Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Миколи Святоші, князя Чернігівського

Місяця жовтня на 14-ий день [1]

“Минає стан світу цього”[2]. “Царство його від народу в народ переводиться, престоли князів багато разів скидає Господь і садить покірливих замість них”[3]. Обміркував цю змінність володіння, що проминає на землі, блаженний і благовірний князь чернігівський, онук Святослава Ярославовича, князя київського та чернігівського, що заснував святу Богом збудовану Печерську церкву. Збагнув добре, що в небесах тільки образ іпостасі Божої, Слово Його присносущне не проминає; і тільки там Царство і володарство в усякому роді і роді, яке Цар царів і Господь над володарями приготував тим, що люблять його. Отож покинув славу й багатство, честь і владу княжіння земного минучого заради Царства Небесного вічного (як колись такий собі індійський царе

вич Йоасаф) і прийшов до Печерського монастиря, одягся у святий іночий образ, що всіляко противиться образові світу цього, — котрий, як тінь, переходить у небуття, — і, наскільки можна, уподібнюється до незмінного образу іпостасі Божої, і просіяв світлістю життя аж так, щоб усі побачили його добрі діла і прославили вельми за нього Бога. Передусім у послушанні відзначався, бо спершу працював для братії в поварні, своїми руками дрова рубаючи і на своїх раменах з берега багато разів їх носячи й інше виконуючи без лінощів, що було на потребу варіння. Після достатніх трудів звідались про те брати його Із’яслав та Володимир і ледве відставили його від такого діла. Але цей істинний послушник зі слізьми випросив, щоб ще одне літо там-таки для братії попрацювати, і так потрудивсь у поварні три літа із старатливістю та благоговінням. По тому, як управний та досконалий у всьому, приставлений був стерегти монастирські ворота, де також пробув три літа, не виходячи нікуди, окрім церкви. Звідтіля узятий був служити при трапезі, і це все робив добре за доброзволенням усіх.

Такі ото ступені послушання доброчинно пройшов і змушений був, за порадою ігумена та всієї братії, пробувати у мовчанні у келії і про спасіння своє в тиші дбати. Він-бо послушання і в тому учинив: насадив руками своїми при своїй келії сад; і в усі літа іноцтва ніхто його не бачив бездільним, але завжди в руках своїх мав рукоділля, а у вустах безнастанну молитву Ісусову таку: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!” Не їв нічого іншого, тільки трохи від спільного харчу монастирського на трапезі. А коли траплялося йому мати щось і мимоволі, як князю, від своїх, то все роздавав на потребу прочанам та жебракам і на церковне уладнання, щоб було від того в церкві багато книг.

Мав цей блаженний князь, ще володіючи князівством своїм, лікаря вельми вправного, на ім’я Петро, родом сиріянина, який і прийшов із ним до монастиря. Побачивши ж пана свого добровільну убогість, цей лікар полишив його і жив у Києві, лікуючи багатьох. Одначе багато разів приходив до блаженного і, бачачи того в численній скруті та в безмірному пості, коли служив у поварні, чи біля воріт сидів, переконував його, кажучи: “О княже, належить тобі дбати про здоров’я своє, бо колись зруйнуєш плоть свою великою працею та повстримністю. А коли ти отак колись занеможеш, то не зможеш носити ярма, яке зволив ти взяти на себе Христа ради; не хоче-бо Бог над силу посту чи труду, але тільки серця чистого й смиренного. Служиш чорноризцям, як куплений раб, але не звик ти до таких нестатків та й не належить це тобі як князю. Доброрідні ж брати твої, Із’яслав та Володимир, мають докори й скорботу щодо твоєї бідності, що від такої слави й честі до останнього дійшов ти убозтва, що мориш тіло своє, і через нестачу їжі впадеш у недобру недугу. Дивуюся зміненій твоїй натурі, адже колись слабував од солодких страв, тепер же терпиш, сире зілля і сухий хліб вживаючи. Але стережися, бо колись якось, звідусюди купно недуга збереться і ти, не маючи міцності, невдовзі життя позбудешся. Тоді і я не зможу тобі допомогти, і так залишиш плач невтішний братів своїх. Ось бояри, які служили тобі, які великі були й славні завдяки тобі; тепер, позбавлені своєї надії, жаліють тебе і у великий вони печалі. Одначе, собі великі доми звівши, сидять у них, ти ж не маєш де голови прихилити, тільки на смітнику сидиш, спершу в поварні, а потім при воротях. Хто ж із князів руських так чинив? Чи блаженний батько твій Давид, чи завждипам’ятний дід твій Святослав, чи хто із бояр захотів безславної путі цього життя, окрім єдиного Варлаама, ігумена, який тут був. Отож, коли ради моєї не послухаєш, передчасно смерть приймеш”. Це і таке не раз казав блаженному лікар, спершу в поварні із ним сидячи, потім і біля воріт — був намовлений до того братами Миколиними.

Блаженний же відповів йому, кажучи: “Брате Петре, добре роздивися щодо здоров’я душі моєї і розсуди, що не є добре жаліти плоть, щоб не похітьствувала на духа, і нехай не підніме на мене брані; повстримністю й працею смириться, але не знеможе. Коли б і знемогла, “сила моя здійснюється в немочі”[4], — рече апостолові Господь. Апостол же каже: “Страждання теперішнього часу недостойні супроти тієї слави, що має з’явитися в нас”[5]. Хоче ж Бог серця чистого й смиренного, але без посту й праці не може такого бути, оскільки піст — мати цнотливості й чистоті. “І смириться в трудах серце їхнє”[6], — сказано було. Дякую Богу, що він звільнив мене від мирського рабства й учинив рабом рабам своїм, блаженним цим чорноризцям, бо хоч князем я є, служу Царю царів у тих (чорноризців) образі. Брати мої нехай думають про себе: кожен-бо свій тягар понесе[7]. Досить їм моєї влади, яку я через те залишив у земному княжінні, щоб наслідувати у Царстві Небесному. Обіднів я заради Христа, “щоб придбати Христа”[8]. Ти ж чому докоряєш мені в убогості моїй, повстриманості та в справах непотрібних, смертю мені погрожуючи? Адже й ти, коли лікуєш тілесну недугу, хіба не велиш хворому утримуватися і не вживати деяких страв? Мені ж душевні недуги так належить лікувати. Однак, хоч тілесно помру, мені-бо померти (Христа ради) “надбання є”[9], і коли на смітнику сиджу, чому чиниш мене гіршим від бояр, адже із Иовом (а він царем називався) царюватиму я. Коли ж жоден із князів руських такого не чинив переді мною, я, наслідуючи Царю Небесному, хай буду їм попередником, щоб потім відтепер хтось, надихнувши цим, наслідував мені — а надалі пильнуйся сам з тими, хто навчив тебе”.

Було не раз і так, що коли і впадав у недугу цей блаженний князь, трудячись в послушанні, тоді, довідавшись, Петро-лікар готував йому одразу зілля для лікування, відповідно до певної недуги чи запальної гарячки і якоїсь водної рани. Одначе завжди ще перед тим, як той приходив із зіллям, за Божою поміччю, здоровий ставав князь і аж ніяк не давав себе лікувати. Якось трапилось розболітися тому лікарю; послав до нього блаженний, говорячи: “Коли не питимеш ліків, скоро зцілишся. Коли ж мене не послухаєш, маєш багато постраждати”. Він-бо, мудрого вдаючи, не послухав, а настої свої випив і, хотячи відразу позбутися хвороби, мало життя не позбувся. По тому ж, за молитвою святого, зцілився. Знову-таки в інший час розболівся той лікар; блаженний же послав до нього, обіцяючи таке: “На третій день, — каже, — зцілишся, коли не лікуватимеш себе”. Лікар-бо, навчений бувши непослухом першим, послухав блаженного і за словом його на третій день видужав.

