Без категорії

Житie святої праведної Марти, матерi святого Симеона Дивногорця

Мiсяця липня на 4-й день

Свята праведна Марта народилася в Антiохiї вiд християнських благочестивих батькiв. Вони ж переконували її до шлюбу, та вона не хотiла, але в дiвствi жити бажала. I тодi божественне якесь видiння у церквi Предтечi звелiло їй, щоб скорилася батькам i поєдналася з мужем. Зачала ж сина, святого Симеона, з Божого дару, що сповiстилося їй через явлення святого Іоанна Предтечi, як же про те в житiї Симеоновому просторо написано. I виховувала дитину зi всiлякою увагою, пильнуючи його, за велiнням Предтечi святого, бо мав вiн стати посудиною Святого Духа. Молилася завжди до Бога за дитину свою, щоб прийняв вiд неї на службу свою, як же колись вiд Анни-пророчицi Самуїла.

Одного ж разу, коли вона думала про дитинча, ким має бути, коли вiку дiйде, побачила увi снi видiння таке. Здавалося, що бачила, наче крила отримала й увись злетiла, тримаючи в руках дитинча й пiдносячи його в дар Господовi. I казала: «Таке сходження твоє бачити хочу, о дитино, щоб вiдпустив мене Творець мiй з миром, бо знайшла я благодать у Нього, сподобившись вiддати Йому плiд лона мого». Те видiння й одкровення, яке було їй ранiше, таїла блаженна Марта в серцi своєму й дякувала Боговi. Шукала пристановища в домi Божому завжди, нiколи не покидала церковного правила, через те й перебування собi близько церкви влаштувала. I приходила перед усiма на спiви, остання ж зi всiх виходила. Мала ж старання приходити на празники, котрi бували у святих храмах, i стояла на всенiчних молитвах i на божественних службах з великою увагою i розчуленням серця, ряснi сльози проливаючи, i причащалася часто божественних Таїнств Тiла i Крови Христової. Наскiльки ж достойно причащалася, свiдчить те, що пiсля прийняття Божественного Причастя лице її дивним якимось свiтлом осявалося, як же колись Мойсеєве. Кожної ночi в домi своєму перед пiвнiччю вставала на молитву, яку здiйснювала в гарячi духу, сльозами лице омиваючи. Весь-бо розум її заглиблений був у Бозi, Його ж усiм серцем, всiєю душею i всiєю мiццю любила.

Милосердна ж до убогих була невимовно, голодних годувала й нагих одягала. Ходила часто в лiкарнi, служила своїми руками хворим, помираючим же подавала зi своїх трудiв на похорон, також i тим, що хрестилися, бiлий одяг давала зi свого рукодiлля. Настiльки була вдачею покiрна, i смиренна, i незлостива, що нiхто не бачив її, щоб гнiвалася, чи комусь перечила, чи журилася. I берегла уста свої вiд балакучости, тiльки потрiбне говорила, любила мовчання дуже, бо воно навчає ум богомислення. I не було з уст її чути слова пустого, чи брехливого, чи якогось небогоугодного, але з доброї скарбницi свого серця виносила добро устами своїми. Була ж i миротворцем для друзiв, що гнiвалися, i переконувала тих, що недобре жили, i прикладом була для всiх, не лише жiнок, а й чоловiкiв, цнотливого, благоговiйного i богоугодного життя. Всiляких-бо сповнена була чеснот, їх же детально переповiсти неможливо. Щоб про святе життя її свiдчити, досить великої святости народженого вiд неї преподобного Симеона, бо такому синовi годилося мати таку матiр.

Вже як стояв преподобний Симеон на стовпi Дивногорському, було їй, коли задрiмала пiсля опiвнiчної молитви, видiння таке: святий Йоан Хреститель (до нього вона, пiсля Бога i Пречистої Богородицi, велику з вiрою сердечнiсть мала й щодня до нього молилася) явився їй зi святим апостолом Тимотеєм i мовив до неї: «Я твiй повсякчасний заступник перед Богом i нiколи тебе не покину». Вона ж вiд того видiння страху й радости сповнилася, пробудившись, зi страхом прославила Бога. I розповiла про те синовi своєму преподобному Симеону, бо часом приходила його вiдвiдати.

Приходячи ж i бачачи багатьох, всiлякими недугами одержимих, якi при стовпi преподобного задля зцiлення збиралися, i багато чуд, що молитвами його вiдбувалося, не пiдносилася в умi своєму, але радше зi страхом на те дивилася, боялася, щоб ворог не напнув сiтi перед ногами сина її. I молилася слiзно до Бога, щоб визволив його вiд ворожих пiдступiв. До преподобного ж казала: «Дитино моя, за це все годиться прославляти Бога, який дiє в тобi. Ти ж пам’ятай про немiч свою i зi всiлякою обережнiстю пильнуй серце своє». Преподобний з радiстю приймав напучування матерi своєї i через богоугодне її життя веселився духом, дяку возсилаючи Боговi.

Прожила ж блаженна Марта в багатьох чеснотах досить лiт i до кiнця Боговi угодила, перед кончиною своєю за один рiк у час гарячих опiвнiчних до Бога молитов була в пiднесеннi й бачила багато небесних чинiв, що зi свiчами ликували та говорили до неї: «Через рiк, коли звiльнишся вiд плотi, вiзьмемо тебе в приготований для тебе вiд Господа спокiй». Тодi вiдкрилося й преподобному Симеоновi, ще ж i одному з братiв його було видiння таке: бачив Матiр Божу, Пречисту Дiву Марiю, що сидiла на престолi у славi, блаженна ж Марта стояла перед нею, i пiднесла до неї хрестоподiбно руки свої, i перетворилася на хрест золотий, i сяяла свiтлом, подiбно до сонячного промiння, i видно було, наче цiла – хрест пресвiтлий, лише лице її поверх хреста вгадувалося. Те видiння розказане було преподобному Симеоновi, вiн же сказав, що то знамення кончини блаженної його матерi, що зближається.

Коли закiнчувався останнiй рiк богоугодного життя святої Марти, прийшла вона вiдвiдати преподобного Симеона, сина свого. I сказав їй преподобний Симеон: «Благослови мене, мати моя, як же Авраам благословив Iсаака». Сказала свята: «Задля того i прийшла я сюди, аби сподобитися твого благословення i молитов, вже-бо лише три мiсяцi залишилося життя мого, i вiдiйду до Господа, Бога мого, що тебе створив з утроби моєї. Вiн благословення i благодать свою хай подасть тобi, щоб почату добру дорогу свою ти добре закiнчив i щоб сподобив тебе Царства свого». Коли те говорила, плакала. Плакали ж i брати, що там зiбралися: важко-бо їм було чути, що через три мiсяцi не будуть бачити лиця її. I казали: «Хай буде жива душа твоя, о мати, i хай восхвалить Господа». Вона ж пiдтверджувала слово, мовлячи: «Якщо не буде так, то скажете, що я, раба ваша, обманула вас». Преподобний же Симеон сказав їй: «Благословення твого нинi просимо, тi ж слова твої болiснi для сердець наших». I сказала свята: «Благословеннi ви Господовi i благословеннi тi, що благословляють вас». I поклонилися їй усi. Вона ж також їм поклонилася й до Антiохiї у дiм свiй повернулася.

Пiсля її вiдходу наступного дня прикликав преподобний найвправнiших iз братiв i сказав їм: «Справдi зближається час вiдходу з землi панi моєї матерi. Бачив-бо я минулої ночi у видiннi, що передi мною був поставлений престiл i матiр моя сидiла на ньому, ми ж усi навколо неї стояли. Вона, повчаючи, сказала нам перше слово псалма: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих». I далi мовила псалом той. Ще ж й iншi деякi переконливi слова промовила, як мати дiтям. Тодi встала й пiшла перед нами до церкви, тримаючи в руках хрест пресвiтлий. Ми ж пiшли за нею, сумнi псалми спiваючи.

