Священномученик Власій, єпископ Севастійський, і ті, хто з ним постраждав

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 11-й день

У минулі часи, коли ідолослужіння нечестиві дотримувалися і багато людей творінню та ділу рук своїх поклонялися, тоді проросла й віра багатьох святих, серед них же і святого славного мученика Власія процвіло благочестя. Той-бо святий всі роки життя свого лагідним і праведним життям прожив богоугодно без гріха, віддалюючись від усілякого діла злого. Бачачи ж доброчесне його життя, жителі Севастійського у Каппадокії града, люди благовірні, подбали, щоб був їм єпископом поставлений і пас стадо Христове добре в ті часи. Тоді і святий великомученик Євстратій, перший із п’яти, з дружиною своєю за царювання Діоклітіанового, стоячи до крові за честь Христову, подвизався добре. Його ж, коли у в’язниці сидів, цей святий Власій відвідав уночі, давши сторожам в’язниці золота досить, і прославив мученика Христового, котрий так мужньо страждав, і прийняв від нього вручений заповіт — його ж перед кончиною своєю Євстратій святий написав, заповідавши щодо тіла свого і щодо маєтку, як же про те в оповіді про страждання його написано. Ховався ж Власій святий від рук катівських, як же і багато тоді святих те чинило, не віддаючись на муки без вияву Божої волі, і мало було християн, які б у місті мешкали, і то були таємні, більшість же втекли в пустелі, і гори, і вертепи через страх перед муками — дехто ж їх не зміг стерпіти, ідолам на час якийсь поклонився. Тому і святий Власій не лише в Діоклітіанове, а й після того і в Лікінієве царювання [коли постраждав] від лютого гоніння ховався у якійсь пустельній горі, названій Аргеос, маючи там печеру для перебування свого, у ній же безмовне пустельницьке й посницьке життя проводив і безперестанні молитви до Бога підносив. Звірі ж дикі до нього приходили й отримували благословення від нього. Якщо ж траплялося якимось звірам потрапити до святого в той час, коли в богомисленній молитві перебував, то вони, наче розумні були, не перериваючи його богомислення, стояли перед печерою, чекаючи його після закінчення молитви, і не відходили, допоки ж святий не виходив, клав на них руки свої, благословляючи. І якщо котрийсь із них хворий був, приходячи до святого, зцілювався від нього покладанням рук його святих. У ті дні ігемон Агриколай ловцям своїм звелів багато хижих звірів всілякого роду виловити, потребував-бо їх для завдання лютої смерті мученикам Христовим, яких же всіляко згубити намагався: одних мечем убиваючи, інших вогнем спалюючи й у воді топлячи, ще інших же віддаючи на поїдання звірам. Йшли-бо ловці на лови й обходили гори та пустелі: прийшли і на гору, що Аргеос називалася, у ній же ховався святий єпископ Власій. Наблизилися до печери та бачили перед нею багато звірів, що бавилися, і сказали самі до себе: “Ходімо й подивімося, що це таке”. І, прийшовши, знайшли Власія святого, котрий у печері, наче у світлиці, перебував і молитви творив до Бога. І нічого йому не сказали, одразу повернулися та сповістили ігемонові Агриколаю те, що бачили. Ігемон же звелів багатьом воїнам йти з ними і знайти християн, що там ховаються, взяти і до нього привести. Пішли-бо послані воїни на гору ту і, в печеру зайшовши, знайшлиамого с лише Власія святого, який у молитві і славослов’ї Божому перебував, і мовили до нього: “Вийди звідси і ходи з нами до міста, кличе тебе ігемон”. Святий же, зрадівши, сказав: “Добре, діти мої, ходімо разом. Згадав-бо про мене Господь — явився тричі цієї ночі, кажучи: “Встань і принеси Мені жертву за звичаєм священництва твого”. Нині-бо, діти мої, добре прийшли, Господь мій Іісус Христос хай буде з вами”. Коли вони йшли дорогою, наверталися елліни до Бога лагідністю і навчанням святого, і чудотворінням, бо молитвами святими подавалися від Господа для хворих зцілення — не лише людям, а й худобі. І, коли приводили і приносили до Власія святого недужих, покладав він руки свої на них і молився, зцілював і відпускав здоровими. Жінка одна мала єдиного сина. Коли він їв рибу, стала йому кістка риб’яча в горлі, і не міг він говорити зовсім, і вже при смерті був. Взяла його мати, напівмертвого, понесла й поклала в ногах святого, плачучи й голосячи: “Помилуй сина мого, рабе Спасителя нашого Іісуса Христа, єдиний-бо в мене”. І розповіла святому, що зі сином її трапилося. Святитель же Божий Власій поклав руку свою в горло дитині, очі ж свої до Небес звів, помолився до Бога, кажучи: “Ти, Котрий помагає усім, хто Тебе прикликає правдиво, о Спасителю, почуй мої молитви, і кістку, що в горлі юнака цього застрягла, невидимою Своєю силою вийми і зціли його. Далі ж, якщо серед людей чи серед худоби щось таке трапиться і згадає хто ім’я моє, кажучи: «Боже, молитвами раба Твого Власія, допоможи», — тому ти, Господи, поспіши на допомогу і зцілення подай на славу і честь святого Імені Твого”. Це сказавши, хлопця зразу зробив здоровим і віддав його матері, яка похвали без упину віддавала Богові. І прославилося ім’я Власія святого не лише у Севастії, а й в Нікополі.

Ще ж коли в дорозі він був і вже до Севастії наближався, трапилася річ така. Вдовиця одна убога нічого більше не мала, лише одного веприка, і прибіг вовк, схопив його, і плакала жінка та дуже. Побачивши, що святий іде, прибігла до нього і жалілася на вовка зі сльозами. Святий же, усміхнувшися, сказав до неї: “Не сумуй, о жінко, не плач, віддасться тобі веприк твій живий і неушкоджений”. Те мовивши, пішов шляхом своїм. І ось до убогої вдови тої прибіг вовк, несучи веприка її в зубах своїх, і відпустив його перед нею живого і цілого, анітрохи не ушкодженого, і побіг вовк у пустелю. Удова ж взяла веприка свого, радіючи і хвалячи Бога. Коли увійшов Власій святий у град Севастійський, ігемон Агриколай, одразу про нього довідавшись, звелів його вкинути до темниці. Наступного же дня, сівши на судищі, поставив перед собою архієрея Божого і, побачивши його, почав спочатку лагідно до нього промовляти, говорячи: “Радій, Власію, богів наших і наш любий друже”. Святий же відповідав йому: “Радій і ти, державний ігемоне, але не називай богами бісів, які вогню вічному з тими, хто їх шанує, будуть передані”. Розгнівався ж ігемон, звелів великими палицями бити святого немилостиво, і, коли битий був святий довгий час, сказав до ігемона: “О безумний душ людських звабнику, чи думаєш своїми катуваннями відвернути мене від Божого сповідання? Але не можеш, бо маю я Іісуса Христа, Котрий укріплює мене, далі ж чини, що хочеш”. Ігемон же, бачивши незмінну святого віру, звелів його знову відвести до темниці. Тоді убога та удовиця, почувши про Власія святого мужнє за Христа страждання та непохитну у святій вірі постійність, заколола веприка свого, якого ж цілого з зубів вовчих прийняла, зварила голову та ноги і, поклавши на таріль, ще ж і з зерен і плодів земних та овочів садових, скільки від убогості своєї мати могла, у кошик взявши і свічу запаливши, принесла до святого в темницю та припала до ніг його, просячи, щоб прийняв їжу і скуштував. Святий же, Бога славлячи, скуштував принесеної їжі і, благословивши її, заповів, кажучи: “Жінко, таким чином у всі роки пам’ять мою чини, і не забракне в домі твоєму нічого з необхідного, і, якщо інший хтось уподібниться тобі і пам’ять мою звершуватиме, той сповниться дарів Божих і благословенний буде у всі дні життя свого”. Блаженна ж та вдовиця, прийнявши заповідь від святого, пішла до дому свого, славлячи Бога. І сповнилося на ній Писання, яке говорить: “По всьому світі сказано буде в пам’ять її і про те, що вона зробила” (Мф. 26:13). Кат же, вдруге на судищі сівши, привів Власія святого на допит і сказав йому: “Власію, чи принесеш жертви богам, щоб живим бути, чи мучительною смертю загинути хочеш?” Відповів йому святий: “Боги, котрі неба та землі не створили, нехай загинуть. А смерть, якою мені погрожуєш, життя вічне мені принесе”. Ігемон же, побачивши його непохитним у вірі, звелів його нагим на дереві повісити й обдирати сильно знаряддям залізним. Довго ж обдирали мученика, який говорив до ігемона: “О нечестивче й поганче, чи ранами настрашити хочеш мене, котрий має помічником Христа Іісуса? Не боюся твоїх видимих мук, бо споглядаю майбутні блага, які тим, хто Бога любить, обіцяні”. Після цього зняти його з дерева кат звелів і відвести знову до темниці. Коли ж вели Власія святого до в’язниці, пішли за ним жінок семеро благочестивих і богобоязливих, які, збираючи зі землі кров, що капала з тіла його, мастилися нею. Побачивши те, слуги, які вели святого, взяли їх і привели до ігемона, кажучи: “І ці є християнами”. Ігемон же сказав до них: “Схаменіться і принесіть богам жертви, щоб великі почесті від мене отримати”. Чесні та святі жінки відповідали, кажучи: “Якщо хочеш, о ігемоне, щоб ми поклонилися з жертвами богам твоїм, то спершу належить нам очиститися. Підемо до озера, яке тут поблизу, і вмиємо у ньому, за звичаєм, лиця наші і все тіло. Тоді звели дати нам богів твоїх там — і