Закликав-бо зціленого блаженний (біля воріт тоді послушання своє звершував) і каже йому: “Петре, належить тобі постригтися в іночий образ і служити Господеві і Його Пречистій Матері в цьому монастирі замість мене; я ж бо по трьох місяцях відійду із світу цього”. Петро-бо лікар, це почувши, впав у ноги його і з великими слізьми закричав: “Горе мені, господине мій, добродійнику мій і дороге моє життя! Хто догляне мандрівництво моє, хто живитиме беззахисних та убогих, хто заступить ображених, хто зглянеться на багатьох, котрі помочі потребують? Чи ж не казав тобі, княже, що спинити маєш братам своїм плач невтишний, чи не казав тобі, о княже, пожалій життя своє, оскільки багатьом можеш бути в користь, і в твоєму житті життя багатьох? Чи не ти ж бо зцілив мене силою Божою і своєю молитвою? Куди ж бо відходиш, пастирю добрий, де сам хворієш, зцілителю мій!? З’яви мені, рабу твоєму, рану смертну, і коли я не вилікую тебе, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не відійди мовчки від мене, але яви мені, господине мій, звідкіля тобі є така звістка: коли від людей, я дам життя своє за тебе, коли ж сам Господь звістив тебе про це, моли Його: хай я за тебе помру. Коли ж бо залишиш мене, то де сяду й заплачу за свою втрату: чи на смітнику цьому при воротях цих, де пробуваєш, але ж і тут зачинено буде. Що маю успадкувати від маєтку твого, коли ти сам голий є? Чи це зужите рубище, що на тобі, але в ньому-бо, відходячи, покладений будеш. Даруй отож мені свою молитву, як колись Ілля Єлисею плащ, нехай розділю глибину сердечну і води життя мого й пройду в місце житла дивного аж до дому Божого; туди, куди ти хочеш відійти. Знає-бо і звір після сходу сонця збиратися і на ложах своїх лягати, але я після твого відходу не знаю, куди піду! Адже і птиця знаходить собі хоромину, і горлиця гніздо собі, де покладе пташат своїх; ти ж шість літ живеш у монастирі, і місця собі не знайшов. Де ж бо залишиш мене?”

Блаженний же князь звів лікаря, котрий плакав, і каже йому: “Не тужи, Петре, “краще вдаватися до Господа, ніж надіятися на князів”[10], знає Господь, як зберегти всі творіння, які Сам створив, він потурбується наситити голодних, заступити бідних і спасти тих, яких напастують; буде-бо пристанище і тобі. Брати мої по плоті хай не плачуть по мені, але за себе нехай плачуть в долині плачу світу цього, хай у майбутньому блаженстві втішаться. Я ж заради життя тимчасового не потребую лікування, бо давно для всього дочасного помер. “Мертві-бо, за природою кажучи, життя не мають бачити і лікарі не воскресять”[11], — як Ісая вигукує”.

Це сказав блаженний, пішов із лікарем до печери й приготував собі місце на гріб, а до лікаря каже: “Хто із нас більше любить місце це?” Лікар же із плачем відповідає: “Знаю, що, коли захочеш, то вмолиш Господа, щоб пожив ти іще, мене ж тут поклади”. Блаженний же рече до нього: “Буде тобі, як хочеш, коли так Господь захоче. В одному-бо образі чернечому хай помолимося йому”. Тоді лікар, за порадою блаженного, постригся в іночий образ і пробув три місяці, день і ніч безперестанно сльози на молитві проливаючи. Відтак блаженний, утішаючи його, каже: “Брате Петре, чи хочеш, щоб узяв я тебе з собою?” Він-бо із плачем (як і раніше) відповідає: “Хочу, щоб допустив мене за тебе померти, ти ж тут залишися і молися за мене”. Говорить йому блаженний: “Дерзай, брате, і готовий будь, на третій-бо день, за бажанням своїм, відійдеш від життя цього”. І так Петро причастився божественних і животворящих Христових таїнств, а коли настав проречений час, ліг на ложі і віддав духа свого у руки Господу.

Після ж смерті лікаря блаженний князь Святоша був у подвизі тридцять років, не виходячи з монастиря і, досконале, святе, за йменням, життя проживши, відійшов у вічне життя до всіх святих святішого Князя смирення Ісуса. У день же відходу цього святого князя ледве не все місто Київ зійшлося, останнє цілування віддаючи і молитов його просячи з великими слізьми.

Передусім брати блаженного, Із’яслав та Володимир, довідавшись про смерть його, за ним ридма ридали. Від них Із’яслав прислав із проханням до ігумена, молячи, щоб дав йому на благословення та втіху хреста вмерлого, узголовницю й кладку, на якій творив коліноприклонення. Ігумен-бо дав йому і сказав: “За вірою своєю діставатимеш поміч од них у бажаному тобою”. Він-бо узяв, у честі великій тримав оте і прислав до монастиря багато золота, щоб не дарма брати братнє знамення.

Цей Із’яслав якось люто розболівся і вже не сподівався, що житиме. Бачачи його при смерті, присіли біля нього жінка його й діти, і всі бояри. Він-бо, трохи очунявши, схилився й попросив напитися води з колодязя Печерського і, так сказавши, онімів тоді і по тому нічого більше не міг сказати. Послали-бо в Печерський монастир, узяли там води в посудину, нею омили гроба преподобного Теодосія. Дав ще ігумен волосяницю преподобного Святоші, щоб одягти брата в неї. Тоді, ще раніше, поки прийшов посланий, котрий ніс воду та волосяницю, заговорив князь Із’яслав: “Вийдіть, — каже, — скоро перед город назустріч преподобним отцям Теодосію та Миколі”, — а коли посланий ввійшов із водою та волосяницею, знову закричав князь: “Микола, Микола Святоша!” Дали-бо йому пити ту воду і вдягли його у волосяницю; він-бо тоді здоровий став, і всі прославили Бога та угодників Його.

Відтоді князь Із’яслав завжди вдягав на себе ту волосяницю, коли хворів бува, і тоді одужував, відтак і в усілякій брані ту волосяницю на собі мав і так неушкоджено пробував. Якось, зогрішивши, не дерзнув узяти її на себе, і тоді вбитий був у бою, одначе спершу заповів покласти себе у ній, бо надіявся, що вона зціляє від вічних болізтей і мук.

Надіючись і ми на цього преподобного князя, знаємо в ньому певне спасіння, хай же сподобимося зцілитися під покровом молитов його від усіляких хвороб та ран тимчасових і вічних благодаттю Князя смирення, купно ж і Царя слави Господа Бога та Спаса нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Богом Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день святого мученика Сильвана, пресвітера Газької церкви, від невірних мечем за Христа посіченого.


[1] “Від Патерика Печерського”.

[2] Перше послання апостола Павла до коринтян
7:1 А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
7:2 Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка.
7:3 Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина.
7:4 Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина.
7:5 Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням.
7:6 А це говорю вам як раду, а не як наказа.
7:7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я; але кожен має від Бога свій дар, один так, інший так.
7:8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.
7:9 Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися.
7:10 А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
7:11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!
7:12 Іншим же я говорю, не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, нехай він не лишає її.
7:13 І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його.
7:14 Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі.
7:15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру.
7:16 Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?
7:17 Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його. І так усім Церквам я наказую.
7:18 Хто покликаний був в обрізанні, нехай він того не цурається; чи покликаний хто в необрізанні, нехай не обрізується.
7:19 Обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе дотримування Божих заповідей.
7:20 Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був.
7:21 Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це.
7:22 Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа.
7:23 Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!
7:24 Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається!
7:25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним.
7:26 Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так.
7:27 Ти зв'язаний з дружиною? Не шукай розв'язання. Розв'язався від дружини? Не шукай дружини.
7:28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
7:29 А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають,
7:30 а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули,
7:31 а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.
7:32 А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
7:33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
7:34 і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
7:35 А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа.
7:36 А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять.
7:37 А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре.
7:38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще.
7:39 Дружина законом прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі.
7:40 Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.
1Кор. 7
, [31].

[3] Сир. 10, [14].

[4] Друге послання апостола Павла до коринтян
12:1 Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх.
12:2 Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього неба.
12:3 І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог,
12:4 що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити.
12:5 Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами.
12:6 Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене.
12:7 А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався.
12:8 Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене.
12:9 І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене.
12:10 Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний.
12:11 Хвалячися, я став нерозумний, до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, бо ні в чому я не залишився позад від найперших апостолів, хоч я й ніщо.
12:12 А ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаменах і чудах та в силах.
12:13 Що бо є, що ним ви понизилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягарем вам не був? Даруйте мені цю провину!
12:14 Ось утретє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягарем, не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки.
12:15 Я ж з охотою витрачуся й себе витрачу за душі ваші, хоч що більше люблю вас, то менше я люблений.
12:16 Та нехай буде так, тягара я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав.
12:17 Чи я використовував вас через когось із тих, кого до вас посилав?
12:18 Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит використав вас чим? Хіба ми ходили не в одному дусі? Хіба не одними стопами?
12:19 Чи ви знову не думаєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову!
12:20 Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хочу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, свари, нашепти, пихи, безладдя,
12:21 щоб знову, коли я прийду, не принизив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечистості, і в перелюбі, і в розпусті, що коїли їх.
2Кор. 12
, [9].

[5] Послання апостола Павла до римлян
8:1 Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом,
8:2 бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти.
8:3 Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,
8:4 щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.
8:5 Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом про духовне.
8:6 Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна життя та мир,
8:7 думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
8:8 І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові.
8:9 А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.
8:10 А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
8:11 А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
8:12 Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом;
8:13 бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити.
8:14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
8:15 бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!
8:16 Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі.
8:17 А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись.
8:18 Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
8:19 Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,
8:20 бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії,
8:21 що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
8:22 Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
8:23 Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
8:24 Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся?
8:25 А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.
8:26 Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями.
8:27 А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.
8:28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
8:29 Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами.
8:30 А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив.
8:31 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?
8:32 Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?
8:33 Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.
8:34 Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас.
8:35 Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
8:36 Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення.
8:37 Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.
8:38 Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
8:39 ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!
Рим. 8
, [18].

[6] Псалми
106
106:1 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
106:2 хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога,
106:3 і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!
106:4 Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили,
106:5 голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала...
106:6 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
106:7 і Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли.
106:8 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
106:9 бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!
106:10 Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в'язні біди та заліза,
106:11 бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду Всевишнього.
106:12 Та Він упокорив їхнє серце терпінням, спіткнулись вони і ніхто не поміг,
106:13 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
106:14 і Він вивів їх з темряви й мороку, їхні ж кайдани сторощив.
106:15 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
106:16 бо Він поламав мідні двері, і засуви залізні зрубав!
106:17 Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня.
106:18 Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти,
106:19 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх,
106:20 Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби!
106:21 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його та за чуда Його синам людським,
106:22 і хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його!
106:23 Ті, хто по морю пливе кораблями, хто чинить зайняття своє на великій воді,
106:24 вони бачили чини Господні та чуда Його в глибині!
106:25 Він скаже і буря зривається, і підносяться хвилі Його,
106:26 до неба вони підіймаються, до безодні спадають, у небезпеці душа їхня хвилюється!
106:27 Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п'яний, і вся їхня мудрість бентежиться!
106:28 Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
106:29 Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі,
106:30 і раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані.
106:31 Нехай же подяку складуть Господеві за милість, та за чуда Його синам людським!
106:32 Нехай величають Його на народньому зборі, і нехай вихваляють Його на засіданні старших!
106:33 Він обертає річки в пустиню, а водні джерела на суходіл,
106:34 плодючу землю на солончак через злобу мешканців її.
106:35 Він пустиню обертає в водне болото, а землю суху в джерело,
106:36 і голодних садовить Він там, а вони ставлять місто на мешкання,
106:37 і поля засівають, і виноградники садять, і отримують плід урожаю!
106:38 і благословляє Він їх, і сильно розмножуються, і одержують плід урожаю!
106:39 Та змаліли вони й похилилися з утиску злого та з смутку.
106:40 Виливає Він ганьбу на можних, і блудять вони без дороги в пустині,
106:41 а вбогого Він підіймає з убозтва, і розмножує роди, немов ту отару.
106:42 Це бачать правдиві й радіють, і закриває уста свої всяке безправ'я.
106:43 Хто мудрий, той все це завважить, і познають вони милосердя Господнє!
Пс. 106
, [12].

[7] Послання апостола Павла до галатів
6:1 Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!
6:2 Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового.
6:3 Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює.
6:4 Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому!
6:5 Бо кожен нестиме свій власний тягар!
6:6 А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим.
6:7 Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!
6:8 Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне.
6:9 А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо.
6:10 Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!
6:11 Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою!
6:12 Усі ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізуватись, щоб тільки вони не були переслідувані за хреста Христового.
6:13 Бо навіть і ті, хто обрізується, самі не зберігають Закона, а хочуть, щоб ви обрізувались, щоб хвалитися їм вашим тілом.
6:14 А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу.
6:15 Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове.
6:16 А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого!
6:17 Зрештою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу я Ісусові рани на тілі своїм!...
6:18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амінь.
Гал. 6
, [5].

[8] Фил. З, [8].

[9] Послання апостола Павла до филип'ян
1:1 Павло й Тимофій, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах, з єпископами та дияконами:
1:2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!
1:3 Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас,
1:4 і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами,
1:5 за участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер.
1:6 Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса.
1:7 Бо то справедливо мені думати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайданах моїх, і в обороні, і в утвердженні Євангелії спільники мої в благодаті.
1:8 Бо Бог мені свідок, що тужу я за вами всіма в сердечній любові Христа Ісуса.
1:9 І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та більше в пізнанні й усякім дослідженні,
1:10 щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були Христового дня,
1:11 наповнені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.
1:12 Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Євангелії,
1:13 бо в усій преторії та всім іншим стали відомі кайдани мої за Христа.
1:14 А багато братів у Господі через кайдани мої посміліли та ще більше відважилися Слово Боже звіщати безстрашно.
1:15 Одні, правда, і через заздрощі та колотнечу, другі ж із доброї волі Христа проповідують;
1:16 а інші з любови, знаючи, що я поставлений на оборону Євангелії;
1:17 а інші через підступ звіщають Христа нещиро, думаючи, що додадуть тягару до кайданів моїх.
1:18 Але що ж? У всякому разі, чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію та й буду радіти.
1:19 Бо знаю, що це буде мені на спасіння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа,
1:20 через чекання й надію мою, що я ні в чому не буду посоромлений, але цілою сміливістю, як завжди, так і тепер Христос буде звеличений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю.
1:21 Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання.
1:22 А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати.
1:23 Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.
1:24 А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас.
1:25 І оце знаю певно, що залишусь я, і пробуватиму з вами всіма вам на користь та на радощі в вірі,
1:26 щоб ваша хвала через мене примножилася в Христі Ісусі, коли знову прийду я до вас.
1:27 Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську,
1:28 і ні в чому не боячися противників; це їм доказ загибелі, вам же спасіння. А це від Бога!
1:29 Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього,
1:30 маючи таку саму боротьбу, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.
Флп. 1
, [21].

