Без категорії

Житie преподобного отця нашого Дiя

Мiсяця липня у 19-ий день

Батькiвщиною преподобного Дiя була Антiохiя Сирiйська. Народжений вiд християнських батькiв i вихований у благочестi, з юности в постницький подвиг увiйшов, наставлений був вiд богонатхненних мужiв на добродiйне чернече життя. I велику мав боротьбу з невидимим супостатом дияволом i з домашнiм ворогом – своїм власним тiлом, що на дух пристрастi насилало. Диявола перемагав постiйною молитвою, тiло ж своє долав постом, i неспанням, й iншими багатьма трудами, всiляко умертвлюючи його i пiдкорюючи духовi. Їжi приймав дуже мало, i то не щодня, але що другий i що третiй день. Багато разiв i цiлими тижнями без їжi i без сну перебував. Такою повстримнiстю себе умертвивши й супротивного перемiгши, на висоту безпристрасного життя зiйшов, став чистим приятелем Святого Духа. Оселилася в ньому благодать Божа, i став мужем, сильним дiлом i словом, чуда творячи i багатьох на спасення наставляючи, i прославлявся отець Небесний через нього. Досить же лiт в Антiохiї пожив, i було у видiннi вiд Бога сказано, щоб iти до Константинополя на користь багатьом. Спочатку святий не повiрив видiнню, боявся, щоб не було якогось пiдступу вiд противника: знав-бо колись диявол, як переобразити себе в ангела свiтла. Але коли i вдруге було йому те Господнє явлення i велiння, ще ж i сам той град, у якому нiколи не був, було показано, у видiннi-бо побачив цiлий Царгород, – скорився волi Бога, що все на користь влаштовує, i, покинувши Антiохiю, пiшов у царюючий град. Увiйшовши в мiсто, побачив святi Божi церкви, i палати, i всi прекраснi мiськi будiвлi, i дивувався собi: все-бо те бачив в одкровеннi, показаному йому вiд Бога, i пiзнав точно, що правдивим було видiння, бачене в Антiохiї. Не лише мiсто, а й передмiстя обiйшов, знайшов за градом одне мiсце пустельне, на якому були давнi еллiнськi гробницi, i бiсiв багато жило, i страшне те мiсце було для тих, що його минали, через бiсiвськi привиди й пострахи. Вiн же те мiсце полюбив, силою хресною i молитвою, як зброєю i бронею, на бiсiв озброївся й оселився там, зробивши собi малу хатину. Як же йому бiси вдень i вночi допiкали, хто розповiсти може?! Безперестанку нападали на нього, рiзними привидами лякаючи, хотiли його настрашити й вiдiгнати з того мiсця. Але вiн, як хоробрий воїн Царя Небесного, страшне для бiсiв iм’я Iсуса Христа прикликав, безстрашно великодушною мужнiстю чинив спротив i перемагав їх. Хотiв упевнитися, чи є благоволiння Господнє в його перебуваннi на тому мiсцi, – помолився за те три рази до єдиного у Тройцi Бога i, взявши суху свою палицю, застромив її в землю, мовивши: «В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа, якщо палиця тут проросте i вкорениться, то i я тут залишуся». Бог же, що творить волю тих, що Його бояться, i молитви їхнi слухає, почув молитву угодника свого i виконав його прохання: сухiй палицi дав вологу оживлення, й проросла палиця, i вкоренилася, й обросла гiлками, i почала рости помалу, доки через кiлька рокiв не виросла у великого дуба, який i пiсля переставлення преподобного стояв не одну сотню рокiв, доки християнське правовiр’я процвiтало. Преподобний же Дiй, бачачи проростання сухої палицi, пiзнав волю Господа свого, що на тому мiсцi благоволить йому жити. Тому бiльше озброївся на бiсiв, очищуючи те мiсце вiд нечистих їхнiх примар i страхiв. Бiси ж довго з ним боролися, але здолати i вигнати його звiдти не могли, тому й самi, переможенi й прогнанi з мiсця того, утекли. Так Дiй святий молитвами своїми очистив мiсце вiд бiсiв, жив на ньому, як ангел, вдень i вночi славословлячи Бога. Їжу мав з промислу Божого.

Тодi вiдомим став людям: бачили-бо навколишнi старця, який на страшному i нелегкому для проходу мiсцi оселився. Спершу дивувалися, тодi почали приходити до нього. Бачивши, що нiчого в келiї не має, почали приносити йому потрiбне. Вiн же тих, що приходили до нього, повчав спасенної дороги i користь приносив богонатхненними словами, а тим принесеним йому їх частував, а також убогих i подорожнiх, що повз нього проходили, годував. А найбiльше став вiдомим усiм, коли, благодаттю Божою, що в ньому жила, почав зцiлювати людськi недуги. I сходилося до нього багато хворих, вiн же їм не лише тiлесне, а й душевне здоров’я скоро подавав. До тiлесних-бо хвороб, як лiкарський пластир, прикладав молитву, душевнi рани обв’язував корисним ученням, в розчулення приводячи й до покаяння наставляючи.

Царював у той час благочестивий i христолюбивий цар Теодосiй Молодший, що був внуком великого Теодосiяб. Вiн чув про преподобного Дiя, сам до нього на вiдвiдання прийшов i подивувався життю його i безкорисливостi, i благодаттю душекорисного учення, що з уст його виходило, розчулився. Ще ж i палицi, яка проросла i в дерево виросла, подивувався дуже i звелiв iз царських своїх скарбниць побудувати там церкву й монастир загородити, щоб преподобний отець був начальником для багатьох i провiдником до спасення. А святiший патрiярх Аттик переконав преподобного прийняти священичий сан, i так угодник Божий Дiй став iгуменом для братiв, що зiбралися до нього, i славним учителем для всiх, хто задля душевної користи приходив, душ i тiл лiкарем прекрасним i цiлому царському граду дуже корисним. А обитель його стала для тих, хто не мав де голови прихилити, пристановищем i спочинком.

Бракувало води в обителi, бо мiсце те було безводне, i здалеку треба було її приносити. Тому брати просили преподобного, щоб звелiв викопати колодязь у монастирi не лише задля монастирських потреб, але й для тих, хто приходить. Погодився святий на їхнє прохання, i копали колодязь довгий час, i вже глибоко викопали. Але вода не пiдходила, бо мiсце те було горбисте й кам’янисте. Не знали брати, що робити, i коли робiтники хотiли перестати працювати, вже-бо не сподiвалися, прийшов преподобний над колодязь, взяв лопату i звелiв спустити себе в нього. Коли його спускали, ще не дiйшовши до дна колодязя, десь посерединi, звелiв затримати посудину, в якiй його спускали, i вдарив лопатою тричi в стiну землi, прикликаючи iм’я Пресвятої Тройцi. I зразу витекло звiдти щедре джерело води. I ледве встигли витягнути робiтникiв, що на глибинi колодязя були, бо вода сильно прибувала i колодязь наповнювався. I всi дивувалися чудовi тому, прославляючи Бога.

Один iз робiтникiв, стоячи зверху й бачачи, що вода з боку землi витiкає, одержимий невiрством, тихо сказав до iншого, що якимись чарами дав старець текти водi, бо якщо на днi води не було, як може вище, зi стiни землi, раптом витекти так щедро. Коли вiн це казав, зразу суд Божий наздогнав його: посунувся чоловiк той, упав у воду й потонув. Про те довiдалася жiнка його, прибiгла скоро з риданням великим i почала кричати на преподобного, дорiкаючи йому образливими словами: «Краще б ти не приходив сюди, волхве й чарiвниче, старцю-чоловiкогубче, стратив мого мужа, ось i я сама себе страчу, щоб на твоїй душi обох нас грiхи були!» Й iншi образи говорила, крик i зойк творила. Преподобний же лагiдним голосом утiшав її, кажучи: «Потерпи, о жiнко, з доброю надiєю i забереш звiдси мужа свого». Жiнка, ще бiльше розлютившись, закричала: «О облесний монаше, звiдки даси менi мужа, чи, може, мертвого хочеш оживити?» I кинулася до преподобного, схопила за одяг, роздерти його на ньому хотiла. Брати ж, розсердившись, взяли її i викинули за монастирськi ворота. Святий же сказав до братiв: «Залиште її, не вона-бо нас ображає, а бiс намовляє її, який має скоро осоромитися Божою благодаттю, яка нам помагає». Те мовивши, звелiв шукати у водi потонулого чоловiка, i знайшли його, i витягнули. Лежав же вiн мертвий. Дивний угодник Божий Дiй пiдiйшов i належну молитву до Бога сотворив, тодi взяв за руку мертвого й пiдняв його iз землi живого. I прикликав жiнку, i вiддав їй чоловiка. Вжахнулася жiнка, живого чоловiка бачачи, але й усiх охопив страх через те чудо. I, взявши мужа, жiнка пiшла з ним до дому свого. Коли ж iшли вони i ще додому не дiйшли, раптом муж той новооживлений ослаб колiнами, i впав ниць, i був наче мертвий. Побачивши те, жiнка дуже налякалася i затремтiла, боячись, щоб i вона не була покарана гнiвом Божим i, впавши, не вiдiйшла. Повернулася до монастиря, плачучи, i ридаючи, i припадаючи до преподобного, прощення просячи. «Того, – казала, – кого твоїми молитвами, отче, воскресив Бог, мужа мого, через мої грiхи знову заморив». I був на всiх бiльший страх через дивнi й недовiдомi суди Божi. Преподобний переконав жiнку, щоб далi жила в покаяннi, плачучи над грiхами своїми, а братiв послав, звелiв мужа її з чином поховати.

Вчинив же преподобний й iнших багато чуд, силою i спiвдiєю всесильного Бога (не знаємо їх, бо давно те вiдбувалося i багато пiсля того було на церкву гонiнь i зруйнування царюючого града, пребагато книг винищено, навiть з того, що розповiдаємо про преподобного Дiя, небагато залишилося). I прожив чудотворець лiт багато, i в старостi був, розхворiвся до смерти, i прикликав братiв, повчав їх. I причастився Божественних Таїнств, став наче мертвий, нерухомий i бездиханний. I всi думали, що вiн помер, плакали за ним, i вже до поховання його готували.

Прийшов же i святiший патрiярх Константинопiльський Аттик, i патрiярх Антiохiйський Олександр, якому трапилося тодi в градi бути, й iнших багато з духовного i свiтського чину мужiв сановитих зiбралося, хотiвши йому вчинити чесне поховання. Вiн же, наче зi сну збудившись, з ложа встав i мовив: «Дарував менi Бог ще в життi цьому жити лiт п’ятнадцять». I встав здоровий, i була всiм радiсть через його повернення вiд смертних ворiт, всiм-бо був потрiбний: святителям на духовну i богомудру бесiду, царям на молитовне перед Богом заступництво, тим, що шукали спасення, – наприклад добродiйного життя, грiшникам на переконування до покаяння, хворим на зцiлення, подорожнiм на заспокоєння, убогим на прогодування, i кожному на всiляку потребу: всiм-бо для всiх був цей преподобний, словом i дiлом кожному помагаючи, i кожному був справжiм отцем.

Проживши доданий Богом п’ятнадцятилiтнiй час у звичних постницьких трудах i в принесеннi користи душам багатьох, свiтлом для свiту будучи, наблизився до конечного свого вiдходу iз землi. Увiйшов до церкви у святий вiвтар помолитися, побачив, що явився йому якийсь пресвiтлий чоловiк, у священичi ризи одягнений, i сказав йому: «Закiнчилися лiта життя твого, i настав час переставлення твого на життя без старости. Приготував тобi звiльнитися вiд тiла i йти до Господа». Преподобний поклонився тому явленому мужевi i вельми подякував Боговi за таке сповiщення про смертну годину, скликав братiв й останнє до них учительне промовив слово, i про поховання своє заповiв, щоб не дали його тiла тим, що хотiтимуть забрати його до града, але у своєму монастирi щоб поховали. Тодi все, що до кончини доброї християнської належало, собi влаштував, i досить за всiх i за себе помолився, i останнє цiлування всiм дав, i побачив ангела Божого, що став перед ним, i йому з радiстю передав чесну душу свою. Так преподобний отець наш Дiй до Господа переставився. Тiло ж його чесне цар i патрiярх хотiли перенести до града на його захист. Але ченцi про заповiт його розповiли, що нiде iнде, але у монастирськiй гробницi тiло його має бути покладене. Не смiючи переступити заповiту старцевого, вчинили за його велiнням. I поховали його чесним похованням в його обителi, славлячи дивного у святих Бога, єдиного у Тройцi Отця, i Сина, i Святого Духа, Йому ж i вiд нас нехай буде честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.