одразу, омившися, поклонимося їм на березі озера”. Ігемон же, радості сповнившись, звелів принести богів своїх, яких, вклавши в міхи, запечатав оловом і віддав жінкам святим, приставивши до них і воїнів, щоб довели їх до озера з богами і звідти до нього привели чесно. Вони ж, взявши на свої плечі міхи з ідолами запечатаними, несли їх до озера. І, коли були на березі, коли побачили глибину бездонну, просили воїнів відступитися від них, наче через сором наготи тілесної, і почекати трохи, поки помиються. І, коли відступили воїни, вкинула кожна того, що несла, ідола в глибину водну, і погрузли скверні боги, як олово. Побачивши те, воїни взяли їх із гнівом і, до ігемона привівши, про потоплення богів своїх сповістили. Ігемон же почервонів лицем від люті та заревів, як лев, на воїнів, кажучи до них: “О погані слуги, чому не втримали богів, щоби в глибину озерну не були вкинені?” Відповідаючи ж, воїни казали: “О світлий ігемоне, облесно говорили тоді ці жінки і богів твоїх потопили. Ми ж не відали омани їхньої, не тримали їх”. Говорили ж і жінки святі до ігемона: “Бог істинний від омани людської не постраждає, боги ж твої — бездушне каміння і дерево, золото ж і срібло, яких обманом ми взяли й потопили, і не врятували вони себе з рук наших, ані від потоплення не врятувалися, як же можуть інших врятувати і від біди позбавити?” Розгніваний же був ігемон, звелів розпалити піч, і розтопити олово, і залізні принести гребені, і тризубці, і сім із міді на подобу одягу викуваних пластин, вогнем вельми розжарених, — усе ж те на одному було боці. З іншого ж поклали світлий м’який одяг та різні жіночі прикраси, і сказав до жінок святих: “Виберіть собі одне із двох: чи поклонитеся богам і принесете їм жертви — і збережете душі ваші, ходячи в тому світлому одязі та дорогоцінних прикрасах. Чи, якщо не хочете цього зробити, — приймете муки ці, для вас приготовані”. Одна з тих святих жінок, яка мала двох дітей, схопила світлий одяг і вкинула в піч — і згорів одяг. Діти ж мовили до матері своєї: “Чесна ж мати наша, не покидай нас на землі цій загинути, але, як же виховала нас солодким своїм молоком, так і Царством Небесним насить нас”.

Після цього ігемон повісити їх оголених звелів і стругати залізними гребенями тіла їхні, і бачили воїни, що молоко замість крові із ран їхніх текло, були-бо й тіла їхні білі, як сніг. Ангели ж Господні сходили з Небес, зміцнювали їх у муках й утішали, кажучи до них: “Не бійтеся, але подвизайтеся, як же добрий трудівник, котрий починає жнива, закінчує їх, і, закінчивши діло, приймає благословення і відплату від пана та йде, радіючи, до дому свого. Так і ви подвигніться, щоб від Спаса нашого Іісуса Христа вічне, яке ніколи не закінчується, життя прийняти”. Тоді ігемон звелів зняти їх із катівні та вкинути в піч вогненну. І, коли вкинені були, погас одразу вогонь, і вийшли неушкоджені з печі. І говорив до них ігемон: “Відкиньте від себе чари ваші і приступіть, принесіть жертву богам нашим”. Жінки ж святі, наче єдиними устами, відповідали йому, кажучи: “Не буде тобі добра, о диявольський сину, не покинемо Господа нашого Іфсуса Христа, не поклонимося каменю і дереву, ідолам, до тебе подібним, глухим і бездушним. Далі ж чини, що хочеш, бо ми покликані в Царство Небесне”. Тоді ігемон звелів мечем відтяти їм голови, і коли приведені були жінки святі на місце кончини своєї, просили воїнів, кажучи: “Почекайте нас трошки, поки помолимося до Бога”. І, схиливши коліна свої до землі, мовили: “Слава Тобі, великому і прославленому Богові нашому. Слава Тобі, Христе, Котрий царює навіки, Тобі, Котрий прикликав нас на шлях доброти Своєї, хто-бо великий такий, як же Ти, Бог наш, Котрий влаштував відступити нам від пітьми і прийти в правдиве і солодке світло Твоє. Просимо ж Тебе, Господи, приєднай нас до святої першомучениці Фекли, приймаючи моління за нас святішого отця нашого і пастиря Власія, який наставив нас на шлях істини”. Так помолившись і з землі вставши, підняли руки до неба й очі звели, чистим серцем і єдиною душею мовили до Бога: “Слава Тобі, Христе Боже наш, що сподобив нас стати на місці цьому, як вівцям на заколення, за Ім’я Твоє святе, і хочемо одразу жертвою Тобі бути, прийми ж і душі наші у небесний Свій жертовник”. Двоє ж дітей, підійшовши до матері своєї, сказали їй: “Мати, вінці ваші готові на Небесах у Господа, нас же залиш доблесному страстотерпцеві, святішому єпископові Власію”. Тоді, підійшовши, спекулятор відтяв сімом святим жінкам чесні їхні голови, і так сповнилися. Після того ігемон, вивівши Власія святого з темниці, сказав до нього: “Чи принесеш нині жертви богам, чи ні?” Відповів святий: “Окаянний сліпче, не бачиш правдивого світла. Який-бо чоловік, Бога живого пізнавши, бездушним ідолам жертви приносить чи поклоняється? Ти ж, потьмарений і нечестивий, знай, що залишив ти Бога живого і поклоняєшся каменю бездушному. Але я не боюся погроз твоїх, як же хочеш, муч мене, ось передаю тобі за Христа мого тіло своє, Бог же має владу над душею моєю”. Сказав ігемон до святого: “Якщо тебе вкину в озеро, що тобі поможе Христос твій, Якому поклоняєшся?” Сказав святий: “Сліпче і безумче, ти, перелюб шануючи, сподіваєшся спасенним бути, я ж, шануючи Христа, чи не покажу тобі у водах сили Бога мого?” Тоді ігемон звелів його вести і вкинути в глибину озерну. Святий же перед собою ознаменував воду хресним знаменням і пішов по воді, як по сухому, і прийшов на середину озера, сів на воді, як на землі, і до воїнів і слуг катових, що на березі стояли, мовив: “Якщо маєте богів, покажіть силу їхню і вийдіть і ви на воду”. І зразу шістдесят і вісім мужів, прикликавши богів своїх поіменно, кинулися в озеро, схотівши по воді ходити, і всі раптом потонули, наче олово у воді, і загинули. Ангел же Господній, з Неба зійшовши до святого, сказав йому: “Сповнений благодаті Божої архієрею, зійди з води і прийми приготований для тебе вінець від Бога”. І зійшов святий на землю, мав лице осяяне, як світло, та, прийшовши до ігемона, дорікнув йому — тоді ігемон видав щодо нього вирок смертний, кажучи: “Власій, який не підкоряється мені, і царя зневажив, і богам докоряє, і шістдесят вісім мужів чарами у воді згубив, мечем разом з двома хлопцями нехай буде потятий”. І виведений був святий із претора з отроками, і на місце посічення прийшов, помолився досить за себе і за цілий світ, а найбільше за тих, котрі за ним захочуть вшановувати його пам’ять, щоб не наближалася до них ніяка хвороба, і доми їхні щоб усілякими благами наповнювалися, і молитви їхні про всякі потреби щоб були почуті. Зійшла ж зверху над ним хмара світла й осінила його, і голос Христовий із хмари був чутний, і промовляв до нього: “Усе, що просиш, виконаю, любий мій подвижнику” . Тоді спекулятор утяв йому чесну голову, а після нього і двох хлопчиків потяв на якомусь камені за мурами міськими, у Севастії, в одинадцятий день лютого місяця. Жінка ж одна благочестива на ім’я Елісса, взявши святі мученичі тіла, на тому ж місці поховала їх із шаною, і подавалися від гробу зцілення хворим. Довідавшися ж про страдницьку святителя Христового Власія кончину, вдова та, що мала веприка одного, вшанувала пам’ять святого, зібравши в себе сусідів і знайомих: благословив Бог дім її достатком потрібним; її ж наслідуючи, інші благочестиві люди також почали щороку вшановувати пам’ять святого Власія, свічки та ладан до церкви приносячи, і частування в домі для єдиновірних влаштовуючи, і подаючи милостиню жебракам та вбогим. І відтоді почався благочестивий той звичай, і ще донині дехто його дотримується, щоб звершувати святого священномученика Власія пам’ять за прикладом тої удови, яка зробила те першою. Це ж на честь і похвалу мученикові, на славу ж Господа нашого Іісуса Христа, Котрого з Отцем і Святим Духом славимо і поклоняємося Йому навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання