Без категорії

Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Місяця серпня на 15-ий день

Після сповнення всіх таїнств нашого спасіння і Христового вознесения на небо Пречиста й Преблагословенна Діва Марія, Мати Божа, спасіння нашого заступниця, поживши в первісній Церкві досить літ і возвеселившись її примноженням по світі й поширенням слави Сина і Бога свого, також побачивши наяву ще в дні життя свого сповнення слів її, що мають хвалити її всі роди (славили-бо всюди Христа Бога, величали й Пречисту Його Богоматір, яка на землі живих тоді жила), наблизилася до пречистого й преблаженного Успення свого, сповнена днів, і благоволила вже відійти з тіла й увійти до Бога: охоплена була Божественним бажанням, постійним і безперестанним, бачити пресолодке й пребажане лице Сина свого, що праворуч Отця на небі сидить. І більше, ніж серафими, палаючи полум’ям любові до Нього завжди, багато потоків сліз із пресвятих своїх очей проливаючи, гаряче до Господа молилася, щоб із цієї долини плачу взяв її до себе на висоти нескінченної радості.

Мешкала ж у домі святого Іоанна Богослова, що на Сіоні, часто виходила на гору Еліонську, звідки Син її, Христос Господь, на небо вознісся, і там проливала віддані свої молитви.

Якось, коли гаряче молилася про своє з тіла звільнення й до Христа Бога швидкий прихід, став перед нею святий архангел Гавриїл, який був їй з дитинства служителем, і у святая святих годувальником, і Воплочення Божого благовісником, і у всі дні життя її невідступним хранителем. Він пресвітлим лицем сповнені радості слова від Господа принісши, сповістив про швидке її переставлення, яке мало бути через три дні.

Сповіщаючи Пречистій Діві смертну годину, архангел казав їй тим не журитися, а весело прийняти слово, бо переходить до безсмертного життя, щоб жити вічно, спільно з безсмертним Царем Слави. «Чекає, — казав, — Син твій і Бог наш з архангелами й ангелами, херувимами та серафимами і зі всіма небесними духами й душами праведних, щоб взяти тебе, Матір свою, до Небесного Царства, щоб ти жила й царювала з Ним на безконечні віки».

На знак торжества над смертю — що не має заволодіти нею смерть тілесна (як же не володіла й душевна), наче сном, на короткий час смертю засне, але скоро з неї, наче зі сну, збудиться, мертвотність гробу, наче сонну дрімоту, з очей струсить і побачить безсмертне життя і славу у світлі Лиця Господнього, до неї ж, ликуючи, у голосі радості прийде. На знак того дав їй благовісник вравіє райське, що було з фінікового дерева й сяяло світлом небесної благодаті, щоби несли його перед одром, коли пречесне та пречисте її тіло до поховання будуть відпроваджувати.

Преблагословенна Діва! О, якої великої та невимовної сповнилася радості й веселості! Що для неї могло бути радіснішим і солодшим від того, ніж із Сином і Богом своїм на небі жити й завжди насолоджуватися баченням прелюбого Його Лиця. Поклонившись до землі, віддала превелику вдячність Творцеві своєму, кажучи: «Не була я достойна, Владико, прийняти Тебе в утробі моїй, якщо б Ти сам не помилував мене, рабу твою. Проте я зберегла твій скарб, довірений мені, через те молюся Тобі, Царю слави, хай не зашкодить мені володіння геєнське. Якщо небеса й ангели перед тобою тремтять у всі дні, наскільки більше це відчуває людина, із землі створена, ніякого не маючи блага, окрім того, що від Твоєї Благості прийме. Ти-бо Господь і Бог, завжди благословенний навіки».

Хотіла ж Пречиста Владичиця бачити при своєму переставленні святих апостолів, які по світі розійшлися, а також щоб не бачити князя пітьми й пострахів його в годину свого відходу. Про те просила Господа, щоб сам Син її і Бог зі святими своїми ангелами прийшов, прийняв душу її у святі свої руки, як же обіцяв був їй раніше. Коли молилася й дякувала на Еліонській горі Владичиця наша, схиляла до землі чесні свої коліна перед Богом, Творцем своїм, тоді чудесне діялося там знамення: дерева оливні бездушні, наче живі, схиляли верхи свої додолу, кланяючись разом з нею, і виявляли покірне своє служіння, яким же вшановували Богоматір. І скільки вона схилялася до землі і вставала з поклону, стільки й дерева ті прихилялися, кланяючись, і підводилися, встаючи.

Після молитви, коли повернулася Пречиста Діва додому, зразу затряслося все, що оточувало її, невидимо від Божественної сили і з Пресвятої слави, якою осяяна була Богоматір. Лице-бо її пречисте, яке завжди сяяло благодаттю понад лице Мойсея на Синаї, що колись із Богом говорив, просвітилося тоді більше невимовною славою. І почала Пречиста влаштовувати все до свого відходу. Спочатку сповістила те всиновленому своєму улюбленому Іоаннові й показала йому дане від ангела світлоносне вравіє, заповідаючи йому, щоб ніс його перед одром її. Тоді й іншим, що вдома служили їй, розповіла про свій швидкий відхід. І звеліла прикрасити хату й ложе, і кадилами обкадити, і влаштувати багато свічок, і запалити, і все до поховання належне й потрібне приготувати. Іоанн же зразу послав до святого Якова, брата Божого, першого єрусалимського єрарха, і до всіх родичів та близьких, сповіщаючи про те, що зблизилося переставлення Божої Матері, і називаючи день переставлення. Святий же Яків послав до всіх вірних, не лише в Єрусалим, але і в навколишні міста й села. І зійшлися зі святим Яковом усі родичі й велика кількість вірних, чоловіків і жінок, звідусіль. І сказала Пресвята Владичиця всім відкрито слова, сказані їй від ангела про її переселення на небо. І на запевнення сказаного показала фінікову гілку, з Божого Раю принесену, яка сяяла, наче промінь, світлом небесної слави, її ж дав їй благовісник — святий Гавриїл-архангел. Усі ж, що зійшлися до Пречистої Богоматері, з пресвятих її уст почувши про кончину її, плакали. І сповнився дім плачу, зітхань і ридання. І просили премилостиву Владичицю, як спільну Матір усіх, щоби не покидала їх у сирітстві. Вона ж не плакати, але краще радіти через її відхід веліла, бо, ставши ближче до Божого Престолу й лицем до лиця бачачи Сина і Бога свого, й устами до уст розмовляючи, легше їй буде за всіх просити й умилостивлювати Його Благостиню. Сповістила тим, що плакали, що не покине їх сиротами після свого переставлення, і не лише їх, але увесь світ має відвідувати, наглядаючи й помагаючи тим, що бідують. Такими словами втіхи до тих, що навколо стояли та плакали, забирала печаль із сердець їхніх і слізне їхнє ридання вгамовувала.

Заповідала ж про свої дві ризи, щоб дали їх двом убогим вдовицям, які їй служили сердечною любов’ю і прогодування своє від неї мали. Також і про пречисте тіло своє заповідала, щоб у Гетсиманському селі, що при горі Єлеонській, недалеко від Єрусалимського града, було поховане. Там був гріб святих праведних батьків її, Іоакима й Анни, і святого преподобного Іосифа, обручника її, при долині Іосафата, що лежала між Єрусалимом і горою Єлеонською. У цій долині була спільна гробниця для убогих людей цілого града.

Коли вона так заповідала, раптом почався шум, наче сильний грім, і багато хмар оточило дім той: Божим велінням святі ангели, схопивши апостолів святих із кінців світу, раптом перенесли на хмарах до Єрусалиму і поставили на Сіоні перед дверима хатини Богородиці. Побачивши один одного, раділи й дивувалися, питаючи, яка причина, задля якої зібрав їх Господь воєдино. Вийшовши до них, святий Іоанн Богослов радісно та слізно поцілував їх, розповідаючи, що наблизився час відходу Богородиці із землі. І розуміли апостоли святі, що задля того Господь зібрав їх з усього світу, щоб були присутніми при блаженній кончині Пречистої Його Матері і щоб чесно поховали її Пресвяте Тіло. І сповнилися багато з них жалю через її відхід. Увійшовши до хатини, побачили Богоматір, що на ложі поважно сиділа, сповнена духовної веселості. Вітаючи її, казали: «Благословенна Ти від Господа, що створив небо і землю». І сказала їм Пречиста: «Мир вам, браття, вибрані від Господа». І спитала їх, кажучи: «Як ви сюди прийшли?» Вони ж розповіли, що кожного з них вихопило Духом Божої сили з країв, де вони проповідували, і, на хмарах несені, вони прибули. І прославила Пречиста Діва Бога, що виконав бажання серця її, почувши молитву її: бажала при кончині своїй бачити апостолів святих. І сказала апостолам: «Господь привів вас сюди на втіху І душі моїй, яка має з тілом розлучитися, віддавши єство смертне, вже-бо наблизився визначений мені від Творця мого час. Вони ж із жалем промовляли до неї: «Тебе, Владичице, що перебуваєш у світі, як же самого Владику нашого й Учителя бачачи, втішалися. Нині ж як нам витерпіти жаль і тугу сердець наших, що позбавляємося Твого співперебування з нами на землі? Але тому що волею Христа Бога, народженого від Тебе, переставляєшся до надсвітів, радіємо з Божої ради щодо Тебе. Переживаємо через наше сирітство, що більше не побачимо Тебе, Матір й Утішительку нашу». Коли це апостоли святі говорили, сльозами себе омиваючи, вона ж до них промовила: «Не плачте, о друзі й учні Христа, і моєї радості вашою журбою не затьмарюйте, але тіштеся за мене, бо відходжу до Сина й Бога мого. Ви ж тіло моє, як же я споряджу на ложі, несіть до Гетсиманії, передайте звичайному похованню й знову повертайтеся до служби проповідування слова, яка лежить перед вами. Мене й після мого від вас відходу, якщо буде воля Господа, можете побачити».

Коли так говорила Богоматір до святих апостолів, прибув і божественний Павло-апостол, посудина вибрана. Він припав до ніг Богоматері, поклонився, відкрив уста свої, багатьма похвалами прославляючи її. «Радій, — казав, — Мати життя і моєї проповіді пояснення. Бо хоч я й не насолодився баченням Христа Господа мого в тілі на землі, перед вознесінням Його на небо, проте, на тебе нині дивлячись, здається, що Його бачу». Були ж зі святим Павлом і послідовники його — Діонисій Ареопагіт, і Єротей Дивний, і Тимофей, також й інші із сімдесяти апостолів. Усіх зібрав Дух Святий, щоб усі удостоїлися благословення Преблагословенної Діви Марії і щоб чесніший влаштувати похорон Матері Господній. Вона ж, кожного на ім’я до себе прикликаючи, благословляла і хвалила віру їхню і труди, у благовістуванні Христовому підняті, кожному бажала вічного блаженства й за увесь світ і мирне життя до Бога молилася.

Коли настав місяця серпня п’ятнадцятий день і надійшла очікувана та благословенна година, яка була третього дня, Богородичне переставлення здійснилося, і багато свічок було запалено, і славословлення Богові святі апостоли творили, і лежала чесно на прикрашеному ложі, приготувавшись до блаженного відходу, Пренепорочна Діва, сподіваючись приходу до себе найбільш бажаного Сина та Господа. І раптом осяяло хатину світло невимовної Божественної сили, від якого світло свічок потьмяніло. І налякані були всі, кому видіння те відкрилося. І бачили, що покрівля хати відкрилася і слава Господня з неба зійшла. І ось цар слави Христос із тисячами архангелів та ангелів, і зі всіма небесними силами та з праведними душами святих праотців і пророків, які про Пресвяту Діву колись провістили, прийшов і наблизився до Пречистої своєї Матері. Вона ж, побачивши прихід Сина, прерадісно мовила звичними словами своєї пісні, кажучи: «Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Возі Спасі моїм, бо зглянувся на смирення раби своєї». І піднялася з одра, наче назустріч йому поспішаючи, і поклонилася Господові своєму. Той же, наблизившись, очима, сповненими любові, на неї дивився і казав: «Ходи, близька моя, ходи, голубко моя, ходи, найдорожча моя маргарито, й увійди до хранилища вічного життя». Вона ж, поклонившись, мовила: «Благословенне ім’я слави твоєї, Господи Боже мій, що волів вибрати мене, смиренну рабу твою, аби я послужила таїнству твоєму. Згадай мене, Царю слави, у безконечному твоєму царстві, Ти-бо знаєш, що всім серцем своїм полюбила я тебе й зберегла довірений мені від тебе скарб. Нині ж прийми у мирі дух мій і покрий мене від темних володінь, щоб ніякі сатанинські напади не страшили мене». Господь же, пресолодкими словами утішаючи її, казав не боятися сатанинської сили, яку вона вже розтоптала ногами, і з любов’ю кликав, щоб сміливо прийшла із землі до неба. Вона радісно відповідала: «Готове серце моє, Боже, готове серце моє!» І знову давнє слово своє «Хай буде мені нині за словом твоїм» мовивши, лягла на ложі і, невимовно втішалася спогляданням пресвітлого лиця Господа і Сина свого найлюбішого, із самої пресолодкої до Нього любові і з переповнення духовної радості передала пресвяту свою душу в руки Синові, не маючи ніякого болю тілесного, але наче сном солодким заснувши. Той-бо, кого вона зачала без тління й народила без болю, взяв пречесну душу її з тіла без болю й тілові її пречистому не дав бачити тління.

