Без категорії

Житіє і страждання святого мученика Логвина, сотника, що був при Хресті Господньому

Місяця жовтня на 16-ий день [1]

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім’я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп’ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: “А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: “Він був справді Син Божий!”[2] Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: “Учні його вкрали, коли ми спали”. Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

Відомо стало всьому соборищу юдейському в Єрусалимі, що Логвин усю Кападокію наповнив своїм ученням і звістив про Христове воскресіння, наповнилися тоді заздрістю та гнівом архієреї зі старцями й пішли до Пилата з багатьма дарами, впрохали його, щоб послав у Рим до кесаря донесення на Логвина, котрий сан воїнський скинув і від влади римської відійшов, і в Кападокії сум’ятить народ, іншого їм царя проповідуючи. Пилат же узяв дари, послухав прохання їхнього й послав до кесаря Тиверія писання, що містило на Логвина великий наговір. Із тим писанням Пилатовим послали жидове від себе багато золота кесарю й купили смерть святому Логвину. Невдовзі прийшло від кесаря таке повеління, щоб покараний був Логвин смертю як кесаревий супротивник. І тоді послані були воїни від Пилата в Кападокію відтяти голову Логвину й принести її до Єрусалима на достовірне жидівському сонмищу звіщення про його смерть. Повелів-бо Пилат, за проханням богомерзьких жидів, і тих двох воїнів убити, котрі сан воїнський із Логвином полишили і там із ним Христа проповідують.

Досягли-бо посланці країни Кападокійської, ретельно розпиталися, де живе Логвин, і довідалися, що в селі батьківському пробуває, тож поспішили піти туди, і йшли мирно, шукаючи Логвина ніби не для того, щоб убити, а щоб надати якусь почесть; боялися-бо, щоб не втік од рук їхніх, — із нічим повернуться до тих, що послали їх, відтак хотіли найти на нього таємно.

Святий же Логвин, сповнений бувши Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування йому вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб’язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: “Де є Логвин, що колись був сотником?” Логвин же спитав: “Навіщо його вимагаєте?” Відказали воїни: “Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був сотником воїнським, хочемо побачити його”. Логвин же мовить: “Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко”. Вони ж завернули до нього, й учинив їм Логвин велике пригощення.

Настав вечір, коли воїни добре вином розвеселені стали, відтак сказали Логвину, чому їх послано, але спершу проханням молили й клятвами закляли його, щоб нікому не виповів таємниці тієї, боячись, аби хтось не звістив Логвину і щоб не втік од них, мовили: “Нас послано відтяти голову йому і двом друзям його, таке-бо повеління прийшло від кесаря до Пилата”.

Логвин, почувши, що й друзів його шукають умертвити, послав до них швидко, кличучи до себе, і не з’являв воїнам себе, що сам він Логвин і є, доки не прийдуть друзі його. Коли ж поснули воїни, Логвин став на молитву і всю ту ніч щиро Богу молився, до смерті готуючись. Коли ж настав ранок, хотіли воїни йти в дорогу і прохали Логвина, щоб показав їм того, кого шукають і кого обіцяв показати. Він же рече до них: “Почекайте трохи, панове мої, послав-бо по нього і, не гаючись, прийде до вас, йміте мені віру, що сам той, кого шукаєте, віддасться вам у руки ваші, тільки пождіте!” Звідався Логвин, що приходять друзі його, і вийшов їм назустріч. І, обійнявши, поцілував їх, кажучи: “Радійте, раби Христові, мої ж свояки, радійте вкупі зі мною, що наближаються веселощі наші, настав час нашого від плотських вуз розрішення, це-бо тепер постанемо вкупі перед Господом нашим, Ісусом Христом, якого бачили, як страсті терпів, розіп’ятого, похованого і воскреслого зі славою; його тепер побачимо, як сидить праворуч Бога, і наситимося видінням слави Його . Це Логвин сказав друзям своїм, звістивши їм усе: що прийшли воїни від Пилата і від юдейського соборища убити їх за освідчення про воскресіння Христове. Вони ж, почувши, пораділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученичого і що швидко підуть постати перед Господом своїм, Його-бо вседушно полюбили. Тоді привів своїх друзів до воїнів і рече: “Ось маєте Логвина, а це маєте двох друзів його; я ж бо є Логвин, якого шукаєте, а ці двоє є мої друзі, які купно зі мною бачили Христове воскресіння й увірували: чиніть-бо, як це вам повелено від тих, котрі послали вас”.

Воїни, почувши це, вразилися і спершу не йняли віри, що це Логвин є, а коли пізнали, що правда, знітилися й не хотіли умертвляти добродійника свого. Логвин же принуджував їх повелене чинити і сказав: “Не можете мені ліпшого воздати за мою до вас любов добродіяння, більше того, коли швидко пошлете мене до Господа мойого, Його я давно бажаю бачити”. Тоді одягся у погребальні білі ризи і, показавши рукою гроба, котрий близько був, повелів домашнім своїм, щоб там поховали тіло його, і хай покладуть із ним укупі тіла двох друзів його. І помолившись достатньо, і всім, котрі там були, останнє цілування віддавши, підхилили під меча голови свої. Воїни ж усікли їх, взяли зі собою голову святого Логвина та відійшли. І поховано було тіла святих чесно на місці, де вказав святий Логвин. Чесну ж і святу голову його принесли воїни до Єрусалиму, щоб було вірне звіщення Пилату та юдеям про Логвинове забиття. Побачили Пилат з юдеями голову святого, повеліли її викинути за місто й довго валялася на смітнику, доки гноєм не була присипана.

Беріг Господь усі кістки угодників своїх, зберіг і голову святого Логвина у гноїщі цілу, і коли захотів прославити раба свого на землі перед людьми, його ж бо вже прославив на небі перед ангелами, відкрив святу голову його таким чином.

Одна жінка із Кападокії осліпла на обидва ока і довго шукала помочі від лікарів, але не знайшла. Тоді замислила піти до Єрусалиму і там святим містам поклонитися, шукаючи Божої помочі осліпленим очам своїм. Тож, взявши Єдинородного сина свого, пішла в дорогу і доведена була сином своїм аж до Єрусалиму. Досягши ж святих місць, розболівся син її і по кількох днях помер, від чого та вдовиця була в печалі великій і про подвійну сліпоту плакала: що і очей, і сина, котрий був як світло очей її і в сліпоті провідником, позбулася. Коли плакала вона невтішно й гірко, нарікаючи, явився їй у видінні святий Логвин і втішив її, обіцяючи її й сина у славі небесній явити, і світло очам її дарувати. Звістив їй усе про себе, як був при Страсті, розп’ятті, і похованні, воскресінні Христовому, як у Кападокії проповідував Христа й постраждав за нього зі своїми друзями. І повелів їй іти в передмістя і знайти на смітнику його гноєм присипану голову. “Тобі, — сказав, — бережеться частина ця на твоє зцілення”. Вона ж утішилася від печалі, встала й пішла, ведена, за місто і молила тих, що вели її, кажучи: “Де побачите сміття багато насипаного, там мене поставите”. І сталося так: знайшли-бо великого смітника, туди й довели її. Вона ж почала руками своїми розгрібати сміття і розкопувати гноїще, хоч нічого не бачила очима, одначе велику віру словам святого, який говорив до неї у видінні, мала. І за Божим промислом дістала відтак те, що шукала, і раптом побачила світло сонячне: прозріли-бо очі її і уздріла голову святого у гноїщі[3], і не так про світло сонячне пораділа, що побачила, як про голову святого, яку знайшла і через яку дістала прозріння. І прославила Бога, й величала раба його, святого Логвина.

Узявши голову й цілуючи її, понесла з радістю у дім, у ньому вітала і, омивши її, помазала добропашними мастями, і так веселилася, що віднайшла того духовного скарба, аж забула печаль свою за померлого сина. Наступної ж ночі знову святий Логвин явився їй у світі великому, вводячи сина її до неї, що блискотів весільною одежею. Люб’язно й по-батьківському обнявши його, сказав удові: “Глянь, через нього в болісті плакала ти, глянь, о жінко, на сина свого, яка оце тепер йому честь і слава[4], глянь та втішся. Бог-бо його причислив до чинів небесних, котрі є в Його Царстві. Я ж нині взяв його від Спасителя і не буде від мене віддалений ніколи. Візьми-бо голову мою і сина свого тіло і поховай у спільному гробі, більше ж не плач про єдинородного сина свого, і нехай не нітиться серце твоє, бо велика слава й радість, і нескінченні веселощі дано йому від Бога”.

Коли це почула жінка, скоро встала, вклала голову мученикову в один гріб із тілом свого померлого сина й повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога. Досягши батьківщини, на чесному місці тіло сина свого з головою святого мученика поховала і такі подумки проказала слова: “Тепер знаю, що тим, котрі люблять Бога, все піде на добре; шукала очей тілесних, а знайшла вкупі й духовні, скорботою була охоплена через смерть сина свого, тепер же маю його на небесах — предстоїть перед Богом у славі з пророками та мучениками, з ними завше радіє, і з Логвином у Царстві Христовім, хреста, знамення перемоги, носить посеред ангелів і, ніби Логвинів учень, голос подає, радісно співаючи:

Воістину Божий Син він був, і є, і буде,
Царство його — царство всіх віків,
І володарство його в усякому роді й роді.

Йому ж слава навіки. Амінь .


[1] “Від Метафраста й інших істориків”.

[2] Євангеліє від Матвія
27:1 Когда же настало утро, все первосвященники и старейшины народа имели совещание об Иисусе, чтобы предать Его смерти;
27:2 и, связав Его, отвели и предали Его Понтию Пилату, правителю.
27:3 Тогда Иуда, предавший Его, увидев, что Он осужден, и, раскаявшись, возвратил тридцать сребреников первосвященникам и старейшинам,
27:4 говоря: согрешил я, предав кровь невинную. Они же сказали ему: что́ нам до того? смотри сам.
27:5 И, бросив сребреники в храме, он вышел, пошел и удавился.
27:6 Первосвященники, взяв сребреники, сказали: непозволительно положить их в сокровищницу церковную, потому что это цена крови.
27:7 Сделав же совещание, купили на них землю горшечника, для погребения странников;
27:8 посему и называется земля та "землею крови" до сего дня.
27:9 Тогда сбылось реченное через пророка Иеремию, который говорит: и взяли тридцать сребреников, цену Оцененного, Которого оценили сыны Израиля,
27:10 и дали их за землю горшечника, как сказал мне Господь.
27:11 Иисус же стал пред правителем. И спросил Его правитель: Ты Царь Иудейский? Иисус сказал ему: ты говоришь.
27:12 И когда обвиняли Его первосвященники и старейшины, Он ничего не отвечал.
27:13 Тогда говорит Ему Пилат: не слышишь, сколько свидетельствуют против Тебя?
27:14 И не отвечал ему ни на одно слово, так что правитель весьма дивился.
27:15 На праздник же Пасхи правитель имел обычай отпускать народу одного узника, которого хотели.
27:16 Был тогда у них известный узник, называемый Варавва;
27:17 итак, когда собрались они, сказал им Пилат: кого хотите, чтобы я отпустил вам: Варавву, или Иисуса, называемого Христом?
27:18 ибо знал, что предали Его из зависти.
27:19 Между тем, как сидел он на судейском месте, жена его послала ему сказать: не делай ничего Праведнику Тому, потому что я ныне во сне много пострадала за Него.
27:20 Но первосвященники и старейшины возбудили народ просить Варавву, а Иисуса погубить.
27:21 Тогда правитель спросил их: кого из двух хотите, чтобы я отпустил вам? Они сказали: Варавву.
27:22 Пилат говорит им: что́ же я сделаю Иисусу, называемому Христом? Говорят ему все: да будет распят.
27:23 Правитель сказал: какое же зло сделал Он? Но они еще сильнее кричали: да будет распят.
27:24 Пилат, видя, что ничто не помогает, но смятение увеличивается, взял воды и умыл руки перед народом, и сказал: невиновен я в крови Праведника Сего; смотрите вы.
27:25 И, отвечая, весь народ сказал: кровь Его на нас и на детях наших.
27:26 Тогда отпустил им Варавву, а Иисуса, бив, предал на распятие.
27:27 Тогда воины правителя, взяв Иисуса в преторию*, собрали на Него весь полк
27:28 и, раздев Его, надели на Него багряницу;
27:29 и, сплетши венец из терна, возложили Ему на голову и дали Ему в правую руку трость; и, становясь пред Ним на колени, насмехались над Ним, говоря: радуйся, Царь Иудейский!
27:30 и плевали на Него и, взяв трость, били Его по голове.
27:31 И когда насмеялись над Ним, сняли с Него багряницу, и одели Его в одежды Его, и повели Его на распятие.
27:32 Выходя, они встретили одного Киринеянина, по имени Симона; сего заставили нести крест Его.
27:33 И, придя на место, называемое Голгофа, что значит: Лобное место,
27:34 дали Ему пить уксуса, смешанного с желчью; и, отведав, не хотел пить.
27:35 Распявшие же Его делили одежды Его, бросая жребий;
27:36 и, сидя, стерегли Его там;
27:37 и поставили над головою Его надпись, означающую вину Его: Сей есть Иисус, Царь Иудейский.
27:38 Тогда распяты с Ним два разбойника: один по правую сторону, а другой по левую.
27:39 Проходящие же злословили Его, кивая головами своими
27:40 и говоря: Разрушающий храм и в три дня Созидающий! спаси Себя Самого; если Ты Сын Божий, сойди с креста.
27:41 Подобно и первосвященники с книжниками и старейшинами и фарисеями, насмехаясь, говорили:
27:42 других спасал, а Себя Самого не может спасти; если Он Царь Израилев, пусть теперь сойдет с креста, и уверуем в Него;
27:43 уповал на Бога; пусть теперь избавит Его, если Он угоден Ему. Ибо Он сказал: Я Божий Сын.
27:44 Также и разбойники, распятые с Ним, поносили Его.
27:45 От шестого же часа тьма была по всей земле до часа девятого;
27:46 а около девятого часа возопил Иисус громким голосом: Или́, Или́! лама́ савахфани́? то есть: Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?
27:47 Некоторые из стоявших там, слыша это, говорили: Илию зовет Он.
27:48 И тотчас побежал один из них, взял губку, наполнил уксусом и, наложи́в на трость, давал Ему пить;
27:49 а другие говорили: постой, посмотрим, придет ли Илия спасти Его.
27:50 Иисус же, опять возопив громким голосом, испустил дух.
27:51 И вот, завеса в храме раздралась надвое, сверху донизу; и земля потряслась; и камни расселись;
27:52 и гробы отверзлись; и многие тела усопших святых воскресли
27:53 и, выйдя из гробов по воскресении Его, вошли во святый град и явились многим.
27:54 Сотник же и те, которые с ним стерегли Иисуса, видя землетрясение и все бывшее, устрашились весьма и говорили: воистину Он был Сын Божий.
27:55 Там были также и смотрели издали многие женщины, которые следовали за Иисусом из Галилеи, служа Ему;
27:56 между ними были Мария Магдалина и Мария, мать Иакова и Иосии, и мать сыновей Зеведеевых.
27:57 Когда же настал вечер, пришел богатый человек из Аримафеи, именем Иосиф, который также учился у Иисуса;
27:58 он, придя к Пилату, просил тела Иисусова. Тогда Пилат приказал отдать тело;
27:59 и, взяв тело, Иосиф обвил его чистою плащаницею**
27:60 и положил его в новом своем гробе, который высек он в скале; и, привалив большой камень к двери гроба, удалился.
27:61 Была же там Мария Магдалина и другая Мария, которые сидели против гроба.
27:62 На другой день, который следует за пятницею, собрались первосвященники и фарисеи к Пилату
27:63 и говорили: господин! Мы вспомнили, что обманщик тот, еще будучи в живых, сказал: после трех дней воскресну;
27:64 итак прикажи охранять гроб до третьего дня, чтобы ученики Его, придя ночью, не украли Его и не сказали народу: воскрес из мертвых; и будет последний обман хуже первого.
27:65 Пилат сказал им: имеете стражу; пойдите, охраняйте, как знаете.
27:66 Они пошли и поставили у гроба стражу, и приложили к камню печать.
Мв. 27
, [54].

[3] “Голова мученика, знайдена у гноїщі, очі сліпі просвітила”.

[4] “Вдовиний син Єдинородний явлений після смерті в небесній славі”.