Без категорії

Страждання святої мучениці Евлаїлі-діви

Місяця српеня на 22-ий день

У дні царювання ідолопоклонників, коли ціла вселенна еллінським нечестям потьмарилася, була в Іспанії, у граді, що звався Варкинона, дівчина на ім’я Євлалія, донька християнських батьків. Вона з дитинства свого полюбила Господа нашого Ісуса Христа всім серцем своїм. Жила з батьками своїми в селі, яке було далеко від міста. І любили її батьки дуже за покірність її, і смирення, і розум не за літами її, бо й книг навчилася. І мала вона один незмінний намір — щоб у дівстві нетлінному служити Богові. І вправлялася в читанні книжок й у славословленні Божому вдень і вночі. Жила в окремій келії з дівчатами, своїми однолітками. Було ж їй понад чотирнадцять років від народження, коли піднялося люте гоніння на християн від нечестивого царя Диоклитіяна. І прийшов до Варкинона-града ігемон Даціян. Він, принісши мерзотним богам своїм нечисті жертви, звелів шукати християн, аби принесли на жертву кадило ідолам. І було збентеження в граді немале: витягали з домів християн, і до ідолопоклоніння переконували, і мучили, про що зразу в навколишніх поселеннях і селах стало відомо. Те почувши, свята діва Євлалія сповнилася великої духовної радості й зі світлим лицем мовила: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, і слава пресвятому імені Твоєму, бо отримала я, чого хотіла, і вірю в Тебе, Владико мій, бо з Твоєю допомогою збудеться бажання серця мого». Чули ж те батьки та дівчата, що при ній були, та не розуміли, про що говорить, і питали її, яка причина веселості її і що отримала бажане, і якого сповнення очікує? Вона ж не сказала їм, тримаючи в таємниці думку свою. І дивувалися ті, бо звичай у неї був не таїти того, що розуміла про святу віру: що сама осягала в книгах, навчена від благодаті Божої, усе розповідала їм на користь. Через те всі її, як душу свою, любили.

Не сказала їм тоді думки своєї Євлалія, аби не було перепон намірові її: батько й матір любили її безмірно. Коли настала ніч і всі спали, і вже перші півні співали, свята та дівчина вийшла таємно з дому (ніхто відходу її не почув) і пішла до града. Тягнула її велика любов до небесного Нареченого — Христа Господа, бажання мала покласти за Нього свою душу. І не було їй страшно йти вночі, як же іншим молодим дівчатам, які звичайно бояться вночі з дверей хати вийти. Один раз поклавшись на Бога і за Нього зразу померти забажавши, не зважала на нічну пітьму, ані на пострахи, що вночі бувають, ані на звірів, що на дорогу виходять. Але як олень, спраглий до джерел води, так бігла боса кам’янистою дорогою ногами, що не звикли по такій твердій дорозі ходити.

Прийшла до граду свята Євлалія, коли засяяв уже день. І, входячи у ворота градські, почула голос проголошувачів, що скликали людей на видовище. І побігла до того видовища, що було на середмісті, і побачила ігемона Даціяна, що сидів на суді, на місці високому. Розштовхуючи, як могла, людей, вийшла перед лице ігемона й голосно крикнула, кажучи: «Судде неправедний, що на високому столі сидиш і не боїшся Бога, який вище від усіх! Чи того тут сидиш, аби страчувати невинних людей, яких створив Бог за образом і подобою своєю на службу собі? Ти ж тягнеш їх на службу сатані й караєш смертю тих, що не слухають тебе!» Ігемон же, дивуючись такій сміливості юної дівчини, мовив: «Хто ти така, що посміла перед суд наш прийти незвана й говорити нам у лице слова горді й царському наказу супротивні?» Свята ж із більшою сміливістю відповідала: «Я — Євлалія, раба Господа Ісуса Христа, що є Цар царів і Господь господів. На Нього уповаючи, не боялася я добровільно прийти й викрити тебе. Чому так безумно чиниш, зневажаючи Бога, Його ж є все: Небо, земля, море і все, що на них і в них, — шануєш же диявола? Ще ж і людей, що Богові істинному служать, переконуєш різними муками до поклоніння ідолам, які не є богами, а бісами. З ними ж усі, що шануєте їх, передані будете вогню вічному». Ігемон же сповнився гніву, зразу звелів безжально бити оголену дівчину по хребту дубцями. Коли її били, казав кат: «О окаянна діво, де Бог твій? Чому тебе не забере від цього биття? І чого ти настільки втратила розум, що зважилася на діло, що не пасує тобі? Але скажи, що через незнання те вчинила, не знаючи, яка влада суддів, й отримаєш прощення, бо і я жалію тебе: така ти юна, і гарна, і благородна дівчина, і настільки жорстоко бита». Відповіла свята: «Сміюся з тебе, що радиш мені обманювати, наче в невіданні наважилася на муки за Бога мого й наче не знала, яка влада твоя. Хто не знає, що всіляка влада будь-якого володаря дочасна? Як же й сама людина: нині живе, а завтра помирає — так і влада її міняється. Влада ж Господа мого Ісуса Христа — безконечна, як же і сам Він — вічний, тому не можу обманювати, що не боюся Владики мого, який всіх брехливих і несправедливих передає геєні вогненній на спалення. Моя ж дівоча юність нині більше прикрашається і благородство моє краще прославляється, коли приймаю рани за Господа мого. Знай же, о кате, що не відчуваю болю від ран, яких мені завдаєте, бо захищає мене Христос, Владика мій, який тебе в день Страшного Суду засудить за ділами твоїми на вічні муки».

Тими словами святої мучениці ігемон на більший гнів зрушився, звелів святу на катувальному хрестоподібному дереві повісити й залізними гребенями обдирати чисте її дівоче тіло, поки вся шкіра її не буде зідрана обдиранням. Вона ж у муках тих взивала до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, почуй мене, грішну рабу Твою, і прости прогрішення мої, й укріпи мене в муках, які за ім’я Твоє святе приймаю. Хай осоромиться диявол зі слугами своїми!» Сказав до неї ігемон: «Де той, до кого взиваєш? Мене послухай, окаянна та безумна дівчино, і принеси жертву богам, аби живою бути. Ось-бо зближається смерть твоя, і нема кому тебе визволити». Свята ж Євлалія відповіла йому: «Не буде тобі добра, святотатче, біснуватий згубнику, ані я не відступлю від Господа мого. Той, до кого взиваю, тут зі мною, Його ж ти, через твою нечистоту, не достойний бачити. Він мене укріплює, аби всі муки, яких хочеш мені завдати, я мала за ніщо. І звелів ігемон запалити свічки й обпалювати її, і палити, поки не помре.

Обпалювали мученицю — і сповнилася вона радості, і голосно промовляла слова псалмів: «Ось Бог помагає мені, і Господь заступник душі моїй, відверне зло ворогів моїх і істиною своєю знищить їх. Добровільно принесу жертву Тобі й визнаю ім’я Твоє, Господи, бо добре воно, бо з усілякої печалі визволив Ти мене». Коли так свята до Бога взивала, полум’я свічок обернулося на слуг й дуже обпалило лиця їхні, і попадали вони на землю. Те бачачи, свята піднесла до неба очі свої й голосно скликнула, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, почуй молитву мою, і здійсни милосердя своє на мені, і візьми мене вже до вибраних твоїх на упокоєння й життя вічне. Зроби зі мною знамення на добро, аби бачили ті, що ненавидять мене, й осоромилися. Ті, що вірять у Тебе, бачачи це, аби прославили силу твою». Коли так помолилася, передала дух. І видно було, що біла як сніг голубка вилетіла з уст її і до неба здійнялася. І дивувалися люди, дивлячись на те, християни ж, яких серед людей було багато, раділи, що сподобилися мати заступницю з града свого перед Богом на небі.

Бачив же ігемон, що вже померла мучениця. Посоромився бути переможеним від юної діви й лютував, вставши із судилища, і пішов додому. Звелів, аби тіло мучениці висіло на катівні, і сторожу приставив, щоб ніхто його не знімав. Казав-бо: «Хай висить на дереві, поки не з ’їдять її птахи й костей не рознесуть». Коли ж пішов ігемон і тіло святої висіло, раптом зійшов сніг із хмари й покрив чесне тіло, наче одягом білим. На сторожів напав страх — і, відступивши, стояли, дивлячись здалеку, і дивувалися, нажахані.

Довідалися про те батьки її. Вони-бо, з нічного сну вставши й любої своєї доньки вдома не знайшовши, були дуже розгублені й шукали її всюди. Опівдні почули, що вона померла за Христа й ще на катувальному дереві є. І йшли до града зі сльозами великими. Побачивши її на дереві, що, хрестоподібно розтягнена, висіла мертва, покрита снігом, — як не ридали?! І яких плачевних слів не говорили?! Проте й раділи, І що донька їхня люба прийняла вінець мученицький й увійшла до світлиці небесного Жениха. Хотіли ж її забрати до себе, але не дозволила їм сторожа ані наблизитися до неї. Здалеку-бо дивилися на неї, плачучи й разом веселячись духом. Через три дні одні благочестиві мужі вночі вкрали те чесне тіло святої мучениці (сторожа того не помітила) і плащаницею чистою з ароматами обгорнули. Були при тому і батьки її, що сльозами омивали тіло любої доньки своєї. Святий же Філікс (який пізніше за Христа постраждав), дивлячись на лице мертвої мучениці, із радісними сльозами казав: «Пані Євлаліє, ти швидше від нас вінця мученицького сподобилася». І коли те говорив Філікс, лице дівоче, що вже три дні було мертве, усміхнулося до нього, наче живе. І почали всі, що там були, співати псалом: «Покликали праведні — і Господь почув їх, і від усіх скорбот визволив їх». І поховали тіло святої мучениці Євлалії чесно, славлячи Бога Отця, і Сина Його єдинородного Ісуса Христа, і Святого Духа — єдиного в Тройці Бога, Його ж Царство безконечно перебуває навіки-віків.