Зразу ж залунали прерадісні й пресолодкі ангельські співи, у яких було чутно, як часто ангели повторюють ці слова Гавриїлового привітання: «Радій, благодаті сповнена, Господь з тобою, благословенна ти між жінками». І так урочисто всі небесні чини відпроваджували її пресвяту душу на висоти, а руки Господні несли її. Відпроваджували її очі апостолів, що сподобилися дивитися на те преславне видіння, як же колись відпроваджували розчуленими очима Господа, що з гори Еліонської підносився. І стояли налякані, наче забулися надовго. Тоді, отямившись, поклонилися Господу, що душу Матері на небо преславно виніс. И обступили ложе зі сльозами, і бачили пресвітле лице Марії, що, наче сонце, сяяло. Від пресвятої плоті виходили дивні пахощі, що всі аромати земні перевищують, їх же язик людський описати не може. І цілували всі те пречисте тіло зі страхом і благоговінням, шануючи пречесно, й освячувалися, торкаючись до нього, і відчували в серцях своїх превелику духовну радість від Богородичної благодаті. Подавалися ж зцілення хворим, сліпим просвітлювалися очі, глухим відкривалися вуха, кривим стопи ніг утверджувалися, духи нечисті втікали, і всілякі хвороби одним дотиком до богородичного ложа зразу лікувалися.

Коли це все відбувалося, почали відпроваджувати богоприємне тіло Марії. Святий Петро зі святим Павлом і зі святим Яковом, братом Божим, і з іншими першими святими апостолами взяли на плечі ложе, а святий Богослов ніс світлосяйне вравіє перед одром. Решта ж святого зібрання і безліч людей зі свічками та кадилами йшли біля них, попереду та ззаду, співаючи пісні відходу. Петро святий починав, інші ж за ним співали узгоджено, співали ж псалом Давидовий «Коли Ізраїль вийшов з Єгипту». І до кожного вірша додавали «Алілуя». Також й інших урочистих і вдячних псалмів та пісень співали, бо Дух Святий у співаючих устах діяв. І несене було те богоприємне тіло Пречистої Діви зі славним проводом із Сіону через Єрусалим-град до села Гетсиманського. Зробилося над одром і на тими, що відпроваджували, кільце хмар, до вінця подібне, превелике й пресвітле, незвичайним сяйвом осяяне. І чути було на хмарах ангельські дивовижні пресолодкі співи, що повітря наповнювали, і по землі, що чули всі люди, линули. І йшло те хмарне вінцеподібне коло з ангельським співом повітрям над тілом Богоматері, яке відпроваджували, аж до гробу.

У такому радісному проводжанні, його ж уповні переповісти жодне слово не може, трапилася річ супротивна. Пребагато єрусалимський людей, невірних юдеїв, почувши дивний спів і побачивши проводи богоприємного тіла, вийшли з домів і пішли за ними за град, дивуючись такій славі та честі, яку віддають тілові Матері Ісусової. Довідалися про те архієреї та книжники, сповнилися заздрости і гніву та послали слуг і воїнів, ще ж і з людей багатьох намовили, щоб зі зброєю і палицями розігнали тих, що відпроваджують Маріїне тіло, учнів же Ісусових щоб поранили, а тіло щоб у вогні спалили. І коли навчені на те злодійство з люттю, озброєні, наче на війну, бігли швидко і вже були близько, раптом те кільце хмар у повітрі схилилося до землі, оточило і, наче стіною, загородило собор святих апостолів і всіх з ними, так що лише спів їхній лунав, самих же їх за хмарою не було видно тим, що посягали на них з поганим наміром. Ангели ж святі невидимо над пречистим тілом і над ликом вірних кружляли, вразили сліпотою тих злісників, і багатьом голови до стіни градської стерли. Інші ж, що не знали, куди йти, доходили до стіни й шукали провідників.

Трапилося ж одному із числа старозавітних священиків, на ім’я Атоній, вийти на дорогу (у той час хмара знову, Божим влаштуванням, задля більшого чуда, піднялася вгору.) Він, бачачи святих апостолів і багатьох вірних зі свічками та псалмоспівами, що оточували одр Богородиці, сповнився заздрости і, відновивши в собі давню злість на Господа нашого, сказав: «Ось тіло, що народило того звабника, який зруйнував закон батьків наших. Бачите, яку має шану?» Міцний тілом, кинувся з великою люттю несамовито й поспішив до одра, щоб скинути на землю Пречисте тіло нашої Владичиці. Коли ж нахабні його руки торкнулися одра, зразу ангел невидимим мечем Божої помсти перетяв їх посередині, і висіли приліплені до одра, а сам Атоній впав, кричачи й «Горе мені!» вигукуючи. Пізнавши ж гріх свій, каявся і взивав до апостолів: «Помилуйте мене, раби Христові!» Святий же апостол Петро звелів із несеним одром зупинитися. Сказав до Атонія: «Ось маєш, що хотів. Розумій-бо, що Бог — Господь помсти, Бог у помсті не забариться. Зцілити ж тебе від рани твоєї ми не можемо, хіба сам той, на кого ви несправедливо повстали і, схопивши, убили — Господь наш —змилосердиться. Але навіть Він не захоче подати тобі зцілення, якщо не повіриш спершу в Нього усім серцем і не визнаєш устами, що Він — Ісус, істинний Месія, син Божий». Атоній же закричав: «Вірю, що Він — пророками провіщений, Спас світу, Христос. Ми й раніше бачили, що Він — Син Божий, але із заздрости були потьмарені злістю, не хотіли визнати Величі Божої і влаштували йому убивчу смерть неповинно. Він же силою Божества на третій день воскрес, сповнив сорому всіх ненависників своїх. Тому намагалися ми утаїти Його воскресіння, підкупом руки сторожі наповнивши, але не змогли — розходилася слава про те всюди». Коли це Атоній визнавав і каявся в сподіяному грісі, раділи святі апостоли й усі вірні, бо й ангели мають радість, коли грішники каються. І звелів Петро Атонію рани відтятих рук з вірою прикласти до рук, що висіли на одрі, й ім’я Пречистої Діви Богородиці вірно прикликати. Коли зробив те Атоній, зразу руки відтяті приліпилися до суглобів своїх і стали на своєму місці. І були здорові цілком, лише знак відтинання на них залишився, наче нитка червона, лікті огортаючи. І впав Атоній перед одром, поклонився народженому від Пречистої Діви Христові Богові й ту, що народила, похвалами великими прославляв довгий час, наводячи про неї, як же й про самого Христа, пророчі свідоцтва з писань, що всім було дивно через обидві речі: через преславне чудесне зцілення рук Атонієвих, і через премудрі його слова, які промовляв на славу Христові Богові, на повалу ж Пречистій Богородиці. І приєднався Атоній до святих апостолів, пішов за одром, несеним до Гефсиманії. Також і ті, що були осліплені, що пізнали свій гріх і з покаянням поспішили до Богородиці, поводирями ведені, коли з вірою чесного одра торкалися — зразу отримували прозріння тілесних, разом і душевних, очей своїх. Милосердна всіх спільна мати Пречиста Богородиця, як же у Різдві своєму радість вчинила для всієї вселенної, так і в Успінні своєму не захотіла нікого засмутити — усіх, навіть тих, що були ворогами її, милостиво втішила благодаттю і добротою своєю, бо була доброю Матір’ю доброго Царя.

Дійшли святі апостоли з усіма вірними до Гетсиманського села, і коли поставили одр із пресвятим тілом при гробі, тоді знову піднявся плач серед людей: всі ридали через сирітство своє і що стратили таке благо. І припадали до тіла Богородиці, обіймали, цілували й сльозами зрошували, даючи останнє цілування. І ледве до вечора поклали до гробу, і, камінь великий поклавши, не відступали, любов’ю до Божої Матері прив’язані.

Затрималися ж святі апостоли у селі тому три дні, перебуваючи при гробі Пречистої Діви, вдень же та вночі псалми співаючи. І протягом усіх тих трьох днів чути було в повітрі пресолодкі голоси небесних воїнів, що співали, і хвалили Бога, і Божу Матір прославляли.

Було ж із Божого Провидіння, що один з апостолів, святий Тома, не був на преславному похованні богоприємного тіла Пречистої Діви, але прибув до Гефсиманії на третій день. Сумував дуже й тужив, що не був удостоєний від Пречистої Богоматері останнього благословення й цілування, як інші святі апостоли удостоїлися, ані не сподобився бачити божественної слави й дивних Божих тайн, і дійств при Успенні її і відпроваджуванні тіла, що інші сподобилися бачити, — і плакав через те довго. Зжалилися над ним святі апостоли й вирішили відкрити гріб, аби хоч побачив мертве тіло Пані Богородиці, і поклонився йому, й уста її поцілував, і прийняв відраду жалості своїй й утіху в печалі. Коли ж відкотили камінь і відкрили гріб, зразу злякалися: видно було, що гріб порожній, немає тіла Богоматері, лише поховальні речі лежали й пахощі великі від них виходили. І стояли святі, дивувалися й не розуміли, що сталося. Цілували ж зі сльозами благоговійно чесну плащаницю, у гробі залишену, молилися разом Господові, аби відкрилося їм про Пречисте Тіло. Перед вечором сіли трохи підкріпити їжею тіла свої. Мали ж апостоли такий звичай трапезувати: залишали між собою місце порожнє й подушку на ньому, а на подушці клали окраєць хліба як частку і честь Христову. Після трапези, вставши й подякувавши, брали той окраєць, Господньою часткою названий, і піднімали, славлячи велике ім’я Пресвятої Тройці. Закінчували молитвою, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, помагай нам». І з’їдали окраєць той — як Господнє благословення. Так святі апостоли робили не лише коли бували разом, але і кожен окремо, де відлучався, так робив. Тоді ж у Гефсиманії, коли вони разом зібралися і їли, не про що інше були думки та бесіда, лише про те, чому не виявилося в гробі покладеного пресвятого тіла Божої Матері. І коли, закінчуючи трапезу, встали й почали, як звичайно, піднімати окраєць хліба, покладений як частка Господня, і славити Пресвяту Трійцю, раптом почули вгорі голос ангельського співу. Вони ж, піднісши очі свої, побачили в повітрі Пречисту Діву, Матір Бога нашого, живу, яка з багатьма ангелами стояла, і невимовною славою була осяяна, і казала їм: «Радійте, бо я з вами у всі дні». Вони ж радості сповнилися, замість «Господи Ісусе Христе», вигукнули: «Пресвятая Богородице, помагай нам!» І відтоді мали віру апостоли святі й цілій Церкві дали віру в те, що Пречисту Матір Божу Син і Бог її на третій день воскресив і з тілом на небо взяв. І, вернувшись знову до гробу, взяли залишену плащаницю на втіху зажуреним і на неоманливе свідчення воскресіння Божої Матері з гробу. Бо не випадало, щоб скинію життя затримала смерть і щоб залишилася з іншим творінням у земному тлінні та, яка нетлінною плоттю породила Творця творіння. І знав Законодавець, що треба виконувати закон, який Він дав, — щоб сини шанували своїх батьків, тому вшанував Пренепорочну Матір свою, як себе. Як же бо Він сам на третій день славно воскрес і вознісся на небо з пречистою плоттю, так і Матір свою на третій день воскресив славно і взяв її до себе на небо. Про те й Божественний Давид прорік, кажучи: «Воскресни, Господи, у спокій свій, Ти і кивот святині твоєї». І збулися пророчі його слова у воскресенні Господньому і у воскресенні Матері Господньої, бо як же гріб Сина, так і гріб Богоматері, у скелі висічений, аж донині видно порожній, і поклоняються йому вірні. Благозволило ж Боже Провидіння, аби святий Тома не встиг на переставлення Пречистої Богоматері, щоб через нього був відчинений гріб і щоб повірила Церква у воскресіння Богородиці, як же перед тим у воскресіння Христове через невірство Томи повірила. Таким було Успіння Пречистої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і поховання пренепорочного її тіла, і запевнення про її преславне з гробу воскресіння і взяття з тілом на небо. Апостоли ж святі, після того як відбулися всі ті дивні чуда і тайни Божі, знову на хмарі були віднесені кожен у свій край, де проповідував.

Яка була вдачею Владичиця наша Пречиста Діва Богородиця, живучи на землі, описав святий Амвросій, кажучи8: «Діва була не лише тілом, а й духом, у серці смиренна, у словах богомудра, у говоренні нешвидка, у читанні постійна, у трудах бадьора, у розмовах цнотлива, наче з Богом, а не з людьми говорила. Нікого не кривдила, але всім добра бажала, не гидувала ніким, хоч би й був убогим, не сміялася з нікого, але поважала всіх, кого бачила. Нічого не було в її устах такого, що б не виливало благодаті, у ділі ціла дівственна, погляд її був прикладом внутрішньої досконалосте, образом доброти й незлостивосте». Доти Амвросій святий.

Як і вдачею, була такою ж пресвятою і тілесним виглядом. Про це написано в Єпіфанія та Никифора так9. «Була у всьому чесна й постійна. Дуже мало говорила, лише те, що потрібно. Легко могла вислухати й добре говорила, честь і шану кожному віддавала. Зросту середнього, знаходила слова відповідні до кожної людини, без сміху та збентеження, тим більше без гніву. Лице мала, як зерно пшеничне, волосся жовте, очі гострі, зіниці нагадували плоди оливки. Брови — вигнуті й надзвичайно чорні. Ніс некороткий, уста — як цвіт рожі, сповнені солодких слів. Лице не кругле й не гостре, але трошки видовжене. Руки й пальці довгі. Не мала вона, врешті, анітрохи пихи, проста, нічого з себе не вдавала, ніякої м’якосте в собі не мала, але виявляла надзвичайне смирення. Одяг, який носила, був простий і природного вигляду, як же й нині святий покров Пресвятої Голови її являє. І щоб коротко сказати: у всіх ділах її була велика божественна благодать». Доти Єпифаній і Никифор про таку її вдачу і тілесний вигляд, у якому Владичиця на землі перебувала. Нині ж у небі живе й стоїть праворуч Божого Престолу, і якою є, нехай скажуть ангельські й архангельські уста, духи та душі праведних, що стоять перед нею і насолоджуються як же баченням Лику Божого, так і спогляданням Пресвятої Богородиці. Нехай вони про неї достойно скажуть. Ми ж, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, славимо після Бога й Пречисту Божу Матір і поклоняємося їй усім серцем, славленій усіма родами і хваленій навіки. Амінь.

Про все від початку життя Пречистої Діви Богородиці було написано почасти в інші її празники: на Зачаття, Різдво, Введення, Благовіщення, також і на Різдво Христове та Стрітення. Тут же, після розповіді про безсмертне її Успіння, щоб виповнилася історія про неї, додано й те, як і де після вознесіння Христового жила наша Владичиця.

Пише Лука святий у Діяннях апостольських, що, коли відійшов на небеса Господь, учні його повернулися з гори Еліонської до Єрусалиму, і увійшли до світлиці (де була Тайна Вечеря Христова) і перебували всі єдинодушно в молитві й молінні, з жінками та Марією, Матір’ю Ісусовою, яку після Господнього відходу від них мали за одну втіху, і в печалі відраду, й у вірі утвердження, й за вчительку. Вона ж усі слова й чудесні діяння, що в серці своєму складала, починаючи від радісного Гавриїлового Благовіщення, безсімейного зачаття й нетлінного з дівочої її утроби Різдва Христового, усе, що в дитячі його роки й пізніше в житті перед Хрещенням від Іоанна було, — усе те розповіла любим учням свого Сина. І тому що більше одкровення про Божество Його мала від Духа Святого і від самого споглядання діл Його, переконувала їх розповіддю детальною про все, що сталося Божественною силою раніше, ніж явив себе світові, — і тим утверджувала їх у безсумнівній вірі. Молилися всі у світлиці тій, сподіваючись приходу Духа Святого, якого їм Господь від Отця послати обіцяв, і готувалися до прийняття дарів Його. І через десять днів після вознесіння Христового, коли було Зішестя Пресвятого Духа у вогненних язиках на святих апостолів, спочатку сів Дух Пресвятий на Пречеснішу й Предостойнішу Діву, у якій же й раніше мав зручну та любу оселю й невідступне перебування. І прийняла в той час преблагословенна Діва Духа Святого більше, ніж всі апостоли. Наскільки-бо посудина буває більша, настільки більше має в собі пиття, щоб черпати. А тому що Пречиста Діва була посудиною Святого Духа більше від інших, вищою від апостолів, і пророків, й інших святих, як її проголошує Церква, кажучи: «Воістину вище всіх ти, Діво Чесна», тому й благодаті Святого Духа могла вмістити понад усіх.

Перебувала Пречиста Діва в домі святого Іоанна Богослова, у найвищому в Єрусалимі граді Сіоні. З тої-бо години, коли сказав Господь на хресті: «Жінко, ось Син твій. Ось Мати твоя», взяв її учень до себе та служив їй, як своїй матері. Святі ж апостоли після прийняття Духа Святого не зразу розсіялися по світі, але перебували довго в Єрусалимі, як же видно з Діянь апостольських. Написано-бо там, що після вбивства святого первомученика Стефана було гоніння велике на Церкву Єруслимську, усі (менші апостоли й інші вірні) розсіялися по краях юдейських і самарійських, окрім більших апостолів, бо найголовніші апостоли , Божим Провидінням покриті, трималися Єрусалиму від вознесення Господнього коло десяти років — аж до того часу, коли Іродцар поклав руки, щоб скривдити декого з Церкви. Хоч і відходили деякі на час в інші краї, як же Петро та Іоанн у Самарію, чи сам Петро в Діду, де восьмилітнього розслабленого, на ім’я Еней, зцілив, і в Іопіюв, де померлу Тавиту воскресив, і в Кесарію, де Корнилія Сотника охрестив, і в Антіохію, де святительства свого перший престол заснував, також і Яків, брат Іоанновий, в Іспанію, — проте знову поверталися до Єрусалиму, і для того, щоб на початку служити спасінню ізраїльських племен й утверджувати першу в Єрусалимі Церкву, що є Матір’ю всіх Церков, як же співає Іоанн Дамаскин, кажучи: «Радій, Сіоне святий, Мати Церквам, Боже мешкання, ти бо прийняв раніше відпущення гріхів»; і тому, що Пречисту Діву, Матір Господню, хотіли часто бачити й від неї слова божественні слухати. Її-бо за намісницю Христа, Господа свого, мали, на пречесніше й пресвяте її лице, як на лице самого Христа, дивилися, і пресолодких слів її слухали, невимовної радості духовної сповнювалися, і все

I горе й біди забували, серце їхнє від медоточивого язика богородичного насолоджувалося. Через те багато з новоохрещених із дальших країв приходили до Єрусалиму, щоб побачити Матір Христа Бога й почути її пресвяту бесіду. Як про Христа Спасителя, так і про Пренепорочну Його Матір слава всі кінці землі наповнювала і всіх приманювала, що видно з послання святого Ігнатія Богоносця, який писав з Антіохії до святого Іоанна Богослова. «Багато в нас, — казав, — жінок, які бажають побачити Матір Ісусову, і щодня стараються, щоб здійснити подорож до вас, і торкнутися грудей, що годували молоком Господа Ісуса, і про деякі таємниці довідатися від неї. Шириться-бо в нас про неї слава, що вона — Мати Божа в дівстві, сповнена всілякої благодаті й чеснот. І кажуть про неї, що в гоніннях і бідах весела, в убогості й нестатках не журиться, не озлоблюється й не гнівається, але більше дякує їм. У щасливих речах покірна, до бідних милосердна, і допомагає всім, як же може. А ворогам нашої віри дуже противиться. Нашого нового благочестя й благоговійности учителька і всім вірним наставниця на всіляке добре діло. Смиренних найбільше любить і сама смиренна до всіх, і хвалять її дуже всі, хто бачив її, наскільки ж терпелива, коли вчителі жидівські та фарисеї збиткувалися з неї. Розповідали нам гідні віри люди, що в Марії, Матері Ісусової, людська природа через велику її святість виглядає з’єднаною з природою ангельською. Таке про неї чути, і те пробудило в нас безмірне бажання побачити те небесне (хай так скажу) чудо й диво пресвяте».

