Апостол від 70-ти Онисим

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 4-й день — Собор 70-ти апостолів / лютого на 15-й день

У Колосах, що у Фрігії, був муж знатний і сановитий, на ім’я Филимон. Він вірував у Христа і єпископського пізніше сану сподобився, і до святих семидесяти апостолів приєднався. У того Филимона перед апостольством його був раб на ім’я Онисим. Він мав провину якусь перед своїм паном і покарання боявся, утік від нього та прийшов до Рима, і побачив святого апостола Павла в путах, чув від нього проповідь святу і навчився святої в Господа нашого Іісуса Христа віри. Хрестив його апостол, якому він служив у Римі зі святим Тихиком, і виявився йому корисним у служінні. Тоді святий апостол Павло, посилаючи святого Тихика з посланням своїм до колосян, послав з ним і цього святого Онисима, як же при кінці листа пише: “Про мене, — каже, — все скаже вам Тихик, улюблений брат і вірний служитель та співробітник у Господі, якого я послав до вас для того, щоб він довідався про ваші обставини і втішив серця ваші, з Онисимом, вірним і улюбленим братом нашим, котрий від вас. Вони розкажуть вам про те, що діється тут” (Кол. 4:7-9). Це писав апостол через Тихика, а через Онисима написав окреме Послання до Филимона, пана його, просячи його, щоб пробачив Онисимові прогрішення його і щоб прийняв його не як раба, а як брата улюбленого і як самого того Павла, апостола. Називає ж апостол у посланні своєму Онисима дитиною своєю: “Прошу тебе, — каже, — за сина мого Онисима, котрого я родив у кайданах моїх. Він був колись непотрібний для тебе, а тепер потрібний тобі і мені; я повертаю його тобі, а ти прийми його, як моє серце” (Флм. 1:10-12). Филимон же зробив те з радістю: Онисима люб’язно прийняв і свободою його обдарував, та знову відіслав до Рима до святого апостола Павла, щоб там йому служив, хотів-бо того Павло святий. Про це ж у Посланні тому написано: “Я хотів при собі затримати його (Онисима), щоб він замість тебе послужив мені в кайданах за благовістя; але без твоєї згоди нічого не хотів зробити, щоб добре діло твоє було не вимушене, а добровільне” (Флм. 1:13-14). І був святий апостол Онисим у Римі, служачи святим апостолам аж до кончини їхньої. Поставили ж вони його єпископом для благовістя Слова. І після кончини їхньої, вийшовши із Рима, багато обійшов градів і країв, Христа проповідуючи: в Іспанії, Коринфі, у Колосах, у Патрах, тоді в Єфесі після святого Тимофія і після святого Іоанна Богослова престол прийняв. Відомо ж про його в Єфесі єпископство із послання святого Ігнатія Богоносця, який пише зі Смирни до Єфесян, коли вели його з Антіохії до Рима на поїдання звірам. Знайшов Онисим святий путь у Смирні з деякими єфесянами, пише-бо святий Ігнатій до єфесян так: “Велику кількість вашу в ім’я Боже прийняв в Онисимі, який у любові невимовний, ваш у плоті єпископ, його ж прошу в Іісусі Христі любити вас, і вас всіх прошу, щоб були до нього подібні. Благословенний-бо Той, Хто подав вам, достойним, такого єпископа мати”. І знову писав звідти до своїх антіохійців, кажучи: “Цілує вас Онисим, єфеський пастир”. Звідси відомо, що Онисим святий після обходу багатьох країв і міст осів у Єфесі, старий уже був, пас же там Церкву Божу якийсь час. Потім невірні взяли його і звідтіля до Рима за царювання Траянового привели і Тертулові-єпарху на допит представили. Спитав же його Тертул-єпарх: “Хто ти?” Відповідав Онисим: “Християнин”. Сказав єпарх: “Якого ти чину?” Відповів Онисим: “Був колись рабом одного мужа, нині ж — раб вірний благого Владики Господа і Спаса нашого Іісуса Христа”. Сказав єпарх: “Яка була причина твого до іншого пана переходу?” Відповів Онисим: “Пізнання істини, зненавидження ідолопоклонства”. Сказав єпарх: “За яку ціну проданий ти своєму новому господареві?” Сказав Онисим: “Божий Син Іісус Христос чесною Своєю кров’ю викупив мене від загибелі, переселив на нетління, як же написано в нашому Писанні: “не тлінним сріблом чи золотом визволені ви від суєтного життя, переданого вам від батьків, а дорогоцінною Кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця” (1Пет. 1:18-19). Сказав єпарх: “Яке життя називають ваші Писання суєтним, скажи нам”. Сказав Онисим: “Суєтним життям є беззаконне перелюбство, що за малу насолоду тілесну вічний вогонь для пристрасних гріхолюбців готує; сріблолюбство, заради нього ж ближнього ображають; чарування, яке з бісами мешкає і є корінням всілякого підступу і ловитви; гордість, що зарозумілістю над іншими підноситься; заздрість, що Каїна й інших багатьох навчила братовбивства; злослів’я і язик неосідланий, який, наче хмара, на всіх насміхання поширює; лицемірство та брехня — ворог істини, приятелька диявола, нею ж і Єву заплямував всезлісний; гнів — прокляття винахідник, і війни побуджувач, й убивства батько; пияцтво, що мешкає з нестриманістю, сестра ж його — пристрасті до насолод і матір — сквернослів’я, чужа доброму помислу, потворна ж норовом і словом. Те все сказане — це життя суєтне. Тебе прошу, о Тертуле, любові закон — ближнього, наче себе, любити — сповнюючи, щоб і ти, так, як я, пізнав Істину. Покинеш суєту дочасну і все, що у світі цьому, як сон і тінь, переходить, і скоро приступиш до Творця всіх Бога, і спасешся, до розуму істинного прийшовши. Не радіє Бог зі смерті тих, що прогнівили Його, а через навернення і покаяння їхнє веселиться і минулі гріхи їхні прощає”. Говорив Тертул-єпарх: “Чи так ти не лише сам не хочеш богам поклонитися, але, мук злякавшись, і нас до свого блуду привести хочеш?” Сказав святий Онисим: “Муки твої не зможуть мене настрашити, якщо навіть будуть найлютіші. Сподіванням-бо прийдешніх благ утішений і силою Христа мого скріплений, легко знесу все, що ти на мене накладеш”. Тоді єпарх звелів Онисима святого вкинути до найстрашнішої в’язниці — у ній же перебував святий вісімнадцять днів, наче у раю світлому і в місці прохолодному сидячи і в Господі Бозі своєму веселячись. Сходилися ж до нього вірні, прославляли його страждання і словами своїми укріплювали на подвиг. А тих, що невірні були, святий на путь пізнання істини наставляв, слово Боже проповідуючи. Після вісімнадцяти ж днів єпарх, милосердним виявившись, не засудив його на смерть, але вигнав із міста і до Путиол у вигнання послав. Святий же апостол Онисим і там не переставав проповідувати Євангеліє Царства Христового і наставляв багатьох до життя вічного. Довідавшись про те, Тертул знову взяв його і зв’язаного поставив перед судилищем своїм. Допитавши ж і непохитним у вірі його побачивши, звелів простягненого бити чотирма палицями без жалю — і били немилостиво довго, поломали дуже гомілки й інші його кості. Нарешті і голову відтяли — помер Онисим святий. Жінка ж одна з роду царського, християнка вірою, взявши святе його тіло, поклала у раці срібній і звершувала мученикову пам’ять, добуваючи собі молитвами його пам’ять від Господа в Небесному Царстві, яке й ми отримаємо в Христі Іісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання