молися на цьому місці, доки прийду і принесу, що маєш робити”. І ввійшов у печеру, покинувши його і не виходив до нього проздовж усього тижня, але таємно на нього через віконце поглядав і побачив, що весь той час на одному місці день і ніч нерухомо той стояв. Вийшов, приніс йому фінікових гілок і, мочачи їх у воді, каже до Павла: “Плети линву, старче, таку, як це бачиш у мене”. І плів до дев’ятої години, і сплів з великими зусиллями п’ятнадцять ліктів. Побачив Антоній і рече: “Недобре сплів ти, розплети і знову плети”. І уже сьомий день був, відколи нічого не давав йому їсти, а все те чинив Антоній для того, щоб відігнати його від себе, гадаючи, що, виснажившись, відійде старець. Але коли побачив, що з великим зусиллям розплів линву і знову плів, голодний і вже в літах, одначе не опечалився, не обурився, не дорікав ані прогнівався, пожалів його Антоній і, коли заходило сонце, сказав йому: “Старче, хочеш трохи з’їсти хліба?” Павло ж каже: “Коли ти хочеш, отче”. Зворушений був отець словами його, що, голодний бувши, не спішився до хліба, але на його зволення віддався. І, з’ївши трохи з водою, встав і учинив подяку.

Випробував святий Павла і в молитвах, проздовж усієї ночі не сплячи і співаючи псальми із численними поклонами, але і в тому виявився Павло терплячий та бадьорий.

Якось їли вони, і повелів Антоній, щоб більше хліба узяв Павло, — жалів його, бо не звик багато поститися. Він же каже: “Коли ти, отче, більше їсти будеш, то і я”. Мовив Антоній: “Мені досить, чернець-бо я є”. Відповів Павло: “І мені досить, хочу-бо і я ченцем бути”. І терпів усе, що Антоній йому повелівав. Якось повелів йому зшити якусь одежину, а коли Павло зшив, рече Антоній: “Зле зшив ти. Розпори її і знову зший!” І знову зшиту звелів розпороти і зшити. Це все чинив, щоб випробувати його терпіння та послушання. Він же не дорікав щодо цього й трохи, але дбайливо і старанно повелене чинив. Бачив його Антоній в усьому вправним та й каже: “В ім’я Господа Ісуса уже іноком став ти”. І повелів осібно жити, збудувавши йому келію від себе десь так на чотири кидка каменем, і пробував блаженний Павло поблизу святого Антонія в осібній тій келії, трудячись день і ніч у іночих подвигах і прийнявши від Бога владу на духи нечисті, щоб проганяти їх і цілити недужих.

Якось приведено було до святого Антонія юнака, що мав нечистого духа вельми лютого та великого, одного із князів тьми, котрі Бога огуджували, і рече Антоній: “Не моє це діло є, не прийняв-бо влади від Бога над начальними бісами, але Павло Простий має той дар”. І пішли із ним до Павла, і каже йому: “Авво Павле, вижени духа нечистого із цього юнака, хай піде юнак здоровий додому, хвалячи Бога”. Мовив Павло: “А ти, отче, пощо не вигнав його?” Відповів Антоній: “Маю інше певне потрібне діло, і тому тобі його привів”. І, залишивши бісного юнака у Павла, відійшов. Павло ж помолився до Бога і сказав бісові: “Отець Антоній велить тобі, дияволе, вийти!” Диявол же, лаючись, відповів: “Не вийду, всезлобний і брехливий старче!” Павло ж узяв шкіру, в якій ходив, і бив його, кажучи: “Виходь, повеліває тобі Антоній!” Диявол же не виходив. І каже Павло: “Або ти вийди, або я піду й повім Христу, і буде тобі біда!” Біс же і Христа огуджував, мовлячи: “Не вийду!” Тоді Павло розгнівався на біса й ополудні, коли в Єгипті сонце палить, як піч вавилонська, вийшов на камінь і став, як стовп нерухомий, взиваючи до Христа й кажучи: “Ісусе Христе, розіпнутий при Понтійському Пилаті, ти бачиш, що не зійду з каменю того, хай і помру, не їстиму ані хліба, ані води, доки не почуєш мене і не проженеш біса з юнака того!” Коли так казав йому, то біс волати почав: “Відходжу, відходжу і не знаю, де опинюся!” І, вийшовши, учинився змієм великим на сімдесят ліктів і впав у Червоне море. Так святий Павло простотою і смиренням своїм переміг диявола[3]: малих-бо бісів проганяють люди, великі у вірі, начальних же князів бісівських перемагає смирення, як-от у цього святого Павла.

Мав Павло і дух прозріння. Якось він увійшов в один монастир, став при церкві, дивлячись, хто з якою думкою до церкви входить. Була ж вечірня, і з усіма, хто входив із лицем світлим та душею просвіченою, із кожним ангел-хранитель заходив, радіючи. Побачив же одного брата, що в церкву йшов із лицем чорним, душею помороченою, оточений бісами, — вони кожен до себе тягли його. За ним-бо здалеку святий ангел-хранитель слідував пригнічений і плакав. Це побачивши, святий уразився і, ридаючи вельми за погиблого брата, від гіркої печалі не ввійшов і до церкви, але сидів зовні, плачучи. Скінчився ж церковний спів, виходила братія такими ж, як входила, —божественне світло їх осяювало; уздрів і того, що раніше темний був: лице його стало наче ангельське, і благодать Духа Святого довкола отінювала, і ангел-хранитель порадів, підтримуючи руку його; біси ж звіддалік ридали й анітрохи наблизитися не могли. Блаженний же, побачивши таке швидке його перетворення, зрадів і, взявшись, затримав його. І перед усіма все, що бачив щодо нього, переказав, запитуючи про причину його раптового перетворення. Той же, бачачи себе викритим Божим одкровенням, сповідався щодо себе перед усіма, кажучи: “Я, — мовить, — вельми є грішний, у нечистоті численні провів літа аж досі. Ввійшов-бо тепер до церкви і почув, як читали святого пророка Ісаю, а більше Бог ним говорив: “Умийтесь, очистіте себе, відкиньте зло ваших учинків із-перед очей моїх… Научітеся чинити добро … коли ваші гріхи будуть, як кармазин — стануть білі, як сніг”[4]. Це почув я, зворушився душею, відчинилися-бо мені умові очі, і, пізнавши окаянство моє та пагубу, зітхнув я і прорік у помислі своєму до Бога: “Ти є Бог, що прийшов у світ грішних спасати, як це тепер пророком своїм провіщав, здійсни те ділом у мені, грішному; це ж бо обіцяю відтепер з поміччю Твоєю відтак не учиняти ніякого зла, але відкинуся від усякого беззаконня й віднині послужу Тобі чистим сумлінням, Владико[5], тільки Ти сам прийми мене покаянного і не відкинь, бо припадаю!” І з цими ж, — каже, — обітницями вийшов із церкви, поклавши у серці своєму не зогрішати перед Богом”.

Це всі чувши, голосом великим прославили Бога, що приймає всякого, хто приходить до Нього з покаянням. Так Павло святий прозірливий був, сповнився-бо благодаті Божої через простоту і незлоб’я своє. Хто такий приємний Богу, як незлобливий! “Незлобливі та праві пристали до мене”[6].

Прожив преподобний у святій простоті своїй достатні літа і, багато чудес сотворивши, до Господа відійшов. Хто простий та невчений на землі був, тепер мудріший є на небесах від усіх любомудрів світу цього і з мудрими херувимами зрить Божу силу й Божу премудрість Христа. То ж бо є мудрість правдива, щоб боятися Бога і Йому, в простоті духа та в незлоб’ї серця служачи, добропригоджати. Молитвами, Господи, угодника твого препростого Павла умудри нас у чиненні заповідей своїх. Дай нам начало премудрості — страх твій мати, щоб страхом твоїм, одхилившись од зла, вчинили ми добро перед тобою, і віднайдемо милість твою навіки. Амінь.

 


[1] “Руфин, глава 31; Палладій, глава 28”.

[2] “Жінку свою перелюбницю залишив препростий Павло”.

[3] “Бісів малих проганяє віра, великих же перемагає смирення”.

[4] Книга пророка Ісаї
1:1 Видіння 2377 Ісаї 3470, Амосового 531 сина 1121, яке він був бачив 2372 8804 про Юдею 3063 та про Єрусалим 3389 за днів 3117 Уззії 5818, Йотама 3147, Ахаза 271 та Єзекії 3169, Юдиних 3063 царів 4428.
1:2 Послухайте ви, небеса, і ти, земле, почуй, бо говорить Господь: Синів Собі виховав й викохав Я, а вони зняли бунт проти Мене!...
1:3 Віл знає свого власника, а осел ясла пана свого, а Ізраїль не знає Мене, не звертає уваги народ Мій на Мене...
1:4 О люду ти грішний, народе тяжкої провини, лиходійське насіння, сини-шкідники, ви покинули Господа, ви Святого Ізраїлевого понехтували, обернулись назад!
1:5 У що будете биті ще, коли неслухняними далі ви будете? Хвора ваша вся голова, і все серце боляще...
1:6 Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав'язувані, і оливою не порозм'якшувані...
1:7 Земля ваша спустошена, огнем спалені ваші міста, поле ваше, на ваших очах поїдають чужинці його, з того всього пустиня, немов з руйнування чужинців!...
1:8 І позосталась Сіонська дочка, мов курінь в винограднику, мов шатро на ночліг в огірковому полі, як місто обложене...
1:9 Коли б був Господь Саваот не лишив нам останку малого, ми були б як Содом, до Гоморри ми стали б подібні...
1:10 Послухайте слова Господнього, содомські князі, почуйте Закон Бога нашого, народе гоморський,
1:11 нащо Мені многота ваших жертов? говорить Господь. Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю!
1:12 Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір'я Мої?
1:13 Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!...
1:14 Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх...
1:15 Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров'ю...
1:16 Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!
1:17 Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!
1:18 Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!
1:19 Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати.
1:20 А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце!
1:21 Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники!
1:22 Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене...
1:23 Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить...
1:24 Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів: О, буду Я тішитися над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах!
1:25 І на тебе Я руку Свою оберну, і твою жужелицю немов лугом витоплю, і все твоє оливо повідкидаю!
1:26 І верну твоїх суддів, як перше було, і твоїх радників, як напочатку. По цьому тебе будуть звати: місто справедливости, місто вірне!
1:27 Правосуддям Сіон буде викуплений, а той, хто навернеться в нім, справедливістю.
1:28 А знищення грішників та винуватців відбудеться разом, і ті, що покинули Господа, будуть понищені.
1:29 І будете ви посоромлені за ті дуби, що їх пожадали, і застидаєтеся за садки, які вибрали ви.
1:30 Бо станете ви, як той дуб, що листя всихає йому, і як сад, що не має води.
1:31 І станеться сильний кострицею, його ж діло за іскру, і вони обоє попаляться разом, і не буде нікого, хто б те погасив!
Іс. 1
, [16, 17 і 18].

[5] “Покаяння істинне відразу грішника у праведники перетворює”.

[6] Псалми
24
24:1 Давидів. До Тебе підношу я, Господи, душу свою,
24:2 Боже мій, я на Тебе надіюсь, нехай же я не засоромлюсь, нехай не радіють мої вороги ради мене!
24:3 Не будуть також посоромлені всі, хто на Тебе надіється, та нехай посоромляться ті, хто на Тебе встає надаремно!
24:4 Дороги Твої дай пізнати мені, Господи, стежками Своїми мене попровадь,
24:5 провадь мене в правді Своїй і навчи Ти мене, бо Ти Бог спасіння мого, кожен день я на Тебе надіюсь!
24:6 Пам'ятай милосердя Своє, о мій Господи, і ласки Свої, бо відвічні вони!
24:7 Гріхи молодечого віку мого та провини мої не пригадуй, пам'ятай мене, Господи, в ласці Своїй через добрість Свою!
24:8 Господь добрий та праведний, тому грішних навчає в дорозі,
24:9 Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дороги Своєї!
24:10 Всі Господні стежки милосердя та правда для тих, хто Його заповіта й свідоцтва додержує.
24:11 Ради Ймення Свого, о Господи, прости мені прогріх, великий бо він!
24:12 Хто той чоловік, що боїться він Господа? Він наставить його на дорогу, котру має вибрати:
24:13 душа його житиме в щасті, і насіння його вспадку землю!
24:14 Приязнь Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм.
24:15 Мої очі постійно до Господа, бо Він з пастки витягує ноги мої.
24:16 Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний!
24:17 Муки серця мого поширились, визволь мене з моїх утисків!
24:18 Подивися на горе моє та на муку мою, і прости всі гріхи мої!
24:19 Подивись на моїх ворогів, як їх стало багато, вони лютою ненавистю ненавидять мене!...
24:20 Пильнуй же моєї душі та мене хорони, щоб не бути мені засоромленим, бо надіюсь на Тебе!
24:21 Невинність та правда нехай оточають мене, бо надіюсь на Тебе!
24:22 Визволи, Боже, ізраїля від усіх його утисків!
Пс. 24
, [21].