Без категорії

У той самий день перенесення чесних мощей преподобного й богоносного отця нашого Феодосія Печерського

Місяця серпня на 14-ий день

У вісімнадцятий рік, відколи перенесений був преподобний отець наш Феодосій із землі на небо душею, благоволив Бог, аби він був перенесений і тілом з печери у святу, до неба подібну, Печерську церкву. А було це так.

Зібралися всі брати святої великої чудотворної Печерської лаври з наставником своїм ігуменом, був тоді Іоанн, й одностайно вирішили перенести з печери до святої великої камінної церкви чесні мощі блаженного й відважного мужа, високого життям, дивного в чеснотах, визначного в чудах — преподобного Феодосія. Говорили-бо собі: «Марно позбавлені ми отця і вчителя свого; недобре, що ми позбавлені пастиря, ані пастиреві не годиться залишати доручених йому овець, щоб дикий звір, прийшовши, не розполохав Христове стадо; годиться нам, браття, завжди перед очима нашими чесну раку отця нашого мати й належне поклоніння йому приносити; нелегко йому перебувати поза монастирем і церквою своєю, бо він її заснував й іноків зібрав». Тоді всі, наче єдиними устами, мовили: «Візьмімо чесні мощі любого отця нашого й перенесімо їх із печери сюди, бо, «запаливши світильник (говорить Господь), не ставлять його під сподом, але на свічнику, і він світить всім». Це мовивши, зразу влаштували місце, аби покласти чесні мощі святого, і раку кам’яну поставили.

Надійшов же празник Успення пресвятої Богородиці. За три дні перед празником звелів ігумен іти до печери й розкопати місце, де покладено було чесні мощі преподобного отця нашого Феодосія. Першим же в тому ділі служителем і першим самовидцем чесних мощей святого був блаженний Нестор, записувач сказання цього, який сам про себе свідчить так: «Правдиво й точно вам розповідаю, не від інших чув, але сам першим був. Прийшов ігумен і сказав мені: «Ходімо, дитино, до преподобного отця нашого Феодосія». І прийшли ми до печери, ніхто про те не знав. Розглянувшись, позначили, де розкопати, і пішли. Тоді сказав мені ігумен: «Візьми, кого хочеш, хай допоможе тобі, і, окрім нього, не кажи нікому, щоб не довідався ні один з братів, доки чесні мощі святого не винесемо перед печеру». Я ж приготував того дня знаряддя для копання. Був же день вівторок і вечір глибокий, взяв я із собою двох братів, славних у чеснотах мужів, і ніхто більше про те не знав. І прийшли ми до печери, помолилися, і поклонилися, і псалми відспівали, і взялися до роботи. Почав я копати і втомився дуже, передав іншому братові. Копаючи до півночі, не змогли знайти чесних мощей святого, і почали дуже сумувати, і сльози з очей проливати: думали, що святий не благоволить себе нам явити. І ось спало нам на думку копати з іншого боку. Тоді знову взяв я знаряддя й почав старанніше копати. Брат же другий, із тих, що буди зі мною, був перед печерою, почув било церковне, що кликало до утрені, промовив до мене, що «вдарили вже в церковне било». Я ж прокопав тоді над чесними мощами святого й відповів йому: «Прокопав і я вже, брате». Коли ж я прокопав, зразу страх великий мене огорнув, і почав я кликати: «Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене». Після того послав я до ігумена, кажучи: «Прийди, отче, щоб ми винесли чесні мощі преподобного». І прийшов ігумен з двома братами. Я ж копав далі і, схилившись, побачив мощі його, що лежали як святі: суглоби були всі цілі, і тління до них не торкнулося, лице світле, очі заплющені, уста стиснуті, волосся присохло до голови. І так поклали ми на ложе чесні ті і святі мощі й винесли перед печеру».

Так розповівши про діло своє, святий Нестор свідчить про дивні діла Божі при віднайденні тих чесних мощей.

Тієї ночі чували два брати в монастирі святому Печерському, пильнуючи, коли ігумен таємно з деким іншим перенесе чесні мощі преподобного, і вдивлялися пильно в бік печери. І ось, коли вдарило церковне било до утрені, побачили три стовпи, наче дуги світлозорі, які стояли над печерою преподобного Феодосія. Потім перейшли на верх святої великої церкви, куди мав бути перенесений преподобний. Це бачили й інші ченці, ідучи до церкви на утреню, також і багато благочестивих у граді.