[10] Псалми
117
117:1 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
117:2 Нехай скаже ізраїль, бо навіки Його милосердя!
117:3 Нехай скаже дім Ааронів, бо навіки Його милосердя!
117:4 Нехай скажуть ті, хто боїться Господа, бо навіки Його милосердя!
117:5 У тісноті я кликав до Господа, і простором озвався до мене Господь!
117:6 Зо мною Господь не боюся нікого, що зробить людина мені?
117:7 Господь серед тих, що мені помагають, і побачу загибіль своїх ненависників.
117:8 Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину,
117:9 краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних!
117:10 Всі народи мене оточили, я ж Господнім ім'ям їх понищив!
117:11 Оточили мене й обступили мене, я ж Господнім ім'ям їх понищив!
117:12 Оточили мене немов бджоли, та погасли вони, як терновий огонь, я бо Господнім ім'ям їх понищив!
117:13 Дошкульно попхнув ти мене на падіння, та Господь спас мене!
117:14 Господь моя сила та пісня, і став Він спасінням мені!
117:15 Голос співу й спасіння в наметах між праведників: Господня правиця виконує чуда!
117:16 Правиця Господня підноситься, правиця Господня виконує чуда!
117:17 Не помру, але житиму, і буду звіщати про чини Господні!
117:18 Покарати мене покарав був Господь, та смерти мені не завдав.
117:19 Відчиніте мені брами правди, я ними ввійду, буду славити Господа!
117:20 Це брама Господня, праведники в неї входять.
117:21 Я буду хвалити Тебе, бо озвався до мене, і став Ти спасінням мені!
117:22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем,
117:23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
117:24 Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
117:25 Просимо, Господи, спаси! Просимо, Господи, пощасти!
117:26 Благословен, хто гряде у Господнє ім'я! Благословляємо вас із Господнього дому!
117:27 Господь Бог, і засяяв Він нам. Прив'яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!
117:28 Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти, мій Боже, я буду Тебе величати!
117:29 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
Пс. 117
, [9].

[11] Книга пророка Ісаї
26:1 Того дня заспівають у Юдинім краї пісню таку: У нас сильне місто! Він чинить спасіння за мури й примурки.
26:2 Відчиняйте ворота, і хай ввійде люд праведний, хто вірність хоронить!
26:3 Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає.
26:4 Надійтеся завжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна твердиня!
26:5 Бо знизив Він тих, хто замешкує на висоті, неприступне те місто понизив його, Він понизив його до землі, повалив аж у порох його!
26:6 Його топче нога, ноги вбогого, стопи нужденних...
26:7 Проста дорога для праведного, путь праведного Ти вирівнюєш.
26:8 І на дорозі судів Твоїх, Господи, маємо надію на Тебе: За Ймення Твоє та за пам'ять Твою пожадання моєї душі,
26:9 за Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені спозаранку шукає Тебе, бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди!
26:10 Хоч буде безбожний помилуваний, то проте справедливости він не навчиться: у краю правоти він чинитиме лихо, а величности Господа він не побачить!
26:11 Господи, піднялася рука Твоя високо, та не бачать вони! Нехай же побачать горливість Твою до народу, і нехай посоромляться, хай огонь пожере ворогів твоїх!
26:12 Ти, Господи, вчиниш нам мир, бо й усі чини наші нам Ти доконав!
26:13 Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Тебе, та тільки Тобою ми згадуємо Ймення Твоє.
26:14 Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому Ти навідав та вигубив їх, і затер всяку згадку про них.
26:15 Розмножив Ти, Господи, люд, розмножив Ти люд, і прославив Себе, всі границі землі Ти далеко посунув.
26:16 Господи, в горі шукали Тебе, шепіт прохання лили, коли Ти їх картав.
26:17 Як жінка вагітна до породу зближується, в своїх болях тремтить та кричить, так ми стали, о Господи, перед обличчям Твоїм:
26:18 ми були вагітними та корчилися з болю, немов би родили ми вітер, ми спасіння землі не вчинили, і мешканці всесвіту не народились...
26:19 Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя це роса зцілень, і земля викине мертвих!
26:20 Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, і свої двері замкни за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість перейде!
26:21 Бо Господь ось виходить із місця Свого, навідати провини мешканців землі, кожного з них, і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!
Іс. 26
, [14].