Без категорії

Житіє преподобних отців Євтихія і Флорентія

Міясця серпня на 23-ий день

У межах Нурсійського краю жило двоє чоловіків у святому чернечому образі у відлюдництві пустельному, один на ім’я Євтихій, а другий — Флорентій. Євтихій, зігрітий теплом духовної ревності, не лише про своє, а й про спасіння інших піклувався і багато душ намагався привести до Бога своїми душекорисними словами та переконуваннями. Флорентій же у простоті своїй одного себе слухав, у молитвах провадив життя своє. Був же недалеко від перебування їхнього монастир, у ньому ж помер авва. Монахи, зібравшись, прийшли до Євтихія і просили його бути їм аввою в їхньому монастирі. І, послухавши їхнє прохання, Євтихій пішов до них і прийняв старійшинство над монастирем, друга ж свого Флорентія залишив на тому відлюдному місці перебувати, аби не спустіла мала церква, яку там мали.

Залишившись сам, Флорентій молився до всесильного Бога, щоб подав йому допомогу, аби зміг він на усамітненому тому місці жити. И одного дня, по закінченні звичних молитов, вийшовши з церкви, побачив, що перед дверима стоїть ведмідь, схиливши голову до землі й нічого звірячого в норові своєму не показуючи, — виявляв покорою своєю, що на служіння прийшов до нього, посланий від Бога. Пізнав же те раб Божий Флорентій, подякував Богові, що послав йому такого співмешканця. Тому що мав п’ять овець, що залишилися при келії його і не було кому їх пасти й стерегти, звелів ведмедеві, кажучи: «Іди й вижени овець на пашу та паси їх. О шостій годині разом з ними повернешся». І почав звір той завжди те чинити, маючи покладену на нього щодо овець турботу й пастирство. І той, що звик, як звір, їсти м’ясо, голодний пас вівці, перемагаючи звірячу свою вдачу. Коли чоловік Божий хотів постити до дев’ятої години, наказував ведмедеві повернутися з вівцями до дев’ятої години. І виконував те звір. Коли ж не хотів до дев’ятої години голодувати, але о шостій годині мав їсти, у ту годину й ведмідь повертався. І кожному велінню чоловіка Божого звір скорявся, і ні в чому не згрішив, ані не прийшов ніколи на дев’яту годину, коли наказано йому було прийти на шосту, ані на шосту не прийшов, коли наказано було прийти на дев’яту. Бог напоумив того звіра, якого підкорив угодникові своєму, розуміти накази святого й чинити його волю. І коли звір той так служив старцеві довгий час, почала в тому краю розходитися всюди слава про чоловіка Божого Флорентія, усі-бо дивувалися тому чуду, що звір пасе вівці, служачи святому.

Давній же ворог диявол збунтував декого на заздрість. Він-бо коли бачить, що добрі славою процвітають, тоді тих, що звичаями та життям розбещені, ловить заздрістю й тягне до загибелі. Його намовою чотири монахи з учнів блаженного Євтихія дуже позаздрили Флорентієві, бо учитель їхній знамень не робив, — той же, кого учитель залишив самого у відлюдницькій келії, такими чудами став славний. І зробивши засідку на місці, де ведмідь вівці на пасовисько виганяв, й убили ведмедя. Коли не повернувся ведмідь вчасно до старця тоді, коли наказано йому було повернутися, був у сум’ятті старець. Почекавши до вечора й побачивши, що звір із вівцями не повертається, почав сумувати, що ведмідь, якого він звик був просто братом називати, не повернувся. Наступного дня пішов на поле шукати звіра разом з вівцями. І побачив ведмедя вбитого, і сумний був дуже. Ретельно допитуючись, довідався, хто вбив звіра, і почав плакати — не так через ведмедя, як через душезгубну злість тих чотирьох братів. Коли ж довідався авва Євтимій про печаль і журбу Флорентія, прикликав його до себе і втішав. Чоловік же Божий, великим болем зрушившись, перед лицем авви сказав: «Покладаюся на Всесильного Бога, якщо в теперішньому цьому житті, перед очима всіх приймуть кару від Господа за зло своє ті, що вбили мого ведмедя, який ніякого зла їм не зробив». Коли так сказав угодник Божий Флорентій, зразу за голосом його пішло саме діло: раптом чотири ті монахи вражені були від Бога. І зігнили всі частини тіл їхніх, і в тих ранах померли.

Коли це сталося, чоловік Божий Флорентій дуже налякався, що прокляв братів. І не перестав ридати протягом цілого життя свого через братів тих, себе ж називаючи убивцею їх найлютішим. Це ж всемогутній Бог учинив, аби препростий і добродійний той муж не посмів більше в якій-небудь своїй образі випускати стрілу проклинаючого слова з уст своїх ні на кого.

Той же богоугодний чоловік і другу чудесну річ зробив. Коли всюди про нього розійшлася чутка, диякон один здалеку до нього прийшов, аби сподобитися його молитов і благословення. Бачив же навколо келії його багато зміїв, і налякався дуже, що те ціле місце повне гадів, і скликнув: «Рабе Божий, помолися!» Було ж тоді повітря світле, сонячним промінням просвітлене. І вийшов із келії Флорентій, і став на відкритому місці, очі звів і руки до неба підніс, почав молитися, аби Господь забрав звідти те гаддя, як же сам знає. І зразу загриміло небо, і була блискавка, і побив той грім з блискавицями всіх зміїв, що були на тому місці. І бачив побитих чоловік Божий Флорентій, знову поглянув на небо й мовив: «Ось побив ти зміїв, Господи, і хто звідси забере їх?» І зразу на голос його така кількість птахів прилетіла, скільки було побитих зміїв. І кожна птаха взяла по одній змії і, далеко віднісши, викинула. И очистили зовсім від зміїв те місце, на якому преподобний жив. Проживши всі дні життя свого у великому боговгодженні, перейшов до нескінченого життя.

Також і преподобний авва Євтихій пас довірене йому стадо досить літ. І, багатьох на путь Небесного Царства наставивши й скерувавши, переставився до Господа. І той, хто в житті своєму не робив чудес, після переставлення виявився чудотворцем. Прославив Господь раба свого: від одягу його, що по ньому залишився, подавалося зцілення на різні недуги. А коли довго бувало бездощів’я й посуха землі велика, тоді люди того краю збиралися, брали одяг преподобного Євтихія і перед Господа в Церкву з молитвою приносили, йшли з ним через поля, і ниви, і вертогради. І зразу Бог подавав дощ, що досить землю наповнював. Із цього ясно видно, яку силу богоугодних чеснот силу у цьому житті мала всередині душа його, якщо зовнішній його одяг, перед Господа принесений, гнів Творця відвертав. Так Бог в обох тих угодниках своїх прославився чудами тоді, і нині за них від нас славлений є і буде на безконечні віки. Амінь.