Преподобний Єфрема, єпископ Переяславський, в Ближніх печерах

Місяця січня на 28-й день

Після блаженного Варлаама, сина боярського, блаженний цей Єфрем Євнух, славний і благородний, якого князь же Із’яслав дуже любив і велику владу йому дав, прийшов із княжого дому до преподобного отця нашого Антонія в печеру, просячи його, щоб прийняв його замість служіння княжого до слуг Небесного царя і поклав на нього святий ангельський образ чернечого чину. Преподобний же Антоній, повчивши його про спасіння душі, передав його блаженному Никонові, щоб постриг. Той же, чинячи наказане, постриг блаженного Єфрема і в чернечий одяг одягнув. Яку ж скорботу на преподобних наніс ворог добра, ненависний диявол, за постриження цього блаженного Єфрема, як же і за блаженного Варлаама, написано в житії преподобного Антонія і Никона. Бачив-бо себе князь пітьми, що переможений він тим святим стадом, зібраним у темній печері, і, розуміючи, що відтоді мало бути прославлене те місце, плакав через свою загибель. І почав злими своїми підступами розпалювати серце князеві Із’яславові на преподобних, щоб принаймні так святе те стадо розполошити. Проте ані так не зміг, але сам прогнаний був молитвами преподобних і впав у яму, яку сам викопав. Бо хоч коли постриг цього блаженного преподобний Никон, викрадений він був до князя, і сам первоначальник преподобний Антоній із братією з печери гнівом княжим був вигнаний, незадовго, кажу, молінням Небесної Цариці Пресвятої і Богородиці до Царя слави Христа Бога повернулися в печеру свою, як хоробрі з війни, перемігши супостата свого диявола, і були весь час у печері, хвалячи й благословлячи Бога.

Тоді преподобний отець наш Єфрем, бачивши, що за постриження його таку бентегу на святе те стадо навів був ворог, сильно озброївся на нього богоугодним життям у печері, молитвами, і постом, і чуванням цілонічним. Підкорявся ж у всьому велінням отця і наставника свого преподобного Антонія, велику ревність мав усі чесноти його наслідувати. Через те і як же сам преподобний Антоній подорожував, мандруючи з Русі до святої Гори, так же і цей преподобний отець наш Єфрем горів духом до Святих Місць, щоб там святих отців рівноапостольного життя самовидцем бути, на доброчинні їхні труди заохочував себе любов’ю. Молив-бо преподобного Антонія, щоб подав йому благословення в край грецький відійти. Той же, не хотівши позбавляти його винагороди подорожнього, відпустив його з благословенням і молитвою, як колись Ной голуба із ковчега, щоб приніс оливну гілку. Тоді преподобний отець наш Єфрем, прийнявши наче два крила голубині — благословення отцівське і молитву, — вирушив у дорогу, що перед ним лежала. І досягнув Константинограда, розглядаючись усюди, відвідуючи мешкання небесних людей і земних ангелів і насичуючись досить духовною їжею, словами душекорисними й настановами святих отців тих, що й затримався там якийсь час. Коли ж кликала його любов отцівська знову назад, тоді, щоб не вертатися до мисленого свого ковчега без якоїсь оливної гілки, устав святого Студійського монастиря переписав і в монастир Печерський приніс. Заради цього посилав до нього блаженний Теодосій, ігумен цей від преподобного Антонія. Після повернення зі святих місць пожив у монастирі Печерському трохи часу, але багатьох чеснот образом був на користь душевну, що всі дякували Богові за нього. І в той час переставився блаженний єпископ переяславський Петро. Благоволінням Божим і радою всіх, за бажанням великого князя Всеволода Ярославича, преподобний отець наш Єфрем поставлений був єпископом Переяславським преосвященним митрополитом Київським Іваном.

Прийнявши-бо такий святительства сан, почав про побудову церковну в єпископії своїй вельми дбати, маючи це за найчесніше і найлюбіше для себе діло, щоб примножити хвалу пресвятому імені Божому. Бог же йому посприяв в ділі тому, бо в малих роках побудував церкву кам’яну святого архистратига Михаїла, велику і прекрасну, яку престолом єпископії Переяславської зробив. Також святого Теодора церкву на воротах і святого апостола Андрея Первозваного при воротах від стін кам’яних побудував. І прикрасив град Переяслав різними спорудами церковними, всюди кам’яними, чого перед тим не було. Але це все через немалий час у небуття перейшло, коли допустив Бог цілу землю Руську через гріхи наші на покарання злочестивому цареві скитському Батию. Впав жереб і на славний град Переяслав. Був же цей преподобний у час єпископства свого і на перенесенні чесних мощів преподобного отця нашого Теодосія Печерського. Тоді, добре й богоугодно поживши, життю минущому кінець прийняв [його ж чесне тіло поклали з честю в створеній ним церкві, у ній же постановили щоб престол був єпископії Переяславської]. Душею ж зійшов до престолу Владики Нерукотворного. І там же нехай і ми будемо, як вівці, зібрані голосом молитов пастирських преподобного отця нашого Єфрема, щоб із ним разом прославляти пастирів Начальника Ісуса, і в Ньому ж і з Ним Бога Отця і Святого Духа на безкінечні віки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання