Без категорії

Страждання святої мученицi Христини

Мiсяця липня у 24-ий день

У градi Тирi муж один великородний, на iм’я Урван, iгемонську владу тримаючи, мав доньку, яка в молодих своїх лiтах пiзнала Бога, Творця свого, i душу свою за Нього поклала, перетерпiвши мужньо багато лютих мук. Коли вона народилася, дали батьки їм’я їй Христина, це ж не за їхнiм еллiнським розумом, але з Божого Провидiння було. I саме те iм’я, наче пророцтво якесь, передзнаменувало, що та дiвчина, вiку дiйшовши, має стати християнкою, Христовою рабою, i нареченою, i мученицею. Коли їй було одинадцять рокiв, показалася пречудесна краса її лиця, i не було серед дiвчат, щоб котрась була подiбна до неї красою. Хотiвши її вберегти вiд людських поглядiв, батько приставив до неї добрих рабинь, i богiв своїх золотих i срiбних до неї внiс, i звелiв їй, аби щодня приносила їм кадило i поклонялася. Чуло ж багато iз благородних i багатих громадян про красу тої дiвчини, кожен бажав взяти її в подружжя своєму синовi. Коли ж про те просили батька, вiдповiдав Урван: «Нiкому не вiддам у шлюб доньки моєї, але богам моїм її подарую: вельми-бо полюбили її милостивi боги. I задля них хай залишається дiвою, служачи їм завжди». Дiвчина ж Христина, лiтами та розумом зростаючи, почала приходити до пiзнання iстини: Бог її розум благодаттю своєю просвiтлював i нарозумлював. Дивилася-бо через вiконце на небо й на небеснi свiтила i з творiння пiзнавала Творця. Iдолiв же бездушних нечуйнiсть i марноту побачивши, не захотiла приносити їм кадила анi поклонятися їм, але до сходу у височiнь вдивлялся, зiтхала i плакала, промовляючи собi: «Доки будуть затемненi людськi серця i потьмарений їхнiй розум, не бачитимуть Господа Бога, який небо i землю створив i прикрасив такою видимою красою». Так собi мiркуючи, почала поклонятися єдиному, що на небi живе, iстинному Боговi, i молилася Йому зi сльозами, щоб дав пiзнати себе їй, щоб уповнi довiдалася про Нього, i любов’ю до Нього запалилося серце її. I коли в молитвi з постом днiв досить пробула, сподобилася вiдвiдання вiд милости Божої: явився їй ангел Господнiй i знаменував її хресним знаменням, i нареченою Христовою назвав, i нарозумив її досконало на Богопiзнання, i про подвиг страдницький сповiстив, що вiд трьох катiв має бути мучена за єдиного у Тройцi Бога, й укрiпив її на подвиг, i хлiб чистий дав їсти їй, коли була голодна вiд посту.

Пiсля того ангельського явлення веселилася духом дiвчина i радiла в Бозi, Спасi своїм, дякуючи Йому, що вiдвiдав рабу свою посланням до неї ангела святого. I почала гарячi молитви свої до Господа посилати i любов’ю Його насолоджуватися. Сповнилася ж ревности, почала iдолiв золотих i срiбних, по одному беручи, розбивати i, розламавши їх на частини, коли був пiзнiй вечiр, скинула через вiкно додолу на майдан, i зранку тi, що проходили там, розбите срiбло i золото собi забирали.

Одного дня Урван-iгемон, хотiвши вiдвiдати свою доньку й поклонитися своїм богам, прийшов у ту горiшню палату. I, не побачивши iдолiв, спитав Христину, де боги. Вона ж мовчала. Прикликав рабинь, питав їх про богiв, тi ж розповiли йому, що зробила з богами його донька. Вiн же сповнився гнiву, почав бити доньку по лицi, запитуючи: «Де ти богiв подiла?» Вона ж не хотiла вiдповiдати йому. Тодi, нескоро вiдкривши святi свої уста, розповiла про єдиного iстинного Бога, що живе на небi, Творця всього. Названих богiв, золотих i срiбних, бiсами й бездушними iдолами назвала й розповiла, як своїми руками їх розбила. Тодi Урван сповнився бiльшої лютi, усiх рабинь мечем потяв, а доньку муками рiзними мучити почав. Спершу палицями i бичами бито її без жалю, тодi, зв’язану, вкинув до темницi. Про те довiдалася мати її, прибiгла до неї, плачучи й ридачи, i переконувала її вiдвернутися вiд Христа i до батькiвських богiв повернутися. Але мучениця Христова анi чути не хотiла слiв матерi, навiть i її самої вiдрiкалася, кажучи: «Не називай мене донькою своєю, хiба не знаєш, що маю Христове iм’я, Його iмени нiхто в родi нашому не сподобився. I вже я не вашого роду, але Христового, iменем i дiлом: до Христа, Царя Небесного, присвоїлася, Його я раба i донька, i Вiн менi Отець, i Мати, i Господь». Довго-бо мати плакала i, нiчого не досягнувши, пiшла засмучена. Коли ж минула нiч i день настав, Урван, злiсним бiсом на лютiсть зрушений, забувши природну любов до своєї доньки, сiв на судi, хотiв мучити святу Христину не як свою власну доньку, а наче чужу й велику злодiйку. Коли ж ведена була свята з темницi на судище, бачило її багато жiнок, казали: «Боже раби Твоєї Христини, поможи їй, до Тебе-бо прибiгає». Свята ж агниця Христова стояла перед Урваном не як перед батьком, а як перед катом i кровожерливим звiром. I почав її ласкою привертати лукавий батько, кажучи: «Милосерджуся над тобою, дитино моя, i прошу тебе: приступи до великих богiв наших i зi мною принеси їм жертву, щоб вони тебе помилували i пробачили тобi грiх твiй, яким же ти перед ними згрiшила. Якщо цього не зробиш, то я тебе не помилую i не можеш називатися моєю донькою». Вiдповiла свята: «Велику менi радiсть зробиш, якщо мене донькою своєю не будеш називати, ти-бо – слуга сатани, я ж Христова раба i вже не твоя донька, маю-бо Отця – Творця мого». Урван же гнiвом великим запалився, звелiв оголену дiвчину повiсити на катiвнi й гострим залiзом обдирати та шматувати чисте її дiвоче тiло. I настiльки обдерте було її тiло, що голi костi було видно. I коли була вiдв’язана з катiвнi, бачила, як тiло її розшматоване вiдпало вiд неї, на землi лежало. Зiбравши його, кинула в лице батьковi своєму, кажучи: «Їж м’ясо доньки своєї». Вiн же бiльше розлютився, на колесi залiзному катувальному розтягнув святу. Вогонь пiд нею запаливши, звелiв киплячою олiєю тiло її поливати. I так на вогнi колесо оберталося, i пеклася свята, наче риба чи їстiвне м’ясо, i неможливо природi людськiй, тим бiльше жiночiй, у такiй муцi бути живiй, але Бог тримав життя раби своєї й укрiплював її на прославлення iмени свого святого, на осоромлення нечестивих. А свята Христина, так мучена, славила Бога й молилася до Нього. Ангели ж святi невидимо перед нею стояли, полегшуючи їй бiль. Тодi несподiвано полум’я велике з вогню, велiнням Божим, вийшло, кинулося на нечестивих, що навколо стояли, i попалило їх до тисячi. Урван же, не вiдаючи, що бiльше зробити, звелiв вкинути її до темницi. Там молилася свята, i ангел Господнiй явився, i зцiлив її вiд ран, i зробив її у цiлому тiлi здоровою. Дав же їй i їжу, яку принiс, i пiдкрiпилася мучениця, i славословила Бога. Пiсля того звелiв батько вкинути її в море. I взяли слуги рабу Христову, посадили в човен i везли далеко вiд берега. I, камiнь великий прив’язавши до шиї, у глибину вкинули. Ангел же Божий прийняв її, вiдв’язав камiнь iз шиї, i погруз камiнь, а свята, пiдтримувана руками безтiлесного, ходила по водах, наче по сухому. I було їй море те купiллю хрещення святого, якого ж бажала. I хмара свiтла осiнила її. I слово було зверху, й Iм’я Пресвятої Тройцi, за чином святого хрещення, над нею промовляло. I бачила Господа, що явився їй, i слова, що радiсть творять, до неї промовив.

Вийшовши на сушу, явилася перед лицем свого батька й налякала його. Дивувався i жахався нечестивий, бачачи святу дiвчину, яка з моря жива вийшла. I, таке чудо бачачи, не пiзнавав Божої сили, але за волхвування те мав. I звелiв знову вкинути святу до темницi, хотiвши її зранку мечем стратити. Але тiєї ночi сам косою смертною несподiвано був стятий, загинув навiки. А свята в темницi залишилася жива, славлячи Бога й дякуючи Йому.

Пiсля несподiваної загибелi Урвана прийшов вiд царя на його мiсце iнший iгемон, на iм’я Дiон. I сповiщено йому було про Христину, що в темницi сидiла. Вiн же, вивiвши її i перед судом своїм поставивши, спершу ласкою намагався звабити мученицю до боговiдступництва, тодi, виявивши, що вона непохитна у святiй вiрi, мучив її довго, б’ючи, i кiгтями залiзними обдираючи, i вогнем палячи. Сковороду-бо залiзну сильно розжарив, простягнув нагу святу на нiй i звелiв обертати, олiєю i смолою киплячою поливати, змушуючи її поклонитися Аполоновому iдолу, який поблизу там стояв. Але мучениця, наче дiямант, тверда, лишалася стiйкою у визнаннi пресвятого iмени Iсуса Христа. Аполонового iдола молитвою зруйнувала. I коли впав iдол i став порохом, тодi й Дiонiгемон впав на землю i був мертвий. Бiс-бо, що в iдолi перебував, коли розбилося мешкання його, схопив душу свого старанного служителя i в пеклi зробив її собi спiвмешканкою.

А святу мученицю знову темниця i пута прийняли. I не було безплiдним страждання дiвицi Христової. Люд-бо численний, бачачи такi чуда, славив єдиного Бога Iсуса Христа, i повiрило в нього до трьох тисяч душ. I приходили до святої, яку в темницi немало часу тримали, i навчала вона їх, поки iнший iгемон, на iм’я Юлiян, у град Тир не прийшов. Вiн також вивiв святу на суд. Рiзнi наклав їй муки: спершу розжарив пiч велику, три днi її розпалював, i вкинув у неї мученицю, i замкнув, i перебувала в печi тiй свята дiвчина Христина п’ять днiв, неопалима вогнем, як же вавилонськi отроки, але наче в покої сидiла, спiвала, славлячи Бога. Ангели-бо Господнi були з нею, зрошували й охолоджували пiч, i спiвали з нею, i чути було голос спiваючих воїнам, якi стерегли пiч. Через п’ять днiв, коли вiдчинено було пiч, виявилася свята живою i цiлою, анiтрохи вогонь її не торкнувся. I величався Бог християнський, нечестя ж еллiнське осоромилося, а iгемон, злiстю бiсiвською ослiплений, не пiзнавав Божої сили, а називав таке дивне чудо волхвуванням. Намагаючись здолати нездоланну, прикликав волхвiв i чарiвникiв, якi вмiють всiляке гаддя заговорювати. I звелiв їм своїми заговорюваннями збирати багато змiїв, i єхидн, i скорпiонiв, i всiх їх пустити на мученицю, щоб отруйними своїми укусами її заморили. Коли ж було пущене гаддя на святу, нi одне з них її не вкусило, хоч i навколо повзали i по тiлi її обвивалися. Стояв же поблизу найголовнiший чарiвник, шептав i пiдступами своїми заохочував гадiв, щоб кусали дiвчину, але вони всi, Божим велiнням, на того заговорювача свого, обернувшись, кинулися i зразу укусами своїми зробили його мертвим. А свята мовила до гадiв: «Вам, змiям, що повзаєте, i єхиднам, i скорпiонам iменем Iсуса Христа наказую: iдiть кожен на своє мiсце, нiкому не шкодячи». I зразу розповзлося гаддя нарiзно. За годину, змилосердившись над померлим вiд гадiв, помолилася до Господа, воскресила мертвого й зробила його християнином. Не лише вiн, але й багато з тих, що бачили такi преславнi чуда, повiрили в Господа. Iгемон же, лютуючи, звелiв вiдрiзати святiй груди. I текло з ран молоко замiсть крови. Також язик, що славив Христа Бога, вiдрiзав. Мучениця ж i пiсля вiдрiзання язика говорила ясно, i, схопивши вiдрiзаний язик, кинула в лице iгемона, i вдарила його в очi, мовивши: «Їж тiло моє, нечестивий». Й ослiп iгемон вiд удару язиком. А свята вельми благословила Бога, iдолiв же й iдолослужителiв ганьбила. Iгемон обвинувачень бiльше слухати не стерпiв i через ослiплення очей своїх лютував, тому звелiв її стратити. I пробили воїни святу гострим залiзом, i передала вона чесну i святу свою душу в руки Господа свого, непорочна дiва й велика мучениця Христова Христина свята. У нiй же таку свою силу Господь проявив, що три кати однiєї тiєї дiвчини здолати не змогли. Хтось же з роду її, повiривши у Христа, взяв багатостраждальне її тiло i поховав чесно. Це було за царювання в римлян та еллiнiв нечестивого Севiра, у нас же завжди володарював Господь наш Iсус Христос, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.