Без категорії

Житіє і страждання святого священомученика Протерія, патріарха Олександрійського

Місяця лютого в 28-й день

В Олександрії, єгипетському граді, коли Діоскор-єретик престол патріаршества після переставлення святого Кирила прийняв і цілий Єгипет єресі своєї сповнив, був пресвітер благочестивий і в православних догмах нездоланний на ім’я Протерій, святий життям і богонатхненнго розуму і премуд рости сповнений. Він, бачивши багатьох, що до патріархової схиляються єресі, яка про одну в Христі природу злословила, чинив спротив їм твердо словами непереможними. Патрі ярх же Діоскор гнівався на нього, проте, хотівши привести його до свого неблагочестивого однодумства, лестив йому ласкою і честю протопресвітерства вшанував. Але нічого не досягнув — твердий-бо у вірі був Протерій святий, бо добре навчився православ’я від святішого Кирила, який перед тим був Олександрійським патріархом. Після Четвертого Вселенського Собору святих Отців у Халкедоні, який за царювання Маркіяна був, викрито було Діоскора в єресі його, і прийняв суд скинення з патріаршого сану і від Церкви відлучення. І вигнано його в край Пафлагонійський, у град, що Гангрена називається, де за якийсь час і помер. А в Олександрії на патріаршеський престол після скиненого Діоскора вибрано було із православних архиєреїв, і клириків, і людей благочестивих святого Протерія, мужа, воістину такого сану достойного. Цілий олександрійський народ, Діоскоровим єретицтвом, як отрутою душешкідливою, напоєний, ще ж і деякими єретикуючими клириками навчений, не погоджувався з Протерієвим поставленням. І коли святого Протерія православні поставили патріархом, і він прийняв свій престол, і правовір’я, на Халкедонському Соборі святими Отцями утверджене, почав прославляти, — почався серед люду шум і галас. Дехто-бо із клириків, серед них були й високих чинів — Тимотей-пресвітер, якого прозивали Єлур, і Петро Монгос, диякон, обидва Діоскором висвячені і сповнені його єресі, — з иншими відлучилися від церковного собору, не хотіли нічого спільного мати зі святим Протерієм і робили в народі розкол, на бунт зрушуючи. І був розбрат в олександрійській Церкві великий: одні цього новопоставленого патріарха трималися і православно мудрствували, инші ж — Діоскора знову хотіли і проклинали догми Халкедонського собору. Крамолу ж і бійку чинили одні з одними і на патріарха насмілювалися. Кричали-бо нерозумні заколотники на святого Протерія, пере любником його називаючи, тому що, коли живий ще був архиєрей Діоскор, ХОч і в ув’язненні, то він узяв його невісту, святу ІДеркву. Ще ж казали, що Протерій єретик і патріаршого сану не достойний. Багато-бо Протерій святий від бунтівливого єретичного народу бід терпів й убивчих рук боявся, мусив воїнської вимагати сторожі на захист здоров’я свого, проте завжди був у страху, сподіваючися народного нападу, бо й на претоначальників своїх уже були повстали, і на царське військо в граді кидалися. Тоді антипат із Тиваїди прийшов у град вгамувати бунт — люди кидали камінням на воїнів, що з ним прийшли. Ті ж, народне повстання бачивши, побігли в храм, що називається Серапідіс, і в ньому замкнулися. Люди ж, прибігши, обступили храм той і, здобувши його, вогнем усіх воїнів живими спалили. Чувши ж про те, благочестивий цар Маркіян розгнівався вельми й послав більшу військову силу, вгамував громадян і людей, забравши в міста пшеницю і зерно, що з єгипетських градів і земель до Олександрії кораблями привозили, звелівши вже не до Олександрії, а в Пилусію, а звідтіля до Царгорода привозити. Ще ж забрав в олександрійців і народні лазні, й инші деякі угіддя, і всіляку свободу, і видовища, для них звичні, заборонив. Через те журилися громадяни, а найбільше через обмаль хліба — голодом були охоплені. — Вгамувалися і просили святішого патріарха Протерія, щоб ішов і просив за них царя. Святіший же пішов, був до царя прохачем за град свій і на милість схилив царя — усе, що просив, отримав. Насамперед-бо свободу градові подаровано і хліб повернено було. І прожив святитель Божий один рік на престолі своєму в мирі. Тимотея ж Єлюра, що покаятися не хотів, і його заколотників передав на скинення.

Після цього переставився благочестивий цар Маркіян, і знову розкольники єретикуючі піднесли ріг свій, і народ нерозумний на галас і бунт підбурювати почали, і не зупинилися, поки не здійснили зла свого, беззаконні. Тимотей-бо Єлюр, пройдисвіт, лукавий і волхв, єгипетських монахів, що в монастирях і у відлюдництві жили, хитро обдурив так. Дочекавшися безмісячної ночі, накрився темним одягом, обійшов келії монаші, кожного на ім’я кличучи. І коли кожен із них відповідаючи, питав, хто то і чого потребує, казав він: “Я один зі службових духів, посланий від Бога: щоб ви не входили у спілку з Протерієм і собору Халкедонського щоб не приймали. Тимотея ж Єлюра єпископом Олександрії поставте”. Так підступний хитрець за допомогою біса чарами обманув їх. Вони ж, не розуміючи ворожого підступу, йняли віру брехні, наче правді, і один одному явлення те, наче ангельське, розповідаючи, погодилися. І зібралися в збір великий, порадившись іти в Олександрію, наче на війну, гнівом дихаючи на невинного православного Божого архиєрея Протерія, хотівши вигнати його з церкви. Тим часом Тимотей в Олександрії, одних підступом научаючи, инших підкупом таємно наймаючи, зібрав собі полк бунтівників великий і, дочекавшися зручного часу, коли Діонисія-антипата не було в граді, бо у верхній частині Єгипту затримався, пішов до церкви з великою силою народу і з озброєним, на те найнятим, воїнством, і з ченцями, що прийшли до нього, маючи з собою якихось двох єпископів, за правилами відкинених через своє зловір’я, також і клириків, за провину відлучених. И освятили його скинені єпископи на архиєрейство, і патріархом Олександрійським нарекли, не боячися правил церковних, ані законів царських, ані жодного суду не чекаючи, — усю-бо надію свою поклавши на народ збунтований і на багатьох ченців зваблених. Святіший патріарх Протерій, бачивши такий бунт і ні від кого допомоги і заступництва не маючи, бо не було в граді антипата, вирішив утікати і, утаївшись від усіх, вночі з града вийшов. Коли ж він спочив десь у місці таємному, явився йому у видінні святий пророк Ісая, кажучи: “Повернися в град, я-бо чекаю, щоб узяти тебе”. Те видіння побачивши й мученицьку для себе кончину пізнавши, святіший Протерій повернувся і в хрестильницю церковну увійшов. Бунтівники ж, що дихали убивством, шукали всюди Протерія — довідалися, що він у хрестильниці, спершу замкнули його там, тоді увійшли до нього, зваблені Тимотеєм, немилостиво убили, проколовши його палицями-тростинами, що в руках носили, вони гостре залізо на кінці мали. Убили ж і тих, що були при ньому, шістьох чоловіків, і пролили кров неповинну в той час, коли Пасха наша — Христос — за нас убитий був: був-бо день Великої суботи, коли те люте убивство відбулося. Не досить було того убивцям, але, не наситившися невинною кров’ю, більше поширили свою лють, бо мертве святого Протерія тіло, за ноги причепивши, тягнули з людьми насеред града, б’ючи всім, що було, і на частини тіло шматуючи. А що ще жорстокіше — деякі з великої люті зубами, наче пси і звірі, плоть його шматували, тоді розпалили вогонь великий, спалили на попіл і порох в повітрі розкидали. Ще ж, за велінням беззаконного патріарха Тимотея, і престол патріарший, на якому святий Протерій сидів, спалили, наче осквернений Протерієм. Самі були скверні і нечестиві, святого ж угодника Божого скверним робили. Після такого лютого убиття Протерія святого псевдопатріарх Тимотей Єлюр послав воїнів своїх у всі гради єгипетські, аби вигнати православних архиєреїв, а на їхнє місце инших, яких сам поставив, посадити. Тоді озлоблені єпископи і клирики, і всі, що були правовірні, писали слізні прохання до благочестивого царя Лева, який після Маркіяна настав. І до святішого Анатолія, патріарха Царгородського, сповіщаючи все, що було, і просячи врятувати Церкву олександрійську від такого катування. Цар же і патріарх жаліли вельми через убиття безпричинне і нелюдське великого архиєрея Божого Протерія. І зразу, пославши сановників своїх із силою воїнською, цар покарав тих, що були з народу, бунтівників: одних відтинанням рук, инших відрізанням язика, одних путами і в’язницями, инших же ранами і вигнанням. А Тимотея Єлюра, псевдо-патріарха, з його єпископами і клириками духовному суду представив. Православні-бо архиєреї судили його: Тимотей прийняв відплату за ділами своїми — не лише від архиєрейства, але і від християнства його відлучено, у вигнання у Гангрійський град, де ж і учитель його Діоскор помер, відіслано було. А замість нього иншого Тимотея, якого прозивали Салофакіол, мужа правовірного і премудрого, і за добрі звичаї свої всім любого, на патріаршество олександрійське було возведено. І прийняла спокій і тишу Церква Христова в Олександрії, православно славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам’ять святого мученика Нестора, єпископа Магидійського, який був за царювання Деція іринархом-князем взятий, ігемон ж Публій у Пергії Памфилійській після мук на хресті його розіп’яв.

І святих преподобних жінок Марини і Кири, які у Вереї, граді Сирійському, в одній печері замкнулися і залізо важке на себе наклали, сорок два роки перепровадили в пості великому.