Вартий подиву і Стефан, який після преподобного Феодосія став ігуменом Печерським, тоді збудував на Клові свій монастир і після того, волею Божею, став єпископом града Володимира. Преподобний Стефан був тоді на Клові у своєму монастирі. І бачив тієї ночі через поле зорю велику над печерою. Думаючи, що переносять чесні мощі святого Феодосія (було йому сповіщено про те напередодні), пожалів дуже, що без нього переносять. І зразу сів на коня, і скоро поспішив до печери, взявши із собою Климента, його ж поставив ігуменом замість себе на Клові. Ідучи, бачили здалеку зорю велику. Коли наблизилися, побачили багато свічок над печерою. Прийшли ж до печери — і не видно було нічого. Тоді зрозуміли, що то божественна світлість була від чесних мощей преподобного Феодосія. Підійшовши до дверей печери, побачили, що біля чесних мощей сидить з братами Нестор святий, який й інше про те діяння розповідає. «Наступного дня після віднайдення чесних мощей преподобного, з волі Божої, зійшлися боголюбиві єпископи, імена їхні: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоанн Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Порозький — й ігумени всі зі всіх монастирів з багатьма ченцями. Було також багато людей благовірних із града зі свічками й тиміямом. Прийшли до печери і, взявши чесні мощі святого Феодосія, перенесли їх у Богом збудовану й пречисту церкву. І зраділа пречесна церква, прийнявши свого світильника, і було видно в церкві, що покривалося світло дня світлом від свічок. Тоді торкалися мощей святителі, припадали до них єреї, прийшли ченці з людьми, обціловували мощі святого з любов’ю, пісні духовні Богові возсилаючи і вдячну хвалу преподобному підносячи. І так поклали його в його ж церкві Успення Пресвятої Богородиці, із правого боку, місяця серпня в чотирнадцятий день, у четвер, у першу годину дня, і святкували світло той день. Не годиться ж нам тут і цього мовчанням оминути, що третього дня після перенесення преподобного отця нашого Феодосія збулося його пророцтво, що було таким.

Ще був при житті отець наш Феодосій й ігуменство тримав; одне діло було в нього — добре випасти Богом доручене йому стадо. Не лише ж про чорноризців, а й про світські душі піклувався, як би їм спастися, найбільше ж про синів своїх духовних, втішаючи і наставляючи тих, що приходили до нього, часом і сам додому до них приходив і благословення їм подавав. Був же один із вельмож духовним сином святого, на ім’я Іоанн. Він і дружина його Марія були благочестиві й цнотливо жили. До них якось прийшов блаженний додому (любив їх, бо жили в заповідях Господніх і в любові між собою). Прийшовши, навчав їх про милостиню для убогих, про Царство Небесне, приготоване для праведників, про муки для грішників й іншого багато з Божественного Писання говорив їм, доки дійшло слово про покладення тіла до гробу. Благочестива ж Іоаннова жінка, сприйнявши слово від преподобного, спитала його: «Отче чесний, хто знає, де моє тіло буде покладене?» Богонатхненний же Феодосій, пророчого дару сповнений, відповів їй: «Справді, кажу тобі, де моє тіло буде покладене, там і ти після років спочинеш». Це й збулося у вісімнадцятий рік після переставлення святого, коли перенесли чесні мощі його. Тоді-бо переставилася дружина Іоаннова Марія. Преподобний після перенесення свого покладений був у чотирнадцятий день серпня, вона ж —у шістнадцятий того ж місяця й року була покладена в тій самій Церкві Печерській Пресвятої Богородиці, навпроти гробу Феодосія по ліву руку. Тоді, пізніше, у п’ятнадцятий рік після перенесення преподобного Феодосія, переставився у старості добрій, мав літ дев’яносто, і чоловік жінки тої — Іоанн, боярин великий, син Вишати, хороброго воєводи, внук Острамира Воєводи, який і сам воєводствував немало часу. Жив за законом Божим, не гірший від перших праведників, добрий, лагідний, смиренний і відгороджувався від усього поганого. Покладений був у головах жінки своєї навпроти гробу того ж преподобного Феодосія, що й на ньому сповнилося пророкування преподобного — “там, де і він».

Добре згадати тут і те, що Господь, який прославляє тих, що Його прославляють, який благоволив, аби перенесений був преподобний отець наш Феодосій тілом із темної печери до святої Печерської Церкви у вісімнадцятий від переставлення його рік, він, бажаючи більше прославити угодника свого, благоволив, щоб перенесений він був іменем і пошануванням із темного невідання до всіх православних церков також у вісімнадцятий рік від перенесення його з печери, аби став він світильником всесвітнім, просвітлюючи всіх добрими ділами. Було ж це таким чином.

Поклав серцевидець блаженному Теокстистові, що був тоді ігуменом Печерським, на серце докласти старань, аби вписати ім’я преподобного Феодосія у синодик чи соборник церковний і зарахувати його до лику давніх преподобних отців і всіх святих, яких же всюди свята Православна церква вшановує. Почав нагадувати про цього блаженного благовірному великому князеві Михаїлу-Святополку Ізяславичу та просив його, аби звелів преосвященному митрополитові Никифору зібрати освячений собор єпископів, ігуменів і цілий церковний клір й оголосити це, щоб, як на те воля Божа, усе влаштували. Великий же князь Святополк, боголюбивий, знаючи, що життя преподобного святе й богоугодне, прийняв сказане за насолоду і дуже втішився, прикликав преосвященного митрополита і сказав йому, аби зібрав боголюбивих єпископів на собор радитися щодо цього. Митрополит же, люб’язно послухавши, зібрав єпископів, ігуменів і цілий клір церковний і сповістив їм про справу. Почав же і сам великий князь Святополк розповідати всім про життя преподобного Феодосія. І так усі єдинодушно й одноголосно погодилися й оголосили, аби шанувати преподобного у святій Православній церкві як рівного зі всіма попередніми святими, яких вшановують. І звелів преосвященний митрополит єпископам, аби кожен у своїй єпархії по всіх церквах ім’я преподобного Феодосія вписав у соборник святих. Єпископи ж усі з радістю це зробили: вписали ім’я преподобного отця нашого Феодосія й почали згадувати його по всіх церквах, молячись до нього та день торжества його з похвалами здійснюючи у всі роки на славу вседаровитому Богові й угодникові його дароіменному Феодосію.

Блаженному Теоктистові, який поспішив гаряче послужити отцеві своєму преподобному Феодосію і в соборник ім’я його вписати, віддав Господь за труди його, бо невдовзі вибраний був той на ступінь єпископський богоспасенного града Чернігова і рукопокладений від того ж преосвященного митрополита Никифора. Коли ж зійшов на свій престол, тоді христолюбивий князь Давид і княгиня, бояри ж і всі люди з невимовною радістю прийняли його, бо велику радість церкві вчинив тим, що вписав до соборника ім’я преподобного Феодосія. Задля нього ж і ми з блаженним Теокстистом сподіваємося почути ту радість: «Радійте, бо імена ваші записані на небесах».

Тут же додамо сказання блаженного єпископа Симона про чудотворне прикрашання золотом і сріблом чесної раки преподобного отця нашого Феодосія, який, наче золотом і сріблом нетлінним, прикрасив святу Печерську церкву чесними своїми перенесеними мощами, інші ж усі православні церкви — пошануванням імені свого. Було ж це так.

Немало часу минуло від перенесення преподобного отця нашого Феодосія, коли Георгій Тисяцький, син Симона, внук Африкана, князів варязьких, який тримав область княжіння від князя Георгія Володимировича Мономаховича в землі Суздальській, на знак своєї любові до преподобного захотів прикрасити чесну його раку. Послав тому із града Суздаля до богоспасенного града Києва до Печерського святого монастиря одного з бояр своїх, на ім’я Василій, і дав йому п’ятсот гривень срібла, а золота — п’ятдесят гривень на обкування чесної раки преподобного. Прийнявши це, Василій, хоч не хотів, вирушив у дорогу, проклинаючи життя своє і день, коли народився, кажучи: «Щ о це надумав наш князь стільки багатства стратити? І яка винагорода за це йому буде, щоб гріб мертвого обкувати? Але що марно зібрав, марно й розтрачує. Горе ж мені, що не смію не послухати пана мого! Чого дім свій покинув і задля кого дорогою цією гіркою іду, від кого шану прийму? Не до князя я посланий ані до когось іншого з вельмож. Що скажу до тої купи каміння, і хто дасть мені відповідь? Чи хто не посміється з мого безумного приходу?» Так говорив до тих, що були з ним, і ще більше.

Святий же Феодосій явився йому уві сні, лагідно кажучи: «О дитино, хотів я дати тобі винагороду за твою працю, але, якщо не покаєшся, багато зла маєш витерпіти». Василій же не переставав нарікати, і багато біди навів на нього Господь через його гріхи: коні всі повмирали, й інше все в них покрали злодії, окрім посланого скарбу. Відкрив же Василій посланий скарб на обкування раки святого, взяв звідти п’яту частину золота й срібла і витратив це на потребу собі та коням, і не зрозумів, що то був гнів за його нарікання. Коли ж був у Чернігові, впав з коня і побився, що не міг ані рукою ворухнути. Ті, що з ним були, поклали його на колісницю й привезли під Київ, коли вже був вечір. І тієї ночі явився йому святий Феодосій, кажучи: «Василію, чи не чув ти Господа, який каже: «Придбайте друзів собі мамоною неправди, щоб коли вам забракне, прийняли вас у вічні намети» і «хто приймає праведного, тому що він праведний, той винагороду праведника прийме»8. Добре подумав син мій Георгій, з ним же й ти задля труду твого увінчаний маєш бути. І таку славу не кожен отримає, спільником якої ти мав бути з ним. Нині ж усього цього ти позбавлений. Але не втрачай надії на своє життя, не можеш інакше зцілитися, ніж покаятися у своїх гріхах. Звели тому, щоб занесли тебе до Печерського монастиря в церкву Пресвятої Богородиці і щоб поклали тебе на мою раку, — і здоровим будеш. І золото й срібло, яке розтратив, цілим знайдеш». Це ж наяву, а не уві сні, явившись тієї ночі, говорив преподобний Феодосій Василієві.

Зранку ж прийшов до Василія князь Георгій Володимирович зі всіма боярами, та бачачи, що той дуже побитий, сумний був через нього й пішов. Василій же, повіривши видінню святого, звелів, аби завезли його до Печерського монастиря. Коли ж вони були на березі, увійшов хтось незнайомий до ігумена Печерського, кажучи: «Скоро йди на берег, знайди Василія та поклади його на гробі преподобного Феодосія. Коли ж подасть тобі скарб, викрий його перед усіма, що взяв п’яту частину з нього. І якщо покається — прости його». Це мовивши, невидимим став. Ігумен же Тимофей шукав за чоловіком, що явився йому, але ніхто не бачив, аби хтось заходив чи виходив. Вийшов же до Дніпра, вивів на гору Василія і поклав його на раці святого Феодосія — і так він встав цілий і здоровий усім тілом. Почав же давати ігуменові присланий скарб, кажучи: «Маєш тут чотириста гривень срібла і сорок золота». Ігумен же мовив до нього: «Дитино, де ще сто гривень срібла і десять золота?» Василій же почав каятися, кажучи: «Я взяв і витратив, потерпи мені, отче, і все тобі віддам, думав-бо я утаїти це від Всевидячого Бога». Тоді висипав все із запечатаної посудини, і, перед усіма перерахувавши, побачив, що все ціле — п’ятсот гривень срібла і п’ятсот золота. І всі прославили Бога і святого Феодосія. І тоді почав Василій усе за порядком розповідати про явлення святого і про себе — що з ним було. Наступного дня взяв князь із собою лікарів, прийшов на місце, де бачив побитого Василія, хотів полікувати його, та не знайшов. Довідався ж, що до Печерського монастиря його повезли. Думаючи, що він уже помер, скоро поїхав до монастиря й побачив, що той здоровий, наче ніколи не хворів. Почувши ж від нього про дивні чуда, налякався й сповнився духовної радості, прийшов, поклонився чудотворному гробу преподобного отця нашого Феодосія і пішов.

Це чуючи, Георгій Симонович Тисяцький ще більше припав душею до Пресвятої Богородиці і до святого Феодосія. І до великих своїх подавань віддав гривну, яку сам носив, у якій же було сто гривень золота, і написав так: «Я, Георгій, син Симоновий, раб Пресвятої Владичиці Богородиці і святого Феодосія, благословенний святою його рукою. Колись мав хворі очі три роки і не бачив ані проміння сонця — словом його був зцілений. Чув-бо я з уст його: «Прозри» — і прозрів. І через те пишу епістолію цю до останнього роду свого, аби ніхто не відлучався від обителі Пресвятої Владичиці Богородиці і преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських. Навіть якщо хтось в останню бідність прийде і не матиме що дати, то хоч у полях церкви тої хай буде покладений, бо й там молитва Антонія і Феодосія заступає. Коли ми прийшли на Ізяслава Мстилавича з половцями, бачили град високий здалеку і зразу пішли на нього. Але ніхто не знав, що то за град. Половці ж билися біля нього, багато було поранених, і втікали з града того. Пізніше довідалися, що то поле Пресвятої Богородиці, обителі Печерської, града ж там ніколи не було. І навіть ті самі, які жили й розуміли, що те їм здалося, вийшовши зранку, побачили кровопролиття й подивувалися тому. І через те пишу вам, бо всі ви є вписані на молитву святого Феодосія, він-бо обіцяв батькові моєму Симону, що як за своїх чорноризців, так і за нас молитиметься. І написав молитву, яку звелів мій батько вкласти собі в руки, коли мав бути до гробу покладений, сподіваючись на його обітницю. Це ясно явилося одному із богоносних отців: «Скажи синові моєму Георгію, що прийняв я блага молитвами святого. Постарайся і ти, дитино, прийти услід мені добрими ділами. Хто-бо не захоче благословення та молитви святого Феодосія й відхилиться від нього, той полюбить прокляття і нехай прийде до нього».

Тут кінець писання вищезгаданого Георгія Христолюбця, від нього й нам, останнім, адресоване послання, щоб ми настановилися й не ухилялися від благословення та вельми помічної молитви преподобного отця нашого Феодосія, але більше щоб наблизилися до нього добрими ділами — і тоді він наблизиться до нас. І так не боятимемося прокляття, але отримаємо благословення, будемо спадкоємцями Царства, приготованого від створення світу у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж з Отцем разом зі Святим Духом слава, держава, і честь, і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.