Також у другому посланні той самий святий Ігнатій Богоносець пише до святого Іоанна Богослова: «Я, якщо це буде можливо, хочу прийти до тебе, побачити вірних святих, зібраних там, а найбільше — Матір Ісусову, про неї ж кажуть, що для всіх дивна, чесна й найлюбіша, і всі бачити її бажають. І хто б не бажав бачити тої Діви й розмовляти з тою, яка істинного Бога народила?» Доти послання Ігнатія до Богослова. Із цих послань зрозуміло, наскільки великим було бажання святих бачити ту одушевлену святиню Божу — Пречисту Діву Марію. І ті, що сподобилися її побачити, називають себе блаженними. Воістину-бо блаженні очі, які бачили її по Христі Спасителеві, і блаженні вуха, які сподобилися чути з богомовних її уст животворні слова! О, якої великої утіхи й благодаті вони сповнюються.

Через те Господь наш Пречисту свою Матір на землі серед живих залишив, щоб через її присутність, і пораду, і науку, і гарячу молитву до Сина і Бога Церква воююча примножилася, утвердилася й здобула відвагу стояти аж до крови за свого Господа. Вона-бо всіх зміцнювала, всіх утішала втішанням Духа Святого, за всіх молилася. Коли апостолів святих посаджено було до темниці, вона принесла молитву розчулену за них до Бога, і посланий був до них ангел Господній, який вночі відчинив двері темничні і вивів їх. Коли святого первомученика Стефана вели на смерть, вона здалеку за ним ішла. І коли його били камінням у долині Іосафата, при потоці Кедрійському, вона зі святим Іоанном Богословом стояла на горбі здалеку, на кончину його дивлячись, і віддано за нього молилася до Господа, щоб зміцнив його в стражданні і прийняв душу його в руки свої. Коли Савло9 кривдив і гонив Церкву, вона настільки за того гонителя проливала гарячі до Бога молитви, що перетворила його з хижого вовка на покірне ягня, із супостата на апостола, із гонителя на учня й учителя вселенної. І яких благодіянь не мала первісна Церква, як дитяче чудо від своєї Матері, від Пречистої Богородиці? Якої не почерпнула благодаті, як із живого джерела, аж доки вигодувана й вирощена її старанням і благодаттю прийшла до мужнього віку й настільки зміцніла, що й ворота аду її здолати не могли. Через те й сама Богородиця, видно було, радості сповнювалася, за словами Давида, — «мати дітьми втішається», бо у всі дні дивилася, як примножуються церковні діти. Спочатку Петровою проповіддю додалося три тисячі душ, тоді п’ять тисяч, тоді незліченно. Ще ж і вірні розповідали Пречистій Богоматері про Христову Церкву, що поширювалася по світі. Вона ж, чуючи, дуже раділа духом і віддавала похвалу Синові й Богові своєму!

I Коли ж Ірод підняв гоніння на Церкву, Якова, брата Іоаннового (який з Іспанії тоді повертався), убив мечем і до того ж узяв Петра й посадив до темниці, бажаючи і йому те саме зробити. Тоді, після чудесного Петрового звільнення завдяки ангелові з пут і темниці, треба було й найпершим апостолам через люте гоніння, яке від жидів налягло, піти з Єрусалиму. І розійшлися по світі, кинувши жереб, кому який випаде край. Перед своїм розсіянням склали символ визнання віри, щоб узгоджено всі всюди проповідували й поширювали святу віру у Христа. Розійшовся кожен за своїм жеребом, один дише залишився в Єрусалимі святий Яків, брат Божий, перший єпископ Єрусалиму, від самого Христа поставлений. У той час і святий Іоанн Богослов із Пречистою Богоматір’ю, якій же був усиновлений, із Єрусалиму вийшов через біду, що налягла від заздрісних жидів. І відійшли на якийсь час убік, уступаючи місце гніву, доки те люте гоніння й катування не припиниться, та, щоб не бути без діла, пішли в Ефес, куди Іоаннові випав жереб.

Про відхід Пречистої Богоматері з Іоанном до Ефесу знаємо звідси. Відоме послання до кліру Третього святого Вселенського собору, що був у Ефесі проти Несторія, де написано такі слова: «Несторія, злочестивої єресі винахідника, до Ефеса-града, у якому Іоанн Богослов і свята Діва Богородиця Марія колись перебували, кликав Собор святих отців і єпископів [на суд]; він сам себе відлучив, злою совістю збентежений, не посмів до них прийти, через що, після того як тричі був кликаний, праведним судом святого собору й божественних отців був засуджений і позбавлений всілякої священичої чести». Із цих слів у посланні, які свідчать, що Іоанн Богослов і свята Діва Богородиця перебували колись в Ефесі-граді, видно, що з Богословом Богоматір пішла з Єрусалиму і якийсь недовгий час перебувала в Ефесі.

Не лише в Ефесі, а й в інших містах і краях була Пречиста Діва, відвідуючи новоохрещених, бо й в Антіохії, кажуть, відвідувала Ігнатія Богоносця, як же обіцяла йому своїм листом, кажучи: «Прийду з Іоанном, аби тебе й тих, що з тобою, побачити». Кажуть, що була на Кіпрі у святого Лазаря чотириденного, який там служив єпископом, також і на горі Атонській, про що Стефан, чернець святогорський, у сказанні пише таке: «Після вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на небо зібралися учні в Сіоні з Марією, Матір’ю Ісусовою, і чекали Утішителя, бо звелів їм Господь не відлучатися з Єрусалиму, але чекати обіцяного від Господа. Кинули жереб, де кому з них який буде край, щоб там проповідувати Боже Євангеліє. Сказала Пречиста: «Хочу і я з вами кинути свій жереб, щоб і я не була без частки, але щоб мала край, який мені Бог захоче подати». Вони ж благоговійно і зі страхом кинули, за словом Божої Матері, і випала її жеребом Іверська земля. І прийняла Пречиста Богородиця з радістю той жереб, і зразу (після прийняття Святого Духа у вогненних язиках) хотіла піти в Іверський край. Ангел же Божий мовив їй: «Не відлучайся нині з Єрусалиму, але залишайся тут до часу. Жереб, який тобі випав, просвітиться в останні дні, і володарювання твоє залишиться там, маєш же за якийсь час потрудитися трохи в землі, в яку тебе Бог захотів наставити». І перебувала Пречиста в Єрусалимі досить часу. Лазар же чотириденний був на Кіпрському острові, тамбо й святителем був рукопокладений від Варнави-апостола. І бажав великою любов’ю побачити Пречисту Матір Господа нашого, якої давно не бачив, але не смів прийти до Єрусалиму через страх перед юдеями. Розуміла ж те Мати Божа, написала послання до Лазаря, втішаючи його і наказуючи, аби прислав корабель по неї, яким би вона прибула на Кіпр, а сам щоб не приходив задля неї до Єрусалиму. Прочитав же послання Лазар, дуже втішився, разом же й здивувався такому її смиренню і з великою швидкістю послав до неї корабель і лист. Вставши, Пречиста Марія сіла на корабель з улюбленим учнем Христовим — дівственником Іоанном —і з іншими, що йшли за ними благоговійно. І почали плисти до Кіпру. Раптом же дух супротивний піднявся, потягнув корабель до пристані Атонської гори, і це був той малий труд для Пречистої Богородиці, про який казав їй ангел. Гора ж та сповнена була всюди ідолів, бо капище там було велике й святилище Аполлона, ворожба, і чари, й іншого багато бісівського дійства на місці тому відбувалося. І мали всі елліни те місце у великому пошануванні, було-бо дуже вибране. І приходили туди зі всього світу на поклін, і кожен приймав відповідь від ворожок про кожну річ, про яку запитував. Коли пристала там Богородиця, зразу від всіх ідолів почувся зойк і крик такий: «Зійдіть з гори всі люди, зваблені Аполлоном, зійдіть у пристань Клементову і прийміть Марію, Матір Великого Бога Ісуса!». (Біси-бо, що в ідолах були, силою Божою примушені, нехотячи сповіщали істину, як же колись і в краях Гергесинських до Господа кричали: «Щ о нам і тобі, Ісусе Сину Божий, прийшов Ти сюди передчасно нас мучити!» Люди ж, чуючи те, дивувалися й збіглися на берег морський до названої пристані. І побачили корабель і Матір Божу, взяли її з шаною і на зібранні своєму питали, як вона Бога народила. І як Він називається? Вона ж, відкривши Божественні свої уста, благовістила людям усе про Христа Ісуса детально. І, впавши, всі поклонилися народженому від неї Богові, і ту, що народила, багатьма почестями вшанували, і, повіривши, охрестилися, бо й чудес багато зробила там Мати Божа. Після хрещення ж поставила новоохрещеним людям старійшину й учителя — одного з тих, що йшли за нею і в кораблі з Іоанном були. І зраділа духом, казала: «Це місце хай буде моїм жеребом, даним мені від Сина й Бога мого». І благословила людей, і знову мовила: «Благодать Божа хай буде на місці цьому. І на тих, що перебувають тут з вірою і благоговінням і дотримуються заповідей Сина й Бога мого» І благословила людей, і мовила знову: «Благодать Божа нехай буде на місці цім і на тих, що перебувають тут з вірою і благоговінням і бережуть заповіді Сина й Бога мого. Потрібні ж земні блага хай будуть їм з малого труду щедро, і життя небесне їм приготується, і не забракне милості Сина мого з місця цього до закінчення віку. Я ж заступатимусь за це місце перед Богом і гаряче проситиму». Те мовивши, знову благословила людей і, увійшовши в корабель з Іоанном і з іншими, що супроводжували її, відплила на Кіпр і побачила, що Лазар у великій скорботі, бо не скоро прибула до нього Богоматір, тому боявся, чи не трапилася на морі якась перепона від хвиль і бурі, бо нічого не знав про Боже провидіння, що сталося. Зразу ж Божа Матір приходом своїм скорботу його на радість перемінила й дари йому принесла — омофор і нарукавники, які сама зробила зумисне для нього. І все, що в Єрусалимі було й на Атоні горі діялося, сповістила йому й за все дякувала Богові. Пробувши на Кіпрі недовгий час і церкву там утішивши і благословивши, сіла знову в корабель і до Єрусалиму відійшла». Доти Стефан, чернець святогірський, про подорож Богородиці написав.

Відвідавши вищеназвані краї, Пречиста Діва знову в Єрусалимі в Іоанновому домі на Сіоні перебувала, покрита Всесильною правицею Божою від заздрісної й боговбивчої синагоги юдейської, яка не переставала ворогувати на Сина Божого й на тих, що вірять у Нього. І ніяк би всезлісні юдеї не стерпіли, аби живою була Мати Ісуса, і якось би її стратили, якби не покривало її особливе Провидіння самого Бога, щоб не торкнулася рука невірних одушевленого Божого ківоту. Як же й сам Син її, Христос Господь наш, у Назареті, вітчизні Його, коли всі в сонмищі були злости сповнені й вели Його до верху гори, щоб скинути, пройшов серед них, що не могли розлючені юдеї покласти на Нього катівських своїх рук ані торкнутися видимого, стримані Божою невидимою силою й завернені, поки не настав час Його, так же той самий Господь вчинив і щодо Пречистої Матері своєї: затримав задуману юдеями злість і лукаву раду, враджену на неї, зруйнував, бо багато разів хотіли вони Богоневісну Матір, взявши, скривдити й стратити, але не могли. І жила Пречиста Діва в Єрусалимі посеред стількох багатьох ненависників і ворогів своїх, як вівця серед вовків, як лілея в тернині, слова праотця свого Давида часто промовляючи: «Господь — світло моє, і Спаситель мій, кого боятимусь; Господь — захисник життя мого, кого лякатися; якщо ополчиться на мене полк — не забоїться серце моє. І якщо підніметься на мене боротьба, на Нього я покладаюся. Якщо піду посеред тіні смертної, не боятимусь зла, бо Ти, Сине і Боже мій, зі мною».

Прийшов її відвідати й поклонитися їй святий Діонисій Ареопагіт, якого святий апостол Павло охрестив в Атенах і при ньому три роки невідступно перебував. Він мав велике бажання побачити Божу Матір. І через три роки після свого хрещення навмисне з благословенням учителя свого святого апостола Павла прийшов до Єрусалиму й бажану побачив, від якої сповнився духовної утіхи. Він сам те про себе повідомляє у своєму посланні до святого апостола Павла, так пишучи8: «Неймовірно для мене, визнаю перед Богом, о вожде й начальнику наш найкращий, щоб без самого Всевишнього Бога було щось Божественної сили й дивної благодаті сповнене. І ніхто з людей не може умом осягнути того, що я очима, не лише душевними, а й тілесними бачив і розумів. Бачив-бо я моїми очима богообразну й понад всіх духів небесних святішу Матір Христа Ісуса Господа нашого, що мені бачити дарували благодать Божа і почесть апостольського верху, також доброта і милосердя самої милостивої Діви невимовні. Визнаю перед всемогутністю Божою знову й знову, і перед благодаттю Спасителевою, і перед преславною чесністю Діви, Матері Його, що, коли з Іоанном, найголовнішим серед євангелистів і пророків, який у тілі живучи, як сонце на небі сяяв, введений був перед лице богообразної Пресвятої Діви, настільки велике й безмірне Божественне сяйво мене осяяло не лише зовні, але найбільше просвітило всередині, і стільки предивних і різних ароматів пахощами мене наповнило, що ані тіло моє немічне, ані дух винести не міг таких і стільки вічних блаженств і слави, знамень і діл. Знемогло моє серце, знеміг дух мій від слави й божественної її благодаті. Засвідчу Богом, який у Пречистій Дівочій утробі жив: якби не мав я божественних твоїх учень і законів у пам’яті й новоохрещеному умі, то думав би, що вона — істинний Бог, і поклонінням, одному істинному Богові належним, вшанував би її. Бо не можна осягнути умом більшої слави та чести людей, від Бога прославлених, як те блаженство, якого скуштував я, недостойний, у той час удостоївся і вельми був тоді блаженний і щасливий. Дякую превишньому й преблагому моєму Богові, Божественній Діві та найвибранішому апостолові Іоанну, також і тобі, главі церковному й начальнику торжествуючому, що таке мені благодіяння милостиво явив». Доти послання Діонисія святого. З нього ж досить бачити й розуміти, яку божественну благодать мало пречесніше лице Пречистої Владичиці нашої, що на землі жила, і як від превеликої духовної радості просвітлювалися душами й насолоджувалося серцями своїми ті, що бачили її в тілі.

Сходилися до неї звідусіль новоохрещені чоловіки та жінки, велика кількість. Вона ж, як істинна Мати, усіх приймала, однаково нелицемірно, і всіх благодаттю своєю звеселяла та наділяла, хворим подаючи зцілення, немічним — здоров’я, сумним — утіху, усім же разом —у вірі утвердження, у надії безсумнівність, у любові божественну насолоду, а грішникам виправлення.

Жила ж Пречиста Діва в Іоанновому домі, часто виходила відвідати ті місця, які найлюбіший її Син і Бог ступнями пресвятих своїх ніг і пролиттям крови освятив. Відвідувала й Вифлеєм, де народився від неї невимовно, зберігши неушкодженим її дівство. А найбільше обходила ті місця, на яких добровільно страждав Господь наш, й омивала їх багатьма сльозами своїми, з материнської любові плачучи й кажучи: «Тут найлюбіший Син мій битий був, тут терновим вінцем увінчаний, тут, несучи хрест, вийшов, тут був розіп’ятий». При гробі ж сповнилася невимовної веселості, казала з радісними сльозами: «А тут похований був, воскрес на третій день преславно».

Написано й таке, що хтось із ненависних юдейських людей сповістив архієреям і книжникам, що Марія, мати Ісуса, щодня ходить на Голгофу й при гробі, у якому було покладено Ісуса, Сина її, схиляє коліна, і плаче, і кадилами гріб обкурює. Вони ж приставили сторожу, щоб нікому з християн не дати туди приходити, з чого зрозуміло, що вже тоді почався той благочестивий звичай серед вірних християн відвідувати святі місця й поклонятися на них Христові Богові, який добровільно за нас постраждати волів. Започаткувала той звичай сама Богородиця, її ж й інші святі жінки й мужі наслідували. Архієреї та книжники, які ще дихали погрозою й убивством, приставили сторожу, аби нікого не допустити приходити на гріб Ісуса, а саму Марію, Матір Його, убити. Але Бог засліпив очі сторожам, що не бачили вони приходів Марії на гріб Христовий. І хоч, як звичайно, приходила туди Преблагословенна Діва, сторожі ніяк не могли побачити її ані тих, що з нею. І через довгий час пішла з гробу сторожа, вартові під присягою повідомили архієреям і книжникам, що не бачили, аби хтось приходив на гріб Ісусовий. Ще ж і на гору Еліонську, з якої Господь наш на небо вознісся, часто Богородиця приходила й схиляла коліна, цілувала сліди Христові, що від пречистих його ніг там, на камені, залишилися. І з великим плачем молилася до Сина й Бога, щоб вже і її погодився забрати до себе, бо незрівнянно більше від Павла святого бажала звільнитися і з Христом жити. І часто повторювала слова Давидові0: «Коли прийду і явлюся перед лицем Божим, були сльози мої мені хлібом вдень і вночі. Коли побачу любого Сина, коли прийду до нього, що сидить праворуч Бога Отця, коли стану перед престолом слави Його, Коли насичуся лицезріння його? О пресолодкий мій Сину і Боже, час вже ущедрити Сіон, час помилувати мене, матір твою, у сповненій плачу долині цього світу, яка, не бачачи пресвятого твого Лиця, журиться. Виведи вже, наче з темниці, з тіла душу мою, як же прагне олень до джерел води, так бажає душа моя до тебе, Боже, щоб наситилася я, коли явиться мені слава твоя».

Звикла ж була Пречиста Діва часом затримуватися на горі Еліонській, бо при тій горі було село, що називалося Гефсиман, і при ньому на підгір’ї — малий Заведеїв маєток, вертоград із садовиною, що був спадком Іоанна Богослова. У тому-то вертограді Господь наш перед добровільною своєю смертю молився й кривавим потом обливався, падаючи на коліна лицем до землі перед Отцем Небесним. У тому-бо вертограді і Пречиста Матір його на тому ж місці молитви свої гарячі проливала, також і на коліна й лицем до землі падала, і сльозами те місце досить зрошувала, і там від Бога через ангела була втішена сповіщенням про швидке її до неба переставлення.

Мала ж Пречиста Богородиця перед кончиною явлення ангельське двічі, за свідченням грецького історіографа Георгія Кедрина. Спершу за п’ятнадцять днів перед Успінням, тоді за три дні. І прийняла від ангела райську гілку фінікового дерева, яку перед одром її ніс святий Іоанн Богослов.

Пише ж дехто, як же Мелітон, Сардійський єпископ, що і святий Іоанн Богослов перед Успінням Пресвятої Богородиці пішов до Ефесу, і звідти хмарою, як же й інші апостоли, схоплений був і перенесений до поховання Богоматері.

Але інші, як же Метафраст і Софроній, переконливо розповідають, що святий Іоанн не відлучався від Богоблагодатної Матері, якій же був усиновлений, але служив їй завжди, як справжній Син Матері, і мав її в домі своєму аж до блаженної кончини її, хіба відходив інколи на якийсь короткий час у навколишні гради, як же вище в Діяннях згадувано, що був він з Петром у Самарії. Проте чинив те за благоволінням і благословенням самої Богородиці й знову негайно до неї до Єрусалиму повертався. А поки його не було, на його місці служив Пречистій Діві святий Яків, брат Божий, який завжди в Єрусалимі на престолі своєму перебував.

Хоч і каже дехто, що Богослов хмарою, як же й інші апостоли, схоплений був, то хіба з найближчого якогось града. Доти про те, як і де Пречиста Діва Богородиця після вознесіння Господнього жила, а про саме її пречисте Успіння читай, як же у вищепокладеному Слові написано.

Відомо хай буде й те, що празник Успіння Пречистої Діви Богородиці встановлено святкувати місяця серпня в 15-й день з усіляким торжеством за царювання благочестивого царя грецького Маврикія. Святкуючи радісно її Всеславне Переставлення із землі на небо, славимо того, Хто народився від неї і на небо її зі славою прийняв, — Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим навіки. Амінь.

 

Знайшли помилку