Знайдення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 24-й день – перше та друге знайдення (перехідне) / травня на 25-й день – третє

Коли відтята була чесна глава святого Іоанна Предтечі, прийняла її на блюді нечиста танцівниця і віднесла матері своїй Іродіаді. Та ж язик святого, який викривав беззаконня їхнє, голкою проколола і, досить позбиткувавшись, не дала поховати главу разом із тілом: боялася, що Іоанн воскресне, коли глава його до тіла прикладеться, і знову викривати її буде. Труп звеліла викинути де-небудь. Його ж учні, уночі тіло таємно взявши, поховали у Севастії, Самарійському місті, а главу Іродіада у замку своєму закопала в землі глибоко, на місці таємному. Знала ж про те дружина Хузи, урядника Іродового, на ім’я Іоанна, у Благовісті Луки святого згадувана. Вона, журячись через неповинне вбивство великого святого пророка Іоанна і через наругу над його чесною главою, взяла її таємно уночі звідти і, поклавши в посуд глиняний, заховала в горі Єлеонській, де ж село Іродове було. Коли ж почув Ірод про Іісуса, подумав з Іродіадою, чи не Іоанн воскрес. І, пошукавши голову Іоаннову, не знайшов — не розумів, що сталося. І сказав Ірод до своїх домашніх про Іісуса: “це Іоанн, якого я обезглавив; він воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним” (Мф. 14:2; Мк. 6:16). Після того багато часу минуло, муж один знатний, на ім’я Інокентій, що із палат царських був, у Господа нашого Іісуса Христа повіривши, залишив світ, прийшов у Святий Град Єрусалим і купив на горі Єлеонській те місце, що колись Іродовим полем було. Збудував там келію й одягнувся в чернечий чин, жив у Бозі. Хотів же збудувати собі церкву малу кам’яну, копав рів для фундаменту і, Божим провидінням, натрапив на сховану в землі глиняну посудину з головою. Із чудес деяких, які тоді діялися, і з Божого одкровення пізнав, що то глава Предтечі, зберігав у себе з великим благоговінням. Коли ж мав померти, бачив мерзоту пустки на місці святому: у ті часи ідолопоклонницьке царство все захопило, святі місця в Єрусалимі ідолами нечистими, мерзенними їм жертвами нечестиві оскверняли. Тому святу главу Предтечі чернець той знову у надрах земних, щоб ніякого з нею не сталося після кончини його безчестя, сховав на тому самому місці, яке було колись полем Іродовим, де мав келію і церкву малу, яка, після нього опустівши, через довгий час впала і з землею зрівнялася. І знову про чесну ту главу нікому не було відомо досить років. Тоді, коли великий цар Константин посів престол і Хрещенням святим просвітився, і через матір свою, святу Єлену, святі Єрусалимські місця очистив й оновив, свята віра всюди цвіла, і, як сонце, сяяла. Два ченці зі Сходу вирішили поклонитися Чесному і Животворному в Єрусалимі Хресту, який цариця Єлена знайшла, і Гробу Господньому, і всі місця святі бачити. І так дійшли до Єрусалима, поклоняючись і молячись, й обходили місця святі. І явився одному з них святий Іоанн Предтеча у видінні сонному, звелівши вийняти із надр земних чесну свою главу, і показав місце на полі Іродовому, де ж похована. Той же, прокинувшись, розповів другові своєму, але той, за сон це маючи, не повірив сам й іншого переконав не вірити. Наступної ж ночі знову явився святий Предтеча у видінні обом, окремо кожному, і сказав: “Всяке невірство і лінь відкладіть, зробіть те, що наказано вам”. І, вставши, обидва один одному бачене розповіли, пішли на поле Іродове, на місце, яке у видінні було показане, і, покопавши на ньому, знайшли безцінний той скарб — святу главу Хрестителя — і вклали у веретище із вовни верблюжої, тоді повернулися. У той час один з міста Емеси чоловік убогий, ремеслом гончар, покинувши батьківщину свою і дружину через убогість, ішов в інший край та зустрів на шляху двох тих ченців, і приєднався до них, й ішли разом. Ченці ж ті, прийнявши як супутника чоловіка того, дали йому нести веретище з главою – не відав же чоловік, що у веретищі. І ось явився йому святий Предтеча, кажучи: “Залишивши супутників своїх, втікай від них з тим веретищем, що в руках маєш”. Те святий звелів, бо бачив ченців тих нестаранність та лінощі: спершу не повірили явленню його, тоді не захотіли нести самі чесну главу його, а чоловікові простому і незнайомому довірили її. Благодіяти ж захотів убогому тому і стати причиною доброго та богоугодного життя його. Гончар бо той, послухавши святого, утаївся від ченців та втік від них і повернувся у дім свій до дружини, несучи, як дорогоцінний скарб, дорожчу від усіх багатств главу Хрестителя. Через неї благословив Бог дім гончара всіляким достатком, і жив той у достатку великому, забувши про попереднє злостраждания, й іншим з багатства свого — жебракам та убогим — подавав. Знав же заступника і подателя таких благ — святого Іоанна Предтечу, шанував главу його, як же належало, щодня кадячи і свічки запалюючи, і молячись, і так подальший час життя свого провів добре. Коли ж мав преставитися, вклав її у відро — так сам святий Предтеча захотів, і після вмирання образ убогості являючи. Тоді відро те з главою поклав у скриню і замкнув її. І довірив скарб той сестрі своїй, розповівши їй докладно, як через ту святу главу зі злиденності крайньої прийшов у багатство. І звелів сестрі, щоб мала ту святу главу у великій шані, з благоговінням і страхом її берегла, аби не відчиняла ковчега, поки сам святий Предтеча не захоче, щоб його відчинено було. Коли ж до кончини життя свого прийде, хай вручить главу святого Іоанна Хрестителя також якомусь богобоязливому і добродійному мужеві. І так чесна і свята глава Предтечі від одного до іншого переходила, руки багатьох перейшла. Тоді дійшла до одного ченця і пресвітера на ім’я Євстафій, що жив поблизу міста Емеси в одній печері, був же той зловірний, Арієвою єрессю вражений. Коли приходили до нього недужі — зцілювалися благодаттю чудесною, що від глави Предтечі, яку він таємно тримав, виходила. Але чернець той, користуючись Божою благодаттю, чудеса ті собі і своєму єретичному злослав’ю по-злодійськи приписував, приховуючи від людей саму правду, і багато до однодумства свого зваблював. Відоме ж стало зловір’я його всім в Емесійському граді, і, порадившись з князем, єпископ послав вигнати його з печери тої і за межі емесійські. Він же просив тих, що виганяли його, щоб залишили його той день пробути в печері, обіцяючи на завтра самому вийти. І, випросивши той час, закопав уночі відро зі святою главою у печері тій в землю глибоко, сподіваючись, в інший час прийшовши, таємно її забрати та знову, нею чудодіючи, своє утверджувати злослав’я. Але не отримав, чого сподівався. Після виходу його із печери тієї одразу благовірні та добродійні ченці в ній оселилися, і вже не міг єретик той у неї зайти і схований у землі скарб духовний украсти. Минуло досить часу, зібралося багато братів, монастир біля печери тієї збудували, а про главу Предтечі, яка була під спудом, нікому зовсім не було відомо. Минуло ж років багато, знайшов її Маркел — архімандрит тої Емесійської біля печери обителі, муж добродійний, про що сам розповідає так: “Благословен Бог Іісус Христос, Котрий сподобив мене, раба Свого Маркела, очевидцем бути такого видіння, яке мені було місяця лютого у 18-й день у середньопосний Святої Великої Чотиридесятниці тиждень, у сні нічному. Бачив, що всі ворота нашої обителі були відчинені, настрашився ж і надумав вийти, щоб замкнути їх. І знову бачив ріку, що текла у ворота обителі, і дивувався, думаючи, звідки багато таких вод. І, коли те подумав, почув голос багатьох чинів, що йшли до нас зі спуду з шумом по воді, і кожен чин осібну мав мову і співав: “Ось святий Іоанн — Хреститель Христовий — являється”. Коли так співали чини, у монастир зайшли, я ж, облишивши дивитися на ворота і ріку, страхом охоплений, побіг і зійшов на верх драбини. На ній же стоячи, здавалося, бачив в обителі два двори: один був на захід, другий же — на південь, і церкву велику посеред них. І кожен чин входив у двір той, що до заходу, а звідти йшов до церкви і, поклонившись у церкві, виходив через південні двері. І, коли зупинилися чини від ходження свого, знову я почув голос інших, що взивали і говорили: “Ось святий великий Іоанн Хреститель”. Поглянувши, я бачив його в церкві, і з ним — інших двох, один — праворуч від нього і один — ліворуч від нього. Одразу ж чини пішли до нього один за одним і благословення приймали від нього. Думав і я собі приступити та отримати благословення від нього — пізніше від усіх, увійшовши іншими дверима, зі страхом і трепетом схилив перед ним голову свою до землі та торкнувся ніг його. Він же підняв мене, обійняв з любов’ю, торкаючись бороди моєї і уст моїх своїми устами святими, вийнявши ж посуд, наповнений медом, дав мені, кажучи: “Прийми благословення”. І, це мовивши, пішов, я ж пішов за ним, бачив стовп вогненний, який рухався перед ним, і, перестрашений, прокинувся. Після цього день минув, звелів увечері братам співати звичного правила вірші псалмів. Коли ж вони співали, брат Ісаакій звів очі свої і побачив через віконце вогонь, що горів у церкві святої печери, де ж була святого Іоанна чесна глава схована, про неї ж ми не відали. Брат же, побачивши вогонь, виголосив: “Господи мій, отче, ось вогонь палаючий я бачу у святому вертепі”. Я ж до нього кажу: “Не бійся, брате, а, знаменувавши себе хресним знаменням, мовчи”. І через п’ять днів, коли ми спали, опівночі рука якась штовхнула мене тричі з правого боку і голос до мене промовив: “Ось, я дарований вам. Вставши, іди за зорею, що йтиме перед тобою, і, куди тебе приведе, там розкопай землю і знайдеш мене”. Я ж зі страхом і трепетом збудився зі сну, сів. І бачив зорю, що стояла перед дверима келії, в якій я був. І перестрашений я був вельми, ознаменував себе хресним знаменням і вийшов, і зоря ішла переді мною. І увійшов за нею в печеру. Довівши мене до місця, де була чесна глава святого Іоанна Предтечі, зоря стала невидима. Я ж поклонився Господеві, впавши лицем на землю, і творив молитву довго. Запалив же свічку й ладан і, лопату взявши, почав копати, прикликаючи Господа. Коли ж я копав, звук і шум великий почувся, і стала земля тверда, наче мідна. Трудився ж багато, знайшов цеглини; їх забравши, побачив плиту кам’яну і її з трудом великим вийняв, врешті знайшов священне і манноносне відро, у ньому ж чесна і блаженна глава Предтечі була. Радістю ж і страхом охоплений, взяв свічку і ладан і, поглянути насмілившись, поклонився, і знову дорогоцінне те відро накрив і вийшов з печери. І ось зустрів мене при вході чесніший архімандрит Геннадій, який до обителі нашої прийшов, і, взявши мене всередину печери, помолився, і після молитви почав мені про своє видіння розповідати. “Бачив, — казав, — що на цьому місці обидва стояли, де ж нині стоїмо, і багато тут хліба ячмінного, чистого ж і понад сонце світлішого, було. Тоді бачив безліч людей, що заходили в печеру і брали з рук наших хліби ті, проте хлібів не меншало, тільки примножувалося”. Це від авви Геннадія чуючи, я розумів, що від Бога йому було те видіння, воно знаменувало невичерпну благодать Хрестителеву, яка хотіла на місці тому щедро всім подаватися. І розповів йому те, що бачив я, і віднайдений найдорогоцінніший той скарб показав. Його побачивши, він зрадів вельми, і радилися ми, що робити. Я ж захотів, аби ми не одразу про те комусь розповіли, ані пастиря церковного Емесійського, єпископа Уранія, не сповіщали, а спершу відкрили таємницю ту блаженному старцеві отцеві Стефану, який у Даромійському монастирі посницький подвиг звершував. Він же після цього єпископові нехай скаже, був йому другом-співбесідником. Але, прийшовши до Даромійського монастиря, не знайшли авви Стефана, бо пішов той відвідати інші монастирі свої. Послали по благоговійного диякона Киріака, який був у місті у священному соборному храмі перший. Він прийшов і привітав нас у Христі, розповів про своє уві сні видіння, за всім подібне на видіння те, що дивовижний бачив Геннадій. І розповіли ми йому нашу про святого Предтечу таємницю. Сказали ж диякон Киріак і авва Геннадій, що годиться про те одразу пастиря церковного сповістити. Але я чекав, поки старець Стефан із обителей на місцях повернеться, і перебував там днів п’ять. Коли ж настала субота і ми сиділи й бесідували, раптом впав я на коліна і лежав, болем раптовим вражений, — ані встати, ані робити нічого не міг. Здивувалися ж через те, що зі мною трапилося погане, Геннадій і Киріак, і в молитві за мене до Бога звернулися. Після молитви ж сказали мені: “Чи не казали тобі, що належить сповістити таємницю єпископові?” Я ж, це почувши, осудив себе, бо недобре вчинив, замовчавши доти таку таємницю, яку задля слави Божої відразу явити годилося, і перебував незцілений. Був же вечір, і після звичного вечірнього співу прийшли до мене ті чесні мужі Геннадій і Киріак та сказали, що присягою присягнулися про таємницю ту сповістити архієрею під час утрені перед сходом сонця. І я сказав до них: “Добра рада ваша, браття, і що нарадили, хай буде”. Тоді, коли я з ними погодився, одразу хвороба пройшла і я став здоровий. І пішов я до міста з ними вдосвіта, і зустріли єпископа, котрий із церкви з ранкового співу виходив, і розповів я йому все про явлення чесної голови Предтечі святого. Він же великої радості сповнився, звелів нам, щоб, нікому про те не розповідаючи, повернулися до обителі. На ранок же із пресвітерами та дияконами в монастир наш прийшов і, соборно звершивши святу службу, підійшов до місця того, де посуд зі святою був главою. І, коли диякон виголосив “коліна схиливши, Господу помолимося”, усі поклонилися до землі. Єпископ же Ураній молитву творив і, закінчивши, взяв відро з дорогоцінною главою із надр земних. Був же тут з єпископом пресвітер на ім’я Малх. Він, не повіривши, сказав: “Звідки тут була глава Предтечі?” І посмів покласти руку свою на відро та торкнутися чесної і всехвальної глави. І одразу за невіру його зсохлася рука, що торкалася, і прилипла до відра. Усі ж, хто бачив те чудо, вельми здивувалися. Тільки тоді, коли ж пастир зі всіма належні молитви Богові принесли, ледве покараний пресвітер руку зміг відсмикнути від відра, проте залишився недужим. Богоугодний же пастир зі всім причтом церковним, взявши освячене відро зі скарбом, що в ньому лежав, приніс у святу церкву і поклав на священному вівтарному місці, допоки збудовано буде окремий, чудово прикрашений храм Предтечі в місті Емесі. Коли ж мала свята та глава у нього бути принесена, явився Хреститель у видінні невірному пресвітеру Малху і звелів йому, щоб під час перенесення поклав на відро хвору свою руку, — і буде вона зцілена. Зробив те пресвітер — і одразу отримав зцілення”.  Ще ж і святий Симеон Метафраст у житії преподобної Матрони про знайдення чесної глави Предтечі пише так: “У той час чоловік один, орючи поле своє, бачив в одному місці [де ж була печера та і монастир] вогонь, що виходив із землі. Не один раз те бачив, а багато разів. Протягом багатьох днів вогненне полум’я, із землі ненастанно виходячи, являлося. Пішов чоловік той у місто [у недільний день той, коли ж Маркел з Геннадієм і єпископом Киріаком прийшов] і сповістив [Уранія] єпископа Емесійського. Єпископ же пізнав, що велика річ, узяв кліриків своїх, пішов на місце те [у печеру, де колись Євстафій-єретик жив] і, помолившись, звелів на місці тому розкопати землю, і, коли це зробили, знайшли посудину, в якій було не золото чи срібло, а найдорожчий зі всіх скарбів земних — глава святого Іоанна, Предтечі і Хрестителя Господнього. Розійшлася ж про те слава всюди, і зійшлися туди всі люди, не лише із Емесійського града, а й зі всіх навколишніх міст і сіл. Прийшла і преподобна Матрона з монастиря свого зі всіма сестрами поклонитися знайденій Іоанна святого главі. Витекло ж із чесної тої голови пахуче миро, і помазали священники тим миром людей, що зібралися, роблячи ним знамення хресне на чолах їхніх. Взяла ж із мира того і преподобна Матрона в посудину малу, хотівши нести в монастир свій на благословення, але людей багато, що намагалися до того мира святого дістатися, притискали її так, що неможливо було пройти. Інші ж, помітивши в неї святе миро, просили її, щоб знаменувала їх миром тим, бо не можуть дотиснутися до священників, що й зробила, вимушена. Трапився там один сліпець, що від народження свого не бачив світла, він просив Матрону, щоб і його святим миром знаменувала. Вона ж помазала йому очі — і одразу прозрів ясно» (Метафраст святий про чесну голову Предтечі). Через багато років ту святу главу із міста Емеси було перенесено славно до Константинополя і на місці, що називалося Єндом, у церкві Предтечі, яка прекрасно царським влаштуванням була збудована, з почестями покладено. Через якийсь час, коли настала іконоборча єресь, і не лише ікони святі, а й мощі святих одні спалювали, інші в моря і ріки викидали, а інші ногами розтоптували зі всіляким безчестям, тоді хтось із правовірних, втікаючи із наповненого беззаконням єретичного міста царського, взяв потай зі собою главу Хрестителя і до Коман, де колись святий Іоанн Златоуст преставився, заніс та знову в надрах землі в посудині срібній сховав. І перебувала нікому не відома аж до царя Михаїла, сина Феофілового, і матері його цариці Феодори, яка знов утвердила православ’я. У їхнє царювання Божественним явленням знову була віднайдена і перенесена в Царгород Святішим Патріархом Царгородським Ігнатієм на честь і славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання