Без категорії

Страждання святої мученицi Серафими-дiви

Мiсяця липня у 29-ий день

Коли був встановлений вiд нечестивих римських царiв страшний день гонiння на християн, багато вiрних рiзнi муки терпiли заради Христа. У той час свята дiва Серафима перебувала в селi Виндеському в домi однiєї благородної жiнки, що звалася Савина, а громадянкою була антiохiйською. I зробила повчаннями своїми те, що й Савина повiрила в Христа Iсуса й укрiпилася у святiй вiрi. Послав же у дiм її Вирил-iгемон слуг, щоб схопили дiвчину Божу святу Серафиму i перед судом його поставили. Але блаженна Савина боронила i всiляко не давала їм взяти дiвчину. Свята ж Серафима сказала до неї: «Панi мати, пусти мене йти з ними, лише молися Боговi за мене. Я ж уповаю на Господа Iсуса Христа i вiрю, що, хоч недостойна i грiшна я, стане передi мною Iсус Христос й укрiпить мене бути рабою Його». Блаженна ж Савина, не довiряючи святої дiвчини нечестивим слугам, сама з нею разом до iгемона пiшла. Iгемон же чесности її посоромився (була-бо Савина сенаторського великого благородства) i вiдпустив її додому зi святою Серафимою. Через три днi iгемон звелiв по той бiк мосту приготувати суд на мiсцi, що звалося Алвiнi, де звичайно вони чинили суди. Наказав же володарям градським, щоб туди на суд до нього привели Серафиму. Тому взяли її нечестивi володарi й вели, а блаженна Савина йшла за нею пiшо. Але коли побачила, що з рук ворогiв забрати її неможливо, крикнула до iгемона: «Дикий собако азiятський, не смiй на свою згубу святiй Божiй дiвi кривду чинити! Близько-бо Христос, Бог наш, який тебе i царiв твоїх вiчними муками має карати за стiльки катувань, якi ви винайшли на тих, що служать Боговi живому». Це мовивши, пiшла, ридаючи у дiм свiй. Тодi iгемон до Серафими, поставленої перед ним, сказав: «Принеси жертву богам безсмертним, яким же приносять i пани нашi царi». Серафима ж вiдповiла: «Я служу всемогутньому Боговi, який створив Небо, i землю, i все, що на них, i боюся Його. А тi, яким ти менi кланятися наказуєш, не є богами, а демонами, їх же шанувати менi не годиться, бо я – християнка». Iгемон же сказав: «Пiдiйди i ту жертву, що богам нашим приготована, принеси Христовi твоєму». Серафима ж вiдповiла: «Я Йому щодня приношу жертву, кланяючись Йому i молячись до Нього вдень i вночi». Iгемон спитав її, кажучи: «Де церква Христа твого i яку Йому приносиш жертву?» Серафима ж вiдповiла: «Приємною жертвою для Нього є, щоб себе саму без грiха берегти у чистотi дiвства мого й iнших до того приводити Його всесильною допомогою». Iгемон спитав: «Чи то церква i жертва ваша?» Вона ж вiдповiла: «Нема нiчого кращого вiд того, щоб знати iстинного Бога i, благоговiйно живучи, Йому одному служити». Iгемон запитав: «Чи ти сама, кажеш, є церквою Бога твого?» Серафима вiдповiла: «Тому що допомогою Його себе без грiха бережу, тому i справдi Церквою Його є. Говорить-бо наше Писання: «Ви – церкви Бога живого i Дух Божий живе у вас». Iгемон же запитав: «Коли будеш зґвалтована i збезчещена, то чи залишишся церквою Бога твого?» Серафима вiдповiла: «Якщо хтось збезчестить церкву Божу, його Бог збезчестить». Але iгемон цього не зрозумiв i звелiв святу Серафиму вiддати двом безсоромним єгипетським юнакам, щоб вони цiлу нiч з неї збиткувалися. Взяли її тi нечестивi юнаки й повели в хатину дуже похмуру. Вона ж, там стоячи, з розчуленням так молилася Господовi: «Тебе прикликаю, Господи Iсусе Христе, iстинний хранителю й охоронцю дiвства мого. До Тебе взиваю, Свiтлосте i Веселосте вiчна. Ти святого апостола твого Павла, коли його тримали в темницi, через замкненi дверi вiдвiдав i укрiпив. Зглянься i на мене i помилуй мене, смиренну рабу твою, i визволи мене вiд нечистих бажань юнакiв цих. Прошу, нехай потемнiють очi їхнi, i не зможуть торкнутися до раби твоєї, що на Тебе уповає, анi осквернити тiла мого, твоєю святiстю знаменованого. Хай зганьбиться їхня безсоромнiсть, i не дай, щоб я була збезчещена, але краще звели менi прийти до Тебе. Зглянься ж i на Савину, рабу твою, й укрiпи її силою твоєю, добрий Iсусе, щоб не порадiв через неї лютий ворог диявол, бо й вона багато через мене витерпiла задля Iмени твого святого. Почуй мене, Господи Iсусе Христе, благословенний i пiднесений славою, що прославляєшся з Отцем i Святим Духом навiки. Амiнь».

Коли ж о першiй годинi ночi юнаки тi до неї хотiли пiдiйти, раптом великий шум вчинився i страшно затряслася земля – настiльки, що всi, хто навколо жив, чули. Зразу попадали тi юнаки, як бездушнi, на землю, всiм тiлом розслабленi. Бачивши, як Божа помiч їй швидко прибула, чиста дiва пiднесла руки, дякуючи Господовi, цiлу нiч ту в молитвi перебувала. Вранцi-рано прийшли посланцi вiд iгемона питати юнакiв, чи вони сповнили свою похiть. I, увiйшовши, побачили, що свята дiва молиться, юнаки ж на землю киненi, наче мертвi, не мали сили встати, анi говорити, лише очi мали розплющенi. На таке чудо зiбралося багато людей, а iгемон, те чуючи, звелiв знову приготувати суд i поставити перед собою рабу Божу Серафиму. До неї ж казав так: «Що таке, Серафимо? Чи досить для твого тiлесного бажання? Чи ще розпалюєшся похiттю?» Свята Серафима вiдповiла: «Ти, як бачу, маєш розбещене серце, у якому живе диявол, насмiхаючись, це говориш. Я ж тих юнакiв, про яких говориш, не пiзнала анi не знаю, чи були вони в мене». Iгемон же запитав: «I чи ти твердиш, що вони цiлу нiч у тебе не були?» Серафима вiдповiла: «Зi мною був той, чия я раба, який здобув мене своєю кров’ю». Iгемон спитав: «Хто вiн?» Серафима вiдповiла: «Хранитель i охоронець мiй – Господь Iсус Христос». Iгемон запитав: «Нащо так багато говориш непотрiбного? Скажи менi, яким волхвуванням юнакiв цих розслабила?» Свята Серафима вiдповiла: «Нам, християнам, не годиться хитрости чарiвної навчатися, а тих, яких ви волхвiвськими вашими злодiяннями убиваєте, Господь наш i всiх Владика Iсус Христос, прикликаний, оживляє». Iгемон же сказав: «Якщо Христос Бог твiй чарiвнi хитростi перевершує, то приклич Його, щоб цим юнакам повернув попередню тiлесну силу, вiд них же довiдатися зможемо, що цiлу нiч робили в тебе. Я-бо справдi думаю, що тому ти їх якимись поганими волхвуваннями задурманила, щоб не сповiстили про нечистоту твою». Серафима вiдповiла: «Бог, якого я раба, всемогутнiй, i нема нiчого, що для Нього неможливе». Iгемон сказав: «Зроби тому, щоб юнаки отямилися й прийняли попереднє здоров’я, i нехай говорять». Серафима вiдповiла: «Ти вважаєш мене чарiвницею, але я хитрости волхвiвської не знаю взагалi. Молитви ж свої приношу Боговi моєму, через них не лише менi однiй подає прохане, але й кожному, хто з усього серця Його прикликає». Iгемон мовив: «Що хочеш, роби, лише вчини так, щоб заговорили юнаки, i так будемо знати про цiлiсть твого дiвства». Серафима ж вiдповiла: «Вже я тобi казала, що волхвування не знаю, лише знаю молитися до Бога, щоб милостивий був». Iгемон вiдповiв: «Iди на мiсце, де є юнаки, i помолися за них Боговi своєму». Серафима вiдповiла: «Негоже менi туди до них iти, бо iншi будуть позбавленi бачення чуда такого i через невiрство думатимуть погано, як же й ти думаєш, вважаючи мене чарiвницею. Але краще звели, щоб цих омертвiлих юнакiв сюди принесли».

Звелiв iгемон на суд принести юнакiв, якi виглядали так, наче взагалi не мають язика, анi нiг, анi рук – так були цiлком усiм тiлом розслабленi й немiчнi. Усi дивувалися, а iгемон сказав: «Серафимо, помолися нинi до Бога твого, щоб вони стали здоровими». Тодi свята Серафима пiднесла до неба руки i з розчуленням так помолилася: «Господи, Боже всесильний, що створив небо i землю, море i все, що в них. Ти через святих апостолiв мертвих воскрешав, прокажених очищав, нiмим говорити i глухим чути подавав. Почуй мене, рабу твою, що на Тебе уповаю, i не зневаж молiння мого анi не вiдвертайся через невiрство цього окаянного iгемона, але зцiли юнакiв цих перед лицем усiх, що дивляться i чуда цього чекають, щоб осоромився безумець, який, несамовитiстю спонукуваний, гонить тих, що в Тебе вiрять. Поспiши, Господи, щоб пiзнали, що Ти Бог, що робиш чуда один i нема iншого, окрiм Тебе». Так помолившись, пiдiйшла до юнакiв i, торкнувшись їх, сказала: «В iм’я Господа нашого Iсуса Христа, встаньте на ноги вашi». Вони ж зразу встали й почали говорити. Це бачивши, люди з жахом дивувалися. Iгемон же мовив: «Чи бачите її, що не може инакше волхвiвської своєї хитрости здiйснити, поки до юнакiв руками не торкнулася». Тодi звернувся до юнакiв: «Як ця жiнка забрала вам i розум, i тiлесну силу?» Вони ж вiдповiли: «Пане iгемоне, коли ми, за велiнням твоїм, до неї увiйшли, явився якийсь юнак, гарний на вигляд, i, наче сонце, увесь виблискував. Вiн став мiж дiвою цiєю i нами посерединi, нас же вiд сильного його сяйва охопив страх, тремтiння, i пiтьма, i розслаблення тiла. I так з тої години аж дотепер у подивi перебували. Ти-бо розсуди, чи вона чарiвниця, чи Бог її справдi великий». Iгемон же до Серафими сказав: «Скажи менi, Серафимо, якою хитрiстю ти це зробила, i зразу вiдпущу тебе». Серафима вiдповiла: «Я учення поганi зненавидiла, але i всi християни, якi iм’я Господа свого прикликають, всiлякi чари i зваби вiдганяють, i нiяк вони їм не шкодять». Iгемон же до неї мовив: «Бачу, що багато можеш волхвуванням своїм, проте кажу тобi: «Якщо не принесеш жертви богам моїм, голову твою знiму з тебе». Серафима вiдповiла: «Роби, як хочеш, я демонам твоїм жертви не принесу анi не вчиню волi батька твого сатани, бо я – християнка». Звелiв тому iгемон обпалювати її тiло двома свiчками. Але зразу погасли свiчки, i тi, що обпалювали її, самi на землю знову попадали. Свята ж Серафима, до неба очi звiвши, сказала: «Господи Iсусе Христе, хай осоромляться i повстидяться вороги мої, хай повернуться назад i знову осоромляться». Iгемон же сказав до неї: «Принеси жертву богам, щоб не померти в муках». Серафима вiдповiла: «Я тому й не приношу жертви вашим демонам, щоб не померти вiчною смертю». Iгемон же мовив до неї: «Послухай, бiснувата й безумна, наказу царського i, поклонившись богам безсмертним, звiльни себе вiд мук i загибелi». Серафима вiдповiла: «Ви самi бiснуватi й безумнi, що вiдрiкаєтеся Бога живого й iстинного i демонам поклоняєтеся, з ними разом загинути маєте. Я ж Боговi безсмертному саму себе в жертву приношу, хотiв би лише мене прийняти, хоч i грiшну, але справдi християнку». Тодi iгемон звелiв її палицею бити. I коли це вiдбувалося, раптом стався великий землетрус, i уламок один iз палицi, якою святу били, вiдiрвавшись, вскочив у праве око iгемоновi, що вiн ослiп через три днi. Розгнiвався гнiвом великим i такий на неї дав вирок: «Серафиму, що не лише заповiдi царськi зневажає, але й перебуває у великих злодiяннях, мечем стратити наказую». I так страчена була в голову свята дiва Серафима. Благородна ж Савина, взявши благоговiйно святе її тiло. за звичаєм, як годиться ховати таку дiву й мученицю Христову, чесно поховала i, як скарб превеликий i найдорожчу маргариту, поклала у своєму власному гробi, славлячи Христа, iстинного Бога, з Отцем i Святим Духом славленого навiки-вiкiв. Амiнь.