Свята великомучениця Варвара і мучениуя Іуліанія

Місяця грудня на 4-й день

Свята великомучениця Варвара народилася в м. Іліополі (нинішньої Сирії) за часів імператора Максиміна (305-311 рр.) у знатній язичницькій родині. Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив’язаний до своєї єдиної дочки. Щоб уберегти вродливу дівчину від сторонніх поглядів і водночас позбавити її спілкування з християнами, він побудував для доньки спеціальний замок, звідки вона виходила тільки з дозволу батька (кондак 2). Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання пізнати його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: “Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо і таку красу земну? Єдиний повинен бути такий Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття”. Так свята Варвара вчилася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній справджувалися слова пророка “Поучіхся в усіх ділах твоїх, в створінні руку твою поучіхся” (Пс. 142:5) (ікос 2).

Згодом до Діоскора все частіше стали приходити багаті і знатні женихи, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, але, на свій жаль, почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що з часом настрій доньки зміниться і в неї з’явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що в спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор перебував у тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання і Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила звершити над нею Таїнство Хрещення. Священик виклав їй основи святої віри і потім хрестив в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов’ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора при його будинку велося будівництво кам’яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, ублагала їх зробити третє вікно – на образ Троїчного Світла (ікос 3). Коли ж повернувся батько, то він зажадав у доньки звіту про зроблене: “Три краще, ніж два, – говорила Варвара, – бо у неприступного, невимовного Світла Троїчного Три Вікна (Іпостасі або Особи)”. Почувши від Варвари християнські віровчительні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з дому (ікос 4). Вона сховалася в гірській ущелині, яка дивним чином розступилася перед нею.

Надвечір Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і з побоями притягнув мученицю в дім (ікос 5). На ранок він відвів Варвару до міського правителя і сказав: “Я відрікаюся від неї, бо вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правителю, як буде завгодно твоїй волі”. Довго вмовляв градоначальник Варвару не відступати від давніх батьківських законів і не чинити опір волі батька. Але свята мудрою промовою викривала омани ідолопоклонників і сповідувала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами і після цього розтирати глибокі рани жорсткою волосяницею.

Наприкінці дня Варвару відвели в темницю. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: “Дерзай, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на подвиг твій і полегшую твої хвороби. Перетерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Царстві Моєму”. Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару, – на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх катувань (ікос 6). Бачачи таке диво, одна християнка, на ім’я Іуліанія, відкрито висповідала свою віру й оголосила бажання постраждати за Христа (кондак 8). Обох мучениць почали водити оголеними містом, а потім повісили на дереві й довго катували (кондак 9). Їхні тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком (ікос 7). Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа. Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор (ікос 10). Але безжального батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл.

Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті було перенесено до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081-1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись із руським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де вони перебувають і тепер – у кафедральному соборі святого князя Володимира.

Тропарі, кондаки, молитви та величання