Без категорії

Страждання святої мученицi Голиндухи, названої у святому хрещеннi Марiєю

Мiсяця липня у 12-ий день

У землi Перськiй за царювання Хозроя Старшого була одна жiнка, молода й гарна, перським iм’ям названа Голиндуха, роду славного, з великих вельмож, що вийшла замiж за мужа знаменитого, начальника волхвiв. Вона пiсля трьох рокiв свого подружжя, нарозумлена божественним просвiтленням, почала пiзнавати блуд перського нечестя й шукати правдивої вiри. Чуючи про християнську вiру, чисту й нескверну, думала собi про неї, чи це вiра правдива, чи якась iнша. I хотiла про те наставитися i до пiзнання iстини прийти. Перебувала вона в таких роздумах досить днiв, i ось однiєї ночi було у снi їй видiння таке. Побачила свiтлого ангела Божого, що став перед нею. Вiн взяв її, повiв до одного мiсця, темного i вогненного, сповненого великого страху й жаху, i в ньому багато людей мучилося. I спитала вона ангела, що то за мiсце таке страшне i хто тi, що там мучаться. Ангел ж вiдповiв: «Мiсце це – кара для грiшних i невiрних. Тут твої прабатьки, якi поклонялися кумирам, псевдобогам перським». I сумувала Голиндуха через погибель своїх прабатькiв, i зiтхала. Тодi повiв її ангел на iнше мiсце, де був рай Божий, поселення праведних, i показав їй крiзь малi дверцята велике свiтло, що було там всерединi, i в ньому ликувало багато мужiв i жiнок у невимовнiй радостi. Те їй показавши, ангел увiйшов у тi дверцята. Хотiла й вона увiйти вслiд за ангелом, але вiн не пустив її, мовивши: «Ти не можеш увiйти сюди, бо ти не християнка. Нiхто сюди не заходить iз тих, що не мають хрещення Христового». I зразу прокинулася Голиндуха, i дивувалася iз жахом побаченому, i вельми забажала стати християнкою, нечестям же перським i волхвуванням свого мужа цiлком гидувала. I турбувалася думкою, як би то сподобитися святого хрещення, i про те до iстинного християнського Бога зi сльозами молилася. I отримала прошене скоро. Ангелом-бо Господнiм наставлена, вийшла з дому, коли нiхто про те не знав, i до одного священнослужителя Господнього, що в таємному мiсцi перебував, ангела в тiлi, прийшла, приведена безтiлесним. I вiн повчив її про вiру та хрещення. Названо її було у святому хрещеннi Марiєю.

Пiсля прийняття святого хрещення знову до дому свого повернулася. Але вже не приєднувалася до природного закону подружжя: не хотiла бути оскверненою вiд нечестивого мужа, будучи нареченою Христа. I перебувала в постi i молитвах, як же навчив її духовний отець. Провадила цiлi ночi без сну, стоячи та молячись, вдень же мовчала, пильнуючись, не хотiла розмовляти з невiрними. Мужу своєму анi торкнутися до себе не дозволяла. Дивувався муж такiй її несподiванiй перемiнi та дивному звичаєвi, i не розумiв, що з нею, i сумував через неї. А найбiльше сумував, що позбавлений тiлесного єднання з нею, що цiлком не погоджується єднатися з ним. I довго впрошував її до звичного єднання, то ласкою i проханням, то погрозою, i биттям, i насильством, але нiчого не досягнув, бо скрiплювала її, Наречену Христову, невидима сила Божа, що не змiг муж її здолати. Пiзнав же муж, що дружина його християнка, плакав за нею, як за загиблою. I переконував її всiляко зi сльозами, щоб вiдвернулася вiд Христа й була з ним у подружньому єднаннi, як i ранiше. Але не змiг здолати її, утверджену, як непохитний стовп, у вiрi та любовi до Iсуса Христа. Ще ж i волхвування своє щодо неї робив, прикликаючи собi на допомогу бiсiвську силу, але так нiчого й не досягнув. Бiси-бо навiть здалеку не могли наблизитися до неї, бачачи, що вона осяяна благодаттю Христовою.

Пiшов тому до царя Хозроя, з великим жалем розповiдаючи про свою жiнку, що вона християнка i не хоче з ним тiлесного союзу. Цар же послав до неї одного зi свого синклiту переконувати її, але i той повернувся нi з чим. Не один раз це було, а багато: i чесних мужiв, i благородних жiнок посилав до неї, ласкою i звабою просячи, щоб до попередньої вiри навернулася i з мужем жила, проте весь труд їхнiй був марним.

Одного ж разу послав до неї цар, кажучи: «Якщо вiдречешся вiри християнської i до перської знову навернешся, то вiзьму тебе собi за жiнку i будеш менi царицею». Свята ж мовила до тих, що прийшли до неї: «Прошу вас про одну рiч. Скажiть менi: якщо цар вiзьме мене собi за жiнку, чи не помре? Чи буде жити повiк? Якщо буде безсмертний навiки, то послухаю його». Вiдповiли тi, що прийшли: «Неможливо людинi бути безсмертною, i цар – людина, теж мусить умерти». Тодi вiдповiла свята: «За смертного i тимчасового царя виходити замiж не хочу, вже-бо одружилася iз безсмертним царем, що повiк живе, Христом, Богом моїм, за Нього ж все витерпiти й померти готова». I повернулися посланцi, розповiли слова її царевi. Той дуже розгнiвався, звелiв обкласти її залiзними веригами по цiлому тiлi i вкинути до темницi забуття, щоб забули про неї всi, як про мертву.

I перебувала свята мучениця в тiй темницi вiсiмнадцять лiт. У тi роки помер цар перський Хозрой Старший, пiсля нього настав син його Ормiсдас (а в греках перейшли царi Юстин Молодший, i Тиверiй, другий того iмени, настав же по них Маврикiй). У тi ж роки прийшов iз грекiв до Персiї посол, муж чесний, на iм’я Аристовул, боголюбивий i богоугодний. Вiн, чуючи про ту святу мученицю Марiю-Голиндуху, що в темницi сидить, забажав її побачити i благословення її сподобитися. Навмисно тому просив перського царя, щоб звелiв йому безборонно до неї ходити до темницi. I отримав прошене, прийшов до святої, i цiлував вериги її, якими за Христа була обкладена, i взяв частину одної з них собi на благословення.

Затримався ж у Персiї муж той якийсь час, приходив часто до святої i навчив її псалмiв Давидових. I спiвала невiста Христова, сидячи в темницi, як у покоях, i дякувала Боговi.

Пiсля вiдходу Аристовула Ормiсдас-цар вiддав мученицю волхвам, на їхнє бажання, на муки. Вони ж щодня, виводячи її з темницi, багато ран їй накладали, без милости ранячи, проте зранку знаходили її цiлою i здоровою. Якось груди їй вiд ран потрiскали надвоє, бо по животi i грудях її били, але наступного дня, коли її знову вивели на муки, видно було, що груди цiлi, як же й цiле тiло. Те бачачи, перси дивувалися i прославляли силу Христа, i багато з них до християнської вiри схилявся. Волхви ж, що мучили її, бiльше лютували, наче звiрi, на агницю Христову i винаходили на неї iншi муки: гарячим попелом обпалювали їй голову i, зав’язавши в мiшок i запечатавши, вкинули до глибокої ями, щоб там померла. Але всесильною Божою правицею, що життя її берегла i тримала, залишилася жива без їжi i пиття багато днiв, хiба невидимою їжею годована й недовiдомим питтям напувана: Бог, де хоче, перемагає природний порядок. Так надприродно по багатьох днях виявили, що мучениця жива, i наказано було безсоромним чоловкам осквернити її, i тому повели її в окрему хатину. I коли входили в ту хатину безсоромники, не знаходили мученицi: Бог покривав її невидимiстю. I не могли нечистi їхнi очi бачити чесної Христової нареченої. Коли ж пiшли безсоромники нi з чим, знову стала видимою для слуг катових. I знову взяли її на муки, i рiзнi витерпiла страждання. Тодi вкинули її на поїдання страшному i великому змiєвi, якого тримали й годували у глибокому проваллi. Але той, що загородив колись пащу левовi, щоб не з’їв Даниїла, у яму вкиненого, послав свого ангела й загородив пащу змiєвi, що той не пошкодив багатостраждального тiла святої мученицi анi не торкнувся до неї, i лютiсть його вгамував, i став змiй перед нею як ягня покiрне, лежав i спочивав у ногах її. I перебувала свята у проваллi тому зi змiєм чотири мiсяцi. Змiєвi вкидали щодня звичну їжу, а мучениця без їжi i пиття перебувала жива: як же i спочатку, сила Божа життя її чудесно пiдтримувала. Тодi, пiсля багатьох днiв, зголоднiла, i явився їй ангел Божий, i торкнувся її уст, знамення хресне кладучи, i сказав: «Вiдтепер не маєш бути анi голодною, анi спраглою, хiба волею своєю захочеш щось скуштувати, бо ти тiлесна, хай це буде у твоїй владi». Те мовивши, вивiв її iз провалля. Побачивши святу, нечестивi знову взяли її i вельми дивувалися, як змiй її не з’їв i як з ями вийшла. I казали, що волхвуванням християнським зачарувала змiя, що не з’їв її, i з ями волхвуванням вийшла. I знову казали: «Наскiльки сильне волхвування християнське, що перемогло чари перськi». Довiдався ж цар, що мучениця жива, звелiв мечем потяти її. I коли вели святу на посiчення, ангел Господнiй вихопив її з рук воїнiв i зберiг живою. Засмутилася вельми свята мучениця, що не сподобилася бути потятою мечем за Христа, i тужила духом. Знову явився їй ангел Господнiй, який вiв якогось юнака з оголеним мечем, i звелiв йому вдарити мученицю в шию, i здавалося, що свята посiчена, i кров текла з шиї, i закривавився на нiй одяг. Проте не була потята, лише кров витекла, i було пiсля того багато зцiлень вiд закривавленого її одягу. Пiшла мучениця, перебувала таємно вiд катiв мiж християнами, яких небагато було в Персiї i жили вони на мiсцях невiдомих, ховалися, хоч i знали про них невiрнi. Була ж свята, за словом ангельським, неголодна i неспрагла, хiба коли хотiла показати, що є тiлесною, а не привидом, брала малий окраєць хлiба i, замочивши його в окропi, їла. Робила ж те нечасто, часом через десять днiв, часом же через бiльше.