Пiсля того блаженна Марта за декiлька днiв перед своєю кончиною знову прийшла до Симеона преподобного, вже на останнє цiлування. I розповiла йому про всi одкровення Божi, якi були в її життi, ще ж i про добрi свої дiла, труди та подвиги, якi таємно робила, сповiстила йому задля слави iмени Божого. I заночувала там тiєї ночi. У видiннi сонному видно було, як пiднеслася у висоту небесну й бачила палату пречудну i пресвiтлу, її ж краси нiяке не може вимовити слово. Коли ж ходила по тiй палатi й нерукотворнiй будiвлi дивувалася, побачила Пречисту Дiву Богородицю з двома пресвiтлими ангелами, що говорили до неї: «Чому дивуєшся?» Вона ж зi страхом i радiстю благоговiйно поклонилася Матерi Божiй. «Дивуюся, – мовила, – о Владичице, бо таких пречудесних палат у всi днi життя мого на землi я не бачила». Сказала Пречиста: «I для кого, думаєш, вони приготованi?» Вона ж мовила: «Не знаю, о Панi». Тодi сказала їй Матiр Божа: «Чи не знаєш, що тобi цей покiй приготовано? Його ж збудував син твiй, тут вiднинi повiк перебуватимеш». Те мовивши, звелiла ангелам поставити посерединi престол дивний i сказала до неї: «Ця слава тобi дарується, бо в страху Господньому богоугодно ти прожила». I знову сказала: «Чи хочеш бачити найславнiше?» I звелiла їй iти за собою. I, вийшовши на превисокi небеснi мiсця, показала їй дивнiшу i незрiвнянно свiтлiшу вiд попереднiх палату, небесної слави переповнену, її ж краси анi розум людський осягнути, анi язик вимовити не може. I сказала Пречиста: «I цю палату збудував син твiй. Але й третьої палати почав основу». Те мовивши, знову повела її до сходу сонця i показала з висоти райськi поселення, де багато чоловiкiв i жiнок веселилося. I сказала Владичиця: «Цi мiсця дарував Син мiй тим, що цнотливо й праведно в дотриманнi заповiдей Господнiх жили, милостиней багато сердечно творили, через те й самi милости вiд Господа сподобилися. Блаженнi-бо милостивi, бо вони помилуванi будуть». Таке було видiння святої Марти, яке оповiла своєму синовi.

Був же день недiльний, i причастилася пречистих Божественних Таїнств Тiла i Крови Христової, i сяяла лицем вiд благодатi Божої i вiд невимовної радости духовної, нею ж веселилася, знаючи про кончину i про спасення своє. Провела ж цiлий день той i наступну нiч то в богонатхненних люб’язних багатьох бесiдах iз преподобним сином своїм, то в гарячих зi сльозами молитвах до Бога. У понедiлок же, мир, i благословення, й останнє цiлування сину своєму i всiм учням його давши, розлучилася з ними. I всi дуже плакали. I пiшла в село, яке називалося Тивиринт, що за три поприща вiд Дивної гори лежало, у ньому ж була церква святого Йоана Хрестителя. I там досить пролила молитов i почала знемагати тiлом. Мешканцi ж села того, шануючи її дуже, просили, щоб спочила у них вiд труду. Спочила тому день той i наступну нiч i бiльше тiлом нездужала. У вiвторок же повезли її колiсницею до Антiохiї , у дiм її, що був на передмiстi, яке звалося Дафне. У середу ж, молячись гаряче до Бога й багато слiз проливаючи, маючи безсумнiвну надiю на спасення своє, у руки Божi передала святу свою душу мiсяця липня в 5-ий день. Помираючи ж, заповiдала про тiло своє, щоб поховали його на мiсцi, на якому ховають подорожнiх й убогих. Але преподобний син її Симеон, про переставлення матерi своєї одкровення вiд Бога маючи, послав декого зi своїх учнiв, щоб перенесли тiло її до нього на Дивну гору, аби при своєму стовпi її поховати.

Написано про неї i те, що, коли душа її свята до Господа вiдiйшла i сидiли деякi бiля чесного тiла її, лице її усмiхалося радiстю i чутно було слова з уст її, що говорили так: «Благодать прийняла вiд Бога велику i у свiтлi та радостi невимовнiй перебуваю». Тi, що сидiли, наляканi, подумали, що через сина свого отримала вiд Господа милiсть. Вона ж на це сказала, що не стiльки через сина прославилася, скiльки через добродiйне життя, бо заради Господа велике терпiння показала в повстримностi й постницьких подвигах, i дорогою заповiдей Його добре ходила, i ту, що Його народила, полюбила вiд усього серця.

Несли ж чесне тiло святої Марти iз передмiстя антiохiйського, що Дафне називалося, на Дивну гору в п’ятницю, з великою честю, багато-бо люду антiохiйського i чин освячений вiдпроваджували її як велику угодницю Божу зi свiчками, i кадилами, i псалмоспiвами. I розповiдали тi, що несли ковчег iз чесним її тiлом, що не вiдчували тягару ношi, – не так-бо, як iншi тiла мертвих мають природну вагу, але понадприродно легким було святе те тiло, наче саме повiтрям йшло. Один же з народу чоловiк молодий, на iм’я Сергiй, син чесного громадянина Антонiя, бачивши те славне вiдпроваджування i людей, що товпилися до ковчегу: однi рамена свої пiд ковчег старанно пiдставляли, щоб нести його, iншi ж хотiли до чесного тiла торкнутися, – посмiявся собi, кажучи: «Яка потреба торкатися до трупа». I повернувся назад. I зразу впав у недугу важку, що й онiмiв вiд хвороби. I тягнулася та його хвороба до тридцяти днiв, аж бiля гробу святої зцiлився, про що буде сказано пiзнiше. Коли було принесене чесне тiло в обитель преподобного Симеона, що при стовпi його, цiлу нiч тiло вiдспiвували. I тiєї ночi двом iз братiв, учням Симеоновим, явилася жива у свiтлому одязi й лице мала пресвiтле. Вони ж вельми налякалися, знаючи, що померла, i ось живу видно. Вона ж мовила до них: «Не бiйтеся, не серед мертвих-бо мене Господь вчинив, але серед живих. Прийшла ж я помогти вам на диявола, щоб, перемiгши його, ви отримали життя вiчне». Це мовивши, невидима стала. Коли ж настав день суботнiй, багато людей iз навколишнiх градiв i сiл зi священиками та клириками зiбралися на похорон святої. I бачили, як святе її лице у гробi не змiнилося мертвотнiстю, але, наче молоде, красою цвiло й благодаттю сяяло. Анi не виходив вiд тiла її звичний для мертвих сморiд, хоч i четвертий вже день настав пiсля переставлення, але виглядала так, наче жива була i спала. I, спiваючи, як годилося, поховали її чесно перед стовпом Симеона святого, за велiнням його, щоб вiн завжди грiб матерi своєї бачив.

Коли ж була пiсля суботи недiльна вiдправа, один з людей, на iм’я Йоан, чином чтець церковний, задрiмавши, побачив святу Марту, що свiтло сяяла, сходила по драбинi на стовп до преподобного Симеона. Над гробом же її бачив херувимську колiсницю iз шестикрилими iстотами. Те видiння пiзнiше розповiв преподобному пiд присягою. Преподобний же мовив йому: «Вiддай славу Боговi, дитино, що сподобив тебе побачити колiсницi херувимськi. Мати ж моя i я у грiхах зачатi й народженi i потребуємо милосердя Божого». Пiсля цього батько й мати вищезгаданого Сергiя, який проводжання тiла святої Марти образив i в несподiвану хворобу впав, прийшли до преподобного Симеона, плачучи й просячи, щоб, як же iнших багатьох молитвами своїми зцiлює вiд хвороби, так i сина їхнього полiкував. Святий же сказав їм: «Iдiть спитайте його, хай сам розповiсть про причину хвороби своєї, вже-бо може говорити, нинi легше йому». Повернулися батьки додому, почали питати його. Вiн же сказав їм: «Тому що ображав я чесне проводжання тiла святої Марти i вiдвернув лице своє вiд неї, не захотiв на своїх раменах нести ковчег її, найшла на мене важка ця хвороба». Вони ж поклали його на колiсницю, повезли на Дивну гору до преподобного. Той же велiв їм вiд гробу матерi зцiлення шукати. I коли помолилися зi сльозами при чесному її гробi, зразу хворий став цiлком здоровим, наче нiколи не хворiв. Пiсля похорону преподобної звикли брати запалювати над гробом її лампаду, щоб горiла вдень i вночi задля чести святої. Коли минуло досить часу, полiнувалися й перестали запалювати лампади. А преподобний Симеон, те бачачи, мовчав, нiчого не наказував щодо лампади, щоб не нарiкали на нього учнi його, що надто вшановує свою матiр пiсля смерти. У тих днях економ обителi розхворiвся важко, i здавалося, що був при смертi. Явилася ж йому опiвночi свята Марта, кажучи: «Чому не запалюєте свiтильника мого? Знайте, що хоч i не потребую вiд вас запалювання свiчок, бо сподоблена вiд Бога мого небесного вiчного свiтла, проте, коли свiтильник при гробi моєму запалюєте, собi те на спасення дiєте, наставляєте-бо мене на заступництво за вас перед Господом». Коли це говорила свята, тримала у правицi своїй, як перлину пресвiтлу, частку животворного тiла Христового, нею ж торкнулася хворого, мовила: «У цьому живим i здоровим будь». Те мовивши, невидима стала. Хворий же зразу видужав, i побiг у гробницю святої, i впав перед гробом її, сльозами землю змочував, то прощення за свою недбайливiсть просячи, то за зцiлення дякуючи. I зробив так, що свiтильник їй не згасав. Вiдбувалося ж й iнших багато чуд при гробi: слiпi прозрiвали, бiси з людей утiкали вiд усiляких недуг подавалися швидкi зцiлення, молитвами святої праведної Марти, благодаттю ж Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж слава з Отцем i Святим Духом нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь