Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Ісаї, єпископа Ростовського

Місяця травня на 15-й день

Народився цей блаженний Ісая в землі Руській, у володіннях київських, від благородних і христолюбних батьків. З юних же літ Христа полюбив і світські насолоди покинув, прийшов у монастир Печерський до преподобного Теодосія, бажаючи стати чорноризцем. Прозрівши духом, що має він трудолюбним робітником у подвижницькому житті стати, преподобний Теодосій поклав на нього чернечий образ. Він же, чесноти здобуваючи і труди до трудів докладаючи, такі випробування терпів, що всі дивувалися його суворому життю і любов’ю горіли до нього. Був-бо лагідний, смиренний, послушливий, незапопадливий, братолюбний. У тілі він ангельське життя являв, повстримністю і терпінням великим всі пристрасті й бажання тілесні в собі умертвлював. Чотирьох чеснот — мудрости, правди, мужности і цноти — красою прикрашений, наче чотирикінною колісницею до Вишнього Єрусалиму поспішав, виявляючи, що він — небесний громадянин. Про його ж чесноти відомо стало всім — “не може бо місто, що стоїть на вершині гори, сховатися”.

Через те і благовірний князь Із’яслав Ярославович, почувши про богоугодне життя його, просив преподобного Теодосія, щоб благословив його прийняти ігуменство в монастирі святого великомученика Димитрія: вже-бо преподобний Варлаам, який перед тим ігуменом був, життя тимчасового кінець прийняв.

Преподобний Теодосій до прохання благовірного князя схилився і, благословивши, послав блаженного цього Ісаю на ігуменство в монастир той. Блаженний не хотів не послухати преподобного — йому ж усі бажання свої довіривши, начальства сан прийняв. І став добродосвідченим наставником для братів і добрим пастирем, який вручене собі стадо добре пас. Хоч і змінився трохи саном, але не змінив своєї уваги і трудів, а завжди, ум спрямувавши до Бога, звичному смиренню і праці тілесній віддавався. Хотівши братам користь дати — сам першим на послушництві опинявся, і що иншим велів — сам швидше робив, подаючи приклад усім, аби всіх на гору чеснот возвести, бо не стільки слова, як діла учителя учні зазвичай наслідують.

Бачив благовірний князь Із’яслав, що такого святого мужа у своєму монастирі здобув, вельми радів і преподобному Теодосію за нього дякував.

Але Бог всесильний, що незбагненно все влаштовує, хотівши більше прославити угодника свого (як же і той Творця свого прославляв ділами добрими), вшанував його саном святительства: відійшов-бо до Господа блаженний Аеонтій Чудотворець, єпископ Ростовський, і цей преподобний ігумен Ісая, судом Божим і вибором усіх, поставлений був єпископом Ростовським.

Прийнявши такий на себе сан, прийшов на свій престол у Богом бережений град Ростов і побачив там диких своїх овець — людей, кажу, новоохрещених, недобре утверджених у вірі, — здригався серцем, думав, як відповідь за них давати в день Суду Начальникові пастирів Ісусові. Тому взявся пильно за пастирські труди, навчаючи і просячи христоіменне стадо утверджуватися у вірі і христонаслідувально жити. “Ви-бо, — казав, — у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. Через те у всьому належить вам наслідувати Христа й учення Його, щоб ім’я Христове християни прославляли й не ображали”.

Обходив же й инші гради і села в землях Ростовській і Суздальській, ревністю за благочестям розпалюваний. І якщо десь знаходив ідолів і капища, руйнував їх і вогню передавав. Людей же учив і наказував вірити православно у Святу єдину Тройцю. Тоді тих, що приймали віру, хрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, а тих, що не хотіли вірити, чудами і знаменнями багатьма дивував, щоб і їх на віру навернути. І так, благодаттю Божою, у скорім часі всіх привів до Христа.

Був же вельми милостивий до убогих, сиріт і вдів, голодних годував, печальних утішав, бідним був помічником і заступником, як Йов — “око сліпим і нога кульгавим”. Всі раділи через нього і всюди прославляли Бога, що дарував їм такого отця, учителя і наставника краю того.

У роки ж благочестиві держави благовірного князя київського Всеволода Ярославовича благоволив Бог зробити освячення подібній небу Печерській церкві, однак преосвященний Йоан, митрополит Київський, великою печаллю одержимий був: надійшов час освячення, а він не встиг зібрати на співслужіння боголюбивих єпископів, через те що на далекій відстані перебували їхні престоли. Тоді, як же й иншим єпископам, сповістили час освячення Богом послані юнаки — ангели святі, які й збирали їх на освячення те, за образом апостолів, зібраних на поховання Пресвятої Богородиці. Також і перед преподобним єпископом Ісаєю, коли він був на престолі своєму в Ростові, стали в юначій подобі божественні ангели і, те ж сповістивши, взяли, наче на хмару, преподобного — й опинився він разом з иншими архиєреями в чині освячення.

Цю річ предивну сам про себе відкрив преподобний отець наш Ісая, з вдячністю розповідав як преосвященному митрополитові у богоспасенному граді Києві, також і тоді, коли після освячення небу подібної Печерської церкви повертався на свій престол і весь клир церковний і христойменні люди вийшли з радістю із града Ростова назустріч йому.

Після того рік один на престолі своєму перебував і добре стадо Христове випас, багато невірних до Бога навернув, багато церков підняв і багато чуд зробив і в доброму ісповіданні життя тимчасове закінчив у рік від сотворення світу 6598-й, від Різдва ж Христового 1090-й, місяця травня в 15-й день.

І так, як перше взяли його святі ангели до церкви, на небо подібної, на якийсь час, — тепер вони перенесли душу в самі небеса на вічність, куди й ми нехай будемо перенесені молитвами преподобного отця нашого Ісаї, клопотанням Пречистої Богоматері, благодаттю ж самого Творця Неба, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день пам’ять преподобного отця нашого Євфросина, псковського Чудотворця. І благовірного царевича Димитрія углецького і московського. Дивись про них у Пролозі.