Вересень,  Житія святих

Страждання святого Зосими-пустельника

Місяця вересня в 19-й день

У країні Киликійській нечестивий князь Дометіян сів на коня зі слугами своїми і поїхав на лови. Пройшовши велику пустелю, і горби, і стрімкі місця, гонив і ловив звірів. Уздрів в одному місці віддалік безліч звірів і поміж них чоловіка старого, що ходив і зі звірми, як і з людьми, розмовляв. На них кинулися ловці, і розбіглися звірі, чоловіка ж того піймали і до князя привели. Гадаючи, що то волхв, що чарівництва творить у пустелі, запитав його, хто він є і яке ім’я йому? Він же рече: “Християнин я є, ім’я моє Зосима”. Зв’язали його і привели до міста. І сів князь на судищі і запитав його про волхвування та чарування: яким чином очарував звірів, що серед них неушкоджений жив і з ними, як із людьми, бесідував. Відповів Зосима: “Живу в пустелі не задля чарівництва, але християнин я є, не можу з невірними в місті жити, тож пішов у пустелю, зволяючи ліпше жити із звірми, аніж із лихими людьми і ворогами Господа мого Ісуса Христа. Маю бо такого мого життя образ інших святих отців від християнства нашого, що від світу відійшли і в пустелі жили, їм-ото й наслідувати, наскільки можу, намагаюся. Бог же знає тих, що служать Йому і думає про них, він і мені влаштовує за благістю своєю: покорив мені на втіху диких звірів, і жив я з ними, від Господа втішаючись, на нього всі сподіванки свої поклавши”. Тоді князь рече: “Чи ти, злий старче, Назарянина шануєш? Гаразд, маю йти до Назарету і там тебе міцно скатую, відтак чи Назарянина відкинешся, чи зле позбудешся життя свого, отже, й наявні назаряни, бачачи твої муки, застрашаться”. І послав його, закованого, перед собою у Назарет. Згодом і сам до Назарету прибув і, призначивши час суду, поставив Зосиму й рече: “Визнай своє чарівництво, як ти звірів очаровував був”. Він же християнином себе визнав. І повелів підвісити його князь головою вниз, і камінь великий прив’язати до шиї його, і кігтьми залізними шарпати його. По тому знову запитав його: хай визнає чари. Зосима ж рече: “Христос, Бог мій, той послав мені звірів на втіху у пустелі”. І мовив князь: “Коли звірі слухаються Бога твого, повели, хай прийде один звір, і всі з тобою повіримо”. Зосима ж простяг чесні руки свої горі й помолився, кажучи: “Господи Ісусе Христе, Сине Божий, послухай раба твого, пусти сюди лева страшного, хай мені послужить”. І раптово вскочив страшний лев у місто, і всі, побачивши, розбіглися; і прийшов лев підтримати каменя, що був прив’язаний до шиї Зосимі. Закликав же князь із міста, кажучи: “Зосимо! Вгамуй звіра, щоб тебе відв’язати”. Зосима ж повелів звірові покірливим бути, князь же наказав звільнити святого від вуз і хотів послати його до царя. Зосима ж помолився Богу і віддав дух свій, а лев відійшов у пустелю. Християни ж, опрятавши тіло святого, поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, славленого навіки.

Пролог у цей-таки день кладе святого Андрія-єпископа, але той є із січня священномученик, пам’ять же його шанується квітня в 21 день. І святих мучеників Тимотея, Агапія і Теклі, але тих пам’ять серпня в 19 день. А в цей день пошановується пам’ять святого добровірного князя Теодора Смоленського і Ярославського, і дітей його: Давида та Костянтина, дивись про них у Пролозі.