Мало ж часу минуло пiсля збереження святої мученицi вiд смерти, як загинув iз шумом нечестивий цар перський Ормiсдас, вiд своїх убитий, а пiсля нього настав син його Хоздрой, старого Хоздроя внук. Але i на нього повстали вельможi. I утiк Хоздрой iз Персiї, думав, куди податися: до Аравiї, чи туди, де володiли сарацини, чи в грецькi краї до християн. I не знав, якою дорогою рушати. Попустив тому вiжки коневi, щоб повернути туди, яким шляхом пiде кiнь. I коли прийшов на мiсце, де був один шлях до Аравiї, а другий у греки лежав, пiшов кiнь шляхом грецьким. I прийшов Хоздрой iз домашнiми своїми у грецьке володiння, i прийняв його Маврикiй, грецький цар, чесно i люб’язно. Дав же Маврикiй Хоздреєвi велику силу свого воїнства, i пiшов Хоздрой у Персiю, i перемiг своїх ворогiв, i знову прийняв свiй престол. I була радiсть i свобода християнам у Персiї: Хоздрой мав Маврикiя собi за батька i задля нього не чинив зла християнам аж до кончини Маврикiя. Ще ж iз Хоздроєм прийшов до Персiї i святий Дометiян, єпископ Мелитiйський, вiд Маврикiя посланий. Вiн (як же й Аристовул ранiше) своїми очима бачив святу мученицю Марiю, що називалася по-перськи Голиндухою, вона вже не в путах, а на свободi перебувала i проповiдувала персам Христа. I лице в лице бесiдував з нею, i про страждання iз самих її уст i вiд iнших оповiдачiв чув, i повернувся до Грецiї, розповiдаючи про неї багатьом. Прийняли ж у Персiї святу вiру i родичi її через неї, й iншi знаменитi i вiдомi люди, i з простих людей немало, бо бачили багато чуд, якi вона творила, i пророкувала, i збувалися її пророцтва, бо мала дар передбачення, приховане й темне розкриваючи. I примножувалася через неї у тих краях Христова слава. Пiсля цього пiшла в межi грецьких володiнь, у Киркiсiю i Дарiю, тодi пiшла в Єрусалим, поклонилася животворному дереву Чесного Хреста, i Гробу Господньому, й iншим святим мiсцям. Прийшла в один монастир, де була єресь злочестивого Севiра, яка визнавала, що Божество страждало, i застосовувала до Трисвятого цi слова: «Ти, що розп’явся за нас, помилуй нас». Наче Отець i Святий Дух разом iз Сином страждали на хрестi. Помолилася тому свята до Бога, щоб вiдкрив їй про северiян: чи годиться приступати до їхнього причастя, чи нi. I бачила ангела, що тримав двi чашi: одну повну пiтьми, а другу свiтлом наповнену, показуючи їй, що чаша з пiтьмою – це єретичне причастя, а та, що зi свiтлом, – то святої соборної вселенської Церкви. Не захотiла тому свята єднатися з єретиками i скоро пiшла звiдти. Пiшла ж, ангелом Божим ведена, i в iншi гради та краї, вiдвiдала й Iєраполь Сирський, а в ньому єпископа Стефана, який пiзнiше був описувачем її житiя. Коли ж наблизилася до блаженної її кончина, розхворiлася трохи в церквi святого мученика Сергiя, що мiж Низивiєю i градом Дара, i помолилася досить за спасення всього свiту, i вiддала дяку Боговi за велику милiсть Його, яку на нiй явив, i радiсно передала святу свою душу в руки Господа свого, Його ж полюбила i за Нього багато витерпiла, i була зарахована до святих мучениць у Царстi Його Небесному. Так свою земну дорогу свята мучениця Марiя, вона й Голиндуха, закiнчила добре, в Христi Iсусi, Господi нашому, Йому ж слава навiки. Амiнь.