Без категорії

Стрітення Володимирської (Києво-Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці

Місяця серпня на 26-ий день

У дні благовірного великого князя Василія Дмитровича, самодержця російського, за святого Кипріяна-митрополита, було нашестя на Руську землю агарянського царя Темираксака, що з великою силою, зі Сходу вставши й багато царств полонивши, до російських земель дійшов, і наблизився до меж землі Рязанської, взяв град Єлеч і князя єлецького полонив, і багатьох християн повбивав: великий був ненависник роду християнського і лютий кат. Нахвалявся ж і цілу Руську землю спустошити й викорінити християнську віру — і влаштував свою дорогу до града Москви, бажаючи його знищити. Про те довідавшись, великий князь Василій Дмитрович зібрав своїх воїнів і пішов до града Коломиї. Звідти вийшовши, став на березі Оки-ріки й ополчився проти супостатів. А Темираксак стояв на одному місці п’ятнадцять днів. Довідався ж великий князь і ціле християнське військо про велику силу нечестивого царя, що з численними полками прийшов, і, про намір його поганий почувши, підняв руки до неба зі всіма воїнами своїми, і молився зі сльозами до Бога та до Пречистої Божої Матері за своє визволення від того безбожного агарянина, і прикликав на допомогу великих угодників Божих — святих єрархів Петра й Алексія, і преподобного Сергія, й інших російських чудотворців. Послав же до града Москви до отця свого духовного — преосвященного Кипріяна-митрополита, аби звелів народові прийняти піст з молитвою і щоб послав до града Володимира взяти звідти чудотворну ікону Пречистої Діви Богородиці й принести в Москву на захист стольного града великого Російського княжіння. А святитель Божий Кипріян ще перед княжим велінням думав про ту чесну ікону, щоб принести її. Коли прийшов наказ від князя, дуже дякував Богові, що ту саму думку вклав у серце великому князеві, і мав ту його згоду зі своєю думкою як сповіщення Божої волі, щоб чудесну Богородичну ікону до них у Москву перенесли.

Тому зразу мужі знатні з духовного чину послали до Володимира по чесну ту ікону. І, зібравши весь духовний чин і багато людей, молилися соборно за перемогу над ворогами. І заповідав святитель усім піст з молитвою, і сам не йшов з церкви, відправляючи служби, день і ніч гаряче зі сльозами молився за великого князя, і за військо його, і за всіх правовірних християн. Коли ж чесна ікона, із Володимира несена, наблизилася до града Москви місяця серпня в п’ятнадцятий день, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, вийшов назустріч їй преосвященний митрополит зі всім собором духовного чину і з багатьма людьми. Побачивши ту святу ікону, впали на землю й поклонилися, наче самій Пречистій Божій Матері, що до них приходить. І з невимовною радістю прийняли її, багато ж сліз проливали, дивлячись на неї, і молилися, щоб бути визволеними від агарянської навали.

І не була марною віддана молитва всіх. Того ж дня, коли чесну Богородичну ікону до Москви принесено, нечестивий цар агарянський Темираксак, настрашений жахливим видінням уві сні, збентежився й утік назад з усім військом, наче якоюсь силою гнаний. Видіння ж було таке: бачив перед собою гору превисоку, з її вершини йшли святителі проти нього, палиці золоті в руках тримали й погрожували йому. Над святителями ж бачив у повітрі незвичну світлість і царицю, що стояла у славі невимовній, одягнена в багряні ризи, а промені-блискавиці більше від сонця її осявали. Навколо неї була незліченна кількість озброєних воїнів, що служили їй і наче на війну готувалися. Цариця ж мала руки свої піднесені вгору, ніби молилася. Тоді бачив, що грізно наказує йому, щоб ішов із меж землі Руської, і наче велить війську своєму, щоб кинулися на нього. Із того страшного видіння здригнувся Темираксак, скочив з ложа, наляканий, закричав: «Лихо мені, що це за видіння страшне!» І тремтів, і трусився, стогнучи, і був розгублений. За якийсь час отямився, прикликав князів і воєвод своїх і почав їм розповідати, що бачив, і ще трясся зі страху. Ті ж, оповідане чуючи й царя свого тремтячим бачачи, також налякалися. І розгублено казали один одному: «Щ о це має бути?» Одні сказали: «Бачена цариця — мати Бога християнського Ісуса Христа, і зрозуміло, що хоче боротися за християн, вона ж їхня помічниця й опікунка». Сказав Темираксак: «Якщо християни таку помічницю мають, то даремно зрушилися ми на них й безуспішно трудимося. Коли вона одного з тих, що їй служать, пошле на нас — то всіх нас переможе, ані місця не зможемо знайти, куди втікати». Так нечестивий той цар зі всією агарянською силою повернувся назад, пішов із соромом. Утікаючи, бачили агаряни наче багато полків воїнів, що із землі Руської, гналися за ними. І через те страхом великим були охоплені, один одного штовхали, кидали зброю свою, і полонених, і здобич. І так була правовірним християнам без боротьби перемога над ворогами, і без крови здолання, молитвами Пречистої Діви Богородиці. Було ж те Темираксакове з агарянами нашестя й чудесне його вигнання з меж Руських у рік буття світу 90-й. І з того часу в царюючому граді Москві встановився празник зустрічання ікони Пречистої Діви Богородиці, названої Володимирською, на незабутню і вдячну пам’ять про чудесне визволення від агарян, що було заступництвом Божої Матері. їй же з Христом Богом, що від неї народився, хай завжди від нас буде честь, дяка і поклін нині, і завжди, і на віки віків. Амінь.